Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ПРОБЛЕМНІ КРЕДИТИ І ЗАСОБИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ БЕЗНАДІЙНИХ БОРГІВБанківська проблемна кредитна заборгованість і методи її...Методи управління проблемними кредитами банкуПретензійно-позовна робота банку з проблемними кредитамиПроблемні кредити, порядок їх погашенняОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З РІЗНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ...Державний кредитКРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. КРЕДИТЗавершення процедури ліквідації.У чому полягають особливості міжнародного кредиту?
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківське кредитування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реабілітація та ліквідація проблемних кредитів

Порушення стандартних норм поведінки позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів за користування ним виявляються у процесі проведення моніторингу банківською установою. А саме, банківська установа контролює: виконання позичальником умов кредитного договору; дотримання графіку погашення кредиту; зміни у фінансовому стані позичальника; порушення щодо збереження застави, наданої за кредитом тощо. Якщо у процесі такого контролю виявляються порушення (наприклад, затримка платежів за кредитом), то банк надсилає клієнту попередження про несвоєчасну сплату, а основну суму боргу переносить на рахунок прострочених кредитів. При цьому за прострочення позичальником сплати кредиту та процентів за користування ним, банківські установи можуть вживати відповідних санкцій (підвищувати процентну ставку за кредит (у 1,5-2 рази), стягувати штрафи, пеню у розмірах, передбачених кредитною угодою, призупиняти подальшу видачу нового кредиту, достроково стягувати раніше виданий кредит тощо). Якщо і після попередження позичальника про вжиття заходів щодо погашення боргу банку кредит не погашається, банк застосовує заходи претензійно-позовного характеру: реалізація застави; вимоги до гарантів, поручителів та інше.

Серед заходів впливу на скорочення проблемної кредитної заборгованості банків можна виділити:

1. Установлення та стягнення штрафних санкції з позичальників, які мали б стимулювати їх вчасно та в повному обсязі погашати кредитну заборгованість. Банк може розробити методи впливу на позичальника у вигляді підвищеного процента за користування кредитними коштами, разових виплат як в абсолютній сумі, так і в процентах до заборгованості позичальника, додаткових комісій, пені тощо. Розмір санкцій, штрафів та інші методи впливу визначаються кредитним договором або рішенням кредитного комітету банку відповідного рівня чи уповноваженої особи.

2. Санація, тобто розробка системи заходів, що провадяться для запобігання банкрутству підприємств. Санація може здійснюватися шляхом злиття підприємства, що перебуває на межі банкрутства, з більш потужною компанією; випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; надання урядових субсидій; зменшення розміру процентів за облігаціями, випущеними підприємством, і відстрочки їх погашення; перетворення короткострокової заборгованості підприємства на довгострокову тощо.

3. Призначення тимчасової адміністрації за участю працівників банку.

4. Реструктуризація банківських активів шляхом зменшення кредитного портфеля і збільшення інвестиційного. При цьому акції клієнта на суму боргу передаються банку і банк із кредитора стає власником клієнта. Проте цей засіб може бути впроваджений тільки за згодою акціонерів та за наявності додаткової емісії цінних паперів.

5. Сек'юритизація кредитів - дрібні, неліквідні кредити, ідентичні за характером, строками і дохідністю об'єднуються в один пакет, на основі якого випускаються цінні папери, що продаються кінцевим інвесторам. У результаті сек'юритизації право отримання боргу і процентів за виданими кредитами переходить до власника цінного папера.

У діяльності банківських установ використовуються такі види сек'юритизації:

- класична сек'юритизація - передбачає списання активів з балансу банку на SPV-компанію - спеціально створену юридичну особу (рис. 14.3). При цьому випуск цінних паперів здійснюється траншами. Перший випуск є найбільш ризикований. Покупці таких облігацій отримують більш високу дохідність, але першими зазнають втрати у разі виникнення дефолтів. Другий випуск - це цінні папери середньої ризикованості, а третій - облігації з найбільш якісним забезпеченням, тобто з мінімальним ризиком;

- квазі-сек'юритизація - не передбачає списання активів з балансу банку. При цьому випускаються цінні папери, заставою за якими виступає кредитний портфель банку, тобто всі платежі, які мають надійти за кредитами, закладені на користь інвестора;

- часткове використання механізмів сек'юритизації шляхом продажу проблемних кредитів колекторським агентствам чи іншим організаціям без випуску цінних паперів.

Схема класичної сек'юритизації активів

Рис. 14.3. Схема класичної сек'юритизації активів

1 - Банківська установа видає кредити позичальникам.

2 - Банк передає портфель однорідних кредитів і право отримання процентів за ними спеціально створеній компанії (SPV) і списує активи зі свого балансу.

3 - SPV - компанія випускає облігації, забезпеченням за якими є права вимоги за кредитами, і продає цінні папери інвесторам.

4 - SPV - компанія перераховує банку гроші, отримані від випуску облігацій.

5 - Банк спрямовує отримані від продажу активів кошти на видачу нових кредитів.

6 - SPV - компанія отримує постійні платежі від позичальників банку, за рахунок яких виплачується інвесторам дохід за облігаціями.

Таким чином, основною метою сек'юритизації, як правило, є залучення більш дешевого фінансування на ринку, а також покращення своїх фінансових показників (наприклад, показників адекватності капіталу за рахунок зменшення ризикованості активів). Необхідною умовою для проведення сек'юритизації є стандартизація активів, що дає змогу в подальшому розподілити однорідні активи на транші, залежно від надійності. При цьому випускаються цінні папери, як правило, облігації, забезпечені однорідними активами (наприклад, іпотечними кредитами).

До основних методів, які можуть застосовуватися банками щодо повернення наданих кредитних ресурсів, слід віднести:

1) реабілітацію проблемної заборгованості - розробку спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту;

2) ліквідацію проблемної заборгованості - повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

У разі, якщо позичальник і банк впевнені, що фінансові труднощі - це тимчасове явище, банківські установи можуть пропонувати клієнтам реабілітацію кредитної заборгованості. При цьому банківські установи можуть домовитися з проблемним клієнтом і переглянути строки чи порядок погашення заборгованості. У такому випадку позичальник повинен представити до банку документальне підтвердження виникнення ситуації, яка призвела до неможливості виплат за кредитом (свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про смерть чоловіка, виписки з медичних карток, довідка з лікарні тощо). У будь-якому випадку питання реструктуризації проблемної заборгованості для кожного позичальника вирішується індивідуально.

Можливими варіантами домовленості між банком і позичальником щодо погашення проблемної заборгованості є:

а) відстрочення (пролонгація) сплати основної суми боргу за кредитом на певний період без продовження строку дії кредиту. При цьому сплачуються лише проценти за користування кредитними коштами, строк дії кредиту залишається незмінним і збільшуються майбутні розміри щомісячних платежів;

б) відстрочення сплати основної суми боргу за кредитом на певний період з продовженням строку дії кредиту. При цьому позичальник сплачує лише проценти за користування кредитом і строк дії кредиту може бути продовжений банківською установою;

в) відстрочення сплати основної суми боргу та процентів за ним на певний визначений період. Після цього банком може бути здійснено рівномірний розподіл невиплаченої суми боргу та процентів на строк дії угоди, що залишився. У цьому разі розмір щомісячних платежів позичальника збільшується;

г) продовження строку дії кредитного договору, при чому розмір щомісячних платежів залишається незмінним;

д) перекредитування - покриття заборгованості в одному банку за рахунок додаткового кредиту, отриманого на вигідних умовах у іншому банку.

У разі тимчасових фінансових ускладнень у позичальника, внаслідок чого він тимчасово не може своєчасно виконувати свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, у повному обсязі, банк може надати позичальнику відстрочку (здійснити пролонгацію) у погашенні кредиту (або окремих його частин) за умови дотримання пріоритетності позиції банку щодо дохідності та забезпеченості операцій.

Відстрочка надається у виняткових випадках за наявності:

- об'єктивних причин, що тимчасово роблять неможливим виконання позичальником своїх зобов'язань (затримка надходжень за розрахунками за укладеними договорами чи контрактами, дія чинників непереборної сили, хвороба фізичної особи тощо);

- реальних підстав у позичальника отримати кошти протягом найкоротшого строку.

Розгляд питання про пролонгацію строку, на який надано кредит (перенесення строків погашення заборгованості), здійснюється на підставі письмового клопотання позичальника. У ньому потрібно обґрунтувати необхідність пролонгації, зазначити причини тимчасових труднощів, а також надати підтвердження наявності реальних джерел повернення заборгованості найближчим часом. Клопотання надається позичальником до настання строку погашення заборгованості в термін, що передбачений кредитним договором, але, як правило, не пізніше ніж:

- за 5 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості - для фізичних осіб;

- за 10 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості - для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Можливість та умови пролонгації визначаються лише за рішенням кредитного комітету банку, що має відповідні повноваження, та не має суперечити програмам кредитування, вимогам внутрішніх положень та кредитної політики банку.

Після аналізу клопотання позичальника приймається рішення щодо можливості чи неможливості пролонгації кредиту. Рішення про пролонгацію приймається на основі детального аналізу ситуації і надання усіма службами банку, що беруть участь у процесі кредитування, своїх висновків, які можуть бути подані як окремі висновки згідно з визначеними у банку типовими формами, у вигляді напису на протоколі узгодження або у вигляді напису на заяві позичальника.

У разі, якщо кредитна операція класифікована як "сумнівна" або "безнадійна", пролонгація такого кредиту проводиться виключно за рішенням кредитного комітету головного банку. Філіям банку може бути дозволено в межах діючих повноважень перенесення проміжних строків погашення позичальником частин (траншів) заборгованості за кредитом чи процентами за дотриманням вимог, встановлених внутрішніми документами банку.

Якщо забезпечення за кредитною операцією викликає сумнів відносно гарантій повного погашення заборгованості, пролонгація такої кредитної операції може проводитися за умови заміни існуючого або надання додаткового забезпечення. Пролонгація кредитної операції в разі, якщо заставлене майно не застраховане на строк пролонгації, не допускається (крім випадків надання в заставу прав вимоги за грошовими вкладами у даному банку або іншого фінансового покриття).

Перед пролонгацією кредитного договору, забезпеченням повернення якого є порука, необхідно отримати згоду від поручителя з обов'язковим оформленням додаткової угоди до договору поруки. У разі виникнення сумнівів щодо спроможності поручителя виконати свої зобов'язання перед банком, пролонгація можлива після заміни поручителя або надання додаткової поруки платоспроможної юридичної чи фізичної особи, або надання додаткового забезпечення.

У разі пролонгації кредитного договору, забезпеченням повернення якого є застава (іпотека, порука тощо), здійснюється укладання додаткових угод до договорів забезпечення. Додаткові угоди укладаються у такій самій формі, як договір, невід'ємну частину якого вони становлять (тобто нотаріальне засвідчення, державна реєстрація тощо).

Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору між позичальником і банком, яка є невід'ємною частиною кредитного договору. Додаткові угоди до договорів кредиту та пов'язаних з ними договорів готуються, погоджуються та підписуються відповідним підрозділом банківської установи, на який покладено обов'язки з підготовки пакетів документів та проектів рішень надання кредитів позичальникам.

Копії підписаних додаткових угод, у яких викладено умови пролонгації або відповідних змін, разом з копією повноважного рішення кредитного комітету передаються до бек-офісу не пізніше дня їх підписання (включно) для своєчасного відображення зазначених змін в обліку.

Перекредитування, як правило, використовується у банківській практиці при погашенні стандартної заборгованості позичальників. У цьому разі до пакета документів, які подаються до банківської установи, що здійснює перекредитування, позичальник подає також кредитний договір, графік погашення заборгованості та інші, визначені банком, матеріали щодо кредиту та його забезпечення. Вигідним таке перекредитування може бути при довгостроковому кредитуванні під заставу нерухомості і у разі зниження процентних ставок за кредитами на 2-3 проценти.

Основними причинами невикористання клієнтами перекредитування є:

- погана інформованість позичальників про можливість перекредитування;

- додаткові витрати на оформлення нового кредиту (за розгляд кредитної заявки, відкриття і ведення рахунку, страхування, оцінювання житла, нотаріальне посвідчення угод тощо);

- перешкоди щодо майбутньої застави вже заставленого майна.

На початковому етапі виникнення простроченої заборгованості банки, як правило, покладаються на власні сили щодо повернення проблемних боргів. Служби безпеки та юридичні відділи банківських установ намагаються вести переговори з позичальниками та знайти компроміс у вирішенні проблеми шляхом реструктуризації заборгованості. У разі прострочення сплати кредиту позичальником використовується така схема співпраці банку з клієнтом:

1) спочатку банківські установи здійснюють телефонний дзвінок до позичальника;

2) наступний дзвінок здійснюється у більш жорсткому режимі (додому, на роботу тощо);

3) особистий візит до неплатника кредиту;

4) у разі, якщо немає позитивних результатів, банк може звернутися за допомогою до колекторського агентства - спеціалізованої організації, яка займається збиранням боргів.

Як свідчить практика діяльності банківських установ, виникнення простроченої заборгованості за кредитами продовжуватиметься і в майбутньому. Удосконалені методи кредитної діяльності банків (суворі вимоги до позичальників, кредитний скоринг, можливість отримання вірогідної інформації про боржника тощо) дають можливість зниження кількості випадків неповернення кредитів та шахрайства. Тому у розвинених країнах сформувалась стандартна схема роботи з боргами - до певного строку прострочення заборгованості з нею працює банківська установа, потім борг передається на аутсорсинг до професійного колекторського агентства, відтак нестягнута прострочена кредитна заборгованість продається.

Європейський ринок роботи з проблемною заборгованістю характеризується різноманіттям послуг та схем співробітництва з позичальниками. Західні агентства працюють з різними типами заборгованості (борги фізичних осіб, комерційна заборгованість, забезпечені і незабезпечені кредити тощо), а також надають цілий комплекс супутніх послуг (аналітичні дослідження, профілактика виникнення простроченої заборгованості тощо). При цьому склалися стандартні механізми управління заборгованістю. Так, якщо до колекторського агентства передаються на стягнення платежі з невеликим строком прострочення (до 180 днів), то на цьому етапі комісійна винагорода є невисокою, а процент повернення максимальним. Борги з більшим періодом прострочення (до 2 років) розміщуються в агентстві на дещо інших умовах (комісійна винагорода є вищою і з ними проводиться максимально активна робота). Зовсім давня заборгованість (понад 2 роки), як правило, продається.

Сучасний колекторський бізнес в європейських країнах відрізняється за своїми масштабами. Значна частина ринку належить великим компаніям, які мають свої представництва та філії в більшості країн Євросоюзу. Таким чином вони можуть забезпечити роботу за єдиними стандартами у всіх регіонах і обслуговувати банківські установи з широкою філійною мережею. Окрім цього, значного поширення набула практика співпраці кількох колекторських агентств із різних країн, за якої стягненням заборгованості з боржників, які взяли кредит на батьківщині, але постійно проживають на території іншої країни, займається агентство, що розташоване там, де перебуває боржник.

В Україні також поступово починає розвиватися ринок колекторських послуг. Основними клієнтами колекторських агентств є банківські установи. Однак дедалі частіше до їхніх послуг звертаються також компанії інших сфер бізнесу (страхового, телекомунікаційного, житлово-комунального тощо). Виникнення колекторських агентств було зумовлено значним зростанням проблемної заборгованості при споживчому кредитуванні банківськими установами.

До комплексу послуг, які надаються колекторськими агентствами, відносять:

- стягнення боргів;

- реструктуризацію проблемної заборгованості;

- купівлю боргів;

- експертизу документів, які підтверджують боргові зобов'язання;

- аналітичні дослідження ринку заборгованостей;

- підвищення ліквідності боргу шляхом переоформлення його в безспірне грошове зобов'язання;

- надання бази даних учасників боргового ринку.

У вітчизняній банківській практиці взаємодія банків та колекторських агентств може здійснюватися двома способами - прямим продажем боргу з дисконтом або передачею інформації про проблемні кредити банком до колекторського агентства (рис. 14.4). У першому варіанті колектор купує право вимоги проблемних кредитів на всю суму, яку позичальники заборгували банку. Сума дисконту визначається в процесі укладання угоди і є виручкою колекторського агентства. На практиці найбільш поширеним є використання другого варіанту, коли банківська установа передає інформацію про своїх боржників, а колектор заробляє на процентах від суми поверненого банку боргу.

Взаємодія між банком і колекторським агентством

Рис. 14.4. Взаємодія між банком і колекторським агентством

Стягнення заборгованості колекторськими агентствами відбувається як в досудовому, так і в судовому порядку, включаючи супроводження виконання судового рішення. Технологію роботи колекторського агентства можна зобразити у такій послідовності (рис. 14.5):

Технологія роботи колекторського агентства

Рис. 14.5. Технологія роботи колекторського агентства

1 - Банківська установа звертається до колекторського агентства і передає йому, як правило, великі боргові портфелі, які містять не менше ніж 50 справ. На початковому етапі керівники служб колекторського агентства збираються і детально вивчають якість переданих справ (період прострочення, раніше здійснювані дії кредиторами чи іншими колекторськими агентствами тощо). Після проведеного аналізу складається письмовий висновок про порядок роботи з портфелем. При цьому портфель поділяється на частини згідно з критеріями роботи з боржниками та розподіляється за службами колекторського агентства (наприклад, служба досудової роботи з боржниками, служба судового стягнення та служба виконання). Працівники агентства відразу вносять всю наявну інформацію про боржника у спеціально розроблену колекторську програму, яка дає змогу автоматизувати процес роботи з кожним боржником.

2 - Якщо боржник потрапив до служби досудової роботи, то технологія співпраці колекторського агентства з позичальниками може бути такою:

1) проводиться контакт з позичальником та виявляються причини виникнення простроченої заборгованості. Спочатку співробітники агентства здійснюють телефонний дзвінок до позичальника, в якому нагадують, що він повинен сплатити кредит та проценти за його користування. Перший телефонний контакт з боржником мають визначити, наскільки позичальник готовий до співпраці. На цьому початковому етапі колектори повинні проводити співбесіди із боржниками і всіляко допомагати їм, пропонуючи різноманітні варіанти виходу із ситуації, що склалася. При цьому колектори мають розповісти про те, яким чином слід повертати борг банку, за рахунок яких джерел можна погасити заборгованість, переконати боржника у необхідності здійснити платіж за кредитом та визначити з банком можливі варіанти погашення заборгованості. Цей етап зазвичай триває недовго - один-два тижні. При повторних телефонних дзвінках боржника можуть повідомляти про негативні наслідки неповернення заборгованості (кримінальна відповідальність, погана кредитна історія тощо);

2) якщо позичальник не погоджується на переговори з агентством і продовжує ухилятися від виплат заборгованості за кредитом, то колектори здійснюють телефонні дзвінки до керівництва боржника, родичів, ділових партнерів, ідуть до нього додому чи на роботу для особистих переговорів. При цьому на особисті переговори їдуть переважно чоловіки, більша частина яких у минулому працювали у судах, органах внутрішніх справ, службах безпеки тощо. На цьому етапі роботи колекторського агентства можуть складатися письмові претензії, які повідомляють боржників про початок проти них судових переслідувань, та направлятися на адреси місця проживання та місця роботи;

3) якщо позичальник не ухиляється від сплати заборгованості, то проводяться переговори і укладаються домовленості щодо погашення боргу;

4) у разі наявності об'єктивних причин неповернення позичальником боргу колекторське агентство за попередньої домовленості з кредитором може дисконтувати або реструктуризувати заборгованість.

Усі результати досудової роботи з боржником заносять до колекторської програми.

3 - У разі, якщо нема можливості домовитися з боржником, то справа передається до суду, при чому колекторські агентства здійснюють супроводження судового процесу. Зазвичай заяви до суду подають працівники колекторських агентств тоді, коли вдається встановити наявність у боржника нерухомості чи автомобіля, щоб накласти на них арешт з метою задоволення з їх вартості вимог кредитора в майбутньому. Як правило, здебільшого судове рішення приймається на користь банків. Але, задовольнивши вимогу банку щодо погашення основної суми боргу, суд може дещо знизити суму штрафів та інших платежів, у разі, якщо визнає поважною причину прострочення виплат.

Якщо ж колектори не знаходять майна, то подається заява на видачу судового наказу, що має силу виконавчого листа. Створена у структурі колекторського агентства служба виконання сприяє судовим виконавцям у здійсненні їх діяльності. Колекторська служба виїздів дає змогу швидко прибути на місце виконання дій, а наявна інформація полегшує роботу щодо пошуків як самого боржника, так і його майна.

До чинників, які впливають на вартість прострочених боргів при їх купівлі колекторськими агентствами, належать: строк простроченої заборгованості, соціально-демографічні характеристики боржника, історія роботи з позичальником після виникнення прострочення, досвід роботи з даним кредитним портфелем тощо. Кінцева величина колекторської винагороди за надані послуги агентства залежить від:

а) суми боргу;

б) строку заборгованості;

в) типу заборгованості;

г) наявності забезпечення;

д) місцезнаходження позичальника тощо.

У вітчизняній банківській практиці ціна повернення проблемної заборгованості може варіювати від 15 до 50% від її суми.

За недостатності коштів та неможливості повернути позичальником одержаний кредит банк може здійснювати ліквідацію проблемної кредитної заборгованості шляхом отримання коштів від реалізації заставленого майна. Майно можна реалізувати такими способами:

1. Добровільний продаж майна боржниками - боржники самі знаходять покупця, під контролем банку продають своє майно й повертають борг. Так найчастіше роблять громадяни, не здатні погасити кредит на машину чи квартиру.

2. Примусовий продаж через організатора торгів (біржу, аукціонний центр тощо). При цьому грошей, вилучених на відкритому аукціоні, може не вистачити для погашення кредиту, а також немає можливостей для маніпуляцій - ні покупець, ні сума угоди не залежать від банку.

3. Продаж поза публічними торгами. У разі невиконання боржником своїх зобов'язань банк може переоформити право власності на заставу (наприклад, нерухоме майно переходить у власність банку), а потім продати його від свого імені.

Реалізація заставленого майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, проводиться банківськими установами виключно з аукціонів.

Банківська установа не дасть згоди на продаж заставленого майна, якщо вона не зможе відстежити, щоб отримані кошти пішли на погашення кредиту. Наприклад, у сфері іпотечного кредитування реалізація заставленої квартири може здійснюватися за трьома схемами:

1) банк погоджується зняти з квартири обтяження, щоб було можливим укладення договору купівлі-продажу. При цьому укладається тристоронній договір (між позичальником, банком і покупцем квартири), згідно з яким покупець кладе гроші у дві депозитні скриньки банку-кредитора. В одній скриньці - вся сума боргу позичальника банку, а в іншій - частина вартості квартири, яка залишилася і призначена позичальнику. Коли кошти покладені у депозитні скриньки, починається переоформлення прав власності на квартиру. Покупець і позичальник (найчастіше у супроводженні своїх агентів-ріелтерів) за наявності письмової згоди банку виводять квартиру з-під застави. Надалі відбувається переоформлення прав на основі договору купівлі-продажу. Дана схема не характеризується підвищеним ризиком ні для покупця, ні для позичальника, однак покупець, як правило, не хоче купувати заставлену квартиру за такою самою ціною, як і безпроблемну (при цьому покупець може вимагати знижки на ціну квартири);

2) покупцю пропонують внести до каси банку всю суму, яку позичальник винен за квартиру ще до того, як банківська установа дасть згоду на зняття застави. Після погашення боргу банк знімає заставу з квартири, але процедура може бути дещо довшою, ніж у першому випадку;

3) покупець квартири фактично займає місце попереднього позичальника банку. При цьому покупець платить лише невелику частину від вартості застави і бере на себе зобов'язання боржника перед банком. Банк і надалі отримуватиме проценти за користування кредитом. Однак, для того, аби поміняти позичальників, необхідна згода банківської установи, яка може її не надати, якщо не буде впевнена у кредитоспроможності нового власника майна.

Продаж рухомого майна з-під забезпечення (зокрема, автомобіля) проводиться, як правило, на умовах передоплати: покупець вносить кошти у банк і погашає заборгованість позичальника, банк виводить автомобіль з-під застави, після чого в ДАІ проводиться реєстрація нового власника.

Робота банківської установи щодо звернення стягнення на заставлене майно та його подальша реалізація може проводитись одночасно із здійсненням претензійно-позовної роботи. Звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися за згодою позичальника про можливість реалізації майна, наданого у забезпечення банку; за рішенням арбітражного суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або іншими шляхами, які передбачені сторонами в договорі застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства здійснюється виключно за рішенням арбітражного суду.

У разі, якщо після вчинення виконавчого напису або проведення аукціону реалізацію застави не здійснено, вживають заходів щодо вирішення з позичальником питання про можливості перегляду вартості майна (уцінки) або заміни його на більш ліквідне. У цьому разі необхідно внести зміни до договору забезпечення кредиту укладенням додаткової угоди.

При надходженні коштів від реалізації майна їх спрямовують на погашення процентів та кредиту, сплату суми неустойки за порушення умов кредитного договору або договору застави, суми збитків, завданих неналежним виконанням або невиконанням умов кредитного договору чи договору застави, суми витрат на звернення стягнення на заставлене майно та його реалізацію.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси