Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Засади щодо впливу держави на зменшення обсягів тіньової економіки в...Основи банківського менеджментуБанківський менеджмент за спрямуванням управлінських рішеньОснови регулювання, нагляду та контролю банківської діяльностіТеоретико-методологічні основи економічної безпекиОсновні засади правового регулювання банківської, страхової та...БАНКІВСЬКЕ І СТРАХОВЕ ПРАВО. ЦІННІ НАПЕРИФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. ДОХОДИ,...Механізм зниження тіньової економіки через діяльність банків і...ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ І...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізм впливу банків і страхових організацій на зниження тіньових грошових потоків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна природа і методологічні основи спрямування банківської і страхової діяльності на зменшення тіньових фінансових потоків

Як вже вказувалося, тіньова економічна діяльність є атрибутом сучасних економічних систем більшості країн світу. Боротьба із неформальною економікою займає значну частину зусиль держави через вагомість її негативних наслідків для довгострокового зростання. Так, операції в тіньовій економіці не підпадають під оподаткування, що значно зменшує фіскальну складову державного бюджету. У відповідь держава може переглянути податкову політику і підвищити рівень оподаткування, що ще більше стимулюватиме приховану економічну діяльність. Крім того, заходи економічної політики, що будуються на ненадійних статистичних даних, через присутність значної частки тіньових грошових потоків в більшості випадків виявляються неефективними.

З іншого боку, підвищення ускладненості операцій і послуг фінансових установ, інновації в сфері інформаційно-технологічного оснащення і програмного забезпечення продовжують розширювати спектр ризиків, пов'язаних із шахрайством. Обсяги зазначених нововведень підвищують ймовірність і значно прискорюють реалізацію різноманітних загроз фінансових установ у даній сфері.

Слід зазначити, що тіньова економічна діяльність будується на неформальних фінансових відносинах і, відповідно, прихованих грошових потоках, які роблять можливим їхнє функціонування. Такі фінансові установи, як страхові компанії і банківські організації, в багатьох випадках є учасниками зазначених фінансових відносин, виконуючи в основному посередницьку функцію у різноманітних фінансових зловживаннях. Саме тому визначення напрямків впливу цих фінансових інститутів на зменшення тіньових грошових потоків є актуальним і першочерговим завданням для забезпечення відновлення довіри населення і інвесторів до вітчизняного фінансового сектору, підвищення рівня фінансової безпеки держави і стимулювання ефективного довгострокового розвитку її суб'єктів.

Тіньова економіка, включає в себе не тільки фінансові результати незаконної діяльності, але й доходи від законного виробництва товарів і послуг, що не декларуються, і отримуються шляхом проведення грошових і бартерних операцій.

Різноспрямованість напрямків руху грошових потоків між реальним та фінансовим секторами економіки, складність механізмів вилучення та інтеграції нелегально отриманих доходів у грошову масу країни, безпосередня участь фінансових посередників у цих процесах, що набуває різноманітних форм, призводять до необхідності побудови та функціонування цілісної системи державної протидії тіньовим фінансовим потокам. Системність передбачає вивчення теоретичних, економічних і правових засад зменшення обсягів нелегальної економічної діяльності на розвиток національного господарства, впорядкування категоріального апарату й визначення важелів впливу органів державного регулювання на повноту висвітлення грошових потоків, здійснюваних учасниками фінансового ринку, що обслуговують інших економічних суб'єктів.

Виходячи з положень даного підходу в розрізі грошових потоків, такі фінансові установи як страховики і банки залучаються до неформальної економічної діяльності в основному через шахрайські дії, фінансові зловживання тощо. Саме тому політика держави, спрямована на зменшення обсягів тіньової економіки, має в обов'язковому порядку включати систему виявлення, протидії і нейтралізації кримінальних дій як з боку фінансових установ, так і з боку третіх осіб, що використовують банки і страхові компанії у шахрайських схемах.

З метою впорядкування категоріального апарату в сфері спрямування діяльності страховиків і банків на зменшення обсягів тіньових грошових потоків, розглянемо співвідношення таких понять як: фінансовий злочин, фінансове зловживання, легалізація (відмивання) грошей, отриманих злочинним шляхом, злочин у фінансовому секторі (табл. 1.2). На сьогодні не існує єдиного визначення фінансового злочину. Зазначене поняття в більшій мірі відображає сукупність різноманітних концепцій щодо зловживань у фінансові галузі.

Таблиця 1.2

Основні підходи до визначення складових категоріального апарату в сфері спрямування банків і страховиків на зменшення обсягів тіньових фінансових потоків

Автор і назва дослідження

Основні положення дослідження

Колдовський М. В. [59]

На сьогодні значна роль приділяється моніторингу банківських транзакцій без належної ідентифікації і оцінки ризику клієнтів банку. Враховуючи те, що схеми з легалізації найбільш уразливі на стадії розміщення, проведення належної ідентифікації з оцінкою ризику своїх клієнтів банками може виступати найдієвішим механізмом у попередженні легалізації доходів.

Курман О. В. [68]

Ознаки, що відрізняють шахрайство з фінансовими ресурсами від інших видів злочинів: 1) даний злочин вчинюється в кредитно-фінансовій сфері; 2) способи вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами є різноманітними та поділяються на прості (звичайне перекручення наданої інформації і розтрата грошових коштів на не передбачені кредитним договором цілі) і складні (характеризуються довгостроковим етапом підготовки, створенням підставних фірм, розробкою складних схем переказу грошей); 3) для шахрайства з фінансовими ресурсами характерне використання як засобів злочину сучасної офісної техніки, а також значної кількості різних документів (бухгалтерських, банківських, господарських тощо).

Чуніхіна Л.М. [189]

Визначені конкретні умови, які сприяють проведенню операцій з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, та складають для злочинців "привабливу перспективу" їх використання: 1) недосконала система контролю за сумнівними фінансовими операціями, її нецілеспрямованість на виявлення банківських операцій, пов'язаних з легалізацією "брудних" грошей; 2) явно недостатня та несвоєчасна взаємодія банківських служб з правоохоронними органами; 3) надмірна закритість банківської системи, що заважає здійсненню заходів запобігання та протидії легалізації грошей кримінального походження.

Ващенко О.М. [97]

Основною причиною виникнення та легалізації незаконних доходів є існування тіньового сектора економіки. Терміна "тіньова економіка", під яким пропонується розуміти сукупність економічних відносин, яка об'єднує злочинні види діяльності, а також такі види економічної діяльності, здійснення яких не заборонене чинним законодавством, але з огляду на ухилення від державного контролю, суб'єкти цієї діяльності порушують податкове законодавство та/або положення про державну реєстрацію з метою мінімізації витрат та одержання високих доходів.

Завгородний М.А. [37]

Шахрайство на ринку фінансових послуг має наступну дію: 1) уповільнює розвиток технологічних сегментів бізнесу, 2) призводить до непередбачуваності фінансового результату, 3) призводить до загрози виникнення репутаційних ризиків, 4) тісно корелює з кредитним ризиком і значно збільшує ймовірність збитків призводить до необхідності збільшення обсягу резервів, а також збільшення власного капіталу, 6) призводить до зниження показників економічної ефективності: прибутку, рентабельності, норми прибутку виникнення заборгованостей, 5) зростання на вкладений капітал, 7) викликає зниження капіталізації.

Фрадинський О.А. [81]

Умовою існування тіньової економіки с наявність тіньових фінансів - економічних відносин, пов'язаних із процесами формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих/тіньових фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу вартості, утвореної поза межа" ми офіційної економіки.

Результатом дії тіньових фінансів є утворення тіньових фінансових ресурсів, характерними ознаками яких буде більша нобільність порівняно із офіційними, вищий рівень дохідності, існування переважно у формі готівкових коштів і необхідність легалізації, коли за мету ставиться їх використання в офіційному сегменті економіки.

У широкому розумінні фінансовий злочин означає будь-який вид незаконної діяльності, результатом якої є фінансові втрати. Сюди можна віднести насильницькі злочини проти особи або майна, такі як озброєне пограбування і вандалізм.

У вузькому значенні зазначений термін використовується для визначення ненасильницького злочину, в результаті якого суб'єкт або майно зазнає фінансових втрат. Виходячи з цієї позиції, до фінансового злочину необхідно також відносити всі злочини, за яких фінансові втрати є ненавмисним наслідком дій порушника або за яких порушник не мав на меті отримання фінансової вигоди для себе або третьої особи (наприклад, коли внаслідок хакерської атаки зловмисник отримує доступ до комп'ютерної бази банку і випадково або навмисно видаляє дані щодо депозитів клієнтів). Крім того, зазначене поняття використовується у випадках, коли зловмисник прагне до отримання вигоди в результаті злочину. Отже, кримінальний злочин, тобто незаконна дія шляхом введення в оману або спотворення інформації з метою отримання певного зиску для особистої вигоди, є найбільш розповсюдженим.

Фінансовий злочин у більш вузькому значенні співвідноситься із ненасильницькими злочинами, результатом яких є втрати грошового характеру за участю фінансової установи. При цьому, остання може виступати у ролі порушника (1), жертви (2), свідомого або несвідомого засобу злочину (3), з яких поширеними є випадки із страховиками і/або банками як жертв шахрайства або із їхнім залученням до схем відмивання грошей.

За першим способом фінансові установи можуть нести значні втрати як жертви різноманітних видів шахрайства, таких як: розкрадання майна, викривлення інформації, страхове шахрайство, махінації з активами, шахрайство із засобами платежу та ін. Що стосується другого способу, то він є найменш поширеним і пов'язаний зі здійсненням злочинних дій самими фінансовими установами, наприклад, реалізація фальсифікованих фінансових продуктів, укладення угод, що мають на меті отримання вигід для певних пов'язаних осіб, незаконне заволодіння коштами клієнтів. За третім способом фінансові установи використовуються як механізми для навмисного або ненавмисного переведення коштів, що являють собою доходи від злочинної діяльності незалежно від джерела походження злочину (фінансового або нефінансового). Найбільш розповсюдженим видом таких дій є відмивання грошей. При цьому, на думку багатьох фахівців, більшість предикативних злочинів здійснюються за допомогою фінансових установ, тобто мають фінансовий характер, однак лідируючі позиції незаперечно займає контрабанда наркотиків. Хоча умови здійснення фінансових злочинів можуть змінюватись залежно від країни, переважна їхня більшість відбувається як у головних фінансових центрах світу (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія тощо), так і за місцем розташування окремих фінансових установ (там, де відбувається відмивання коштів).

Враховуючи подальший розвиток і підвищення складності операцій суб'єктів господарювання у поєднанні із наслідками глобалізації, різноманітність фінансових злочинів матиме тенденцію до ускладнення і розширення масштабності. За таких умов набуває поширення такий вид фінансового зловживання як відмивання грошей. Під цим терміном слід розуміти діяльність, що передбачає оформлення (легалізацію) доходів, отриманих злочинним шляхом, з метою приховування їхнього зв'язку із кримінальною діяльністю.

У загальному визначенні під відмиванням грошей розуміють переведення грошей або інвестицій, отриманих незаконним шляхом, за допомогою третіх осіб для приховування справжнього джерела їхнього походження. Зазначена діяльність перешкоджає органам правопорядку у виявленні і конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом або у застосуванні зазначених доходів у вигляді доказу в кримінальній справі. Крім того, сам процес легалізації доходів може відбуватись і без його усвідомлення з боку фінансової установи або сторін фінансової угоди чи операції.

Останнім часом обсяги і різноманітність операцій, що застосовуються в практиці відмивання грошей, розширюються і ускладнюються, поширюється участь багатьох небанківських фінансових установ (насамперед страховиків, страхових посередників, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок) у таких операціях. Враховуючи той факт, що більшість предикативних злочинів мають фінансовий характер, легалізація доходів здійснюється не лише за допомогою готівки, але й інших фінансових інструментів — цінних паперів, деривативів.

Для цілей даного дослідження, під фінансовим злочином ми будемо вважати будь-яке ненасильницьке зловживання, результатом якого виступають фінансові втрати. Якщо у такому злочині приймає участь фінансова установа (банк або страховик), буде застосовуватись поняття злочину у фінансовому секторі.

З терміном фінансовий злочин тісно пов'язане поняття фінансового зловживання, що представляє собою незаконну діяльність із нанесенням шкоди фінансовій системі країни, а також інші види діяльності, що застосовують чинну податкову і регуляторну базу з метою реалізації власних інтересів або інтересів третіх осіб. Таким чином, фінансове зловживання є більш широким поняттям і включає в себе фінансовий злочин.

Інші фінансові злочини можуть асоціюватись або здійснюватись паралельно із відмиванням грошей, корупцією, шахрайством чи набуттям контролю над фінансовою установою юридичними особами, пов'язаними із організованою злочинністю. Так, із отриманням кримінальних доходів, злочинці здійснюють пошук способів їхньої легалізації через фінансову систему. Це, в свою чергу, може супроводжуватись рядом шахрайських операцій, таких як підкуп працівників банку чи страховика або підробка платіжних документів. Отже, цілий ланцюжок злочинних і незаконних дій можуть акумулювати потік тіньових грошових потоків за участю фінансових установ.

Ухилення від сплати податків, що є однією з форм фінансового злочину, стимулюється існуванням юрисдикцій із низькими ставками податків, порівняно слабкою за якістю системою регулювання фінансового ринку, які не регламентують обов'язковість обміну шформалДї про клієнтські рахунки між податковими службами відповідних країн.

Наше бачення основних компонентів фінансового зловживання за участю банків і страховиків викладено на рис. 1.5.

Основні компоненти поняття

Рис. 1.5. Основні компоненти поняття "фінансове зловживання"

(складено авторами)

Фінансові зловживання потенційно мають негативні наслідки не тільки для фінансового сектора, але й для довгострокового макроекономічного зростання країни. Довіра підтримує розвиток фінансового ринку, ефективне функціонування якого залежить від очікувань його суб'єктів щодо впровадження високих професійних, законодавчих та етичних стандартів. Репутація є надзвичайно важливим активом для інвесторів і самих фінансових установ. Прояв різних форм фінансових зловживань руйнує репутацію банків, страховиків і країн походження їхніх власників, підриває довіру інвесторів до них і послаблює фінансову систему держави.

Слід зазначити, що фінансові зловживання і злочини у фінансовому секторі на сьогодні напряму залежать від ймовірності реалізації ризику шахрайства.

Як зазначалось, банківські установи і страхові компанії на сьогодні виступають ключовими учасниками світового фінансового ринку. Під впливом технологічних змін, тенденції до глобалізації і дерегуляції, природа банківського і страхового бізнесу зазнає кардинальних змін. Так, у зв'язку зі зниженням прибутковості діяльності у кредитній сфері, банки почали розвивати власну посередницьку функцію через взаємодію з іншими фінансовими установами, такими як: недержавні пенсійні фонди, страховики, компанії з управління активами тощо. Швидкими темпами розвивається дистанційне обслуговування клієнтів банків завдяки сучасним електронним системам. В той же час, страхування стало невід'ємним елементом ризик-менеджменту фізичних і юридичних осіб. Первинна функція страхування щодо збирання, акумуляції і управління страховими фондами, із високою динамічністю розвитку ринків капіталу перетворила страхові компанії на важливих інституційних інвесторів і ключових учасників міжнародних фінансових ринків.

Проте як страхові організації, так і банківські організації піддаються тиску з боку інших фінансових інститутів, що пропонують їхнім клієнтам альтернативні фінансові продукти (наприклад, накопичувальне страхування життя - з боку страхових компаній, -/правління активами фізичних і юридичних осіб - з боку компаній з управління активами, банків, страховиків, а також фінансових холдингових груп). Взаємодія страхових компаній і банків, утворення спільних підрозділів ризик-менеджменту сприяють розробці дієвої системи управління активами і контролю за витратами зазначених фінансових установ.

Хоча шахрайство майже неможливо повністю попередити, фінансові установи спроможні знизити ймовірність переростання такої загрози у реальний ризик та мінімізувати ймовірні втрати, знижуючи тим самим рівень неформальних грошових потоків. Для ефективної боротьби із шахрайством у фінансовому секторі банківські установи і страхові компанії повинні мати чітко врегульовані бізнес-процеси і сучасне інформаційно-технологічне оснащення (1); дієві системи внутрішнього контролю, ризик-менеджменту (2); і корпоративного управління (3) (рис. 1.6), причому лише узгоджена взаємодія перерахованих елементів може бути визначена як система протидії шахрайству у фінансовій сфері.

(1). Система інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності фінансових установ у комплексі із процесами операційного ризик-менеджменту повинні відповідати обсягам і характеру операцій банків і страховиків з метою зменшення ризику шахрайства через неполадки програмного забезпечення і технічного оснащення, хакерські атаки і процедурні помилки. На сьогодні особливої актуальності набуває захист персональної клієнтської інформації споживачів страхових і банківських послуг. Для реалізації цього завдання фінансовим установам необхідно вчасно оновлювати програмне і технічне забезпечення операційної діяльності з метою захисту від посягань хакерів, комп'ютерних вірусів та інших намагань вчинення протиправних дій.

Елементи системи протидії шахрайству у фінансовому секторі (складено авторами)

Рис. 1.6. Елементи системи протидії шахрайству у фінансовому секторі (складено авторами)

(2). Налагодженість процесу ризик-менеджменту і внутрішнього контролю полягає у розробці фінансовою установою політики, процедур і відповідних лімітів за всіма операціями. Структурні підрозділи, відповідальні за переказ коштів або інші транзакції, повинні забезпечити включення до внутрішніх нормативних документів положення про відокремлення обов'язків, що дозволяє ефективно реалізовувати операції із грошовими потоками. Крім того, система ризик-менеджменту має бути побудована за принципом надання можливості вчасно ідентифікувати і оцінювати ризики, а також гарантувати наявність бізнес-процесів для ефективного використання лімітів за операціями, визначених у внутрішніх документах і законодавчій базі.

(3). Дієва з точки зору протидії фінансовому шахрайству система корпоративного управління передбачає забезпечення топ-менеджментом та виконавчим органом моніторингу і нагляду за інвестиційно-фінансовою діяльністю фінансової установи та її клієнтів у зв'язку із ускладненням характеру операцій, збільшенням їхнього обсягу. Вища ланка управління фінансовою установою має сприяти створенню організаційної структури із наданням пріоритетів комплексному ризик-менеджменту, відповідності законодавчій базі і внутрішнім регулюючим документам, високим стандартам корпоративної поведінки на кожному структурному рівні. Зазначене завдання вирішується завдяки розробці чітких процедур, лімітів і нормативів для всіх видів діяльності установи, а також їхнього доведення до кожного співробітника.

З метою підвищення ефективності протидії шахрайству у фінансовому секторі необхідно визначити специфіку таких махінацій у страхових компаніях і банківських установах.

Відомо, що страхування базується на договірних умовах, за яких страхувальник передає, а страховик приймає на себе страхові ризики за відповідну плату (страхову премію), з метою здійснення страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача або третьої особи) у разі настання страхового випадку. При цьому, повинен обов'язково реалізовуватись один із принципів страхування -найбільшої довіри сторін, який передбачає, що кожен із учасників угоди має повідомити один одному повну і достовірну інформацію про предмет договору страхування.

З іншого боку, невиконання зазначеного принципу не обов'язково означає можливість шахрайських дій у сфері страхування. В цілому шахрайська діяльність передбачає наявність щонайменш одного з наступних ключових елементів: (1) введення в оману стосовно суттєвої обставини в рамках предмету договору страхування (наприклад, приховування інформації, фальсифікація або обман); (2) намір ввести в оману; (3) намір отримання незаконних доходів. Відсутність одного або декількох ключових елементів відносить таку незаконну діяльність до категорії зловживання у секторі страхування, під яким слід розуміти будь-яку діяльність, що використовує страхування протилежним законодавству способом. Таким чином, зловживання у сфері страхування є складовою страхового шахрайства, яке на відміну від нього не має юридичних наслідків.

Слід виділити такі ключові види страхового шахрайства: 1. В залежності від джерела походження: внутрішнє і зовнішнє шахрайство. Внутрішнє шахрайство вчиняється суб'єктами страхового ринку, серед яких: страхові компанії, страхові агенти, брокери, інші представники страхової галузі. Розповсюдженими прикладами внутрішнього страхового шахрайства виступає: продаж страхових полісів без ліцензії на право здійснення того чи іншого виду страхування; розкрадання коштів страхових резервів; перешкоджання проведенню розслідування відповідними державними органами. зовнішнє шахрайство являє собою вид зловживання у страховому секторі з боку власників страхових полісів, вигодонабувачів або третіх осіб, іноді за рахунок участі у змові зі страховими агентами, брокерами, іншими посередницькими і асистуючими організаціями. До прикладів зовнішнього страхового шахрайства можна віднести

надання неправдивої інформації та ініціювання страхового випадку з метою отримання страхового відшкодування; виставлення рахунку посередницькими організаціями за неіснуючими або непотрібними послугами для покриття страховою компанією або надання однакових рахунків для оплати декілька разів.

2. В залежності від стадії вчинення шахрайських дій: страхове шахрайство починаючи від андерайтингу і до виплати страхового відшкодування. Шахрайство на стадії андерайтингу включає в себе незаконні дії, пов'язані із приховуванням інформації на стадії оформлення заяви на страхування з метою отримання страхового покриття або визначення меншого розміру страхової премії; навмисним замовчуванням існування вже укладеного договору страхування, що покриває один і той самий майновий ризик і ризик нещасного випадку; а також отриманням страхового покриття для фіктивних (вигаданих) ризиків. Слід мати на увазі, що згідно до прийнятої страхової практики, власник страхового полісу повинен в обов'язковому порядку повідомляти страховій компанії будь-яку інформацію щодо змін у стані об'єкту страхування. Не зважаючи на широке розповсюдження зловживань під час андерайтингу страхових ризиків, поняття страхового шахрайства зазвичай пов'язується із навмисним завищенням розміру збитку або наявністю фальшивих чи вигаданих страхових подій.

3. В залежності від характеру страхового шахрайства: "цнотливе" шахрайство і заплановане шахрайство. Так зване "цнотливе" шахрайство [250, с. 314] асоціюється з небажаною опортуністичною поведінкою власників страхових полісів і полягає у використанні можливості завищення розміру збитку при реальному страховому випадку. Заплановане шахрайство передбачає чітко обдуману і реалізовану махінацію з метою обкрадання страхової компанії (або страхувальника) і примноження власних доходів або доходів третіх осіб. У дослідженнях науковців, термін "заплановане шахрайство" напряму пов'язується із кримінальним злочином [215, с. 392; 216, с. 20; 247, с. 35]. Прикладами запланованого шахрайства виступають: подання заяви про страховий випадок за фіктивними травмами, нещасними випадками, крадіжками; зловживання за участю лікарів, адвокатів та інших фахівців; розкрадання страхових премій страховими агентами; махінації з боку страхової компанії під час укладання і виконання умов страхового договору.

Згідно до результатів дослідження Національного бюро зі страхової злочинності США, найбільш поширеними шахрайськими діями в галузі страхування є [249]:

• тілесні ушкодження внаслідок інсценованих дорожньо-транспортних пригод, включаючи сфальсифіковані тілесні ушкодження, підтверджені діагнозом лікаря;

• махінації з ремонтом автотранспортних засобів, в тому числі завищення вартості ремонту;

• шахрайство з боку власників нерухомості, що передбачає підпал будинку або іншого нерухомого об'єкта власності з метою отримання страхового відшкодування, організацію фіктивної крадіжки зі зломом;

• махінації з допомогою по непрацездатності, що включають інсценування травми/хвороби або перебільшенням степеню пошкодження організму.

На практиці боротьба зі страховим шахрайством ускладнюється багатьма чинниками:

(1) страхове шахрайство є динамічним явищем, що еволюціонує разом із зовнішнім середовищем функціонування і прогресує виходячи із підвищення складності виконуваних операцій;

(2) страхове шахрайство не піддається самостійному виявленню. З цією метою необхідно впроваджувати відповідну систему моніторингу і контролю з боку страхової організації або органів нагляду за страховим сектором;

(3) юридичний доказ шахрайських дій у сфері страхування є ускладненим і залежить від професіоналізму співробітників служби безпеки страхової компанії. У зв'язку з цим, компанія повинна інвестувати значні фінансові ресурси у підготовку відповідних кадрів, а також комплекс програмного забезпечення, що допомагає виявити випадки страхового шахрайства. Однак, деякі страхові компанії, співставляючи розмір затрат на подібні заходи і середньорічні збитки від шахрайських дій, обирають здійснення виплат за завідомо відомими страховими випадками, що підпадають під категорію страхового шахрайства із середніми збитками, які на практиці дуже складно довести юридично;

(4) необхідність виконання багатогранних функцій службою контролю за страховим шахрайством. Основним завданням структурного підрозділу контролю за страхових шахрайством є попередження, виявлення, відстеження і розслідування різного роду зловживань в сфері страхування. Для досягнення максимальної ефективності такої роботи необхідною є автоматизація обробки величезної кількості заяв на страхування і виплату страхового відшкодування без втрати характеристик, притаманних клієнторіентованим страховим організаціям.

Для досягнення максимальної дієвості системи контролю за страховим шахрайством потрібно враховувати наступне:

- контроль за страховим шахрайством повинен носити динамічний, а не статичний характер. Статичні інструменти контролю, що зазвичай покладаються в основу відповідних автоматизованих програмних комплексів, допомагають в забезпеченні процедурної узгодженості, однак є нездатними в перевірці достовірності самої операції. Зазначені недоліки добре відомі потенційним злочинцям, що ускладнює виявлення злочинних намірів шахраїв;

- моніторинг на рівні операцій є недостатнім для ефективної боротьби зі зловживаннями у страховому секторі. Успішне виявлення складних шахрайських схем повинно спиратись на результати перехресного і горизонтального аналізу контекстних даних про транзакцію і чітко регламентованої процедури зовнішнього підтвердження достовірності представлених даних;

- відповідальність в сфері контролю за страховим шахрайством в межах структурних підрозділів страховика зникає разом із встановленням автоматичної системи запобіганню відповідних зловживань, оскільки не передбачає залучення фахівців до функціонування моделі. Тому вкрай важливим є визначення осіб, відповідальних за контроль страхового шахрайства в розрізі різних видів страхування за спеціалізацією, встановлення їхнього взаємозв'язку із службою безпеки, а також регламентація етапів моніторингу в межах автоматизованого програмного комплексу, до яких залучаються зазначені співробітники;

(5) точне оцінювання затрат на заходи з попередження і протидії страховому шахрайству є досить складним завданням, оскільки відповідні процедури контролю є потенційно значними за обсягами витрат, тривалістю і ступенем розрізненості при різних видах страхування;

(6) конфліктність стратегічних цілей розвитку страховика і завдань служби контролю за страховим шахрайством, а саме:

- застережлива природа контролю за шахрайством розглядається як загроза формуванню і підтримці іміджу страховика, спрямованого на підвищення лояльності страхувальників;

- ефективне обслуговування договорів страхування останнім часом стало синонімом ефективності бізнес-процесів, що в даному аспекті означає зниження тривалості часу на ідентифікацію шахрайських дій під час андерайтингу або прийняття рішення про виплату страхового відшкодування;

(7) боротьба зі страховим шахрайством не має бути самостійною Ініціативою. Теоретично страхова компанія, що застосовує технологію контролю за страховим шахрайством отримує відповідну конкурентну перевагу. Проте на практиці, шахрайство позначається на всіх компаніях, представлених на страховому ринку, а тому додаткові витрати, що виникають із ним однаково рівномірно розподіляються між страховиками і закладаються у вартість страхової послуги, тим самим не здійснюючи впливу на рівень конкуренції. Крім того, окремі випадки протидії такого роду зловживанням є неефективними, оскільки боротьба зі страховим шахрайством повинна носити всеохоплюючий характер, що досягається спільними зусиллями учасників страхового ринку, зокрема державних органів нагляду і регулювання та страховиків.

Співробітництво представників страхової галузі в даному питанні не тільки зменшує загрози втрати клієнтів через застережливі заходи, направлені на боротьбу із страховим шахрайством, для окремих страховиків, але й в цілому знижує витрати страхових компаній на впровадження відповідних систем контролю.

Державні органи нагляду і регулювання, в свою чергу, повинні розробляти правове поле, спрямоване на підвищення ефективності виявлення і зменшення наслідків зловживань у страховому секторі, в основному через встановлення відповідальності за такого роду правопорушення. З цією метою обов'язковим елементом чинного законодавства має бути визначення поняття страхового шахрайства і його видів, способів ідентифікації, елементів адміністративної і кримінальної відповідальності.

Ефективним елементом системи контролю за страховим шахрайством є організація і ведення бази даних зловживань у страховому секторі. Ініціатива щодо утворення такої бази даних має належати, самим страховим компаніям, їхнім об'єднанням, саморегулівним організаціям разом із уповноваженими органами нагляду за фінансовим сектором.

Основні принципи, яких мають дотримуватись суб'єкти страхової діяльності для боротьби з відмиванням грошей включають:

• виконання законів з боротьби із відмивання грошей;

• знання своєї клієнтури;

• співпраця з органами правопорядку, страховими контролерами та іншими слідчими і наглядовими органами;

• наявність стратеги боротьби з відмиванням грошей, відповідних методів і навчальних програм.

Для сприяння попередженню та виявленню випадків відмивання грошей у суб'єктів страхової діяльності важливо, щоб системи контролю страхової діяльності давали можливість страховому контролеру:

1. відвідувати суб'єктів страхової діяльності з метою перевірки додержання правил, включаючи перевірку усієї документації, яку веде суб'єкт страхової діяльності;

2. обмінюватись інформацією з вітчизняними та міжнародними правоохоронними органами, міжнародними страховими контролерами, контролерами інших фінансових структур та іншими слідчими та наглядовими органами;

3. брати до уваги в процесі ліцензування, якою мірою страховик пропонує впровадження заходів проти відмивання грошей. Така інформація має бути конфіденційною та такою, що не може бути розголошена третім особам. Особи, які добросовісно сповіщають про підозру щодо відмивання ким-небудь грошей повинні мати захист від судового переслідування за надання такої інформації.

Існує три стадії відмивання грошей, які взагалі мають свою послідовність, але іноді частково збігаються:

1. Розміщення коштів — фактичне позбавлення від кримінальних доходів шляхом внесення готівкових сум до фінансової системи.

2. Нашарування — відокремлення кримінальних доходів від їх джерела шляхом здійснення низки операцій, метою яких є викривлення "аудиторського сліду" та створення видимості законності.

3. Інтегрування — стадія, на якій кримінальні доходи трансформуються у легальні і розглядаються як законні. Якщо нашарування вдалося, то інтегрування повертає кримінальні доходи назад в економіку у такий спосіб, що вони мають вигляд законних коштів або активів.

У зв'язку із зазначеним, на фоні законної діяльності підозрілі операції слід виявляти за наступними категоріями:

- незвична фінансова діяльність суб'єкта у контексті його звичайної фінансової діяльності;

- незвична операція в ході якоїсь звичайної фінансової діяльності;

- операції з незвичайною прив'язкою;

- незвичайний або невигідний достроковий викуп страхового полісу;

- незвичайне використання посередника у ході звичайної операції або фінансової діяльності, наприклад, виплата страхового відшкодування або великих комісійних незвичайному посереднику;

- незвичайний спосіб платежу.

Суб'єкт страхової діяльності повинен насамперед провести перевірку сторін, які укладають страховий контракт. У більшості випадків можуть існувати основні довірителі, що вимагає від страховика встановити дійсний характер відносин між довірителями та утримувачами полісу та навести відповідну довідку щодо довірителів, особливо, якщо утримувачі полісів звикли діяти за їхньою вказівкою.

У практичній площині запобігання тіньовим фінансовим потокам суб'єкти страхової діяльності повинні забезпечити:

• основний персонал повинен знати, кому доповідати про свої підозри;

• наявність чіткої процедури для негайного повідомлення про такі підозри працівника, який здійснює контроль за додержанням правил;

• основний персонал повинен доповідати про будь-яку підозру щодо відмивання грошей безпосередньо працівникові, який здійснює контроль за додержанням правил, або, якщо інституція вирішить, своєму керівникові для проведення попереднього розслідування в тому випадку, коли є факти, які можуть спростувати підозру.

Після отримання повідомлення про підозрілого клієнта або підозрілу операцію, працівник, який здійснює контроль за додержанням правил, повинен визначити, чи підтримує підозру інформація, що міститься в повідомленні. Він має з'ясувати всі подробиці, щоб визначити, у якому випадку слід інформувати правоохоронні органи. Вище керівництво та рада директорів суб'єкту страхової діяльності повинні мати постійну інформацію з усіх питань, які стосуються заходів проти відмивання грошей, щоб забезпечити їх ефективне виконання суб'єктом страхової діяльності. їх також необхідно постійно інформувати про підозри відносно використання суб'єкту страхової діяльності для відмивання грошей.

У випадках, коли дочірня компанія або відділ регульованого суб'єкту страхової діяльності розташовані в іншому місці, вони повинні направляти свої повідомлення правоохоронним та місцевому страховому контролеру, документуючи запити та причини направлення/ненаправлення повідомлення до правоохоронних органів. Ці документи мають зберігатись щонайменше 5 років або доти, доки продовжується подальше розслідування.

Таким чином, всі суб'єкти страхової діяльності повинні мати ефективну програму боротьби з відмиванням грошей, яка уможливлювала б:

- для страховиків — налагодження тісних робочих відносин між страховиками та фахівцями, які аналізують вимоги на страхове відшкодування;

- встановлення (або отримання підтвердження) дійсної особи майбутнього утримувача полісу, а у випадках, коли заявник на отримання полісу діє від імені меншої особи, - вживання заходів для встановлення довірителя;

- виявлення підозрілих операцій та інформування про них правоохоронних органів та страхового контролера;

- ведення облікової документації протягом встановленого періоду;

- проведення навчання (основний персонал повинен мати вищий рівень підготовки);

- підтримання тісного контакту з правоохоронними органами та страховим контролером з питань засобів контролю;

- забезпечення регулярного контролю та спостереження з боку відділу внутрішнього аудиту та відділу контролю за додержанням правил;

- забезпечення постійного додержання усіх відповідних законів і правил;

- призначення працівника, відповідального за повсякденний контроль дотримання чинних правил (великі страхові компанії можуть мати окремого фахівця з питань контролю за відмиванням грошей);

- запровадження в компанії високих стандартів поведінки та вимог додержання законів та правил, які стосуються фінансових операцій;

- забезпечення співпраці з правоохоронними органами в межах відповідного законодавства.

Суб'єкт страхової діяльності не повинен вступати в ділові стосунки для виконання значної одноразової операції у разі відсутності всіх вищезазначених засобів контролю

У контексті організації служби фінансової безпеки страхової компанії, враховуючи, недостатність фінансових можливостей щодо утримання повноцінних структурних підрозділів такого типу, доцільним є використання матричної організаційної структури, запропонованої в роботах [45, с. 51-52; 37, с. 121]. Такий спосіб організації роботи служби фінансової безпеки передбачає розподіл функцій та задач щодо спрямування діяльності страхової компанії на скорочення тіньових грошових потоків між її структурними підрозділами, за одночасного виконання контрольних та координаційних повноважень одним із працівників, наприклад, головою підрозділу фінансового моніторингу.

Використовуючи зазначений підхід, матрична організаційна структура служби фінансової безпеки страховика може бути представлена у вигляді табл. 1.3,

Таблиця 1.3

Матрична організаційна структура служби фінансової безпеки страховика*

Структурні підрозділи (СП) страховика

Функції структурних підрозділів СК щодо реалізації внутрішніх інструментів попередження і боротьби із ФЗ

Інформаційно-аналітична робота

Ризик-менеджмент

Внутрішній контроль і аудит

Корпоративне управління

Управління фінансовою та

інвестиційною діяльністю

Бухгалтерська служба

Аналітичний СП

СП з внутрішнього аудиту

СП з інвестиційної діяльності

Управління страховою діяльністю

СП з маркетингу та перестрахування

СП з управління взаємовідносинами 3

клієнтами

СП з актуарних розрахунків

СП з андеррайтингу

СП продажу та врегулювання збитків

Юридичний ВІДДІЛ

СП з автоматизації системи управління

* складено на основі [37, 45].

Банківське шахрайство на сьогодні є розповсюдженим явищем у всьому світі оскільки через банківську галузь здійснюється перерозподіл значних фінансових потоків. Схеми здійснення шахрайства у банківському секторі є багатогранними, а їхня специфіка обумовлена різноманітністю операцій банківських установ (кредитні, депозитні, валютні, платіжні операції, в т.ч. через Інтернет, тощо).

Банківське шахрайство слід розділити на дві ключові групи: внутрішнє (1) і зовнішнє шахрайство (2).

(1). Внутрішнє банківське шахрайство, що здійснюється його співробітниками або третіми особами, які отримали доступ до внутрішньої інформаційної бази фінансової установи. Окремим елементом таких зловживань є шахрайство керівників банку, що полягає у доведенні банківської установи до банкрутства за рахунок здійснення неправомірних дій або виведення активів, що є загрозою фінансового становища банку і його клієнтів.

Внутрішнє банківське шахрайство становить серйозну загрозу для стабільного функціонування банківських установ оскільки його ймовірність є досить високою. З метою протидії зловживанням всередині організації необхідно поєднувати роботу служби безпеки/інших контролюючих підрозділів банку і внутрішніх комп'ютерних систем безпеки операцій.

Детальніше зупинимось на видах внутрішнього банківського шахрайства.

- "крадіжка особистості" здійснюється працівниками банку шляхом незаконного отримання персональної інформації клієнта з метою її подальшого продажу або вчинення протиправних дій на основі використання персональних даних;

- незаконні операції з використанням конфіденційної інформації передбачають неправомірні операції з цінними паперами на основі внутрішньої інформації про діяльність банка-емітента. Сюди також слід віднести інвестиції у ризикові операції уповноваженою особою банку без відома останнього;

- видача фальшивих кредитів за участю спеціаліста кредитного відділу банківської установи на основі підробки документів, створення неіснуючих фізичних/юридичних осіб або надання кредитів особам на основі фальшивих документів чи застави;

- створення фальшивого банку з метою залучення певної суми депозитів і зникнення з ринку;

- шахрайство з використанням електронних засобів зв'язку -розкрадання банківських ресурсів на щоденній основі за допомогою електронних комунікацій; наприклад, переведення коштів інсайдером на поточний рахунок у офшорний банк.

(2). зовнішнє банківське шахрайство пов'язане із зловживаннями з боку зовнішніх по відношенню до банківської установи суб'єктів.

Найбільш розповсюдженими способами зовнішнього шахрайства у банківському секторі є:

- шахрайство із платіжними документами на основі їхньої підробки;

- шахрайство із кредитними/платіжними картками — за рахунок підробки особистості, крадіжки самої картки або її реквізитів (кардінг, фішинг);

- кредитування неіснуючих позичальників — навмисне або ненавмисне ухвалення рішення щодо видачі позики на основі фальшивих заяв підставних або інших осіб; зазвичай підкріплюються недостовірною фінансовою звітністю;

- підробка даних фінансової звітності з боку третіх осіб з метою завищення вартості компанії або застави, зменшення рівня заборгованості тощо; використовується злодіями для залучення інвестиційних ресурсів із банківської системи;

- відмивання грошей — в загальному розумінні приховування джерела походження доходів; здійснюється за рахунок операцій купівлі/продажу цінних паперів; використання фондів, отриманих злочинним шляхом, у вигляді застави для отримання кредитних ресурсів;

- "крадіжка особистості" (з метою відмивання грошей, отримання кредитних карток і позик в банку) з боку сторонніх до банку суб'єктів -персональна інформація може бути вкрадена через фальшиві документи, що посвідчують особистість; фішинг персональної інформації в Інтернет, через комп'ютерні системи та іншими способами.

До основних превентивних заходів шахрайству у банківському секторі з точки зори зменшення тіньових грошових потоків слід віднести: розробку організаційної стратегії і засобів контролю, направлених на побудову інструментів моніторингу, класифікації, аналізу потенційних загроз (витрат) в результаті внутрішніх і зовнішніх зловживань; налагодження дієвої комунікаційної політики між підрозділами банку і службою безпеки; поточне звітування за результатами моніторингу підозрілих операцій і передання відповідної інформації до підрозділів аудиту, ризик-менеджменту, служби безпеки і вищої ланки менеджменту; періодична оцінка операційних процедур банку щодо їхньої відповідності встановленим службою безпеки нормам; проведення тренінгів для співробітників банку, направлених на покращення знань щодо виявлення і протидії шахрайству у банківському секторі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси