Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в...ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ...Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в...Система та суб'єкти фінансового моніторингу в УкраїніФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ ЗАПОБІГАННЯ ВІДМИВАННЮ КОШТІВ В...
Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в...Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в...Передумови і проблеми створення СЕЗ в УкраїніПередумови створення казначейської системи касового виконання бюджету...Система та суб'єкти фінансового моніторингу в Україні
 
Головна arrow Банківська справа arrow Організація фінансового моніторингу в банках
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ

Передумови створення системи фінансового моніторингу в Україні

У сучасних умовах створення та ефективне функціонування повномасштабної системи протидії легалізації злочинних доходів та фінансуванню тероризму є питанням національної безпеки кожної держави. У більшості країн СНД, у тому числі й в Україні, ця система отримала назву системи фінансового моніторингу.

Взагалі, використання терміну "моніторинг" (лат. monitor — той, хто попереджує), що розумівся як система безперервного спостереження, вимірювання та оцінки стану навколишнього середовища, бере свій початок зі Стокгольмської конференції ООН 1972 року з навколишнього середовища. Проте у короткі строки це поняття вийшло за рамки виключно екології, й у наш час входить до понятійного апарату різних сфер діяльності. У західних країнах фінансовий моніторинг найчастіше розуміється як спостереження та аналіз фінансових показників, фінансових потоків, виконання бюджетів, тобто є найбільш наближеним до поняття фінансового контролю.

По відношенню до створення системи протидії відмиванню злочинних доходів та фінансуванню тероризму, термін "фінансовий моніторинг" набув поширення з початку століття. Застосований у цьому сенсі, він має російське походження й вперше був офіційно використаний наприкінці 2001 року як складова назви уповноваженого органу Російської Федерації з протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, — Комітету фінансового моніторингу.

Згідно з новою редакцією Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", фінансовий моніторинг — це сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу. Отже, цей термін визначається з точки зору його складових елементів, які у подальшому отримують відповідне тлумачення.

У науковій та навчальній літературі можна зустріти такі визначення фінансового моніторингу:

— нормативно-правовий комплекс превентивних заходів, спрямованих на недопущення використання фінансової системи для легалізації (відмивання) тіньових доходів і капіталів;

— сукупність заходів суб'єктів фінансового моніторингу з метою виявлення, аналізу та перевірки інформації про фінансові операції на предмет віднесення їх до таких, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів незаконного походження, для передання її правоохоронним органам;

— специфічний різновид державного фінансового контролю, який проводять уповноважені державні органи та установи, що обслуговують здійснення фінансових операцій, відстежують і фіксують фінансові операції, які відповідають визначеним законом критеріям сумнівності, аналізують одержану інформацію про сумнівні операції з метою виявлення схем та механізмів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму.

Вибір державою тих або інших адміністративних засобів боротьби з відмиванням грошей обумовлений, насамперед, особливостями системи управління у цілому. Втім, для повноцінного функціонування системи фінансового моніторингу необхідні ґрунтовні законодавчі підвалини, які, у тому числі, повинні встановлювати чіткий розподіл повноважень між учасниками цієї системи.

Необхідно зазначити, що у нашій державі законодавча база у сфері боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, створювалася поступово. Якщо системи протидії у зарубіжних країнах та на міжнародному рівні почали формуватися ще на початку 1980-х років, то першими кроками України у цьому напрямі стало приєднання у 1991 році до Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин та прийняття у 1995 році Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними".

У середині 1990-х років, з набуттям Україною членства у Раді Європи, було розпочато процес приєднання до основних європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, зокрема, Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах. Так, у грудні 1997 року було прийнято Закон "Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. 1990 рік", який передбачав відповідальність за легалізацію незаконно отриманих доходів незалежно від джерела їх походження. Відповідно, до нового Кримінального Кодексу України, що набрав чинності у 2001 році, була введена стаття, яка містила відповідальність за відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом" від 22 червня 2000 р. мав на меті посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, незаконним переміщенням за кордон неоподаткованих капіталів, легалізацією незаконних доходів. Для цього передбачалося зобов'язати Державну податкову адміністрацію України забезпечувати виявлення фактів маскування незаконного походження доходів, виявлення їх справжнього характеру і джерел, місцезнаходження і переміщення, розміщення, використання, в тому числі, для здійснення підприємницької діяльності, розрахункових і кредитних операцій.

Увага питанням організації боротьби з відмиванням грошей також приділялася у схваленій Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. Програмі інтеграції України до ЄС. Зокрема, у документі визначалися короткострокові (2000—2001 рр.), середньострокові (2002—2003 рр.) та довгострокові (2004—2007 рр.) пріоритети у цій сфері. Останні полягали у вивченні та імплементації міжнародних рекомендацій з питань запобігання відмиванню грошей, а саме — Сорока рекомендацій РАТЬ7, документів відповідних комітетів Ради Європи, Міжнародної конференції ООН з попередження відмивання грошей і використання прибутків від злочинної діяльності та боротьби з ними (Італія, червень 1992р.) щодо:

— оптимізації доступу правоохоронних органів до інформації про діяльність фінансових установ;

— визнання відмивання злочинних прибутків (гроші, майно, цінні папери тощо) кримінально карними діяннями;

— застосування для фінансових установ правила "знай свого клієнта";

— звуження практики конфіскації активів і можливості застосування таких тимчасових заходів, як заморожування або арешт активів, не тільки до прибутків від наркотиків, айв інших випадках, пов'язаних з відмиванням грошей.

Із прийняттям 28 серпня 2001 р. спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей" № 1124 згадані рекомендації стали, по суті, частиною правової бази нашої держави.

Втім, на думку міжнародних організацій, з окремих питань законодавство України залишалося таким, що не повністю відповідало міжнародним стандартам. На пленарному засіданні у вересні 2001 року Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів визнала заходи, що були вжиті Україною у протидії легалізації кримінальних доходів, недостатніми.

За оцінками фахівців FATF, з двадцяти п'яти критеріїв, що були сформульовані для визначення країн, які не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням коштів, Україна, на жаль, повністю відповідала лише десятьом критеріям й частково — семи. Мова йшла про необхідність суттєвого поліпшення системи протидії відмиванню грошей. Як недолік, було відзначено відсутність централізованого органа (органа фінансової розвідки) та відповідних механізмів збирання, аналізу та надання компетентним органам інформації про підозрілі операції. Інші недоліки стосувалися недостатньої ідентифікації клієнтів, можливостей фінансових інститутів здійснювати трансакції, не знаючи їх власників та бенефіціарів, та неналежного фінансування боротьби з відмиванням грошей. Особливо наголошувалося на відсутності спеціального закону, спрямованого на протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом.

Отже, Групою з розробки фінансових заходів у вересні 2001 року було прийнято рішення про внесення України до переліку країн і територій, які не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням доходів, здобутих злочинним шляхом. Це мало суттєві негативні наслідки для нашої держави, оскільки всім фінансовим інститутам, які вели oneрації з країнами, що входили до переліку, було рекомендовано проявляти особливу пильність й своєчасно застосовувати необхідні заходи контролю та попередження сумнівних трансакцій. Було також заявлено, що по відношенню до країн й територій, які відмовляються від проведення реформ, країни-члени БАТР можуть застосовувати певні санкції, зокрема, ембарго на великі контракти, заморожування кредитів по лінії МВФ та Світового банку, додаткові складнощі у відкритті банківських рахунків для фізичних та юридичних осіб, закриття кореспондентських рахунків банків тощо [36, с. 27].

Для термінового виправлення ситуації у листопаді 2001 року Верховною Радою України було розглянуто перший проект Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". А Указом Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації ("відмиванню") доходів, одержаних злочинним шляхом" від 10 грудня 2001 р. № 1199/2001 на період до прийняття відповідного законодавчого акта запроваджувався обов'язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, що були визначені як значні або сумнівні та здійснювалися на території України фізичними і юридичними особами. Кабінету Міністрів доручалося створити у складі Міністерства фінансів Державний департамент фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг) у статусі урядового органу державного управління.

Зазначений Департамент було створено постановою КМУ "Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу" від 10 січня 2002 р. № 35. Порядок визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних регламентувався постановою КМУ від 29 травня 2002 р. № 700.

На початку 2002 року Україною було ратифіковано Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом.

Нарешті, 28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", який, у цілому, відповідав міжнародним стандартам у сфері боротьби з кримінальними доходами, в тому числі, Віденській та Страсбурзькій Конвенціям, Директивам ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей та Базельським принципам ефективного банківського нагляду

Дату прийняття Закону можна вважати відправним пунктом становлення повномасштабної загальнодержавної системи боротьби з відмиванням злочинних доходів та фінансуванням тероризму. Закон набував чинності з 12 червня 2003 року, шестимісячний період був необхідний для підготовки та внесення відповідних змін до існуючих правових актів.

З метою створення цілісної, внутрішньо узгодженої нормативно-правової бази Законом України від 6 лютого 2003 року були внесені необхідні зміни до Законів України "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Зокрема, були встановлені вимоги щодо правил та програм внутрішнього фінансового моніторингу банків та інших фінансових установ, заборони анонімних (номерних) рахунків. Банкам були надані повноваження отримувати для ідентифікації клієнтів інформацію як від самих клієнтів, так і від державних органів. Було встановлено п'ятирічний термін зберігання документів про здійснення підозрілих фінансових операцій та результати ідентифікації їх учасників.

Одночасно базовим Законом було доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення новою статтею 166-9, яка встановила адміністративну відповідальність за порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

У подальшому було внесено зміни й до Кримінального та Кримінально-процесуального Кодексів України. Так, статтю 209 Кримінального Кодексу було викладено у новій редакції, яка містила розширення ознак злочину "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом". Цей Кодекс також було доповнено новою статтею 209-1 "Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Відповідно до цієї статті, умисне неподання або подання завідомо недостовірної інформації про підозрілі фінансові операції, а також розголошення відомостей про них визнається кримінальним злочином.

Згідно зі змінами до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України у справах про умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, досудове слідство може провадитися слідчими всіх правоохоронних органів.

Крім того, протягом періоду від прийняття Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" до набуття ним чинності, Кабінетом Міністрів України, Держфінмоніторингом, Національним банком України було розроблено та ухвалено ряд важливих нормативних документів, які створювали умови реалізації вимог цього закону та конкретизували механізми їх виконання.

Таким чином, до середини 2003 року в Україні була сформована ґрунтовна законодавча база у сфері боротьби з відмиванням доходів та фінансуванням тероризму, яка, на думку фахівців, у цілому, відповідала кращим європейським стандартам. Якісна практична реалізація її норм всіма учасниками системи фінансового моніторингу протягом зазначеного року дозволила за результатами інспекції, проведеної Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, виключити на початку 2004 року нашу державу з "чорного списку" FATF

Утім, активний моніторинг стану справ щодо протидії відмиванню злочинних доходів та фінансуванню тероризму в Україні з боку Групи був припинений лише у лютому 2006 року, після того, як Верховною Радою були прийняті зміни до базового Закону щодо розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері та безперешкодного обміну інформацією з відповідними зарубіжними організаціями.

Можна сказати, що вдосконалення законодавства України у сфері протидії відмиванню злочинних доходів та фінансуванню тероризму є відображенням глобальної тенденції до збільшення прозорості фінансових операцій та посилення контрольованості фінансових потоків. Проте не завжди внесення змін до законодавства встигало за новими вимогами міжнародного співтовариства. Тому наприкінці 2007 року Україна, за висновками FATF, знов потрапила до переліку країн, які недостатньо співпрацюють у сфері ПВК/ФТ, зокрема, мають недоліки законодавчого поля (так званий "сірий список"). Основними претензіями, що висувалися до нашої держави, серед інших, були: відсутність у законодавстві визначення так званих публічних діячів, особливостей роботи з такими клієнтами та контролю відповідних ризиків; відсутність зобов'язань, що відповідають рекомендаціям FATF, у деяких учасників фінансових операцій — агентів з нерухомості, адвокатів, нотаріусів та ін.; відсутність вимог у сфері фінансового моніторингу до діяльності казино тощо.

Імплементуючи у національне законодавство підвищені стандарти, затверджені FATF, у травні 2010 року Верховна Рада України ухвалила нову редакцію базового Закону, яка отримала назву "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" й набула чинності з 21 серпня 2010 року. Результатом спільних зусиль Державної служби фінансового моніторингу України, Національного банку України, а також інших органів державної влади стало прийняття Групою з розробки фінансових заходів 28 жовтня 2011 року рішення про виключення України зі свого списку, що свідчило про зміцнення довіри до нашої держави з боку міжнародної спільноти та мало наслідком полегшення умов роботи вітчизняних банків на світовому фінансовому ринку.

Необхідно зазначити, що в Україні суттєва роль у формуванні нормативної бази здійснення фінансового моніторингу та розвитку системи протидії відмиванню злочинних доходів та фінансуванню тероризму належить Кабінету Міністрів України. Будучи вищим органом у системі органів виконавчої влади України, Кабінет Міністрів спрямовує їх діяльність у зазначеній сфері, розробляючи документи, що містять відповідні стратегічні орієнтири. Так, у 2005 році розпорядженням КМУ від 03.08.2005р. № 315-р було схвалено Концепцію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки. По закінченню терміну дії цієї Концепції Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 09.03.2011 № 190-р була прийнята Стратегія розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року.

Стратегія встановлює комплекс першочергових завдань щодо:

— утвердження за Україною статусу надійного партнера міжнародної спільноти у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму:

— запобігання виникненню передумов для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

— удосконалення законодавства;

— мінімізації ризиків використання фінансової системи України з метою відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

— удосконалення діяльності правоохоронних та інших державних органів;

— удосконалення механізму регулювання та нагляду за суб'єктами первинного фінансового моніторингу;

— підвищення кваліфікації спеціалістів;

— організації ефективного міжнародного співробітництва;

— інформування громадськості про вжиті заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Механізмом реалізації Стратегії є розробка й виконання щорічних планів заходів, які ухвалюються наприкінці кожного року спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України [ 13].

З метою створення умов для забезпечення належного контролю за проведенням фінансових операцій Кабінет Міністрів встановлює порядок визначення країн (територій), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, які здійснюють діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму (постанова КМУ від 25 серпня 2010 р. № 765). Перелік таких країн формується та, після погодження з Міністерством фінансів, затверджується Державною службою фінансового моніторингу на основі висновків Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, інших міжнародних та міжурядових організацій.

До компетенції Кабінету Міністрів України, що має безпосереднє відношення до функціонування системи протидії відмиванню злочинних доходів та фінансуванню тероризму, відноситься визначення переліку офшорних зон (розпорядження КМУ від 23.02.2011 р. № 143-р), операціям з резидентами яких фінансовими установами повинна приділятися особлива увага.

Кабінетом Міністрів України також затверджується порядок формування переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовані міжнародні санкції (постанова КМУ від 18.08.2010 р. №748).

Крім того, згідно із положеннями базового Закону, на Кабінет Міністрів України покладаються обов'язки щодо формування безпосередніх механізмів системи фінансового моніторингу, а саме:

— визначення порядку взяття на обліку спеціально уповноваженому органі суб'єктів первинного фінансового моніторингу (крім банків);

— встановлення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, а також подання спеціально уповноваженому органу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші операції, що можуть бути пов'язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, крім банків;

— встановлення порядку взяття на облік спеціально уповноваженим органом інформації про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу.

Відповідні документи, які містять вищезазначені порядки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2010 року № 747.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ
Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні. Суб'єкти первинного та державного фінансового моніторингу
Система та суб'єкти фінансового моніторингу в Україні
ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ ЗАПОБІГАННЯ ВІДМИВАННЮ КОШТІВ В УКРАЇНІ
Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні
Поняття та структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні. Суб'єкти первинного та державного фінансового моніторингу
Передумови і проблеми створення СЕЗ в Україні
Передумови створення казначейської системи касового виконання бюджету в Україні
Система та суб'єкти фінансового моніторингу в Україні
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси