Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ БУДІВНИЦТВАЩо являє собою базисна кошторисна вартість об'єкта капітального...У чому полягає роль і значення капітального будівництва та...У чому полягає роль і значення інвестиційної політики для ефективного...ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКИМ МЕХАНІЗМОМ У КАПІТАЛЬНОМУ...
Успіхи і труднощі індустріалізаціїФінансування державних видатківОснови проектного фінансуванняРозвиток когнітивної сфери в період ранньої дорослостіОсобливості психічного розвитку дітей раннього віку
 
Головна arrow Банківська справа arrow Західноєвропейський банківський бізнес
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль банків у будівництві залізниць

Хоча будівництво залізниць було результатом ініціатив приватних підприємців Англії, Бельгія, з політичних, економічних та стратегічних міркувань, збудувала першу континентальну залізничну мережу. В 30-х роках XIX ст. банкіри Німеччини та Франції почали надавати позики залізничним компаніям.

Успіх лінії Париж — Сен-Жермен, побудованої з ініціативи Еміля Пер'є та за допомогою провідних паризьких банкірів, привернув увагу суспільства до ринку акцій залізниці. У 1837 р. впровадження Ротшильдами маршруту Париж — Версаль привело до зростання кількості операцій на фондовому ринку. Цьому також сприяла кампанія, що оголосила про створення низки маршрутів по всій Європі. Наступного року було створено дві національні залізничні компанії:

Париж — Орлеан та Париж — Ле Хавне — Дьєпп. Власниками першої стали вісім швейцарсько-паризьких банкірів та поштова служба, а другої — паризькі банкіри Деламар, Мартін та Дітер, які випустили у Франції та за кордоном цінні папери загальною вартістю 90 млн франків (величезна для тих часів сума). Фінансова криза 1838 р. поклала край цим ініціативам.

Після численних дебатів законодавство 1842 р. заклало фундаментальні основи побудови залізниці у Франції: національний план залізничної мережі централізувався в Парижі; організація інфраструктури була покладена на уряд; добудова приватних ліній мала здійснюватися приватними агентами. Минуло багато років, перш ніж банкіри почали рішуче займатися залізничним бізнесом. Тільки через 12 років Ротшильди отримали право на Паризько-Бельгійську прикордонну лінію, яка стала відправною точкою в розширенні мережі Північної залізничної компанії (Compagnie des Chernis-de-Fer du Nord) у Північній Франції та Піденно-Західній Бельгії. Це стимулювало концентрацію значних фінансових коштів у побудову базових ліній цієї мережі. Великі паризькі банкіри спекулювали на цьому, здебільшого інвестуванням в акції деяких важливих залізничних компаній.

Перші підприємницькі кроки з інвестування в спорудження залізниць були здійснені також німецькими банками. Ініціаторами виступили банкіри Кельна — І.Н. Штайн, А. Шаффхаузен, І.Д. Херштат та Соломон Оппенгейм Молодший, які в 1837 р. заснували Рейнське залізничне товариство (Rheinische Eisenbahngesellschaft) з капіталом 326 000 талерів, з яких 50 000 були часткою Ротшильдів у Парижі, а 35 000 — Оппенгеймів. Будуючи лінію з Антверпена до Кельна, компанія також збудувала мережу залізничних шляхів між західним кордоном Пруссії, Рейном та Сааром. Банки підтримували компанію в складний початковий період, відкриваючи овердрафти за контокорентними кредитами та надаючи брокерські послуги. їх винагорода полягала в емісії акцій та спекуляціях на акціях залізниці, а безпосереднє володіння акціями давало їм право голосу як акціонерів та право призначення керівника до ради компанії. Банки Лейпцига були піонерами в заснуванні перших залізничних підприємств в Саксонії, банки Бреслау (нині Вроцлав) — в Сілезії. У Франк-фурті-на-Майні Ротшильди об'єдналися з Ветманами задля створення залізничного центру всієї Західної Німеччини.

Фінансування ранньої індустріалізації

На сьогодні є незаперечним фактом існування контрасту між роллю англійських та континентальних банків у фінансуванні ранніх етапів індустріалізації. Були розвинені моделі, що давали змогу порівняти дуже складну банківську структуру в Англії, яка не брала участі у фінансуванні промисловості, з менш спеціалізованою континентальною системою, що домінувала у фінансуванні промислових підприємств. Відмінності банківських структур пояснюються чотирма чинниками: умовами економічного розвитку; процесом концентрації капіталістичних підприємств; співвідношенням між заощадженнями, інвестиціями, соціальною структурою; домінуючими цінностями суспільства.

У британській моделі економічний розвиток було досягнуто протягом тривалого періоду часу без значних зовнішніх втручань чи втручань держави. Концентрація виробництва відбувалася повільно, раніше або паралельно з концентрацією в банківському секторі та фінансах. Рівень заощаджень значно перевищував можливості для особистих інвестицій. Соціальна структура, розподіл багатства і прибутків, традиції чинили менший опір використанню платіжних інструментів внутрішнього характеру, таких як банкноти та банківські гроші, і більш широкому використанню акцій та цінних паперів.

Друга модель, що показує зв'язок між банківським сектором та промисловістю, традиційно асоціюється з Німеччиною і характеризується більш пізнім економічним розвитком за втручання держави. Економічна структура швидко розвивалася, оскільки значна фінансова та технологічна концентрація потребували для задоволення своїх потреб великих обсягів кредитування. Попит на інвестиції переважав наявні заощадження; соціальна структура і більшість членів суспільства були проти використання будь-яких засобів платежу крім монет, проти використання векселів, створення великих ринків капіталів та залучення банками великих обсягів депозитів. За таких умов банківська система була покликана відігравати більш суттєву роль у промисловості, створюючи засоби фінансування інвестицій в індустрію. Ця модель застосовується не тільки в Німеччини, айв Австрії, Росії та Італії.

Реальність була набагато менш прозорою. "Німецька" модель є передчасною, оскільки вона з'явилася в 1822 р. в Бельгії, а характеристика національної банківської системи включає швидше банківські операції щодо промисловості, ніж за втручання держави чи фінансових або кредитних технологій.

У першій половині XIX ст. потреби промисловості в капіталі фактично стримувалися. Часто вони покривалися підприємствами за рахунок своїх прибутків, коштів купців і підприємців або сімейних коштів. Хоча Велика Британія і була новатором у промисловій експансії та банківському розвитку, вона дотримувалася системи, де промисловість перебувала в основному на самофінансуванні, хоча й регулярно вдавалася до короткострокових кредитів для фінансування поточних витрат, включаючи заробітну плату, дивіденди й відсотки. Передчасна спеціалізація банківської системи, швидкий розвиток міжнародної торгівлі та фінансових ринків, а також концентрація їх у Лондоні призвели до того, що купці-банкіри мало цікавилися інвестиціями в промисловість. Інші банки утримувалися від надання короткострокових кредитів, проте іноді для деяких клієнтів відкривали овердрафти, що було де-факто довгостроковим кредитуванням.

На ранніх етапах індустріалізації розвиток короткострокового кредиту давав змогу підприємствам мобілізувати ресурси, необхідні для формування капіталу, але в довгостроковому плані еволюція банківської системи, яка переважно орієнтувалася на торгівлю та міжнародне фінансування, не була адекватною для задоволення потреб національної промисловості у венчурному капіталі.

На відміну від своїх британських колег, приватні банкіри континенту з ентузіазмом брали участь у фінансуванні промисловості. У Франції вищий ешелон банків швидше займався б кредитуванням довгострокових операцій, ніж будьчого іншого, інвестуючи чи надаючи безпосередні позики промисловим підприємствам. Інвестиції в залізницю стимулювали банки здійснювати інвестиції у видобувні шахти, плавильну промисловість, виробництво чавуну і сталі, металургію. Брати Пер'є були довгостроковими акціонерами "Ком-пані д'анзин" (Compagnie d'Anziri). У 1836 p. брати Шнай-дери купили за допомоги банкіра Зайлера фабрики Креусот. У 40-х роках XIX ст. банк Маллета придбав акції кузен Провіденс у Бельгії, а Ротшильди розширили свої підприємства, інвестувавши у вугільні шахти Аграппа та Грісуеля, шахту Ескоуфакс і залізничну компанію Святого Пелена під управлінням компанії "Компані дез Шарбонаж Белж" (Compagnie des Charbonnages Beiges).

У Німеччині рейнські банкіри брали активну участь у фінансуванні текстильної та металургійної галузей, насамперед шляхом контокорентних кредитів. Шафсхаузен банк мав тісні стосунки з шахтами та ливарнями Руру, а Оппен-гейми займалися чавунною та сталевою промисловістю в Ейфелі, Саарі та Люксембурзі.

Шафсхаузен банк, як і багато інших, було вражено кризою 1S48 р. Паралізований неліквідними промисловими активами, 29 березня 1848 р. він був змушений призупинити платежі. Девід Ханземан, що став міністром фінансів Пруссії, остерігався загрози, яку неплатоспроможність банку могла завдати промисловості Рейну. Він переконав кабінет перетворити банк на .акціонерне товариство, причому держава гарантувала сплату дивідендів і амортизації частини акцій кредиторам. Крім того, міністр торгівлі мав право призначити одного з директорів банку. Однак незважаючи на суттєву модифікацію німецької моделі системи банку, сама Німеччина була далеко від того, щоб називати її попередником змішаних банків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси