Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Центральний емісійний банк ФранціїСутність, типи, функції центральних банківстатус та функції центральних банківЦентральний банк у банківський системі країниЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ СВІТОВИХ ФІНАНСІВЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИЕтатичний тип Центрального банкуЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Банківські системи зарубіжних країн
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Центральний банк Франції

Банк Франції (Банк де Франс)1 було засновано у 1800 році за рішенням Наполеона Бонапарта У1803 p. він отримав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. - в усій Франції, ставши єдиним емісійним банком.

Спочатку Банком Франції управляла регентська рада, до складу якої входило 15 регентів (директорів), що обиралися загальними зборами з числа найбільших акціонерів. За законом 1936р. регентська рада була замінена Генеральною радою в складі 20 директорів, з яких два обиралися акціонерами, а інші призначалися урядом і повинні були представляти як державні органи (міністерство фінансів), так і об'єднання промисловців, професійні союзи й інші організації.

Після Другої світової війни, згідно із законом від 2 грудня 1945р., Банк Франції був націоналізований, причому його колишні власники одержали велику компенсацію: акції, оцінені за високим курсом, були виміняні на 3 % державні облігації (згадаємо схожу схему націоналізації Банку Англії). Управляючий банком і два його заступники призначаються радою міністрів. Генеральна рада банку складається з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначаються міністром фінансів; 4 директорських посади займають генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів.

До 1945 р. діяльність Банку Франції характеризувалася певними особливостями. По-перше, як центральний банк країни він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи безпосередньо торговельно-промислову клієнтуру. Це пояснюється тим, що на відміну від центральних банків інших країн він має розгалужену мережу відділень (понад 250). По-друге, Банк Франції здійснював емісію банкнот, безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції, а не через комерційні банки. Тому комерційні банки рідко зверталися за позиками до Банку Франції. По-третє, його втручання у регулювання кредитних операцій було менш активним порівняно з центральними банками інших країн. Як знаряддя кредитного регулювання він використовував здебільшого обліковий відсоток.

Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку. Законом 1967 року запроваджено практику обов'язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. Норми резервів встановлюються окремо щодо строкових вкладів і вкладів на поточні рахунки. З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами. У своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановами Міністерства фінансів і Національної кредитної ради - спеціального державного органа для регулювання кредиту в країні.

Як єдиний емісійний банк країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому з 1939 р. його емісія не обмежена будь-якими заздалегідь установленими критеріями та обмеженнями. Банк Франції є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Він виконує також функцію банку держави. Пряме кредитування банком держави здійснюється у розмірах, обумовлених домовленістю між керуючим банку та міністром економіки і фінансів. Банк Франції також купує державні цінні папери і надає під них позички. Вільні кошти казначейства знаходяться на його поточному рахунку в цьому банку. Важливою стороною діяльності банку е здійснення валютного контролю і регулювання кредиту шляхом маневрування відсотковими ставками та нормами обов'язкових резервів.

Сучасній функціональній структурі Банку Франції притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки. Управляючий, який має широкі повноваження і права, здійснює управління Банком Франції, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Він має право назначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора філіалу банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а назначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.

Функції заступників управляючого банком чітко розмежовані - один з них відповідає за питання грошової політики, інший - за адміністративні питання.

Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики, яка створена в 1993році згідно із Законом "Про Статут банку Франції". Рада з питань грошової політики розробляє напрями грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій; встановлює параметри політики обов'язкових резервів.

До складу Ради з питань грошової політики входять управляючий Банком Франції (управляючий ради), 2 його заступники і 6 висококваліфікованих спеціалістів у галузі грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються радою міністрів країни, їх кандидатури представляють керівники палат парламенту і голова Економічної і соціальної ради. Строк повноважень кожного члена даної ради (крім управляючого і його заступників) визначається жеребкуванням: для двох представників встановлюється строк у 3 роки, для двох інших - 6 років і для двох останніх - 9 років. Члени ради не можуть бути призначені на другий строк, за виключенням лише представників, які здійснюють свої повноваження протягом трьох років.

Рада з питань грошової політики скликається за ініціативою його голови (керівника Банку Франції) один раз на місяць. Рішення ради мають силу закону при наявності не менше 2/3 голосів його членів. При відсутності кворуму Раду з питань грошової політики скликають повторно і тоді рішення може бути прийнято простою більшістю голосів. При рівному числі голосів "за" і "проти" вирішальним є голос голови.

У засіданнях ради мають право брати участь Прем'єр-міністр та міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони можуть запропонувати на обговорення ради будь-який проект рішення. У Генеральну раду, крім членів Ради з питань грошової політики, входять представник Державного казначейства (який призначається радою міністрів Франції) і представник від службовців Банку Франції, які обираються строком на 6 років.

Головою Генеральної ради є управляючий Банку Франції, який визначає порядок денний засідання ради. У компетенцію Генеральної ради входять такі функціональні обов'язки:

- розгляд загальних питань управління банком, зокрема, кадрової політики і штатного розкладу;

- прийняття бюджету банку і змін до нього;

- складання і затвердження балансового звіту;

- розробка проекту розподілу прибутку;

- визначення дивідендів, які відраховуються державі тощо.

Управляючий Банку Франції має і ряд повноважень, які надаються йому Генеральною радою - він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір відсоткових ставок. Від імені Генеральної ради управляючий щорічно подає Президенту Франції звіт про діяльність банку. Рішення ради, які приймаються більшістю голосів, мають силу лише при участі в засіданнях не менше 7 її членів.

Специфічним для Генеральної ради є те, що на її рішення впливає фінансовий інспектор, який призначається міністром економиш і фінансів та представляє у Банку Франції уряд країни. Фінансовий інспектор може брати участь у засіданнях Державної ради і має право оскаржити ЇЇ рішення або наполягати на повторному слуханні певних питань.

На засіданнях Генеральної ради присутні також 2 аудитори, які призначаються радою для проведення перевірки фінансових звітів Банку Франції.

Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережею філій (212), які розташовані по всій території країни. Кожну філію очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожній філії є консультативний орган - рада, кількість радників у якій (з числа відомих підприємців) становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів філії. Призначення радників строком на 3 роки здійснюється Генеральною радою з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору філії інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

До функцій філії входить: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад щодо операцій з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації про діяльність кредитних установ: оцінка банківських ризиків; консультування підприємств із питань фінансового аналізу та експертизи; збір і аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою кон'юнктурних досліджень у різних галузях економіки.

Банк Франції виконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках, він виконує більш специфічні економічні функції. Так, він має функції, які не виконують центральні банки інших країн, що не входять до складу Європейського валютного союзу.

Цей банк веде рахунки приватних осіб - поточні та з цінними паперами. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватною кредитною установою. Вказана діяльність банку обмежена Статутом 1993 року, який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунків приватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам.

Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно під заставу цінних паперів, надає деякі інші види послуг приватним особам. Цей банк на відміну від інших центральних банків до 1945 року не брав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів у Банку Франції було введено після Другої світової війни. Саме тоді вплив Банку на комерційні банки значно посилився.

З 1991 року органами законодавчої влади на Банк Франції покладено обов'язок вести справи комісій із заборгованості у великих розмірах приватних осіб. До функцій філій банку входить укладання переліку боргів та доходів осіб, що мають заборгованість у великих розмірах. За цими справами філії ведуть спеціальну картотеку неповернених кредитів, що надані приватним особам.

Взаємовідносини Банку Франції з усіма гілками влади - Президентом, парламентом та урядом - будуються на принципах співпраці та чіткого розмежування повноважень і відповідальності. Це досягається таким чином:

• призначення голови банку на два терміни по чотири роки;

• призначення складу ради банку;

• затвердження величини статутного капіталу;

• доповідь голови про діяльність банку;

• надання інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Рада Банку Франції розробляє основні засади грошово-кредитної політики і контролює її здійснення радою директорів банку.

Основний вплив на монетарну сферу, ціни та економічне зростання Банк Франції здійснює через відсоткову політику, підтримуючи певний рівень відсоткових ставок (як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку).

Банк Франції встановлює відсоткові ставки за своїми операціями з кредитування комерційних банків. За попередніми заявками комерційних банків здійснюються кредитні аукціони (з урахуванням запропонованого кожним із учасників аукціону рівня відсоткових ставок). Банк Франції аналізує стан грошово-кредитного ринку та одержані кредити і встановлює ставку, за якою надає кредити фінансово-кредитним інститутам. Кредити банкам можуть надаватись і без попередніх заявок, але термін їх повернення становитиме від одного до десяти днів, а відсоткова ставка на 50 або 75 % перевищуватиме аукціонну. Якщо необхідно додатково вплинути на рівновагу між попитом та пропозицією кредитних ресурсів, Банк Франції виступає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кредитні ресурси для підтримання стабільності грошово-кредитного ринку. Ставки за цими операціями Банку Франції наближаються до ринкових ставок за міжбанківськими кредитами.

Зміна рівня відсоткової ставки викликає відповідну зміну попиту і пропозиції, насамперед, на грошовому та валютному ринку, що позначається на господарській активності суб'єктів ринкових відносин, зменшення рівня відсоткової ставки стимулює попит на кредити, збільшує ділову активність, прискорює економічне зростання, і навпаки, підвищення рівня облікової ставки зменшує попит на кредити, стримуючи ділову активність та економічний розвиток.

З метою поліпшення функціонування банківської системи і зміцнення довіри між комерційними банками Банк Франції створив централізовані служби, які пропонують для колективного користування інформаційні бази даних. До найбільших з них належать:

1. Банківська картотека підприємств (телекомунікаційний доступ - з 1982 р). Обслуговує інформаційні потреби Банку Франції та фінансово-кредитних установ, що дає змогу самостійно систематизувати боргові вимоги до господарських суб'єктів.

2. Картотека банківських рахунків (FICOBA), яку веде Головне податкове управління для виявлення рахунків, що належать особам, позбавленим права виписувати чеки.

3. Національна картотека чеків, що не відповідають законодавству. Акумулює інформацію про викрадені чи загублені чеки, про банківські реквізити закритих або арештованих рахунків.

4. Національна картотека неповернених кредитів, наданих приватним особам для непрофесійних цілей.

Банк Франції веде й інші картотеки. Центральна служба з ризиків реєструє усі кредити, які надані на суми, що перевішують встановлений рівень, прострочену заборгованість за виплатами до Фонду соціального страхування та до Фонду субсидій. Картотека ведеться за типами кредитів, секторами економіки та регіонами.

Таким чином, організаційна структура, яка склалася в Банку Франції, забезпечує виконання у повному обсязі усіх завдань, які на нього покладені. Цьому сприяє збільшення ступеня незалежності центрального банку, яке досягнуто завдяки прийнятому в 1993 році Закону "Про Статут Банку Франції".

Банк Франції (як і центральні банки інших країн з розвиненою ринковою економікою) посідає центральне місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, забезпечуючи стабільність цін, грошей і надійність банківського сектору.

Із створенням Європейського центрального банку Банк Франції увійшов до Європейської системи центральних банків. Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти - евро. Азі січня 2002року - готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси