Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Фізіологічний аспект у вивченні звуківФонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуківТема: Вивчення ефективності рефлексивно-інноваційних технологійТема: Вивчення впливу інноваційних технологій на професійну...Відображення фізіологічних аспектів людського життя та його...Тема: Використання технології у процесі вивчення інформатики та...Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуківВивчення конкурентівАспекти вивчення реченняВрахування міжнародного аспекту на сторінках підручника
 
Головна arrow Документознавство arrow Вступ до мовознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фізіологічний аспект у вивченні звуків

Кожен звук, який ми вимовляємо, є не тільки фізичним, а й фізіологічним явищем, причому фізіологічний аспект звуків важливіший за фізичний, оскільки пов'язаний з безпосереднім творенням звуків мовлення.

Спеціально створених природою органів мовлення немає. Звуки творять органами, які виконують життєво важливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлення - це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження. Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними.

Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату - нижній, середній і верхній.

До нижнього належить апарат дихання - легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція - накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.

Середній поверх - гортань. Гортань - це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки - дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коливальні частини в різних місцях, що впливає на характер творення звуків. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок (див. рис. 1).

1. Видих.

Голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить через гортанну щілину.

Видих. Шепіт. Голос

Рис. 1

2. Шепіт.

Голосова (міжзв'язочна) щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум.

3. Голос.

Пірамідальні хрящі зближені, так що міжхрящова щілина закрита, міжзв'язочна щілина дуже вузька, зв'язки напружені й коливаються ритмічно лід тиском повітряного струменя, виникає тон.

Як бачимо на третьому зображенні, голосові зв'язки, натягуючись, як струни музичного інструмента, під впливом струменя повітря вібрують і створюють музикальний тон. Цей тон є голосом. Голос використовується для творення голосних звуків, а також сонорних і дзвінких приголосних. При звуженні голосової щілини у доволі широкій міжхрящовій щілині (зображення 2) виникає шум, який творить шумні приголосні. Отже, на середньому поверсі творяться голос і шум, а не конкретні звуки.

Верхній поверх - надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс.

Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й об'єм завдяки рухомим органам - губам, язику, язичку, м'якому піднебінню. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню і задню. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові звуки. Коли кінчик язика торкається зубів, то утворюються зубні звуки; якщо альвеол (горбиків біля коренів верхніх зубів; лат. alveolus "жолобок, виїмка") - творяться альвеолярні звуки типу англ. [t], [d], [n], [1]. Якщо кінчик язика займає позицію ніж зубами, творяться міжзубні приголосні, як наприклад, англійські [б], [9]. Потрібно зазначити, що язик є одним із найважливіших органів звукотворення, а значить, і мовлення загалом, що засвідчують такі слова: язикатий "який багато говорить", без'язикий "який не говорить" і надзвичайно велика кількість фразеологізмів, як-от: сіпати за язик, вертітися (крутитися) на язиці, гострий на язик, язик як бритва, дерзкий на язик, добре підвішений язик, довгий язик, язик як помело, лопотіти (ляскати, ляпати, молоти) язиком, розв'язати язик, чесати язика, засвербів язик, розпустити язика, давати волю язику. Не випадково в багатьох мовах одним і тим самим словом позначають і язик, і мову: рос. язык, польськ. )ezyk, чеськ. jazyk, болг. езику серб. jезик, англ. tongue (див. mother-tongue, "рідна мова"), ісп. lengua, фр. langue, лат. lingua, фін. kieli, рум. limba, угор. nyelv, абхаськ. абыз, албан. gjuhe, осет. квазар, татар, тел, узб. тил.

Маленький язичок може дрижати і таким чином творити звук

Мовленнєвий апарат

Рис. 2. Мовленнєвий апарат

І - порожнина рота; II - глотка (фаринкс); IIІ - порожнина носа; IV - гортань; 1 - трахея; 2 - голосова зв'язка; 3 - неправдива голосова зв'язка; 4 - щитовидний хрящ; 5 - персневидний хрящ; 6 - під'язикова кістка; 7 - надгортанник; 8 - язик; 9 - тверде піднебіння; 10 - м'яке піднебіння.

(французький увулярний [г]). Надгортанник (хрящ, розташований у глотці під коренем язика над гортанню), крім функції закривати гортань при глитанні їжі, може, наближаючись до задньої стінки глотки, утворювати надгортанні звуки (надгортанні приголосні є в арабській мові).

Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань - джерело голосу і шумів. Надставна труба (порожнина рота і носа) - джерело обертонів і резонаторних тонів. Мовний апарат, за висловом В.І. Кодухова, нагадує духовий інструмент: легені - міхи, трахея - труба, ротова порожнина - клапани.

Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").

В артикуляції розрізняють три фази - екскурсію, кульмінацію і рекурсію.

Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, - початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука.

Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.

Кульмінація (від лат. culmen "вершина'), або витримка, - положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія (від лат. recursio "повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки:).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган - язик - при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним.

Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В українській мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення ( губи, передня частина язика, верхні зуби). В англійській мові - більш далеке, більш заднє творення звуків (язик наближається до альвеол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявістю. Німецький приголосний [h] вимовляється з придихом, а перед початковим [а] в німецькій мові має місце вибух без голосу, так званий Knacklaut (Apfel ['apfel]). У грузинській мові приголосні [n], [m], [к] вимовляються напружено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою.

Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходиш, трудно писат тощо), а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [о], [6], французького увулярного [г] тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси