Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Порівняльний (ринковий) підхід в оцінці ЦМКПорівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємстваДохідний, витратний, порівняльний та змішаний підхід до оцінкиМетоди оцінки вартості бізнесу, шо базуються на порівняльному підходіМетодологічні підходи юриспруденціїПідходи до оцінки ризиків згідно з Базельськими угодами про капіталПорівняльно-історичний підхідПоложення про банківський капіталПорівняльний підхідПорівняльний підхід
 
Головна arrow Банківська справа arrow Інноваційні методи оцінки банківського капіталу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Порівняльний підхід до оцінки банківського капіталу, його характеристика

Якщо ціль оцінки за допомогою методу дисконтування грошових потоків визначається вартістю активів при наявності грошових потоків, темпах росту та ризиках, характерних для підприємства, то ціллю порівняльної оцінки є визначення вартості активів на основі ринкових цін аналогічних по характеристикам ділових підприємств.

Порівняльний підхід припускає, що ринкова вартість компанії може бути визначена за допомогою порівняння з цінами, за якими реалізуються на відкритому, або закритому ринках, акції подібних підприємств. В рамках порівняльного підходу вартість оцінюваної компанії визначається на основі таких методів [50, с. 216]:

• Метод компаній – аналогів, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Базою для порівняння слугує ціна однієї акції акціонерних товариств відкритого типу. Отже, у чистому виді даний метод використовується для оцінки міноритарного (неконтрольного) пакету акцій.

• Метод угод, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або його контрольного пакету акцій. Це визначає найбільш оптимальну сферу застосування даного методу – оцінка 100% капіталу або контрольного пакету акцій.

• Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні співвідношень, що рекомендуються, між ціною и певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти враховуються спеціальними аналітичними організаціями на базі статистичних спостережень за співвідношенням між ціною власного капіталу підприємства і його найважливішими виробничо-фінансовими показниками.

Порівняльна оцінка включає два основних компонента. Перший полягає у наступному: для того щоб визначити вартість активів, ґрунтуючись на їх порівнянні, ціни слід привести в стандартизований вид, що звичайно досягається за допомогою конвертації цін в мультиплікатори прибутку, об'єму продаж, або балансової вартості. Другий компонент полягає в знаходженні подібних для порівняння фірм. Це зробити дуже важко, оскільки це існує двох фірм з ідентичними ознаками. Окрім того, в одному та тому ж бізнесі підприємства можуть відрізнятися за такими параметрами як ризик, потенціал росту та грошові потоки. В цьому випадку ключовим є питання, як пом'якшити ці відмінності при зіставленні кількох фірм.

Однак, незважаючи на згадану простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації й професіоналізму оцінювача, тому що припускає внесення складних коректувань для забезпечення максимальної порівнянності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії порівнянності, виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Розрахунки при порівняльному підході до оцінки бізнесу багато в чому схожі з розрахунками методом капіталізації доходів: оцінювач визначає вартість компанії, опираючись на величину доходу компанії. Головна відмінність між ними полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації заснований на конвертації річного доходу у вартість за допомогою коефіцієнта капіталізації. Останній побудований на ринкових даних. Порівняльний підхід також оперує ринковою ціновою інформацією й величиною доходу, досягнутого подібною фірмою. Разом з тим у цьому випадку дохід множиться на величину співвідношення між ціною й доходом.

Оцінка підприємства методом компанії-аналога включає сім етапів:

1) збір необхідної інформації;

2) зіставлення списку аналогічних підприємств;

3) фінансовий аналіз;

4) розрахунок цінових мультиплікаторів;

5) вибір величини мультиплікатора, що доцільно застосувати до оцінюваної компанії;

6) визначення підсумкової величини вартості методом зважування проміжних результатів;

7) внесення підсумкових коректувань.

Оцінка бізнесу методом компанії-аналога заснована на використанні двох типів інформації: ринкової і фінансової інформації. Ринкова інформація включає дані про фактичні ціни купівлі та продажу акцій компанії, подібної з оцінюваною фірмою, а також інформацію про кількість акцій в обігу. Кількість акцій, на яку поділений власний капітал компанії, впливає на вартість однієї акції. Дві компанії, що мають однакову цінність власного капіталу, можуть мати різну вартість однієї акції, якщо їхнє число в порівнюваних компаніях є різним.

Якість і доступність цінової інформації залежать від рівня розвитку фондового ринку. Фінансова інформація насамперед представлена офіційною бухгалтерською й фінансовою звітністю, а також додатковими відомостями, перелік яких визначається безпосередньо оцінювачем залежно від конкретних умов оцінки. Додаткова інформація дозволить знайти ступінь подібності аналогів з оцінюваною компанією. На її основі оцінювач може провести необхідні коректування, що усувають розходження у фінансових і виробничих параметрах, методах ведення обліку й складання звітності, виявити надлишок або недолік власного оборотного капіталу, наявність не функціонуючих активів, внести виправлення на екстраординарні події й т.д.

Фінансова інформація повинна бути представлена звітністю за поточний рік і попередній період. Історична інформація збирається звичайно за 5 років. Однак цей період може бути іншим, якщо умови діяльності підприємства будуть істотно відрізнятися від тих, у яких воно працює на момент оцінки. Фінансова інформація повинна бути зібрана не тільки по оцінюваній компанії, але й по аналогах. Коректуванню підлягає вся звітність по повному списку підприємств, відібраних оцінювачем, тому порівняльний підхід є надзвичайно трудомістким і дорогим. Крім того, як показує практика, ретельний аналіз інформації може дати негативний результат. Оцінювач доходить висновку про відсутність необхідної подібності й неможливості застосування даного методу, хоча час і гроші витрачені.

Фінансова інформація, що опубліковується одночасно із звітністю, звичайно містить мінімальні відомості про компанію. Тому більше докладні дані можуть бути отримані оцінювачем на підставі письмового запиту або безпосередньо на підприємстві в ході співбесіди. Склад необхідної фінансової інформації' залежить від конкретного об'єкта оцінки, стратегії й методології оцінювача, а також стадії відбору аналогів.

Процес відбору порівнянних компаній здійснюється в три стадії. На першій стадії визначається коло "підозрюваних". У нього входить максимально можливе число підприємств, подібних з оцінюваною фірмою. Пошук таких компаній починається з визначення основних конкурентів, перегляду списку що злилися й придбаних компаній за останній рік. Можливе використання електронних баз, однак така інформація має потребу в додаткових відомостях, тому що не буває досить повної. Критерії порівнянності на цьому етапі умовні й звичайно обмежуються подібністю галузі.

На другій стадії складається список "кандидатів". Оскільки аналітикові потрібна додаткова інформація понад офіційну звітність, він повинен зібрати її безпосередньо на підприємствах-аналогах. Тому первісний список може скоротитися через відмову деяких фірм у поданні необхідних відомостей, а також через погану якість, невірогідності представленої інформації. Критерії відбору повинні відповідати найважливішим характеристикам фірм. Якщо аналог відповідає всім критеріям, то він може використовуватися на наступних етапах оцінки. Остаточне рішення про ступінь порівнянності підприємств приймає оцінювач.

На третій стадії складається остаточний список аналогів, що дозволить аналітикові визначити вартість оцінюваної фірми.

Включення підприємств у цей список засновано на ретельному аналізі додатково отриманої інформації. На цій стадії аналітик посилює критерії порівнянності (відбору) і оцінює такі фактори, як рівень диверсифікованості виробництва, положення на ринку, характер конкуренції й т.д.

Склад критеріїв порівнянності визначається умовами оцінки, наявністю необхідної інформації, прийомами й методами, напрацьованими оцінювачем. На практиці неможливо проаналізувати всі фактори, по яких здійснюється остаточний відбір. Розглянемо деякі з них, наприклад, обов'язковий фактор галузевої подібності, розмір та перспективи росту. Список потенційно порівнянних компаній завжди належить одній галузі. Проте не всі підприємства, що входять у галузь або товари, що пропонують свої, на одному ринку, порівнянні. Оцінювач повинен ураховувати наступні додаткові фактори [50, с. 220].:

1) рівень диверсифікованості виробництва. Якщо яке-небудь підприємство випускає один вид продукту або якийсь товар істотно домінує у виробництві й забезпечує 85% загального прибутку, а порівнянна компанія орієнтована на широке коло товарів і послуг, або продукт що розглядається дає не більше 20% загальної маси прибутку, то такі компанії не є для оцінювача порівнянними;

2) можливість перепрофілювання виробництва й замінність вироблених продуктів. Так, технологічне устаткування одного з підприємств може забезпечувати виробництво тільки конкретного продукту. У випадку зміни ситуації на ринку таке підприємство буде мати потребу в технічному переозброєнні. Аналог випускає подібний продукт на устаткуванні, яке можна легко переналадити для виробництва нових товарів. Отже, підприємства неоднаково відреагують на зміну ситуації на ринку;

3) залежність результатів діяльності від тих самих економічних факторів. Вартість капіталу будівельних компаній, що працюють у районах масового будівництва й у віддалених економічних районах, буде істотно відрізнятися при достатній подібності інших критеріїв, таких, як чисельність працюючих, склад парку будівельних машин і механізмів. Аналітик, виявивши розходження, може викреслити підприємство зі списку аналогів, або розрахувати величину коректування ціни аналога для визначення вартості оцінюваної компанії;

4) стадія економічного розвитку оцінюваної компанії й аналогів. Досвідчена компанія, що проробила не один рік, має незаперечні переваги й додатковий прибуток за рахунок стабільного функціонування, гарної клієнтури й постачальників сировини і т.д.

Розмір є найважливішим критерієм, оцінюваним аналітиком при складанні остаточного списку аналогів [50, с.221]. Оцінка розміру компанії визначається по таких параметрах, як ступінь капіталізації, чисельність персоналу, обсяг реалізованої продукції й послуг, обсяг прибутку, число філій і т.д. Однак ухвалення рішення про включення компанії в список тільки на основі розміру може привести оцінювача до неправильних висновків. Крім того, оцінювач повинен ураховувати, що більша компанія не буде автоматично мати більший прибуток тільки за рахунок свого розміру. Тому насамперед слід ураховувати фактори, що забезпечують величину прибутку:

1) географічну диверсифікованість – великі компанії мають більш розгалужену мережу споживачів своєї продукції, зменшуючи тим самим ризик нестабільності обсягів продажів;

2) кількісні знижки – великі компанії закуповують сировину в більшому обсязі, чим невеликі фірми, і одержують при цьому значні знижки. Разом з тим аналітик повинен мати на увазі, що коефіцієнт використання устаткування у великих компаніях краще;

3) цінові розходження по подібних товарах – великі компанії найчастіше мають можливість установлювати більше високі ціни, тому що споживач воліє купувати товар у фірмі, що добре себе зарекомендували, оплачуючи, по суті, товарний знак, що гарантує якість.

В остаточному підсумку даний фактор впливає на рівень виторгу від реалізації й величину цінового мультиплікатора.

Оцінювач повинен визначити фазу економічного розвитку підприємства, оскільки вона відображається на співвідношенні частки дивідендних виплат і частки чистого прибутку, що направляється на розвиток підприємства [50, с.222]. Оцінюючи перспективи росту компанії, аналітик повинен ураховувати вплив трьох основних факторів:

1) загального рівня інфляції;

2) перспектив росту галузі в цілому й індивідуальних можливостях розвитку конкретної фірми в рамках галузі;

3) динаміки частки підприємства на ринку.

Експерт повинен уважно вивчити конкурентні переваги й недоліки оцінюваної компанії в порівнянні з аналогами [50, с. 222].

Рівень фінансового ризику оцінюється на підставі наступних критеріїв [50, с. 222]:

1) структури капіталу або співвідношення власних і позикових коштів;

2) рівня ліквідності або можливості оплачувати поточні зобов'язання поточними активами;

3) кредитоспроможності фірми, або її здатності залучати позикові кошти на вигідних умовах.

Розглянемо фактор якості менеджменту. Аналіз цього фактору є найбільш складним, тому що проводиться на базі непрямих даних, таких, як якість звітної документації, віковий склад, рівень утворення, досвід, зарплата управлінського персоналу, а також місце компанії на ринку.

Рішення питання про можливість використання закордонних компаній як аналога для оцінки ускладнюється наступними причинами. По-перше, важко порівнювати обсяги реалізації й інші фінансово- виробничі показники вітчизняних і закордонних компаній. Дана невідповідність можна частково нівелюватися за допомогою проведення процедури логарифмування показників для усунення ефекту масштабу; по-друге, різні умови господарювання вітчизняних і закордонних компаній, які насамперед визначаються макроекономічними параметрами, а також розходженнями в системі обліку господарських операцій і результатів фінансово-господарської діяльності. Тому потрібне внесення виправлень, що враховують розходження в макроекономічній і політичній ситуаціях у країнах (корегування ризику, що притаманний країні) і трансформацію бухгалтерської звітності. При більших обсягах вибірки остання процедура представляється досить трудомісткої. Розмір виправлення ризику, що притаманний країні часто є суб'єктивним і неадекватно враховує постійно мінливу ситуацію в українському політичному й економічному житті; по-третє, нерозвиненість українського фондового ринку й інші причини "недооціненості" українських компаній на вітчизняному ринку. Тут практикуючі оцінювачі розходяться в думках. Одні експерти дотримуються позиції, відповідно до якої необхідно використовувати інформацію про закордонні компанії для того, щоб уникнути невиправданого заниження вартості підприємств. Практика показує, що результати, отримані по закордонних аналогах, як правило, перевищують результати розрахунку вартості по вітчизняних компаніях у кілька разів. Інші оцінювачі вважають, що порівняльний підхід не відображає реальної вартості українських компаній на ринку в конкретний момент, тому що акції деяких підприємств продаються й купуються на вітчизняному фондовому ринку по низькій ціні.

Наведений перелік критеріїв порівнянності (відбору) не є вичерпним, і експерт має можливість самостійно доповнювати його якими-небудь факторами. Оцінювач рідко знаходить компанії, абсолютно ідентичні з оцінюваною, тому на основі аналізу критеріїв він може зробити один із двох висновків:

1) компанія порівнянна з оцінюваної по ряду характеристик і може бути використана для розрахунку мультиплікаторів;

2) компанія недостатньо порівнянна з оцінюваної й не може бути використана в процесі оцінки. Експерт повинен у письмовій формі пояснити, чому він зробив даний висновок.

Підсумковий список повинен включати не менш трьох аналогічних компаній. Оцінювач може використовувати закордонні компанії як аналоги, однак у цьому випадку необхідно переконатися, що рівень їхнього виробництва подібний з рівнем оцінюваного підприємства, трансформувати звітність і скорегувати розрахункову величину цінового мультиплікатора на рівень ризику, що притаманний країні.

Розглянемо зіставлення фінансових показників оцінюваної компанії й фірм-аналогів. Порівняльний підхід до оцінки підприємства припускає використання вже існуючих у оціночній практиці прийомів і методів фінансового аналізу. Оцінювач аналізує баланси, звіти про фінансові результати, додаткову інформацію, розраховує фінансові коефіцієнти. Фінансовий аналіз є найважливішим компонентом визначення порівнянності аналогічних компаній з оцінюваним підприємством.

При порівняльному підході відмінні риси фінансового аналізу проявляються у наступному:

1) тільки по його результатах оцінювач ухвалює рішення щодо порівнянності й включенні тих або інших фірм у список компаній-аналогів;

2) дозволяє визначити місце або ранг оцінюваної компанії серед аналогів;

3) є основою для внесення необхідних коректувань, що забезпечують потрібну подібність оцінюваної інформації з аналогами;

4) обґрунтовує ступінь довіри оцінювача до конкретного виду цінового мультиплікатора в їхньому загальному числі й в остаточному підсумку визначає значимість кожного варіанта вартості при виведенні підсумкової величини.

Основним інструментом визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства при порівняльному підході є цінові мультиплікатори.

Ціновий мультиплікатор відображає співвідношення між ринковою ціною підприємства і яким-небудь його показником, що характеризує результати виробничої й фінансової діяльності. Як такі показники можна використовувати не тільки прибуток, але й грошовий потік, дивідендні виплати, виторг від реалізації й ін. Ціновий мультиплікатор розраховується по всіх аналогічних підприємствах. Для оцінки ринкової вартості оцінюваної компанії обрана аналітиком величина цінового мультиплікатора використовується як множник до її аналогічного показника.

Для розрахунку цінового мультиплікатора необхідно [50, с. 225]:

1) визначити величину капіталізації або ринкову вартість власного капіталу компанії-аналога. Для цього ринкова ціна акції аналогічної компанії множиться на число акцій в обігу. Це дасть

значення чисельника у формулі. Ціна акції береться на останню дату, що передує даті оцінки, або вона являє собою середню величину між максимальною й мінімальною цінами за останній місяць;

2) обчислити відповідні фінансові показники: прибуток, виторг від реалізації, вартість чистих активів і ін., або величину знаменника. У цій якості може виступати показник фінансових результатів або за останній звітний рік, або за останні 12 місяців, або середня величина за кілька років, що передують даті оцінки.

В існуючій практиці використовуються два типи цінових мультиплікаторів: інтервальні та миттєві.

До інтервальних можна віднести наступні мультиплікатори [50, с. 225]:

1. "Ціна/Прибуток".

2. "Ціна/Грошовий потік".

3. "Ціна/Дивіденди".

4. "Ціна/Виторг від реалізації".

5. "Ціна/Фізичний обсяг".

До миттєвих можна віднести наступні мультиплікатори:

1. "Ціна/Балансова вартість активів".

2. "Ціна/ Чиста вартість активів".

Розглянемо порядок розрахунку, сферу й основні умови застосування цінових мультиплікаторів.

Мультиплікатори "Ціна/Прибуток", "Ціна/Грошовий потік". Дана група мультиплікаторів є найпоширенішою при оцінці підприємства, тому що інформація про прибуток оцінюваної компанії й компаній- аналогів найбільш доступна. Для розрахунку мультиплікатора використовується будь-який показник прибутку, що може бути отриманий аналітиком у процесі її розподілу. Тому, крім показника чистого прибутку, можна застосовувати прибуток до оподатковування, прибуток до сплати відсотків і податків і т.д. Головна вимога – повна ідентичність використовуваного показника для аналога й оцінюваної фірми. Наприклад, мультиплікатором, обчисленим на основі прибутку до сплати податків, не можна користуватися при розрахунку прибутку до сплати відсотків і податків.

Застосування мультиплікатора "Ціна/Прибуток" істотно залежить від методів ведення бухгалтерського обліку, тому, якщо як аналог виступає закордонна компанія, варто привести систему розподілу прибутку до єдиних стандартів. Тільки після проведення всіх необхідних коректувань може бути досягнутий необхідний рівень порівнянності, що дозволяє використовувати мультиплікатор.

Базою для розрахунку цього мультиплікатора може слугувати не тільки сума прибутку, отримана в останній рік перед датою оцінки. Оцінювач може використовувати середньорічну величину прибутку, обчислену за останні п'ять років. Оцінний період можна збільшити або зменшити залежно від наявної інформації й наявності екстраординарних ситуацій, що спотворюють основну тенденцію динаміки прибутку.

Базою розрахунку мультиплікатора "Ціна/Грошовий потік" може бути будь-який показник прибутку, збільшений на суму нарахованої амортизації. Отже, аналітик може використовувати кілька варіантів даного мультиплікатора.

У процесі оцінки аналітик прагне обчислити максимальне число мультиплікаторів, оскільки застосування їх до фінансової бази оцінюваної компанії спричинить появу декількох варіантів вартості, що істотно відрізняються друг від друга. Діапазон результатів може бути досить широким. Тому велика кількість мультиплікаторів допоможе оцінювачеві виявити область одержання найбільш обґрунтованої величини вартості. Дане судження базується на математичних методах. Однак існують економічні критерії, що характеризують ступінь надійності й об'єктивності того або іншого мультиплікатора.

Наприклад, великі підприємства краще оцінювати по чистому прибутку. Дрібні компанії по прибутку до сплати податків, тому що в цьому випадку усувається вплив розходжень в оподатковуванні. Орієнтація на мультиплікатор "Ціна/Грошовий потік" краща при оцінці підприємств, в активах яких переважає нерухомість. Якщо підприємство має досить високу питому вага активної частини основних фондів, більш об'єктивний результат дасть використання мультиплікатора "Ціна/Прибуток".

Найбільш розповсюдженою ситуацією застосування мультиплікатора "Ціна/Грошовий потік" є збитковість або незначна величина прибутку, а також невідповідність фактичного корисного терміну служби основних фондів підприємства періоду амортизації, прийнятній у фінансовому обліку. Це можливо у випадку, коли вартість активів буде незначної, хоча строк служби вони досить довгий.

Розглянемо мультиплікатор "Ціна/Дивіденди". Даний мультиплікатор може розраховуватися як на базі фактично виплачених дивідендів, так і на основі потенційних дивідендних виплат. Під потенційними дивідендами розуміються типові дивідендні виплати, розраховані по групі подібних підприємств на основі порівняння їх фактичних дивідендних виплат і чистого прибутку.

Можливість застосування того або іншого мультиплікатора даної групи залежить від цілей оцінки. Якщо оцінка проводиться з метою поглинання підприємства, то здатність виплачувати дивіденди не має значення, тому що воно може припинити своє існування у звичному режимі господарювання. При оцінці контрольного пакета оцінювач орієнтується на потенційні дивіденди, оскільки інвестор одержує право вирішення дивідендної політики. Фактичні дивідендні виплати важливі при оцінці міноритарного пакету акцій, оскільки інвестор не зможе змусити керівництво компанії збільшити дивіденди навіть при наявності достатнього зростання прибутку.

Мультиплікатор "Ціна/Дивіденди" використовується рідко, незважаючи на доступність необхідної для розрахунку інформації. Це пов'язане з тим, що порядок виплати доходу інвесторам у відкритих і закритих компаніях істотно розрізняється. У закритих товариствах власники можуть одержувати грошову вигоду у вигляді різних виплат, зниження орендної плати й т.д.

Такий мультиплікатор доцільний, якщо дивіденди виплачуються стабільно й по аналогах, і по оцінюваній компанії або здатність компанії платити дивіденди може бути обґрунтовано спрогнозована. Оцінювач повинен упевнитися, що сума дивідендів розрахована по річній процентній ставці, навіть якщо дивіденди виплачуються щокварталу.

Мультиплікатори "Ціна/Виторг від реалізації", "Ціна/Фізичний обсяг". Мультиплікатор "Ціна/Виторг від реалізації" використовується рідко, в основному для перевірки об'єктивності результатів, одержуваних іншими способами. Достоїнством даного мультиплікатора є його універсальність, що рятує оцінювача від необхідності проведення складних коректувань, застосовуваних при розрахунку мультиплікатора "Ціна/Прибуток".

Якщо ціль оцінки – поглинання компанії, то краще орієнтуватися на мультиплікатор "Ціна/Виторг від реалізації", тому що він виключає можливість підвищення ціни за рахунок короткочасного зростання прибутку, забезпечуваного зусиллями фінансового менеджера. Однак у цьому випадку оцінювач повинен ретельно вивчити стабільність розміру виручки від реалізації в майбутньому. Оскільки поглинання компанії супроводжується, як правило, зміною управлінського апарата, це може привести до повної заміни виробничого персоналу й зниженню обсягів реалізації.

Особливість застосування мультиплікатора "Ціна/Виторг від реалізації" укладається в тім, що оцінювач повинен обов'язково враховувати структуру капіталу оцінюваної компанії й аналогів. Якщо співвідношення власних і позикових коштів істотно відрізняються, то оцінку краще проводити на основі ринкової вартості інвестованого капіталу.

Розглянемо оцінку підприємств із різною структурою капіталу. Така оцінка здійснюється у такий спосіб:

1. По компанії-аналогу розраховується інвестований капітал як сума ринкової вартості власного капіталу й довгострокових зобов'язань.

2. Розраховується безборговий мультиплікатор як відношення інвестованого капіталу до фінансового показника аналога.

3. По оцінюваному підприємству визначається величина інвестованого капіталу: адекватний фінансовий показник оцінюваного підприємства множиться на розрахункову величину безборгового мультиплікатора.

4. Обчислюється ринкова вартість власного капіталу оцінюваного підприємства як різниця інвестованого капіталу й вартості довгострокових зобов'язань оцінюваної компанії.

Мультиплікатор "Ціна/Фізичний обсяг" є різновидом мультиплікатора "Ціна/Виторг від реалізації". При його застосуванні ціна зіставляється не з вартісним, а з натуральним показником, що може відображати фізичний обсяг виробництва, розмір виробничих площ, кількість установленого встаткування, а також будь-яку іншу одиницю виміру потужності.

Розглянемо мультиплікатор "Ціна/Балансова вартість активів". Для розрахунку мультиплікатора як фінансова база використовується балансова вартість або всіх, або чистих активів аналогічних компаній на дату оцінки або на останню звітну дату. Мультиплікатор ставиться до миттєвих показників, оскільки використовується інформація про стан на конкретну дату, а не за певний відрізок часу [50].

Оптимальна сфера застосування мультиплікатора – оцінка холдингових компаній або оцінка якщо буде потреба термінового продажу великого пакета акцій, що входить до складу портфеля цінних паперів оцінюваної компанії.

Фінансовою базою для розрахунку слугує або величина чистих активів, або повна вартість активів оцінюваної компанії й компаній- аналогів. Причому за основу можна брати як інформацію з офіційних балансових звітів компаній, так і скореговану величину, отриману оцінювачем розрахунковим шляхом.

Розглянемо мультиплікатор "Ціна/Чиста вартість активів". Такий мультиплікатор можна застосовувати в тому випадку, якщо дотримуються наступні умови:

а) оцінювана компанія має значні вкладення у власність: нерухомість, цінні папери, газове або нафтове устаткування;

б) основою діяльності компанії є зберігання, покупка й продаж такої власності. Управлінський і робочий персонал додає до продукції в цьому випадку незначну вартість.

Коли застосування мультиплікатора "Ціна/Чиста вартість активів" можливо, то, оцінювачеві додатково необхідно:

1) проаналізувати по аналогах і оцінюваній компанії частку прибутку у виторзі від реалізації, тому що рішення про купівлю- продажу акцій може привести до штучного зростання прибутку в останній рік;

2) вивчити за всім списком порівнюваних компаній структуру активів, використовуючи різні ознаки класифікації, такі, як види активів, місце розташування й т.д.;

3) здійснити аналіз чистих активів всіх компаній, що дозволяє визначити наявність і частку в них акцій, що представляють

контрольні пакети дочірніх фірм;

4) оцінити ліквідність всіх фінансових активів компанії, тому що співвідношення часток акцій, що належать відкритим і закритим компаніям, являє собою визначальну ознаку порівнянності.

Формування підсумкової величини вартості складається із трьох основних етапів:

а) вибору величини мультиплікатора, що доцільно

використовувати для оцінюваної компанії;

б) узгодження попередніх результатів ринкової вартості,

отриманих при використанні різних видів цінових

мультиплікаторів;

в) внесення підсумкових корегувань.

Наступний етап – вибір величини мультиплікатора, що доцільно використовувати для оцінюваної компанії. Це найбільш складний і відповідальний етап, що вимагає особливо ретельного обґрунтування, зафіксованого згодом у звіті про оцінку, що представляється замовникові. Оскільки однакових компаній не існує, діапазон величини того самого виду цінового мультиплікатора, розрахованого за списком компаній-аналогів, може бути широким. Аналітик насамперед виключає екстремальні величини мультиплікатора й розраховує його середню й медіанну величини по аналогах.

Вибір величини цінового мультиплікатора провадиться на основі аналізу фактичних середніх і медіанних значень по кожному фінансовому коефіцієнту, а також позиції оцінюваної компанії по елементам порівняння. Методика пошуку аналогів зводиться до відбору компаній, чиї показники найбільш близькі до оцінюваного за такими критеріями, як:

а) структура балансового звіту;

б) звіти про фінансові результати;

в) значення фінансових коефіцієнтів.

Для відбору аналогів можна запропонувати математичне обґрунтування: відбираються компанії-аналоги, показники яких не перевищують заданого відхилення (зменшення або збільшення) по всьому діапазоні значень від показника оцінюваної компанії. У цьому випадку перелік порівнянних компаній зменшується, однак економічна теорія не завжди збігається з математичним розрахунком, і тоді елементам порівняння надається рівне значення.

Для вибору величини конкретного виду цінового мультиплікатора аналітик використовує фінансові коефіцієнти, найбільше тісно з ним зв'язані. При зіставленні величин фінансового коефіцієнта визначається положення (ранг) оцінюваної фірми серед аналогічних компаній. Значення цінового мультиплікатора для оцінюваної компанії з використанням даних "Зведеної таблиці фінансових коефіцієнтів" вибирається експертним шляхом. Для цього можна застосовувати методику графічного порівняння значень фінансових коефіцієнтів оцінюваної компанії з адекватними фінансовими показниками компаній-аналогів з метою визначення місця, займаного оцінюваною компанією. Аналізуються мінімальне й максимальне значення коефіцієнта за списком аналогів, а також розраховані величини середнього й медіанного значення.

Далі оцінювач проводить графічне порівняння значень мультиплікаторів по компаніях-аналогам з найбільш близькими значеннями розрахованих мінімальних, максимальних і медіанних величин фінансових коефіцієнтів. Звичайно вибирається не конкретна величина цінового мультиплікатора, а діапазон найбільш об'єктивних значень. Якщо діапазон значень фінансових коефіцієнтів оцінюваної компанії порівнянно з діапазоном значень коефіцієнтів компаній- аналогів нижче середнього, підсумкова величина мультиплікатора буде визначатися в діапазоні середнього значення або нижче середнього.

Метод компанії-аналога припускає використання цінової інформації з фондового ринку по відкритих акціонерних товариствах, тому обрану величину цінового мультиплікатора рекомендується скорегувати (зменшити) у зв'язку з більше низьким рівнем капіталізації оцінюваної компанії.

Важливий етап – Узгодження попередніх результатів ринкової вартості, отриманих при використанні різних видів цінових мультиплікаторів. Порівняльний підхід дозволяє використовувати аналітику максимальне число всіх можливих видів мультиплікаторів, отже, у процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо аналітик як підсумкову величину запропонує просту середню отриманих величин ринкової вартості власного капіталу, то це буде означати, що він однаково довіряє всім мультиплікаторам.

Підсумкова величина вартості, отримана в результаті застосування всієї сукупності цінових мультиплікаторів, повинна бути відкоректована відповідно до конкретних умов оцінки бізнесу. Найбільш типовим є наступні виправлення:

1) портфельна знижка надається при наявності не привабливого для покупця характеру диверсифікованості активів;

2) аналітик при визначенні остаточного варіанта вартості повинен урахувати наявні не функціонуючі активи, наприклад, невиробничого призначення;

3) якщо в процесі фінансового аналізу виявлено, або недостатність власного оборотного капіталу, або існує потреба в капітальних вкладеннях, отриману величину необхідно відняти;

4) можливе застосування знижки на низьку ліквідність;

5) у деяких випадках вноситься виправлення у вигляді премії за надавані інвесторові елементи контролю; дане виправлення забезпечує універсальність методу компанії-аналога, тому що дозволяє застосовувати його для оцінки контрольної частки власного капіталу.

Порівняльний підхід, незважаючи на складність і трудомісткість розрахунків і аналізу, являє собою невід'ємний прийом визначення обґрунтованої ринкової вартості. Результати, отримані даним способом, мають найбільш об'єктивну ринкову основу, якість якої залежить від можливості залучення широкого кола компаній-аналогів. Отже, основним фактором, що стримує застосування в практиці методу компанії-аналога й методу угод, є відсутність достатньої й достовірної цінової й фінансової інформації з вітчизняних компаній- аналогів. Однак утворення в останні роки фірм, що спеціалізуються на зборі й аналізі подібної інформації, а також різних електронних джерел, є істотним проривом у даному напрямку. Таким чином, подальший розвиток оцінної інфраструктури буде сприяти розширенню сфери використання порівняльного підходу.

Слід зазначити, що порівняльна оцінка дуже широко використовується в практиці із-за наступних причин:

1. Оцінку за допомогою мультиплікаторів можливо провести з набагато меншою кількістю явних передумов та значно скоріше оцінки, проведеною за допомогою дисконтування грошових потоків.

2. Порівняльну оцінку простіше зрозуміти та легше представити клієнтам та замовникам.

3. Порівняльна оцінка відображає поточний стан ринку, оскільки цей метод відображає відносну, а не внутрішню вартість. Таким чином, якщо на ринку збільшуються курси акцій банків, порівняльна оцінка призведе до більш високої вартості таких акцій, ніж оцінка за допомогою дисконтування грошових потоків.

Сильні сторони порівняльної оцінки визначають також її слабкість. Це відбувається з наступних причин: по-перше, при розрахунку результатів можуть ігноруватися ключові значення, такі як ризик, рівень росту або потенціалу грошових потоків; по-друге, той факт, що мультиплікатори відображають настрій ринку також означає що використання порівняльної оцінки для визначення вартості активу може призвести до результатів, які є дуже високими коли ринок переоцінює подібні підприємства, або дуже низькими коли ринок їх недооцінює; по-третє, недолік прозорості передумов, які лежать в основі порівняльної оцінки, робить даний підхід особливо схильним до маніпуляцій.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси