Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Роль патентної та науково-технічної інформації в організації...
Структура плану наукової роботи у галузі бухгалтерського облікуПлан наукової роботи: поняття і видиПорядок складання плану наукової роботи у галузі бухгалтерського...Роль патентної та науково-технічної інформації в організації...Робочий план наукової роботи
 
Головна arrow Документознавство arrow Методологія і організація наукових досліджень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Наукові роботи

Особливості наукової роботи

Наукова робота відрізняється від всякої іншої своєю метою - отримати нове наукове знання. Саме в процесі цієї роботи виробляються і теоретично систематизуються об'єктивні знання про дійсність. Однак у науці мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища.

Наукова робота - це перш за все строго планова діяльність. Хоча в науці відомі випадкові відкриття, але тільки планове, добре оснащене сучасними засобами наукове дослідження дозволяє розкрити і глибоко пізнати об'єктивні закономірності в природі і суспільстві. Надалі йде процес продовження цільової обробки первинного задуму, уточнення, зміну, доповнення заздалегідь наміченої схеми дослідження.

Наукова робота, будучи творчим процесом, припускає як обов'язкову умову її ведення плюралізм наукового думки.

Хоча така робота може і повинна плануватися, але при цьому кожен вчений має право на свою точку зору, він може мати свою думку, яка має, безумовно, поважатися. Будь-які спроби диктату, нав'язування всім загальної, єдиної точки зору тут недоречні.

Основним підсумком наукової роботи є впровадження її результатів, оскільки кінцевою метою науки як галузі народного господарства служить впровадження результатів проведених досліджень у практику.

Для ведення наукової роботи необхідно наукове спілкування. Це обумовлено тією обставиною, що будь-якому досліднику, навіть самому кваліфікованому, завжди необхідно обговорювати і обговорювати з колегами свої ідеї, отримані факти, теоретичні побудови. Тільки за цієї умови можна уникнути помилок і помилок, не піти по хибному шляху наукового пошуку.

Результати такого спілкування оформляються найчастіше в письмовому вигляді виходячи з двох міркувань.

По-перше, тільки в такому вигляді можна викласти ідеї, пропозиції і результати на строго науковому мовою і в строго логічній формі.

По-друге, основне завдання будь-якої наукової роботи - довести нове наукове знання до самих широких кіл наукової громадськості.

Якщо це знання залишається тільки в голові вченого і про нього ніхто не може прочитати, то таке знання виявиться незатребуваним і, по суті справи, марним для науки.

Результати наукової роботи описуються і оформляються як різні види літературної продукції.

Реферат - один з початкових видів представлення результатів наукової роботи в письмовій формі. Основне призначення цього виду наукового твору - показати ерудицію вченого-початківця, його вміння самостійно аналізувати, систематизувати, класифікувати і узагальнювати наявну наукову інформацію. Реферати подібного роду, як правило, не публікуються.

Розрізняють декілька видів рефератів з їх тематикою і цільовим призначенням: літературний (оглядовий), методичний, інформаційний, бібліографічний, полемічний і ін.

Для починаючого дослідника рекомендується підготувати реферати двох видів: літературний з оглядом основної літератури з обраної теми дослідження та методичний з критичним розглядом способів і прийомів вивчення намічуваного об'єкта.

У літературному (оглядовому) рефераті важливо критично та всебічно розглянути, що зроблено попередниками по наміченій темі дослідження, привести ці наукові результати в певну систему, виділити головні лінії розвитку явища і додаткові його боку. Такий літературний критичний огляд може послужити основою для ввідної частини майбутнього твору.

Реферат методичного характеру доцільно скласти в плані порівняльної оцінки застосовуваних прийомів і способів вирішення планованих завдань. Отже, основну увага реферату треба зосередити на детальному аналізі якості методів і очікуваних результатів дослідження.

Мета такого реферату не стільки в тому, щоб показати де ведеться підготовка молодого дослідника, рівень його компетенції, але головним чином, щоб справити своєчасне коректування в роботі, використовуючи ділові критичні зауваження колег.

Можна запропонувати такий варіант плану для оглядового літературного реферату:

1) ввідне слово про цільовій настанові реферату;

2) теоретичне і прикладне значення теми;

3) спірні питання у визначенні сутності явища чи властивостей предмета;

4) нові публікації з висвітлення теми;

5) невирішені питання та їх наукове, соціальне або економічне значення.

Для реферату методичного характеру план розгляду теми може бути, наприклад, такий:

1) основні завдання дослідження теми;

2) аналіз найбільш уживаних методів дослідження конкретного об'єкта;

3) відгуки відомих фахівців про частнонаучних методах по вивченню даного об'єкта;

4) висновки та пропозиції по суті справи.

Як показує досвід підготовки наукових кадрів, реферати представляють гарну форму виконання завдань з оволодіння науковим методом головним чином в початковий період роботи, наприклад в перший рік навчання в аспірантурі. У наступні періоди наукової підготовки замість рефератів доцільно обговорювати в колі колег наукові звіти по темі.

За підсумками аспірантської підготовки потрібно написати науковий звіт за темою дисертації і відзвітувати по ньому. Такий звіт повинен задовольняти певним вимогам.

У структуру звіту зазвичай включають:

а) титульний аркуш;

б) реферат;

в) зміст (зміст);

г) введення;

д) аналітичний огляд (якщо це потрібно);

е) обґрунтування вибраного напрямку роботи (або методу розв'язання задачі);

ж) основної частини звіту, що викладає конкретне з-тримання дослідження та отримані результати;

з) висновок;

і) список використаних джерел; к) додатка.

У звіті висвітлюється центральна ідея і задум дослідження, а також намічені шляхи його виконання. Досліднику належить об'єктивно висвітлити позитивні та негативні результати своєї роботи, дати аналіз власних рішень.

У звіті висвітлюються також зроблені за звітний час публікації наукових результатів, реферати та повідомлення наукового характеру. Частина матеріалів може бути дана у вигляді додатків.

Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування - доказ - аргумент - результат - перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до вимог:

- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

Тези доповіді зазвичай публікуються для попереднього ознайомлення з основними положеннями наукової роботи. Дуже лаконічно в них дається наукова інформація про зміст наміченого повідомлення у вигляді короткого матеріалу об'ємом від 1 до 3 сторінок машинописного тексту.

Основна мета тез доповіді - в дуже стислій конспективній формі викласти лише основні підсумки проведеного наукового дослідження. Журнальна наукова стаття - найбільш солідний і доцільний вид письмового оформлення результатів та підсумків проведеного дисертаційного дослідження. Зазвичай вона має суворо обмежений обсяг (8-10 сторінок машинописного тексту). Тому кожен параграф цього письмового документа будується так, щоб початок читання відразу давало основну інформацію. В основу тексту тут кладеться одна наукова думка, одна наукова ідея. Основна частина наукових статей публікується в наукових журналах.

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на які спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5-2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п'яти слів);

- ініціали ставлять перед прізвищем;

- слід уникати стилю наукового звіту;

- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;

- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;

- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячується викладу власних думок автора;

- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається список використаних джерел.

Відповідно з виділенням в наукових дослідженнях теоретичного та емпіричного рівня знання розрізняють теоретичні та емпіричні статті. Теоретичні статті описують результати досліджень, виконаних за допомогою таких методів пізнання, як абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, ідеалізація, формалізація, моделювання.

У статтях, де дані розрахунки, об'єктами опису в аналітичній або графоаналітичним формі є фізичні, хімічні, фізико-хімічні процеси, результати і методика економічних розрахунків та ін.

У роботах, присвячених інтерпретації явищ, процесів, проблем, заснованих на систематизації наукових фактів з виділенням головних понять, принципів, законів, наводяться математичні викладки і моделі, але матеріал викладається переважно в текстовій формі. Основне значення в структурі набувають логічні правила і закони.

Емпіричні статті описують результати досліджень, проведених за допомогою методів експерименту, спостереження, вимірювання, але з використанням і ряду теоретичних методів. У їх заголовках часто присутні слова розрахунок, оцінка, визначення, методика.

Описуються методика дослідження, засоби для його здійснення, дається характеристика і класифікація отриманого матеріалу, його інтерпретація, в разі впровадження містяться відомості про дослідно-промислової перевірки. Дані зазвичай представлені у вигляді графіків, рідше - схем, діаграм, креслень, фотографій, в табличній формі.

Заключна частина статті, підсумовуючи матеріал, повинна відповідати на питання, поставлені вступною частиною, перегукуватися з нею і тим самим показувати читачеві місце роботи в системі знань галузі.

Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження:

- обсяг - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;

- наявність рецензій двох докторів наук за відповідною спеціальністю;

- наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу;

- тираж не менше 300 примірників;

- наявність міжнародного стандартного номера ISBN.

- повне дотримання вимог щодо редакційного оформлення монографії згідно з державними стандартами України;

- наявність монографії у фондах бібліотек України.

Традиційно склалась композиційна структура наукової монографії: титульний аркуш, анотація, перелік умовних позначень (при необхідності) вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст. Монографія призначена перш за все для вчених і має відповідати за змістом і формою жанру публікації. Особливе значення тут мають чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків. її обсяг має бути не менший 6 друкованих аркушів. Вимоги до сутності викладу матеріалу в розділах монографії, аналогічні до вимог інших наукових публікацій з певними особливостями їх призначення.

Крім письмових видів передачі результатів наукової роботи використовуються й усні організаційні форми наукового спілкування. До їх числа відносяться наукові з'їзди, конгреси, симпозіуми, конференції і семінари.

Науковий з'їзд - це зібрання представників цілої галузі науки в масштабі країни, науковий конгрес - те ж, що і з'їзд, тільки на міжнародному рівні, симпозіум - міжнародна нарада науковців з якого-небудь щодо вузького спеціального питання (проблеми).

Найбільш часто усне наукове спілкування відбувається на рівні конференцій та семінарів. Наукова конференція - це збори наукових або практичних працівників (в останньому випадку конференція називається науково-практичної). Наукова та науково-практична конференції завжди бувають тематичними. Вони можуть проводитися в рамках однієї наукової організації або навчального закладу, на рівні регіону, країни, на міжнародному рівні.

Науковий семінар - це обговорення порівняно невеликою групою учасників підготовлених ними наукових доповідей, повідомлень, проведене під керівництвом провідного вченого, фахівця. Наукові семінари можуть бути як разовими, так і постійно діючими. Вони є важливим засобом згуртування дослідницького колективу, вироблення у його членів загальних підходів, поглядів. Наукові семінари проводяться, як правило, в рамках однієї наукової організації або одного навчального закладу, хоча на їх засідання можуть запрошуватися і представники інших організацій.

У науковій роботі проводяться всілякі дослідження, однак всі їх різноманітність можна звести до двох основних типів.

Фундаментальні дослідження є важливим самостійним напрямком наукової роботи та відіграють значну роль у розвитку самої науки і надалі її використанні в процесі виробництва. Результатом цих досліджень служить відкриття нових законів природи, суспільства і мислення, систематизація, розширення та поглиблення знань з певної наукової проблеми.

До прикладних досліджень - іншому напрямку наукової роботи - відносяться дослідні та дослідно-конструкторські роботи, які ведуться з метою розробки основних принципів виготовлення нової техніки і прогресивної технології. Саме завдяки таким дослідженням наука безпосередньо входить у виробництво, перетворюючи наукові ідеї в матеріальні процеси та предмети.

У процесі наукової роботи вчені спілкуються між собою, використовуючи особливий тип мовлення, званий "науковий стиль". Такий стиль характеризується прагненням до чіткості вираження думки, суворої логіки викладу, точності та однозначності формулювань.

У мові науки використовується переважно книжкова і нейтральна лексика, а також спеціальна термінологія. Саме наявність у промові вчених великої кількості спеціальних термінів насамперед відрізняє її від звичайної розмовної мови.

Для наукового стилю характерні також деякі особливості у використанні синтаксичних і стилістичних засобів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси