Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Статистичний метод оцінки ризиківБАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВОцінка ризику може здійснюватися різними методами:Методи оцінювання ризиків при обґрунтуванні господарських рішеньЕкспертний метод оцінки ризиківНЕБЕЗПЕЧНІ СТАНОВИЩА. РИЗИК - ОЦІНКА НЕБЕЗПЕКИОЦІНКА ПРОЕКТНОГО РИЗИКУОцінка систем управління ризиками банківської діяльностіВиди ризику та методи їх оцінкиМетоди оцінки цінових ризиків
 
Головна arrow Банківська справа arrow Кредитування і контроль
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні методи оцінки банківських ризиків

Важливим етапом процесу управління ризиками є кількісна оцінка рівня ризику та встановлення припустимих меж ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів і банку в цілому. Рівень ризику визначається втратами (збитками), яких можна очікувати у випадку його реалізації, а також імовірністю, з якою ці втрати можуть відбутися. Кількісно рівень ризику може виражатися в абсолютних і відносних показниках. В абсолютному визначенні ризик є розміром можливих втрат (збитків), яких може зазнати банк при здійсненні певної операції або послуги. Відношення розміру ймовірних втрат до показника, що характеризує банківську діяльність (наприклад, кредитний портфель), є відносним визначенням ризику1.

У зв'язку з тим, що ризик є ймовірною категорією, його рівень може змінюватися у межах від 0 до 1.

В економічній літературі критеріальні рівні ступеня припустимого загального ризику банку визначені в межах від 0 до 0,1. При цьому рівень ризику може коливатися у таких межах:

- 0-0,05 - низький рівень ризику, який тимчасово можна ігнорувати;

- 0,05-0,1 - помірний рівень ризику, який потребує пильної уваги до нього з боку керівництва;

- 0,1 та вище - високий рівень ризику, який може призвести до банкрутства банку.

Під низьким розуміють ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші від очікуваного прибутку і розміру спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому випадку ризик оцінюють, виходячи з розміру недоотриманого прибутку.

Помірний рівень ризику характеризується такими втратами, які не повинні істотно вичерпати наявні резерви або вимагати збільшення відрахувань до резервних фондів. Потенційні втрати надходжень або капіталу внаслідок помірного кредитного ризику є контрольованими.

Якщо можливі наслідки реалізації ризику досягають рівня, що перевищує критичну межу, то йдеться про високий рівень ризику. У випадку реалізації цього виду ризику втрати банку можуть серйозно вичерпати існуючі резерви або вимагати створення додаткових резервів. У цьому випадку банк не тільки не одержить прибуток, а й може зазнати істотних збитків. Потенційні втрати надходжень або капіталу у випадку реалізації високого рівня ризику є значними і можуть призвести до виникнення кризи в діяльності банку і, як наслідок, його банкрутства.

Для визначення рівня ризику банки мають створювати відповідні системи оцінювання ризику, які б формалізували процес вимірювання та розрахунків. Такі системи повинні визначати три компоненти ризику:

1) розмір (рівень) ризику - обсяг можливих втрат;

2) імовірність настання негативної події;

3) тривалість періоду впливу ризику1.

На сьогодні найбільш поширеними методами кількісного аналізу рівня ризику є статистичні методи, метод аналізу доцільності витрат, метод експертних оцінок, аналітичний метод, метод використання аналогів і метод коефіцієнтів.

Статистичні методи оцінки рівня ризику використовуються для обчислення очікуваної тривалості окремої операції або певного проекту. Ці методи широко застосовуються тоді, коли при проведенні кількісного аналізу банк має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації, яка складається з необхідних елементів аналізованої системи за певні часові періоди. Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, які стосуються результативності здійснення банком певних операцій.

Метод аналізу доцільності витрат ґрунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожного конкретного напряму, а також з окремих елементів мають неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтоване на ідентифікацію потенційних зон ризику. Раціональність такого підходу полягає в тому, що він дає можливість виявити "вузькі" місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

Метод визначення рівня ризику шляхом експертних оцінок порівняно з іншими методами має більш суб'єктивний характер. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про наявність і рівень ризику, так і про перспективи його розвитку. Найчастіше цей метод застосовується за недостатньої кількості інформації або під час визначення рівня ризику такого напряму діяльності, що не має аналогів.

Сутність цього методу полягає в тому, що спочатку банк виокремлює певну групу ризиків і формує експертну групу, яка в процесі опитування або анкетування присвоює оцінки в балах, виходячи з ймовірності виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність банку.

Найбільш поширеним методом експертних оцінок є метод "Дельфі", який передбачає створення умов, що забезпечують найбільш продуктивну роботу експертів. Це досягається анонімністю процедури, з одного боку, і можливістю поповнити інформацію про предмет експертизи - з іншого. Одним із позитивних моментів застосування методу "Дельфі" є наявність зворотного зв'язку, що дає змогу експертам коригувати свої судження з урахуванням проміжних усереднених оцінок. При формуванні групи експертів необхідно дотримуватися певних правил: кількісний склад групи повинен бути не менш ніж 7-10 осіб, професійний склад груп повинен включати фахівців усіх досліджуваних функціональних підрозділів (наприклад, кредитного відділу, відділу цінних паперів, валютного відділу тощо).

Аналітичний метод полягає в тому, що в процесі зіставлення і порівняння між собою діаграм визначаються "ключові" параметри, які найбільше впливають на результат проекту, потім - їх критичні значення для проекту. Наприклад, розрахунок "точки беззбитковості", що виражає мінімально припустимий обсяг витрат, за якого проект не приносить прибутку, але і не є збитковим.

Якщо проект фінансується за рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина відсоткової ставки, за якої проект не принесе прибутку. Надалі можна отримати варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляється ефективним (відносно прибутковості) у фінансовому та економічному аспектах.

Аналіз чутливості дає змогу фахівцям з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність проекту, що кредитується. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції, то варто більше уваги приділити програмі навчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищення обсягів виробництва.

Разом із тим аналіз чутливості має два серйозні недоліки: 1) не є всеохопним, тому що не розрахований для врахування всіх можливих обставин; 2) не уточнює ймовірності здійснення альтернативних проектів.

Метод використання аналогів полягає в тому, що під час аналізу рівня ризику певного напряму діяльності доцільно використовувати дані про розвиток таких самих аналогічних напрямів у минулому. Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між запланованими показниками діяльності й урахування потенційних ризиків.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити рівень ризику з будь-якого інноваційного напряму діяльності банку, коли немає достатньої бази для порівняння, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.

Під час використання методу аналогів слід дотримуватися певної обережності. Навіть у випадках невдалого завершення проекту дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зриву проектів і визначити певні причини, що призвели до цього зриву в кожному окремому випадку.

У вітчизняній практиці найбільш поширеним методом оцінювання рівня ризику є метод коефіцієнтів, який полягає у розрахунку непрямих (відносних) показників ризикованості.

При виборі конкретних коефіцієнтів, за допомогою яких кількісно вимірюється той або інший вид ризику, необхідно виходити з такого:

- коефіцієнти повинні мати агрегований характер і оцінювати за можливістю всю групу ризику, а не окремі його аспекти;

- коефіцієнти повинні широко використовуватися в банківській практиці для оцінки певного виду ризику.

Інформаційною базою в цьому випадку є статистична та фінансова звітність банків.

До основних коефіцієнтів, за допомогою яких можна оцінити рівень банківських ризиків, належать мультиплікатор капіталу, рівень капіталізації, співвідношення власних і залучених коштів банку, залежність від міжбанківського кредитування, частка резервів на покриття кредитних ризиків в обсязі кредитного портфеля та ін.

Використання методу коефіцієнтів не гарантує об'єктивної оцінки всіх банківських ризиків, до того ж він ґрунтується на ретроспективних даних, що знижує адекватність його результатів наявному стану. У зв'язку з обмеженістю інформації зовнішні, стосовно банку, суб'єкти для оцінки ризиковості його діяльності змушені використовувати непрямі показники ризику банківської діяльності. Керівництво банку для обґрунтування управлінських рішень користується значно ширшою інформаційною базою та має змогу застосувати вдосконалені методи оцінки різних видів ризиків і прогнозування їхнього впливу на прибутковість банку.

Для оцінки ймовірності настання негативної події - реалізації певного ризику використовуються об'єктивні та суб'єктивні методи.

Сутність об'єктивних методів полягає в тому, що для оцінки ймовірності реалізації ризику обчислюється частота, з якою аналізована подія відбувалася в минулому.

Суб'єктивні методи використовуються, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню. В цьому випадку ймовірність настання негативної події оцінюється на підставі результатів опитування експертів або досвіду менеджерів банку.

Аналіз тривалості періоду впливу ризику (третій компонент системи оцінки рівня ризику) полягає в оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на певний ризик (наприклад, строк кредитної угоди). Період часу зіставляється з ймовірністю настання негативної події та розміром втрат банку в цьому випадку. За цих умов операцію можна визначити як операцію з високим ризиком, якщо є висока ймовірність настання негативної події протягом нетривалого періоду часу, незалежно від розміру збитків банку.

За результатами кількісної оцінки рівня ризику порівнюється реальний (існуючий) ризик з допустимим і приймаються відповідні рішення. Також керівництво банку має враховувати, що існування ризику може передбачати декілька сценаріїв розвитку подій, що відрізняються як імовірністю настання негативної події, так і розміром можливих збитків банку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси