Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Лексична норма. Точність виборуСИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯПоняття "професійне спілкування": функції, структураМОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯВИМОВА СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ...АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИСтилі сучасної української літературної мови у професійному...Стилі сучасної української літературної мовиЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВНИХ ЗВУКІВ
 
Головна arrow Документознавство arrow Українська мова професійного спілкування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексика (від грец. Lexikos - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Слово - це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.

Основна функція слова в мові - називна. Що таке назва? Відмітна ознака, що впадає в око і яку ми робимо представником предмета. Суттєве сприймання дає предмет, розум - назву цього предмета", - стверджував Л. Фейєрбах. Ознака, за якою предмет одержав свою назву, може й не розкривати його справжньої природи. Наприклад, слово атом запозичене з грецької мови і буквально означає "неподільний", хоч наука довела, що атом ділиться на дрібніші частини.

Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості людини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки матеріалізує поняття, а й формує його. Таким чином, воно - не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв'язку слова і поняття - запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється - розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення "сукупність заходів", "надходження чого-небудь суцільною масою", з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр.: Кабінетові Міністрів України та Національному банку України розробити та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор.: На біржах встановлюється так звана цінова стеля. Інколи ціна руйнує цю стелю.

Для ділового мовлення багатозначність - явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов'язково є первинним. Наприклад, слово каса має п'ять значень, серед яких значення "назва кредитної установи, організації*", з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.

Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство "Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинад-цятитомний "Словник української мови" подає тлумачення більше ніж 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об'єднують 3-5 тис. слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2-3 тис. словникових статей.

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.

Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.

Спільпослов *янська лексика - це слова, які виникли в період спі-льнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.

Спільносхіднослов 'янська лексика - це слова, які виникли в період виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхіднослов'янські слова не однаково збереглися у східнослов'янських мовах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному грунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, ірафічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотруд-ник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.

Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках воно стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в первом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов 'язком, дана проблема, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов 'язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.

Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексичного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний. Цікаві щодо цього міркування академіка А. Кримського: "... не варто сперечатися про те, звідки взяли слово, а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної мови, є просто зайвим, бо тут нашої філологічної заборони ніхто не послухав.

Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова не лише з мов віддалених, але й близькоспоріднених засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вислови "прийняти міри" чи пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час". Різниця полягає в тому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене "заморянами".

Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Серед запозичених слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів - міжнародних слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр.: конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс.

Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. "Свої не гірші, за заморян", - стверджує С. Караванський. "Страшидлом" називає він слова паблік рилейшнз, а також скорочення від нього піар. Англійській ідіомі public relations автор протиставляє український відповідник зв 'язки з громадськістю, а скорочення піар пропонує передавати абревіатурою О.Г.Д. (обробка громадської думки), оскільки вважає, що саме на агітаційно-пропагандистській частині поняття наголошують американці. Знання буквального значення слів іншомовного походження допомагає пояснити зміст інших "страшидл". Утворені за словотвірними моделями української мови, деякі похідні співвідносяться з власними твірними. Наприклад, слово накапати,донести на когось", вживання якого обмежується розмовним стилем через його несхвальне забарвлення, запозичене з німецької мови kappen, сарогеп і буквально означає "зраджувати, виказувати, доносити", і не має формально-семантичного зв'язку з дієсловом капати; так само дієслово лобіювати "впливати на членів парламенту при прийнятті законів" пов'язане не з українським словом лоб, а з англійським lobby "кулуари, коридор".

У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник-довідник Д. Мазурик "Нове в українській лексиці"1. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991-2001 pp., словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запози-чень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, вебсайт та ін.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр.:

аргумент - підстава, мотив, обґрунтування, доказ авторитет - повага, пошана, вага економія - ощадливість, заощадження компенсація - відшкодування, оплата, покриття експеримент - дослід, спроба

пріоритет - перевага, першість, переважне право

реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання

ідентичний - тотожний, рівнозначний, однаковий

інцидент - випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія

лаконічний - стислий, короткий, небагатослівний

симптом - ознака, риса, прояв, знак

стимул - поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.:

апелювати - звертатися домінувати - переважати координувати - погоджувати лімітувати - обмежувати.

3. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеться іронічно-жартівливо уточнювати: "Це не ринок, це - базар". Зауважимо, що обидва із використаних слів - запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським обслуговування! Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов'язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов'язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному із них, наприклад:

патент - авторське свідоцтво санкція - непорушна постанова

Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики - загальновживаної та лексики обмеженого вживання.

Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильо-ва), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови. У зв'язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у політичному і громадському житті, суспільному виробництві, корінними змінами у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сферою вживання, напр.: радіо, газета, лекція, конференція, актив, премія, ракета, електрика, газ.

Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови. її поділяють на:

o розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіо-просторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з'ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція! Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.

З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорідна. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком), напр.: професор "центральний процесор комп'ютера**, проїхати "не почути або не зрозуміти сказаного**.

У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних напр.: облай, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кількість такого типу слів - цс прямі запозичення з російської мови2.

o книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумекати, вшитися. її активно використовують у функціональних стилях, пов'язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політичною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі).

Книжна лексика властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усного літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, лекція, доповідь, повідомлення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях, з'їздах тощо.

До книжної лексики належать також особливі поетичні слова, напр.: розмай, вітровіння, приваба, надхмар 'я (художній стиль).

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.

Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми3. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмовні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літературної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персональних комп'ютерів материнську плату називають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка - це ляп. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник "пристрій для очищення вітрового скла", ліхтарик, боковик "підзаголовок, винесений за поля тексту".

На думку деяких дослідників, "професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої термінології* . Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіоналізми вживаються у певному професійному середовищі з метою "детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів"3. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони сприяють кращому взаєморозумінню.

Професійна лексика тісно пов'язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з'являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.

Науково-термінологічна лексика - один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою "термін".

Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функціонування української наукової мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні термінологічного словника. Однак попри несприятливі попередні умови та завдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська термінологічна лексика повно відбиває рівень сучасних наукових знань, технічного і суспільно-культурного прогресу. При НАН України працює Комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв'язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, а й державне значення, оскільки наявність термінології є однією з обов 'язкових умов розвитку науки, техніки, освіти.

Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи, , для неї характерний двосторонній зв'язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом - збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови"6. Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально-економічні, державно-політичні, науково-технічні та культурні досягнення усієї людської цивілізації.

Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме у галузях комп'ютерної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мови в Ін-тернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного постій дустріального суспільства7.

У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експресивна лексика).

Емоційно-експресивна лексика - це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім виразником людських емоцій.

Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, предметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням, напр.: красень, потвора, радість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися, радо, слізно. Емоційність деяких слів цієї групи визначається контекстом: в одному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому - емоційно забарвлені, напр.: пити воду та пити кров, солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відповідно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова і вислови, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, вираження різко осудливого ставлення до них, напр.: тихоня, мудрагель, паскуда, жерти, пащекувати, ляпати, влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають вульгаризмами. Вони не відповідають нормам літературної мови і є абсолютно неприйнятними в мовленні ділових людей. Вживання їх погано характеризує мовця, створює конфліктну ситуацію.

Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр.: матінка, сестричка, тепленький, спатоньки або тюряга, злодюга, дівчисько, бабище.

Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психологічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емоційно-експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмовному, художньому, публіцистичному).

 
Увага, даний текст має низьку якість розпізнавання
Для отримання якісного зображення скористайтеся доступом до завантаження
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси