Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ПРОВЕДЕННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ КЛІЄНТІВ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИОсобливості проведення ідентифікації дистанційних клієнтівПорядок проведення ідентифікації клієнтів-юридичних осібПорядок проведення ідентифікації клієнтів — фізичних осібІдентифікація клієнтів і їх загальна характеристикаСкладові договору банківського вкладуПравила і процедури щодо ідентифікації клієнтаОснови організації фінансів банківських установЗагальні поняття про ідентифікаціюІдентифікація клієнтів
 
Головна arrow Банківська справа arrow Організація фінансового моніторингу в банках
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальні основи проведення ідентифікації клієнтів банківськими установами

Відповідно до законодавства України, банки зобов'язані ідентифікувати та здійснювати вивчення фінансової діяльності:

— клієнтів, які встановлюють ділові відносини з банком (таке формулювання міститься у Законі "Про запобігання та протидію легалізації доходів..."; Закон "Про банки і банківську діяльність" зазначає лише окремий випадок цих відносин — відкриття рахунку в банку, а Положення про здійснення банками фінансового моніторингу надає пояснення — відкривають рахунки, укладають договори);

— клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

— клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 грн., або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті;

— осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів;

— осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція.

Враховуючи вимоги міжнародних документів, зокрема, Сорока рекомендацій FATF, банкам в Україні законодавчо заборонено відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Анонімний рахунок — це банківський рахунок, який дає право виконувати будь-які операції за рахунком, розпоряджатися його коштами без встановлення банком особистості клієнта. Аутентифікація людини, яка має таке право, відбувається з використанням номерів, кодів, паролів. В Україні функціонування анонімних рахунків фізичних осіб — резидентів та нерезидентів було започатковано у 1995 році з метою активного залучення коштів до банківської системи. Такі рахунки проіснували до 1999 року, коли Національним банком було прийнято рішення про їх заміну на кодовані.

При відкритті кодованого (номерного)рахунку встановлення особи його власника повинно здійснюватися, проте документи щодо ідентифікації зберігаються тільки у паперовій формі у сейфі уповноваженого працівника. В операційну систему банку такі дані не вносяться, тому при переказі коштів реквізити платника у документах не відображаються. Розпорядження рахунком здійснюється за допомогою коду. У зв'язку з прийняттям Закону "Про запобігання та протидію легалізації доходів...", відповідно до рішення Національного банку України, українські банки були зобов'язані закрити всі кодовані рахунки до 11 липня 2003 року.

Банкам також забороняється вступати у договірні відносини з клієнтами-юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені.

Крім того, відповідно до статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банкам забороняється встановлення кореспондентських відносин з банками, іншими фінансовими установами — нерезидентами, які не мають постійного місцезнаходження та не провадять діяльність за місцем своєї реєстрації, або не підлягають відповідному нагляду у державі за місцем свого розташування. Такі фінансові установи у міжнародній практиці називаються банками-оболонками. Взагалі, кореспондентські рахунки банкам-нерезидентам та у банках-не-резидентах повинні відкриватися лише з дозволу керівника виконавчого органу банку або керівника філії іноземного банку.

Ідентифікація клієнта повинна відбуватися до/або під час встановлення ділових відносин, укладання правочинів, але до проведення фінансової операції, відкриття рахунку. Підчас установлення ділових відносин з клієнтом або проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, банк зобов'язаний:

— з'ясувати мету і характер майбутніх ділових відносин, визначити суть діяльності клієнта;

— оцінити фінансовий стан клієнта;

— встановити відомості про фізичних осіб, які є власниками істотної часті в юридичній особі-клієнтові банку, а також про контролерів клієнта (щодо клієнта-фізичної особи, за наявності);

— визначити рівень ризику клієнта.

Ідентифікація здійснюється на підставі оригіналів офіційних документів, представлених клієнтом, або їх копій, засвідчених в установленому порядку. Усі документи повинні бути чинними на момент їх подання та включати всі необхідні дані. Ідентифікація осіб, які діють від імені або за дорученням клієнтів, здійснюється з наданням документів, підтверджуючих їх повноваження та термін дії. Довіреність повинна містити інформацію, яка дає банку змогу ідентифікувати особу, на ім'я якої відкривається рахунок.

Отже, відповідно до законодавства, банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати інформацію стосовно ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану. Для уникнення, з одного боку, конфліктних ситуацій з клієнтами, а з іншого — штрафних санкцій за невиконання положень щодо здійснення фінансового моніторингу, банкам у договорах з клієнтами доцільно ретельно прописувати вимоги щодо виду, змісту та періодичності подання останніми документів, необхідних для вивчення та уточнення інформації про їх фінансовий стан та операції. Невиконання цих вимог може бути, згідно з п. 20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, підставою для закриття рахунку клієнта.

Додаткові дані для вивчення клієнтів можуть бути одержані від них самих, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). На етапі встановлення контактів з клієнтами, коли необхідно з'ясувати мету та характер їх майбутніх ділових відносин з банком, банківські установи, як правило, пропонують заповнювати інформаційні листи (опитувальники), що містять запитання, відповіді на які дають можливість банку зрозуміти, які операції планує проводити клієнт, з'ясувати розмір і джерела наявних та очікуваних надходжень, встановити пов'язаних осіб клієнта тощо (див. Додаток Г).

Крім того, для забезпечення своєї спроможності виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, банк має право витребувати інформацію, що стосується ідентифікації юридичних осіб, їх керівників, а також клієнтів-фізичних осіб, у органів державної влади, банків та інших юридичних осіб. У свою чергу, органи державної влади, банки та інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію. Перелік таких державних органів та порядок надання ними інформації визначається Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, слід мати на увазі, що відповідно до статті 60 Закону "Про банки і банківську діяльність", інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам під час надання послуг банку, є банківською таємницею. Отже, зазначені дані розкриваються банками за умови письмового запиту або з письмового дозволу власника такої інформації. Тому, у разі отримання банком запиту від іншого банку стосовно ідентифікації фізичних та юридичних осіб, з'ясування характеру їх діяльності, він повинен звернутися до клієнта із запитом щодо отримання дозволу про надання інформації на запит іншого банку.

У разі, якщо клієнт діє як представник іншої особи чи в інтересах іншої особи або вигодоодержувачем є інша особа, банк зобов'язаний ідентифікувати також особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем. Відповідно до Рекомендацій FATF, термін "вигодоодержувач" вживається щодо фізичної особи (осіб), яка володіє чи контролює клієнта та/або особу, для якої проводиться фінансова операція, а також включає осіб, що здійснюють максимальний реальний контроль над юридичними особами та подібними утвореннями. При цьому необхідно враховувати, що європейським законодавством визначено порогові значення володіння капіталом для ідентифікації наявності такого контролю: 25% + 1 акція компанії або 25% капіталу іншого типу юридичного утворення [52].

Банк зобов'язаний уточнювати інформацію щодо ідентифікації та вивчення клієнтів:

— не рідше одного разу на рік, якщо ризик проведення клієнтом фінансових операцій з легалізації злочинних доходів або фінансування тероризму оцінюється як високий;

— не рідше одного разу на два роки, якщо ризик проведення клієнтом фінансових операцій з легалізації злочинних доходів або фінансування тероризму оцінюється як середній

Для всіх інших клієнтів строк уточнення інформації не повинен перевищувати трьох років.

Банкам слід не лише встановлювати особу своїх клієнтів, але також аналізувати операції за їхніми рахунками з тим, щоб виявляти фінансові операції, що не відповідають нормальним або очікуваним операціям для даного клієнта або типу рахунку. Відповідно до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, вони зобов'язані здійснювати щоквартальний аналіз фінансових операцій клієнта за усіма відкритими ним у певному банку рахунками щодо відповідності цих операцій фінансовому стану та суті діяльності клієнта. При цьому такий аналіз повинен бути закінчений не пізніше останнього робочого дня другого місяця, наступного за звітним кварталом.

Банківські установи повинні документувати усю зібрану ними інформацію. Надані клієнтами або їх довіреними особами належним чином засвідчені копії документів, копії представлених ними оригіналів документів та інші документи, що є підставою для ідентифікації, вивчення або уточнення інформації щодо юридичних та фізичних осіб мають міститися у справі клієнта і зберігатися протягом строків, визначених законодавством України. На даний час статтею 65 Закону "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що результати ідентифікації власника рахунку та особи, уповноваженої діяти від його імені, зберігаються банком протягом п'яти років після закриття рахунку.

Крім того, під час реалізації Програми ідентифікації та вивчення клієнтів банк зобов'язаний формувати та вести електронні анкети клієнтів (Додаток В). Ці анкети є внутрішніми документами банку в електронному вигляді й мають містити всю інформацію, отриману банками за результатами ідентифікації та вивчення фінансової діяльності, результати оцінювання фінансового стану клієнта, щоквартального аналізу його фінансових операцій, уточнення даних щодо ідентифікації, а також висновки банку щодо репутації клієнта та оцінки рівня його ризику. Банк може, за необхідності, доповнювати анкету додатковими даними. Таким чином, для формування анкет використовується інформація з багатьох інформаційних підсистем банківської установи. Крім того, в умовах багатофіліального банку доцільніше створювати централізоване сховище цих документів, процес формування якого наданий на рис. 5.1.

Уразі потреби формування паперової форми анкети банки зобов'язані забезпечити відображення у ній всіх електронних даних, утому числі, інформацію про зміну рівня ризику клієнта та висновку щодо його репутації, дат внесення до анкети доповнень щодо ідентифікації та вивчення.

Необхідно зазначити, що у новій редакції базового Закону було введено поняття спрощеної ідентифікації, що може застосовуватися до таких клієнтів, як органи державної влади; підприємства, що повністю перебувають у державній власності; міжнародні установи чи організації, в яких бере участь України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість котрих надана Верховною Радою України. Здійснення спрощеної ідентифікації також дозволяється при проведенні фінансової операції на організованому ринку цінних паперів.

Процес формування та використання централізованого схови¬ща анкет клієнтів

Рис. 5.1. Процес формування та використання централізованого сховища анкет клієнтів

Національним банком України визначено наступний перелік відомостей, які необхідно встановлювати банкам щодо зазначених клієнтів:

а) для органів державної влади України — повне найменування, місцезнаходження, реквізити розпорядчого акта, на підставі якого створено юридичну особу (найменування, дата прийняття/підписання, номер розпорядчого акта), код за ЄДРПОУ);

б) для підприємств державної або комунальної власності — повне найменування, місцезнаходження, реквізити розпорядчого акта, яким створено підприємство (найменування, дата прийняття/підписання, номер розпорядчого акта), код за ЄДРПОУ;

в) для міжнародних установ та організацій, у яких бере участь Україна відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — повне найменування, місцезнаходження, відомості про міжнародний договір, згідно з яким створені такі установи та організації (дата укладення, номер, дата ратифікації Україною договору, тощо).

Згідно зі ст. 9 Закону "Про запобігання та протидію легалізації доходів...", ідентифікація клієнта не є обов'язковою у разі:

— проведення фінансової операції особами, які раніше були ідентифіковані;

— укладення правочинів між банками, зареєстрованими в Україні.

Одночасно, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення ділових відносин або проведення фінансової операції у разі, якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства є неможливим, за винятком операцій щодо зарахування коштів, що надходять на рахунок такого клієнта. У такому разі СПФМ зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити Спеціально уповноважений орган про проведення таких операцій та осіб, які мають або мали намір їх провести.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси