Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКАГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКАГеографічна оболонкаГеографічна оболонка ЗемліЛюдина і географічна оболонка
Особливості зональних систем удобренняВертикальна зональністьФункціональна структура МКРЗональні риси географічної оболонкиЛінійно-функціональна структура управління
 
Головна arrow Географія arrow Загальне землезнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СТРУКТУРА ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ

Поясно-зональні і азональні структури

Географічна оболонка як величезна планетарна цілісна природна система має дуже складну структуру. Основними її складовими є материки і океани, в межах яких проявляється одна з найбільших закономірностей природи Землі — географічна зональність. Вона найбільш характерна для розподілу кліматичних показників, рослинних угруповань, ґрунтів, ландшафтів. В основі географічної зональності лежить відома закономірність надходження на земну поверхню сонячної радіації, прихід якої зменшується від екватора до полюсів. Подібність і відмінність особливостей геокомплексів зумовлені зональним розподілом променевої енергії. Від величини її надходження залежить кількість тепла в кожному місці, різна інтенсивність кругообігу мінеральних і органічних речовин та неоднаковий хід геоморфологічних, гідрологічних, ґрунтових, біологічних та інших процесів

Вчення про зони природи було створене наприкінці XIX ст. В.В. Докучаєвим на основі дослідження ґрунтів Східноєвропейської рівнини і Кавказу. Він трактував зональність як світовий закон. Ученим була висловлена думка, що кожна природна зона утворює закономірний комплекс, в якому явища живої та неживої природи тісно пов'язані і взаємозумовлені. На основі цього вчення була розроблена перша класифікація природних зон.

У другій половині XX ст. географічну оболонку почали ділити на географічні пояси і зони (табл. 11). Географічні пояси — найвища зональна одиниця поділу. Виділяються вони за відносною однорідністю основних кліматичних рис. У кожному широтному і висотному поясі відповідно до кількості тепла, яку він дістає, відбуваються специфічні фізико-географічні процеси, які відображаються на рослинності, ґрунтах, тваринному світі та ін.

Таблиця 11. Географічні пояси та зони

Пояси

Зони

1

2

Полярні

Пустель

Арктотундр

Субполярні

Тундр

Лісотундр і передтундрових рідколісь

Помірні

Приокеанічних луків і рідколісь

Тайги

Мішаних лісів

Широколистяних лісів

Лісостепів і прерій

Степів

Напівпустель

Пустель і напівпустель

Субтропічні

Хвойних лісів

Вічнозелених і напіввічвозелених мішаних лісів

Напіввічнозелених листяних лісів

Лісів, рідколісь і чагарників середземноморського типу

Напівпустель

Пустель

Літньовологих рідколісь і чагарників

Степів

Продовження табл. 11

Прерій і лучних степів

Тропічні

Пустель

Напівпустель

Рідколісь і чагарників, саван і високогірних степів

Напіввічнозелених сезонно вологих лісів

Вічнозелених постійно вологих лісів

Субекваторіальні

Вічнозелених вологих і помірно вологих лісів

Напіввічнозелених вологих і помірно вологих лісів

Вічнозелених напівсухих лісів і чагарників

Листопадних помірно вологих і сухих лісів

Вологих і помірно вологих саван і рідколісь

Сухих і опустинених саван, рідколісь і чагарників

Екваторіальні

Вічнозелених надмірно вологих і вологих лісів (гілей)

Листопадно-вічнозелених лісів

Географічні пояси, незважаючи на відособленість один від іншого, всередині себе не є однорідними за режимом зволоження і континентальністю. Переважання в одних частинах поясу морського повітря, а в інших — континентального приводить до секторної диференціації поясів. Сектори відрізняються не тільки за кількістю опадів і сезонною ритмікою атмосферних опадів, а й за інтенсивністю біогеохімічних процесів. Кожен сектор має свій неповторний набір і географічне розташування зон.

Географічні зони є другою за величиною зональною географічною одиницею поділу географічної оболонки. Зони відрізняються від поясів більшою єдністю і подібністю природних умов. Формування особливостей кожної географічної зони зумовлено головним чином різною кількістю і співвідношенням тепла й вологи на різних територіях.

Зовнішній вигляд географічних зон визначається насамперед видовим складом природного рослинного покриву, який відображає найважливіші особливості їх будови: кліматичні, геоморфологічні, ґрунтові, зоогеографічні. Тому за характером рослинності можна визначити деякі важливі особливості інших компонентів природної зони, наприклад їх географічне поширення, динаміку тощо.

На поверхні Землі виділяють 13 географічних поясів: два полярні, два субполярні, два помірні, два субтропічні, два тропічні, два субекваторіальні та екваторіальний. В основі формування особливостей природи кожного поясу лежить взаємодія ендогенних та екзогенних факторів.

Основними екзогенними факторами, які формують особливості природи кожного поясу, є радіаційний баланс і загальна циркуляція атмосфери. Куляста форма зумовлює зональний розподіл тепла, а обертання Землі впливає на особливості циркуляції атмосфери. Але ендогенні фактори, які створили материки й океани та їх макрорельєф, внесли істотні корективи в цей розподіл. Тому пояси не мають форми правильних широтних смуг. Вони бувають значно зміщені як на північ, так і на південь.

Природні зони розташовані в різних частинах материків неоднаково, але в певному порядку. Горизонтальні географічні зони закономірно змінюють одна одну не тільки за широтою від полюсів до екватора, а й за довготою — від океану в глибину материка. Це останнє пов'язано зі збільшенням континентальності клімату та зміною співвідношення тепла й вологи всередині материка. Зони послідовно повторюються в однакових поясах і секторах різних материків обох півкуль.

Географічним зонам властива також періодичність. На материках при русі від полюсів до екватора природні умови до певної міри повторюються всередині різних поясів. Так, наприклад, лісові зони є в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному, субтропічному і помірному поясах. Степи і пустелі теж поширені в кількох поясах. Наявність однотипних географічних зон і різних поясів пояснюється, на думку А.О. Григор'єва і М.І. Будико, повторенням однакових співвідношень тепла і вологи. Ця закономірність отримала назву періодичного закону зональності.

Хоча зони і повторюються у різних географічних поясах, жодна з них не є повним аналогом будь-якої іншої. Те ж саме можна сказати і про географічні зони та пояси Північної і Південної півкуль в цілому — їхні однакові природні зони ніколи не є взаємним дзеркальним відображенням.

У кожного географічного поясу є свій набір зон і своє їх розташування. Це пояснюється тим, що суша й море на Землі розміщені нерівномірно, одні береги омиваються теплими течіями, інші — холодними. Дуже різноманітним є також рельєф материків. У різних поясах неоднаковий характер циркуляції атмосфери, від якого залежить перенесення тепла і вологи. При переважанні меридіонального перенесення повітря зональність більш широтна, а при пануванні західного чи східного переміщення повітряних мас зони розміщуються у вигляді смуг, плям тощо.

Західно-східне простягання зон або близьке до нього найкраще простежується у внутрішніх частинах материків, які мають найбільшу ширину (Євразія, північна частина Африки, північ Північної Америки). Але нерідко на материках або їх частинах природні зони бувають витягнуті вздовж меридіана. Яскравим прикладом цього є Північна Америка. Там лісостеп, прерії та степ простягаються в цілому меридіонально. Причина такого розташування криється у Кордильєрах, які перешкоджають кліматичному впливу Тихого океану на внутрішні частини материка. Ще більш видозмінене простягання зон має місце на окраїнах материків. У приокеанічних, як і внутрішньоматерикових, частинах, або секторах, материків утворюється по кілька своєрідних несуцільних зон.

Зональність — один з основних законів географічної оболонки. Проте їй властиві й азональні явища. Справа в тому, що природа на Землі скрізь формується під впливом не тільки зовнішніх, а й внутрішніх сил. Зокрема, внаслідок дії сонячної радіації формується клімат і зональність, а під впливом внутрішньої енергії проявляється найчастіше азональність.

Типовим вираженням азональності є висотна поясність — своєрідна закономірна інверсійна зміна ландшафтів у горах, яка зумовлена зміною висоти над рівнем моря. Висотний пояс являє собою відносно вузьку смугу, іноді переривчасту, з верхньою і нижньою межею, характер простягання яких залежить від орографічних умов. Зміна поясів з висотою відбувається в цілому так, як і зміна горизонтальних зон від екватора до полюсів.

Досить часто азональність природно-територіальних комплексів спричиняють регіональні та місцеві геолого-геоморфологічні фактори: рельєф, експозиція макросхилів, літологія антропогенних порід, глибина залягання та хімічний склад ґрунтових і підземних вод. Під дією цих факторів формуються "чужі" ландшафти, відмінні від загального фону даної географічної зони. Так, серед рівнинних мішано-лісових ландшафтів України чітко виділяється Словечансько-Овруцький кряж з височенними природно-територіальними комплексами, яким притаманні північно-лісостепові риси. Проявом азональності е вертикальна диференціація ландшафтів на Подільській та Придніпровській височинах, вершинні поверхні яких у минулому, як правило, були зайняті широколистяно-лісовими, а схили та прилеглі рівнини — різнотравно-лучними ландшафтами.

Таким чином, в різних районах земної кулі формуються неоднакові спектри (набори) природних зон, які відображають наявні особливості в розподілі тепла і вологи. Тому зональність цілком справедливо розглядають як одну з найбільш характерних особливостей природи на Землі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси