Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Співвідношення відмивання коштів з іншими соціальними...Соціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного...ТІНЬОВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИТІНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОКТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА...
ТІНЬОВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИСоціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного...ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ...СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

Сутність і системні складові тіньової економіки

У цілому рівень національної безпеки будь-якої країни базується на економіці, залежить від рівня її розвитку і якісного стану. Саме останні визначає всі компоненти національної безпеки у політичній, економічній, соціальній, військовій, екологічній, науково-технологічній, інноваційній та інформаційних сферах.

Діяльність тіньової економіки та кримінальних структур складає особливу загрозу безпеці економічної системи України. Навіть найблагополучніша економіка передової країни містить певну частину, що не вкладається в межі звичайного законодавства - неформальний сектор економіки. Для характеристики подібного явища застосовують такі терміни як [196]:

- прихована (тіньова) характеризує дозволену законом діяльність, яка офіційно не представлена або занижена суб'єктами з метою ухилення від сплати податків, виконання певних адміністративних обов'язків або внесення офіційних внесків. Ця діяльність можлива майже у всіх галузях економіки;

- неформальний (неофіційний) сектор економіки, об'єднує декорпоровані підприємства, діючі на законній основі, зокрема: "підприємства, що працюють для власних потреб домашніх господарств" (індивідуальне будівництво власними силами) та підприємства із "неформальною зайнятістю" (відносини між роботодавцем та найманими працівниками не закріплені документально);

- нелегальні підприємства, які також передбачають виробничий процес у зв'язку із наявністю ефективного попиту на їхню продукцію, здійснюють незаконне виробництво товарів та послуг (виробництво зброї, наркотиків, контрабанда, неліцензована діяльність лікарів, адвокатів, банків, навчальних закладів)

Найбільш кримінальними сферами є відносини власності, фінанси та кредит, банківська і страхова діяльність, торгівля, зовнішньоекономічна діяльність та грошовий обіг. Прийнято вважати, що нелегальний сектор економіки є складною поліінституціональною системою, яка виникає за межами легальних інституцій з метою скорочення трансакційних витрат контрактних відносин, якщо державне втручання призводить до негативних екстерналій. Тому, на думку Р. Пустовійт [і41], системними інституціональними чинниками треба вважати не тільки економічні принципи максимізації вигоди та офіційно визнані суспільством правила і норми господарської поведінки, але й ідеологічні та етичні, зокрема, стосовно хабарництва та корупції владних інститутів, що позбавляють можновладців об'єктивності при здійсненні регулюючих заходів у господарській діяльності.

На сучасному етапі розвитку національної економіки якнайскоріша стабілізація темпів зростання всіх її підсистем багато в чому буде залежати від того, як і наскільки результативними будуть заходи зі зниження тінізації економіки. Беззаперечно, економічна криза та тривалий посткризовий синдром є істотними чинником розростання тіньової економіки, що за останнє десятиріччя було неодноразово доведено тенденціями розвитку економік більшості країн світу. Тобто феномен тіньової економіки — явище дуже складне, системне, об'єктивне, а за масштабами — світове. Вона є хронічною і притаманна майже всім країнам із будь-якою політико-економічною системою. Першопричини існування тіньової економіки криються, по-перше, у наявності постійно діючого протиріччя між економічними потребами суспільства і можливостями їх задоволення в певний момент часу, і, по-друге, в економічному інтересі — більш високій, ніж в офіційній економіці, прибутковості при мінімальних витратах, в тому числі і трансакційних. У тих країнах, де здійснюються економічні і політичні трансформації, що супроводжуються зламом виробничих відносин, руйнуванням бізнес-зв'язків, тіньова економіка отримує додаткове "підживлення" — поєднання двох чинників: об'єктивного і суб'єктивного.

Об'єктивний чинник пов'язаний із системною, інституціональною кризою економіки, а саме зі зміною виробничих відносин, і, у першу чергу, відносин власності, а також зміною пропорцій перерозподілу фінансових потоків, отриманих у процесі використання нагромадженого капіталу. В Україні тіньова економіка об'єктивно "підживлюється" за рахунок неефективного керування державою фінансовими відносинами із приватним сектором, що насамперед пов'язано із причетністю держслужбовців високого рангу до потужних бізнес-груп. Звідси випливає глибинний механізм тіньової економіки України — неврегульованість фінансових відносин, що виникають на різних стадіях виробництва і обслуговування, реалізації благ, розподілу результатів економічної діяльності на поточне споживання отриманих коштів та на розширене відтворення факторів виробництва - капіталу, робочої сили, засобів виробництва, землі.

Суб'єктивний чинник — затягування та односторонність економічних реформ у нашій країні, прорахунки в стратегії, тактиці, швидкості їх проведення, особливо в політиці регулювання прибутків, зайнятості, ціноутворення, розвитку фінансової сфери, ринків товарів та капіталів, зовнішньоекономічних відносин. Тіньову економіку варто розглядати в контексті глибокої соціально-економічної кризи, яка значною мірою обумовлена вразливістю національної економіки до негативних тенденцій економічного простору, нестабільністю інших країн світу, а також вітчизняної політичної системи, недосконалістю законодавчої бази та всієї системи державного устрою. Саме тому варто підкреслити наявність прямого зв'язку між наростанням кризових явищ у соціально-економічній сфері та посиленням тіньових потоків у національній економіці.

Більшість дослідників виділяють у тіньовій економіці дві основні складові: 1) легальну економічну діяльність; 2) нелегальну економічну діяльність кримінального характеру [10, 24, 56, 75, 76, 84, 151]. Є й інші підходи до визначення структури тіньової економіки [26, 111, 167]. зокрема варта уваги класифікація суб'єктів тіньової економіки у формі піраміди (рис. 1.1), стосовно кожного "поверху" якої необхідний певний різновид державного регулювання фінансовою безпекою.

Структура тіньової економіки. Опрацювання

Рис. 1.1. Структура тіньової економіки. Опрацювання [30]

На особливу увагу з боку держави заслуговує другий щабель піраміди — "тіньовими-господарники", діяльність яких має бути легалізована, а самі підприємці могли б успішно становити "середній клас" — основу стабільності будь-якої макроекономічної системи. Варто наголосити й на необхідності удосконалення нормативно-правової бази щодо посилення контролю за діяльністю суб'єктів у межах правового поля, а також стосовно захисту населення від фінансових злочинів та забезпечення збереження їх приватної власності. На думку Б.Губського, подолання "тінізації" економіки слід здійснювати диференційовано, з урахуванням всіх загроз та їх можливих наслідків, спричинених такими різновидами економіки, як "сіра", "темно-сіра", "кримінально-чорна" і" криваво-чорна" [30]. "Сіра" економіка, переважно пов'язана із виживанням найчисленніших контингентів населення за кризових умов, тому запровадження державою реалістичних ставок оподаткування дрібних доходів, а також економічно і соціальне обґрунтованого розміру неоподатковуваного мінімуму стане дієвим способом усунення даної загрози.

Втім наведений підхід також зводиться до вищенаведених двох складових — об'єктивної та суб'єктивної. Незважаючи на простоту своєї структури, тіньова економіка значно більш складний об'єкт дослідження, ніж офіційна економіка, у першу чергу, через істотну недостатність, а здебільшого повну відсутність необхідної для проведення досліджень інформаційно-аналітичної бази і статистичних даних. Серйозною перешкодою для глибокого дослідження цього феномена є і велика складність виробничих і соціальних відносин, що складаються в тіньовій економіці.

Таблиця 1.1

Види неформальної економічної діяльності [234, 242]

Вид діяльності

Грошові потоки

Негрошові потоки

Ухилення від сплати податків

Законне зменшення податкових Зобов'язань

Ухилення від сплати податків

Законне зменшення податкових зобов'язань

Законна діяльність

Незадекларовані доходи від самостійної діяльності. Заробітна плата від незареестро-ваної діяльності із законними товарами і послугами і

Знижки для

співробітників,

додаткові

пільги, що

зменшують

податкові

зобов'язання

Бартерні угоди із законними товарами і послугами

і

Виконання робіт власними зусиллями для себе або третіх осіб

Неформальна діяльність

Шахрайство, контрабанда, торгівля наркотиками, фінансові зловживання

Бартерні операції з наркотичними засобами, контрабандними товарами. Крадіжки для власних потреб

Застосовуючи підхід О. Ліпперта і М. Оуена [234, 242], до тіньової економіки слід відносити всі види економічної діяльності, що підлягають оподаткуванню, якщо б дані про них надавались податковим органам (табл. 1.1).

Важливим етапом дослідження тіньової економіки повинно стати виявлення закономірностей її існування і функціонування. Структура тіньової економіки в кожній окремо взятій країні та її основні риси (закономірності) визначаються існуючою системою господарювання і характером відносин власності, а тому доцільно визначити наступні властивості тіньової економіки:

1. Тіньова економіка має власні механізми регулювання, хоча вони і не цілком автономні. Вони застосовані на спонукальному мотиві тіньової економіки, її основному економічному інтересі — отриманні максимальних прибутків при мінімальних витратах. Це основний мотив і найважливіший аргумент здійснення тіньової економічної діяльності.

2. Функціонування тіньової економіки базується на безкоштовному використанні суспільної власності (державною, комунальної, акціонерної). Така економіка служить збагаченню певного числа осіб за рахунок обкрадання всього суспільства (через державний і місцеві бюджети). Тіньова економіка не тільки паразитує на існуючих труднощах офіційної економіки, але й значно їх посилює, ускладнює, різко знижуючи тим самим рівень фінансової безпеки країни.

3. Величезні та зростаючі масштаби тіньової економіки під час погіршення економічного розвитку країни. Так, у відповідності із різними джерелами, "стандартним" показником тіньової економіки є співвідношення її до ВВП на рівні 5% для країн, що перебувають в фазі макроекономічного піднесення [і59]. В ролі порогового значення економічної безпеки світовою практикою рекомендовано Ізо] 33%-ва частка тіньової економіки у ВВП. За непрямими оцінками у тіньовому секторі економіки світу створюється понад 9 трлн. дол. США доданої вартості, що становить понад 20% ВВП [22, с.107]. За експертними оцінками рівень тінізації в Україні зріс з 23% (1992 рік) до 45% (1997 рік) та 60% (2004) рік від ВВП. Зараз цей показник коливається в межах 50—60% (за різними оцінками). В офіційних заявках керівників виконавчої влади зазначає, що нині рівень тінізації економіки становить 47—50% і значно перевищує пороговий граничний рівень (20%), з перевищенням якого у країні створюються умови економічної небезпеки [34, с. 69].

4. Циклічний характер здійснення тіньової економічної діяльності, розростання тіньової економіки збігається з періодами економічного спаду (кризи), а найменший її рівень досягається у фазі

стабільного економічного росту [167]. Масштаби тіньової економіки зростають скрізь, де здійснюється трансформація економіки, і через її інерційність мало залежать від результатів реформ, що проводяться у постсоціалістичних країнах. Це також пов'язано із принциповими і швидкими змінами в системі державного управління, включаючи виконавчу владу; слабкою нормативною базою економічних реформ та їх відставанням від необхідних темпів перетворень; включенням у ринкову інфраструктуру нових чинників виробництва; зниженням життєвого рівня значної частини населення; збільшенням безробіття.

5. Більш висока ефективність тіньової економіки порівняно з офіційною за рахунок безкоштовного або оплаченого за мінімальними цінами присвоєння власності і ресурсів; використання засобів виробництва, виробничих приміщень; заміщення витрат тіньової діяльності шляхом завищення цін на легально виготовлену продукцію; одержання різних пільг і дотацій без обліку прибутків від тіньової діяльності; ухиляння від сплати податків; організації незареєстрованого підприємництва тощо.

6. Значно більша мобільність і гнучкість тіньової економіки в частині або випуску продукції, або надання послуг. Вона відзначається практично миттєвою реакцією на попит, що виникає, здатна швидко заповнювати вільну ринкову нішу, займаючи монопольне положення в ній.

7. У процесі розгортання тіньової економіки відбувається її інституціоналізація, завдяки чому створюється новий порядок розподілу як суспільного продукту, так і створеної в тіньовій економіці додаткової вартості. Завдяки своїм масштабом, порівняно з офіційною економікою, і тісному переплетенню з легальною господарською діяльністю, тіньова економіка перетворюється в стійкий елемент економічної системи держави і тим самим загрожує економічній і фінансовій системі країни. Формування цього потужного сектору економіки має, природно, і політичний аспект — становлення паралельної влади, влади тіньового капіталу. Нова політична сила здатна диктувати свої умови офіційній, легітимній владі.

8. Спостерігається лавиноподібне наростання рівня тінізації економіки при перевищенні податковим тиском певного розміру, або ж у випадку надмірного ускладнення системи адміністрування податків. В цьому зв'язку варто відзначити, що більшість учених [36, 106, 182] визначають тіньову економіку як сферу прояву економічної активності, спрямованої на отримання доходів від заборонених видів діяльності або ухилення від сплати податків при легальних видах економічної діяльності. Дослідження показали, що "тіньовий пробій" відбувся в 1993-1994 рр. коли економіка потерпала від кабального фіскального тиску. Через правові "прогалини" у законодавстві, фактичну безкарність Державний бюджет України щороку недотримує величезні кошти.

9. Як фінансові ресурси тіньової економіки використовується в основному готівка, у тому числі іноземна валюта. Ще одним істотним джерелом фінансування тіньової економіки є власне Державний бюджет України та позабюджетні фонди. їх кошти, використовувані не за цільовим призначенням складають у сумі ще один "тіньовий бюджет", який за обсягами не менший за видаткову частину головного кошторису країни.

10. У цілому розростання тіньової економіки і збільшення її масштабів значною мірою залежить від загального стану економіки, життєвого рівня населення та існуючих обмежень з боку держави.

Всі перераховані закономірності тіньової економіки наочно свідчать про наявність системних загроз фінансовій безпеці держави. Більш того, варто підкреслити: наявність і розростання тіньової економіки як системного явища стало найбільш серйозною сукупною загрозою фінансовій системі держави.

Для того, щоб чіткіше і глибше визначити негативний вплив тіньової економіки на рівень фінансової безпеки країни необхідно хоча б коротко охарактеризувати нинішній стан тіньової економічної діяльності в нашій країні. За результатами експертної консенсус-оцінки газети "Дело" [31], найбільш "затіньовизованим" сектором української економіки серед легальних видів діяльності є фінансовий, який своїми "досягненнями" поступився тільки торгівлі і будівництву. Фінансовий ринок України цілком може претендувати на звання найрозвиненішого сектора вітчизняної економіки. Цей рівень насамперед стимулювався зарубіжними інвесторами, які в докризові декілька років були надактивними на вітчизняному фінансовому ринку. Завдяки цьому частка іноземного капіталу в українській банківській системі до 2008 р. становила близько 35 %, а на ринку страхування нерезидентам підконтрольними перебувало близько зо %. У 2012 році частка іноземного капіталу в українській банківській системі скоротилася з 41,9 % на 1 січня 2012 року до 39,5 % на 1 січня 2013 року. Частка іноземного капіталу в українській банківській системі ( статутному капіталі банків) у серпні 2013 року знизилася на 0,2 п.п. до 33,8 % [96], однак від цього прозорість грошових потоків фінансового ринку не підвищилась.

Відтік в офшорні зони у 2009 р. становив 115 млрд. грн. [39]. За 2010-2012 роки українські банки перерахували в офшорні зони та на Кіпр 53 мільярди 397 мільйонів доларів." За валютним курсом, що діє останні три роки, це більше ніж 400 млрд. грн. Для порівняння, державний бюджет на 2012 рік має доходи 367 мільярди гривень" [39]. Більше всього коштів перераховувалося на Кіпр - 51 мільярд 495 мільйонів доларів.

На другому місці - Британські Віргінські острови, куди було перераховано 1 мільярд 16 мільйонів доларів. Третій — Беліз, з результатом у 602 мільйони 945 тисяч доларів.

"Левову частку всіх перерахувань в офшори та на Кіпр становили операції банку "Приваб". Фінустанова, яка належить Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову, за 2010-2011 роки перерахувала 32 мільярди 717 мільйонів доларів", - йдеться у статті [39].

На другому місці серед українських банків - ПУМБ Ріната Ахметова. Ця установа за два роки перерахувала в офшори 3 мільярди 249 мільйонів доларів.

Третій - банк Дмитра Фірташа "Надра". За останні два роки цей банк перерахував на Кіпр 1 мільярд 155 мільйонів доларів. [39]

За 2011-2012 pp. сальдо валютних інтервенцій Національного банку України (НБУ) на міжбанківському валютному ринку склало майже "мінус" 13,0 млрд. дол. США, ураховуючи підтримку зовнішніх розрахунків НАК "Нафтогаз України" за імпорт природного газу, а сальдо купівлі - продажу готівкової валюти населенню — "мінус" 27,3 млрд. дол. США. У результаті за даними НБУ щодо стану платіжного балансу приріст готівкової валюти поза банківською системою за 2012 р. сягнув 8,8 млрд. дол. США (11,4 млрд. дол. США у 2011 р.). Згідно з інформацією, представленою у розрахунку міжнародної інвестиційної позиції України на середину 2012 p., у нашій країні в обороті перебуває близько 80 млрд. дол. США та іншої іноземної валюти, тоді як ще у 2008 р. - 38 млрд. дол. США. Ця валюта використовується для розрахунків у тіньовому секторі економіки та збереження у вигляді заощаджень населення [83].

З огляду на ризики, пов'язані з посиленням напруги на фінансових ринках у разі реалізації негативних зовнішніх сценаріїв, вчасним кроком було надання Національному банку України додаткових інструментів впливу на валютний ринок, що посилило його спроможність ефективно виконувати свої функції [144, с.18] . В листопаді 2012 р. набрав чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок". Цим законом за НБУ закріплено право тимчасово (до 6 місяців) вводити (з подальшим скасуванням після стабілізації ситуації на внутрішньому валютному ринку та врівноваження платіжного балансу України) норму обов'язкового продажу частини надходжень у іноземній валюті у розмірі до 100 %. Також НБУ отримав право тимчасово змінювати порядок розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Відтак 19.11.2012 р. НБУ скористався передбаченим законодавством правом і ввів обов'язковий продаж 50 % валютної виручки експортерів. За інформацією НБУ, залишки на зарубіжних коррахунках українських банків ставлять близько 8,5 млрд. дол. США, які не працюють на економіку України. Тому зазначена норма забезпечить щомісячний приплив на внутрішній ринок 4-6 млрд. дол. США. Зменшено терміни розрахунку за зовнішньоекономічними контрактами з 180 до 90 днів [134] та зобов'язано конвертувати у гривню валютні перекази на користь фізичних осіб на суму 150 тис. грн. і більше [138]. Зазначені заходи спрямовані на підтримання пропозиції іноземної валюти шляхом підвищення спроможності НБУ контролювати кон'юнктуру валютного ринку, що вкрай необхідно для збереження валютної стабільності у кризовий період. Разом з тим, необхідно зважати і на високу імовірність прояву негативних наслідків зазначених законодавчих змін, зокрема застосування корупційних схем ухилення експортерів від продажу валюти для мінімізації курсових різниць, поширення негативних інформаційних сигналів, оскільки запровадження вимоги щодо обов'язкового продажу частини валютної виручки означатиме, що ситуація на валютному ринку істотно погіршилася.

Системну проблему доларизації економіки України і девальвації її валюти не можливо вирішити за рахунок виключно адміністративних заходів, покликаних ускладнити реалізацію права власності на валютні цінності. Короткостроковий позитивний ефект зміниться стійкими викривленнями на валютному ринку і результативними диспропорціями розміщення ресурсів і структури економічної системи, виправлення яких вимагатиме тривалого часу і значних коштів.

Шкідлива "пухлина тінізації розрослася" на ринках всіх факторів виробництва: землі, праці, капіталу, підприємництва. На рис. 1.2. показано основні симптоми тінізації національних ринків факторів виробництва та роль фінансової системи в забезпеченні життєдіяльності тіньового злоякісного утворення.

Формування тіньових земельних відносин е результатом незавершеності розробки нормативно-правової бази, недосконалої системи обліку земель, непрозорості процесів приватизації та відведення земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду і постійне користування, недосконалої методології оцінювання земель і тривалого періоду заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення [140, с. 198-200].

Основні прояви тінізації на ринках факторів виробництва
(складено авторами)

Рис. 1.2. Основні прояви тінізації на ринках факторів виробництва

(складено авторами)

При цьому корумпованість і тінізація у сфері земельних відносин формують умови для деформації та руйнування механізмів конкуренції на ринку землі та спотворюють механізми формування собівартості в галузях економіки. Наприклад, висока питома вага хабарів, сплачених з метою придбання або відведення земельної ділянки під забудову, призводить до необгрунтованого завищення цін на ринках житлової нерухомості. За оцінками експертів ринків нерухомості, питома вага хабарів, сплачених з метою придбання або відведення земельної ділянки під забудову, досягає 20 % [166]. Поряд із втратами бюджету, наслідком високого рівня тінізації земельних відносин є невпевненість суб'єктів господарювання у захищеності прав власності на землю, що стримує інвестиційну активність у реальному секторі економіки, зокрема у сільському господарстві.

Принципи формування аграрного земельного ринку, спрямовані на детінізацію ринку землі, було сформульовано ще у 2011 р. у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Модернізація України - наш стратегічний вибір" [80]:

Ф орієнтація земельного ринку на реалізацію економічних інтересів селян;

— поступовість включення приватних сільськогосподарських угідь у ринковий обіг;

— диференційований підхід до соціальних груп суб'єктів земельного ринку, до їх участі в укладанні угод щодо кулівлі-продажу землі;

— чітке державне регулювання ринку землі, створення системи цінових і податкових важелів впливу держави на ринковий обіг землі;

— обмеження спекулятивно-тіньових угод щодо земельних ділянок;

— першочерговість формування інструментів державної політики регулювання ефективності та напрямків використання земель сільгосппризначення.

У Національному плані дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [87] (далі "План дій") передбачено низку заходів зі зниження тінізації ринку землі та природних ресурсів. зокрема у зазначеному документі передбачено:

— створення прозорого ринку земель, розроблення ефективного механізму обороту земель сільсько-господарського призначення;

— вдосконалення законодавства у сфері земельних відносин, посилення гарантій прав фізичних осіб на вчасне і безперешкодне оформлення документів на земельну ділянку;

— створення прозорих механізмів надання відомостей із Державного земельного кадастру та інформаційного забезпечення проведення земельних торгів для поліпшення інвестиційного клімату;

— забезпечення прозорості та врегульованості процедури погодження та затвердження документації із землеустрою.

Для досягнення поставлених цілей сформульовано наступні завдання:

— Внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України про обіг земель сільськогосподарського призначення, проекту

Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів, передбачивши, зокрема:

— врегулювання питань, пов'язаних з організацією обігу земель сільськогосподарського призначення;

— визначення кола набувачів прав власності на землі сільськогосподарського призначення;

— забезпечення прозорості операцій із сільськогосподарськими землями, публічності

— інформації щодо укладених договорів на такі земельні ділянки;

— врегулювання питань щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення;

— врегулювання питань щодо граничних площ земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо;

— запровадження порядку, за яким фізична та юридична особа під час оформлення документації на земельну ділянку не зобов'язана подавати документи або інформацію, що перебувають у володінні державних органів або органів місцевого самоврядування;

— деталізацію процедури взаємодії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до Земельного кодексу України надають висновки щодо погодження проектів землеустрою, в тому числі визначення строків розгляду проектів землеустрою всіма центральними органами виконавчої влади, які погоджують проекти землеустрою;

— чіткий та прозорий механізм відповідальності посадових осіб за порушення строків розгляду проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

— впровадження принципу мовчазної згоди під час вирішення земельних питань органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування інформаційне наповнення офіційного веб-порталу Держземагентства України, передбачивши, зокрема, оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру (в тому числі результатів робіт із землеустрою), інформації про земельні ділянки або права на них, які виставлено на земельні торги, та результати торгів на офіційному веб-порталі Держземагентства України відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр";

— внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу кожного виду документації із землеустрою.

Втім, тіньові грошові потоки навколо землі та природних ресурсів пов'язані із державними фінансами ще в одному важливому аспекті -це податки за користування природними багатствами.

Позитивні перспективи еко-податкової реформи в Україні посилюються тим, що нинішня система оподаткування, запроваджена як частина ринкових реформ, є відносно новою і ще неглибоко вкоренилася в українській економіці [112, с. 293]. Зміна системи оподатковування в Україні уможливить одночасне ефективне збільшення заробітної плати в процесі економічного розвитку, залучення інвестицій у технологічні інновації, зменшення витрат енергоносіїв та інших природних ресурсів через зменшення енерго- і матеріалоємності виробництва, скорочення шкідливих викидів та зниження рівня забруднення природного навколишнього середовища, здійснення ефективної структурної перебудови промисловості, зменшення залежності від імпорту енергоносіїв, поліпшення торговельного балансу та зміцнення національної безпеки.

До того ж перевагами ресурсно-екологічних податків е їх відносно нескладне адміністрування. Перейти від статистичного обліку використання природних ресурсів, який здійснюють нині підприємства, до податкової звітності досить просто. Від екологічних податків складно ухилитися, оскільки вони базуються на обліку фізичних величин. Показники ресурсопотоків важко приховати на відміну від тіньових грошових потоків, в яких використовується необрахована готівка і які сприяють тіньовій оплаті праці. У цій ситуації уряд має звернути особливу увагу на доктрину еко-соціальної ринкової економіки. Реформа податкової системи держави має стосуватися запровадження ресурсно-екологічних податків [65].

Загалом під "зеленими" податками переважно розуміють:

Ф пряме стягування ренти за використання асиміляційного потенціалу навколишнього середовища у формі платежів за забруднення;

- податки на так звану "екологічно несприятливу" продукцію, виробництво і споживання якої негативно впливає на навколишнє середовище (моторні палива, транспортні засоби, різні види упаковки, автомобільні шини, акумулятори тощо);

- податки на використання "традційних" природних благ: корисних копалин, лісових, водних і біоресурсів без урахування податків на землю і видобуток нафти і газу.

Частка "зелених" податків у загальній структурі податкових надходжень в Україні становить лише 3-4 %, понад 90 % з яких є рентною платою гірничодобувних компаній за видобуток корисних копалин. Оплата забруднення, енергетичні платежі та плата за використання невідновлюваних ресурсів складали в різні роки лише 0,5 % надходжень до зведеного бюджету.

Фактично така структура оподаткування стимулює підприємців отримувати прибутки у спосіб дедалі більшої експлуатації природних ресурсів, адже ресурсний потік фактично не оподатковується, водночас зменшуючи оплату праці. Це призводить до закріплення сировинної спрямованості економіки України та подальшим деформаціям її структури у бік розвитку первинного сектору. Ця ситуація потребує негайного вирішення, чому сприятиме, наприклад, механізм повернення підприємствам частини сплачених "зелених" податків у вигляді державних грантів на запровадження енерго- та ресурсоощадних технологій. Споживання ресурсів легко контролювати за допомогою нескладних приладів, і тому уникати "зелених" податків, як зазначалося вище, набагато важче, ніж уникати оподаткування доходів. У країні, де тіньова економіка за деякими оцінками співставна за масштабом з офіційною, можливість прогнозування надходжень із "зеленого" джерела є вагомим аргументом на користь еко-податкової реформи [112, с. 294].

В умовах високого податкового тиску, надмірного адміністративного ускладнення адміністрування податків та взагалі державного регулювання підприємницької діяльності тінізацію економіку варто розглядати як прояв підприємницького таланту, спрямований на підтримки життєдіяльності бізнесу. Отже, питання податкового тиску виявляється головним стимулятором тіньової економічної діяльності в Україні й сьогодні, тому глибше розглянемо основні надбання й упущення в даному напрямку держваного регулювання економіки.

Україна має значний резерв для збільшення податкових надходжень, що сконцентрований у секторі тіньової економіки, обсяг якого, за різними оцінками, складає від 40% до 50% ВВП. Одним із головних чинників високої частки тіньової економіки є мінімізація та ухиляння від сплати податків. Разом з тим видається, що потенціал каральних заходів вже вичерпаний, а тому необхідно застосувати системний підхід до вирішення зазначеної проблеми [83, с. 318].

Загалом еволюція бюджетно-податкової політики в 2005—2008 рр. мала позитивний вектор, однак супроводжувалася певними прорахунками, які створили передумови, сприятливі для проникнення кризових явищ у систему державних фінансів в умовах погіршення економічної ситуації в Україні в 2009 р. [83, с. 124]. Кожен новий уряд передусім вирішував поточні завдання, досить часто ігноруючи ризики такої кон'юнктурної політики, які можуть проявитися в майбутньому.

зокрема, скасування податкових пільг та преференцій було дієвим і ефективним тактичним заходом збільшення доходів бюджету. Однак, зі стратегічної точки зору, після радикального очищення від тіньових схем, які були інкорпоровані в попередні роки, наступним кроком мала стати розробка та запровадження нової системи податкових пільг, яка б підтримала інвестиційно-інноваційну діяльність у тих регіонах і галузях, де це було обґрунтовано і необхідно. Водночас, зробивши перший крок, влада не приділила достатньої уваги для реалізації наступного, через що досягнення бюджетно-податкової політики обмежилося зростанням доходів бюджету. Натомість її регулятивний потенціал, який дозволяв державі здійснювати активну структурну політику, не був використаний.

В європейських країнах система оподаткування побудована таким чином, що контроль над достовірністю та повнотою нарахування податку покладений власниками підприємств на їхніх керівників. Оскільки розподіл прибутку є єдиним механізмом легального отримання доходів від прав корпоративної власності, завдання максимізації прибутку (і відповідно бази оподаткування корпоративного податку) для керівників західних компаній є пріоритетним. У такому разі ефективне адміністрування даного податку не потребує ані колосального штату контролюючих органів, ані деталізованого до дрібниць законодавства. Загалом значну частину схем мінімізації оподаткування можна усунути за допомогою "вбудовування" відповідних механізмів у законодавче поле, які нівелюють функціонування подібних схем, не розширюючи повноваження контролюючих органів. Головним завданням останніх є мобілізація якомога більшого обсягу коштів до бюджету, тому чим більше прав їм надавати, тим автоматично зростатиме фіскальний тиск на економіку навіть при зниженні номінальних ставок. Відтак, мусимо констатувати, що в ході податкової реформи щодо підвищення ефективності боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків були впроваджені не найоптимальніші механізми [83, с. 249-250].

Податок на доходи фізичних осіб в Україні є одним із найпроблемніших. Основний фіскальний тягар несуть найбідніші верстви населення, тоді як заможні громадяни через поширену практику приховування доходів сплачують незначні суми. Навіть запровадження у 2004—2007 рр. найнижчої ставки в Європі в розмірі 13% не змусило таких громадян легалізувати реальні статки. Через це політика "пряника" в питаннях адміністрування податку на доходи фізичних осіб мала б бути вже давно згорнута як неефективна, а головна увага приділена жорсткій боротьбі з ухилянням від сплати податку [83, с. 261).

Щодо діяльності уряду в напрямку детінізації фіскальної політики країни у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році" зазначено [121, с. 120—122], що незважаючи на наявність значних ризиків для системи державних фінансів, зумовлених негативним впливом на економіку України зовнішніх чинників, у 2012 р. було продовжено реалізацію інституційних перетворень у фіскальній сфері. Протягом року було здійснено низку важливих заходів у цьому напрямі:

1. Прийняття та введення в дію нової редакції Митного кодексу України та змін до Податкового кодексу України. Представники бізнесу, українські та іноземні експерти позитивно оцінили зміни до податкового та митного законодавства, відзначивши їх ліберальне спрямування, що наближає Україну в даній сфері до європейської практики. Запроваджені зміни переміщують акценти впливу від фіскального тиску, спрямовуючи увагу на боротьбу з корупцією та ухиленням від оподаткування. Завдяки цьому вдалося забезпечити зростання доходів без створення перешкод для легального бізнесу.

2. Подальше підвищення ефективності системи адміністрування податків, зборів та обов'язкових платежів в Україні. У 2012 р. Державною податковою службою України, що трансформувалась у Міністерство доходів і зборів було вжито комплексних заходів щодо підвищення ефективності адміністрування податків, зокрема:

— забезпечено суспільне обговорення ініціатив у напрямі реформування податкової системи із бізнесом та інститутами громадянського суспільства;

— скасовано обмеження щодо добровільної реєстрації платником податку на додану вартість і зменшено строк реєстрації платників ПДВ з 10 до 5 робочих днів. У результаті утричі скоротився обсяг необхідних документів; жорстко лімітовані строки розгляду поданих платниками заяв;

— створено правові підстави та забезпечено повноцінне функціонування центрального офісу з обслуговування великих платників податків;

— забезпечено створення законодавчих підстав для проведення електронної перевірки;

— успішно здійснено перехід на нову модель спрощеної системи оподаткування. Кількість підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування, зросла за 2012 р. на 221 тис. осіб, або на 21%, і станом на 1 січня 2013 р. становила 1272 тис. осіб;

— здійснено переорієнтацію роботи податкової служби на клієнтооріентований підхід у роботі із платниками завдяки створенню розгалуженої мережі із 470 центрів обслуговування платників податків з уніфікованими функціями: реєстрація, взяття на облік, консультації, прийом звітності тощо;

— створено сприятливі умови платникам податків для подання звітності в електронному вигляді, зокрема створено центр сертифікації ключів для забезпечення платників податків безкоштовними ключами електронного цифрового підпису (у 2012 р. за допомогою централізованої системи опрацьовано у 6,1 раза більше документів порівняно з 2011 р.);

— удосконалено систему автоматичного відшкодування ПДВ і реєстрації податкових накладних;

— запроваджено низку електронних податкових сервісів;

— запроваджено ризикоорієнтовану систему моніторингу, яка дає змогу ефективно виявляти ризики та схеми, не втручаючись у поточну діяльність добросовісних платників. Як результат — утричі скорочено кількість планових документальних перевірок платників податків (не більше 7,5 тис. перевірених підприємств).

3. Забезпечення функціонування підрозділів внутрішнього аудиту в усіх міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади. Система внутрішнього контролю дає змогу більш ефективно контролювати витрачання бюджетних коштів за допомогою зміщення акценту на попередження зловживань, а не на покарання за вже скоєні правопорушення.

4. Запровадження перспективних законодавчих механізмів протидії ухилянням від сплати податків і неправомірному зменшенню податкових зобов'язань. Найбільш значними нововведеннями в цьому напрямі е такі: обмеження для фізичних (також для фізичних осіб-підприємців) та юридичних осіб максимальних лімітів готівкових платежів при розрахунках за товари (послуги) та надання податковій службі права здійснювати контроль за наявністю у підприємств платіжних терміналів і дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків.

б. Розширення спектра інструментів боротьби зі схемами мінімізації оподаткування. зокрема, урядами України і Республіки Кіпр було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та майно, що звузить можливості виведення капіталу з України та збільшить податкові надходження до бюджету

(за оцінкою Міністерства фінансів України, на 1 млрд. грн. щорічно) завдяки запровадженню ставок оподаткування дивідендів, процентів, роялті та відчуження майна.

в. Створення Державного фонду регіонального розвитку. Цей крок було ініційовано Президентом України для забезпечення державної підтримки середньо- та довгострокових інвестиційних програм (проектів), спрямованих на розвиток регіонів. На законодавчому рівні було визначено модель функціонування зазначеного фонду, затверджено порядок використання його коштів і відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізовуватися за рахунок коштів фонду. Із 2012 р. Державний фонд регіонального розвитку став невід'ємним складником державного бюджету.

7. Запровадження системи контролю ризиків, пов'язаних з управлінням державним боргом, що сприятиме прозорості боргової політики Уряду та місцевих органів влади. У 2012 р. Урядом затверджено Порядок здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з управлінням державним (місцевим) боргом, і встановлено обов'язкове затвердження Міністерством фінансів України та місцевими фінансовими органами програм управління боргом на відповідний рік та їх оприлюднення в місячний термін після початку відповідного бюджетного періоду.

8. Запровадження реєстру місцевих запозичень і гарантій. Порядок ведення Реєстру місцевих запозичень і місцевих гарантій затверджено Міністерством фінансів України в липні 2012 року. Нині на офіційному веб-сайті Мінфіну України розмішується інформація стосовно здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій.

9. Установлення переліку квазіфіскальних операцій і запровадження оцінювання можливого впливу таких операцій на показники бюджету та визначення відповідальних за проведення такого оцінювання. У серпні 2012 р. рішенням Уряду затверджено Перелік квазіфіскальних операцій і органів влади (управління), відповідальних за проведення оцінки можливого впливу таких операцій на показники бюджету. Із 2013 р. інформація про квазіфіскальні операції та результати оцінювання можливого впливу таких операцій на показники бюджету в наступних бюджетних періодах подаватимуться разом із проектом закону про Державний бюджет України до парламенту.

10. Утворення Міністерства доходів і зборів України. Цей організаційний захід має оптимізувати організаційну структуру контролюючих органів держави для підвищення рівня економічності й ефективності стягнення податків та зборів і зниження фактичного фіскального тиску на бізнес.

Поряд із певними досягненнями слід зазначити, що частина заходів Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" була не виконана або виконана формально. зокрема, це стосується:

— розроблення нової системи стратегічного планування;

— законодавчого забезпечення затвердження Кабінетом Міністрів України планів міністерств — головних розпорядників коштів державного бюджету на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди;

— законодавчого визначення системи надання державної допомоги суб'єктам господарювання відповідно до принципів ЄС.

Це засвідчує необхідність подальшого розвитку реформи у сфері державних фінансів, що має бути враховано при формуванні бюджетної політики на 2014 і наступні роки.

Свій внесок у розростання тіньової економіки здійснює майже кожен громадянин України не лише під час здійснення щоденних видатків на поточне споживання, наприклад, купуючи товари й послуги на "сірому ринку", але й в ході продажу своєї робочої сили на ринку праці з мстою забезпечення достатнього рівня доходу у вигляді зарплати. Інакше кажучи, збільшення масштабів нелегальної економічної діяльності є фінансовою компенсацією держави за невисокі соціальні стандарти та рівень добробуту суспільства. Звичайно значна тінізація ринку праці є суттєвим чинником, який деформує та послаблює ефективність державної політики доходів [121, с. 99]. Існування значних масштабів тіньової зайнятості підриває систему соціальної підтримки, послаблює результативність реформи соціальних програм і порушує принципи соціальної справедливості в розподілі соціальної допомоги, роблячи останню надмірно обтяжливою для бюджету. Таким чином, природним в умовах сповільнення економічного зростання є подальше зближення питомої ваги надходжень від оплати праці та соціальних трансфертів: якщо 2011 р. ці частки складали відповідно 41,8 та 37,0%, то за даними III кв. 2012 р. — вже 39,9 та 33,6% у видатках Держбюджету. Якщо взяти до уваги те, що із заробітної плати здійснюються обов'язкові відрахування (податки та внески до державних страхових фондів) у середньому на рівні 20% від брутто-доходу. стає очевидним, що в бюджетах домогосподарств джерелом доходів переважно є вже не заробітна плата, а доходи у вигляді пенсій, стипендій, соціальної допомоги. За умов економічної депресії таке співвідношення імовірно відіграло позитивну роль у збереженні загальної динаміки доходів, а отже, і споживчого попиту, проте у стратегічному вимірі воно фактично дестимулює ефективне використання людського і кутом ці ялу країни та укорінює соціальне споживацтво. За оцінками експертів. тіньовий фонд оплати праці оцінюється сьогодні в 145 млрд. гри. на рік [165]. У середині 2011 р. Міністерство соціальної політики представило комплекс законопроектів ІН2І. н яких визначило стратегічні пріоритети політики у даному напрямі. Головними механізмами цієї політики с такі:

1) посилення відповідальності роботодавців за трудові відносини із працівниками без укладання договору, тобто за створення нелегального робочого місця, л якого не платяться внески і податки;

2) впровадження індикативних заробітних плат, з яких розраховуватимуться внески у соціальні фонди (8 кваліфікаційних категорій, починаючи з працівників з низькою професійною кваліфікацією або її відсутністю та закінчуючи вищими керівниками);

3) перерозподіл зобов'язань роботодавця і працівника в структурі соціальних внесків;

4) лібералізація трудового законодавства, зокрема віднесення до сфери внутрішніх домовленостей між працівником та роботодавцем низки важливих питань, як-то тривалість робочого дня. терміни оплати праці, умови звільнення. Запропоновані заходи, за винятком розширення кількості контролюючих органів та їхніх повноважень, могли б мати позитивний ефект, але за умови ліквідації головної причини виплати заробітної плати в "конвертах" - асиметричного розподілу зобов'язань соціального страхування між працівником та роботодавцем. Згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким запроваджено єдиний соціальний внесок (замінив обов'язкові внески у чотири фонди) із зарплати працівника утримується приблизно 3.6 % (2% із зарплати надходить до Пенсійного, 1,6% - до інших соціальних фондів), тоді як для роботодавця розмір цього соціального внеску коливається залежно від виду діяльності (36.76-49,7%).

Отже, підприємство, створивши робоче місце, вимушене додатково до заробітної плати сплачувати до 50% нарахувань на соціальне забезпечення даного працівника [83, с. 331-364]. Крім того, в умовах високого податкового навантаження на оплату праці, високої корупційної ренти та значних затрат на адміністрування податків та внесків тіньовий ресурс, що сплачують підприємства, не завжди є неоподатковуваним прибутком, а інколи - лише заходом щодо оплати надмірних невиробничих витрат підприємств. Таким чином, ефективна політика щодо виведення заробітних плат з тіні можлива лише у разі зниження для роботодавців навантаження на фонд оплати праці. Проте останнє, як було зазначено, можливе лише після досягнення ПФУ точки бездефіцитності, чого без виведення заробітних плат з тіні не вдасться зробити Вирішення даної суперечності мас бути серед головних пріоритетів уряду в найближчій перспективі

Зупинимось детальніше на механізмі тінізації ринку капіталу та ключових напрямках її подолання. Процеси нагромадження капіталу в Україні та сучасних умов значною мірою визначаються тенденціями міжнародного руху капіталу, який також не позбавлений патологічної тінізації. її причини теж криються в надмірному тиску податкового тягаря та системи адміністрування податків.

Чимала проблема тінізації ринку виробничого капіталу пов'язана із недосконалим механізмом державного регулювання лізингової діяльності. Так, недосконалі механізми оподаткування міжнародних лізингових операцій, закріплені у Податковому кодексі України, та слабкі важелі регулювання фінансових послуг, створюють умови для їхнього використання у податковій оптимізації, при відмиванні коштів, отриманих злочинним шляхом, та в інших схемах тінізації господарської діяльності. Внаслідок використання лізингових операцій в тіньових схемах відбувається не лише недоотримання податкових платежів, а й спотворення суті лізингових операцій та недоотримання інвестиційних вигід від використання лізингового механізму оновлення основних засобів. В результаті потенціал лізингу як інструменту залучення коштів для інвестиційної діяльності підприємств реалізується неповною мірою [195]. Автори зазначеної аналітичної записки, Т. Тищук і А. Павлова, зазначають, що поряд із лізинговими операціями, які використовуються як механізм залучення інвестиційних коштів, окремі операції фактично є ланкою у схемах мінімізації податкових зобов'язань.

У спільній праці ФАТФ та ОЕСР "Відмивання грошей та фінансування тероризму через сектор нерухомості" [23] зазначається, що готівкові кошти, які використовуються у транзакціях, пов'язаних з орендою або фінансовим лізингом, можуть використовуватися для відмивання злочинних доходів. Такі транзакції можуть використовуватися особами, які відмивають гроші, або терористами, які можуть при цьому не остерігатися, що готівкові гроші будуть конфісковані або заарештовані у разі виявлення їхньої злочинної діяльності органами державної влади. Крім цього, готівкові грошові кошти можуть безпосередньо використовуватися злочинцями для розрахунків за договорами на початку експлуатації орендованого або взятого в лізинг майна, оскільки вони можуть отримати відшкодування від лізингової компанії, наприклад, у формі чеку, таким чином, надаючи транзакції вигляд законної операції. Даний аналіз підтверджує, що переважна частина готівкових коштів, що обертаються на ринку, залишається в руках законно діючих юридичних осіб, які не залежать від банків або кредитно-фінансових установ. Таким чином, створюються різні канали пересування грошових коштів, що ускладнює проведення аналізу та розслідування через розрізненість інформації.

В Україні лізингові операції використовуються у схемах оптимізміції оподаткування переважно при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в основному для штучного заниження зобов'язань за податком на прибуток національних компаній, які беруть у лізинг основні засоби у пов'язаної компанії-нерезидента України. У значній частині випадків така компанія-контрагент розташовується на території країни з пільговими умовами оподаткування, зокрема у офшорній зоні або "податковій гавані". З використанням таких схем доходи українських компаній виводяться за межі України та при цьому не оподатковуються податком на прибуток.

Така компанія-нерезидент купує обладнання і передає його українській компанії на умовах договору фінансового лізингу. Після передачі обладнання в лізинг українська компанія виплачує регулярні лізингові платежі компанії, яка знаходиться в низькоподатковій юрисдикції. Завдяки використанню такої схеми штучно зменшуються суми прибутку української компанії, які підлягають оподаткуванню. Крім того, у такий спосіб вітчизняні суб'єкти господарювання штучно створюють легальний канал для перерахування грошових коштів у низькоподатковій юрисдикції. Схема використання міжнародного лізингу широко використовується для переведення фінансових активів за кордон на законних підставах, які в залежності від мети подальшого використання можуть як розміщуватись в іноземних банках, так і повертатись в Україну у вигляді запозичень, прямих або портфельних інвестицій.

Для подібного роду операцій придатні також і операції з оперативного лізингу, який став доступнішим з прийняттям Податкового кодексу України. Слід звернути увагу, що, на відміну від фінансового лізингу, розвиток оперативного лізингу потребує низки додаткових передумов. У першу чергу — це розвинутий вторинний ринок на конкретний вид майна для можливості коректного оцінювання ризиків лізинговою компанією і залишкової вартості отриманого назад з лізингу активу. По-друге, витрати на поточний ремонт лягають на плечі лізингової компанії, що потребує складніших бізнес-процесів всередині лізингової компанії і вимагає наявності комплексної інформаційної системи, чіткої взаємодії всіх служб, та додаткових фінансових ресурсів. Таким чином, у невеликих нестійких лізингових структурах оперативний лізинг, як свідчить практика, розвиватися не може.

Серед основних передумов для використання лізингового механізму у схемах податкової оптимізації та виведення коштів з країни Т. Тищук і А. Павлова [195] наголошують на таких, як:

1. Природа лізингових операцій дозволяє використовувати лізинг для операцій з виведення коштів з України до низькоподаткових юрисдикцій, адже така операція із залученням капіталу передбачає відокремлення володіння від власності. Тому, враховуючи особливості оподаткування лізингових відносин, можна знизити податкові зобов'язання через:

— нарахування податкового кредиту на всю суму придбаного майна при внесенні лише авансового платежу;

— відсутність оподаткування ПДВ частини лізингового платежу, яка відображає вартість процентів і комісій,

— включення до складу витрат частини лізингового платежу, яка відображає вартість процентів та комісій,

— можливість використання прискореної амортизації.

2. Відсутність у податковому законодавстві норм, які б регулювали лізингові операції, однією із сторін якої є нерезидент країни з офшорним статусом або іншої низькоподаткової території. Податковим кодексом передбачено норми, які забороняють вносити до витрат оплату послуг із консалтингу, маркетингу, реклами, інжинірингу, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, с нерезидентом, що має офшорний статус (стаття 139 Податкового Кодексу). Режими оподаткування офшорних зон та інших "податкових гаваней" є зручним інструментом для їхнього використання з метою мінімізації податкових зобов'язань через використання операцій міжнародного лізингу. При цьому такі операції часто відбуваються без перетину майном митної території.

3. Дефіцит фінансових ресурсів для оновлення матеріально-технічної бази вітчизняних підприємств. Ступінь зношеності основних засобів в Україні складає близько 75 %, а потреба в інвестиціях для оновлення основних засобів, за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, складає понад 140 млрд. дол. США [222]. З метою здійснення капіталовкладень суб'єкти господарювання намагаються максимізувати наявні ресурси, використовуючи існуючі податкові переваги, штучно створюючи лізингові схеми.

4. Доступність інформації щодо можливості оптимізації податкових платежів за допомогою лізингових операцій. Значна частина лізингодавців на своїх інформаційних сайтах рекламують послуги щодо податкової оптимізації за допомогою лізингових операцій, за цією тематикою проводяться спеціальні семінари для керівництва компаній на тему податкової оптимізації, у тому числі з використанням лізингових операцій.

З метою зменшення масштабів штучного використання лізингових операцій у схемах оптимізації оподаткування та відмивання коштів набутих злочинним шляхом, автори аналітичної записки [195] вважають за доцільне вжити такі заходи:

1. Обмежити здійснення лізингових операцій із нерезидентами, які розташовані на низько податкових територіях або мають офшорний статус. Для цього статтю 153 "Оподаткування операцій особливого виду" Податкового кодексу України пункт 153.7 "Оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії" слід доповнити абзацом дванадцятим, в якому було б зазначено наступне: "До складу витрат не включається нарахування частини лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування на користь особи, яка є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу".

2. Обмежити рекламу та пропаганду можливостей оптимізації податкових платежів за допомогою лізингових операцій.

3. Доповнити типології легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, схемами відмивання коштів з використання лізингових операцій.

Водночас, перебуваючи під постійною загрозою викриття та страхом застосування репресивних санкцій з боку влади, "тіньовий" сектор економіки блокує утворення великого легального національного капіталу, оскільки вільні фінансові ресурси направляються за кордон для забезпечення їх збереження. Це утворює певний інвестиційний вакуум, який заповнюється іноземним капіталом, ставлячи національну економіку під суттєвий зовнішній вплив [70, с. 343].

Для оцінювання обсягів відтоку капіталу можна використовувати наступну формулу, засновану на використанні певних статей платіжного балансу:

де Ок — обсяг відтоку капіталу;

Ннев — обсяг неповерненого експортного виторгу; Ннок — обсяг нереалізованих, але оплачених контрактів; ОП - помилки і пропуски.

У помилки і пропуски варто включати недооблік "сірого" експорту та імпорту, що за експертними оцінками складає не менше 25—зо% легального товарообороту.

Вивезені з країни тіньові капітали в основному концентруються в офшорних зонах і країнах з пільговим оподаткуванням або з високим рівнем зберігання банківської таємниці. Однак держави-лідери світової економіки, зокрема США, на законодавчому рівні скасували низку відомостей про клієнтів банків, що складають банківську таємницю. Цей досвід взято на озброєння і у країнах Євросоюзу [72]. Проте в 2008 — 2012 рр. сальдо статті платіжного балансу "Помилки та упущення" має усталено додатні значення (рис. 1.3). Це свідчить не лише про відтік капіталу з країни, але й про нелегальне надходження до національної економіки доходів та капіталів, отриманих в інших країнах світу.

Стаття платіжного балансу України

Рис. 1.3. Стаття платіжного балансу України "Помилки та упущення",

млн. дол., США [18]

Висока зовнішня залежність фінансової системи, коли від обсягів залучення зовнішніх ресурсів залежать темпи кредитування та обсяги фінансування бюджетних програм, рівень обмінного курсу та доходи експортерів, веде до припливу спекулятивного капіталу, спроможного профінансувати надування "мильних бульбашок" на ринках акцій та нерухомості України [144, с. зо]. У зв'язку з цим мінімізація ризиків тінізації вітчизняного фінансового ринку має включати [144, с. 40-41]:

- створення механізмів запобігання і протидії формуванню "мильних бульбашок" за рахунок припливу коштів нерезидентів шляхом зменшення стимулів до прийняття ними надмірних ризиків для отримання короткострокових прибутків внаслідок орієнтації дисконтної політики і валютного регулювання на послаблення регулятивного, валютного, процентного арбітражу;

— спрямування систем розкриття інформації та регулювання на виявлення і мінімізацію ризиків, що властиві позабіржовим фінансовим продуктам і сегментам ринку;

— посилення нагляду за діями і позиціями найбільших іноземних портфельних інвесторів, зокрема, створення баз даних щодо великих позицій всіх категорій інвесторів на ключових сегментах фінансового ринку;

— ужорсточення регулювання окремих сегментів фінансового ринку (зокрема ринку деривативів) за посилення стимулюючих засад функціонування інших сегментів, наприклад, ринку корпоративних цінних паперів;

— конкретизація норм, що стосуються введення методу купівлі/ продажу фінансових активів з використанням дати операції; бухобліку купівлі/продажу цінних паперів емітентів — нерезидентів України;

— стимулювання збільшення обсягів угод з фінансовими інструментами на організованому сегменті фондового ринку;

— удосконалення процедури визначення справедливої вартості боргових цінних паперів, що не обертаються на організованому ринку відповідно до міжнародних стандартів;

— здійснення заходів щодо забезпечення прав корпоративної власності (система судового захисту від рейдерства, інститут "інвестиційного омбудсмена" тощо);

— розробка Концепції державної міжнародної інвестиційної політики та реорганізація на її основі функцій та завдань Державного агентства України з інвестицій та розвитку;

— прискорена імплементація Закону "Про депозитарну систему України" у частині науково-обґрунтованого створення єдиного центрального депозитарію цінних паперів та прозорої клірингової системи на фондовому ринку України, а саме:

— створення єдиної уніфікованої системи обліку прав власності на цінні папери та проведення розрахунків за укладеними договорами через створення центрального депозитарію, у статутному капіталі якого частка держави разом із часткою Національного банку України на першому етапі має становити не менше 50%;

— створення ефективної системи виконання грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів на фондовому ринку через створення єдиного Розрахункового центру з обслуговування угод на фондовому ринку, що на першому етапі має бути у власності держави в особі Національного банку України;

— формування ефективного та прозорого біржового ринку цінних паперів та інших фінансових активів через консолідацію біржової системи України, що матиме стандартизовані загальні правила укладання угод з цінними паперами та засоби телекомунікаційного зв'язку для забезпечення доступу учасників до торгів незалежно від місця їх проведення та отримання ними інформації щодо обсягів угод та цінових умов їх виконання.

Крім того, щоб запобігти надмірного посилення тіньового фінансового сектору економіки, механізм оподаткування операцій з цінними паперами повинен бути чіткішим, зокрема в частині визначення податкових пільг.

Багатоукладність економіки, можливість переходу права власності з однієї форми в іншу створюють умови для безпосереднього або лобістського тиску на чиновницький апарат з метою правового оформлення таких змін, а також участі самих чиновників у розподілі власності. Все це створює обставини "в'язкої" тяганини у вирішенні низки питань ефективної економічної діяльності, що формує підґрунтя для корупції [176, с. 297-298] . По відношенню до пересічних громадян тіньова економіка деформує їх свідомість, веде до правового нігілізму, а ототожнення ринкових відносин з протиправною діяльністю формує психологічний опір реформам [70, с. 343].

Аналіз наявних досліджень і практики здійснення тіньової економічної діяльності дозволив хоча б штрихами окреслити вплив тіньової економіки на різні сторони економічного, соціального і політичного життя українського суспільства. Негативний вплив системних складових тіньової економіки на основні сторони життя суспільства узагальнено у вигляді схеми на рис. 1.4.

Деструктивний вплив системних складових тіньової економіки на основні сторони життя суспільства (Складено авторами)

Рис. 1.4. Деструктивний вплив системних складових тіньової економіки на основні сторони життя суспільства (Складено авторами)

Детінізація економіки, як один із пріоритетних напрямів державної політики у 2014 р., передбачає реалізацію системи заходів щодо [121, с. 127]:

— внесення змін до податкового законодавства та розроблення відповідного методологічного забезпечення щодо запровадження податкового контролю за трансфертним ціноутворенням, який грунтується на стандартах ОЕСР;

— удосконалення системи державного фінансового моніторингу у спосіб внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" та інших нормативно-правових актів з метою приведення національної системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним способом, у відповідність до рекомендацій ФАТФ від 16 лютого 2012 р.;

— ліквідації "конвертаційних центрів";

— протидії заниженню митної вартості товарів і ввезенню їх поза митним контролем;

— легалізації ринку праці у спосіб внесення змін до нормативно-правових актів щодо легалізації оплати праці, посилення відповідальності роботодавців за неоформлення трудових відносин із працівниками;

— підвищення ефективності адміністрування акцизного податку;

— удосконалення системи державного регулювання фінансових ринків, зокрема здійснення заходів щодо припинення обігу фіктивних цінних паперів на фондовому ринку України та руйнування схем ухилення від оподаткування з їх використанням;

— продовження упровадження міжнародних стандартів у сфері відповідальності за корупційні правопорушення, зокрема групи країн ОВЕС О, Ради Європи та Стамбульського плану дій, щодо боротьби з корупцією.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Співвідношення відмивання коштів з іншими соціальними суспільно-небезпечними явищами
Соціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного секторів економіки в інноваційних умовах господарювання
ТІНЬОВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
ТІНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ
ТІНЬОВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Соціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного секторів економіки в інноваційних умовах господарювання
ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ
СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УМОВ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси