Навігація


Головна
Авторизація/Реєстрація
ХЕТТСЬКЕ, ФРІГІЙСЬКЕ ТА ЛІДІЙСЬКЕ ЦАРСТВАНовое царство (XVI-XI века до н. э.)Анатолія після загибелі Хеттського царстваВАНСЬКЕ ЦАРСТВО (УРАРТУ) ТА РАННІ ДЕРЖАВИ ЗАКАВКАЗЗЯНововавилонське царство
Соціологія культуриСОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИІгрова концепція походження культуриГабітус культуриЧинники розвитку культури. Функції культури
 
Головна arrow Історія arrow Історія Стародавнього Сходу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лідійське царство

Лідійці, мова яких належала до анатолійської гілки індоєвропейських мов, мешкали в центрі західної частини Анатолії. Попервах вони були підданими могутнього Фрігійського царства, проте коли воно загинуло, лідійці, завоювавши грецькі міста на західному узбережжі півострова, утворили власну державу зі столицею ум. Сарди. В новоутвореній державі стала на престол династія Мермнадів.

Лідійська земля достатньо зрошувалася водами рік, була мулистою і, зрозуміло, родючою. У долинах лідійці вирощували зернові культури, а на гірських схилах закладали виноградники й садки. Наявність пасовиськ давала їм можливість займатися скотарством, передусім конярством, а металевих руд — металургією. Лідійці навчилися добувати золото з породи та очищати його. У великій кількості золотий пісок та самородки постачала їм річка Пактол. Лідійці були чудовими майстрами по виробництву одягу, взуття, розмальованої кераміки, цегли, облицювальної плитки, фарбників тощо. Вони досконало опанували торгівлею, першими у світі почали чеканити монети з електрума, золота й срібла. На лідійські монети був широкий попит, ними охоче користувалися навіть іонійські греки, що з’їли зуби на торгівлі.

Верхівку соціальної піраміди лідійського суспільства становили багаті аристократи-земле власники, військова та жрецька еліта, великі торговці (багаті, мов золота жила). До середнього прошарку населення належали вільні дрібні землевласники, пастухи, ремісники. До соціальних низів належали храмові та приватні раби тощо.

Монархічну Лідійську державу очолював цар, який спирався на військо та двірцевих охоронців. Значний вплив у державі мали й так зв. царські співправителі — вихідці з аристократичних родин. Можливо, в Лідії існувала й аристократична рада. Найважливіші політичні питання розглядалися на народних зборах, роль яких у міру посилення монархії зменшувалася. У лідійському суспільстві зберігалися рудименти первісно родових традицій: звичаї предків, прадавнє звичаєве право, поділ за родоплемінною ознакою тощо.

Заснував династію Мермнадів, за якої у VII—VI ст. до н. е. розквітло Лідійське царство, аристократ Гігес, який прийшов до влади унаслідок двірцевого перевороту. Гігес оволодів західними областями Анатолії (частиною Фрігії та Карії, Троадою, Місією), що забезпечило країні вихід до морських проток і торговельних шляхів у Причорномор’ї. Він прилучив до своїх володінь також Колофон і Магнезію — ворота в Егейське море. Потіснивши греків, він, однак, зумів зберегти з ними добрі стосунки, задобрював впливових жерців храму в Дельфах і храму Аполлона.

Отож, західна політика Лідії була досить ефективною. Менш успішно складалися державні справи на сході. Доводилось боронитися від настирливих кіммерійців, які безцеремонно освоювали Каппадокію, не поталанило вийти через Кілікію до Східного Середземномор’я. Щоб мати надійного спільника в боротьбі проти кіммерійців, Гігес уклав нерівноправний союз з Ассирією. Утім, незабаром він уже переорієнтувався на Єгипет і Вавилон, маючи намір спільно з ними виступити проти Ассирії. Ассирійський володар Ашшурбанапал розгромив у середині VII ст. до н. е. цю коаліцію. Ассирійці підбурили проти Лідії кіммерійців — ті буквально наводнили собою країну. В бою з кіммерійцями Гігес загинув, на згарище перетворилися Сарди. Вистояв лише акрополь Сард, у якому врятувався престолонаслідник Ардіс. Ардіс визнав себе васалом Ассирії, аби лише вона відкликала кіммерійців. Та допомога прийшла звідти, звідки на неї ніхто не сподівався. Союзні Ассирії передньоазійські скіфи вдерлися в Анатолію й винищили "юрми здеморалізованих тривалими грабунками" кіммерійців. Скориставшись цим, Лідія розпочала війну з грецькими містами Прієною та Мілетом за вихід до Егейського моря. Мілетом заволодіти вона не змогла і змушена була укласти з ним мирний договір.

Після загибелі Ассирії Лідія здійснила спробу розширити свої володіння на сході. На цьому грунті між нею та Мідією, яка сама претендувала на ассирійську спадщину, спалахнула війна. Примирив обидві могутні держави його величність випадок — сонячне затемнення 28 травня 585 р. до н. е., яке сповнило їх містичним страхом. Кордоном між Лідією та Мідією було визнано р. Галіс. Щоб зміцнити стосунки між обома країнами, мідійський царевич Астіаг одружився з лідійською принцесою. Лідія остаточно звільнила Анатолію від кіммерійців.

Найвагоміших успіхів на міжнародній арені Лідія досягла в середині VI ст. до н. е., за царювання свого останнього володаря Креза, ім’я якого стало символом багатства. Крез перетворив багаті анатолійські міста греків на своїх данників.

Усередині VI ст. до н. е. на політичному обрії Передньої Азії з’явилася нова зірка першої величини — Персія. Крез відразу ж заходився шукати союзників проти неї. Однак політична доля відвернулася від нього. В бою з перськими військами лілійні зазнали поразки.

Існує легенда, нібито напередодні воєнного походу проти персів Крез звернувся до Дельфійського оракула із запитанням, хто вийде переможцем у майбутній битві. 1 почув у відповідь: "Якщо ти переправишся через річку Галіс, то зруйнуєш велике царство". Слова лукавого оракула виявилися пророчими: Крез дійсно зруйнував царство, проте... своє власне!

Перський володар Кір II Великий оволодів Сардами й полонив Креза. Відбулася ця катастрофа в 547 р. до н. е. Ще вчора могутня Лідія втратила свою незалежність, стала однією з сатрапій Перської держави.

Культура Фрігії та Лідії

Багата й розмаїта культура фрігійців і лідійців зазнала значних

грецьких впливів, лише у сфері матеріального побуту фрігійці більше контактували з урартами, аніж з греками. У свою чергу, греки також багато запозичили у фрігійців і лідійців, зокрема, кольорові фризи під двосхилою покрівлею, гаптування золотом, настінні килими, розведення "ангорських" кіз, розарії, музичні інструменти тощо. Європі Нової доби фрігійці залишили у спадок недоладний головний убір — "фригійський ковпак" (самі вони, мабуть, запозичили його в кіммерійців чи трерів), котрий, з легкої руки французьких якобінців, став наприкінці XVIII ст. символом... свободи!

Фрігійці та лідійці широко практикували монументальне кам’яне зодчество, особливо будівництво скельних храмів і гробниць. Збереглася до наших днів скельна "гробниця Мідаса", монументальна "гробниця Гігеса" тощо.

фрігійці, й лідійці користувалися абетковим письмом, що передавало не лише приголосні, а й голосні. Лідійці запозичили його у греків. Фрігійці ж, на думку дослідників, могли запозичити його у фінікійців, удосконалити й передати грекам, а могли, як і лідійці, скористатися грецьким письмом.

Розвивалася у фрігійців і література, проте їхні літературні пам’ятки не збереглися.

Релігія у фрігійців і лідійців була політеїстичною. Найбільше вшановувалися містичні культи Матері богів (чи Великої Матері) — Кібели (Кубаби) та її коханця Аттіса, здатного помирати й воскресати. Ці культи (можливо, запозичені в хеттів) символізували природу та народжуваність. З ними були пов’язані огидні оргаїстичні обряди, само оскоплення жерців. Характерно, що Кібела вважалася в Анатолії також богинею війни.

Значного розвитку в обох країнах досягло також мистецтво. Фрігійці та лідійці створили оригінальні теракотові рельєфи, розмальовану кераміку, скульптуру, печатки, ювелірні вироби з напівкоштовного каміння та золота тощо.

Фрігійці та лідійці любили музику. Свої мелодії вони виконували на подвійній флейті, кіфарі (вид гуслів) та інших інструментах. Фригійський лад, музичні інструменти фрігійців і лідійців залюбки використовували греки та інші народи Середземномор’я.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси