Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Стратегічні цілі підприємства та формування його облікової політикиВідсутністю жорстких вимог щодо строків, порядку формування та...ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТВПЛИВ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ТА ОЦІНКУ...Облікова політика як складова системи управлінняОблікова політика підприємстваОблікова політика як інструмент управління бухгалтерським облікомОрганізаційні та управлінські аспекти формування облікової політикиОблікова політика як інструмент фінансової звітності
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Звітність підприємства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вибір облікової політики підприємства

Відповідно до ст.1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" облікова політика — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Отже, фінансова звітність підприємств відображає його облікову політику. Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї.

Відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства №635 від 27.03.2014р. облікова політика базується на правах підприємства, яке самостійно визначає:

— форму бухгалтерської роботи, виходячи з типу підприємства і конкретних умов його господарювання;

— форму і технологію обробки облікової інформації бухгалтерського обліку, ґрунтуючись на діючих загальних або галузевих формах;

— методи оцінки вибуття запасів;

— періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

— порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

— методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, у разі якщо вони обліковується за первісною вартістю;

— вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

— підходи до переоцінки необоротних активів;

— застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій;

— підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

— метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби - спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

— перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

— порядок виплат, які здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств);

— порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

— сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

— перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

— перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

— порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

— дату визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

— базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

— кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності;

— періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

— критерії розмежування об'єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості;

— підходи до класифікації пов'язаних сторін;

— дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу;

— дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;

— складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства;

— періодичність та об'єкти проведення інвентаризації;

— визначення одиниці аналітичного обліку запасів;

— спосіб складання звіту про рух грошових коштів;

— підходи до віднесення витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта основних засобів до первісної вартості або витрат звітного періоду;

- визначає права працівників на підпис документів та їх обов'язки.

Самостійність вибору та здійснення облікової політики - обов'язкові умови економічної свободи підприємства різних форм власності, галузевих властивостей, наявності податкових пільг, кваліфікації персоналу, технічної бази управління, свободи в питаннях ціноутворення.

Головний бухгалтер при підготовці положення (наказу) про облікову політику підприємства повинен врахувати такі вимоги Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а саме:

незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій і оцінки активів;

повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, результатів інвентаризації розрахунків і зобов'язань;

повноту і правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів;

відповідність даних аналітичного обліку на перше число кожного місяця даним синтетичного обліку;

розмежування в обліку поточних витрат на ремонт основних засобів, які відшкодовуються за рахунок доходів поточного періоду від капітальних витрат, які відносяться на збільшення вартості основних засобів.

Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (із року в рік) дотримуватися обраної облікової політики. Тому до її формування слід підходити досить серйозно, оскільки вона встановлюється не на один рік.

Дотримання облікової політики є передумовою зіставності фінансових звітів протягом певних звітних періодів.

НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" п. 6 розділ 4 передбачає, що підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

принципів оцінки статей звітності;

методів обліку, обраних відносно окремих статей звітності.

Тобто, кожне підприємство повинно у січні місяці відповідного року видати наказ чи розпорядження в якому повинна бути зафіксована його облікова політика або, якщо необхідно внести зміни до діючого наказу.

Облікова політика застосовується щодо подій та операції з моменту їх виникнення, за винятком п. 13 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" в якому зазначено, що якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених п. 9 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", а саме:

- змінюються на підприємстві статутні вимоги;

- змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

- зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Одночасно не вважається зміною облікової політики встановлення її для:

подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику то відповідно до п. 12 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" необхідно відобразити вплив зміни на події та операції минулих періодів у звітності шляхом:

коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року; повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Незалежно від того чи відбулися зміни облікової політики чи ні вона повинна бути розкрита в примітках до фінансової звітності.

При формуванні облікової політики недоцільно включати в наказ ті вимоги, які чітко встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначати в ній ті моменти, по яких підприємству надано право вибору. З нашої точки зору слід зупинитися на таких моментах:

1. Визначення межі суттєвості.

За п.3 НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" суттєва інформація - інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та керівництвом підприємства.

Межа суттєвості для різних підприємств може бути різною і залежить від обсягів його діяльності. Якщо, підприємство встановило межу суттєвості в розмірі 200 грн., то операції з придбання вексельних бланків на суму 100 грн. слід відображати як операційні витрати, а не як запаси.

2. Визначити порядок визнання нематеріальних активів, основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.

Враховуючи вимоги П(С)БО 7 "Основні засоби", слід відмітити, що підприємство самостійно визначає вартісні ознаки тих предметів, які слід віднести до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. Для дотримання вимог Податкового кодексу України доцільно встановити вартісну ознаку у сумі 2500 грн. Наприклад, підприємство встановлює для себе вартісну межу таких активів в сумі 2500 грн. Відповідно, все що має вартість до 2500 грн. є оборотними активами.

3. Визначити операційний цикл підприємства, який необхідний для класифікації активів на необоротні та оборотні.

Операційний цикл це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Враховуючи вимогу П(С)БО 7 "Основні засоби" і П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" матеріальні або нематеріальні активи можуть бути віднесені до складу малоцінних або інших необоротних активів у тому випадку, якщо очікуваний термін їх корисного використання більш одного року (або більше операційного циклу, якщо він перевищує один рік).

Наприклад, підприємство, провівши розрахунки визначило, що операційний цикл дорівнює двом місяцям.

4. Визначити методи нарахування амортизації для основних засобів і нематеріальних активів.

Оскільки облікова політика також включає процедури, які використовуються для подання фінансової звітності, у наказі необхідно передбачити порядок визначення строку корисного використання необоротних матеріальних активів і визначення їх ліквідаційної вартості

Зазначити методи нарахування амортизації та терміни корисного використання необоротних матеріальних активів і визначити їх ліквідаційну вартість. При цьому слід врахувати, що метод амортизації основних засобів може переглядатися у разі зміни очікуваного способу отримання економічної вигоди від його використання, що передбачено п. 28 П(С)БО 7 "Основні засоби".

Установлення методів нарахування амортизації та термінів корисного використання основних засобів, нематеріальних активів доцільно оформити у вигляді додатку до наказу про облікову політику.

5. Методи оцінки вибуття запасів

Відповідно до п.16 П(С)БО 9 "Запаси" підприємство при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті може застосовувати один із зазначених у цьому П(С)БО методів вибуття таких запасів:

ідентифіковану собівартість відповідної одиниці запасів;

середньозважену собівартість;

собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативні затрати; ціну продажу.

В бухгалтерському обліку для запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів їх вибуття.

Для запасів, що мають різне призначення і різні умови використання, підприємство може застосовувати різні методи оцінки їх вибуття.

Вибуття запасів, які використовуються для спеціальних замовлень, а також запасів, які не можуть замінити один одного, доцільно оцінювати за ідентифікаційною собівартістю.

Метод оцінки запасів за цінами продажу може застосовуватися підприємствами роздрібної торгівлі, які мають значну та змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.

При формуванні облікової політики підприємству слід враховувати вищенаведені особливості та відображати їх стосовно різних видів запасів.

6. Порядок визначення резерву сумнівних боргів.

Відповідно до П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом крім придбаної заборгованості та заборгованості призначеної для продажу, включається до підсумку Балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів може визначатися одним із двох методів:

застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості; застосування коефіцієнта сумнівності.

Отже, підприємство у своїй обліковій політиці відображає, відповідно до якого методу воно буде формувати величину резерву сумнівних боргів.

7. Резерви для забезпечення наступних витрат і платежів.

П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначено, що забезпечення (резерви) створюються для відшкодування наступних витрат на:

виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов'язань;

реструктуризацію, виконання зобов'язань при припиненні діяльності;

виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів, що втілюють економічні вигоди, і його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Резерв для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівником підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.

8. Порядок визнання доходу, пов'язаного з наданням послуг. Відповідно до П(С)БО 15 "Дохід" підприємству надана можливість

вибору порядку визнання доходу, що отримується від надання послуг.

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи із ступеня завершеності операції з надання послуг на дату Балансу, якщо може бути достовірно оцінено результат цієї операції.

Оцінка ступеню завершеності операції з надання послуг проводиться:

• визначенням обсягу виконаної роботи;

• визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

• визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.

Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).

У тому разі, коли дохід від надання послуг не може бути достовірно визначений, він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі певних витрат, що підлягають відшкодуванню.

Дохід від надання послуг не визнається у тому випадку, коли він не може бути достовірно оцінений і не існує ймовірності відшкодування зазнаних витрат, а ці витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо в подальшому сума доходу буде достовірна оцінена, то доход визнається за такою оцінкою.

9. Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). База розподілу постійних загальновиробничих витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" п.11 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати та постійні розподіленні загальновиробничі витрати

При цьому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно.

Підприємству слід встановити перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з урахуванням обраної бази розподілу та нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості продукції (робіт, послуг).

Отже, для визначення собівартості реалізованої і запасів готової продукції необхідно встановити параметри, що впливають на її розрахунок. Це, зокрема, перелік і склад витрат для кожного виду продукції, що випускається підприємством, а також нормальна потужність. Вищенаведений порядок не поширюється на підприємства торгівлі.

Підходи до формування облікової політики підприємства узагальнено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Складові наказу про облікову політику підприємства та їх нормативно-правове забезпечення

з/п

Складові елементи облікової політики

Нормативно-правове забезпечення

1.

Вибір організаційної форми обліку

- бухгалтерська служба

- бухгалтер

- керівник або власник

- приватний підприємець

- аудиторська фірма або централізована бухгалтерія

Регулюється ЗУ від 16.07.99 р. № 996-XIV, ст. 8, п. 4

2.

Вибір форми бухгалтерського обліку

- журнальна (журнально-ордерна)

- книжково-журнальна

- комбінована (частково журнальна, або частково автоматизована)

- автоматизована

- спрощена з регістрами обліку майна Регулюється ЗУ № 996-XIV, ст. 8, п. 5

3.

Технологія обробки облікової інформації

- ручна

- із застосуванням автоматизованої системи

- комбінована (частково ручна, частково автоматизована)

Регулюється ЗУ № 996-XIV, ст. 8, п. 5, абз. 4

4.

Відповідальність керівника Обов'язки (відповідальність) бухгалтера

Регулюються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV, р. III ст. 8, п.3, п.6; р. III, ст. 8, п. 7

5.

Визначення межі суттєвості

Визначається підприємством самостійно

6.

Вартісна межа визначення нематеріальних активів, основних засобів

Визначається підприємством самостійно

7.

Визначення операційного циклу

Визначається підприємством самостійно

8.

Метод нарахування зносу основних засобів (ОЗ)

- прямолінійний

- зменшення залишкової вартості

- прискореного зменшення залишкової вартості

- кумулятивний

- виробничий (на одиницю продукції) Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу). Визначає П(С)БО 7 "Основні засоби", п. 26

9.

Метод нарахування амортизації нематеріальних активів (НМА)

- прямолінійний

Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство може застосовувати строки їх корисного використання, встановлені податковим законодавством. Визначає П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", п.27; або за П(С)БО 7 "Основні засоби" п.26

10.

Порядок нарахування амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів

- 50% у першому місяці використання активів, решта 50% у місяці їх вилучення з активів

або

- 100% у першому місяці використання об'єктів

Визначає П(С)БО 7 "Основні засоби", п. 27

11.

Метод списання виробничих запасів при їх вибутті

- Ідентифікованої собівартості

- Середньозваженої собівартості

- Нормативних витрат (в промисловості

- Ціни продажу (в роздрібній торгівлі)

- ФІФО (собівартість перших за часом надходження запасів)

Визначає П (С)БО 9 "Запаси", п.16

12.

Метод створення резерву сумнівних боргів

— застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості

- застосування коефіцієнта сумнівності Визначає П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість"п.8,9

13.

Метод визначення доходу від надання послуг

- метод оцінки ступеня завершеності робіт або надання послуг

- рівномірного нарахування Визначає П(С)БО 15 "Дохід", п.10

14.

Методи калькулювання собівартості продукції і база розподілу загальновиробничих витрат

Визначається підприємством самостійно

15.

Порядок групування для складання податкових розрахунків

Керівником підприємства визначається відповідальна особа за формування регістрів податкового обліку та складання і подання податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України

16.

Організація управлінського обліку

Визначається підприємством самостійно

Відповідальність за видання наказу про облікову політику та його виконання покладається на власника (власників) підприємства або уповноважений орган (посадову особу), що здійснює керівництво підприємством у відповідності із законодавчими і засновницькими документами.

Облікова політика — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси