Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВЗміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX- в перший...Конкуренція в банківській сферіСутність конкуренції в банківській сферіОцінка інтенсивності конкуренції на ринку банківських продуктів і...Еволюція банківського маркетингу в умовах конкуренції в банківській...Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.Конкуренція на промислових ринкахМонополістична конкуренція
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

Упродовж двадцяти років після Другої світової війни банки Європи оперували в стабільному середовищі, яке було спрямоване на створення безпеки фінансової системи. Для країн, розвиток економік яких набирав обертів, технологічні зміни являли собою нові можливості експансії. Державна влада переконалася, що треба усунути обмеження, накладені на комерційні банки. Процес дерегуляції, що розпочався в Німеччині, привів до лібералізації в 1967 р. контролю над процентними ставками. В цей час банківська справа Франції зазнала впливу реформ Дебре (1966—1967), що відновило конкуренцію. Це поклало край розділу між депозитними та комерційними банками, дозволивши вільно конкурувати за депозити обсягом у 100 000 франків та створювати нові філії. В Бельгії закон від 1967 р. усунув всі обмеження щодо утримування банками зобов'язань та пом'якшив умови, на яких вони могли тимчасово тримати акції.

Там, де існували приватні банки, державні кредитні установи і кредитні кооперативи, зростання конкуренції мало тенденцію до деспеціалізації банківської діяльності. Тоді як традиційні депозитні банки пропонували все більш широкий спектр послуг для залучення клієнтів з будь-яких прошарків суспільства (поетапне фінансування, заставне фінансування і лізинг), інші кредитні установи переймали банківські функції зростаючими темпами та пропонували своїм клієнтам майже такі самі послуги.

Деякі сільськогосподарські кредитні установи займали провідні позиції на фінансовій арені, оскільки вони постійно збільшували банківську діяльність на сільських територіях та отримали доступ до спеціалізованої клієнтури. Внаслідок цього французький банк "Кредит агріколь" наприкінці 70-х років XX ст. став провідним банком Європи та посів в 1980 р. провідне місце (за обсягом активів) серед десяти найбільших банків світу. В Німеччині та Нідерландах офіси сільськогосподарських кредитних кооперативів "Райффайзен-Дойче генозеншафтсбанк" (RaiffeisenDeutscheGenossenschaftsbank) та "Рабобанк" (Rabobank) також змогли стати тими банками, які посідали провідні місця в своїх національних банківських системах. "Дойче генозеншафт" міг фінансувати більше третини позик сільського господарства Німеччини в 1978 p., але це становило тільки 10 % інвестиційного портфеля банку. "Рабобанк" був ще більше задіяним у сільськогосподарському кредитуванні — 80 % позик, хоча це становило тільки ЗО % його інвестиційного портфеля. В Бельгії Кредитний комунал у 1967 р. відкривав поточні рахунки для приватних осіб, через 20 років він став головним держателем строкових депозитів і депозитів "до запитання" в країні.

Зіткнувшись із тенденцією фінансової диверсифікації, державна влада прагнула підтримувати безпеку банківської системи, збільшуючи кількість підконтрольних інститутів, водночас визнаючи їх право вважатися банками. Так званий луї Манмаус (loi Manmouth) від 1975 р. поставив приватні ощадні банки під контроль банківського законодавства. У такий самий спосіб "Касу женераль д'епаргне е де ретрейт" було офіційно трансформовано в державний банк у 1980 р.

Насамперед диверсифікація не була обмеженою тільки кредитними установами. Швидкий розвиток інформаційних технологій привів до усунення перешкод між різними секторами банківської діяльності. Збільшення розриву між обсягом операцій на фінансових ринках та обміну товарів і послуг прискорювалося втручанням небанківських фінансових посередників та великих компаній, що управляли значними сумами на своїх рахунках. Через це банки опинилися в умовах конкуренції за певні операції, в яких вони мали монополію раніше, особливо коли їх послуги не становили собою особливих відносних переваг порівняно з послугами нових учасників фінансового ринку. Банки також мали спокусу розширювати та диверсифікувати кількість фінансових продуктів для збільшення своїх ресурсів і відкриття більш прямого доступу на фінансові ринки. Тісні ділові стосунки між банками та страховими компаніями розвивалися протягом багатьох років, тепер це було зумовлено необхідністю розширення довгострокових депозитів. Поруч із асоціаціями та холдинговими компаніями банкам дозволялося безпосередньо брати участь на фондовому ринку.

З цього погляду шляхом дерегулювання пішла Британія. Перший етап складався з усунення всіх правил щодо депозитів та дозволу кліринговим банкам поглинати фінансові компанії й торгові банки. На противагу існуючій традиції, Банк Англії допускав, що такий контроль призведе до процесу інтеграції. Так, Національний Вестмінстерський банк, банки "Барклайс" та "Мідленд" утримали контроль над торговими банками, з якими раніше вони підтримували регулярні стосунки. Поступово вони інтегрувалися з ними, займаючи одні дилінгові приміщення та інформаційні центри.

З 1983 по 1987 р. між урядом Британії та фондовою біржею було укладено низку угод, з яких випливала фундаментальна структурна реформа грошових ринків Лондона. Не вдаючись до деталей, треба зазначити, що "Біг Бенг" ("Big Bang"), породжений дерегулюванням, складався з фінансових ринків і поклав край розділу між брокерами та джобе-рами, чиї функції сьогодні можна об'єднати, а також системи фіксованих комісій фондових брокерів. Всупереч своїм традиціям фондова біржа з 1987 р. поєднувала функції ринку акцій Британії та міжнародного ринку векселів, що стимулювало збільшення присутності в Лондоні міжнародних фінансистів, а також давало змогу банкам Британії застосовувати більш успішну та конкурентну міжнародну стратегію. Крім того, облікові доми, які діяли як посередники між Банком Англії та комерційними банками, тепер мали повноваження оперувати поза межами своїх традиційних операцій з переказними та казначейськими векселями. їм було дозволено брати участь на ринку цінних паперів, страхових і товарних ф'ючерсів. Така фінансова деспеціалізація давала змогу іншим установам також втручатися в посередницький процес між Банком Англії та міжбанківським ринком. Це поклало край фактичній монополії облікових домів Сіті.

Дерегулювання в Британії мало також інший ефект. Воно створювало для іноземних компаній новий та багатообіцяю-чий розрив на фінансовому ринку. Це стосувалося також британських банків, що діяли на фінансових ринках Лондона. Дерегулювання не тільки викликало диверсифікацію, а й перегрупувало компанії з різними спеціальностями та прискорило концентрацію серед більших банків. Так, приватні банки Британії, такі як "Лазард", обрали шлях експансії зсередини, інші проводили політику придбання, яка часто залежала від кожного окремого випадку, повністю поглинаючи придбані компанії. Такі поглинання були здебільшого спрямовані на старих брокерів і джоберів. Останні в будь-якому випадку зникали, оскільки їх ресурсів було недостатньо для конкуренції з фінансовими інститутами глобального характеру. За винятком Банку Ллойда великі комерційні банки Британії придбали по одному брокеру та одному джоберу без урахування інтересів, які вони мали в торгових банках. Деякі торгові банки обирали такий самий шлях, проте рідкими були випадки, коли такі установи залишалися повністю незалежними, за винятком випадку "Варбурга" та "Лазарда".

Щодо банків континенту — французьких, швейцарських, німецьких, то можна сказати, що вони також були диверсифі-ковані в такий самий спосіб. Поглинання Дойче банком банку "Морган Грінфель" (Morgan Grenfell) у 1989 p. після дружніх відкритих торгів було одним із найпомітніших наслідків. Інтенсивне дерегулювання банківського сектору в Британії привело до виникнення багатьох видів діяльності іноземних банків на грошовому ринку Лондона. Подальшим наслідком стала поява небанківських фінансових посередників, таких як великі страхові компанії та пенсійні фонди, що мали великі ресурси й були спроможні втручатися в діяльність фінансових ринків.

Після нової хвилі націоналізації в банківському секторі, коли в 1981 р. до влади прийшли соціалісти, фінансова система Франції згодом повернулася до політики приватизації з обранням в 1986 р. правого уряду Ширака. Упродовж кількох років два великих торгових банки, "Парібас" та "Компань фі-нансіре де суїз" (Compagnie Financiere de Suez), були націоналізовані, щоб згодом повернутися до приватного сектору. "Сосьєте женераль*', що з 1945 р. перебував у державній власності, було приватизовано за уряду Ширака, а потім він знову став предметом націоналізації, коли до влади в 1988 р. прийшли ліві. За прикладом Британії Франція також провадила поступове дерегулювання грошових і фінансових ринків з метою усунення окремих елементів з ринків капіталу та відкриття їх для більш широких кіл економічних агентів.

Інтенсивність конкуренції, що стимулювалася дерегулю-ванням та диверсифікацією, не тільки посилила тенденцію банківської концентрації на національному рівні, а й кинула виклик банкам Європи: вони мали підтримувати свої позиції в глобальній банківській системі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси