Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ТА ПОСЛІДОВНОСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ЗМІНЗміни у національній процентній ставці (і$).СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ ТА СУСПІЛЬНІ РУХИПодолання опору змінамЗміна підходу до завданняЗміна поточних цінЗміни автономних споживчих видатків (а)Проведення організаційних змін як причина конфліктів і засіб їх...Зміна змінних витратЗміни автономних споживчих видатків.
 
Головна arrow Документознавство arrow Вступ до мовознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.

В українській та інших слов'янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с"аду], тук [тук] і тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].

Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мові маємо чотири [а] - [а], [а], [а], [а].

В англійській мові акомодації звуків майже немає. Можна лише говорити про більш відкрите [е] перед [1] і більш губне [ш] після [j]: [gel] "гель", [nju:] "новий". Однак в історії англійської мови явища акомодації були поширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а], що й зумовило цей перехід: what [wot] "що", was [woz] "був", quarrel [vjor(e)] "сварка", quality [Tcwoliti] "якість". Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в англійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у французькій мові, навпаки, відкритий і закритий характер голосних впливає на артикуляцію приголосних.

На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосними переднього ряду в праслов'янській мові (нога - ножь-ка - нозЬ, рука - ручька - руцЬ, муха - мушька - мусь), а на акомодації голосних приголосними - перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено -> пшоно, жена -" жона, четири -" чотири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

Асиміляція (відлат. assimilatio "уподібнення") - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба].

Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка [лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scrіbo "пишу" - scriptus "написании", rego "правило" - rectus "правильний"; англ. üoicea [voist], what's [wots], doef^she [daj/i]. В англійській мові іменникове закінчення множини і дієслівне закінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit) -s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після глухих, як [в]: dogs [aogz] "собаки", birds [bdiaz] "птахи", reads [ri:dz] "читає", cats [kaets] "коти", cups [слрз] "чашки", works [wd:ks] "працює".

Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю (усі ви ще на ведені приклади), за місцем і способом творення (безжурний [бе"журниі ], рос. сушить [шыт'] ), за м'якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], (nie [с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] асимілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] уподібнюються з м'якими [в*], [п'], [л'], [т*].

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами - повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знан]а -" [знан'а], сільЬ -" [cfjf'y], безжалісний [бе"ж ал'ісциі ], рос. отдых [одых], еыеший [вышьц]; нім. Zimoer ~"Zimmer "кімната"; англ. doefshe [dajji]; татар, урманлар -" урманнар "ліси".

Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д].

Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив зводів, спрямована вперед): англ. volcea [voist], нім. Zimoer -> Zimmer, татар, и мои л эр -" имэннэр "дуби"; польськ. trieb a [tfeba], trzy [tjy] (буквосполучення г г позначає дзвінкий звук, близький до українського [ж]: ггесг "річ" читається як жеч). Прогресивної асиміляції в сучасній українській мові немає, хоч колись вона мала місце: знан]а -" знання, пчела -" бджола, Ганця -" Гандзя.

Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju;s,peip3].

Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо).

Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм (від гр. syn "разом", harmonia "співзвучність") - фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією.

Якщо в першому складі слова (в деяких мовах - у корені слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах також повинен бути лише голосний заднього ряду.

Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським, тунгусо-маньчжурським, фіно-угорським та корейській мовам.

Так, скажімо, в турецькій мові місцевий відмінок іменника виражається за допомогою афікса -da, а значення множини - за допомогою афікса -lar: oda "кімната", odada "в кімнаті", осіа/аг"кімнати", odalarda "в кімнатах". Якщо ж у першому складі слова будуть голосні переднього ряду, то афікси відповідно матимуть вигляд de, ler: ev "дім", evde "в домі", evler "доми", evlerde "в домах". Пор. ще татарські: кул "рука" - куллар "руки", корт "черв'як" - кортлар "черв'яки", агач "дерево" - агачлар "дерева", бат "голова" - башлар "голови", але кУл "озеро" - кУллэр "озера", теш "зуб" - тешлдр "зуби", имзн "дуб" - имэннэр "дуби". В угорській мові сингармонізм залежить від голосного звука в корені слова: ablak-hoz "до вікна", cipesz-hez "до шевця", küszob-hdz "до порога".

Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.

Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним [т] є зручним для вимови.

Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресивною (срібро -> срібло; рос фе в pap ь -" февраль, регресивною (рицар -"лицар, рос. что ->[што], нім. Bibel "біблія" -" Fibel "буквар"); контактною (легкий [ле"хки[], рос. скучно [скушнъ]); дистанційною(велблюд -^верблюд,рос. просторічне коридор -" колидор, icn. arbor -> albor "дерево", фр. тарре -> nappe "обрус").

Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні: бон-ба, транвай, ланпа, тунба, дохтор, фрухти, секлетар тощо.

Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що закінчуються на -сти: вести <- ведти, мести - метти. Звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах дієслів: веду, мету.

Гаплологія (від rp. haploos "однаковий, простий", logos "слово") - випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Наприклад: мінералологія -" мінералогія, трагікоко медія -> трагікомедія, дикообраз -"дикобраз, пеперець (лат. piper) -> перець, стипепендія (лат. stips "подаяния",pendere "оплатити") -" стипендія, рос. знаменоносец -" знаменосец, близозоркий -> близорукий, кърноносый (давньоруськ. кърнъ "короткий") -" курносый.

Результатом гаплології є староукраїнська назва березня - березоль (березіль), яка виникла з березозолъ, що спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу, для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи.

Діереза (від rp. diairesis 'поділ, розділяння") - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Наприклад: корыстный -> корисний, обвластъ -> обдасть, згибнути -> згинути, гляднути -" глянути, кивнути -" кинути, утопнути -> утонути, солнце -> сонце, сердце -" серце, честний -" чесний; рос. обврахцение -" обращение, обвоз -> обоз, обвязать -> обязать, нуждный -> нужный, поздно -" /"познъ].

Утрачені в наведених словах звуки збереглися в позиції, коли після них йдуть голосні або коли вони знаходяться в кінці слова: користуватися, користь, погибати, глядіти, кидати, утопати, серденько, честь, рос. нужда, опоздать тощо.

Епентеза (від rp. epenthesis "вставка') - поява у словах додаткового звука.

Наприклад: страм із срам "сором" ("Тепер всяк хам показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий страм". - Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.

Особливо поширене явище епентези в говірках та просторічному мовленні: радійо, окіян, константувати; рос. Ларывон, радыво, ндрав тощо.

Явище епентези спостерігається також при засвоєнні запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia - Італія, лат. cancellaria - канцелярія, італ. cavalleria - кавалерія та ін.

Як бачимо, епентеза - протилежне діерезі явище.

Метатеза (від гр. metathesis "перестановка") - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий, намисто із монисто, бондар із боднар "той, що робить бодні", ведмідь із медвідь "той, що їсть мед"; рос. потчевать із почтевать, ватруиіка із творушка, сыворотка із сыро-ватка, ладонь із долонь (пор. укр. сироватка, долоня); серб, гомила із могила; чеськ. mlha "мла" із тліа; польськ. krowa із korwa, bloto із bolto.

Найчастіше метатеза спостерігається в запозичених словах: нім. Teller -" польськ. talerz -> укр. тарілка, нім. Futteral - футляр, лат. тагтог -" рос. мрамор, лат. flor(i$) "квітка" укр. і рос. ім'я Фрол.

Значно більше, ніж у літературній мові, прикладів метатези знаходимо в діалектному, просторічному та дитячому мовленні: вогорити (говорити), увернімаг (універмаг), ніститут (інститут), крутка (куртка), гамазин (магазин), рос. дитячі макейка (скамейка), салатна (із ласатка "лошадка") тощо. На базі літературного нишпорити внаслідок метатези виникло діалектне шнипорити: "Не йдуть [війт, присяжний і хлопи] до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять."п (І. Франко).

Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків.

Субституція (від лат. substitutio "підстановка") - заміна в запозичених словах чужого звука своїм.

Так, німецький фрикативний придиховий [h] замінюється українським фрикативним гортанним [г] або фрикативним задньоязиковим [х], російським проривним задньоязиковим [г] або фрикативним [х]: Herzog - укр. герцог, рос. герцог, Hülze - укр. гільза, рос. гильза, Holbein (прізвище художника) - укр. Гольбейн, рос. Хольбайн (Хольбейн), Hans (ім'я) - укр. Ганс, рос. Ганс і Хане Подібне маємо і в передачі англійського звука [h]: Hilary - укр. Хіларі, рос. Хилари, Howard - укр. Говард, рос. Говард, Humphry - укр. Гамфрі, рос. Хамфри і Гамфри.

Колись у слов'янських мовах не було звука [ф]. Коли почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то його заміняли своїми звуками [п], [т], [х], [кв]: Пилип, катедра, Хома, квасоля.

Для багатьох мовців в Україні й нині вимова [ф] становить певні труднощі, тому нерідко можна почути Хведір, хверма тощо.

Оскільки така вимова часто стає предметом насмішки над мовцями, то деякі з них, які недостатньо обізнані з мовними нормами, помилково замінюють [хв] на [ф] і в словах, де [хв] є нормативним: фороба, фіст, рос. фатать тощо. Такі заміни називають гіперизмами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси