Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Роль банківської системи України у механізмі кредитного забезпечення...Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних...Юридичні форми забезпечення банківських кредитівФорми та види забезпечення банківських кредитівУправління системою забезпечення фінансової безпеки підприємстваМетодологічне забезпечення кредитними ресурсами підприємницької...БУХГАЛТЕРСЬКА ЗВІТНІСТЬ У СИСТЕМІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ...СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ"Статистика банківської діяльності"БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ЯК ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізми банківського кредитування в аграрній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Банківський кредит в системі фінансового забезпечення діяльності аграрних підприємств

Реформи, що відбулися, вплинули на всі сторони економічного життя та найбільше на фінансові відносини. Принциповість таких перетворень полягає у докорінній зміні ролі фінансів в економічних відносинах. Якщо раніше при плановій (директивній) системі господарювання основну роль відігравали матеріальні потоки, а гроші виконували другорядну роль, опосередковуючи ці процеси, виступали як загальний вимірник вартості матеріальних ресурсів, у ринкових умовах вони, через фінансові інструменти, стають основними регуляторами ринкових відносин. Така трансформація фінансових відносин суттєво підвищила роль фінансових інструментів в економічному житті суспільства, в т.ч. й сільському господарстві [129, с. 67].

В сучасних умовах фінанси використовуються державою як ефективний регулятор економічного і соціального життя суспільства, їх вплив розкривається шляхом вивчення фінансової політики і фінансового механізму.

В умовах трансформаційних перетворень в економіці України все більшого значення набуває розвиток підприємництва як соціально- економічної основи ринкової економіки. За цих умов саме підприємства повинні стати у центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки. Фінансові ресурси як матеріальні носії фінансових відносин відіграють важливу роль в системі фінансів суб'єктів господарювання та важливе їх значення для функціонування економічної системи.

Головною умовою ефективного функціонування підприємницьких структур на селі залишається можливість забезпечення своєї діяльності фінансовими ресурсами. З метою ефективного використання фінансових ресурсів підприємствами та реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм, який являє собою систему визначених фінансовою політикою економічних заходів (методів, інструментів і важелів), що функціонують в межах нормативно-правового законодавства і спрямовані на забезпечення обслуговування фінансовими ресурсами операційної, фінансової, інвестиційної й інших видів діяльності.

Тобто, фінансовий механізм являє собою форми та методи впливу на суб'єкти та об'єкти фінансового управління, завдяки яким досягаються намічені стратегічні цілі будь-якої підприємницької структури.

Фінансовий механізм підприємницьких структур, роль яких у фінансовій системі є вагомою, визначає системний підхід до оптимізації затрат, зниженню собівартості продукції, пошуку резервів збільшення прибутку, росту рівня рентабельності, зміцненню конкурентоспроможності підприємства на ринку тощо.

Основною складовою фінансового механізму підприємницьких структур є фінансове забезпечення, за допомогою якого забезпечується створення та використання на підприємствах грошових фондів, які в процесі фінансово- господарської діяльності матеріалізуються в різноманітних активах і сприяють безперебійному процесу відтворення.

Аналіз економічних джерел дає можливість зробити висновок щодо різнобічного трактування поняття "фінансове забезпечення".

Більшість авторів [108, 405, 42] схиляються до думки, що фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватися у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Так, Майзус М.С. вважає, що фінансова діяльність підприємства безпосередньо спрямована на його фінансове забезпечення і створення фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку, забезпечення збільшення прибутку за рахунок підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, підвищення якості продукції, поліпшення використання виробничих фондів [220, с. 427].

Не погоджуємось з автором в плані того, що не лише фінансова діяльність, а й інші види діяльності (операційна, інвестиційна), яку здійснюють підприємства, потребує фінансового забезпечення. Тому виділяти лише її є некоректним і помилковим.

Фінансове забезпечення – формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел), кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості), бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах); оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату) та інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту) [405, с.96].

Зустрічається в економічній літературі ототожнення категорії "фінансове забезпечення" з категорією "самофінансування", хоча ми не погоджуємось з цим, оскільки фінансове забезпечення є ширшим поняттям і включає всі джерела фінансування господарської діяльності, а самофінансування здійснюється переважно за рахунок власних коштів.

Формами фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування й зовнішнє фінансування, а інструментами механізму фінансового забезпечення – склад і структура його джерел. Вони визначають не тільки політику фінансування господарської діяльності підприємства, а й впливають на фінансові результати його діяльності.

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації.

Більшість підприємств суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки працюють на умовах комерційного розрахунку, основною метою діяльності є отримання прибутку і тому важливим є вміння вести беззбиткову діяльність, що є основним мотивом підприємницької діяльності.

Сьогодні в Україні ще певна кількість підприємств залишаються збитковими в силу різних причин в тому числі і специфічних особливостей галузі, якою є аграрний сектор економіки, однак ця частка є нижчою в порівнянні з іншими галузями економіки.

Так, за підсумками господарювання у 2011 році фінансовий результат підприємств в Україні від звичайної діяльності до оподаткування становив у промисловості 64,6 млрд. грн. а в сільському господарстві – 14,7 млрд. грн. Відповідно частка підприємств, котрі зазнали збитків, у їхній загальній кількості дорівнювала в промисловості 40,8%, у сільському господарстві – 14,9%. [408, с. 119].

У Вінницькій області нині збитковими залишаються 14,2% сільськогосподарських підприємств (2010 р.), і ця частка зменшилась проти 2007 р. (21,9%).

Слушною є думка, що фінансове забезпечення аграрного підприємства характеризує такий стан фінансових ресурсів, за якого підприємство може маневрувати грошовими коштами для забезпечення безперервного процесу фінансово-господарської діяльності, а також оновлення та розширення його фондів, тобто задовольняє потреби підприємства відповідно до стратегії його розвитку [187, с. 61].

Кашенко О.Л. вказує, що "фінансування – це забезпечення необхідними фінансовими ресурсами витрат на розвиток народного господарства, які здійснюються за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання, асигнувань з державного бюджету та інших фінансових джерел. Тобто фінансування за таким уявленням має функцію грошового покриття витрат..., можна розглядати як фінансове забезпечення процесу відтворення..." [162, 98 с.].

На нашу думку, особливо в умовах ринкової економіки, фінансування може здійснюватись не лише "за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання", як вказує Кашенко О.Л., а й за активної участі кредитних ресурсів або позикових коштів, тому помилковим є таке судження.

На думку Лишанського М.П., без стабільного й ефективного фінансового забезпечення аграрних формувань неможливо досягти високих фінансових результатів, проведення інтеграційних процесів у галузі. Крім того, на думку автора, механізм фінансового забезпечення не є раз і назавжди застиглим явищем, він має постійно вдосконалюватися [211, с. 4]. Розрізняють забезпечувальну та регулювальну дію фінансового забезпечення діяльності господарюючих суб'єктів.

Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх обсягів коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення. Вона характеризує активний вплив фінансового забезпечення [115, с. 115].

З розвитком ринкової економіки і особливо в умовах нестабільності та фінансової кризи найбільш повно проявляються сутність та функції фінансових ресурсів, що покликані забезпечувати платоспроможність, стабільність, фінансову підтримку суб'єкта господарювання. Із зміною економічних умов в тій чи іншій країні відбувається зміна ролі і сфери застосування фінансових ресурсів. Вагому роль фінансові ресурси відіграють в безперебійному процесі кругообороту оборотного капіталу підприємства, оскільки у будь-якого підприємства оборотні засоби і засоби обігу є величиною, яка постійно змінюється, тому змінюють і пропорції між фінансовими ресурсами, що знаходяться в товарній, фінансовій і грошовій формах. Об'єктивний процес припливів і відливів обігових засобів окремих підприємств вимагає певної гнучкості всієї системи організації руху фінансових ресурсів. Тобто, фінансові ресурси відіграють специфічну роль в економіці: вони не тільки забезпечують безперервність виробництва, а й прискорюють його... Практично фінансові ресурси – це той єдиний елемент економічних ресурсів підприємства, які з мінімальними часовими втратами трансформуються у будь-які інші необхідні підприємству ресурси [131, с. 21].

За роки проведених реформ внаслідок інфляції, обсяги якої зростають і нині, диспаритету цін були фактично втрачені власні оборотні кошти підприємств, тому проблема пошуку джерел фінансових ресурсів є однією з основних питань підприємницької діяльності.

Аграрний сектор економіки, як вже відмічалося, має свої специфічні галузеві особливості функціонування, що відображається на формуванні та використанні ресурсного потенціалу аграрних підприємств. Особливості формування і використання фінансових ресурсів аграрними підприємствами приведені на рисунку 1.1.

Крім приведених специфічних ознак сільськогосподарського виробництва варто відмітити також порівняно нижчу, ніж в інших галузях економіки фондозабезпеченість виробництва та набагато нижчий рівень оплати праці. Аграрні підприємства сьогодні потребують особливого механізму формування фінансових ресурсів, враховуючи галузеву специфіку виробництва сільськогосподарської продукції.

Отже, фінансові ресурси, перебуваючи у постійному русі, чинять безпосередній вплив на процес виробництва та на підприємницьку діяльність, оскільки через наявність у своєму розпорядженні ліквідних активів погашаються поточні зобов'язання підприємства, забезпечується стабільність і конкурентоспроможність підприємства, здійснюється фінансування розширеного відтворення з метою досягнення основної мети підприємця – підвищення його прибутковості.

Стецюк П.А. [347, с. 143] підтверджує думку і визначає "фінансові ресурси підприємства (суб'єкта господарювання) як його найбільш ліквідні активи, що забезпечують неперервність руху грошових потоків".

Фінансові ресурси підприємств класифікують за такими основними ознаками: джерела формування; етапи формування; форма реалізації (рис. 1.2.).

Специфічні ознаки сільськогосподарського виробництва та їх вплив на формування і використання фінансових ресурсів

Рис. 1.1. Специфічні ознаки сільськогосподарського виробництва та їх вплив на формування і використання фінансових ресурсів*

Джерело: складено автором на основі [107, с. 185]; [131, с. 90]; [376, с. 87]; [115, с. 81]

Як свідчить вітчизняна та зарубіжна практика, основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств можуть бути власні фінансові ресурси, що формуються з власних джерел фінансування; залучені, якими є кошти, що не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу і формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості та позичені ресурси, які отримує підприємство у позику на певних встановлених умовах і формуються вони переважно за рахунок кредитів банку.

Власні ресурси утворюються під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу, а в якості інвестиційних ресурсів використовуються амортизаційні відрахування, прибуток. Однак, в сучасних умовах господарювання амортизаційні відрахування через існування понижуючих коефіцієнтів та недосконалу систему індексації вартості основних засобів не можуть забезпечувати розширене відтворення, а забезпечують лише покриття поточних виробничих витрат підприємства.

Усі види перерахованих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання прибутку як основного мотиву здійснення підприємницької діяльності.

Істотне зменшення можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок власних коштів суб'єктів підприємництва, на думку Юрків Н.Я. [408, с. 119] спричинене "обмеженістю власного капіталу, прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств", "значною кредиторською заборгованістю", "високою регіональною концентрацією ринків збуту продукції підприємств основних видів економічної діяльності, що істотно обмежує можливості подальшого збільшення обсягів господарської діяльності, а отже, унеможливлює підвищення фінансової спроможності" та недостатньою фінансовою стійкістю й ліквідністю".

Недостатнє фінансування розвитку підприємств аграрного сектору за рахунок власних коштів сприяє зменшенню обсягів інвестицій в основний капітал, видатків на модернізацію техніко-технологічного стану підприємницьких структур тощо.

В структурі джерел фінансування основного капіталу підприємств України найбільшу частку займають власні кошти підприємств (в 2010 р. – 65,6% до загального обсягу), частка кредитів банків та інших позик становить лише 6,6% в 2010 р. проти попереднього 2009 р. – значно скоротилася (була 21,7%).

В цілому динамічне зростання частки кредитів банків в інвестиціях в основний капітал підприємств спостерігалося наступним чином: з 1,9% в 2002 р. до 20,6% в 2010 р. (додаток А).

Класифікація фінансових ресурсів підприємницьких структур

Рис. 1.2. Класифікація фінансових ресурсів підприємницьких структур*

*Джерело:[281]

Серед чинників, що сприяли зменшенню питомої ваги банківських кредитів у структурі обігових коштів підприємств, наявний рівень процентних ставок за кредитами банків, оскільки від них залежить попит на кредит. Відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Тому банки, регулюючи пропозицію кредитів, повинні орієнтуватися на зміну попиту на кредити. Проте слід зважити на те, що банки можуть задовольняти попит на кредити лише маючи платоспроможних позичальників і за наявності надійних механізмів захисту від ризиків [397, с. 123].

Обсяг інвестицій у основний капітал за 2011 р. становить 238,175 млрд. грн. при цьому частка інвестицій у розвиток підприємств промисловості в їх загальному обсязі дорівнює 36,2%, а сільського господарства, мисливства та лісового господарств – тільки 7,7%. У восьми областях частка інвестицій у основний капітал підприємств сільського господарства перевищує середнє значення по Україні та лише в трьох дорівнює більше ніж 25% (у Херсонській, Кіровоградській і Черкаській областях) [408, с. 121].

Залучення в процес фінансування підприємницької діяльності аграрних підприємств достатніх коштів вітчизняних і іноземних івесторів також залишається певною перепоною через непривабливість галузі сільського господарства для інвестицій.

Як наслідок, "протягом перших 18 років інвестиції в аграрний сектор практично взагалі не залучалися... протягом 2007-2010 рр.. частка інвестицій у аграрний сектор не перевищувала 1-1,2%, в той час як наприклад, в промисловості вона коливалась у межах 11,3-21,1%" [410, с. 17].

Незважаючи на те, що впродовж 2003-2010 рр.. обсяг інвестицій у основний капітал в сільському господарстві зріс майже у 5 разів (для порівняння: в середньому по економіці держави зростання становило лише 2,9 рази), в цілому на відтворення та оновлення спожитого основного капіталу в аграрній сфері припадає лише 4-7% усіх інвестицій. В той самий час на промисловість припадає близько третини усіх фінансових вкладень у основний капітал... Це змушує аграрну сферу орієнтуватися у пошуку необхідних фінансових ресурсів на альтернативні джерела – прибуток та акумульований капітал" [410, с. 16].

Однак, негативною тенденцією є збитковість більшості аграрних підприємств, за оцінками фахівців, частка збиткових коливалася в інтервалі 26,3%-48,2%, а обсяг збитків зріс – утричі. Тому розраховувати на прибуток як одне з основних джерел фінансування аграрних підприємств особливо не приходиться.

Сьогодні економіка аграрного сектора потребує збільшення інвестування в цю галузь, що сприятиме формуванню конкурентоспроможного агропромислового виробництва та вирішуватиме проблему продовольчої безпеки країни.

Важливість банківського кредитування полягає і в здійсненні інвестиційної діяльності, оскільки підприємства, які не мають достатніх фінансових ресурсів для нарощування або оновлення основних коштів, потребують фінансової підтримки. У свою чергу, комерційні банки, здійснюючи кредитну політику, виходять із потреби забезпечення інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів [81, с.98].

В той же час, на думку автора, "роль кредитування в різних фазах економічного циклу є не однаковою. В умовах економічного піднесення кредит виступає чинником зростання, який перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, виявитися в умовах надвиробництва товарів, а особливо він помітний в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей [81, с.98].

Питання ролі банківського кредиту в системі фінансового забезпечення підприємницької діяльності аграрних підприємств залишається досить гострим і болючим сьогодні, оскільки незважаючи на особливість, пріоритетність і перспективність розвитку аграрної сфери в економіці країни, її ризиковість змушує банки неохоче і насторожено вступати в кредитні відносини з такими підприємцями.

Як свідчення цього "частка короткострокових кредитів, вкладених фінансовими установами України в агросферу, не перевищує 5%... протягом 2007-2009 рр. її вдалося втримувати на рівні близько 4%, але в 2010 р. обсяги кредитів значно скоротилися і становили лише 3,1% від рівня 2007. В загальній структурі короткострокових кредитних коштів їх частка стала практично неіснуючою – 0,1%. Для порівняння обсяг короткострокових кредитів, вкладених у промисловість, коливався протягом цього періоду біля відмітки 30- 43%, збільшившись у абсолютному вимірі на 60,4%" [410, с. 16].

Крім того, як наслідок ризиковості галузі, на думку фахівців, частка проблемних кредитів у аграрному кредитному портфелі вітчизняних банків досягає 10%, що є вкрай негативною тенденцією, яка позначається на кредитному забезпеченні галузі сільського господарства.

Основними причинами такої ситуації є відсутність досконалого механізму управління кредитними ризиками, недосконалість законодавчої бази з питань банківського кредитування, зародковий стан розвитку страхового ринку, відсутність ліквідної застави у аграрних підприємств.

Тому в системі фінансового забезпечення підприємницької діяльності аграрних підприємств роль банківського кредиту є незначною, що потребує пошуку механізмів, що призвели б до поліпшення кредитного забезпечення таких підприємств.

Отже, проблема належного фінансового забезпечення агропромислового виробництва в Україні з актуальної в перші роки реформування аграрного сектора економіки перетворилася в ключову, яку не вдалося належним чином вирішити й дотепер. Нинішня ситуація з незадовільним станом кредитування реального сектору економіки і аграрного виробництва, зокрема, пов'язана із чинниками макросередовища, впливом світової фінансової кризи на обсяги кредитування.

Як свідчить зарубіжний досвід, в усьому світі високі темпи кредитування спостерігалися в докризовий період.

В 2005-2008 рр.. середньорічні темпи приросту кредитів у багатьох країнах перевищували 50-70%, внаслідок чого відбулося "перекредитування економіки". У 2008 р. відношення кредитів до ВВП в Україні склало 78,2%, у Польщі – 61,6%, Чехії – 59,2%, Словаччині – 53,8%, Румунії – 43,5%, Росії – 42,3%. Досить гострою виявилася кредитна криза в Україні. У 2008 р. порівняно з 2007 р. загальний обсяг кредитування економіки збільшився майже на 72,5%, в тому числі кредитування не фінансових корпорацій – на 70,3%, а кредитування домашніх господарств – на 74,9%. Однак уже в 2009 р. кредитування економіки скоротилося на 5,9%, а кредити домашнім господарствам – на 14%. Фактично докризовий обсяг кредитного портфеля банків було відновлено лише в середині 2012 р. [253, с.4].

Основними напрямами аграрної політики на найближчу перспективу повинно бути удосконалення системи фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств. Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стабільний фінансовий стан підприємства, платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. Тому найважливішими завданнями підприємств є пошук резервів збільшення фінансових ресурсів і найефективніше їх використання.

Сільськогосподарські товаровиробники працюють за рахунок ресурсів, які сьогодні є недостатніми для самофінансування. Банківське кредитування не відіграє суттєвої ролі у розвитку сільськогосподарської галузі, хоча сьогодні намітились позитивні тенденції щодо зростання обсягів кредитування з боку вітчизняних комерційних банків, у тому числі і пільгового кредитування.

Можливості аграрних підприємств у фінансовому забезпеченні своєї діяльності дещо обмежені в порівнянні з іншими галузями економіки, оскільки сільське господарство є специфічною галуззю економіки, що, в свою чергу, вимагає врахування його особливостей з метою недопущення необачних і негативних дій всупереч природним явищам та специфіці ведення агропромислового виробництва.

Специфічними особливостями аграрного сектора є сезонність виробництва, вплив природнокліматичних факторів на процес виробництва, нерівні умови функціонування на ринку в порівнянні з іншими галузями економіки. Перераховані особливості аграрного сектора економіки мають безпосередній вплив на фінансове забезпечення аграрних підприємств і особливо на формування, використання і нагромадження фінансових ресурсів [55, 57, 58, 60, 65].

Так, сезонність виробництва спричиняє нерівномірне здійснення витрат впродовж календарного року, інколи нагальне і непередбачуване (пов'язане із природними умовами, від яких залежне аграрне виробництво), тому потреба у фінансуванні протягом календарного року є різною і необхідною в той чи інший період. Сезонність сприяє необхідності збільшення терміну залучених кредитів для покриття тимчасових потреб у рослинництві та тваринництві, оскільки, як показує вітчизняна практика, більшість підприємств, користуючись як правило, короткостроковими кредитами, вимушені продавати "за безцінь" свій урожай, щоб погасити отримані позики. Це однозначно негативно позначається на діяльності підприємств аграрної сфери економіки.

Дія природно-кліматичних факторів призводить до непередбачуваних і не прогнозованих результатів діяльності аграрних підприємств під впливом сприятливих чи несприятливих погодних умов для вирощування врожаю сільськогосподарських культур, що сприяє необхідності створення резервів фінансових ресурсів задля забезпечення та протидії ризикам, забезпечувати страховий захист тощо.

Нерівні умови функціонування на ринку пов'язані, перш за все, з обмеженістю доступу саме аграрних підприємств до кредитних ресурсів, що негативно позначається на фінансовому забезпеченні їх діяльності.

Врахування вищезгаданих особливостей є важливою передумовою розвитку системи кредитного забезпечення аграрної галузі.

У фінансовому забезпеченні аграрних підприємств коштами, необхідними для здійснення нормальної виробничої діяльності, велику роль мають відігравати кредити банків. Необхідність і особлива роль кредиту в аграрному секторі зумовлені специфікою відтворювального процесу, що прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності. Саме через кредит як один із фінансових інструментів впливу на процес виробництва можна вирішити проблеми фінансового забезпечення підприємств аграрного сектору економіки.

Кредитні відносини аграрного сектора характеризують якісно новий рівень розвитку економіки, коли виробничому процесу передує кредит, кредитна операція, яка дає змогу завчасно визначати обсяги виробництва та умови реалізації продукції на певному ринку [164, с. 209].

Кредит сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, економному використанню матеріальних ресурсів і грошових надходжень, зміцненню господарських зв'язків між усіма підрозділами агропромислового комплексу, впливає на прискорення оборотності засобів підприємства.

Склалася практика, за якої аграрний сектор економіки є для банків непривабливим для інвестування, що ставить аграрні підприємства в неоднакові умови функціонування. Можна вважати, що скорочення обсягів кредитування економіки в основному відбулося за рахунок зменшення кредитування аграрного сектора економіки.

Онисько С.М. [268, с.314] підтримує цю думку і вказує, що "у нинішніх умовах існуюча система кредитування орієнтована на дохідність у галузях із відносно високою оборотністю капіталу, пропоновані відсоткові ставки й умови не дають змоги сільськогосподарським підприємствам бути повноправними учасниками ринку кредитних ресурсів".

Кредитне обслуговування сільськогосподарських підприємств, враховуючи особливості і специфіку галузі, потребує дотримання економічно обґрунтованих строків, обсягу, вартості кредиту, вчасності його надходження до позичальника, обґрунтованості порядку погашення кредиту й процентів за користування ним.

Враховуючи низький рівень прибутковості сільськогосподарських підприємств та підвищену нестійкість їх фінансового стану порівняно з іншими галузями економіки, спід мати на увазі, що вартість кредиту для них повинна бути невисока. Що стосується порядку погашення кредиту, то сільськогосподарські товаровиробники спроможні усі платежі за зобов'язаннями здійснювати по мірі одержання виручки від реалізації продукції. Тобто, найсприятливішим способом повернення є поступове у розстрочку погашення його разом з відсотками за користування.

Вихід галузі сільського господарства з кризового стану сприятиме покрашенню фінансового стану аграрних підприємств, збільшенню їх прибутковості, а отже аграрні підприємства стануть привабливішими і надійними парнерами для банківських установ.

Рябоконь В.П. [323, с. 3] схиляється до думки, що нинішній стан підприємств агропромислового комплексу "вимагає обґрунтованого визначення стратегічних напрямів здійснення аграрної політики зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішнього й зовнішніх ринків продовольства, прискорення соціально-економічних перетворень на селі".

До специфічних ризиків кредитування аграрних підприємств в посткризовий період відносять також, окрім наведених вище, нестабільність бюджету та невиконання його статей, пов'язаних з фінансуванням сільського господарства.

На думку Юхименко П. "перешкодами на шляху розвитку кредитування аграрного сектору є відсутність традицій функціонування агросектору в ринкових умовах, низька культура роботи позичальників із кредитами і недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосується саме невеликих фермерських господарств" [409, с. 61].

Малі і середні підприємницькі структури аграрного сектора досить гостро за інших відчувають труднощі з доступом до кредитних ресурсів, оскільки банки, враховуючи ризикованість і специфіку галузі ставлять завищені до них вимоги, які невзмозі виконати більшість підприємств, що обмежує їх фінансові можливості і не є стимулом до здійснення підприємницької діяльності.

Такими вимогами є такі [387, с.30-32]:

– сільськогосподарські підприємства, які є юридичними особами з терміном роботи не менше 24 місяців;

– вид діяльності: вирощування зернових і олійних культур; виробництво молока; виробництво м'яса;

– вирощування інших сільськогосподарських культур (за умови наявності контрактів на збут з відомою західною компанією);

– стабільний фінансовий стан і кредитоспроможність;

– відкриття поточного рахунку та переведення оборотів пропорційно кредитної заборгованості.

З позиції аграрного підприємства: якщо підприємство (суб'єкт малого підприємництва) новостворене і перебуває на етапі, коли найбільше потребує додаткового фінансування – претендувати на банківський кредит воно не може; більшість малих підприємств не мають стабільного фінансового стану, виходячи із специфіки сільського господарства і неможливості передбачити майбутні результати;

– значна маса суб'єктів малого підприємництва не мають коштів для купівлі нової дорогої сільськогосподарської техніки і устаткування, яке пропонується банком; більше того, у них нема потреби у такій техніці – більшість підприємств мають 100-400 гектарів землі, для яких не потрібна техніка, що обробляє тисячі гектарів; такі підприємства купують техніку і устаткування, яке уже було у використанні, що вигідніше і економніше; навіть, якщо підприємство і бере таку техніку в кредит, то існує ймовірність того, що у нього не буде коштів, щоб 30% початкового внеску; 18% річних по кредиту значно більше порівняно з Європою. В Італії практикується надання пільгових довгострокових позик для суб'єктів малого підприємництва під 3-5% річних за ринкової процентної ставки близько 15%.

Юхименко П. [409, с.59] вбачає проблему недоступності кредитних ресурсів для малих і середніх підприємств через "відсутність відповідної законодавчої бази, котра б регулювала іпотеку на землю сільськогосподарського призначення та надійного механізму захисту прав землевласників, що унеможливлює використання землі як застави для отримання банківського кредиту". Це, на нашу думку, є важливою умовою при наданні кредитів, яку більшість підприємницьких структур не можуть виконати через відсутність відповідної застави.

Дзюблюк [121, с. 11] вважає, що для суб'єктів малого і середнього бізнесу існує "порівняна обмеженість спектра банківських кредитних послуг, асортимент яких у вітчизняних банків налічує досить обмежену кількість можливих програм співробітництва (це, передусім, кредит на поповнення оборотних коштів, кредит на поточну діяльність, кредит на придбання обладнання), тоді як в країнах із розвинутими ринковими відносинами масштабність і розмаїття форм кредитної співпраці налічує десятки різних програм".

Таку ж думку щодо кредитного забезпечення підприємців підтримує Гідулян А. [96, с. 40-45], який стверджує, що "сьогодні лише десята частина банків має спеціальні кредитні програми для роботи з цим важливим клієнтським сегментом, не кажучи вже про комплексне обслуговування його потреб". Отже, в Україні склалась ситуація, за якої існують суттєві чинники, що стримують кредитування аграрних підприємств (рис. 1.3).

Чинники стримування банківського кредитування аграрних підприємств

Рис. 1.3. Чинники стримування банківського кредитування аграрних підприємств*

*Джерело: складено автором на основі [389, с.46]; [109, с. 112]; [397, с. 125].

Всі перерахованім чинники в основному формуються поза банківською системою і лише зусиллями банків не можуть бути вирішені.

Найбільший вплив на сучасний стан кредитування аграрних підприємств справляють чинники, що лежать в площині зовнішнього середовища, тобто держави, яка завдяки необхідним ринковим інструментам та важелям впливу може змінити ситуацію в бік скорочення чинників, які стримують кредитування аграрних підприємств.

Чинники, що лежать в площині внутрішнього середовища функціонування підприємницьких структур в цілому склались за рахунок негативного впливу зовнішнього середовища.

Отже, дослідження показує, що на даний час комерційні банки не зацікавлені у кредитуванні підприємств аграрного сектора і в результаті понад 80% сільськогосподарських підприємств залишаються поза сферою інтересів комерційних банків.

Недосконалою залишається в Україні практика фінансування підприємств аграрного сектора комерційними банками – основними кредиторами країни, зокрема, недосконалим є механізм банківського кредитування, що проявляється в незначних обсягах наданих кредитів підприємствам АПК та наявності прострочених банківських кредитів; високих процентних ставках за кредитами; завищених вимогах до застави позичальників тощо [75, с. 27].

Крім того, проблемою в кредитуванні аграрних підприємств є нерозвиненість їх кредитування іншими структурами, якими можуть стати кредитні спілки. Незважаючи на значну їх кількість в Україні (700 одиниць), світова фінансова криза позначилась на результатах їх діяльності: так, у 2005- 2008 рр.. кредитування збільшилося у 3,9 разів, вклади – у 3,5 разів. Але протягом 2009 – першої половини 2010 р. сума кредитів членам спілки зменшилася на 48,2%, сума внесків на депозитні рахунки членів кредитних спілок – на 57,9%.

Основними проблемами подальшого розвитку кредитних спілок в Україні є недостатній для належного виконання їхніх зобов'язань перед членами рівень капіталізації; відсутність діючої інфраструктури фінансової та технічної підтримки ефективної діяльності кредитних спілок; відсутність ефективного механізму захисту прав членів кредитних спілок, у томі числі системи гарантування вкладів; існування значної кількості кредитних спілок, шо у своїй діяльності не дотримуються основних принципів міжнародного кооперативного руху й вимог щодо захисту прав їх членів; низький рівень професійної діяльності а технічної оснащеності переважної більшості кредитних спілок [266, с. 51].

Для того, щоб кредитні спілки стали активними кредиторами аграрних підприємств потребує вдосконалення законодавство, що розширить їх можливості.

Також з урахуванням набуття Україною членства у СОТ мають бути замінені існуючі форми й методи державної підтримки за безліччю програм і заходів на цілісну систему державної підтримки та захисту галузі з використанням кращого досвіду країн ЄС і за діянням відповідних механізмів та інструментів.

Для поліпшення кредитного забезпечення аграрних підприємств в майбутньому, в умовах зменшення бюджетного фінансування варто взяти досвід розвинутих країн, зокрема США стосовно використання програм за кредитними гарантіями, що сприятиме зниженню процентних ставок, обмеженню системи пільгового кредитування.

Аналіз стану забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарських виробників засвідчив необхідність його удосконалення. На думку Дем'яненко М.Я. [129, с. 67] 1) на концептуальному рівні мають бути змінені підходи до забезпечення фінансовими ресурсами галузі сільського господарства ... мають бути переглянуті відносини між державними й корпоративними фінансами на користь останніх як структур, де створюються (формуються) фінансові ресурси та розпочинається їхній висхідний потік із наступним розподілом і перерозподілом на різних рівнях державного управління... Для цього на державному рівні слід створити такі умови та задіяти такі механізми, які б дали змогу більшості суб'єктів господарювання вести свою діяльність на принципах самофінансування; 2) посилити концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку аграрного сектору ... для цього держава має удосконалювати міжгалузеві відносини та забезпечувати однакові економічні умови для всіх партнерів на ринку, тобто створити умови для прибутковості сільськогосподарського виробництва за середньою нормою прибутку в економіці України. За розрахунками, внаслідок різниці у нормі прибутку, яка склалася за останні шість років в економіці та сільському господарстві, підприємства аграрного сектору щорічно недоодержують значні суми прибутку.

Проведений аналіз стану забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарських виробників засвідчив необхідність його удосконалення на системних засадах, основу яких повинні становити положення [129, с.67]:

1) з створенням сприятливих умов для сільськогосподарських товаровиробників щодо формування власних фінансових ресурсів, мають бути розроблені заходи щодо удосконалення механізмів залучення додаткових коштів та їх концентрації на фінансування пріоритетних напрямів:

– по-перше, значне збільшення залучення в аграрний сектор довгострокових кредитних ресурсів;

– по-друге, для підвищення ефективності державної підтримки та мобілізації фінансових ресурсів товаровиробників необхідно забезпечувати пайову участь суб'єктів господарювання власними ресурсами у здійсненні фінансування програмних заходів;

– по-третє, бюджетні кошти мають спрямовуватися, насамперед, на підтримку: заходів щодо відтворення й підвищення родючості ґрунтів, включаючи зрошення земель і вапнування кислих ґрунтів тощо;

– по-четверте, потрібно забезпечити широкомасштабне залучення комерційного капіталу у сферу сільськогосподарського виробництва створенням приватним інвесторам вигідних умов вкладення фінансових ресурсів і надання державних гарантій їх збереження та повернення.

Кириченко О. [165, с. 47] вирішення проблеми кредитного забезпечення вбачає у вдосконаленні законодавства щодо кредитних спілок як основних кредиторів малого і середнього бізнесу та наголошує на важливості побудови системи сільської кооперації зауважуючи те, що "щорічно з бюджету виділяються значні кошти на механізм компенсацій сільгоспвиробникам процентних ставок за банківськими кредитами, а кредити комерційних банків отримують як правило, сильні господарства".

Підтримує думку щодо побудови кредитних відносин між банками і аграрними підприємствами з урахуванням специфіки аграрного виробництва Рябоконь В.П., який уточнює, що ці відносини мають здійснюватися шляхом [323, с.З]:

– встановлення диференційованих термінів видачі короткострокових кредитів для підприємств окремих галузей АПК;

– надання кредитів заготівельним, переробним і торговим підприємствам під заставу фактично закупленої продукції та у вигляді авансів із використанням їх для розрахунків за одержану сільськогосподарську продукцію й сировину;

– передачі заборгованості сільськогосподарських підприємств по кредитах заготівельним і переробним підприємствам у межах вартості зданої та неоплаченої продукції.

Зміна економічної концепції розбудови незалежної держави передусім вимагає створення нових, ефективних систем управління фінансовими ресурсами підприємства, що дасть можливість забезпечити належний рівень фінансової безпеки підприємства та досягти ефективного використання всіх видів ресурсів [38, с.80].

Отже, ефективний розвиток сільського господарства України в умовах ринкових перетворень можливий за умови ефективного функціонування підприємницьких структур на селі, підвищення прибутковості яких залежить від належного фінансового забезпечення, яке є важливою передумовою підвищення розвитку агропромислового виробництва та економічного зростання країни. Однак, істотне зменшення можливостей фінансування підприємницької діяльності за рахунок власних коштів спонукає звертатись за кредитними ресурсами, частка яких в структурі джерел фінансування залишається незначною в силу об'єктивних і суб'єктивних чинників, що потребує вдосконалення механізмів, які призведуть до поліпшення їх кредитного забезпечення.

Зважаючи на сучасний стан фінансового забезпечення функціонування й розвитку підприємств аграрного сектору економіки, існує об'єктивна потреба стимулювання банківських установ, які активно кредитують аграрні підприємства через запровадження податкових пільг для них [7S, с.28].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси