Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Зарубіжний досвід оцінки і управління ризиками відмивання коштів....Міжнародна інформаційна мережа боротьби з відмиванням коштів...Рада Європи і Комітет експертів з оцінки боротьби з відмиванням...ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ КОШТІВВідмивання коштів і фінансування тероризмуЗарубіжне адміністративно-правове забезпечення протидії відмиванню...МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ...Закон "Про запобігання відмиванню грошей і фінансування тероризму"...Міжнародне співробітництво в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей:...СУТНІСТЬ ФЕНОМЕНУ "ВІДМИВАННЯ КОШТІВ", ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Організація фінансового моніторингу в банках
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зарубіжний досвід формування правових основ боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму

Легалізація коштів є комплексною проблемою, що включає питання розробки відповідного законодавства та його реалізації у правозастосовній практиці, певні адміністративні рамки, моральні аспекти. Механізми відмивання надзвичайно різноманітні й охоплюють різні за характером операції. Це суттєво ускладнює регулювання даної проблеми на основі одного законодавчого акта. Тому у багатьох країнах існує ціла система законів та підзаконних актів, що регулюють питання ПВК/ФТ. До числа таких правових актів відносяться закони, що визначають питання фінансового, банківського, митного регулювання, правила та порядок ліцензування й реєстрації компаній, ті чи інші аспекти секретності та ін. Законодавство кожної країни у сфері ПВК/ФТ має свою специфіку, але у ньому відображені основні принципи та вимоги, які є загальними для більшості країн.

Крім того, у багатьох державах існують закони так званого "парасолькового" типу, тобто ті, що спеціально регулюють основні аспекти даної проблеми і виступають своєрідним каркасом правових заходів у боротьбі з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму. У країнах з розвинутою правовою системою, які надають великого значення боротьбі з організованою злочинністю, таких законів може бути декілька. Найбільш яскравим прикладом у цьому випадку є Сполучені Штати Америки.

Правову базу боротьби з легалізацією кримінальних доходів у США становлять два рівня законодавчих актів — федеральні закони та закони штатів. До числа федеральних законів відносяться, насамперед, Закон про банківські записи та звітність з міжнародних операцій, що отримав скорочену назву Закону про банківську таємницю (1970 р.) та Закон про контроль за відмиванням коштів (1986 р.).

Передумовою прийняття першого закону стало визнання наприкінці 1960-х років Конгресом США того факту, що готівка слугує важливим засобом проведення злочинних операцій. Закон про банківську таємницю вимагає від приватних осіб, банків та інших фінансових установ звітування про всі готівкові операції на суму понад 10 тис доларів США, належної ідентифікації осіб, що здійснюють такі трансакції, та збереження всіх документів, що стосуються цих операцій. Вимоги щодо декларування відповідних сум висуваються до переміщення або переказування валюти та інших грошових інструментів через кордони Сполучених Штатів Америки.

Закон про контроль за відмиванням коштів визнав легалізацію доходів кримінальним злочином, а також запровадив цивільну та кримінальну відповідальність за порушення вимог Закону про банківську таємницю. Крім того, він заборонив структурування операцій для уникнення обов'язкової звітності та зобов'язав банки запровадити внутрішні процедури для забезпечення належного виконання зазначеного закону.

У1994 році у США був прийнятий Закон про попередження відмивання коштів, який вимагав від банківських установ запровадження навчання та перевірки знань працівників у сфері протидії легалізації злочинних доходів, а також вдосконалення механізму передачі справ до відповідних правоохоронних органів. Поряд з цим, у законі містилися вимоги щодо обов'язкової реєстрації всіх організацій, що надають послуги, пов'язані з грошима, та рекомендації штатам щодо прийняття відносно цих установ уніфікованого законодавства.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах був ухвалений Закон про об'єднання та зміцнення Америки шляхом створення відповідних механізмів для обмеження, запобігання та припинення тероризму, відомий як USA Patriot Act. Цим законом фінансування тероризму було визнано кримінальним злочином. Вимоги законодавства у сфері ПВК/ФТ було розповсюджено на всі види фінансових установ, від яких вимагалося запровадження ще більш ретельних процедур ідентифікації клієнтів. Було також вдосконалено механізм інформаційного обміну між фінансовими інститутами та урядовими структурами, насамперед, підрозділом фінансової розвідки Fin CEN.

У законодавстві Японії до недавнього часу були врегульовані лише питання, що стосувалися відмивання коштів, отриманих від незаконної торгівлі наркотиками. Ці питання унормовувалися у Законі про спеціальні винятки із закону про контроль за наркотичними засобами та психотропними речовинами (1991 p.), що отримав скорочену назву Закон про боротьбу з наркотиками. У 1998 році його положення були імплементовані до Основних принципів нагляду за фінансовими інститутами, розроблених утвореним у цьому ж році Агентством фінансового нагляду (з 2000 р. — Агентство фінансових послуг). Одночасно поправка до Закону про валютний обмін та зовнішню торгівлю зобов'язала банки та валютообмінних операторів здійснювати у ряді випадків ідентифікацію клієнтів, проте не передбачало ніякої відповідальності за невиконання цих вимог.

У прийнятому у 1999 р. Законі про боротьбу з організованою злочинністю Японією було розширено коло злочинів, пов'язаних з легалізацією злочинних доходів, а дещо пізніше ці положення були включені до Основних принципів нагляду.

Проблеми протидії фінансуванню тероризму знайшли відображення у ряді доповнень до законодавчих актів Японії, прийнятих у 2002 році, а також в окремому Законі про ідентифікацію клієнтів та збереження записів про операції фінансових установ. Нарешті, у 2007 році було ухвалено Закон про попередження переміщення злочинних доходів, яким суттєво розширено коло суб'єктів протидії легалізації коштів ("визначених бізнес-операторів"), які зобов'язані здійснювати ідентифікацію клієнтів, аналіз їх операцій та повідомляти про підозрілі операції, за рахунок включення не лише небанківських фінансових інститутів та представників певних професій, що мають відношення до фінансових операцій, а і навіть кооперативних організацій. Інформація про сумнівні фінансові операції клієнтів направляється до Японського офісу фінансової розвідки, що є підрозділом Агентства фінансових послуг.

На теренах Європейського Союзу питання боротьби з відмиванням злочинних коштів та фінансуванням тероризму на даний час регулюються Директивою 2005/60/ЄС Європейського парламенту та Ради про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму, затвердженою 26 жовтня 2005 року. Це вже третя директива подібного змісту, яка висуває до банків та інших фінансових установ додаткові вимоги, що повинні були бути включені до законодавства країн-членів ЄС до 15 грудня 2007 р. Остання вимога, нажаль, не була реалізована, зокрема, Францією, Німеччиною та деякими іншими державами.

У Директиві запропонований підхід, заснований на оцінці ризиків. Це означає можливість відходу від повного систематичного контролю за діяльністю клієнтів та введення нового підходу, заснованого на оцінці рівня потенційного ризику відмивання капіталів, пов'язаного з певними клієнтами та операціями. У зв'язку з цим, спрощений режим моніторингу застосовується до таких фінансових продуктів та операцій:

— поліси страхування життя, щорічні внески за якими складають менше 1000 евро;

— режими пенсійного забезпечення, що передбачають заздалегідь встановлені внески із заробітної плати та забороняють передачу прав;

— електронні платежі на невеликі суми;

— операції зі споживчого кредитування на суму менше 15 тис евро;

— розрахунки та переводи між банками країн-членів ЄС або з банками третіх країн, в яких прийняті стандарти боротьби з відмиванням коштів.

У відповідності до третьої Директиви, банки мають встановлювати ідентичність реального бенефіціара, тобто фізичної особи, яка контролює клієнта та в інтересах якого здійснюється та чи інша угода. Одночасно ідентифікація може не здійснюватися по відношенню до клієнтів, які вже мали справу з фінансовими інститутами в інших країнах ЄС.

Крім фінансово-кредитних установ, положення Директиви 2005/60/ЄС розповсюджуються на таких суб'єктів, як аудитори, фінансові інспектори, податкові консультанти, нотаріуси та інші юридичні фахівці, торговці нерухомістю, компанії, що керують активами клієнтів, трасти, казино, юридичні і фізичні особи, що здійснюють торгові операції за готівку на суму у 15 тис євро і більше.

Третя директива містить і деякі новації щодо повідомлення про підозрілі операції компетентним органам. Вона зобов'язує країни-члени ЄС створити підрозділи фінансової розвідки, які повинні мати доступ до необхідної фінансової, адміністративної та правової інформації. Одночасно у 2006 р. Європейська комісія створила організацію Платформа фінансових розвідок ,(Financial Intelligence Units Platform, FIU Platform) для співробітництва та обміну думками й досвідом між європейськими ПФР.

Щодо правового забезпечення боротьби з відмиванням злочинних коштів та фінансуванням тероризму в окремих країнах ЄС, то слід зазначити, що у Німеччині основним законодавчим актом у цій сфері вважається Закон про виявлення доходів від тяжких злочинів (1993 p.), який ще називають Законом про відмивання коштів. Положення цього закону були розвинуті Законом про протидію відмиванню грошей 2002 року та Законом щодо додаткових положень про відмивання коштів та фінансування тероризму 2008 року, який імплементував вимоги третьої Директиви ЄС.

Закон про відмивання коштів узгоджується зі статтею 261 Кримінального кодексу Німеччини, яка визнає відмивання коштів кримінальним злочином (1992). Одночасно він не є лише складовою системи банківського регулювання, а є окремим законом, який визначає обов'язки організацій та осіб, яких можна поділити на три основні категорії:

— установи фінансового сектора, включаючи страхові;

— інші регульовані або нерегульовані організації та особи, діяльність яких пов'язана з питаннями легалізації злочинних доходів;

— інші особи при певних обставинах.

Закон про відмивання коштів встановив вимоги обов 'язкової ідентифікації клієнтів, збереження відповідної інформації в архівах установ, повідомлення про підозрілі операції підрозділу фінансової розвідки та організації внутрішнього контролю в усіх інститутах фінансово-кредитної сфери. Значні повноваження надані ПФР — Федеральному відомству кримінальної поліції (Bundeskriminalamt), яке має право, у тому числі, на проведення розслідування за кордоном фактів, пов'язаних з легалізацією злочинних коштів та фінансуванням тероризму.

Правова база Франції у сфері протидії легалізації кримінальних капіталів почала формуватися у другій половині 1980-х років, коли до законодавства було введено визначення відмивання коштів як кримінального злочину, а банкам було вказано на ризик, пов'язаний з перерахуванням та утриманням фондів, джерелом яких є злочинна діяльність (Закон 1988 р.).

Декретом від 9 травня 1990 р. було засновано підрозділ фінансової розвідки — TRACFIN, що займається опрацюванням інформації про підозрілі операції, яку надають фінансові установи та інші визначені Валютно-фінансовим кодексом Франції особи, у тому числі, з 2004 року — представники юридичних професій. Саме статтями цього кодексу визначаються зобов'язання зазначених суб'єктів відслідковувати сумнівні операції, повідомляти про них уповноважений орган та ідентифікувати клієнтів, які їх виконують.

Декретом від 26 червня 2006 р. було передбачено моніторинг операцій так званих "випадкових клієнтів", які здійснюють одиничні трансакції, а також встановлено розширене коло клієнтів-фізичних осіб, що підлягають ідентифікації — до них відносяться всі, чиї операції дорівнюють чи перевищують суму у 8000 євро. Крім того, цей декрет містить зобов'язання фінансових установ та інших суб'єктів системи протидії легалізації злочинних доходів щодо створення та здійснення процедур внутрішнього контролю.

Слід зазначити, що, на відміну, зокрема, від США, де повідомлення про фінансові операції надсилаються автоматично при наявності певних критеріїв, у Франції фінансові установи самі вирішують, чи є та або інша операція підозрілою. Зокрема, один з останніх документів у сфері ПВК/ФТ — Декрет від 14 липня 2009 р. — характеризує шістнадцять випадків, що повинні викликати такі підозри. Це, зокрема, проведення нехарактерних для певної компанії фінансових операцій, часте зняття готівки з банківських рахунків, відмова клієнта надати документ про походження готівкових коштів, юридично та економічно необґрунтовані міжнародні трансакції та ін.

У Великій Британії перші положення щодо протидії відмиванню коштів містилися у законі про правопорушення, пов'язані з незаконним оборотом наркотиків (1986 р.). У 1990 році ця країна стала першою європейською державою, яка ратифікувала Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Страсбурзька Конвенція).

Сучасна система ПВК/ФТ у Великій Британії повністю відповідає і навіть деяким чином перевищує вимоги Третьої Директиви ЄС (Директива 2005/60/ЄС) про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансуванню тероризму, що пояснюється статусом країни як великого фінансового центру. Ця система базується на чотирьох окремих, але тісно пов'язаних елементах, які включають: Правила протидії відмиванню коштів (2003 р.); вимоги, встановлені регулятором сфери фінансових послуг — Управлінням фінансових послуг, створеним у 2000 р.; Закон про доходи від злочинної діяльності (2002 р.); Закон про тероризм (2000 р.).

Правила протидії відмиванню коштів стосуються установ, що надають фінансові послуги, а також пунктів обміну, провайдерів платіжних трансакцій, агентів з нерухомості, арбітражних керуючих, бухгалтерів, юристів та консультантів з оподаткування. Правила зобов'язують їх здійснювати ідентифікацію клієнтів, облік сумнівних операцій клієнтів, внутрішнє інформування уповноважених співробітників про такі операції, обмін інформацією з метою виявлення та попередження легалізації коштів. Увага приділяється й необхідності ознайомлення всіх працівників зазначених установ з нормативними документами у сфері ПВК/ФТ та їх навчанню з метою виявлення підозрілих фінансових операцій.

Додатково до цього, вимоги Управління фінансових послуг полягають у необхідності призначення працівника, який звітується про операції клієнтів, що можуть бути пов'язані з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму, регулярній оцінці адекватності існуючих систем контролю та покладанні відповідальності за створення та ефективне функціонування таких систем на керівника або старшого менеджера компанії.

Закон про доходи від злочинної діяльності передбачає кримінальну відповідальність за дії з легалізації доходів, отриманих у результаті скоєння будь-яких злочинів, а не лише тяжких або пов'язаних з наркотиками. Нарешті, Закон про тероризм забороняє надавати фінансові послуги особам, які включені до переліків осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності, визначає зміст злочинів, що мають відношення до фінансування тероризму, а також надає можливість арешту коштів терористів.

У Швейцарії з 1990 р. до Кримінального кодексу були введені статті, що стосуються відмивання грошей, які передбачають максимальне покарання за цей злочин у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, у серйозних випадках — до п'яти років разом зі сплатою значної суми грошового штрафу.

У 1997 році був прийнятий Федеральний закон про попередження відмивання коштів у фінансовому секторі (по-іншому — Закон про боротьбу з відмиванням коштів), який становить частину законодавства, що регулює діяльність фінансових посередників. Він встановлював основні зобов'язання фінансових інститутів з організації протидії легалізації злочинних доходів й надавав наглядовим органам право детально розробляти відповідні правила для установ банківського та небанківського секторів фінансового ринку. У цілому, цей нормативний акт передбачає посилення контролю за банками та іншими фінансовими посередниками, їх обов'язок (а не право, як було зафіксовано у 1994 році) повідомляти про сумнівні операції, проводити ідентифікацію клієнтів, а відтак — означає суттєве обмеження банківської таємниці, закон про яку був прийнятий ще у 1934 р.

Відповідно до вимог закону, перед встановленням ділових відносин з клієнтами фінансові установи повинні проводити їх ідентифікацію на основі чинних документів, а також визначати реальних бенефіціарних власників. На них покладається також обов'язок з'ясовувати економічне підґрунтя та мету проведення незвичних та підозрілих операцій, вимагати необхідних документів від клієнтів та зберігати їх протягом десяти років.

Законом про боротьбу з відмиванням коштів також було створено підрозділ фінансової розвідки — Money Laundering Reporting Office Switzerland (MROS), підпорядкований федеральній поліцейській службі. При повідомленні цьому органу про операції, щодо яких існує ґрунтовна підозра про їх зв'язок з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму, фінансові посередники зобов'язані "заморожувати" відповідні активи на строк до п'яти днів, при цьому вони звільняються від відповідальності за розголошення таємниці та за наслідки таких дій.

Отже, слід констатувати, що у розвинутих країнах світу створена законодавча база для судового переслідування осіб, винних у відмиванні злочинних доходів та фінансуванні тероризму; відпрацьована система заходів щодо конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом; чітко регламентуються заходи протидії відмиванню кримінальних коштів; відпрацьований механізм взаємодії національних правоохоронних та контролюючих органів, а також відповідні вимоги щодо обмеження банківської та комерційної таємниці.

Тому можна стверджувати, що сучасна система заходів протидії легалізації злочинних доходів та фінансуванню тероризму базується на таких основних принципах:

— встановлюється мінімальний розмір фінансової операції, понад якій усі операції певного виду підлягають реєстрації визначеними законодавством установами та особами з метою можливої подальшої перевірки — як правило, це суми від 10 тис. доларів США;

— розробляється та вводиться у дію перелік ознак, які дозволяють визначити, чи відноситься здійснена фінансова операція до числа тих, що проводяться з метою відмивання коштів або фінансування тероризму;

— відповідальність за інформування правоохоронних або контролюючих органів щодо підозрілих трансакцій покладається на визначених суб'єктів, через які або за допомогою яких здійснюються фінансові операції;

— уряди країн надають одному з органів виконавчої влади право координації діяльності всіх правоохоронних та контролюючих органів в сфері боротьби з легалізацією доходів та фінансуванням тероризму, що набуває статусу підрозділу фінансової розвідки.

Для практичної реалізації зазначених функцій у зарубіжних банках була введена посада "комплайенс — контролерів" (англ. compliance-officer — український еквівалент "службовець з відповідності"), які відповідають за те, щоб всі операції банківської установи, насамперед, з клієнтами, відповідали діючому законодавству, нормам банківського регулювання та внутрішнім процедурам банку, зокрема, у сфері боротьби з легалізацією доходів та фінансуванням тероризму.

Одним з важливих правил організації служб комплайенс — контролерів є їх повна незалежність, особливо від керівництва операційних підрозділів банківської установи. Вони повинні підпорядковуватися безпосередньо вищому керівництву банку, а також тісно співпрацювати з ревізійною та юридичною службами.

Основні функції комплайенс — контролерів полягають у тому, щоб: контролювати дотримання банком усіх діючих зовнішніх та внутрішніх норм діяльності; консультувати вище керівництво банку з приводу зміни цих норм й вибору стратегії розвитку банку; навчати та інформувати персонал банку з питань банківського регулювання, насамперед, у сфері боротьби з відмиванням кримінальних доходів, тим самим запобігаючи ризику втрати банком репутації. Саме ці працівники, як правило, приймають остаточне рішення щодо інформування компетентних органів про виявлені підозрілі або сумнівні фінансові операції клієнтів.

Термінологічний словник

Банківська таємниця — таємниця банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Вольфсбергська група — ініціативне об'єднання одинадцяти провідних банків світу для розробки та підписання документу "Загальні директиви з протидії відмиванню доходів у приватному банківському секторі" (Вольфсбергські принципи).

Група Егмонт — неформальна організація фінансових розвідок країн світу, створена у 1995 році.

Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF) — міжурядовий орган, який визначає стандарти та розробляє політику у сфері боротьби з легалізацією злочинних доходів та фінансуванням тероризму.

Доходи, одержані злочинним шляхом, — будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також включати рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній.

Комплайенс — контроль (англ. compliance-control) внутрішній контроль у банку за відповідністю діяльності на фінансових ринках законодавству про фінансові ринки.

Легалізація — методи і процедури, що дозволяють одержані в результаті незаконної діяльності кошти переводити в інші активи для приховання їх дійсного походження, справжніх власників або інших аспектів, що могло б свідчити про порушення законодавства.

МАНІВАЛ (MONEYVAL) — комітет експертів Ради Європи з оцінки заходів протидії легалізації злочинних доходів. Діє за мандатом РЄ і одночасно є регіональною організацією по типу FATF. Входять країни РЄ, які не є членами FATF.

Рекомендації FATF — документи, що підготовлені Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, які були визнані Міжнародним валютним фондом та Світовим банком як міжнародні стандарти боротьби з легалізацією злочинних доходів та фінансуванням тероризму.

Тіньова економіка — господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці.

Фінансування тероризму — надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково для організації, підготовки і вчинення окремим терористом або терористичною організацією терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби здійснення таких дій.

"Чорний список" FATF — перелік країн, які не співпрацюють з міжнародним співтовариством у боротьбі з легалізацією злочинних доходів та фінансуванням тероризму

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Зарубіжний досвід оцінки і управління ризиками відмивання коштів. Застосування настанов FATF "Оцінка ризиків відмивання коштів і фінансування тероризму на національному рівні"
Міжнародна інформаційна мережа боротьби з відмиванням коштів (International Money Laundering Information Network, IMOLIN) – це мережа Інтернет за підтримки урядів та організацій, що спрямована на боротьбу з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму. У комплект входить база даних законодавства та правила у всьому світі (Anti-Money Laundering International Database, AMLID).
Рада Європи і Комітет експертів з оцінки боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ КОШТІВ
Відмивання коштів і фінансування тероризму
Зарубіжне адміністративно-правове забезпечення протидії відмиванню коштів
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ДОХОДІВ І ФІНАНСУВАННЮ ТЕРОРИЗМУ
Закон "Про запобігання відмиванню грошей і фінансування тероризму" (10/2010)
Міжнародне співробітництво в боротьбі з відмиванням "брудних" грошей: становлення нормативно-правових основ
СУТНІСТЬ ФЕНОМЕНУ "ВІДМИВАННЯ КОШТІВ", ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ТА НАСЛІДКИ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси