Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
СТАН БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В АГРАРНІЙ СФЕРІТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯТеоретичні засади банківського кредитуванняКредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних...СУТЬ І ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯТеоретичні основи побудови та функціонування банківської системиТеоретичні засади банківського кредитуванняЗарубіжний досвід кредитування підприємств аграрної сфериСутність та етапи процесу банківського кредитування
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізми банківського кредитування в аграрній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Теоретична сутність банківського кредитування: еволюція поглядів та зарубіжний досвід

Процес побудови ринкових відносин в Україні потребує теоретичного осмислення основних фінансових інструментів, що використовуються в ринковій економіці. Лише глибинні теоретичні дослідження дозволяють краще розглянути сутність того чи іншого явища, сучасних способів та методів регулювання економіки.

В економічній науці мало приділяється уваги проблематиці системного дослідження кредиту як важливого інструменту ринкової економіки.

Кредит – одна з найдавніших економічних категорій, який виник у ті далекі часи, коли почали розвиватися виробництво і обмін товарів. Кредитні відносини охоплювали широкі верстви населення, всі соціальні групи, зумовлюючи між ними гострі суперечності і тим самим прискорюючи розвиток суспільного виробництва. Наукове дослідження кредиту розпочалося в епоху капіталізму, особливо на його вищій, монополістичній стадії.

Кредит виник у період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. Щодо об'єктів власності кредит спершу надавали в речовій формі (у вигляді зерна, худоби та ін.), пізніше – у грошовій; у рабовласницькому та феодальному суспільствах кредит щодо суб'єктів власності існував у формі лихварського, кредиторами лихварями були купці, відкупщики податків і храми. За капіталізму кредит – це рух позичкового капіталу, тобто капіталу (грошової позики), якщо надається кредит на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. Суб'єктами економічної власності у цьому процесі є торговельні й промислові капіталісти, держава, різні верстви населення, фінансові інститути тощо. Якщо за лихварського кредиту надані у позику гроші були капіталом лише для кредитора, то за капіталізму грошова позика є капіталом і для кредитора, і для позичальника. Рушійна сила відносин економічної власності між позичальниками і кредиторами – привласнення відсотка, що спонукає власників тимчасово вільних коштів або власників позичкового капіталу тимчасово відчужувати ці кошти (або товар). Тому відсоток за кредитом є ціною позичкового капіталу [244, с.46].

Зародження кредитних відносин відбувається в умовах первіснообщинного ладу, основними передумовами виникнення яких були:

– створення засобів праці лише спільними зусиллями общини, подальше використання окремими членами родини;

– необхідність створення общиною великої кількості засобів праці на випадок непередбачених ситуацій та передача тим членам родини, які найбільше цього потребували з обов'язковим їх відновленням;

– виникнення сусідського кредиту через постійні відносини між членами родини.

Першим етапом розвитку кредитних відносин вважається перехідний період від первісно-общинного до рабовласницького ладу, коли виникають нові якісні ознаки кредитних відносин – платність та строковість, а кредит носить назву "лихварський" (рис. 1.1).

Лихварський кредит – грошова позика, за користування якої з позичальника стягаються високі відсотки, що різко відрізняються від загальноприйнятих. Лихварський кредит зустрічається при прихованих операціях, коли кредитор користується незнанням позичальником ситуації на ринку кредитів або його безвихідним положенням по тих або інших причинах, серед ділків тіньової економіки і злочинних елементів [340].

Лихварство, як і боротьба з ним, відомі з античних часів. Зокрема, в Стародавній Греції в IV ст. до н. е. були відомі випадки лихварських позик із сплатою більше 40% у місяць (понад 570 % річних). Пізніше по звичайних позиках стягувалися від 62 до 900 % річних.

Етапи еволюції розвитку кредитних відносин за Версаль

Рис. 1.1. Етапи еволюції розвитку кредитних відносин за Версаль [79]

Лихварство виникло ще в період розкладання первісно-общиного ладу. З розвитком громадського розподілу праці, появою приватної власності ростом обміну в первісній общині став відбуватися процес майнової диференціації [417]. Підґрунтям для виникнення лихварського кредиту було ділення первісної общини на багаті і бідні сім'ї, накопичення грошових багатств в руках одних і нужда в грошах в руках інших.

Лихварський кредиту античному світі виступав в двох основних формах: позики дрібним виробникам (головним чином селянам) та позики рабовласникам.

В якості кредиторів-лихварів в рабовласницькому суспільстві виступали, передусім купці і відкупники податків. Чималу роль відігравали церкви, монастирі, храми (наприклад, в Греції Дельфийский храм), лихварські операції яких виникли на основі зосередження засобів, приплив яких туди здійснював у вигляді дарувань і вкладів.

Лихварський кредит використовувався непродуктивно і не лише не був чинником розширеного відтворення, але вів навіть до занепаду виробництва, бо значна частина доходу феодалів і особливо дрібних виробників, поглиналася сплатою відсотків лихварям і, отже, не могла бути вкладена у власне господарство. Він виконував подвійну роль: з одного боку, в руках лихварів накопичувалися великі грошові багатства, які згодом могли перетворитися з лихварського капіталу у функціонуючий капітал, що вкладається в капіталістичні підприємства; з іншого боку, лихварський кредит вів до розорення селян і ремісників.

Можливість отримання високих прибутків від лихварських операцій затримувала вкладення грошових капіталів в промисловість. Кредит мав вузьку спрямованість і нелегальність, внаслідок такого розвитку товарно-грошових стосунків кредит з лихварської форми перейшов в комерційну форму.

Лихварство вважають одним із чинників появи рабовласницького ладу, тому що, по-перше, лихварський кредит сприяв концентрації земельної власності в руках родової аристократії, а отже, відповідно зменшувалися земельні володіння інших членів общини; по-друге, лихварський кредит сприяв тому, що позичальники, які не могли вчасно розрахуватися за боргами, потрапляли у приватну залежність до кредитора, тобто ставали рабами.

В період рабовласницького ладу суттєво поглиблюються кредитні відносини, в яких головною рушійною силою стає бурхливий розвиток торгівлі, розширення якої призводить до появи банків як специфічних посередників.

Таким чином, на даному етапі формуються перші паростки кредитної справи: з'являються перші кредитні документи і інструменти, перші види кредиту (комерційний, банківський і державний).

Занепад кредитної справи відбувається в період руйнування перших цивілізацій та їх занепаду. Виникнення феодального ладу, який передбачав натурально-господарські принципи панування аристократії не сприяв розвитку кредитної справи, а пік розквіту припадає на епоху пізнього феодалізму.

На цьому етапі розвитку кредитних відносин важливою ознакою є вплив держави на діяльність банкірів, що проявлялось через розширення державного кредитування за рахунок банкірів, застосування механізмів регулювання банківської діяльності з метою підтримання її стабільності та запобігання лихварським зловживанням банкірів.

Існування лихварського капіталу відіграло також визначальну роль при переході від феодального до капіталістичного ладу.

На цьому етапі кредитних відносин зникають суперечності між лихварями та торгово-промисловою буржуазією через створення банківського законодавства, кредит стає одним із важливих джерел виробництва та продажу товарів і послуг. Обґрунтовано науковцями залежність норми процента за кредитом від норми прибутку, що спричинило зникнення лихварства як якісної ознаки рабовласницького та феодального ладу.

З виникненням індустріального виробництва і класичного капіталізму ... створені нові джерела позичкового капіталу, який надавався під прийнятний відсоток. На відміну від лихварства, цей капітал витрачається не для споживацької мети, а для господарювання з метою отримання прибутку.

Поступово в XIX ст. узаконену норму скасовують зовсім, відміняють і переслідування за стягнення високих відсотків. Але й після цього лихварські угоди, в яких були наявні зловживання становищем боржника, каралися законом [210].

Отже, кредит як одна з найдавніших економічних категорій виник у ті далекі часи, коли почали розвиватися виробництво і обмін товарів, а кредитні відносини охоплювали широкі верстви населення, всі соціальні групи, зумовлюючи між ними гострі суперечності і тим самим прискорюючи розвиток суспільного виробництва.

Наукові дослідження сутності і ролі кредиту в економічному житті суспільства розпочинаються наприкінці XVIII століття, коли банківська справа була досить поширеним явищем, а обсяги кредитних операцій зростали.

В XIX столітті виникли і сформувалися дві теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту є англійські економісти А. Сміт (1723-1790 рр..) і Д.Рікардо (1772-1823 рр.).

А. Сміт є представником класичної політичної економії, яка зародилася в Англії в кінці ХУII ст. прийшовши на зміну меркантилізму. В працях А. Сміта та його послідовника Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого розвитку.

Основоположники натуралістичної теорії А. Сміт, Д. Рікардо об'єкт кредиту зводили до матеріальних благ, а мету і роль кредитних відносин – до перерозподілу благ в процесі відтворення.

Д. Рікардо так виразив суть натуралістичної теорії: "Я не маю ніякого уявлення про те, щоб кредит мав якесь значення при виробництві товарів; товари можуть виготовлятись тільки за допомогою праці, машин і сирих матеріалів, і якщо останні використовуються в одному місці, то вони неминуче повинні бути вилучені з іншого місця. Кредит є засобом, який по черзі переноситься від однієї особи до іншої для використання фактично наявного капіталу: він не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований" [315, с.200].

Банківські операції, на думку А. Сміта, могли сприяти розвитку виробничої діяльності не тим, що збільшують її капітал, а перетворенням більшої частини існуючого капіталу в активний і продуктивний, чого не могло б бути за відсутності банків.

Натуралістичне трактування суті і ролі кредиту мало не тільки теоретичне значення, а й помітний вплив на грошову та банківську політику того часу. Цей підхід лежав в основі так званої грошової школи, представники якої відстоювали акт Р. Поля (1844р.), що обмежував випуск в Англії банкнот з низьким золотим забезпеченням. Якщо позичковий капітал є лише дзеркальним відображенням реального капіталу, то випуск банкнот повинен обмежуватись лише повним забезпеченням.

Поширення натуралістичної теорії в кінці XVIII – першій половині XIX ст. було зумовлене тим, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесом виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту. Спираючись на це науково обґрунтоване положення, вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу; останній може виникнути лише в процесі виробництва. З цих же позицій представники натуралістичної теорії пояснювали зв'язок позичкового процента з прибутком, трактували його як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми відсотку від норми прибутку.

Вважаючи характер кредиту похідним від виробництва А. Сміт, Д. Рікардо не побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Вони не визнавали активного впливу банків на процес відтворення, не виявили залежності відсотка від змін попиту і пропозиції на позичковий капітал, відносної самостійності руху відсотка і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

Отже, суть натуралістичної теорії кредиту можна сформулювати наступним чином:

– об'єктом кредиту е сукупність натурально-речових благ, тобто не грошові, матеріальні цінності, які надаються в тимчасове користування одним економічним суб'єктом іншому;

– позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

– кредит виконує пасивну роль, яка зводиться до перерозподілу цих благ між учасниками суспільного виробництва, а банки – це прості посередники кредитних операцій.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.), який відвів кредиту вирішальну роль у розвитку економіки та ототожнював його з грішми і багатством, а банки назвав творцями капіталу. Основні положення капіталотворчої теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак – до зменшення безробіття.

Капітапотворча теорія помилково трактувала кредит, вважаючи, що гроші, кредит і капітал є тотожними поняттями. Її представники вважали кредит і гроші багатством, оскільки чеки, акції і облігації можуть бути обміняні на гроші, а банки лише створюють капітал шляхом своїх активних операцій. В капіталотворчу теорію не було закладене розуміння того, що розміри банківських позичкових ресурсів визначаються умовами відтворення, а не власним бажанням банків встановлювати об'єми кредитних операцій.

Нові передумови для подальшого розвитку капіталотворчої теорії кредиту з'явились в епоху імперіалізму: посилення державно-монополістичного регулювання економіки і широке використання для цього механізму банківського кредитування. Кредитна політика, шо базувалась на капіталотворчій теорії набувала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія стала називатись експансіоністською.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) в своїх працях розглядав проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.).

Ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали "біблією кейнсіанства". Західні економісти навіть проголосили "кейнсіанську революцію", яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з "Багатством народів" Сміта та "Капіталом" К. Маркса [190, с. 431].

У своїй книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддавши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Гроші він розглядав як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість ліквідності. Кейнсіанську теорію политу на гроші називають теорією "переваги ліквідності".

На думку Кейнса, наявність великої кількості грошей в обігу мало впливати на зниження процентної ставки, що стимулювало б зменшення "обережності ліквідності" та зростання інвестицій. Високий процент, на його думку, є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу. Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. На його думку, є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу їх, у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

Отже, Дж. Кейнс прирівнював позичковий капітал до грошей і визначав його рівень від кількості грошової маси в обігу. Згідно з його концепцією гроші впливають на відсоток, відсоток – на інвестиції, інвестиції – на виробництво, виробництво – на доход, а останній – на ціни. Згодом Дж. Кейнс визнав, що грошова маса впливає на розмір відсотка лише до певного рівня, а інвестиції у виробництво не завжди повинні реагувати на позичковий відсоток.

Продовжувачами і теоретиками капіталотворчої концепції на початку XX ст. були також австрійський економіст Й. Шумпетер, німецький – А. Ган. Вони першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорій до потреб державно-монополістичного регулювання економіки. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення, Й. Шумпетер дійшов висновку, що основною рушійною силою економічного розвитку є кредит [402, с.225]: банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які е капіталом і використовуються для розширення виробництва. Він оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку капіталістичного виробництва, здатними відвернути економічні кризи, інфляцію, забезпечити процвітання суспільства.

Німецький вчений А. Ган як і його попередники вважав, що банки спроможні безмежно розширювати кредит шляхом депозитно-чекової емісії, що їх активні операції первинні по відношенню до пасивних, що останні є лише відображенням перших.

На думку А. Гана найповніше капіталотворча функція кредиту може розкритися при контокорентному кредитуванні: в такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже, і в капіталі. По контокорентному рахунку банк може в будь-який час надати підприємству додаткову купівельну спроможність, необхідну для залучення до свого обороту матеріальних цінностей і робочої сили. Такий механізм забезпечує посилення зв'язків банків з підприємствами, їх глибокий контроль над економікою. У зв'язку з цим А. Ган проголосив теоретичну можливість створення "безкризової" економіки.

Таким чином, капіталотворча теорія була панівною в західній економічній теорії до другої половини XX століття, а її сутність можна сформулювати таким чином:

– кредит незалежний від процесів відтворення;

– кредит, як і гроші, являє собою капітал, багатство, тому його розширення означає нагромадження капіталу;

– банки являються "фабриками кредиту", а не посередники в кредитних відносинах. Банки є творцями капіталу, тому їх активні операції є первинними, в порівнянні з пасивними.

В основних напрямках капітал отворчої теорії були закладені протиріччя з практикою, оскільки безмежне кредитування призводить до інфляції і поглиблює кризові явища в економіці, свідченням чого була криза 1923-1933 років, яка показала повну неспроможність капіталотворчої теорії.

Однак її "раціональні зерна" були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками при обтрушуванні принципів кредитного регулювання економіки в результаті чого вони прийшли до висновку, що кредит визначає економічний розвиток. Для стимулювання виробництва і споживання необхідно сприяти розширенню інвестицій шляхом зменшення кредитного відсотка, шо в кінцевому підсумку збільшить виробничий і споживчий попит і значно знизить безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П.Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів – ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту. При цьому наголос в регулюванні економіки робиться з одного боку на бюджетне фінансування, тобто ріст державних витрат, а з іншого – на здатність державного банку визначати грошово – кредитну політику шляхом зміни облікового відсотка.

В США група вчених (Р. Голдсміт, С. Кузнець, Х. Дугел, Д. Кример) займалась глибоким вивченням ринку позичкових капіталів, його взаємодії з економікою через акумуляцію і мобілізацію капіталів, структури кредитної системи та її окремих ланок. Їм вдалося простежити відповідну залежність розвитку економіки від нагромадження капіталу, динаміку ринку капіталу і кредиту та створити чітку структуру і параметри функціонування ринку капіталу і кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосувати кредитну рестрикцію чи експансію.

На цьому етапі особливої популярності набула концепція монетаризму М. Фрідмена, згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і відсоткових ставок.

У визначенні кредиту англійським економістом Т. Туком – автором книги "Дослідження законів грошового обігу" (1844), даються загальні характеристики, що розкривають суть кредиту. В них акцентується увага на двох головних рисах даного економічного поняття: по – перше, кредит має розглядатись як побудований на довірі специфічний тип економічних відносин; по – друге, він є виданою на умовах повернення і платності однією особою іншій певною сумою грошового капіталу.

Отже, кредит, виникнувши на певному етапі розвитку суспільства лише з часом почав привертати увагу вчених до з'ясування своєї економічної сутності і природи. В сучасних умовах кредитування набуло нових рис, постійно вдосконалюється його механізм, розширюється видова його структура, тому вивчення кредиту як суспільного явища є необхідною і водночас складною справою.

Аналіз сучасних літературних джерел, в яких розглядається поняття "кредит, кредитування" свідчить про існування широкого спектра визначень, більшість з них базується на відносинах "грошових чи економічних", однак важливо зрозуміти основу цих відносин і причини їх появи, що вказуватиме на роль та функції кредиту в суспільному виробництві.

Так, Маркин В.С. [222, с.20] вважає, що в основі кредитних відносин повинна бути закладена довіра двох сторін та відповідальність, бо "при відсутності цього критерію в однієї із сторін кредитних відносин такі відносини стають як економічно так і соціально не партнерськими", а "база функціонування кредитних відносин повністю ґрунтується на вимогах ринкової економіки – це тимчасове вивільнення грошових коштів і поява тимчасової потреби в них...".

Недарма, в перекладі з латинської "кредит" означає віра, довіра – це "впевненість у відповідальності людини, в її бажанні, прагненні та умінні збільшувати блага шляхом повроно-зростаючого руху вартості" [144, с. 11].

Отже, довіра крокує поряд із відповідальністю, вони є основоположними правилами кредитування або взаємопов'язаними сторонами кредитного процесу.

Більшість визначень авторами категорії "кредит" [399, с. 17; 112, с.363; 404, с.262; 156, с.209] основані на тому, що кредит є "певним видом", "формою кредитних або суспільних відносин", "економічних договірних відносин". Відмінним в цих визначеннях є друга частина визначеної категорії, яка висвітлює з приводу чого такі відносини виникають.

Так, на думку Шемчушенко Г.Ю., вони "...виникають у зв'язку з тимчасовим набуттям однією особою прав кредитора стосовно іншої особи – боржника, незалежно від юридичних підстав виникнення цього права" [399, с. 17].

Савлук МЛ. вважає, що відносини між економічними суб'єктами "виникають... у зв'язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності" [112].

Трактування сутності кредиту як "відносин між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що виражається в єдності всіх різноманітних і суперечливих форм прояву даних відносин" зустрічаємо у Валенцевой Н.І. [37, с.2].

Значно широко розкриває поняття "кредит" Мочерний С.В. в економічному енциклопедичному словнику [244, с.46], який стверджує, що відносини між різними економічними суб'єктами виникають "... у процесі організації механізму кредитування, проведення необхідних маркетингових досліджень і, передусім, відносин економічної власності з приводу надання коштів у позику і плати за неї". Адже поняття "механізм кредитування" включає в себе різні складові, в тому числі нормативно-правове, інформаційне забезпечення, суб'єкти, об'єкт тощо, а організаційний аспект кредитування покладений більше на НБУ і комерційні банки, які під впливом напрямів грошово-кредитної політики застосують ті чи інші інструменти, заходи, дії під час здійснення кредитних операцій.

Не вірним, на нашу думку, є підхід за яким термін "кредит" визначають:

як "кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами і нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток" [180, с. 251];

як "позику в грошовій або товарній формі на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка" [ 151, с. 117];

як "форму передачі у тимчасове кредитування коштів у грошовій або грошово-натуральній формі на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру, що надається однією юридичною або фізичною-особою-кредитором, іншій особі-позичальнику" [363, с.265-266];

як "певну суму грошових коштів кредитора (банківської чи небанківської фінансово-кредитної установи), він надає у тимчасове користування позичальникові на умовах повернення, строковості, плати, забезпечення та цільового використання з метою отримання прибутку та сприяння розвитку економіки" [113, с. 173], оскільки найбільш правильним є підхід до визначення "кредиту" як "відносин" пов'язаних із передачею "коштів" або "певної суми грошових коштів кредитора" на певних умовах позичальнику.

Однак в даному випадку обмежується дане визначення лише таким видом кредиту як банківський. Але враховуючи те, шо в деяких визначеннях вказується грошова і товарна форми, то відношення терміну "кредит" до терміну "банківський кредит" товарна форма немає ніякого, оскільки характеризує інші види кредиту.

Саме трактування кредиту як "відносин", що несуть в собі віру, надію, відповідальність, які, на думку Євтух О.Т. "важко, а подеколи й неможливо, зробити предметом вимірювання". На думку автора, розуміння кредиту "як певних благ, наданих у тимчасове кредитування (у борг) робить йогоне лише конкретним, легко вимірюваним і зрозумілим практикам-економістам, а й більш науковим (пізнаваним)" [153, с.10].

Не підтримуємо думку Завгороднього А.Г. [144, с.244], який обмежується при визначення терміну "кредитування" лише банківським кредитом: "Кредитування – надання суб'єктові господарювання банківських кредитів на засадах платності, строковості й повернення". Адже є й інші види кредиту, зокрема, комерційний кредит, який займає вагоме місце в практиці фінансування суб'єктів господарювання.

Кириченко О.А. [164, с.209] зосереджує увагу на відмінності категорій "кредит" та "кредитування" і стверджує, що "кредит як економічна категорія з приводу зворотного руху позиченої вартості відображає теорію кредитних відносин, тобто показує, у чому його суть, а кредитування відображає практичну реалізацію кредитних відносин, тобто техніку й технологію надання та повернення позик". На думку автора, сутність кредитних відносин полягає в системі економічних відносин між суб'єктами ринку щодо надання позики у грошовій або товарній формах на умовах, передбачених договором, який визначив би умови отримання та повернення кредиту, форму повернення, розмір відсоткової ставки, графік сплати, права та обов'язки.

Отже, в основному, більшість визначень категорії кредит, розглядають кредитні відносини, як правило, з позиції двухсубєктності, хоча, на думку Новашиної Т.С. [257, с.6], "по мірі розвитку кредитних відносин, кількість учасників угоди може збільшитись, наприклад, у випадку надання синдикованого чи консорціум ного кредиту при збережені їх статусу кредитора і позичальника. Особливо слід відмізначити появу таких учасників як колекторські агентства, страхові компанії, рейтингові агентства, інвестиційні фонди, макрофінансові організації, судові органи і інші учасники фінансового ринку", які прямо чи опосередковано приймають участь у кредитному процесі.

Онисько С.М. [267, с.59] трактуючи кредит як "економічні договірні відносини" стверджує, що вони виникають "з приводу руху коштів між кредитором, позичальником за участі посередника, який може бути замінений договором застави, на умовах платності, забезпечення, строковості, цільового характеру та поверненості". Тобто в його визначенні не виключена участь в кредитних відносинах й інших учасників, окрім кредитора і позичальника.

Тобто, сучасні кредитні відносини в умовах розвитку ринкових відносин характеризуються багатосубєктністю і ускладненням зв'язків.

Ми ж повинні дати загальне визначення, яке стосувалось би всіх видів кредитних відносин, як частини економічних відносин, включаючи не тільки відносини пов'язані із рухом позикового капіталу, позики а й ті, які виникають при реалізації товарів з відстрочкою платежу, попередньою оплатою, операціями із вкладами населення тощо.

На нашу думку, кредит – це економічні відносини, що виникають між суб'єктами кредитних відносин (кредитором і позичальником) з приводу надання в тимчасове користування об'єкта кредитних відносин (грошових коштів чи матеріальних цінностей) за умови повернення і платності.

Характеризуючи банківський кредит, більше акцентується увага на "формі руху позичкового капіталу", на "формі руху вартості" тощо.

Часто зустрічаються поняття "позичка", "позика" і "кредит", які використовують як тотожні, однак між ними є суттєві відмінності. Термін "кредит" – походить від латинського слова "creditum", що означає позика, борг; "credere" – вірю, довіряю.

З часом змінились погляди на сутність кредиту і визначальною ознакою кредиту не могла бути довіра, оскільки вона притаманна будь-яким економічним відносинам, а наявність застави є свідченням скоріше за все недовіри.

Бунге М. розглядав кредит як угоду " на строк ...в якій одна сторона передає цінність за умови повернення рівноцінності в майбутньому" [34].

Тобто, в даних підходах до визначення сутності кредиту чітко розмежовується в часі процес передачі цінності та процес її повернення.

Маркс розглядав кредит як форму руху позичкового капіталу (капіталу в основному в грошовій формі, шо приносить дохід у вигляді процентів). Разом з тим, зауважував, що "... позичковий капітал, хоч би якою була його форма і хоч би як природа його споживчої вартості модифікувала зворотну сплату, завжди є лише особливою формою грошового капіталу. Тому шо те, шо дається тут у позичку, завжди є визначена грошова сума, і на цю суму нараховується і відсоток" [221].

Івасів Б.С. [156, с.246] так дає визначення позичкового капіталу: "...грошовий капітал, який передасться у позику і приносить його власнику дохід у вигляді позичкового процента".

На думку Реверчука С.К. [113, с.175], існує відмінність між поняттями "позика" і "позичка", яка полягає "у специфіці оформлення взаємозв'язків між кредитором і позичальником... позику ініціює і виконує всю роботу з оформлення і обслуговування сам позичальник, а позичка формулюється як здійснення і надання коштів з ініціативи позикодавця (кредитора), який розмішує сконцентровані ним тимчасово вільні кошти вкладників з метою отримання прибутку". Більше того, автор зауважує, що згідно законодавства України "...позичка не має жодного відношення до кредитування, а стосується лише випадків передавання певних речей у користування інших".

Підтвердженням цього є Новий Цивільний кодекс України, що містить два майже однакових за звучанням і написанням терміни – "позика" і "позичка", однак відмінних один від одного за сутністю самої операції: за договором позики одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а остання зобов'язується повернути першій стороні цю суму грошей або цю кількість речей цього ж роду та цієї якості; за договором позички одна сторона безоплатно передає іншій стороні речі для користування протягом встановленого строку.

Тобто, позика є відносинами на кшталт банківського кредиту, а позичка – оренди [193].

Відмінність позики від кредиту полягає в тому, що вона може надаватись на обмежений або необмежений термін, з різними формами оплати або без неї.

Власники позикового капіталу не є безпосередніми інвесторами виробництва та торгівлі. Саме позичальники, яким позиковий капітал передається у тимчасове користування є інвесторами, тому відбувається роздвоєння капіталу на капітал – власність і капітал – функцію. Власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона перейшла боржнику.

Необхідність в кредиті обумовлена коливаннями потреби в грошових коштах у одних суб'єктів та вивільненням – у інших. Тому Міщенко В.І. [14] стверджує, що "кредит – рух вартості в інтересах реалізації певних потреб".

Економічна енциклопедія дає таке визначення банківського кредиту: "...форма руху позичкового капіталу, який дає дохід (відсоток), надається юридичним особам і громадянам" [151, с. 117].

Лютий І.О. доповнює попереднє визначення, вказуючи, що рух позичкового капіталу "... базується на довірі, з відповідним юридичним оформленням" [114, с. 160].

Соломин С.К. [344, с.5] під банківським кредитом розуміє "форму руху вартості (торби грошей) від банку до позичальника, яка завжди підлягає поверненню в деякому збільшеному розмірі через певний проміжок часу".

Помилковим підходом при трактуванні поняття "банківський кредит" є виділення його деякими авторами [144, с.238], [244, с.46] як "основної форми кредиту".

Кредит може надаватись в двох формах: товарній і грошовій. Погоджуємось із думкою [112, с.386], що "про форму ... можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури".

Внутрішню його сутність і структуру визначає вид кредиту, одним з яких є банківський кредит. Тому помилковим є виділення "формою" кредиту банківський кредит.

Про грошову форму позикового капіталу банку йдеться у визначеннях Денисенко М.П. [196], Івасіва Б.С. [156, с.283] та ін.

Отже, на нашу думку, банківський кредит – це економічні відносини, що виникають між банківською установою як кредитором і позичальниками з приводу руху позикового капіталу, сформованого за рахунок власних і залучених джерел на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання, забезпеченості, диференційованості, економічного ефекту, що юридично закріплюються кредитною угодою встановленої форми.

Сучасна система банківського кредитування характеризується створенням нових методів, форм, видів кредитування, про що свідчить наведена класифікація банківського кредитування (таблиця 1.1).

Сутність та роль кредиту як економічної категорії деталізується через функції, які він виконує, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної

категорії з системою економічних відносин. Ці функції кредиту тісно пов'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Таблиця 1.1.

Класифікація банківського кредитування *

Ознака банківського кредиту

Види банківського кредиту

1

2

І. За цільовим спрямуванням

– виробничий; – споживчий

2. За термінами використання

– короткострокові (до 1 року);

– середньострокові (1-3 роки);

– довгострокові (більше 3-х років)

3. За строками повернення

– строкові;

– прострочені;

– відстрочені (пролонговані);

– до запитання

4. За формою повернення

– одноразовим платежем після закінчення строку;

– поступово рівними строковими виплатами;

– відповідно до особливих умов, передбачених в кредитній угоді;

– на вимогу кредитора;

– повернення нерівними строковими виплатами

5. За видами забезпечення

– бланкові (незабезпечені);

– забезпечені заставою,

– забезпечені гарантійними зобов'язаннями: поручительством, цесіею, страхуванням

6. За ступенем ризику

– стандартні;

– з підвищеним ризиком

7. За валютою надання кредиту

– в національній валюті;

– в іноземній валюті;

– мультивалютні

8. За позичальниками

– юридичним особам;

– фізичним особам;

– державним органам;

– банківським установам

9. За кількістю кредиторів

– кредити надані одним банком;

– консорціумні кредити;

– паралельні

10. За призначенням

– на збільшення капіталу;

– на тимчасове поповнення засобів;

– на відтворення втраченого капіталу

11. За методами надання

– одноразові;

– відкриття кредитної лінії;

– гарантовані (з попередньо обумовленою датою видачі, з видачею у міру виникнення в ній потреби)

12. За видом процентної ставки

– з фіксованою процентною ставкою;

– з плаваючою процентною ставкою;

– дисконтні

13. За економічним змістом

– на формування запасів;

– на фінансування виробничих витрат;

– факторинг;

– під відвантажені товари;

– на збільшення основних засобів

14. За ступенем концентрації об'єктів кредитування

– кредити під одиничну потребу;

– кредити під сукупні потреби;

– кредити під укрупнену потребу

15. За напрямком вкладення

– позики на поточні потреби;

– інвестиційні

16. За суб'єктним призначенням

– кредити торговельно-промисловим підприємцям;

– аграрним підприємцям;

– міжбанківські;

– небанківським фінансово-кредитним установам;

– органам влади

17. За роллю банків

– активний;

– пасивний

18. За періодичністю сплати процентів за кредит

– при погашенні заборгованості наприкінці строку дії договору;

– щомісяця;

– щотижня;

– щодня;

– за індивідуальним графіком

19. За способом надання

– готівково-грошові позики (шляхом перерахування коштів з рахунку на рахунок, або видача готівкою);

– рефінансування (облік векселів, ломбардні позики, купівля ресурсів на міжбанківському ринку, випуск комерційним банком облігацій та інших боргових зобов'язань);

– переоформлення (реструктуризація боргу);

– вексельні кредити

*Джерело: узагальнено автором на основі [112, 113, 114, 126, 156, 186]

Погляди на функції кредиту в науковій літературі є неоднозначними і викликають дискусії. Відсутність загальноприйнятої методології вирішення питання щодо функцій кредиту призвело до наявності в економічних джерелах необмеженої кількості функцій: 2,3,5,6 тощо.

В літературних джерелах більшість економістів-науковців [186; 156; 112] виділяють, як правило, три основні функції кредиту: перерозподільча, емісійна, контрольна.

Перерозподільча функція відіграє важливу роль в забезпеченні економічного зростання економіки країни і передбачає перетворення на позиковий капітал вільних грошових коштів та їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами тощо.

Чухно А.А, піддав критиці виділення першою саме перерозподільчу функцію, адже, на його думку, "розподіл, сфера розподільчих відносин становив складову суспільного відтворення та все ж не вона, а сфера виробництва відіграє визначальну роль. І коли кредиту відводиться не розподільча, а навіть перерозподільча функція, то фактично кредитові надають другорядної ролі" [394, с.8-9].

Емісійна функція кредиту полягає в тому, що за допомогою механізму кредитної рестрикції та кредитної експансії створюються гроші для грошового обігу. Щодо цієї функції, то її трактування різними авторами відрізняється: одні називають її "функцією заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками" [113, с. 185]; інші – "антиципаційною" [156, с.266].

Щодо контрольної функції, то вона заключається в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль за дотриманням умов кредитної угоди між суб'єктами кредитних відносин, який є складовою загального механізму управління процесом кредитування.

Однак, на думку Савлука МЛ. [112, с.391], цю функцію багато хто заперечує, оскільки "контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим – фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є родовою ознакою лише кредиту".

Основними функціями, на думку авторів [244], в яких найповніше розкривається сутність кредиту є "акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу; перерозподільча; економія витрат обігу; прискорення концентрації та централізації капіталу; регулювання; розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема, суперечностей інвестиційного процесу".

На нашу думку, майже всі вони є складовими перерозподільчої функції.

На думку Версаль H.I., "...із методологічної точки зору визначення функцій будь-якої економічної категорії має здійснюватися таким шляхом, щоб кожна з виділених функцій була притаманна різним проявам цієї категорії... У зв'язку з багатогранністю категорії кредиту, обумовленої надзвичайно великою розмаїтістю кредиторів і позичальників, які мають на меті різноманітні цілі, досить складно виокремити основні функції кредиту. З теоретичної точки зору функції кредиту необхідно розглядати, базуючись не тільки на принципі притаманності всім формам кредиту, але й на суттєвому впливі кредиту на грошовий обіг у сучасній економіці Тому, на думку автора, такими функціями, які притаманні всім формам кредитних відносин є перерозподільна функція, функція створення кредитних документів та стимулююча функція [79].

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту, яку варто розглядати в двох аспектах: кредит спонукає і зобов'язує позичальника до ефективного ведення господарської діяльності, щоб покращити свої економічні показники, повернути кредит і одержати прибуток; з другої сторони – є стимул і для кредитора – отримання прибутку у вигляді відсотків.

В літературних джерелах виділяються такі функції кредиту, якими є перерозподільна, функція заміщення грошей кредитними операціями, скорочення витрат звернення, прискорення концентрації капіталу, обслуговування товарообороту, прискорення науково-технічного прогресу, макроекономічне регулювання господарських процесів, контрольна, емісійна.

Названі функції, на нашу думку, значно високо підносять роль кредиту в суспільному виробництві і виводять кредит далеко за межі обмежувальних перерозподільчої і контрольної функцій.

Таким чином, саме розгляд кредиту у розвитку та в процесі змін дасть визначити конкретну історичну суть категорії, що випливає із самої природи процесу виробництва, необхідності забезпечити безперервність та ефективність суспільного відтворення.

Чухно А.А. "однією із головних причин обмежувального тлумачення кредиту та його ролі у розвитку економіки" вважає "те, шо він розглядається як усталена категорія, що не розвивається і залишається майже однаковою незалежно від ступеня соціально-економічного прогресу". Автор наголошує на появі "нової форми суспільного виробництва – товарно-кредитної", за якої кредит є ефективною формою господарювання, оскільки на відміну від стихійності, властивої товарному виробництву "за умови кредитного господарства" і "беручи позику підприємець вживає усіх заходів аби забезпечити раціональне використання матеріальних і людських ресурсів, одержати добрий прибуток і забезпечити своєчасне повернення позики з відповідною оплатою" [394, с.10].

Тобто, кредит відіграє вагому роль у суспільному виробництві і при виході на новий рівень розвитку економіки вагомим є економічний ефект від кредитних відносин як для кредитора у вигляді отримання прибутку від кредитної операції так і для позичальника у вигляді прибутку на позичений капітал, передумовою чого є обґрунтування підприємцем доцільності і ефективності використання позичених коштів, що визначає обсяги виробництва.

Онисько С.М. [267, с.59] стверджує, що "поряд із загальноприйнятими функціями" необхідно "ввести інвестиційну, оскільки кредит відіграє роль інструменту фінансування основних фондів, останнім часом дедалі більше випадків сплати тіла кредиту цінними паперами підприємств, а також існують методи інвестування (фінансування) шляхом кредитування, тому це є інвестиційною діяльністю".

На думку Євтух О.Т. [153, с.17-18] перерозподільча і капіталотвірна функції кредиту "найбільшою мірою відображають природу кредитних відносин та їхній взаємозв'язок із законом вартості". В той же час виділена автором "функція взаємодопомоги", сутність якої зводиться до того, що "учасники кредитних відносин допомагають один одному у збільшенні вартості", тобто, вона "ґрунтується на принципі використання вартості", на нашу думку, е основою перерозподільчої функції і її повторенням. Цікавим, є підхід Євтух О.Т., яка визначає ще й такі функції як інтеграційно-формуюча, здатність створювати ефект синергії та духовна. На думку автора, "що більше розвинене фінансове кредитування, то розгалуженіші взаємозв'язки довіри- відповідальності існують між членами суспільства і тим більше воно єдине і монолітне", а "в умовах політичної свободи, плюралізму думок і демократичного вибору головною інтегрувальною силою у державі є нормовані грошові відносини між громадянами". В той же час, автор підкреслює, що "найбільший коефіцієнт синергії у сучасних банківських системах, де норматив довіри (платоспроможності) дає можливість на кожну частину власного капіталу отримати двадцять чотири частини позичкових коштів", а "ефект синергії тим вищий, чим більше членів суспільства вступають у довірчо- відповідальні відносини. При цьому найбільший результат у зростанні вартості утворюється там, де вищі кількісні та якісні показники кредиту, похідним якого є коефіцієнт синергії".

Щодо духовної функції, то Євтух О.Т. вважає, що "така функція кредиту за умов фінансової синхронізації довірчо-відповідальних відносин у суспільстві, може не діяти, якщо буде порушено пріоритет норм кредитування над його нормативами [153, С. 18-19].

Отже, автор пізнання кредиту й пошук шляхів ефективного управління кредитним процесом здійснює через теорію нормування і стверджує про важливість і необхідність норм довірчо-правових відносин.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредит як економічна категорія, більш повно розкривається в його функціях, завдяки яким він виокремлюється серед інших категорій і які чітко проявляються в ринкових умовах, що сприяє зростанню ролі кредиту в суспільному виробництві.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси