Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Модель оцінювання інвестиційних проектів на основі внутрішньої норми...Модель оцінювання доходності використаного капіталуДоходний підхідОсобливості відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури...Особливості оцінювання потенціалу підприємстваОсобливості ліквідації банку за рішенням його власників.Особливості процедур санації та банкрутства для окремих категорій...Визначення основних підходів щодо оцінювання вартостіПринципи та процедури оцінювання персоналуМетоди та процедури оцінювання ефективності програм соціальної...
 
Головна arrow Банківська справа arrow Інноваційні методи оцінки банківського капіталу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості процедури оцінювання банків в рамках доходного підходу

Логіка дохідного підходу до оцінки банку як ділового підприємства найкраще відображає очікування інвестора. Вартість бізнесу визначається на основі очікуваних майбутніх доходів, які оцінюване підприємство може принести. У рамках дохідного підходу виділяють два основних методи: метод дисконтування грошових потоків і метод капіталізації доходів.

Розглянемо метод дисконтування грошових потоків. Метод дисконтування грошових потоків являється основним підходом для визначення вартості капіталу ділового підприємства. Перше згадування цього методу припадає на 1766 рік. В цей час купець та політик із Флоренції Франческо Балдуччі Пеголотті (Francesko Balducci Pegolotti) оприлюднив відсоткові таблиці ставок повернення капіталу [11, с. 134].

Формула дисконтування грошових потоків у нескінченному тимчасовому періоді має такий вигляд:

,

де Value – вартість об'єкта оцінки; – чистий грошовий потік у певному періоді; d – ставка дисконту; n – часовий період.

Ринкова оцінка бізнесу багато в чому залежить від того, які його перспективи. При визначенні ринкової вартості бізнесу враховується тільки та частина його капіталу, що може приносити доходи в тій або іншій формі в майбутньому. При цьому дуже важливо, коли саме власник буде одержувати дані доходи й з яким ризиком це сполучено. Всі ці фактори, що впливають на оцінку бізнесу, дозволяють урахувати метод дисконтування грошових потоків.

Визначення вартості бізнесу методом дисконтування грошових потоків засновано на припущенні про те, що потенційний інвестор не заплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточну вартість майбутніх доходів від цього бізнесу. Власник не продасть свій бізнес за ціною нижче поточної вартості прогнозованих майбутніх доходів. Вважається, що в результаті взаємодії сторони прийдуть до угоди про ринкову ціну, рівної поточної вартості майбутніх доходів [50].

Даний метод оцінки вважається найбільш прийнятним з урахуванням інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає гроші в діюче підприємство, в остаточному підсумку купує не набір активів, що складає з будинків, споруджень, машин, устаткування, нематеріальних цінностей і т.д., а потік майбутніх доходів, що дозволяє йому окупити вкладені кошти, дістати прибуток і підвищити свій добробут. Із цього погляду всі підприємства, до яких би галузей економіки вони не належали, виробляють усього один вид товарної продукції – гроші.

Метод дисконтування грошових потоків може бути використаний для оцінки будь-якого діючого підприємства. Проте, існують ситуації, коли він об'єктивно дає найбільш точний результат ринкової вартості підприємства. Застосування даного методу найбільше обґрунтовано для оцінки підприємств, що мають певну історію господарської діяльності (бажано прибуткової) і стабільного економічного розвитку, що перебувають на стадії. Метод дисконтування грошових потоків у меншому ступені може застосовуватись в оцінці підприємств, що терплять систематичні збитки (хоча й негативній величині вартості бізнесу може бути факсом для прийняття управлінських рішень). Слід дотримуватися розумної обережності в застосуванні цього методу для оцінки нових підприємств, нехай навіть і багатообіцяючих. Відсутність ретроспективи прибутків ускладнює об'єктивне прогнозування майбутніх грошових потоків бізнесу.

Основні етапи оцінки ділового підприємства методом дисконтування грошових потоків [50, с. 154]:

1. Вибір моделі грошового потоку.

2. Визначення тривалості прогнозного періоду.

3. Ретроспективний аналіз і прогноз валового виторгу від реалізації.

4. Аналіз і прогноз видатків.

5. Аналіз і прогноз інвестицій.

6. Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду.

7. Визначення ставки дисконтування.

8. Розрахунок величини вартості в післяпрогнозовий період.

9. Розрахунок поточної вартості майбутніх грошових потоків і вартості в післяпрогнозовий період.

10. Внесення підсумкових виправлень.

Вибір моделі грошового потоку. При оцінці бізнесу можна застосовувати одну із двох моделей грошового потоку: для власного капіталу: для всього інвестованого капіталу.

Модель грошового потоку для власного капіталу має такий вигляд [50, с.155]:

Виторг після сплати податків

Мінус

Виробничі витрати

Мінус

Операційні витрати

=

Операційний дохід (ЕВІТ)

Мінус

Відсотки по кредитах і позиках

=

Доподатковий прибуток

Мінус

Податок на прибуток

=

Чистий прибуток

Плюс

Амортизація

=

Валовий прибуток

Мінус

Зміна в робочому капіталі

Мінус

Капітальні витрати (інвестиції)

+/-

Зміна боргу

=

Чистий дохід на власний капітал.

Дана модель особливо придатна для оцінки багатопрофільного бізнесу. Застосовуючи модель грошового потоку для всього інвестованого капіталу, умовно можна не розрізняти власний і позиковий капітали підприємства та робити розрахунок на сукупний

грошовий потік. Виходячи із цього, розрахунок починається не із чистого прибутку, а із прибутку до сплати відсотків і податків, тобто умовно приймається, що відсотки також підлягають оподаткуванню на прибуток. Таке трактування зафіксоване в міжнародних стандартах оцінки. Крім того, оскільки в цій моделі умовно не розрізняють власний і позиковий капітали підприємства, зміна довгострокової заборгованості не враховується при розрахунку грошового потоку. Підсумком розрахунку по другій моделі є ринкова вартість усього інвестованого капіталу підприємства.

Модель грошового потоку для інвестованого капіталу має такий вигляд [50, с. 155]:

Виторг після сплати податків

Мінус

Виробничі витрати

Мінус

Операційні витрати

=

Операційний дохід (ЕВІТ)

Мінус

Податок на прибуток

=

Чистий прибуток (NOPAT)

Плюс

Амортизація

=

Валовий прибуток

Мінус

Зміна в робочому капіталі

Мінус

Капітальні витрати (інвестиції)

=

Чистий дохід на інвестований капітал

В обох моделях грошовий потік може бути розрахований як на номінальній основі (у поточних цінах), так і на реальній основі (з урахуванням фактору інфляції).

Визначення тривалості прогнозного періоду. Відповідно до методу дисконтування грошових потоків вартість підприємства ґрунтується на майбутніх, а не на минулих грошових потоках. Тому завданням оцінювача є вироблення прогнозу грошового потоку (на основі прогнозних звітів про рух грошових коштів) на якийсь майбутній часовий період, починаючи з поточного року. У якості прогнозного береться період, що триває доти, поки темпи росту компанії не стабілізуються (передбачається, що в післяпрогнозовий період повинні мати місце стабільні довгострокові темпи росту або нескінченний потік доходів) [50].

Визначення адекватної тривалості прогнозного періоду – це непросте завдання. З одного боку, чим довше прогнозовий період, тим більше число спостережень і тим більш обґрунтовано представляється підсумкова величина поточної вартості підприємства. З іншого боку, чим довше прогнозний період, тим складніше прогнозувати конкретні величини виторгу, видатків, темпів інфляції й потоків коштів. По сформованій в країнах з розвитий ринковою економікою практиці прогнозний період для оцінки підприємства може становити залежно від цілей оцінки й конкретної ситуації від 5 до 10 років. У країнах з перехідною економікою, в умовах нестабільності, де адекватні довгострокові прогнози особливо скрутні, на наш погляд, в окремих ситуаціях припустиме скорочення прогнозного періоду до 3 років.

Ретроспективний аналіз і прогноз валового виторгу від реалізації. Аналіз валового виторгу і її прогноз вимагають детального розгляду й обліку ряду факторів, серед яких [50, с. 156]:

1) номенклатура продукції що виробляється;

2) обсяги виробництва й ціни на продукцію;

3) ретроспективні темпи росту підприємства;

4) попит на продукцію;

5) темпи інфляції;

6) наявні виробничі потужності;

7) перспективи й можливі наслідки капітальних вкладень;

8) загальна ситуація в економіці, що визначає перспективи попиту;

9) ситуація в конкретній галузі з урахуванням існуючого рівня

конкуренції;

10) частка оцінюваного підприємства на ринку;

11) довгострокові темпи росту в післяпрогнозовий період;

12) плани менеджерів даного підприємства.

Варто дотримуватися загального правила, що укладається в тім, що прогноз валового виторгу повинен бути логічно сумісним з ретроспективними показниками діяльності підприємства й галузі в цілому. Оцінки, засновані на прогнозах, які помітно розходяться з історичними тенденціями, представляються неточними.

Темпи інфляції виміряються за допомогою індексів цін, що характеризують середню зміну рівня цін за певний період. Для цього використовується формула [50, с. 157]:

,

де – індекс інфляції;

– ціни аналізованого періоду;

– ціни базового періоду;

– кількість товарів, реалізованих в аналізованому періоді.

Усередині будь-якої галузі щонайменше кілька підприємств

борються за свою частку ринку. Тут можливі різні варіанти. Можна збільшити свою частку на зменшуваному ринку за рахунок невдачливих конкурентів, а можна й, навпаки, втратити свою частку на зростаючому ринку. У зв'язку із цим важливо точно оцінити розмір і границі ринкового сегмента, на якому збирається працювати підприємство. Завдання оцінювача: визначити тенденцію зміни частки реального ринку, утримуваної оцінюваним підприємством з урахуванням попиту й потреб кінцевих споживачів. При цьому доцільно проаналізувати такі фактори:

1) частку ринку, що належить підприємству тепер;

2) ретроспективну тенденцію зміни цієї частки (сталість, скорочення або збільшення);

3) бізнес-план підприємства. Особлива увага необхідно звернути на те, яким образом підприємство планує зберегти або збільшити частку ринку (за допомогою зниження цін, додаткових маркетингових витрат або шляхом підвищення якості виробленої продукції);

4) аналіз позицій основних конкурентів.

Розглянемо аналіз і прогноз видатків. На даному етапі оцінювач повинен:

1) рахувати ретроспективні взаємозалежності й тенденції;

2) вивчити структуру видатків, особливо співвідношення постійних і змінних витрат;

3) оцінити інфляційні очікування для кожної категорії витрат;

4) вивчити одноразові й надзвичайні статті видатків, які можуть фігурувати у фінансовій звітності за минулі роки, але в майбутньому не зустрінуться;

5) визначити амортизаційні відрахування виходячи з нинішньої наявності активів і з майбутнього їхнього приросту й вибуття;

6) розрахувати витрати на виплату відсотків на основі прогнозованих рівнів заборгованості;

7) зрівняти прогнозовані видатки з відповідними показниками для підприємств-конкурентів або з аналогічними середньогалузевими показниками.

Головним щодо виробничих витрат виступає розумна економія. Якщо вона систематично досягається без шкоди для якості, продукція підприємства залишається конкурентоспроможної. Для правильної оцінки цієї обставини необхідно насамперед чітко виявляти й контролювати причини виникнення окремих категорій витрат.

Ефективне й постійне управління витратами нерозривно пов'язане із забезпеченням адекватної і якісної інформації про собівартість окремих видів продукції що випускається. Уміння постійно "тримати руку на пульсі" поточних витрат дозволяє коректувати номенклатуру виробленої продукції на користь найбільш конкурентоспроможних позицій, будувати розумну цінову політику фірми, реально оцінювати діяльність окремих структурних підрозділів, з огляду на їхній внесок і ефективність роботи.

Класифікація витрат може проводитися по декількох ознаках:

1) по складу – планові, прогнозовані або фактичні;

2) стосовно обсягу виробництва – змінні, постійні, умовно-постійні;

3) по способі віднесення на собівартість – прямі, непрямі;

4) по функціях керування – виробничі, комерційні, адміністративні.

Для оцінки бізнесу важливі дві класифікації витрат. Перша класифікація – це розподіл витрат на постійні й змінні, тобто залежно від їх зміни при зміні обсягів виробництва. Постійні витрати не пов'язані зі зміною обсягів виробництва (приміром, адміністративні й управлінські видатки; амортизаційні відрахування; видатки по збуту, за винятком комісійних; орендна плата; податок на майно й т.д.). Змінні витрати (сировина й матеріали, заробітна плата основного виробничого персоналу; видаток палива й енергії на виробничі потреби) звичайно вважають пропорційними зміні обсягів виробництва. Друга класифікація – рознесення витрат на прямі й непрямі. Вона застосовується для віднесення витрат на певний вид продукції. Чіткий і однаковий поділ на прямі й непрямі постійні витрати особливо важливий для підтримки однорідної звітності по всіх підрозділах. На одному рівні звітності постійні витрати можуть бути прямими, а на іншому (більш детальному) вони можуть стати непрямими [50].

Величина власного оборотного капіталу – це різниця між поточними активами й поточними зобов'язаннями. Вона показує, яка сума оборотних коштів фінансується за рахунок коштів підприємства.

Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду. На практиці доцільно використовувати розрахунок грошового потоку підприємства по різних сценаріях розвитку, наприклад, по трьох можливих сценаріях: песимістичному, найбільш імовірному й оптимістичному. Можна виділити показники, характерні для різних сценаріїв.

Визначення ставки дисконтування. З технічної, тобто математичної, позиції ставка дисконтування – це відсоткова ставка, яка використовується для перерахування майбутніх грошових потоків, які може бути кілька, у єдину величину поточної вартості, що є базою для визначення ринкової вартості бізнесу. В економічному змісті в ролі ставки дисконтування виступає необхідна інвесторами ставка доходу на вкладений капітал у порівняні за рівнем ризику об'єкти. Інакше кажучи, це необхідна ставка доходу по наявних варіантах інвестицій з порівняним рівнем ризику на дату оцінки.

Якщо розглядати ставку дисконтування з боку підприємства як самостійної юридичної особи, відособленого й від власників (акціонерів), і від кредиторів, то можна визначити її як вартість залучення підприємством капіталу з різних джерел. Ставка дисконтування або вартість залучення капіталу повинна розраховуватися з урахуванням трьох факторів. Перший – наявність у багатьох підприємств різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації. Другий – необхідність урахування для інвесторів вартості грошей у часі. Третій – фактор ризику. У цьому випадку ризик визначається як ступінь імовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.

Існують різні методики визначення ставки дисконтування, найпоширенішими з яких е:

а) для грошового потоку для власного капіталу: модель оцінки капітальних активів та метод кумулятивної побудови;

б) для грошового потоку для всього інвестованого капіталу: модель середньозваженої вартості капіталу.

Розрахунок ставки дисконтування залежить від того, який тип грошового потоку використовується як база для оцінки. Для грошового потоку щодо власного капіталу застосовується ставка дисконтування.

Необхідна ставка повернення власного капіталу визначається по моделі САРМ (Capital Asset Pricing Model). Формула виглядає в такий спосіб [50, С.161]:

,

де – необхідна ставка повернення власного капіталу;

– безризикова ставка,

– коефіцієнт бета,

– очікувана ставка повернення капіталу на ринку,

– премія за розмір,

– премія специфічний ризик для окремої компанії,

С – ризик, що пов'язаний з країною розташування компанії.

Насамперед слід зазначити, що модель оцінки капітальних активів (САРМ) заснована на аналізі інформації фондового ринку, зокрема, змін прибутковості акцій, що вільно обертаються. Застосування моделі для висновку щодо ставки дисконтування для закритих компаній вимагає внесення додаткових коректувань.

Як безризикова ставка доходу у світовій практиці використовується звичайно ставка доходу по довгострокових державних боргових зобов'язаннях (облігаціям або векселям); уважається, що держава є самим надійним гарантом за своїми зобов'язаннями (імовірність банкрутства практично виключається). Однак, як показує практика, державні цінні папери в умовах України не завжди сприймалися як безризикові. Для визначення ставки дисконтування як безризикова ставка може бути прийнята ставка по вкладеннях, що характеризується найменшим рівнем ризику (ставка по депозитах в найбільш надійних банках). Для інвестора вона являє собою ставку доходу, що характеризується відсутністю ризику й високим ступенем ліквідності.

На фондовому ринку виділяються два види ризику; специфічний для конкретної компанії, який ще називають "несистематичним ризиком" (визначається мікроекономічними факторами), і загальноринковий, характерний для всіх компаній, акції яких є в обігу, він отримав назву "систематичний ризик" (визначається макроекономічними факторами). У моделі оцінки капітальних активів за допомогою коефіцієнта бета (β) визначається величина систематичного ризику, тобто коефіцієнт бета являє собою міру ризику. Розраховується він виходячи з амплітуди коливань загальної прибутковості акцій конкретної компанії в порівнянні із загальною прибутковістю фондового ринку в цілому. Інвестиції в компанію, курс акцій якої й, отже, загальна прибутковість відрізняються високою мінливістю, є більше ризикованими й навпаки. Коефіцієнт бета для ринку в цілому дорівнює 1. Звідси якщо в якоїсь компанії коефіцієнт бета дорівнює 1, це означає, що коливання її загальної прибутковості повністю корелюють із коливаннями прибутковості ринку в цілому і значення її систематичного ризику дорівнює середньоринковому. Загальна прибутковість компанії, у якої коефіцієнт бета дорівнює 1.5, буде змінюватися на 50% швидше прибутковості ринку.

Коефіцієнти бета у світовій практиці звичайно розраховуються шляхом аналізу статистичної інформації фондового ринку. Ця робота проводиться спеціалізованими фірмами. Дані про коефіцієнти бета публікуються в ряді фінансових довідників і в деяких періодичних виданнях, що аналізують фондові ринки. Професійні оцінювачі, як правило, не займаються розрахунками коефіцієнтів бета.

Коефіцієнти бета, що оприлюднюються для відкритих компаній звичайно відображають структуру капіталу кожної конкретної компанії, їх іноді називають "важільні бета", тобто відображаючими фінансовий важіль у структурі капіталу компанії. Якщо важіль оцінюваної компанії істотно відрізняється від важеля порівнянних компаній або важелі останніх відрізняються один від одного, може бути бажано усунути вплив важеля перш, ніж використовувати коефіцієнт бета. Для цього необхідно розрахувати безважільні бета для порівняння компаній. Безважільна бета – це бета, що мала б компанія, не будь у неї боргу.

Показник загальної прибутковості ринку являє собою середньоринковий індекс прибутковості й розраховується фахівцями на основі довгострокового аналізу статистичних даних. Найбільш часто для визначення вартості інвестованого капіталу застосовується ставка дисконтування, що дорівнює сумі середньозважених ставок віддачі на власний капітал та позикові кошти. Така ставка дисконтування отримала назву середньозваженою вартістю капіталу (weighed average cost of capital – WACC) і розраховується по формулі [50, с. 164):

,

де – необхідна ставка повернення власного капіталу;

Е – ринкова вартість власного капіталу;

D – ринкова вартість позикового капіталу;

– вартість залучення позикового капіталу;

t – ставка податку на прибуток.

Концептуально тільки довгострокові зобов'язання включаються в структуру капіталу. Однак багато закритих компаній, особливо невеликі, фактично використовують як довгостроковий борг те, що технічно е короткостроковим боргом (обтяженим відсотками). У цих випадках аналітик повинен визначити, чи класифікувати такий борг як довгостроковий і чи включати його в структуру капіталу для оцінки.

Розглянемо випадки застосування формули WACC. Наприклад, передбачається покупка компанії, після якої покупець має намір повністю розплатитися з усіма власниками акціонерного й позикового капіталів і повністю рефінансувати компанію по-новому, так, як йому зручно. Важливий момент полягає в тому, що відносні ваги боргу й власного капіталу повинні базуватися на ринкових вартостях кожного компонента, а не на балансових вартостях.

Якщо компанія або частка в компанії оцінюється "як є", тобто передбачається, що структура капіталу залишиться без змін, тоді варто використовувати величину боргу в існуючій структурі капіталу. Якщо оцінюється контрольний пакет по стандарту обґрунтованої ринкової вартості, тоді доцільна середньогалузева структура капіталу, оскільки у покупця контрольного пакета буде можливість змінити структуру капіталу, і найбільш імовірний результат буде близький до середньогалузевої. Якщо контрольний пакет оцінюється по стандарту інвестиційної вартості, тоді варто використовувати реальну або бажану структуру капіталу.

Розглянемо розрахунок величини вартості в післяпрогнозний період. Визначення вартості в післяпрогнозний період грунтується на передумові про те, що бізнес здатний приносити дохід і по закінченні прогнозного періоду. Передбачається, що після закінчення прогнозного періоду доходи бізнесу стабілізуються й у залишковий період будуть мати місце стабільні довгострокові темпи росту або нескінченні рівномірні доходи. Залежно від перспектив розвитку бізнесу в післяпрогнозний період вибирають той або інший метод або модель розрахунку ставки дисконтування:

1) метод ліквідаційної вартості. Даний метод використовується в тому випадку, якщо в післяпрогнозний період очікується банкрутство компанії з наступним продажем наявних активів. При розрахунку ліквідаційної вартості необхідно взяти до уваги видатки, пов'язані з ліквідацією, і знижку на терміновість (при терміновій ліквідації). Для оцінки діючого підприємства, що приносить прибуток, а тим більше знаходиться в стадії росту, цей метод не застосовується;

2) метод чистих активів. Техніка розрахунків аналогічна розрахункам ліквідаційної вартості, але не враховує витрат на ліквідацію й знижку за терміновий продаж активів компанії. Цей метод може бути використаний для стабільного бізнесу, головною характеристикою якого є значні матеріальні активи;

3) метод передбачуваного продажу. Він складається в перерахуванні грошового потоку в показники вартості за допомогою спеціальних коефіцієнтів, отриманих з аналізу ретроспективних даних по продажах порівнянних компаній.

4) модель Гордона. По цій моделі річний дохід післяпрогнозного періоду капіталізується в показники вартості за допомогою ставки капіталізації, розрахованої як різниця між ставкою дисконтування й довгостроковими темпами росту. При відсутності темпів росту ставка капіталізації буде дорівнювати ставці дисконтування. Модель Гордона заснована на прогнозі одержання стабільних доходів у залишковий період і припускає, що величини зношування й капіталовкладень рівні.

Розрахунок кінцевої вартості відповідно до моделі Гордона проводиться за допомогою формули:

де – термінальна вартість об'єкта оцінки;

– чистий грошовий потік у постпрогнозному періоді;

g – довгостроковий рівень росту;

k – ставка дисконту.

Після визначення попередньої величини вартості підприємства для одержання остаточної величини ринкової вартості необхідно внести підсумкові виправлення. Серед них виділяються два: виправлення на величину вартості нефункціонуючих активів і корекція величини власного оборотного капіталу. Перше виправлення обґрунтовується тим, що при розрахунку вартості враховуються тільки ті активи підприємства, які задіяні у виробництві, одержанні прибутку, тобто у формуванні грошового потоку. Однак у будь-якого підприємства в кожний конкретний момент часу можуть бути активи, не зайняті безпосередньо у виробництві. Тут їхня вартість не враховується, але це не означає, що вони не мають вартості. У багатьох підприємств є такі нефункціонуючі активи (в основному нерухомість, машини й устаткування), оскільки внаслідок затяжного спаду виробництва рівень утилізації виробничих потужностей украй низький. Багато таких активів мають певну вартість, яка може бути реалізована, наприклад, при продажі. Тому необхідно визначити ринкову вартість таких активів і підсумувати її з вартістю, отриманою при дисконтуванні грошового потоку.

Друге виправлення – облік фактичної величини власного оборотного капіталу. У моделі дисконтування грошового потоку повинна враховуватися необхідна величина власного оборотного капіталу, прив'язана до прогнозного рівня реалізації. У результаті оцінки підприємства методом дисконтування грошових потоків отримується вартість контрольного ліквідного пакета акцій. Якщо ж оцінюється неконтрольний пакет, то потрібно зробити знижку.

Розглянемо метод капіталізації доходів (прибутку). Метод капіталізації доходів також відноситься до дохідного підходу в оцінці бізнесу (діючого підприємства). Він заснований на базовій посилці, відповідно до якої вартість частки власності в підприємстві дорівнює поточної вартості майбутніх доходів, які принесе ця власність.

Сутність даного методу виражається формулою [11, с.146]:

де Value – вартість підприємства;

NCF – чистий грошовий потік (Net Cash Flow);

k – ставка капіталізації.

Метод капіталізації доходу найбільшою мірою підходить для ситуацій, у яких очікується, що підприємство протягом тривалого строку буде одержувати приблизно однакові величини доходу (або темпи його росту будуть постійними).

На відміну від оцінки нерухомості, в оцінці бізнесу даний метод застосовується досить рідко через значні коливання величин прибутків або грошових потоків по роках, характерних для більшості оцінюваних підприємств. Існує ряд різновидів методу залежно від прийнятої бази доходу. Наприклад, можна виділити капіталізацію: чистого прибутку (після сплати податків); прибутку до сплати податків; фактично виплачених дивідендів; потенційних дивідендів і т.д.

Застосування методу капіталізації доходів звичайно передбачає такі основні етапи:

1. Аналіз фінансової звітності, її нормалізація й трансформація (при необхідності).

2. Вибір величини прибутку, що буде капіталізована.

3. Розрахунок ставки капіталізації.

4. Визначення попередньої величини вартості.

5. Проведення виправлень на наявність нефункціонуючих активів (якщо такі є).

6. Проведення виправлень на контрольний або неконтрольний характер оцінюваної частки, а також на недолік ліквідності (якщо вони необхідні).

Аналіз фінансової звітності. Основними документами для аналізу фінансової звітності підприємства з метою оцінки його активів є балансовий звіт і звіт про фінансові результати і їхнє використання. Для цілей оцінки активів пайових інвестиційних фондів бажана наявність цих документів за останні три роки. Оцінювач також повинен відзначити у своєму звіті, чи пройшли перераховані фінансові звіти аудиторську перевірку.

При аналізі фінансових звітів підприємства оцінювач повинен в обов'язковому порядку провести їхню нормалізацію, тобто зробити виправлення на різні надзвичайні й одноразові статті як балансу, так і звіту про фінансові результати і їхнє використання, які не були регулярними в минулій діяльності підприємства й навряд чи будуть повторюватися в майбутньому.

Прикладами надзвичайних і одноразових статей можуть бути наступні:

1) доходи або збитки від продажу активів, особливо в тих випадках, коли компанія не може постійно продавати такі активи:

2) доходи або збитки від продажу частини підприємства;

3) надходження по різних видах страхування:

4) надходження від задоволення судових позовів;

5) наслідки страйків або тривалих перерв у роботі;

6) наслідки аномальних коливань цін.

Крім того, оцінювач може провести трансформацію бухгалтерської звітності, під якою розуміється переклад її на загальноприйняті стандарти бухгалтерського обліку (західні). Дана операція при оцінці не є обов'язкова, але бажана.

При проведенні коректування фінансових звітів оцінювачеві необхідно особливу увагу приділяти таким статтям: дебіторська заборгованість; товарно-матеріальні запаси; нарахована амортизація; залишкова вартість основних коштів; кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість коректується на потенційно безнадійні борги шляхом порівняння ретроспективного відсотка втрат по безнадійних боргах у вартості продажів у кредит із часток сьогоднішніх продажів у кредит, що нараховуються як збитки по безнадійних боргах.

При аналізі зношування й амортизації оцінювач повинен визначити, чи застосовується звичайний (рівномірний) метод нарахування зношування або прискорена амортизація.

При аналізі фінансової звітності оцінювачеві варто виходити з передумови про сумлінне відношення оцінюваного підприємства до своїх зобов'язань. У зв'язку із цим кредиторська заборгованість звичайно не коректується.

Вибір величини прибутку, що буде капіталізована. Даний етап має на меті вибір періоду поточної виробничої діяльності, результати якого будуть капіталізовані. Оцінювач може вибирати між декількома варіантами: прибуток останнього звітного року; прибуток першого прогнозного року; середня величина доходу за кілька останніх звітних років (3-5 років). У якості капіталізуємої величини може виступати або чистий прибуток після сплати податків, або прибуток до сплати податків, або величина грошового потоку.

Розрахунок ставки капіталізації. Ставка капіталізації для підприємства звичайно виводиться зі ставки дисконтування шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів росту доходу або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Відповідно для того самого підприємства ставка капіталізації звичайно нижче, ніж ставка дисконту.

З математичної позиції ставка капіталізації – це показник, застосовуваний для перетворення величини доходу або грошового потоку за один період часу в показник вартості.

При відомій ставці дисконтування ставка капіталізації в загальному виді розраховувається за формулою:

де – ставка капіталізації дисконтування;

g – довгострокові темпи росту доходу або грошового потоку підприємства.

Отже, щоб визначити ставку капіталізації, потрібно спочатку розрахувати відповідну ставку дисконту. Існують різні методи визначення ставки дисконтування, найпоширеніші з них: модель оцінки капітальних активів; метод кумулятивної побудови; модель середньозваженої вартості капіталу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси