Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Формування статутного капіталу банків різних форм власностіВАРТІСТЬ КАПІТАЛУ ВІД ОБЛІГАЦІЙ ( Кd)Власний капітал банку та його формуванняВласний капітал комерційного банку та його формуванняМетодологічний інструментарій оцінювання вартості капіталу банків як...
Вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредитуТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯВАРТІСТЬ КАПІТАЛУ ВІД ОБЛІГАЦІЙ ( Кd)Теоретичні засади банківського кредитуванняЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯАЬНОСТІ В УКРАЇНІ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Інноваційні методи оцінки банківського капіталу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Концептуально-прикладні засади формування вартості капіталу банків

Теоретичні та інституційні засади вартості банківського капіталу

Актуальність проблеми інтеграції банківського капіталу загострилась із посиленням вимог НБУ до статутного капіталу банків а також із необхідністю залучення додаткових коштів для покриття неповернених кредитів. Одним із напрямів консолідації банківського капіталу є можливість зменшити операційні витрати внаслідок скорочення кількості дублюючих підрозділів та витрат на утримання персоналу. Однак економічна доцільність операцій об'єднання банківських структур залежить від адекватної оцінки банківського капіталу. 2012 рік продемонстрував катастрофічне падіння вартості банківського капіталу, за нашими оцінками, вартість банків оцінюється на рівні 30 – 40% статутного капіталу. Продажі іноземними власниками українських підрозділів стимулюються впровадженням системи банківського нагляду Базель III, яка передбачає новий етап підвищення капіталів банків країн ЄС, що співпав із борговою кризою. Натомість купівля банківських активів вітчизняними фінансово-промисловими групами за заниженими цінами є передумовою для активізації спекулятивних операцій з купівлі-продажу банківських активів. В свою чергу ефективне управління вартістю капіталу, незалежно від його галузевої приналежності вимагає чіткого визначення категоріального апарату системи регулювання нагромадженням вартості капіталу, який охоплює низку фундаментальних економічних категорій, а саме: “нагромадження", "капітал”, "вартість".

Політекономічний аспект нагромадження капіталу якнайповніше висвітлено в "Економічній енциклопедії" [58], де зазначено, що нагромадження капіталу – процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т.ч. на різні типи капіталу. Перетворення додаткової вартості на капітал здійснюється за наявності на ринку додаткових засобів виробництва, додаткової робочої сили і додаткових засобів, необхідних для її залучення.

Існує тлумачення категорії "нагромадження капіталу" як системи відносин, що виникають з приводу спрямування доходу, отриманого економічними суб'єктами (домогосподарствами, підприємствами, державою), на забезпечення розширеного відтворення економіки на всіх її рівнях [14]. Враховуючу виключне значення банківського кредиту для забезпечення безперервності відтворення капіталу всіх секторів економіки, зазначимо, що від стабільності роботи фінансової системи країни залежить стабільність економічного розвитку на національному рівні. В свою чергу стабільність фінансової системи напряму визначається фінансовою стійкістю, ліквідністю та прибутковістю роботи кожної її інституційної одиниці – банку, кредитної спілки, фонду чи іншої організації. Одночасно розв'язання подібних завдань вимагає й забезпечення зростання вартості капіталу, що підвищує цінність банку як ділового підприємства для його власників. Таким чином, створення додаткової вартості банківського капіталу одночасно задовольняє економічним інтересам двох категорій суб'єктів, які є представниками різних ієрархічних економічних рівнів – власників банківського капіталу на мікроекономічному рівні та державних інституцій на макрорівні національної економіки.

Із самого визначенні категорії "нагромадження капіталу" випливає домінуюча роль макрорівня як індикатору виміру результативності досліджуваного процесу. У такому аспекті категорія "капітал" має розглядатись як сумарна вартість активів, нагромаджених економічною системою, причому наявній сукупності активів притаманна властивість приносити дохід у майбутньому. На схемі (рис. 1.1) виконано декомпозицію економічної ролі капіталу в процесах створення вартості. Цілком погоджуючись із Р. А. Косінським [26], наведемо міркування цього автору стосовно основних характеристик капіталу: по-перше, капітал – це економічні відносини. Однак, на відміну від підходу К. Маркса, який визначає капітал як відносини експлуатації, більш логічно розуміти його як відносини між економічними агентами з приводу використання ресурсів для створення матеріальних благ і послуг. З цієї характеристики випливає те, що він являє собою об'єкт власності і розпорядження та об'єкт купівлі-продажу. І.О. Бланк [6] виділяє ці характеристики в окремі групи, проте, оскільки капітал являє собою економічні відносини, це припускає і відносини власності: по-друге, капітал – це потоки грошових коштів і капітальних благ. Капітал підприємства в процесі відтворення переміщується з однієї групи ресурсів в іншу. Ці ресурси представлені у вигляді капітальних благ (факторів виробництва: засобів праці, предметів праці, робочої сили) [62] і грошових коштів. Чим частіше капітал змінює ряд форм, тим активніше проходять ділові операції підприємства. Капітал – це засоби, що знаходяться в безперервному русі, у процесі якого відбувається послідовне перетворення однієї його форми в іншу. Розуміння капіталу як постійного руху, розвитку всіх його елементів, можна використовувати на конкретному рівні практичної діяльності суб'єктів господарювання. І, по-третє, капітал – це накопичені економічні блага. Ця характеристика капіталу традиційно розглядалася багатьма дослідниками і визнавалася ними як одна з основних [3, 35, 62, 84]. У цій якості капітал визначається як раніше накопичений запас продуктів минулої праці на певний момент часу. По-четверте, капітал – це фактор виробництва, оскільки без використання економічних благ для створення нової вартості самі ці блага капіталом не бувають. З цієї характеристики випливає те, що капітал є інвестиційним ресурсом. По-п'яте, капітал – це джерело доходу. Цей дохід капітал приносить як економічний ресурс, що використовується в економічному процесі. Куди б не був спрямований капітал як економічний ресурс – у сферу реальної економіки або у фінансову сферу – він завищи потенційно здатен приносити дохід його власнику за умови ефективного його використання. Як джерело доходу, капітал є одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту його власників. Як відомо, одержання доходу завищи пов'язано з ризиком, тому капітал є носієм фактора ризику. Також, у зв'язку зі здатністю капіталу приносити дохід, він є носієм фактора ліквідності. Ліквідність капіталу є об'єктивним чинником, що обумовлює вибір конкретних його форм і видів при формуванні необхідного рівня його прибутковості в процесі підприємницької діяльності. Нарешті, по-шосте, капітал – це об'єкт регулювання та управління, оскільки його складові можуть приносити дохід і відтворюватися тільки завдяки здійсненню керуючих впливів на процес їхньої взаємодії з зовнішнім середовищем. Виходячи з цього, автор пропонує капітал і процес управління ним досліджувати шляхом аналізу двох найбільш динамічних його елементів – грошових і матеріальних потоків, що дозволить більш ефективно здійснювати управління ним, вирішувати проблеми кризи і банкрутства, пов'язані зі сповільненням руху капіталу, трансформації капіталу в капітальні блага.

У сучасній українській і російській економічній літературі існує велика кількість визначень поняття капіталу підприємства, які відображають погляди їх авторів на його сутність. Так, С. Панчишин ототожнює поняття “капітал” з поняттям “капітальні блага” і розуміє під ним “усі виготовлені виробничі знаряддя” [52, с. 11].

Декомпозиція значення капіталу в процесах утворення його вартості (Опрацювання [9, 10, 20, 25, 26])

Рис. 1.1. Декомпозиція значення капіталу в процесах утворення його вартості (Опрацювання [9, 10, 20, 25, 26])

Таке визначення доповнюється автором двома наступними зауваженнями: по-перше, відзначається дефіцитність капіталу, яка обумовлюється тим, що капітал “завжди є результатом попередньої праці людей”, по-друге, звертається увага на те, що капітал призначається не для безпосереднього споживання, а для подальшої участі у процесі виробництва. Видно, що таке визначення капіталу співзвучно поглядам сучасних західних науковців і відображає виключно речовий аспект його сутності.

Інший український науковець, І. Бланк розглядає капітал як накопичений шляхом заощадження запас економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі засновується на ринкових принципах і пов'язано з чинниками часу, ризику і ліквідності [6, с. 21]. Приведене визначення капіталу також випливає із матеріально-речового трактування капіталу, але у складі капіталу виокремлюються також грошові кошти, які, очевидно, розглядаються як інвестиційний ресурс, хоча останнє поняття автором не розкривається, і не зрозуміло, як співвідносяться поняття “капітал" і “інвестиційні ресурси”. Крім того, І. Бланк відзначає, що таке визначення капіталу свідомо виключає з поля досліджень теорії капіталу усі абстрактні його поняття, які відображають характеристику цієї категорії як форми суспільно-економічних відносин [6, с. 12].

О. Амоша і Є. Іванов визначають сутність капіталу як суспільне відношення, яке проявляється у формі вартості, що самозростає у процесі виробництва [3, с. 246-247].

У “Економічній енциклопедії”, за визначенням С. Мочерного, капітал – це “сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення чужої неоплаченої праці" [40, с. 719].

Як зазначає Л. Лахтіонова [31, с. 114 – 115], поняття "капітал" багатозначне, оскільки може розглядатися в теоретичному (як специфічна економічна категорія вартості, що дозволяє отримати додану вартість) та прикладному (сума наявних на підприємстві засобів, активів, утворених за рахунок використання певної кількості джерел – пасивів) аспектах. Прикладний аспект "капіталу" з точки зору його науково- економічного аналізу викладений у таких основних двох концепціях [31, с. 114 – 115]:

– концепція фінансової природи капіталу, яка базується на абстрагуванні від предметно-речової структури активу балансу та визнання капіталу домінантою пасиву;

– концепція предметно-речової природи капіталу, відповідно до якої капітал визначається як сукупність певних матеріальних і нематеріальних цінностей, як домінанта активу. Ця ідея належить У. Патону. Саме ця концепція капіталу обґрунтовує виділення у його складі капіталу основного – немобільного, на тривалий час виведеного з обороту, що включається в суму загального капіталу за залишковою вартістю та мобільного оборотного капіталу, який постійно знаходиться в обороті і впливає на розмір прибутку саме за рахунок змін швидкості цього обороту.

За визначенням Г.В. Савицької [61], капітал – це засоби, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання для здійснення діяльності з метою отримання прибутку, розкриваючи структуру капіталу через структуру пасивів. Аналогічного підходу при визначенні капіталу дотримується Т.В. Теплова [68], зазначаючи, що “фінансові джерела розділяються на довгострокові та короткострокові... Довгострокові джерела носять найменування капіталу" [2, с. 103]. Інший російський економіст І. Ніконова відмічає, що “у більшості досліджень під капіталом розуміють довгострокові пасиви, до яких входять як власний капітал, так і довгострокові позичкові кошти”, але вважає, що більш правильно під капіталом розуміти усі пасиви підприємства, тобто “усі джерела його фінансування, включаючи короткострокові” [47, с.29]. Такої самої точки зору дотримуються і окремі українські науковці, зокрема О. Терещенко: “Капітал підприємства – це зазначені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображене в активах; він показує джерела фінансування придбання активів” [69, с.12]. О. Терещенко ототожнює поняття капітал і пасиви, при цьому визначає їх як зобов'язання підприємства перед кредиторами та власниками [69, с. 12].

Зарубіжні автори визначають основний капітал як “економічні ресурси компанії, тривалістю використання понад один рік, котрі мають принести доход у результаті очікуваних операцій" [70], тобто економічні ресурси вони розглядають як активи фірми, тобто підсумок активу балансу У цьому ж розумінні визначає основний капітал і П.Самуельсон

– “основний капітал – це ті статті активу балансу, які за допомогою звичайних операцій не можна перетворити на готівку” [62] Основні активи підприємства визначаються, виходячи з цих же позицій: “основні (постійні) активи (fixed assets) – майно, що має вартість і купується компанією з метою виробництва товарів або послуг, а не для перепродажу і яке не може бути перетворене у грошові кошти протягом 12 місяців” (де актив (майно) – дещо, що має вартість, те, чим володіє компанія) [90]. Fixed assets – в залежності від перекладу – “постійні активи”, “основні активи”, “основний капітал” (дослівно з англійської: fixed

– нерухомі, незмінні, assets – активи).

Ототожнення ринкової вартості бізнесу із сукупністю ринкових оцінок балансових матеріальних активів є хибним, адже при цьому поза увагою лишається нематеріальний позабалансовий капітал, передусім – інтелектуальний, який агрегує інноваційну, організаційну, клієнтську складові ділового майна, що не можуть бути відображені у бухгалтерському обліку.

Останнім часом, у зв'язку із розповсюдженням концепції постіндустріального суспільства, людські ресурси цілком справедливо називають людським капіталом. Як зазначає Т.Стюарт [8], ще з 1991 р. витрати на інформаційне та телекомунікаційне устаткування перевищили витрати на традиційні засоби виробництва індустріальної епохи. Така тенденція у зростанні активів великих підприємств і галузей свідчить про зацікавленість бізнесу у використанні інтелектуальних продуктів, що пов'язано із їх високою економічною ефективністю. Д. Белл [75] зазначає, що „джерелом вартості виступає знання, а не праця", оскільки „... зі скороченням робочого часу та зі зменшенням ролі виробничого робітника стає ясно, що знання та способи їх практичного застосування заміщують працю як джерело додаткової вартості. У цьому розумінні як праця і капітал були центральними змінними в індустріальному суспільстві, так інформація і знання стають вирішальними змінними постіндустріального суспільства".

Інтелектуальний капітал поділяється на дві великі складові частини: людський капітал (human capital), втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань навичок, здатностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми її внутрішніх цінностях, докладених до виконання поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності компанії, культура праці і управління, загальний підхід до справи [13]. Специфіка людського капіталу полягає в тому, що він не може бути власністю компанії. Можна найняти на роботу працівників відповідно до їх рівня знань, досвіду кваліфікації, професіоналізму, але їх не можна придбати у повну власність, тому „людський капітал не може бути віднесений не лише до власних засобів організації, але й взагалі не може розглядатися як одна із статей його активів" [71]. Він може вважатися тимчасово залученими засобами, які належать до пасивів, подібно до боргових зобов'язань і випущених акцій і внаслідок своєї невідчутності не може бути підданим традиційним вартісним оцінкам. Людський капітал не може бути скопійованим і відтвореним у жодній іншій організації' в силу неповторності, специфічності та нематеріальності людського ресурсу, що одночасно робить його нематеріальним та невідчужувальним капіталом та надає істотної умовності й суб'єктивності його вартісній оцінці.

Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал (structural capital), який включає програмне забезпечення, інформатизацію виробництва, організаційну структуру, патенти, торговельні марки та знаки та все те, що дозволяє працівникам реалізувати свій виробничий потенціал при виконанні основних виробничих функцій. Структурний капітал також включає в себе відносини між організацією та її великими клієнтами, наприклад у вигляді інформаційних баз даних. Саме ця частина інтелектуального капіталу знайшла своє відображення в офіційному обліку та звітності підприємства у вигляді нематеріальних активів, складаючи його вартісну оцінку. Тому структурний капітал може бути у цілому чи по окремих елементах скопійованим, відтвореним або відчуженим на користь іншої організації чи окремої особи [13].

При цьому слід зауважити, що до людського капіталу належить не тільки інтелектуальний капітал, але й витрати праці всього персоналу галузі, підприємства. На користь даного аргументу можна віднести той факт, що людські ресурси, як і будь-які інші, матеріальні, віднесені до складу матеріального й фінансового капіталу, вимагають сукупності витрат підприємства, як на їх придбання (втіленням цьому є витрати підприємства на пошук персоналу, розміщення оголошень, використання послуг рекрутингових та кадрових агентств) та відтворення. При цьому відтворення людського капіталу умовно також можна поділити на просте (відновлення сил для подальшого приймання трудової участі у виробничому процесі) та розширене – підвищення кваліфікації, удосконалення професійних навичок, або перепідготовка, пов'язані із додатковими витратами, в тому числі й за рахунок підприємства (хоча б не у грошовому а умовно-натуральному аспекті, коли тривалість ефективно відпрацьованого робочого часу, продуктивність праці людей дещо скорочується внаслідок спрямування їх зусиль на освіту та удосконалення професійних якостей), які у майбутньому дозволять збільшити виробничо-господарські показники підприємства.

Вищенаведені визначення капіталу пояснюють наявність різних точок зору на природу капіталу підприємства, розглядаючи його або на макрорівні всієї національної економічної системи, або на мікрорівні окремого підприємства. У той же час і досі не існує чіткого визначення поняття "капітал галузі", що ускладнює формування й реалізацію дієвих концепцій удосконалення структурної та інвестиційної макроекономічної політики держави. Враховуючи науково обґрунтовані погляди на капітал – як на економічну категорію, фактор виробництва, джерело доходу власників, об'єкт управління, – пропонуємо наступне визначення поняття "капітал галузі" – це сукупність економічних благ, які мають або не мають матеріальної форми, характеризуються значною подібністю у способах створення, виробничої експлуатації, нагромадження, формах втілення процесу генерування доходу, способах найбільш ефективного використання на кожній стадії життєвого циклу економічної системи, незалежно від рівня складності та організаційно-правової форми класифікаційних одиниць господарської галузі. Запропоноване визначення ґрунтується на "доходній" концепції оцінювання вартості активів, оскільки в ній враховується потенціал галузі як групи підприємств, отримувати прибутки в середньо- і довгостроковій перспективі.

Результативність керованого впливу на процес нагромадження капіталу передбачає оцінку вартості капіталу. Всупереч тривалій впродовж багатьох сторіч дискусії щодо сутності економічної категорії "вартість", визначення вартості капіталу [38] виглядає доволі чітким і лаконічним – це вартість різних джерел фінансових ресурсів, необхідних для фінансування капіталовкладень. На перший погляд, таке визначення є досить звуженим, оскільки відображає діяльність фінансової підсистеми підприємств, проте лишає поза увагою макроекономічні тенденції руху капіталів, сформовані в результаті реалізації інтересів окремих суб'єктів майнових відносин. З іншого боку, обмін нагромадженого капіталу на певний грошовий еквівалент є завершальним етапом формування ціни капіталу, що формує зовсім інший підхід до оцінювання. Тобто підходи до оцінювання капіталу з позицій ціни або вартості є не стільки субституційними, скільки комплементарними – вартість капіталу, використовувана в процесах управління активами, визначається власниками бізнесу, як носіями пропозиції, натомість ціна капіталу, сформована в процесі обміну активів, визначається покупцями корпоративних прав, що є носіями попиту. З точки зору сторони пропозиції вартість капіталу є мінімальною нормою операційного прибутку підприємства, нижньою межею під час планування його обсягу, нормою прибутковості при вкладення зароблених у процесі реалізації проекту коштів [38, с. 25 – 26]. Сфери застосування такого поняття автори визначають як:

– міра прибутковості операційної діяльності;

– головний критерій у процесі здійснення реального інвестування;

– основоположний показник формування ефективності фінансового інвестування;

– інструмент управління структурою капіталу на основі механізму фінансового важеля;

– критерій для оцінювання і формування політики фінансування підприємством своїх активів.

Оскільки попит на підприємства визначається граничною корисністю потенційних власників корпоративних прав, вартість останніх має вимірюватись не лише у відносних одиницях, але й у грошових, що одночасно спричиняє її мінливість у різні моменти часу. При цьому тенденції мінливості вартості посилюються внаслідок індивідуальних розбіжностей величини корисності для різних власників, що в кінцевому підсумку призводить до великої кількості видів вартості, відмінних від ринкової бази оцінки, проте закріплених у національних та міжнародних стандартах оцінки. Нагромадження вартості капіталу можна розглядати з різних точок відліку часу, що, на нашу думку дозволяє певним чином (рис. 1.2.) систематизувати види вартості, сформовані з позицій носіїв попиту на підприємства та закріплені у Національних стандартах оцінки як “бази оцінювання, відмінні від ринкової вартості" [42].

Класифікація типів вартості в часовому аспекті оцінювання обсягу нагромадженого капіталу (Авторська розробка)

Рис. 1.2. Класифікація типів вартості в часовому аспекті оцінювання обсягу нагромадженого капіталу (Авторська розробка)

Результативне управління вартістю підприємств, тим більше цілої галузі передбачає не лише вимірювання і аналіз абсолютних значень результативних показників, але й встановлення тенденцій змін наявного і використовуваного виробничого потенціалу. Тому слід розрізняти поняття “вартість у використанні" та “вартість у обміні".

Вартість у використанні – це вартість майна з погляду конкретного користувача, що вже використовує, або планує використати це майно певним чином для задоволення власних потреб. Вартість майна в користуванні для його власника визначається його індивідуальними смаками, поглядами, пристрастями, симпатіями або антипатіями (занадто суб'єктивна і має дуже різні оцінки, визначені індивідуально кожним із власників-користувачів). Тобто це вартість конкретного майна для конкретного користувача. Вартість у використанні близька до поняття "споживча вартість".

Вартість в обміні – це вартість, що проявляється при обміні в результаті відчуження даного майна на певну кількість такого самого або іншого майна, або на певний грошовий еквівалент. Цю вартість ще називають міновою вартістю. Вартість в обміні виражає узагальнену характеристику корисності майна як предмета обміну з позицій численних потенційних покупців і продавців. Висока вартість у використанні деякого майна для конкретного користувача взагалі не означає, що вартість цього майна в обміні буде так само високою: її величина залежатиме від того, наскільки високо або низько оцінюється корисність цього майна ринком (але не окремим суб'єктом). Інакше кажучи, тільки ринок формує вартість в обміні.

В цьому зв'язку слушною є думка В. Есипова, Г. Малахової, В. Теренової, про можливу невідповідність вартості використання активу і його ринкової вартості" [16, с. 229], що відповідає Міжнародним стандартам оцінки, оскільки на основі концепції діючого підприємства, відповідно до якої попередньою умовою для оцінки споживчої вартості є визнання існуючого використання даного активу конкретним користувачем на дату оцінки. З цієї точки зору, вартість у використанні є синонімом поняття "вартість бізнесу". При цьому бізнес має сприятливі перспективи розвитку і відсутність обмежень за терміном функціонування підприємства.

Оцінювання вартості будь-якого об'єкта власності є впорядкованим процесом визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який цей об'єкт приносить у певний момент часу в умовах конкретного ринку. Зазвичай з цією метою використовують три методичні підходи, в рамках кожного з яких виокремлюють низку методів, застосовуваних в залежності від конкретних характеристик оцінюваного об'єкту а також від практичного досвіду суб'єкта оціночної діяльності. Сукупність методичних підходів до оцінювання бізнесу систематизована на схемі (рис. 1.3.).

Як свідчить рис. 1.3., достовірність оцінювання не забезпечує жоден з методів – в кращому випадку розбіжності між оціночною та ринковою вартістю наближатимуться до 10%. Також не існує ані універсального методу, ані композиційного їх поєднання, придатного для оцінювання всіх без винятку елементів бізнесу чи носіїв потенціалу. Спільним недоліком всіх методів є недосконале урахування зміни вартості із безперервним плином часу, який можна розглядати як об'єктивний чинник знецінення грошей, втрати вартості та цінності майна.

Методичні підходи до оцінювання вартості галузі і окремих підприємств (Авторська розробка)

Рис. 1.3. Методичні підходи до оцінювання вартості галузі і окремих підприємств (Авторська розробка)

Ретроспективне визначення вартості капіталу, акумульованого економічною системою враховує всі витрати, понесені на створення окремих активів. Ця класифікаційна група містить максимальну кількість видів вартості (на рис. 1.2), що визначаються в рамках витратного підходу. Вартість капіталу, нагромаджена на поточний момент часу, якнайоб'єктивніше може бути оцінена на підставі корисності сукупної маси активів для можливого покупця. Отже, другу групу видів вартості можна співвіднести із порівняльним підходом до оцінювання, однак вбачаємо ширший підхід до її виділення, який охоплює не лише купівлю- продаж, але й інші трансакції, здійснювані по відношенню до капіталу. Цим зумовлено також чималу кількість видів вартості, наявних у цій класифікаційній групі. Найменш численною виявляється група видів вартості, які відображають потенціал економічної системи до нагромадження капіталу в майбутньому і передбачають пріоритет дохідних методів оцінювання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси