Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Розрахунково-касові операції банківРОЗРАХУНКОВО-КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З РОЗРАХУНКОВО-КАСОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО...Активні операції банківПравове регулювання касових операцій банків. Права і обов'язки сторін...
ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З РОЗРАХУНКОВО-КАСОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО...РОЗРАХУНКОВО-КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ПО ОБСЛУГОВУВАННЮ ПЛАТІЖНОГО ОБІГУОперації банків по обслуговуванню платіжного обігуи контролю операцій на рахунках в банку. Перевірка...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківські операції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій банків

Операції банків з обслуговування платіжного обороту

Під час вивчення матеріалів теми студентам слід зосередитись на вивченні сутності, принципах і законодавчій базі організації безготівкових розрахунків в Україні. Важливим є розгляд порядку відкриття і ведення банківських рахунків, особливостей розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування. У тому числі варто ознайомитися з формами і способами безготівкових розрахунків, сферою їх використання та порядком проведення розрахункових операцій. Необхідно також звернути увагу на здійснення міжбанківських розрахунків через СЕП та інші системи.

Використання національного доходу і всі наступні перерозподільні процеси і економіці забезпечуються на основі потоку грошей в готівковій і безготівковій формах грошового обігу.

Відповідно, грошовий обіг - це безперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу.

Основною частиною грошового обігу є платіжний оборот, в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань

Саме тому, при вивченні даної теми студенти повинні, перш за все, з'ясувати призначення та принципи організації платіжної системи країни, яка функціонує на базі банків та спроможна надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконувати свої платіжні зобов'язання.

Платіжна система - сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки.

У балансі банку розрахунково-касові операції, пов'язані з виконанням платіжних зобов'язань зачіпають наступні статті:

1. Активи: Готівкові кошти (в касі) 2. Пасиви: Кошти клієнтів Кошти в інших банках Кошти банків

Слід зазначити, що всі операції, пов'язані з поставками товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт чи наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками в процесі розрахунково-касового обслуговування банком клієнта. Таке розрахунково-касове обслуговування - є послугою, пов'язаною із переказом грошей з рахунка (на рахунок) клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі.

За своїм характером ці операції, по суті, є чистими послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам як без значних витрат, так і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому у посткризовий період (після 2009 року) зростання обсягів розрахункових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності вітчизняної банківської діяльності.

Особливе значення для організації банками розрахункового обслуговування клієнтів мають певні принципи, на яких ґрунтується організація платіжних систем. До них відносяться:

o власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

o зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання за згоди банків;

o переказ коштів чи видача готівки на рахунку здійснюється банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку;

o форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі з контрагентом, при невтручанні банком в договірні відносини між ними;

o строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх договорі;

o відносини між банком і клієнтом у процесі розрахункового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахункове обслуговування.

Необхідно розуміти, що важливе місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів мають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, називаються розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, називають платіжними картками.

Необхідною передумовою та важливою складовою діяльності банків з розрахункового та касового обслуговування клієнтів є ведення ними рахунків.

Банківський рахунок - це бухгалтерський документ, що ведеться в банку на ім'я певного клієнта для обліку руху його грошових коштів: надходження, витрачання, залишку. Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків, кожній із яких студенти повинні приділити значну увагу.

До системи банківських рахунків для грошового обороту входять такі рахунки:

1. Кореспондентські - рахунки для обліку розрахунків, що їх виконує одна банківська установа за дорученням і за рахунок іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору між: банками на території України; банками України та іншої держави; НБУ та банками.

2. Поточні - вид банківського рахунку для збереження грошових коштів і здійснення розрахунків ( у т.ч. контокорентний, поточний з овердрафтом) рахунки зі спеціальним режимом їх використання (для випадків, передбачених законами та нормативними актами - типу "Н" і "П"); карткові рахунки; поточні рахунки виборчих фондів (для фінансування передвиборної агітації політичних партій, кандидатів у народні депутати не пізніше ніж за 50 днів до дня виборів). Такі рахунки відкриваються банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору банківського рахунку (Додаток 3). Ці рахунки найчастіше використовуються у банківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарських платежів і платежів населення, що проходять через банківську систему.

Клієнт, як правило, може зняти з цього рахунку суму, що не перевищує її фактичного залишку.

За можливості використання коштів у обсязі, що перевищує суму залишку, використовують поточні рахунки з овердрафтом та контокорентні рахунки. Інколи ці рахунки відносять до кредитних.

1. Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений термін, або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору банківського вкладу (Додаток 4).

Депозитні рахунки для фізичних осіб заведено називати вкладними і можуть супроводжуватись видачею вкладного документа (ощадної книжки іменної чи на пред'явника). Вони відкриваються тим самим категоріям фізичних осіб, що й поточні рахунки. Для осіб-нерезидентів вкладні рахунки відкриваються за умови підтвердження джерел походження готівки в гривнях, що вкладаються, чи переказування коштів із власного поточного рахунку.

4. Кредитний (позичковий) рахунок - активний рахунок, який відкривається банком для обраховування виданих кредитів.

5. Рахунки (аналітичні) для обліку коштів з метою подальшого здійснення розрахункових операцій (акредитив, розрахунковий чек тощо).

Сьогодні не існує обмежень щодо кількості рахунків, які можуть бути відкриті юридичній чи фізичній особі. Проте, юридичній особі може бути відкрито:

- тільки один поточний рахунок для зарахування внесків під час створення статутного фонду господарського Товариства;

- один поточний рахунок за угодою щодо здійснення спільної (сумісної) діяльності без створення юридичної особи.

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:

- юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - підприємства) - резиденти, зареєстровані в установленому порядку;

- філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку (далі - підрозділи підприємств);

- представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори;

- фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

Ведення банками рахунків є необхідною передумовою та важливою складовою їх діяльності з розрахункового та касового обслуговування клієнтів.

Зокрема, для відкриття поточного рахунку підприємство подає до банку такі документи:

1) заяву за встановленою формою, підписану керівником підприємства;

2) засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4) засвідчену нотаріально копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

5) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом;

6) картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком;

7) нотаріально засвідчені копії документів про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Якщо підприємство створене як господарське товариство, колективне підприємство чи громадське об'єднання, то воно зобов'язане подати банку також нотаріально засвідчену копію установчого договору чи копію протоколу загальних зборів засновників.

Орендні підприємства подають також засвідчену нотаріально копію договору оренди, довірчі товариства - ще й копію ліцензії на право здійснення операцій із приватизаційними паперами.

Для відкриття поточного рахунку фізична особа подає банку такі документи: заяву за встановленою формою; документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює); картку зі зразком підпису, який учиняють у присутності працівника банку, що відкриває рахунок; довідки податкового органу про ідентифікаційний номер; договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку.

Власник поточного рахунку (резидент) може давати довіреність іншій особі (резиденту) на здійснення операцій за його рахунком. Така довіреність засвідчується нотаріально чи уповноваженою особою банку.

Фізичні особи-резиденти за своїми поточними рахунками можуть здійснювати широке коло операцій у готівковій та безготівковій формі.

Особливу увагу працівники банків повинні приділяти тим вимогам нормативних актів, що спрямовані на запобігання відкриттю рахунків для фіктивних підприємств і легалізації тіньових та кримінальних доходів.

При відкритті кількох рахунків у національній валюті їх власник повинен визначити протягом трьох робочих днів один із них як основний і обліковувати на ньому заборгованість, що списується у безспірному порядку. Номер цього рахунку його власник повідомляє податковому органу, у якому він зареєстрований як платник податку, податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, де відкриті додаткові поточні рахунки в національній та іноземній валютах.

Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

З відкриттям рахунків банк укладає з клієнтом договір на розрахункове касове обслуговування, яким передбачаються права та зобов'язання сторін, їх відповідальність за порушення умов договору і форми та порядок розрахунків, порядок розгляду спорів тощо (Додаток 6).

Фізичні особи - резиденти України мають право відкривати рахунки за межами України, розміщувати на них валютні цінності і здійснювати за ними операції лише на підставі індивідуальної ліцензії, одержаної від установ НБУ.

Обслуговування рахунків здійснюється на підставі договору банківського рахунку, договору вкладу (депозиту), кредитного договору. Днем відкриття поточного чи депозитного рахунку вважається дата, зазначена в заяві про відкриття рахунку в розділі "Відмітки банку".

До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції із зарахування коштів.

Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера).

Установи банків списують кошти з рахунків клієнтів тільки за дорученням власників цих рахунків або за розпорядженням стягувачів (державних виконавців). Доручення платника на перерахування коштів приймаються банком у межах коштів, наявних на рахунку на початок операційного дня. У разі відсутності чи нестачі коштів на рахунку платника для виконання розрахункових документів, що надійшли до банку протягом операційного часу, вони цього самого дня повертаються без виконання або проводиться їх часткова оплата (якщо інше не передбачено договором на розрахунково-касове обслуговування). Винятком є надходження платіжних вимог на примусове або договірне списання, які банк виконує наступного робочого дня.

Надходження на поточний рахунок обліковуються в кредитовій частині, платежі з поточного рахунку - в дебетовій. Банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої в строк; не веде реєстр розрахункових і виконавчих документів, не сплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника (за винятком здійснення банком таких операцій в межах договору).

Розрахункові документи виконують в такому порядку (ст. 1072 ЦК України)

1) платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів (для задоволення вимоги компенсації шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимоги про стягнення аліментів; для розрахунків з виплати вихідної допомоги для оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), також виплати за авторським договором; за іншими рішеннями суду;

2) розрахункові документи на здійснення платежів до бюджету;

3) інші розрахункові документи у порядку їх послідовного надходження.

Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:

- заяви власника рахунку;

- рішення органу, на який покладено обов'язки щодо ліквідації підприємства;

- рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

- інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.

Датою закриття рахунку є день, наступний за днем останньої операції за рахунком. У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, а всі додаткові рахунки закриваються.

Операцію закриття рахунку слід відрізняти від його переоформлення, яке здійснюється при реорганізації підприємства. Для переоформлення поточного рахунку клієнт зобов'язаний подати в банк ті самі документи, що й при відкритті рахунку.

Закриття вкладних рахунків у національній та іноземній валюті юридичних та фізичних осіб здійснюється:

- у разі закінчення строку депозиту (вкладу), на який був укладений договір;

- при достроковому розірванні договору однією зі сторін, якщо така можливість передбачена договором;

- у разі смерті власника (для фізичних осіб).

У випадках закриття вкладних рахунків юридичних осіб кошти з них разом з процентами переказуються на поточні рахунки власників вкладних рахунків. Видача коштів готівкою юридичній особі при закритті її вкладного рахунку не дозволяється.

У разі дострокового закриття вкладного рахунку юридичної та фізичної особи з її ініціативи банк не виплачує процентів взагалі або ж виплачує на рівні процентів, установленому для поточних рахунків.

Протягом трьох робочих днів після закриття поточних та депозитних рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв) банк зобов'язаний повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку.

На наступному етапі вивчення даної теми розглядаються форми платіжного обороту.

А саме, платіжний оборот, який супроводжує розрахункові операції банку може мати такі основні форми:

o готівкові платежі, які здійснюються за допомогою законних грошових знаків держави (переважно, для сфери особистого споживання);

o безготівкові платежі, які обслуговуються платіжними інструментами в депозитній формі та у формі комерційних боргових зобов'язань (векселі, чеки, банківські сертифікати тощо).

o При цьому, переважним є безготівковий обіг грошей, який здійснюється учасниками безготівкових розрахунків через рахунки, відкриті у банках. Вважається, що в безготівковому платіжному обороті функціонують чотири безготівкові засоби платежу:

o гроші на банківських рахунках;

o кредит, оформлений документально;

o акцептовані або видані платникам платіжні документи (вексель, акредитив);

o вільні кредитні ресурси банку.

Гроші безготівкового платіжного обігу відображаються на кореспондентських рахунках банків у НБУ.

Безготівковий платіжний обіг має певні переваги порівняно з готівковим:

- забезпечує прискорення обігу грошових коштів; зменшує потреби країни в готівці;

- обумовлює зменшення витрат на проведення касових операцій, збереження грошей;

- сприяє акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб на рахунках у банках (вони є кредитними ресурсами), що зменшує обсяги тіньової економіки та розширює кредитний потенціал банків.

У цілому, безготівкові розрахунки - це система грошових розрахунків, які здійснюються без участі готівки, тобто перерахуванням банком певної суми з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів або заліком взаємних вимог.

Організаційно безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські, що обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські, що обслуговують відносини між банківськими клієнтами.

Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються шляхом запису за рахунками в обслуговуючому банку, коли грошові кошти списуються з рахунку платника й записуються на рахунок одержувача. Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектору (далі - підприємства).

Механізм організації безготівкових розрахунків включає: сукупність принципів їхньої організації;

- сукупність вимог щодо їхньої організації, які випливають із конкретних умов господарювання;

- форми безготівкових розрахунків;

- способи безготівкових розрахунків;

- документообіг, властивий певній формі безготівкових розрахунків.

Розглядаючи більш докладно складові механізму організації безготівкових розрахунків, варто зазначити, що принципи організації таких розрахунків зумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високо розвинутими ринковими економіками. А саме, безготівкові розрахунки організовують за такими принципами:

- правовий режим здійснення розрахунків і платежів; - здійснення розрахунків тільки через установи банків і під їх контролем;

- обов'язкове зберігання коштів у банках, за винятком залишків готівки в касах клієнтів у межах встановлених лімітів;

- самостійний (вільний) вибір форм розрахунків та платіжних інструментів;

- здійснення платежів на підставі укладених договорів про розрахунково-касове обслуговування за дорученням клієнта, за його згодою (акцептом);

- проведення платежів за наявності на поточному рахунку клієнта вільних коштів або коли є право на одержання кредиту;

- самостійне нарахування платниками пені за несвоєчасно сплачені ними суми податкового боргу;

- відповідальність клієнтів за достовірність змісту платіжного документа, повноту і своєчасність сплати податків, зборів та обов'язкових платежів (за винятком випадків, передбачених нормативно-правовими актами НБУ) тощо.

Вивчення даної теми має за мету ознайомлення студентів з порядком документообігу за усіма видами безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні. Зокрема, платіжні інструменти, що застосовуються в Україні при безготівкових розрахунках, називаються розрахунковими документами. До них відносяться: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

Платіжні інструменти, що застосовуються у безготівкових розрахунках, базуються переважно на кредитному переказі грошей.

Дебетові інструменти, такі як вексель та чек, застосовуються в безготівкових розрахунках, проте так і не набули значного поширення.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають вказані платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Важливою складовою механізму безготівкових розрахунків є вибір способу перерахування коштів, серед яких виділяють такі:

- шляхом прямого перерахування коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів;

- шляхом зарахування взаємних вимог, коли взаємні зобов'язання боржника й кредитора погашають у рівновеликих сумах (що у міжнародній банківській практиці називають клірингом) і лише за різницею здійснюють платіж на загальних підставах (наприклад, за платіжним дорученням);

- періодичними перерахуваннями (плановими платежами), коли розрахунки провадять не за кожну окрему поставку, а періодично, в передбачені договором терміни - за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору. У такому разі розмір платежу визначають з урахуванням плану поставок і коригують залежно від результатів звірки розрахунків за період, передбачений договором.

За порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань також розрізняють такі способи платежів:

- негайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і

- з відстрочкою платежу, коли товар продається в кредит; за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунку чи за рахунок банківського кредиту.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися кілька способів платежу.

Слід зазначити, що розвиток комп'ютерних технологій обумовлює й широке поширення дистанційного обслуговування банками своїх клієнтів. Таке дистанційне обслуговування може здійснюватися за допомогою систем "клієнт-банк", "клієнт-Інтернет-банк", "телефонний банкінг" тощо.

Системи типу "клієнт-банк", "клієнт-Інтернет-банк", "телефонний банкінг" та інші на підставі дистанційних розпоряджень клієнта можуть виконувати функції надання інформаційних послуг згідно з переліком, зазначеним у договорі між банком і клієнтом, здійснення операцій за рахунком клієнта.

Під час розрахунків за допомогою таких систем застосовуються електронні розрахункові документи.

Роботу системи "клієнт-банк" забезпечують наступні програмні комплекси:

1) клієнтська частина - комплекс, що розміщений у клієнта: забезпечує введення операціоністом в систему розрахункових документів, їх коректування, друк і перевірку. Програмне забезпечення клієнтської частини системи "клієнт - банк" може бути розташоване в одному окремому комп'ютері (для невеликих підприємств чи фізичних осіб) або працювати в локальній мережі клієнта;

2) банківська частина - комплекс, що розміщений у банку і є складовою системи автоматизації банку. Вона є невід'ємною складовою системи автоматизації банку (САБ) і має забезпечувати безперервний захист електронних розрахункових документів клієнта під час обробки їх в САБ.

При цьому застосування програмно-технічного комплексу "клієнт-банк" для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією дозволяє виконувати наступні операції:

У введення, коректування та друк клієнтом розрахункових документів;

- безперервний захист від модифікації електронних документів клієнта з моменту їх формування в електронному вигляді до моменту обробки операціоністом банківської установи;

- їх доставку в банк телекомунікаційними каналами у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

- отримання з банку повної інформації про стан рахунку клієнта (виписки з рахунку, поточні оперативні залишки на рахунку та іншу інформацію, яку надає банк);

- ведення баз даних розрахункових документів, які оброблялись за допомогою системи "клієнт - банк", та стану рахунку клієнта на основі інформації, що надається банківською установою протягом дня;

- виконання автоматичного звірення інформації про стан рахунку клієнта та про стан оброблення розрахункових документів.

Програмне забезпечення систем дистанційного обслуговування відповідати вимогам нормативно-правових актів Національного банку України до технології та захисту електронних банківських розрахунків.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір про розрахунково-касове обслуговування. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

Під час використання систем "клієнт-банк", "клієнт-Інтернет-банк" банк щоденно роздруковує реєстр електронних розрахункових документів, які відправлені клієнтом. Реєстр має обов'язково містити відомості про дату і час подання власником рахунку електронних розрахункових документів до банку. Електронні розрахункові документи, відправлені клієнтом, щоденно архівують і зберігають у банку протягом установленого терміну.

Після отримання від банку витягу з рахунку клієнт складає реєстр електронних розрахункових документів, відправлених у банк каналами зв'язку і прийнято банком до оплати.

Такий самий реєстр за кожним клієнтом складають у банку після формування балансу операційного дня.

Під час використання систем "клієнт-банк", "клієнт-Інтернет-банк" клієнт має дотримуватися всіх вимог банку щодо питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право періодично перевіряти виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації та зберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогою системи в разі невиконання ним вимог безпеки.

Для здійснення операцій за рахунком клієнта (оплата комунальних послуг, телефонних переговорів тощо) за допомогою системи "телефонний банкінг" (дистанційне обслуговування клієнтів за допомогою телефонних каналів зв'язку) клієнт у договорі з банком про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг зазначає інформацію, потрібну банку для списання ним коштів з рахунку клієнта.

Ідентифікацію клієнта для доступу до системи "телефонний банкінг" здійснюють за допомогою засобів ідентифікації, передбачених у договорі між банком і клієнтом.

Засоби ідентифікації (номер клієнта, особистий ПІН-код, сукупність цифрових і літерних компонентів тощо) банк надає клієнту після укладення договору.

Системи типу "клієнт-банк", "клієнт-Інтернет-банк", "телефонний банкінг" тощо на підставі дистанційних розпоряджень клієнта можуть виконувати функції надання інформаційних послуг згідно з переліком, зазначеним у договорі між банком і клієнтом, здійснення операцій за рахунком клієнта.

Дистанційне розпорядження вважається переданим клієнтом і прийнятим банком до виконання, якщо клієнт:

- для доступу до системи ввів правильне значення засобу ідентифікації;

- увів код операції та всі параметри, які запитує система;

- підтвердив це розпорядження.

Банк, що обслуговує платника, списуючи на підставі дистанційного розпорядження кошти з рахунку платника, оформлює розрахунковий документ, у якому зазначає інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів.

Якщо клієнт не підтвердив розпорядження на здійснення операції, то банк операцію не виконує, про що інформує клієнта.

Передавання дистанційного розпорядження та реєстрацію його банком здійснюють за погодженим каналом доступу в автоматичному режимі. Також банк має забезпечити зберігання інформації про невиконані електронні розрахункові документи/дистанційні розпорядження, та внести цю інформацію до архіву системи для зберігання протягом установленого терміну.

У цілому, система "клієнт - банк" дає змогу вести такі розрахункові документи як платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, а також використовувати платіжні картки.

Відповідно до нормативних вимог НБУ, при здійсненні розрахунків в залежності від порядку документообігу, форми платіжного інструменту та способу перерахування коштів розрізняють такі форми безготівкових розрахунків:

1. Інкасова (інкасо) - пов'язана зі здійсненням банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу. В основу цієї форми покладено такі платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, меморіальний ордер.

1.1. Платіжне доручення - розрахунковий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на переказування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача (Додаток 7). Оформляється платником за бланковою формою або за довільною формою (передбаченою договором між платником та банком, що обслуговує його), та подається в банк, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках (схема документообігу наведена у розділі ІУ посібника, рис. 2.1). Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку, якщо інше непередбачено договором між банком і клієнтом.

Розрахунки платіжними дорученнями - одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За товарними операціями платіжними дорученнями можуть здійснюватися платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою. За нетоварними операціями платіжними дорученнями здійснюються, власне, всі платежі.

Основні переваги розрахунків платіжними дорученнями: - досить проста схема документообігу, що значно пришвидшує розрахунки;

- покупець має змогу попередньо перевірити якість товарів, послуг чи робіт;

- можливість використання цієї форми розрахунків у разі нетоварних операцій.

Основні недоліки розрахунків платіжними дорученнями:

- відсутність гарантії платежу для постачальника;

- можливе затримання переказування коштів за платіжним дорученням відповідними банками чи розрахунковими структурами (розрахунковими палатами, РКЦ);

- постачальник може потрапити в залежність від покупця, який може зволікати з виписуванням платіжного доручення у зв'язку з відсутністю коштів на поточному рахунку, з неможливістю одержання позички в банку, тощо. Уникнути цього ризику можна передбаченням відповідних санкцій при укладенні договору.

1.2. Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що складається з двох частин:

- верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів як вимога постачальника до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажений товар і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках;

- у разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину як доручення своєму банку оплатити зазначені документи, перерахувавши гроші постачальникові і подає до банку, що його обслуговує (схема документообігу наведена у розділі IV посібника, рис. 2.2).

Це мало поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає безпосередньо покупцеві. Останній перевіряє одержані документи з метою виявлення дотримання продавцем умов договору і, якщо він погоджується здійснити оплату, дає відповідне розпорядження своєму банку прямо у вимозі-дорученні, подання якого в банк здійснюється в порядку та в строки, установлені для звичайних платіжних доручень.

Якщо платник відмовляється оплатити вимогу-доручення, то про це він повинен повідомити безпосередньо одержувача грошей в порядку та строки, зазначені в договорі, та вказати причини відмови. Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Платіжні вимоги-доручення (у цьому розділі далі - вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

- досить проста схема документообігу;

- можливість здійснювати оплату проти документів, а не проти товару, що пришвидшує розрахунки.

Недоліки розрахунків платіжними вимогами-дорученнями: - відсутність гарантії платежу;

- неможливість попередньо перевірити якість товару в разі проведення оплати проти документів.

1.3. Платіжна вимога - це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Нині ця форма розрахунків застосовується лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепту) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими написами нотаріусів.

У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимогу, у якій має бути посилання на підставу платежу - назва і стаття закону, постанова суду тощо. Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість і правильність посилань у платіжній вимозі на підстави для безспірного та безакцентного стягнення коштів з платника. Без чіткого та обґрунтованого зазначення таких підстав банк не приймає платіжної вимоги до виконання.

Списання коштів з рахунку боржника на підставі наказу про примусову сплату боргового зобов'язання банк оформляє меморіальним ордером. Наказ про примусову сплату боргового зобов'язання може бути пред'явлений до виконання протягом одного року з наступного дня після його видачі банком.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги не менше ніж у трьох примірниках. Платіжна вимога про примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу - податковим органом.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків.

За відсутності чи недостатності коштів на рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, сподіваючись, що до кінця операційного дня надійдуть гроші на рахунок платника. Якщо ж у цей термін не надійде достатньої суми грошей, то банк оплачує вимогу частково чи зовсім не оплачує, коли грошей на рахунку немає. Про це робиться напис на звороті платіжної вимоги і вона повертається отримувачу.

Платіжні вимоги також можуть застосовуватися для договірного списання грошей з рахунку платника.

Договірне списання може передбачатися в договорах між покупцем (платником) і продавцем (отримувачем), коли платник надає право одержувачу стягувати кошти з його рахунку та за його дорученням. Про таку угоду платник повідомляє своєму банку, який повинен обумовити своє право на списання коштів з рахунку платника на вимогу одержувача в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

1.4. Меморіальний ордер - розрахунковий документ, що складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника тощо. Зокрема, меморіальний ордер використовується для оформлення часткової оплати розрахункових документів, документального підтвердження розрахункових операцій, перерахування банком коштів при закритті акредитиву тощо.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунку платника. Меморіальний ордер засвідчується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

2. В основу чекової форми розрахунків покладено розрахунковий чек - платіжний документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві (пред'явникові чека) зазначену в чеку суму. Розрахунки чеками застосовуються, переважно, в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах (схема документообігу наведена у розділі ІУ посібника, рис. 2.3). На практиці чеки доцільно застосовувати у внутрішньо-міських розрахунках. Проте в Україні ця форма розрахунків розвинута слабо.

Оплата чеками є гарантованою, що забезпечується депонуванням (бронюванням) чекодавцем потрібної суми коштів на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків (далі - аналітичний рахунок "Розрахунки чеками") у банку-емітенті. Заяву на депонування коштів платник подає банку одночасно з заявою на одержання чекової книжки.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок "Розрахунки чеками"

Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Виписуючи розрахункові чеки, чекодавець заповнює корінець до нього, у якому проставляється сума невикористаного ліміту. Кожний наступний чек може виписуватися тільки в межах наявного ліміту чекової книжки.

Слід зазначити, що строк дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою.

Переваги чекової форми розрахунків:

- постачальник має гарантію оплати, оскільки покупець заздалегідь депонує кошти на окремому рахунку;

- покупець має право й змогу попередньо перевірити якість товару, виконаних робіт чи наданих послуг, позаяк чек виписують під час здійснення товарної операції;

- максимально наближені в часі поставка товару (виконання робіт, надання послуг) і момент платежу;

- її можуть використовувати як юридичні, так і фізичні особи. Недоліки чекової форми розрахунків:

- вилучення коштів з обігу платника (чекодавця) у зв'язку з необхідністю їх депонування;

- досить ускладнений документообіг, особливо для банків, які ще не стали членами СЕП (системи електронних платежів).

3. Основою акредитивної форми розрахунків є акредитивна заява - розрахунковий документ, що являє собою письмове доручення платника банку забронювати певну суму грошей для оплати документів конкретного постачальника за відвантажений на його адресу і на певних умовах якийсь товар. Застосовується акредитивна форма переважно в міжміських і в міжнародних розрахунках, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати поставленої продукції (схема документообігу наведена у розділі ІУ посібника, рис. 2.4). При акредитивній формі розрахунків банк-емітент за дорученням свого клієнта - заявника акредитива зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлений товар, виконану роботу чи надані послуги;

- надати повноваження іншому банку (виконавчому) здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

1 . Залежно від способи гарантування платежу:

o покритий або непокритий.

2. Залежно від можливості змінювати умови акредитива:

o відкличний - той, який можна змінити чи анулювати без попереднього погодження з постачальником;

o безвідкличний - той, який можна змінити чи анулювати тільки за погодженням з постачальником.

Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. Прийняття часткових змін не дозволяється.

Порядок відкриття акредитива залежить від його виду. Проте за будь-якого акредитива банк-емітент мусить повідомити виконуючий банк про його відкриття, зазначивши вид, місце відкриття, умови акредитива та повноваження виконуючого банку щодо оплати розрахункових документів. Виконуючий банк повинен повідомити бенефіціара про відкриття акредитива для розрахунків з ним, про його вид та умови

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Одержавши таке повідомлення, бенефіціар відвантажує продукцію, виконує роботи чи послуги, після чого подає реєстр документів, передбачених умовами акредитива, виконуючому банку. Останній уважно перевіряє їх з погляду дотримання умов акредитива. Якщо у банку немає зауважень щодо оформлення документів бенефіціара і вони подані до закінчення строку акредитива, він бере їх до оплати.

При відкритті забезпеченого акредитива у виконуючому банку документи бенефіціара оплачуються негайно - з рахунку платника "Розрахунки акредитивами". У Разі використання забезпеченого акредитива в банку-емітенті розрахункові документи бенефіціара пересилаються в цей банк, Де вони оплачуються з рахунку "Розрахунки акредитивами", і відповідна сума коштів перераховується виконуючому банку,

Реєстр документів за акредитивом складається та подається в банк, як правило, у чотирьох примірниках. Оскільки термін відкриття акредитиву прямо впливає на розмір відволікання коштів з обороту платника, останньому надається право встановлювати строк дії акредитива, проте не більше ніж 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну пересилання документів між банками. У разі необхідності за поданням платника керівник банку-емітента може продовжити строк дії акредитива ще на 10 днів. Установлений строк вказується в заяві на акредитив, а про зміну його додатково повідомляють виконуючий банк і бенефіціара.

Переваги акредитивної форми розрахунків: постачальник має гарантію оплати;

можна проконтролювати товарну операцію, якщо умовами договору передбачено відкриття акредитива з акцептом оплати уповноваженою особою.

Недоліки акредитивної форми оплати:

- відвернення коштів у разі відкриття всіх видів акредитивів (крім непокритого) з господарського обігу покупця; - досить ускладнена схема документообігу;

- у разі затримки з відкриттям акредитива постачальник не відвантажує товар, що негативно позначається на його фінансовому стані.

4. В основу вексельної форми міжгосподарських безготівкових розрахунків покладено платіжний документ - комерційний вексель (Додаток 8).

Власник векселя (векселедержатель, постачальник, кредитор) має беззаперечне право вимагати від боржника (векселедавця, покупця) сплатити вказану у векселі суму в зазначений у ньому термін. До розрахункового обслуговування клієнтів банку відносять операції з інкасування та доміциляції векселів, що більш докладно буде розглянуто в одній із наступних тем.

Інкасування векселів - це виконання банком за дорученням клієнтів - векселедержателів, зобов'язань щодо подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів (схема документообігу наведена у розділі ІУ посібника, рис. 2.5).

Переваги інкасування векселя для векселедержателя:

- банк може виконувати доручення клієнта дешевше й швидше завдяки тісним зв'язкам між банками та наявності висококваліфікованих кадрів;

- векселедержатель у разі інкасування векселя не має потреби стежити за термінами подання векселів до оплати.

Доміциляція векселя - це виконання банком доручення клієнта-векселедавця оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, яка зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим (схема документообігу наведена у розділі ІV посібника, рис. 2.6).

Переваги доміцилювання векселів:

- векселедержатель має додаткову гарантію платежу;

- розрахунки прискорюються завдяки міжбанківським зв'язкам;

- платник за векселем не має потреби стежити за процедурою оплати векселів.

5. В основу розрахунків, що здійснюються за допомогою розрахункових документів в електронному вигляді покладено платіжну картку, що буде розглянуто в наступній темі.

Важливим етапом вивчення платіжної системи є розгляд міжбанківських розрахунків, які є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами - клієнтами різних банків або різних філій одного банку.

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення та регулювання грошових вимог та зобов'язань, які виникають між банками, їх філіями та клієнтами.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи, які дозволяють здійснювати міжбанківські розрахунки відповідно до моделей та форм їх ведення.

Інструкцією про міжбанківські розрахунки передбачені такі форми їх проведення:

1) через Національну систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) за кореспондентськими рахунками банків (філій) у територіальних управліннях Національного банку.);

2)через власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС), що використовується в розрахунках між філіями багатофілійних банків або комбінацію систем ВПС і СЕП;

3) через двосторонні прямі кореспондентські відносини між банка-ми-кореспондентами, шляхом відкриття кореспондентських рахунків ЛОРО, НОСТРО, які можуть установлюватися:

- між банками і Національним банком України;

- безпосередньо між банками.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв'язку для передавання інформації.

Відповідно до цього, основними принципами здійснення міжбанківських розрахунків є:

- підтримка банками своєї ліквідності (відповідно, наявності коштів на кореспондентських рахунках) на рівні, що забезпечує безперебійне, в повному обсязі, проведення розрахунків з іншими банками, особливо за платежами клієнтів;

- проведення контролю за правильністю здійснення міжбанківських розрахунків і проходження документів;

- проведення контролю за технологічними ризиками;

- встановлення кореспондентських відносин між банківськими установами.

Тим самим, важливою складовою міжбанківських розрахунків є кореспондентські відносини - договірні відносини між банками-кореспондентами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученнями один одному на підставі кореспондентських угод (договорів) з відображенням їх на кореспондентських рахунках.

Відповідно, кореспондентський рахунок - це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Коррахунки для банків мають таке саме значення, як поточні рахунки для господарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов'язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків - важлива складова кореспондентських відносин між банками. В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

- відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

- відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

- відкриті банками другого рівня в територіальних управліннях НБУ. У практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

o технічні коррахунки, відкриті банкам - учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

o клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

В свою чергу, коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки "ностро", "лоро".

"Ностро" називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок "ностро" відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента - в пасиві балансу.

"Лоро" називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку - його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком "ностро", а для обслуговуючого банку - рахунком "лоро". В обслуговуючого банку-кореспондента "лоро" відображається в пасиві балансу, а в банку-власника - в активі балансу.

Розглядаючи більш докладно види платіжних систем міжбанківських розрахунків, слід зазначити, що Україна створила досить надійну, оперативну та ефективну систему таких розрахунків - Систему електронних платежів (СЕП). Це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Варто звернути увагу на принципи, на основі яких функціонує СЕП: - усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;

система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

- оборот коштів у системі здійснюється за принципом "брутто", коли кожен платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

- ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок;

- виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

- платежі здійснюються в режимі реального часу;

- зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Тож дотримання цих принципів позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їх високу ліквідність.

Структурна побудова СЕП:

1. На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. Елементи СЕП верхнього рівня забезпечують функціонування системи загалом: балансування міжрегіональних платіжних оборотів, захист системи від несанкціонованого втручання, усунення аварійних ситуацій, синхронізація основних операцій учасників системи тощо.

2. Середній рівень - це територіальні управління НБУ, регіональні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти. Елементи СЕП середнього рівня забезпечують функціонування системи в окремому регіоні: ведення технічних та реальних коррахунків банків - учасників СЕП; приймання, обробку та відправлення платіжних документів банків - учасників СЕП та інших РРП; передавання підсумків технічних коррахунків банків-учасників на кінець робочого дня у територіальне управління НБУ для відображення по їх реальних коррахунках тощо.

3. На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії - учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти. Елементи СЕП на нижньому рівні забезпечують початкові технологічні процеси функціонування всієї системи: підготовку та перевірку пакетів електронних розрахункових документів, передавання їх у систему (до РРП через АРМ-2); одержання розрахункових документів від РРП та введення їх у систему автоматизації банку (САБ).

Програмно-технологічна структура СЕП НБУ включає такі основні компоненти:

1. Програмно-технічні комплекси СЕП, які побудовано за трирівневим принципом: АРМ-3; АРМ-2; АРМ-1.

2. Програмні засоби електронного зв'язку, в основу яких покладено електронні розрахункові документи, які у межах банківського дня у СЕП набувають вигляду окремих файлів, що формують архів, пошук інформації в якому здійснюється інформаційною пошуковою системою НБУ.

3. Апаратно-програмні засоби захисту інформації , в основу яких покладено електронний цифровий підпис.

У цілому, у СЕП упроваджено сім моделей обслуговування банків (філій) за консолідованим кореспондентським рахунком та інформаційну модель (модель 0), які враховують специфіку роботи та потреби банків. Усі моделі використовуються лише при виконанні міжбанківських розрахунків у гривні.

Розрахунки за результатами клірингу в певній платіжній системі здійснюються розрахунковим банком, що обслуговує цю систему, згідно з правилами платіжної системи і взаємними угодами між її учасниками.

Порядок виконання розрахунків за результатами клірингу регламентується відповідними документами розрахункового банку, узгодженими з операційними правилами платіжної системи щодо виконання клірингових та розрахункових операцій, і має відповідати вимогам чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки утворюють робоче місце обробки платіжних документів у форматі - програмного комплексу банку - учасника СЕП, що надає банку можливість обмінюватися через мультивалютний режим функціонування СЕП із Центром міждержавних розрахунків НБУ платіжними документами, призначеними для подальшого транспортування в міжнародну платіжну мережу -.W.I.F.T.

Тобто, однією з додаткових можливостей СЕП є організація розрахунків з іноземними банками через механізм "шлюзових" банків. "Шлюзовим" є банк - учасник СЕП, який:

- є власником (або учасником) системи міжбанківських розрахунків, відмінної від СЕП;

- уклав угоду з власником цієї платіжної системи про виконання ним платіжних трансакцій від імені інших банків;

- бере на себе зобов'язання виконувати платежі між банками - резидента-країни та абонентами цієї платіжної системи.

Зараз у СЕП є два типових зразки організації "шлюзових" банків.

Перший - шлюз до "SWIFT", за яким "Шлюзовий" банк є абонентом "SWIFT". Другий - "шлюз до систем країн СНД". На відміну від SWIFT, який є всесвітньою мережею, кожна платіжна система конкретного банку СНД має визначений список абонентів, до яких додається список усіх субкореспондентів "шлюзових" банків, з якими можливий обмін платіжними документами. Крім того, "шлюзовий" банк повинен мати свій коррахунок в одному з регіональних управлінь. Це дає змогу "шлюзовому" банку бути учасником СЕП за загальними правилами, а НБУ - контролювати переміщення коштів за межі України. Платіжні документи, якими обмінюється банк - учасник СЕП із "шлюзовим" банком, містять додаткову інформацію про те, кому саме з субкореспондентів "шлюзового" банку спрямовано документ.

На наступному етапі розгляду теми, варто звернути увагу на особливості роботи платіжних систем, що обслуговують філії комерційних банків. А саме, за наявності в комерційного банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Він може бути:

1) безпосереднім, коли кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку;

2) опосередкованим, коли вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його складові установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС).

Забезпечує діяльність ВПС головний розрахунковий центр комерційного банку (ГРЦ), який:

У веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, за якими самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обороти філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП;

- приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 в СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку;

після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх по філіях і заносить суми документів на їхні субкоррахунки.

Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан.

ВПС успішно функціонують у таких банках, як ПАТ "Укрсоцбанк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", Пат АБ "Приватбанк" тощо. ВПС цих банків гарантують швидкість, надійність, безпечність та ефективність розрахунків на рівні, який забезпечує СЕП. У малих банках створювати власні ВПС поки що не ефективно.

Важливою складовою міжбанківських розрахунків є прямі кореспондентські відносини - договірні відносини між банками-кореспондентами, метою яких є прискорення здійснення платежів і розрахунків за дорученнями один одному на підставі кореспондентських угод (договорів) з відображенням їх на кореспондентських рахунках.

Кореспондентські відносини між банками можуть виникати не лише в межах однієї країни, а й з іноземними банками. Цей вид кореспондентських відносин в основному характерний для міждержавних розрахунків.

Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком банківській установі необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку (НБУ).

Банківські установи, які встановили між собою кореспондентські відносини, називаються банками-кореспондентами, і відкривають кореспондентські рахунки типу НОСТРО і ЛОРО, після отримання відповідного письмового дозволу НБУ.

Прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виняткових випадках, а саме:

1) за умови, якщо проведення банківських операції мають постійний характер.

2) можуть бути використані для надання банками-кореспондентами один одному послуг з управління активами , надання кредитів тощо.

3) банки-кореспонденти можуть розміщувати один в одного депозити, видавати один одному кредити, а також співпрацювати у видачі великих позик цінним клієнтам.

До запровадження кореспондентських відносин банківська установа повинна виконати такі операції:

o визначити рейтинг банку за інформацією, що публікується незалежними міжнародними агенціями;

o визначити, чи достатній перелік послуг, що пропонується банком-кореспондентом;

o термін виконання операцій, умови та тарифи банку;

o порівняти з альтернативними банками відсоткові ставки за депозитами, можливість розміщення "коротких" коштів.

Залежно від домовленості банків-кореспондентів щодо ведення рахунків (їх відкриття, закриття, списання і зарахування коштів, надання виписок і т. д.) можуть стягуватися комісійні. Це визначається характером взаємовідносин між банками, активністю використання рахунків і залишків на них.

Крім основного коррахунку в банках можуть відкриватися спеціальні коррахунки для здійснення окремих операцій як в національній, так і в іноземній валютах.

В процесі кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одного про здійснені операції. Для цього використовуються авізо, що є офіційним повідомленням про виконання розрахункових операцій, направленим одним банком іншому. Банки надсилають авізо кореспондентам і клієнтам про дебетові й кредитові обороти за рахунками, про залишки коштів за рахунками, про розрахункові операції (виплату переказів, відкриття акредитива, виставлення чеків або інших розрахунково-платіжних документів тощо).

У банківській установі з метою зменшення ризиків може запроваджуватись максимальна сума залишку за коррахунком.

В уповноважених банках України банкам-кореспондентам, які є нерезидентами, можуть встановлюватися кореспондентські рахунки у гривнях. Перелік операцій, що здійснюються за цими рахунками, обмежено валютним законодавством України.

У цілому, слід пам'ятати, що прямі кореспондентські відносини мають суттєвий недолік: вони знімають ресурсне обмеження на депозитну емісію комерційних банків. Тому об'єктивно в розрахунках між вітчизняними банками найширше використовують розрахунки через систему електронних платежів НБУ.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси