Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Невідповідністю окремих елементів облікової політики принципам...Сучасний стан обліку маркетингово-збутових витрат та елементи...Облікова політика як елемент організації функціонування...Недоречністю застосування окремих елементів облікової політикиТеоретико-методологічні підходи до формування облікової політики як...Елементи облікової політикиСкладники системи управління як об'єкти облікової політикиОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТМетодичні підходи до обґрунтування облікової політики з обліку витрат...Елементи облікової політики підприємства щодо звітності
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Облікова політика підприємства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Елементи облікової політики щодо виробничих витрат

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" елементами облікової політики щодо виробничих витрат підприємства є:

— перелік статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

— методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції;

— перелік змінних і постійних загальновиробничих витрат;

— порядок розподілу загальновиробничих витрат між видами продукції (робіт, послуг).

Так, згідно з чинним законодавством підприємства мають право самостійно розробляти перелік статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). При цьому Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості виробничим підприємствам рекомендується застосовувати такий типовий перелік статей калькуляції:

— сировина та матеріали;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— зворотні відходи (вираховуються);

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

— загальновиробничі витрати;

— втрати від браку;

— інші виробничі витрати;

— попутна продукція (вираховується).

Проте цей перелік може коригуватися і уточнюватися кожним підприємством самостійно залежно від організаційно-технологічних особливостей його діяльності, складності продукції, вагомості та контрольованості витрат, їх питомої ваги у собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг).

Визначення переліку статей виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) є важливим для організації аналітичного обліку витрат виробництва та складання калькуляцій.

Ситуація 4.1. Для ПАТ "ПромБуд", яке здійснює виробництво комплектуючих запасних частин, перелік та склад статей калькуляції виробничої собівартості встановлюється залежно від виду виробництва: основне чи допоміжне.

1. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) для цехів основного виробництва:

1.1) сировина та матеріали: сировина та матеріали, що входять до складу виготовлюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг); допоміжні матеріали, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг); малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються у процесі виробництва;

1.2) куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій:

— куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на підприємстві;

— роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка споживаних сировини та матеріалів, часткова обробка напівфабрикатів та виробів, інші послуги за умови, що вони відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції).

1.3) паливо та енергія на технологічні цілі: витрати на всі види палива та енергії (як отримані від сторонніх підприємств та організацій, так і вироблені самим підприємством), що використовуються безпосередньо у процесі виробництва продукції та включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів;

1.4) зворотні відходи (вираховуються): вартість залишків сировини, матеріалів, інших цінностей, що утворилися у процесі виробництва і частково або повністю втратили свої первісні споживчі властивості, у зв'язку з чим не можуть використовуватися за первісним призначенням або використовуються, але з підвищеними витратами. Зокрема, обрубки, обрізки, стружка;

1.5) основна заробітна плата виробничих робітників: витрати на оплату основної заробітної плати, розрахованої відповідно до прийнятої підприємством системи оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції;

1.6) додаткова заробітна плата виробничих робітників: витрати на оплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань та функцій, передбачені колективним договором);

1.7) відрахування на соціальні заходи: відрахування на соціальні заходи від заробітної плати працівників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг);

1.8) втрати внаслідок технічно неминучого браку:

- вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) із технологічних причин;

- витрати на усунення технічно неминучого браку;

1.9) загальновиробничі витрати - непрямі виробничі витрати на обслуговування та управління виробничого процесу.

2. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) для цехів допоміжного виробництва:

2.1) сировина та матеріали;

2.2) паливо та енергія на технологічні цілі;

2.3) заробітна плата робітників;

2.4) відрахування на соціальні заходи;

2.5) загальновиробничі витрати.

Окремим елементом облікової політики виробничого підприємства є метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Основними факторами, що зумовлюють вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), є:

- організаційна структура управління підприємством;

- виробнича структура підприємства;

- галузь діяльності, тип виробництва, його складність, характер технологічного процесу;

- номенклатура продукції, що випускається;

- тривалість виробничого циклу;

- наявність незавершеного виробництва;

- інформаційні потреби системи управління.

Найбільш поширеними на сьогодні методами обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є: позамовний, попередільний, нормативний, змішаний, "директ-костинг", "стандарт-костинг", метод "поглинутих" затрат, тощо (табл. 4.9).

Таблиця 4.9. Характеристика методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Методи

Характеристика методів

Позамовний метод

Полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Цей метод використовується в машинобудуванні, будівництві, при виконанні ремонтних робіт в процесі виготовлення складної продукції (автомобілів, кораблів тощо). У разі застосування позамовного методу витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива та енергії за окремими групами.

Фактична собівартість окремих замовлень визначається або після передачі на склад, або після здачі замовнику шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої за замовленням продукції і оцінюється за плановою або фактичною собівартістю однорідних виробів

Попередільний метод

Полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва. При використанні цього методу обліку витрат на виробництво, починаючи з підготовки видобування корисних копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, витрати враховуються в кожному цеху, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху.

У разі застосування обліку і калькулювання допоміжних виробництв, що випускають однорідну продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, воду) і не мають незавершеного виробництва застосовують однопередільний метод або так званий простий.

Однопередільний метод - це різновид попередільного методу, при якому фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Крім однопередільного методу, використовують багатопередільний метод. Він застосовується тоді, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначається за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів.

елементом методу є облік відхилень від норм і облік зміни норм. Кожен з цих елементів по-метод винен бути документально оформлений. Оформлення відхилень або змін здійснюється відповідно до характеру технології, форм оплати праці, виду продукції. Нормативний метод обліку витрат включає:

а) поточний облік витрат за діючими нормами окремо і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

б) системний облік зміни самих норм;

в) складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни норм. Облік фактичних витрат за нормативним методом на всіх підприємствах здійснюється окремо в частині витрат за нормами і в частині витрат, які являють собою відхилення від норм

Змішаний метод Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні - за середнім коефіцієнтом розподілу В основі "директ-костингу" покладено чіткий розподіл витрат на змінні і постійні. При цьому постійні витрати вважаються витратами періоду і не розподіляються між виробами, а прямо відносяться на результат. Метод "директ-костинг" має два варіанти:

- простий "директ-костинг;

- розвинутий "директ-костинг".

Простий "директ-костинг" заснований на використанні в обліку даних тільки про змінні (операційні) витрати.

Простий "директ-костинг" базується на наступних принципах:

- витрати поділяються за елементами на постійні і змінні;

- собівартість вироблених і реалізованих виробів обчислюється тільки на основі розподілу змінних (операційних) витрат;

- порівняння отриманої таким чином змінної собівартості з ціною реалізації для визначення різниці, що називається маржею зі змінних витрат;

- відшкодування постійних витрат за рахунок різної маржі зі змінної собівартості для визначення результату діяльності та рентабельності підприємства.

Розвинутий "директ-костинг" - за якого в собівартість поряд із змінними витратами включаються і прямі постійні витрати з виробництва та реалізації продукції.

Основні новації розвинутого "директ-костингу":

- поява категорії специфічних прямих постійних витрат і системи напівмаржі і регулювання на цій основі обсягів виробництва та реалізації, собівартості, цін;

- обчислення результатів (маржі) за зовнішніми сегментами (що знаходиться за межами підприємства), тобто використання маркетингових принципів у системі управлінського обліку;

- пірамідна (ступінчаста) система калькулювання на базі даних про змінні витрати і специфічні прямі постійні витрати

Метод "стандарт- костинг"

"Стандарт-кост" - це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, 3 якими порівнюють фактичну собівартість.

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість одиниці продукції за кожним центром відповідальності, яким можуть бути бригада, дільниця тощо. Для цього нормативні витрати визначаються простою комбінацією витрат за тими операціями, що необхідні для виготовлення продукції

Метод "поглинутих" затрат

Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виготовленої продукції та пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і залишками нереалізованої продукції

Кожен із методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) має свої особливості застосування, обмеження, переваги та недоліки. Тому кожне підприємство самостійно обирає той метод, який найбільш повно задовольняє потреби підприємства.

Наприклад, для підприємств сфери послуг характерним є застосування позамовного методу, для хлібопекарних - простого однопередільного методу, для інших підприємств харчової та переробної промисловості - попередільного методу, для сільськогосподарських підприємств - попроцесного або нормативного методу тощо.

Відповідно до п. 11 П(С)БО 16 "Витрати" до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються загальновиробничі витрати. Це непрямі виробничі витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням виробництвом (цехів, дільниць).

До складу загальновиробничих витрат включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Згідно з вимогами п. 16 П(С)БО 16 "Витрати" загальновиробничі витрати діляться на змінні та постійні. При цьому підприємство самостійно визначає перелік змінних та постійних загальновиробничих витрат.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) виходячи з фактичної потужності підприємства за звітний період.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

У свою чергу постійні загальновиробничі витрати діляться на розподілені та нерозподілені залежно від нормальної потужності підприємства.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Постійні розподілені загальновиробничі витрати включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) виходячи з нормальної потужності підприємства. Постійні нерозподілені загальновиробничі витрати включаються у собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Найбільш поширеними методами розподілу загальновиробничих витрат на змінні та постійні, в тому числі і загальновиробничих є:

- аналітичний метод,

- графічний метод,

- спрощений статистичний метод,

- метод вищої-нижчої точки,

- регресійний аналіз.

Аналітичний метод передбачає розподіл загальновиробничих витрат на змінні та постійні на підставі аналізу даних про витрати, накопичених на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" і здійснюється бухгалтером з урахуванням його уявлення про ступінь залежності витрат від їх фактору. Він досить широко використовується на практиці. Однак слід враховувати, що подібний розподіл витрат значною мірою базується на дослідженні динаміки витрат в минулому, на професійному досвіді та інтуїції бухгалтера-аналітика. Тому його застосування підвищує рівень суб'єктивності при поділі витрат на змінні та постійні і стає недоцільним у разі суттєвих змін умов поточної діяльності підприємства порівняно з минулими періодами.

При застосуванні аналітичного методу з метою прискорення та спрощення аналізу витрат є доцільним для обліку загальновиробничих витрат виділяти два субрахунки:

1 - для обліку змінної частини загальновиробничих витрат;

2 - для обліку постійної частини загальновиробничих витрат; та узагальнювати таку інформацію на етапі обробки первинних документів.

Метод вищої-нижчої точки базується на припущенні, що змінні витрати - це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності підприємства. У зв'язку з цим застосування методу вищої-нижчої точки є доцільним лише у разі наявності тісного взаємозв'язку усіх точок сукупності з вищою та нижчою точками фактору витрат. Проте, при простому виборі максимального та мінімального рівнів ділової активності підприємства, нетипових для сукупності в цілому, визначена функція витрат не буде адекватно відображати залежність між витратами та їх фактором.

Графічний метод передбачає розподіл загальновиробничих витрат підприємства на змінні та постійні за допомогою побудови графіка взаємозв'язку між витратами та фактором, що їх обумовлює. При цьому, спочатку в площину системи координат наносяться усі точки сукупності, а потім візуально проводиться пряма лінія загальних витрат, перетин якої з віссю ординат показує величину постійних витрат підприємства. Частка ж змінних витрат на одиницю продукції визначається розрахунковим шляхом. Застосування графічного методу дослідження функції витрат дозволяє уникнути ризику відображення нереальної залежності між витратами та їх фактором, який зберігається у випадку використання методу вищої-нижчої точки, але не уникає суб'єктивності, оскільки його результати значною мірою залежать від точності проведеної лінії функції витрат.

Спрощений статистичний метод, запропонований видатним українським вченим М.Г. Чумаченком, передбачає розподіл витрат на змінні та постійні шляхом поділу показників сукупності на дві групи залежно від зростання абсолютної величини фактору витрат та розрахунку постійних витрат на основі середніх значень Х і У за формулою 4.3:

де, а - загальні постійні витрати;

Y 1, Y2 - середні значення витрат 1 і 2 групи;

Х1, Х2 - середні значення фактору витрат 1 і 2 групи.

Застосування спрощеного статистичного методу дозволяє уникнути суб'єктивності в процесі розподілу витрат на змінні та постійні і забезпечує досить високий рівень точності розрахунків.

Регресійний аналіз (метод найменших квадратів) дозволяє з високою точністю визначити частку змінної та постійної складових у загальному розмірі загальновиробничих витрат підприємства таким чином, щоб квадрат відстаней від усіх точок сукупності до теоретичної лінії регресії був мінімальним. При цьому для розподілу витрат на змінні та постійні за допомогою методу найменших квадратів необхідно розв'язати систему рівнянь (4.4):

де, х - незалежна змінна величина (фактор витрат); у - залежна змінна величина (витрати); а - загальні постійні витрати; b - змінні витрати на одиницю продукції; n - кількість спостережень.

Розподіл витрат на змінні та постійні за методом найменших квадратів може бути виконаний автоматично за допомогою стандартного пакету EXCEL.

Згідно з п. 16 П(С)БО 16 "Витрати", змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати розподіляються між видами продукції, робіт, послуг із використанням відповідної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. При цьому підприємство самостійно обирає базу їх розподілу між видами продукції (робіт, послуг).

Приклад 4.6. Визначити виробничу собівартість готової продукції за її видами та відобразити процес її формування на рахунках бухгалтерського обліку.

Умова завдання

Протягом січня 2014 року на виробництво виробу А було списано сировини і матеріалів на суму 3000,00 грн.; нараховано заробітну плату працівникам, зайнятим виробництвом виробу А - 5000,00 грн.; нараховано єдиний соціальний внесок (відповідно до чинного законодавства).

На виробництво виробу Б було списано сировини і матеріалів на суму 4000,00 грн.; нараховано заробітної плати працівникам, зайнятим виробництвом виробу Б - 6000,00 грн.; нараховано єдиний соціальний внесок (відповідно до чинного законодавства).

До змінних загальновиробничих витрат за аналітичним методом включено: вартість послуг з опалення та водопостачання цеху на суму 2000,00 грн., ПДВ - 20 %.

До постійних загальновиробничих витрат віднесено заробітну плату майстра цеху - 2000,00 грн. та нарахування на неї єдиного соціального внеску.

Виробнича потужність підприємства - 98 %.

База розподілу загальновиробничих витрат між видами готової продукції, обрана підприємством, прямі матеріальні витрати.

Залишки незавершеного виробництва відсутні.

Рішення

1. Розподілу між виробами підлягають змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Змінні загальновиробничі витрати 2000,00 грн. Постійні розподілені загальновиробничі витрати: (2000,00+2000,00х0,3676)х0,98 = 2680,50 грн. Загальновиробничі витрати, що підлягають розподілу між

виробом А і виробом Б: 2000,00+2680,50=4680,50 грн.

2. Розподіл загальновиробничих витрат між виробами здійснюється виходячи із обраної підприємством бази розподілу - суми прямих матеріальних витрат (3000,00 грн. по виробу А і

4000,00 грн. по виробу Б):

для виробу А: 3000,00 / (3000,00+4000,00) = 0,43

для виробу Б: 4000,00 / (3000,00+4000,00) = 0,57 Сума загальновиробничих витрат, що включаються у виробничу собівартість виробу А: 0,43x4680,50=2012,62 грн.

Сума загальновиробничих витрат, що включаються у виробничу собівартість виробу Б: 0,57x4680,50=2667,88 грн.

3. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції:

(2000,00+2000,00x0,3676) х (1-0,98) = 54,70 грн.

4. Виробнича собівартість виробу А та виробу Б складається із суми прямих виробничих витрат та частини загальновиробничих витрат, розподілених між ними.

Виробнича собівартість виробу А становить: 3000,00+5000,00+(5000,00х0,3676)+ 2012,62=11850,62 грн. Виробнича собівартість виробу Б становить: 4000,00+6000,00+(6000,00х0,3676)+ 2667,88=14873,48 грн. Бухгалтерські проведення з обліку виробничої собівартості виготовленої продукції наведено у табл. 4.10.

Таблиця 4.10. Бухгалтерські проведення з обліку виробничої собівартості виготовленої продукції

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

Списано сировину і матеріали, що будуть використані для виробництва виробу А

23А "Виробництво виробу А"

201 "Сировина й матеріали"

3000,00

Нараховано заробітну плату працівникам, зайнятим виробництвом виробу

А

23А "Виробництво виробу А"

Рахунок 66 "Розрахунки за виплатами працівникам"

5000,00

Нараховано єдиний соціальний внесок на заробітну плату працівників, зайнятих виробництвом виробу А (36,76 % від суми нарахованої заробітної плати)

23А "Виробництво виробу А"

65 "Розрахунки за страхуванням"

1838,00

Списано сировину і матеріали, що будуть використані для виробництва виробу Б

23Б "Виробництво виробу Б"

201 "Сировина й матеріали"

4000,00

Нараховано заробітну плату працівникам, зайнятим виробництвом виробу Б

23Б "Виробництво виробу Б"

Рахунок 66 "Розрахунки за виплатами працівникам"

6000,00

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

Нараховано єдиний соціальний внесок на заробітну плату працівників, зайнятих виробництвом виробу Б (36,76 % від суми нарахованої заробітної плати)

23Б "Виробництво виробу Б"

65 "Розрахунки за страхуванням"

2205,60

Відображено вартість послуг з опалення та водопостачання цеху, наданих постачальником

91 "Загальновиробничі витрати"

63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками"

2000,00

Відображено податковий кредит з ПДВ - 20 %

641 "Розрахунки за податками"

63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками"

400,00

Нараховано заробітну майстру цеху

91 "Загальновиробничі витрати"

Рахунок 66 "Розрахунки за виплатами працівникам"

2000,00

Нараховано єдиний соціальний внесок на заробітну плату майстра цеху (36,76 % від суми нарахованої заробітної плати)

91 "Загальновиробничі витрати"

65 "Розрахунки за страхуванням"

735,20

Включено до складу собівартості реалізованої продукції постійні нерозподілені загальновиробничі витрати

901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

91 "Загальновиробничі витрати"

54,70

Включено до виробничої собівартості виробу А змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати

23А "Виробництво виробу А"

91 "Загальновиробничі витрати"

2012,62

Включено до виробничої собівартості виробу Б змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати

23Б "Виробництво виробу Б"

91 "Загальновиробничі витрати"

2667,88

Оприбутковано на складі вироби А за фактичною виробничою собівартістю

26А "Готова продукція виду А"

23А "Виробництво виробу А"

11850,62

Оприбутковано на складі вироби Б за фактичною виробничою собівартістю

26Б "Готова продукція виду Б"

23Б "Виробництво виробу Б"

14873,48

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Невідповідністю окремих елементів облікової політики принципам обачності, історичної (фактичної) собівартості, нарахування та відповідності доходів і витрат
Сучасний стан обліку маркетингово-збутових витрат та елементи облікової політики
Облікова політика як елемент організації функціонування обліково-економічної служби суб'єкта господарювання
Недоречністю застосування окремих елементів облікової політики
Теоретико-методологічні підходи до формування облікової політики як елемента системи управління
Елементи облікової політики
Складники системи управління як об'єкти облікової політики
ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ
Методичні підходи до обґрунтування облікової політики з обліку витрат та формування собівартості
Елементи облікової політики підприємства щодо звітності
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси