Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
Православ'я
Православ'я в Галицько-Волинському князівствіКатолицизм і православ'яІсторія розвитку філософської думки: загальна характеристика
Національні культури та культура загальнолюдськаОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТУ Й ЦЕРКОВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАВОСЛАВ’ЯНаціональне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Православ'я

Загальна характеристика православ'я.

Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та національної культури.

Загальна характеристика православ'я

Православ 'я є напрямом християнства, внутрішня історія якого найбільш драматична (з релігієзнавчої та історичної точок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християнства (католицизмом та протестантизмом), - найменша (вона складає 300-350 млн), а духовно-моральний вплив на соціальні процеси у різних країнах світу - найпотужніший.

Православна віра поширена здебільшого у регіонах, в яких мала вплив візантійська імперська культура (у період її розвитку), - на Близькому Сході, в Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних слов'ян (Київська Русь), на півночі Африки. Але пізніше "східне християнство" пускає коріння в інших етносів, зокрема, у фіннів, північних американців, японців. На цей час світове православ' я є дуже складним, неоднорідним релігійним феноменом. Він включає шістнадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохійську (Сірія, Ліван), Єрусалимську (Палестина), Російську (до канонічної території якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албанську, Чеську, Словацьку, Американську та Константинопольську. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єдності Церкви, яка є єдиною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинопольський (Турція), який має титул Вселенського, але найважливіші для всієї Церкви рішення приймаються соборним розумом, тобто органом, якому представлені всі православні автокефалії.

Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на самому терміні. Сама течія у християнстві, яка позначається терміном "православ' я", виникла на Сході, тобто у східній частині Римської імперії - Візантії. Тут культурно-ідеологічний та мовний ареали здебільшого були грецькими (давньогрецькими), тому слово орθοδξια є органічним до змісту тих релігійно-доктри-нальних пошуків, які розгорталися з ст. на теренах Візантії. Перш за все, ним позначався еталон у справах істинної віри, згідно з яким розглядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві в часи її догматичного, культового та організаційного становлення. орθοδξια - це уявлення про автентичну віру всієї Церкви, на противагу ετεροδξι-ї, тобто різноманіттю думок (про Бога, про шлях спасіння) єретиків. Значно пізніше, на момент розколу (великої схизми) Церкви, цей термін закріпився за "східною Церквою", тобто вживався (та вживається) як її самоназва.

Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та національної культури

До феномена православ' я доцільно підійти так, щоб максимально торкнутися всіх його аспектів.

По-перше, православ' я виявляє себе у джерелах свого віровчення. Мова йде про Святе Письмо та Священний Переказ. Обидва джерела віри та благодаті розглядаються в єдності та взаємодоповнюють одне одного. Існує богословська думка про те, що Священний Переказ має нормативний характер за рахунок того, що в ньому розкриваються істини віри, проголошені у Святому Письмі. До Переказу входять: "апостольскі настанови", визначення віри та рішення перших семи Вселенських Соборів і декількох помісних, стародавні тексти богослужінь, праці святих отців, молитовні канони, монастирські устави, акти, в яких проголошено канонізацію святих. Все це формує певну традицію, де акумулювався духовний досвід Церкви, конститутивний щодо віросповідної практики сьогодення.

По-друге, православ' я репрезентує себе через догматику. У цій площині воно визнає непорушним Нікео-Константинопольський символ віри (див. тему "Християнство: загальна характеристика"), прийнятий на двох перших Вселенських Соборах (тоді ще єдиної Церкви). Ця догматична основа православної віри всіляко захищалася від єретичних уявлень, які супроводжували життя Церкви протягом формування "символу". Він залишається таким і зараз, бо у православній богословській думці існує уявлення про неможливість догматичного розвитку, на відміну від римо-католицтва чи течій у протестантизмі. Іншими словами, отці перших семи Соборів дали повне (раціональне) визначення догматів, що гарантують подальше поширення та популяризацію. Наприклад, іконно-художнім вираженням догмату про Святу Трійцю (триєдність Бога) є відома ікона Андрія Рубльова.

По-третє, православ' я слід визначити як культову систему. Культова практика дає найвиразніші форми (інтерпретації) положень самого віровчення. Культові дійства зосереджені на богослужінні як колективному спілкуванні церковної громади з Богом. Останнє має три кола: добове, тижневе та річне. Кожний із них включає принципові для цієї віри події як із Священної історії Старого Заповіту, так і з Нового Заповіту. Наприклад, тижневі богослужіння присвячені: у понеділок - "силам небесним"; у вівторок - пророкам Старого Заповіту, насамперед, Іоану Хрестителю; у середу та п' ятницю Церква нагадує про зраду Іудою Іска-ріотом Ісуса Христа, Його великі страждання і хресну смерть; у четвер - прославляє апостолів, але особливу шану посилає святителю Миколаю Чудотворцю з Мір Лікійських; у суботу поша-новуються всі святі. Насамкінець, і це свято є основою всіх богослужбових кіл, настає неділя - день Воскресіння Ісуса. До цієї події логічно збігаються всі інші, бо вона репрезентує найвищий сенс православного християнства. Далі, розглядаючи культову систему у православ' ї, необхідно звернути увагу на структуру та хід богослужбової практики, яка складається з молитов, у яких Церква просить помилування чи шанує Бога, духовних співів, поклонів, хресних знамень і таїнств.

Таїнства є найважливішою ланкою в культовій практиці пра-вослав' я. Звісно, таїнство тлумачиться як священна дія, котра дає віруючому (від Бога через Його благодать) духовні дари. Принаймні це містичне дійство відбувається таким чином, що всі мають змогу бачити його форму. Зміст же всіх семи таїнств, які встановила православна Церква, треба пояснювати, розглядаючи їх окремо та послідовно.

Так, таїнство хрещення є першим кроком людини до християнського життя (життя вічного, з Господом Ісусом Христом).

Вважається, що будь-яка людина несе на собі тягар гріха прабатьків (Адама та Єви), тому водне хрещення (во ім'я Отця і Сина і Святого Духа) залишає їх позаду, спрямовуючи душу до богоси-нівства, тобто повноцінного церковного життя. Наступне таїнство - це миропомазання. Воно є ритуалом, у межах якого священиком здійснюється помазання людини миром (освячена особливим засобом олія). При цьому віруючий отримує від Бога благодатну силу, що знадобиться йому в земному житті. Найважливішим таїнством у православному культі вважається таїнство Євхаристії, або причастя. Всі члени церковної громади зацікавлені в особливому ставленні до Бога, яке виражається як у спроможності принести йому свої гріхи (визнання особистих гріхів, глибоке каяття в них та відпущення їх Богом через священнослужителя складає зміст таїнства сповіді, що здійснюється перед таїнством причастя), так і у спроможності з чистою душею прийняти Тіло та Кров Ісуса Христа, - в знак єднання з Ним. Таке містичне єднання богословськи визнається реальним єднанням душі людини з Богом, дійсною підготовкою її як цілісності до особистого воскресіння. У практиці православної Церкви існує також таїнство маслосвяття (соборування), яке змістовно пов' язане з тим, що будь-яка людина (при тому, що вона - хвора) може тілесно та духовно одужати. Прагнення людей до зцілення задовольняється і цим таїнством. Церква здійснює його декілька разів: протягом постів, коли людина хворіє чи помирає. Природно, всі ці дії повинні виконувати не звичайні люди, а лише ті, хто досяг певного ступеня духовної зрілості, хто може виконувати функції служителя культу та бути пастирем. У такому разі православна Церква здійснює таїнство священства. Чоловік, який потрапляє на служіння, проходить особливий ритуал, в якому діючий Єпископ (архієпископ, митрополит) символічно залучає його до апостольського служіння. Ця людина, по молитвах Церкви, отримує благодать від Бога на священицьку діяльність. Окреме таїнство, яке встановлене у Церкві, - це таїнство шлюбу. Оскільки християнство дає людині вибір шляху спасіння (чи то чернецтво, чи то шлюбне життя), Церква повинна освятити відносини між чоловіком та жінкою, якщо вони поділяють почуття одне одного, готові виховувати дітей у дусі християнського морального ідеалу, допомагати один одному на шляху до Царства Божого. Недарма сім' я у православній традиції тлумачиться як "мала Церква", тобто містичне поєднання людей в одне "тіло".

Всі ці священні дії здійснюються у храмі (домівці Божій). У православ' ї існує специфічний канон будівництва цих культових споруд. Загальнохристиянске уявлення про храм таке, що він символізує корабель, на якому пливтимуть віруючі крізь бурхливе життєве море (море гріхів). Кормчий цього корабля - сам Ісус Христос. Тому з давніх часів християни будували храми у вигляді скінії, хрестоподібні та у вигляді кола, яке символізує вічність. У Київській, Московській Русі, потім в імператорський період, склався своєрідний стиль у храмобудуванні. Якщо спочатку кти-тори будували храми під впливом візантійських зразків, то згодом почався пошук самостійних рішень. У цьому сенсі ні з чим не сплутаєш Софію Київську, храм Покрова на Нерлі, ансамбль храмів Московського кремля та Києво-Печерської лаври, храм Христа-Спасителя (відновлений).

Внутрішнє убрання православного храму малює в душі віруючого сюжети священної історії: від створення Богом світу та перших людей - до Страшного Суду. Так, у фресках, іконах, хоругвах зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, канонізовані Церквою святі. Окрім того, у православному храмі знаходяться зображення розп'яття Спасителя (хрест), священні реліквії, мощі святих. Увесь простір цієї культової споруди розбитий на три частини: 1) алтар, де знаходиться престол з жертовником; 2) середня частина, де збирається паства для молитов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), хто проходив каяття та відлучені від причастя. Алтар, як найважливішу частину храму, відділяє від інших його частин так званий іконостас, який містить ікони храмові (на честь Бога, матері Божої чи святих - кому він присвячений), ікони дванадцяти великих свят, зображення Таємної вечері тощо. Перед іконами запалюють лампади та свічки. Найголовніше - перед ними здійснюють молитви. Іконошанування є одним з найважливіших елементів культу, яке остаточно встановлене на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декілька важливих рис. По-перше, це його орієнтація. Храм будується алтарною частиною на Схід, при цьому вісь храму чітко визначається щодо сходу сонця у день, в честь якого святого він будується. Далі - його куполи, які прикрашаються хрестами. Вони символізують: якщо купол один, голову Церкви - Ісуса Христа, якщо куполів п' ять - Христа та чотирьох апостолів-євангелістів, з дванадцятьма "головами" - собор всіх апостолів тощо. До храму входить також дзвіниця. Розміщені тут дзвони "оголошують" навкруги про початок богослужіння, про найважливіші місця у самому богослужінні (наприклад, час, коли читають Євангеліє), про піст чи свята. На всякий випадок у православній Церкві існує свій дзвін.

Суттєвою рисою життя православної людини є піст. Традиційно у церковному році мають місце чотири пости: перший - різдвяний, другий - "великий" (триває сорок шість днів на згадку про те, що сам Ісус тримав піст сорок днів у пустелі та Його останні дні на землі), третій - на честь верховних апостолів Петра та Павла, в кінці року - піст на честь Матері Божої, "успенський". Усі пости повинні підготувати віруючого до найважливіших свят, перш за все - до Воскресіння Ісуса Христа. Тому піст, "великий піст" зокрема, є часом внутрішнього оновлення людини, позбавлення нею гріховного єства та народження нового. На тлі традиційних уявлень про праведне життя, що склалися у православ' ї (нагадаємо, воно зафіксоване як у Святому Письмі, так і у Священному Переказі), піст передбачає не тільки утримання від вживання їжі, а й особливі молитовні канони, знайомство з творіннями отців та вчителів Церкви, думки про вічне життя, поклони, дії, спрямовані на поширення добра у світі. Окрім того, впродовж усього церковного року (за винятком кількох тижнів - різдвяних святок, м' ясного, сирного та "світлого"), віруючі повинні дотримуватися посту в середу і п' ятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

При знайомстві з православ' ям неможливо залишитися осторонь від такого важливого факта в його існуванні, як чернецтво. Свій специфічний вигляд воно отримало ще у стародавні часи, з прикладу, яким збагатили досвід християнського життя св. Ан-тоній Великий та св. Пахомій Великий (кінець III - початок IV ст. по Р.Х.). Якщо перший сформував шлях чернецького життя анахоретського типу (усамітнене життя), то другий створив шлях спільножитного (кіновійного) чернецького життя. У православ' ї тривалий час існували обидва напрями, але в останні століття аскетичний досвід набувається здебільшого у монастирі, під керівництвом духовно свідомих ченців. Ченці як прихильники життя, зорієнтованого на ідеал - Ісуса Христа, зрікаються від світу (власності, імені та шлюбу) та впроваджують аскетичні зусилля щодо реалізації бажаного ідеалу. Слід відзначити, що у деяких православних Церквах культивується так зване старецтво як інститут, за допомогою якого вдосконалюється духовне життя ченців та мирян. Відомо, що великий вплив на життя російського та українського народів здійснювали старці Оптіної і Глинської пустель, Києво-Печерської і Троїце-Сергієвої лавр, Святогірського та багатьох інших духовних центрів.

Насамкінець, говорячи про православ' я, необхідно зосередитися на соціальному вченні Церкви, яке тільки оформлюється у систему поглядів та настанов. Так, на Соборі Російська Православна Церква в серпні 2000 р. прийняла документ під назвою "Основы социальной концепции Русской Православной Церкви". Цей документ, який далі буде вдосконалений (за рахунок уточнення окремих положень), містить важливі тези стосовно поглядів Церкви на життя сучасного суспільства (як російського, так і суспільства взагалі). У цих тезах відбиті не тільки проблеми, якими Церква опікується традиційно. В них сформульоване бачення глобальних проблем сучасності.

Передусім Церква прагне зробити більш прозорими відносини з державою та національними утвореннями, до яких вона звертається з проповіддю. Її турбує стан особистішої, сімейної та суспільної моралі, проблема фізичного та духовного здоров' я людей, зокрема, поширення новітніх технологій у сфері лікування. Церква не бажає залишатися осторонь від екологічних проблем і закликає до їх скорішого розв' язання. Вона має свій, підкреслено духовний погляд на проблему глобалізації різноманітних аспектів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей суспільства - науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то православна Церква вбачає в сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секуляризованому світобаченню.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси