Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Нагромадження капіталу та його історична тенденціяГібридні нейро-нечіткі мережі у контексті оцінювання потенціалу...КАПІТАЛ: ПРОЦЕС ВИРОБНИЦТВА І НАГРОМАДЖЕННЯ. НАЙМАНА ПРАЦЯ І...Теорія нагромадження капіталу Дж. РобінсонПерехід від усуспільнених форм нагромадження капіталу до...БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУБанківська система СловаччиниБАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИМодель макроекономічного зростання Харода-ДомараОсобливості процесу первісного нагромадження капіталу у Франції
 
Головна arrow Банківська справа arrow Інноваційні методи оцінки банківського капіталу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Макроекономічні чинники нагромадження капіталу банківською системою

Вартість майна у використанні та в обміні залежить від його здатності давати власникові певний економічний ефект від володіння ним – насамперед у вигляді сталого довгострокового доходу. Зазначене стосується і вартості капіталу банку – від величини грошового потоку, що у перспективі приноситиме власникові фінансова організація, залежить її вартість. Інакше кажучи, грошова сума, на яку власник готовий обміняти право участі у капіталі банку має бути зіставна із доходами, отримуваними у разі володіння корпоративною часткою в банківських активах.

В свою чергу грошовий потік, який приносять банківські активи власнику, визначається обсягами доходу від активних операцій. Отже, висока ділова активність, як і рентабельність виконуваних фінансових операцій, створюють передумови для зростання грошових потоків та збереження їх сталого розміру у довгостроковій перспективі.

Банки, виступаючи важливою ланкою макроекономічної системи будь-якої держави, самі перебувають під різноспрямованим впливом чинників свого оточення, що, звичайно, позначається на їх рентабельності та діловій активності. На діаграмі (рис. 1.4) наведено результати розрахунків рентабельності вітчизняної банківської системи у зв'язку із змінами інших макроекономічних показників за період з лютого 2008 по травень 2012 рр. Як свідчать розрахунки, коливання рентабельності капіталу, нагромадженого вітчизняною банківською системою, змінюється у відповідності із щомісячним приростом таких важливих показників національної економіки як валовий внутрішній продукт, обсяги промислового виробництва, реальні доходи населення.

Значно меншою мірою динаміка рентабельності банків прив'язана до збільшення грошової маси М3. Варто відзначити про наявність лагу у 2 – 3 місяці між падінням чи стрибкоподібним зростанням показників реального сектору та фінансовим результатом банківської системи, що пояснюється наявністю часового проміжку між отриманням доходів інституціональних суб'єктів товарного ринку та їх надходженням на банківські рахунки, відкриті для кредитних та депозитних операцій.

Так, затяжний кризовий період, що супроводжувався катастрофічним наростанням збитковості банківської системи з березня по грудень 2009 р, відбувався на тлі рецесії' реального сектору, що виявилось у щомісячному падінні обсягів реального ВВП, промислового виробництва, і як наслідок, реальних доходів населення. Поступове відновлення динаміки зазначених макропоказників у 2010 – 2011 рр., коли спостерігались позитивні темпи приросту валового внутрішнього виробництва, випуску промислової продукції та доходів домогосподарств, склало підстави для покращення фінансових результатів банківської системи. Адже в 2010 – 2011 рр. рентабельність капіталу банків, хоча й характеризувалась від'ємними значеннями, однак збитки не перевищували 10%-го рівня. Надалі, починаючи з II кварталу 2011 і у 2012, прибутковість коливалась біля нульового значення, і, нарешті, з березня 2012 р. межу збитковості було подолано, при цьому динаміка реального ВВП в 2011 – 2012 рр. була стабільно позитивною.

Навіть нестабільність у зростанні вартості виробленої продукції промисловості та реальних доходів населення не призвела до істотних погіршень рентабельності банківського капіталу, адже зазначені показники росту реального сектору в 2011 – 2012 рр. не набували від'ємних значень.

Зазначені тенденції спостерігались протягом майже всього аналізованого періоду, за винятком жовтня 2010 року, коли рентабельність капіталу всіх 176 вітчизняних банків досягла найнижчого рівня – у цей період на кожну гривну власного капіталу банків припадало 35,7 коп. чистих збитків.

Фактори макросередовища, які впливають на здатність банків генерувати грошові потоки, а отже збільшувати свою капіталізацію розглянемо в розрізі місць виникнення:

а) товарний ринок, на якому взаємодіють приватні суб'єкти та держава. На даному ринку спостерігається зустрічний рух товарних і грошових потоків;

б) фінансовий ринок, на якому взаємодіють фінансові установи (корпорації) із іншими секторами економіки з приводу розподілу й перерозподілу грошових ресурсів, причому взаємодія між ними обмежується впливом регулюючих інструментів грошово-кредитної політики держави. На цьому ринку формуються та використовуються централізовані й децентралізовані фонди грошових коштів. При цьому рух позикового капіталу не супроводжується одночасним зустрічним рухом товарних потоків – натомість з певним часовим лагом відбувається оновлення капітальних благ, що пов'язано із безперервністю процесів відтворення;

в) зовнішній ринок, де попит на послуги вітчизняних фінансових установ виявляють економічні суб'єкти-нерезиденти. На даному ринку банківська система обслуговує фінансові потоки, що виникають при зовнішній торгівлі та інвестиціях, а стабільність роботи фінансових установ є визначальним чинником для фінансової стабільності як на національному рівні, так і в міжнародному вимірі.

Динаміка основних макроекономічних показників України у 2008– 2012рр. (Розраховано на підставі [45])

Рис 1.4. Динаміка основних макроекономічних показників України у 2008– 2012рр. (Розраховано на підставі [45])

Вплив реального сектору на ділову активність фінансових корпорацій виявляється в економічній активності нефінансових корпорацій, домогосподарств та сектору загальнодержавного управління. Як відомо з макроекономічної теорії, найбільш мінливим компонентом сукупних видатків є інвестиційний попит. Таким чином, коливання сукупного попиту на реальні блага є передумовою зміни обсягів кредитування економічних суб'єктів, а отже й джерел утворення доходів фінансових організацій.

Іншим чинником динаміки ділової активності, джерелом якого є реальний сектор економіки, є доходи домашніх господарств, що мають різну інтенсивність в часі. Так, за нашими розрахунками на основі [45], чималу частку доходів вітчизняних домогосподарств продовжують складати доходи у вигляді заробітної плати, хоча спостерігається певне її зниження. Зокрема, з 1-го кварталу 2007 р. по 3-й квартал 2012 р. питома вага заробітної плати у доходах домогосподарств знизилась з 46% до 39% на користь зростання частки доходів, одержаних від власності – з 3% до 6% та прибутку (змішаного доходу) – з 11 до 19%. Хоча останній компонент характеризується сезонною динамікою, наведені дані підтверджують залежність ділової активності банківської системи від коливань ділової активності суб'єктів товарного ринку. Варто відзначити, що мінливість попиту підприємств на інвестиційні ресурси детермінує й нестабільність пропозиції робочих місць, тобто рівень зайнятості та обсяги доходів домогосподарств, отримуваних від основного їх джерела.

Обсяг доходів домашніх господарств, по-перше, впливає на їх рішення щодо сум споживчих видатків у поточному й майбутніх періодах, по-друге, – на пропорції розподілу використовуваного доходу між споживанням та заощадженням, по-третє – на схильність домогосподарств до інвестування, що виявляється у пріоритетності здійснення активних заощаджень, зокрема у вигляді придбання депозитних продуктів банків. Перераховані фактори, випливаючи одне з одного, звичайно, впливають і на ділову активність банків, що виявляється в зміні обсягів наданих споживчих кредитів, і на ресурсне забезпечення ділової активності, оскільки обсяг залучених депозитних коштів забезпечує формування надлишкових резервів банків.

Економічний суб'єкт "держава", точніше сектор загального державного управління, включає органи державного управління центрального, регіонального та місцевого рівнів, функцією яких є здійснення законодавчої та виконавчої влади, збір податків і фінансування державних витрат. Цей сектор включає також некомерційні організації, що виробляють і надають суспільні блага, такі як безкоштовні, або пільгові послуги індивідуального характеру у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, відпочинку, соціального забезпечення й послуги колективного характеру у галузі державного управління, оборони, правопорядку, науки, інфраструктурного обслуговування. Зазначене свідчить, що сектор загальнодержавного управління може розглядатись одночасно і як учасник, і як регулятор не лише товарного, але й інших макроекономічних ринків.

Зростання державних видатків збільшує потребу у фінансових ресурсах, спричиняючи зростання державних запозичень, одною із форм яких може бути державний кредит – у такий спосіб держава стає покупцем послуг фінансових організацій, а отже й чинником зростання доходів останніх. Отримуючи державні запозичення, країна має змогу використовувати додаткові фінансові можливості, що особливо актуально у періоди економічних спадів, коли коштів, отриманих за допомогою податків, не вистачає для виконання функцій державного регулювання та забезпечення економічного розвитку країни.

Таким чином, банківська система, кредитуючи реальний сектор економіки, не лише заробляє доходи, генерує грошові потоки та підвищує вартість нагромадженого капіталу, але й створює резерви для сталого довгострокового зростання на національному рівні.

Стимулювальна макроекономічна політика держави активізує діяльність всіх секторів економіки, підвищуючи їх потребу в грошових ресурсах, чим створює попит на кредитні продукти, а отже й резерв зростання грошових потоків й вартості капіталу банківської системи. Те ж можна зазначити й щодо бюджетної, інвестиційної, інноваційної, соціальної та екологічної політики. Натомість податкова й цінова політика стримують економічний розвиток, суттєво скорочуючи можливості нагромадження капіталу банківського сектору, як і нефінансових корпорацій.

Для здійснення політики рефінансування, спрямованої на підтримання ліквідності банків, а отже і їхньої здатності до збереження ділової активності, Національним банком України застосовуються такі інструменти [57]: кредити овернайт, надані через постійно діючу лінію рефінансування, кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендеру, короткострокові двосторонні угоди (операції peno), проведення операцій з депозитними сертифікатами (проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів та їх погашення), стабілізаційний кредит.

Перспективні заходи державного регулювання ділової активності банківської системи викладено в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2013 рік" [48]. Зокрема в документі сказано, що головною метою грошово-кредитної політики з урахуванням положень Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” під час виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013 – 2014 роках має стабілізуватися в діапазоні 4 – 6%, а починаючи з 2015 року - утримуватися в межах 3 – 5% [48]. Важелі цінової та грошово-кредитної політики НБУ передбачає спрямувати на забезпечення ціново) стабільності в середньостроковій перспективі, зокрема не лише на досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й для сприяння формуванню системних передумов підтримки стабільного низькоінфляційного середовища та забезпечення стійкості грошової одиниці України до потрясінь у довгостроковій перспективі. У цьому аспекті важливе місце належатиме удосконаленню операційної структури реалізації грошово-кредитної політики. Монетарний режим, що базується на ціновій стабільності, передбачає провідну роль процентних ставок як головних інструментів та операційних орієнтирів грошово- кредитної політики. З огляду на це у міру розвитку фінансової системи та ефективнішої роботи трансмісійних механізмів відбуватиметься посилення ролі процентної політики в регулюванні грошово-кредитного ринку. У період до набуття інструментами процентної політики належного ступеня дієвості провідна роль у процесі грошово-кредитного регулювання відводитиметься кількісним показникам обсягу грошової пропозиції. Операційними орієнтирами грошово-кредитної політики розглядатимуться монетарні критерії ефективності й індикативні цілі, передбачені програмою “Стенд-бай” (підтримується Міжнародним валютним фондом) із змінами, які встановлюватимуться під час здійснення її переглядів. На нашу думку, відсоткова ставка виступає важливим чинником стабільності макроекономічної системи, впливаючи на інвестиційний попит підприємств і пропозицію інвестиційних ресурсів домогосподарствами, оскільки саме вона належить до головних детермінант схильності домогосподарств до споживання чи заощадження, виражаючи переваги поточного споживання, порівняно із майбутнім та формуючи ціни капіталу на мікроекономічних ринках. Однак за умов поточної кризи роль відсоткової ставки як інструмента та орієнтира монетарної політики суттєво змінилася, тобто величина облікової ставки НБУ сьогодні не може виконувати регулятивну і стимулювальну функції національної ставки відсотку. В цьому зв'язку слушними є міркування В.О. Лепушинського щодо розбіжностей у механізмах втрати ефективності ставки рефінансування в розвинених країнах та країнах, що розвиваються [32, с. 52]. Відсоткова ставка за умов нефункціонуючих фінансових ринків не може адекватно відображати ціну грошових ресурсів, і капіталу, адже обсяг торгівлі такими ресурсами не є зіставним з докризовим. Центральні банки розвинутих країн при загрозі дефляції знизили свої відсоткові ставки майже до нульового рівня. Втім, такий захід не дав очікуваних результатів, робота фінансових ринків залишається заблокованою і кредити не надходять до реального сектора економіки. Центральні банки країн, що розвиваються (більшість з них зазнала девальвації), також обмежені у використанні процентної політики, оскільки зниження ними процентних ставок не пришвидшить економічного зростання в умовах обмеженого зовнішнього попиту. З метою покращення процентної політики НБУ [34, с. 53 – 54] удосконалив методологію визначення процентної ставки, шляхом змін переліку факторів, що враховуються при визначенні рівня та характеру змін облікової ставки. Відповідно до Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004 Na 389 [54], із змінами, внесеними згідно [55, 57], при обчисленні облікової ставки враховуються тенденції розвитку та змін таких показників: фактичний та прогнозний рівень інфляції у відповідному періоді, фактичний та прогнозний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції, рентабельність основних галузей економіки, фактичний та прогнозний рівень реального валового внутрішнього продукту, розмір дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, фактичний та прогнозний розмір платіжного та торгового балансів, темпи приросту грошової маси в обігу, фактична та прогнозна структура випущених в обіг Національним банком України платіжних засобів у відповідному періоді, динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

Здешевлення грошових ресурсів, звичайно, підвищує ліквідність фінансової системи, проте не обов'язково покращує фінансовий стан підприємств реального сектору економіки. Отже, зростання вартості товарів і капіталів, пов'язане із стимулювальною монетарною політикою, головним чином, лишається номінальним. Так, поетапне стрімке зниження облікової ставки НБУ влітку 2010 року з 10,25% до 7,75% і до 7,5% в березні 2012 р. не дозволило досягти таких цілей стимулювальної монетарної політики, як економічне зростання, технологічне оновлення підприємств за рахунок здешевлення позикових коштів. Адже банківська система надлишкові фінансові ресурси вкладає в спекулятивні валютні операції, а вихід на прибуткову роботу в 2012 р. забезпечено за рахунок високої вартості кеш-кредитів. При цьому кредитні ресурси для вітчизняних підприємств залишаються надто дорогими, оскільки їх вартість перевищує досягнутий і, навіть, потенційний рівень рентабельності у виробництві, будівництві, а подекуди й у торгівлі та сфері послуг. Звичайно, за таких умов збільшення ринкової вартості капіталу галузей виробничої сфери може бути пояснено тільки спекулятивними мотивами, перерозподілом активів між окремими мажоритарними акціонерами, що представляють економічні інтереси окремих фракцій уряду країни. Те ж стосується й вартості банківського капіталу, адже довгострокова прибутковість фінансового сектору є сумнівною, а на даному етапі трансакції із банківським капіталом здійснюються за заниженими цінами, створюючи резерв для майбутніх спекулятивних угод, предметом яких будуть банківські структури чи фінансово-промислові групи.

Вищеперераховані макроекономічні фактори деякою мірою зіставні із факторами ліквідності банківської системи, запропонованої в дослідженні [23, с. 112]. Проте, на відміну від запропонованої класифікації, розглянуті вище фактори, що впливають на вартість капіталу банків, та їх безпосередні наслідки, ми пропонуємо класифікувати за наступною ієрархічною системою критеріїв (рис. 1.5):

1. За джерелами виникнення – фактори макро-, мезо- та мікрорівня

2. За періодом впливу на фінансовий результат банківської системи, що складає основу грошового потоку банків – випереджаючі, поточні та перспективні.

Джерела виникнення факторів нагромадження капіталу банківською системою нами розподілено за 3-ма групами: фактори макро-рівня охоплюють інші, аніж фінансові корпорації економічні суб'єкти та генеруються, насамперед, процесами реального сектору економіки; фактори мезо-рівня ми пов'язуємо головним чином із інструментальними засобами державного регулювання фінансовою системою, тобто інструментами монетарної політики. Нарешті, фактори мікросередовища зумовлені ситуацією на грошово-кредитному ринку: обсягами попиту й пропозиції кредитних та депозитних продуктів, ціною залучення грошових ресурсів, рівнем конкуренції й транзактивних витрат. В цьому полягають принципові розбіжності між класифікацією чинників зміни вартості капіталу банків та факторами ліквідності банківської системи, запропонованої в праці [23, с. 112].

Зазначимо, що класифікація факторів за 2-м критерієм здійснена за результатами аналізу лагових кореляцій між динамікою чинників зовнішнього оточення банків як ділових підприємств та показниками фінансових результатів банківської системи. Враховуючи динамічність економічних тенденцій світових та внутрінього фінансових ринків, гнучкість макроекономічної політики НБУ, уряду України, а також урядів та центробанків інших країн світу, оцінок фінансової ситуації в Україні міжнародними організаціями, під час дослідження було обчислено та проаналізовано показники кореляції із лагом до 6 місяців у напрямку випередження та запізнення (у помісячному розрізі).

Класифікація факторів прибутковості банківської системи та наслідки її змін для економіки (Авторська розробка)

Рис. 1.5. Класифікація факторів прибутковості банківської системи та наслідки її змін для економіки (Авторська розробка)

Прикладна цінність результатів класифікації факторів економічного оточення на вартість банківського капіталу за періодом впливу полягає в тому, що стає можливим виявити кількісно міру впливу певного чинника на фінансовий результат, а отже й економічний потенціал банківської системи на певному часовому горизонті. Звичайно, щоб одержати кількісні показники чутливості вартості банківського капіталу до впливу факторів макрооточення а також встановити міру детермінації процесів економічного розвитку країни банківською системою, необхідно виконати ретельний економетричний аналіз процесів і тенденцій розвитку всіх секторів економіки України.

З цією метою було опрацьовано дані щодо валового внутрішнього продукту, темпів його зростання, зайнятості, видатків та дефіциту Державного бюджету, динаміки цін промислової продукції та дефлятора ВВП, процентні ставки на фінансовому ринку та в середньозваженому обчисленні за всіма інструментами монетарної політики, розмір вимог домогосподарств за депозитами, а також величину чистого прибутку банківської системи в цілому. Дані для аналізу охоплювали період з лютого 2008 по травень 2012 рр. Звичайно, первинний набір досліджуваних макроекономічних показників був значно більший, а його скорочення до вищеперерахованих показників пов'язано із значимістю результатів кореляційно-регресійного аналізу. Порогом для вилучення певного фактору із дослідження було абсолютне значення коефіцієнту кореляції між ним та сумою чистого прибутку банківської системи в цілому в розмірі |0,3|, адже за нижчих значеннях коефіцієнту кореляції зв'язок між факторним та результативним показником вважається слабким та статистично не значимим. Нагадаємо, що коефіцієнт парної кореляції розраховується за формулою:

де xi – значення спостережень незалежної змінної;

yi – значення спостережень залежної змінної; n – кількість спостережень.

Розглядаючи економічні процеси макро-рівня, не можна нехтувати таким явищем, як циклічність, що позначається на обсягах товарних та грошових потоків, а отже й спричиняє мінливість вартості капіталу підприємств реального сектору й банківської системи.

Циклічні коливання економіки зумовлені як макроекономічними циклами з різними періодами тривалості, так і приватними діловими циклами, що можуть повторюватись в інтервалі до 2-х років. Для виявлення характеристик періодичності у впливі факторів на зміни вартості банківського капіталу нами було виконано Фур'є-аналіз часових рядів для чинників, віднесених до мезо- та макрорівня. Результати аналізу чутливості вартості капіталу банківської системи до впливу найважливіших макроекономічних детермінант, а також впливу змін грошових потоків фінустанов на національну економіку буде наведено в наступному підрозділі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси