Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ...Причини та наслідки рейдерства для тіньової економічної діяльностіКОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМОМ ВПЛИВУ БАНКІВ...ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕПередумови тінізації економічної діяльності в УкраїніСоціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного...Економічна природа і методологічні основи спрямування банківської і...Економічна суть грошового обігу і розрахунківОрганізаційні засади інформаційного забезпечення механізму впливу...Обґрунтування цільових показників ефективності державного регулювання...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тіньова економічна діяльність як джерело тіньових грошових потоків

На сучасному етапі, рівень національної безпеки нашої країни багато в чому залежати від того, в якому напрямку ми будемо рухатися: або подальшого поглиблення і розвитку економічної кризи, або - економічної стабілізації і наступного зростання. Іншими словами, і в умовах кризи економіки, і на етапі підйому економічна складова національної безпеки держави є визначальною.

У свою чергу, економічна криза є істотним чинником розростання тіньової економіки. Феномен тіньової економіки - явище дуже складне, системне, об'єктивне, а за масштабами — світове. Вона є хронічною і притаманна майже всім країнам із будь-якою політико-економічною системою. Першопричини існування тіньової економіки криються, по-перше, у наявності постійно діючої суперечності між економічними потребами суспільства і можливостями їх задоволення в певний момент часу і, по-друге, в економічному інтересі - більш високій, ніж в офіційній економіці, прибутковості при мінімальних витратах.

Значні масштаби тіньової діяльності свідчать про те, що тіньові економічні відносини пронизують усі сфери економічної, соціальної і політичної системи держави і суспільства. Зараз тіньова економіка охоплює, як було зазначено, переважну частину господарської діяльності, а саме: торгівлю й обслуговування; сільське господарство; зовнішню торгівлю; паливно- енергетичну галузь; приватизацію державної власності; податкову систему; фінансово-кредитну сферу, у тому числі банківську і страхову діяльність; бюджетну систему; грошовий і валютний обіг; довірче управління майном; а також інтелектуальну й інвестиційну сфери. Особливо істотною є криміналізація комерційних структур, що займаються постачаннями і реалізацією в країні енергоносіїв. Значних збитків завдають посередницькі структури, із якими співробітничає велика частина керівників шахт: як у прірву йдуть десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, що виділяються вугільній промисловості на реструктуризацію і виплату заробітної плати. За експертними оцінками в тіньовій економічній діяльності зайнято близько зо—40% працездатного населення країни, особисті прибутки якого від її здійснення складають левову частку доходів.

Переважну роль у фінансовому обороті тіньової економіки відіграють іноземні валюти, особливо долар США. У "тіні" долар виконує, крім функції обігу, ще і функцію тезаврації (накопичення). Найбільші обсяги тіньової економіки припадають на торгівлю товарами, виготовленими в промисловості і сільському господарстві або завезеними контрабандним шляхом. Саме в посередницькому секторі економіки сконцентрована основна маса фінансово-ресурсних операцій, а відповідно й основні джерела накопичення, обігу й акумуляції тіньових капіталів. Аналіз показує, що найбільший внесок в оборот тіньової економіки надходить через несплату податків від незабороненої економічної діяльності. За обсягами у структурі тіньової економіки переважає не кримінальна економічна діяльність, а тіньова господарська.

Відбувається розширення різних видів і форм тіньової економіки, зрошування і взаємодоповнення секторів легальної і тіньової економіки, а також тіньових структур і владних. Зростає чисельність державного апарату з метою посилення його владних повноважень і підвищення впливу на економічні процеси без відповідної віддачі у вигляді скорочення обсягів тіньової економіки. Як відомо, із прибутків, що отримуються в тіньовій економіці, не платяться податки і соціальні внески. За розрахунками експертів, сума податків, що недоотримуються з цієї причини, досягає 12-14% ВВП.

Безумовно, вплив тіньової економіки має і певний конструкттивний характер, оскільки вона надає можливість виживати великій частині населення, забезпечує швидке і повне насичення ринку товарами повсякденного попиту, оволодіння формами і методами ведення дрібного бізнесу тощо. Однак він носить тимчасовий характер і не переважає негативного впливу тіньової економіки.

На початку підрозділу були визначені основні, найбільш загальні, чинники існування і розростання тіньової економіки. Має сенс їх конкретизувати.

1. Законодавча неврегульованість і недосконалість регулювання з боку держави більшості економічних процесів, а також кабінетна практика розробки і прийняття законопроектів і нормативних актів багато в чому визначають рівень розвитку тіньової економіки в нашій країні. Формування інфраструктури ринкової економіки і законодавче забезпечення її діяльності значною мірою стримується саме через відсутність необхідної законодавчої бази або через її недосконалість. Більш того, удосконалення чинного економічного законодавства не встигає за реальними змінами в економіці, а тому не відповідає сьогоденним потребам економіки країни і становить істотну загрозу її економічній і фінансовій безпеці.

2. Однією з істотних причин збільшення тіньової економіки є фіскальна, дестимулююча роль податкової політики і часті зміни в податковому законодавстві. Міжнародний центр перспективних досліджень із 1998 р. проводить систематичні опитування керівників підприємств усіх форм власності щодо економічного клімату в країні. Торік від 80 до 92% респондентів першим у переліку перешкод щодо збільшення обсягів виробництва назвали рівень податків, що повного мірою можна віднести і до тіньової економіки.

3. Наступною причиною е велика кількість штучно створених недоцільних обмежень і заборон щодо підприємницької діяльності, а також різні перевірки. Аналіз свідчить, що практично на всіх підприємствах України здійснюються перевірки за численними інструкціями як мінімум один раз на квартал, не дивлячись на їх заборону з боку уряду.

4. Масовому поширенню тіньової економічної діяльності сприяє низький рівень доходів і життя населення, який поглиблюється затримками з виплатою заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, видача заробітної плати у "конвертах". Вище це явище детально аналізувалося і не має сенсу на ньому зупинятись.

б. Високий рівень безробіття, у тому числі неврахованого — ще одна причина розростання тіньової економіки. На початок жовтня 2000 р. чисельність офіційно зареєстрованих безробітних складала

1969,1 млн. осіб або 4,2% до загальної чисельності робочої сили. Чисельність же незареєстрованих безробітних,, а також тих, що знаходяться у відпустках з ініціативи адміністрації і зайнятих неповний робочий день, перевищує 5 млн.

6. Сприяє розвитку тіньової економіки і незлагодженість дій Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства доходів і зборів, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Держфінмоніторнгу, Нацкомфінпослуг та інших у питаннях розробки і здійснення фінансово-кредитної й, особливо, грошово-валютної політики. Ні на рівні виконавчої влади, ні законодавчо не встановлено процедури їхньої взаємодії. На жаль, фактично цю функцію в нашій країні виконує Міжнародний валютний фонд.

7. Розростанню тіньової економіки сприяє наявність у значних розмірах тіньового вторинного фондового ринку. На такому ринку акції особливо привабливих підприємств, не проходять через офіційні фондові інституції: фондові біржі або організовані позабіржові фондові торговельні системи. Акції в такому разі продаються, як кажуть, "з рук в руки".

В Україні здійснюються певні заходи щодо подолання кримінальної частини тіньової економіки. З боку керівництва країни неодноразово ставилась перед виконавчою владою задача приборкання тіньової економіки. Відповідно до цього виконавчою владою протягом останніх років активізовано протидію кримінальним проявам тіньової економіки. Створено податкову міліцію у складі Міністерства доходів і зборів, Національне бюро розслідувань, яке, на жаль, розформовано. Діють відповідні підрозділи в Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України. Прийнято Закони України "Про боротьбу з корупцією" і "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Здійснюються Національна програма боротьби з корупцією (її реалізацією займаються Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Верховний суд, Міністерство доходів і зборів) і програма спільних дій Національного банку й органів виконавчої влади щодо оздоровлення банківської системи. Однак кожний із названих органів влади діє у своїй області і не охоплює всієї сфери тіньової економіки. Крім того, немає головного органу виконавчої влади, який би координував діяльність щодо приборкання проявів тіньової економіки. Здійснювані заходи спрямовані переважно на боротьбу з економічними злочинами, до того ж силовими або фіскальними методами, хоча, як було вказано вище, причини розростання тіньової економіки носять в основному економічний характер.

Крім цього урядом і Національним банком України проводиться певна робота по запобіганню відтоку капіталів за кордон. Прийнятими постановами ними встановлено жорсткий контроль за одержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності індивідуальних ліцензій на продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків по зовнішньоекономічних операціях; новий (більш високий) розмір державного збору за видачу разових (індивідуальних) ліцензій суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані спеціальні санкції; задіяно механізм контролю через уповноважені банки за проведенням розрахунків суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Правлінням Нацбанку прийнято постанову про обмеження розрахунків готівкою. Постанова спрямована на недопущення відтоку грошей у тіньовий оборот. Громадяни з 1 вересня 2013 р. не мають права на одночасний платіж готівкою на суму не більш ніж 150 тис. грн. Платежі між населенням і суб'єктами господарювання на суми понад що суму мають здійснюватися в безготівковій формі з використанням платіжних доручень, чеків і пластикових карток.

Національним банком України прийнято Інструкцію про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, яка повинна сприяти попередженню злочинів у банківській сфері і Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті і гривнях, що містить правові механізми попередження злочинів, пов'язаних із відкриттям в уповноважених банках України і використанням кореспондентських рахунків банків-резидентів в іноземній валюті і банків-нерезидентів в іноземній валюті і гривнях.

Далі доцільно зупинитися на виключній ролі тіньового капіталу в розростанні нелегальної економічної діяльності. Розвиток економіки будь-якої держави базується, як відомо, на чотирьох "китах": 1) капіталі, 2) науково-технічному прогресі, 3) робочій силі і системі економічних відносин. Остання в остаточному підсумку визначає "поведінку)) трьох попередніх чинників економічного розвитку. У цій системній сукупності чинників виробництва капітал займає особливе місце як базис і своєрідний рушій економічної системи держави. При цьому варто підкреслити, що в міру укріплення ринкової економіки, базисна роль виробничого капіталу буде все більше переходити до грошово-фінансового капіталу.

Загалом, капітал існує у двох основних формах: а) активній (грошовій, у вигляді цінних паперів тощо, тобто грошово-фінансовий капітал), б) пасивній (упредметнена частина капіталу у вигляді основних і оборотних фондів, тобто виробничий капітал, інтелектуальна власність тощо). Упредметнена частина національного капіталу в Україні є, але віддача від неї мінімальна через кризу. До того ж на цій частині національного капіталу в основному працюють і офіційна і тіньова економіка.

У загальному значенні в економічній теорії під капіталом розуміється частина майна, призначена для отримання прибутку (А. Сміт), майно для підприємницької діяльності, використання якого створює прибуток у грошовій формі (А. Маршалл). Крім того варто підкреслити, що капітал є ніщо інше, як система відносин власності. Важливим є також і визначення поняття "національний капітал". У літературі останніх років дається декілька визначень поняття "національний капітал". Наприклад, "це частина національного багатства, що забезпечує функціонування національного виробництва"; "національний капітал" - капітал, що формується на території країни, належить її фізичним і юридичним особам і використовується саме на цій території" [177]. У такому разі куди ж віднести тіньовий капітал, який "втік " із країни? Певно, що поняття "національний капітал" варто розглядати ширше. У його структуру доцільно включати весь капітал, що, по-перше, "зобов'язаний" своїм походженням національній економіці (офіційній і тіньовій) і її ж обслуговує, по-друге, утворився завдяки використанню в національній економіці (офіційній і тіньовій), але обслуговує економіки інших країн; по-третє, є результатом використання національного капіталу в іноземних економіках. Основний, найбільш ефективний, спосіб існування національного капіталу, безумовно, - вітчизняне виробництво. На додаток до цього не варто забувати аксіому: однакова сума вкладених у справу фінансових ресурсів, дає різні результати. "Винуватцем" є людський чинник, точніше ефективність його використання і рівень ділових якостей.

У цьому підрозділі розглядається фінансовий, у тому числі грошовий, капітал, що виступає як "базис макроекономіки і поданий у ній системою глобальних кругообігів капіталу, продукту і прибутку" [149].

Важливо проаналізувати обсяги утворення і вивозу тіньових капіталів. Вивіз капіталу як економічне явище відбиває процес прийняття рішень про найбільш ефективні, звичайно ж із точки зору власника капіталу, шляхи використання власних фінансових ресурсів.

В аналітичній доповіді [і64, с. 4] зазначено, що недосконалі механізми й недостатньо дієві важелі державного регулювання фінансових ринків та зовнішньоекономічної діяльності в Україні створюють умови для прихованого відпливу ресурсів за межі національної фінансової системи. При цьому навіть повернення цих капіталів в Україну у вигляді кредитів, прямих або портфельних інвестицій не відновлює фінансовий потенціал країни повною мірою, оскільки такі процеси часто супроводжуються втратами бюджету через використання схем оптимізації оподаткування та пов'язані з формуванням додаткових зовнішніх зобов'язань у вигляді витрат на обслуговування боргу й дивідендів.

В Україні питання втечі капіталів досліджено в монографії І. Мазур [73], де розглянуті основні чинники втечі капіталів та узагальнено практику кількісного оцінювання цього явища, а також запропоновано систему заходів щодо детінізації капіталу й залучення його до офіційного господарського обігу. У статті С. Аржевітіна [8] досліджено чинники виведення капіталу з України, приклади боротьби з офшорами у країнах Євросоюзу та запропоновано антикризові заходи боротьби з відпливом капіталу, які стосуються протидії легальному відпливу капіталу. Стаття О. Дубровіної [33] присвячена оцінці обсягів непродуктивного відпливу фінансових ресурсів з України, одним зі складників якого автор визначає прихований відплив капіталу. У зазначених роботах вітчизняних дослідників прихований відплив капіталу з України розглядається з-поміж складників "втечі" або непродуктивного відпливу фінансових ресурсів. Згідно з підходом Д. Кара, прихований відплив капіталу визначається як рух фінансових ресурсів, які нелегально отримані, перемішуються або використовуються, та включає усі види незареєстрованого руху приватного капіталу, які призводять до нагромадження резидентами закордонних активів із порушенням діючих правил контролю капіталу й регуляторних процедур. Таке визначення прямо вказує на наявність порушень нормативно-правових актів у діях, які призводять до прихованого відпливу капіталу. Проте вагомий складник прихованого відпливу капіталу формується за допомогою легальної діяльності, при здійсненні якої використовуються прогалини в законодавстві. Яскравим прикладом такої діяльності в Україні є спотворення цін експорту та імпорту з використанням інструментів трансфертного ціноутворення- за відсутності чітких норм і правил такого ціноутворення, спотворення часто не е прямим порушенням законодавства, проте здійснюється, аби зменшити базу оподаткування й вивести кошти за межі вітчизняної економіки. Дещо вужче прихований відплив капіталу визначається

Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, проте це визначення чітко відображає методологію оцінки обсягів прихованого відпливу капіталу з України, яку Міністерство здійснює щоквартально [33]. Згідно з цим визначенням прихований відплив фінансових ресурсів з України - це переміщення через державний митний кордон України коштів і цінностей як необлікованої частини легального експорту (імпорту) товарів, послуг і фінансових активів, що здійснюється на основі реалізації різноманітних схем спотворення реальних цін та інших умов договорів (контрактів), а також укладання угод, заздалегідь орієнтованих на невиконання.

Важливим аспектом є виявлення походження, джерел і характерних рис тіньових капіталів. Різке прискорення тінізації економіки припадає на 1994—1999 рр., про що свідчить, у першу чергу, абсолютне і відносне збільшення грошової маси, що знаходилась поза банками, у загальній грошовій масі: 1994 — 24,7%, 1995 - 38,3%, 1996 -43,1%, 1997 - 48,9%, 1998 - 45,6%, 1999 - 43,4%.

Зрозуміло, що тіньові капітали - це в основному результат тіньової економічної діяльності. До тіньових слід відносити також не тільки капітали, отримані за рахунок тіньового бізнесу, але й ті, що зароблені офіційно, але утримуються в "кишенях", тобто теж у тіні. Іншими словами, вільні кошти населення також є тіньовими, оскільки не беруть участь в економічному обороті країни.

Вивезені з України тіньові капітали в основному концентруються в офшорних зонах і країнах із пільговим оподатковуванням або з високим рівнем зберігання банківської таємниці.

Дослідження свідчать, що характерними рисами тіньових капіталів є:

- інтереси тіньового капіталу перебувають за межами відтворення, обмежуючись в основному сферою спекулятивного товарообігу;

- переважне використання тіньових капіталів у вигляді готівки, у тому числі у твердих валютах;

- більш висока мобільність тіньових капіталів порівняно з офіційними;

- висока прибутковість тіньових капіталів;

- тіньові капітали слугують збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства.

Вплив тіньових капіталів. Вивіз національного капіталу можна назвати стійким легальним і нелегальним відтоком у великих розмірах фінансових коштів за межі країни, що істотно скорочує ЇЇ фінансові ресурси. Тому, скорочення вивозу національного капіталу один із найважливіших критеріїв ефективності економічної політики Уряду.

Основні негативні наслідки вивозу національного капіталу.

1. Зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньому міжбанківському валютному ринку. Це не дає можливості встановлювати реальний курс гривні стосовно іноземних валют, а через зниження запропонованої валютної маси сам курс гривні стає хитким.

2. Значно скорочуються можливості збільшення валютних резервів держави, що також знижує стабільність національної грошової одиниці.

3. Істотно скорочуються інвестиційні та кредитні ресурси країни, що створює штучний попит на іноземні кредити і призводить до збільшення зовнішнього державного боргу і заборгованості юридичних осіб.

4. Зменшується база оподаткування, оскільки при легальному державному регулюванні вивозу капіталу угоди реєструються і, природно, - сплачуються податки.

5. В економіку країни не інвестується прибуток, отриманий за кордоном від вивезеного туди національного капіталу.

6. У цілому знижується усталеність фінансово-кредитної сфери держави і рівень її фінансової безпеки.

7. Відтік офіційних капіталів у "тінь" негативно впливає на стан платіжного балансу і валютного курсу, зменшує рівень монетизації економіки.

У країні складається парадоксальна ситуація: з одного боку, штучний тиск грошової маси спричиняє пошук зарубіжних інвесторів, з іншого - доларизація національної економіки забезпечує сеньораж країнам, які випускають ці валюти.

У цілому утворення тіньових капіталів та їх вивіз за межі країни веде до розкрадання національного багатства, що може призвести до повного економічного колапсу, втрати економічної самостійності, перетворенню в сировинний придаток економічно розвинених країн.

Банківська система сама, гласно і негласно, бере участь у тіньовій діяльності стає центральною ланкою грошового обслуговування тіньової економіки країни і перетікання тіньових капіталів за межі країни. Через комерційні банки "спливає" основна маса тіньових капіталів шляхом прямого безготівкового переказу валюти.

Основними джерелами тіньових капіталів, як свідчить аналіз, є:

• переділ державної власності під час приватизації й участь банківських кредитів у приватизації;

• неповернення виторгу за експортовану продукцію;

• спекулятивні фінансові операції, у тому числі на валютних курсах;

• ухиляння від сплати податків і соціальних внесків;

• підтримка національного товаровиробника шляхом виділення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

• надання податкових і митних пільг, цільових кредитів;

• створення фіктивних фірм (під сумнівний кредит банк видає комерційній фірмі валютний кредит, який за допомогою фіктивної (або часткової) купівлі-продажу товару комерційною фірмою за межами країни, переводиться туди ж. Фірма виявляється або фіктивною, або банкрутом. Повернення кредиту і виплата відсотків "вішаються" на державу, її бюджет;

• використання численних посередників із метою заплутування ланцюга платежів;

• конвертація безготівкових грошових ресурсів у готівку і приріст обсягу готівкової валюти у внутрішньому обороті країни;

• випуск і реалізація неврахованої продукції і надання неврахованих послуг;

• приріст заборгованості нерезидентів по оплаті поставлених їм вітчизняними експортерами товарів і вартості непоставлених нерезидентами товарів, що вже оплачені імпортерами;

• тінізація бюджетної сфери (створення та витрачання коштів із позабюджетних фондів);

• кредити, що видаються з бюджету сільському господарству, приріст торгових кредитів і авансів, що надані резидентами нерезидентам;

• втеча по нез'ясованих каналах (стаття платіжного балансу країни "Помилки і пропуски" зі знаком "мінус", про що йшлося в параграфі 1.1).

Серед джерел кримінальних капіталів найбільше відомі: наркобізнес, незаконна торгівля зброєю; кримінальний промисел; підробка грошей; незаконне ухиляння від сплати податків; хабарі для одержання контрактів і кредитів, у тому числі пільгових; політична корупція (у тому числі нелегальні пожертвування на користь виборчої кампанії, що надалі приводить до її успіху); корупція чиновників; шахрайства з пінними паперами; фінансово-економічне шахрайство; крадіжки на підприємствах; заплановані банкрутства; шахрайські операції в банківській сфері; викрадання людей із метою викупу; торгівля дітьми і жінками; проституція; рекет; грабіж комерційних структур і приватних осіб; тероризм; шпигунство; спекулятивні операції з власністю; не контрольований вивіз за межі країни цінних металів, брухту чорних і кольорових металів; неповернення кредитів; вимивання готівки з обороту. Кримінальні капітали, входячи в структуру тіньових, можуть мати однакові джерела утворення.

Варто виділити таке джерело тіньових капіталів як ухиляння від сплати податків, оскільки цей процес набув в Україні масового характеру і перетворився в потужне джерело накопичення тіньових капіталів. Практика ухиляння від сплати податків набула таких розмірів і розвивається одночасно із системою оподатковування таким чином, що по суті цей процес фактично став закономірним щодо зростання опору оподатковуванню. Ухилянню від сплати податків властиві наступні загальні риси:

1) цей процес істотно спотворює один із основних постулатів податкового права, як-от, принцип справедливого оподатковування, тобто, коли одні платники податків їх сплачують, інші - ні;

2) ухиляння від сплати податків обумовлено в основному економічними чинниками, хоча не можна не зважати на моральний фактор;

3) причиною ухиляння від сплати податків є складність податкової системи та її постійне оновлення.

Практика ухиляння від оподатковування має два основних напрямки: 1) власне ухиляння від сплати податків, тобто зменшення платниками податків своїх фіскальних зобов'язань перед державою забороненими законом способами — нелегальний спосіб; 2) "обхід" податків, коли платнику податків вдається частково або цілком уникнути оподатковування, не порушуючи при цьому діючих правових норм - легальний спосіб.

До першого напрямку варто віднести наступні: приховування об'єктів оподатковування; заниження об'єктів оподатковування; приховування коштів від сплати податків за наявності податкової недоїмки або з метою несплати поточних податків; неправомірне використання пільг; заниження податку з прибутку; ухилення від сплати і заниження ПДВ; ухилення від сплати прибуткового податку, акцизів; навмисне заниження у звітності суми фактично виплаченої заробітної плати; приховування торгового виторгу; заниження суми прибутку при здійсненні експортно-імпортних операцій; прихований вивіз за кордон прибутків спільних підприємств; підпільні ощадні каси; завищення виробничих і торгових витрат.

Для другого напрямку характерні: страхова схема - виплата підприємствами своїм співробітникам заробітної плати у вигляді страхових премій, які не оподатковуються; депозитна схема - виплата компаніями своїм співробітникам відсотків із банківських вкладів, які не оподатковуються; здійснення бартерних операцій; використання "безприбуткових" операцій; переуступка боргу; безнадійні борги; механізм використання транснаціональних корпорацій (завдяки наявності мережі філій і дочірніх підприємств, що формують свій основний прибуток у тій країні, де нижчі податки); офшорний бізнес; передача суден під прапори держав із пільговим оподатковуванням.

Основними каналами нелегального відтоку капіталів за кордон, як показує аналіз, на сьогоднішній день є:

- прямий безготівковий переказ валюти з використанням банківської системи;

- придбання реекспортної продукції, наприклад автомобілів, українськими покупцями в інших країнах, що на зо—50% дешевше (навіть із врахуванням мита в Україні) аналогічної продукції, але експортованої в Україну з країни-виробника. Тому українські покупці купують таку продукцію за кордоном, вивозячи правдами і неправдами валюту, яка після цього "працює" на економіку іншої країни;

- неповернення валютного виторгу під приводом форс-мажорних або інших обставин;

- необгрунтовані авансові перерахування при імпорті в рахунок майбутніх поставок товарів, які найчастіше взагалі не здійснюються;

- цінові маніпуляції, прикриті начебто бартерними операціями, внаслідок яких валюта залишається за кордоном;

- перерахування на рахунки закордонних фірм валютних коштів у рахунок оплати фіктивних послуг;

- заниження контрактної ціни при експорті та її ж завищення при імпорті;

- внесення в закордонний банк страхового депозиту для одержання кредиту, хоча при цьому сам кредит не береться;

- вивіз капіталу приватними особами, у тому числі за допомогою кредитних карток і контрабанди;

- "невидимий" експорт - оплата консультацій, придбання науково-технічної інформації, ноу-хау тощо;

- використання зареєстрованих за кордоном спільних підприємств і офшорних зон;

- заниження вартості акцій та інших фінансових активів при продажу закордонному інвестору;

- під приводом попередньої оплати по імпортних контрактах із фіктивними нерезидентами;

- збільшення законодавчо встановлених термінів розрахунків по зовнішньоекономічних операціях за рішеннями Національного банку України (які до того ж видаються з порушеннями чинного законодавства), що призводить до зростання заборгованості в цих розрахунках. Причому, заборгованість по імпортних операціях майже на порядок більша, ніж по експортних. Виведення таких сум із фінансового обороту країни дозволяє їх "прокручувати " у вигляді кредитів і одержувати відповідні відсотки;

- подвійні контракти, розрахунки через офшорні зони, різні фіктивні схеми.

На сьогодні дуже актуальною стала проблема "відмивання" тіньових капіталів. "Відмивання" кримінальних і тіньових капіталів — процес легалізації прибутків, що включає вуалювання їхніх джерел, конспірацію ініціаторів, співвиконавців (співучасників) і способів (технологій) одержання таких прибутків та впровадження їх у легальну або псевдолегальну господарсько-фінансову діяльність. У 1991 р. країни- учасниці Європейського Союзу домовилися про розширення поняття "відмивання" прибутків, отриманих незаконним шляхом, на найбільш небезпечні, однак уже некримінальні дії. За оцінками Інтерполу щорічно у світі "відмивається" біля 300 млрд. дол. США.

Накопичення тіньових капіталів у великих обсягах обумовлює зміну якісних характеристик їхньої сукупності і форм використання. Залучена в економічний оборот (легальний, псевдолегальний, нелегальний або ж суто кримінальний) величезна маса тіньових капіталів стає здатною детермінувати стрімке зростання темпів і обсягів їх відтворення, що, у свою чергу, передбачає розробку і впровадження безготівкових схем трансферту і використання тіньових капіталів. Проникаючи за рахунок тіньових капіталів у легальні схеми економічного обороту, кримінальні групи завдяки підкупу, шантажу, лобіюванню своїх інтересів насичують різні сфери соціально-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, що за впливом близький до державного апарату. Поступово здійснюється заміна споживчого характеру тіньових капіталів на відтворювальний. Крім того, тіньові капітали продукують заміну легальних форм економічного обороту національного капіталу на тіньові. У цілому "відмивання" кримінальних капіталів безпосередньо загрожує економічної і фінансовій безпеці держави, оскільки в цьому випадку накопичення таких капіталів призводить до зростання масштабів кримінальної діяльності економічного характеру.

Аналіз практики операцій по "відмиванню" грошей показує, що їх сутність зводиться до:

• приховування дійсного власника і дійсного джерела "брудних грошей";

• потреби зміни номіналу купюр, які намагаються "відмити";

• максимальної заплутаності всього процесу "відмивання" брудних грошей;

• постійного контролю за грошима їхнього власника.

У процесі "відмивання" грошей можна виділити три стадії:

1) одержання, консолідація і розміщення готівкової валюти;

2) консервація - відділення коштів від їх незаконного злочинного джерела;

3) репатріація або інтеграція відмитих грошей у легальні організації.

Основні шляхи "відмивання" кримінальних капіталів, освоєння ринку цінних паперів; наявність широкої мережі пунктів обміну валюти; офіційно дозволені азартні ігри; придбання лотерейних квитків, що виграли; роздрібна торгівля; скупка ваучерів; фіктивні тиражі книг і кінофільмів; придбання антикварних і колекційних предметів; укладання фіктивних договорів на виконання послуг; відтік капіталу за кордон і повернення як легального; житлове будівництво.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ СИСТЕМНОЇ ПРОТИДІЇ ТІНЬОВИМ ГРОШОВИМ ПОТОКАМ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ
Причини та наслідки рейдерства для тіньової економічної діяльності
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМОМ ВПЛИВУ БАНКІВ І СТРАХОВИКІВ НА ЗМЕНШЕННЯ ОБСЯГІВ ТІНЬОВИХ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ
Передумови тінізації економічної діяльності в Україні
Соціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного секторів економіки в інноваційних умовах господарювання
Економічна природа і методологічні основи спрямування банківської і страхової діяльності на зменшення тіньових фінансових потоків
Економічна суть грошового обігу і розрахунків
Організаційні засади інформаційного забезпечення механізму впливу банків і страховиків на зменшення тіньових грошових потоків
Обґрунтування цільових показників ефективності державного регулювання зниженням тіньової грошової маси засобами теорії нечітких множин
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси