Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Методологічне забезпечення кредитними ресурсами підприємницької...Організаційний механізм управління банківським кредитним забезпеченнямБанківський кредит в системі фінансового забезпечення діяльності...Механізми кредитного забезпечення аграрних підприємствБанківська система: принципи побудови, цілі та механізм функціонуванняМеханізми здійснення банківської кредитної діяльностіФінанси підприємницького сектору. Результати діяльності підприємства...Оптимізація кредитних ризиків в системі банківського кредитування...Стійкість банківської системи та механізм її забезпеченняРозвиток системи кредитного забезпечення аграрної сфери економіки
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізми банківського кредитування в аграрній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль банківської системи України у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності аграрних підприємств

Нині банківська система України в числі перших інтегрується до світового економічного простору, враховуючи активізацію іноземного капіталу в банківському секторі.

Тенденції глобалізації світового господарства, які спостерігаються упродовж останніх десятиліть, поступово призвели до того, що фінансовий простір загалом і банківська система як його невід'ємна складова зокрема, почали відігравати домінуючу роль у перебігу економічних процесів, визначаючи по суті часові параметри та якісні характеристики економічного циклу [125, с.77].

Глобалізація фінансових ринків пропонує величезні можливості ефективним і інноваційним учасникам і водночас загрожує неефективним інститутам та тим, хто опирається змінам... наслідками і водночас суттю глобалізаційних процесів у банківському бізнесі... стали посилення міжбанківської конкуренції, дистанціювання один від одного таких важливих параметрів, як валюта, юрисдикція, управління банком, створення умов для управління банківським бізнесом у глобальному масштабі [135, с. 19-23]. На думку автора, першочергові завдання, що постають перед вітчизняною банківською системою – це нарощування її фінансового потенціалу, створення груп потужних банків, зменшення податкового тиску, упорядкування фінансових потоків, реорганізація підприємств, структурно-інституційні перетворення у банківській системі.

На думку Филюк Г., великі банки мають більші фінансові можливості і конкурентні переваги в порівняні з невеликими чи середніми банками і відмічає, що "незначний розмір банків не дає їм змоги мобілізувати ресурси, необхідні для фінансування великих угод і проектів, зумовлює низьку диверсифікацію клієнтської бази і значні кредитні ризики. Це у свою чергу, істотно обмежує можливості розширення банківського кредитування" [373, с. 26].

Серед основних показників, що характеризують фінансовий стан банківської установи є динаміка активів за звітний період.

Стосовно банківської системи в цілому, то за 2011 рік абсолютне зростання обсягів активів становило 112 млрд. грн., або 12%. Зростання активів окремого банку протягом звітного періоду само по собі ще не ε критерієм його високої надійності й привабливості для інвесторів і вкладників... Значно важливіше ε спроможність банку ефективно використовувати наявні активи [98, с.24].

Гранично великі розміри питомої ваги кредитного портфеля в структурі активів за підсумком 2011 року при середньому рівні по банківській системі 77% мали: Інпромбанк – 197%, Унікомбанк – 125%, Західінкомбанк – 124%, "Аксіома" – 115%, Форум – 108% та інші (всього 23 банки із значним обсягом кредитного портфеля – більше або дорівнює 90%) [74, с. 23].

На думку Гладких Д. [98, с. 24-25]. "надмірно високе значення показника питомої ваги кредитного портфеля в структурі активів не завжди є свідченням орієнтації банку переважно на кредитні операції. Іноді це також може бути наслідком суттєвих фінансових негараздів у банківській установі (наприклад, якщо більшість кредитів – сумнівні до повернення, а всі ліквідні активи вже витрачено на виконання платіжних вимог клієнтів)".

Гранично низька частка кредитів у структурі активів за підсумком 2011 року спостерігається у таких банків: "Центр" – 3%, Дойче банк ДБУ – б%, Банк "3/4" – 7%, Комерційний індустріальний банк – 13%, Український банк реконструкції та розвитку – 16%, Конверсбанк – 18% та інші (всього 24 банки із незначним розміром кредитного портфеля – менше або дорівнює 40%).

Обсяг кредитного портфеля банківської системи України в цілому за 2011 рік зріс на 63 млрд. грн. або на 8%... а питома вага кредитів підприємств у середньому по банківській системі дорівнювала 76% [98, с.25].

Серед банків, які збільшили протягом 2011 року обсяг кредитного портфеля (більше на 1 млрд. грн.) – 20 банків, серед яких Приватбанк (21%), Ощадбанк (31%), Укрінбанк (62%), Актабанк (208%), "Союз"(127%), Укргазбанк (54%), Платинум-банк (107%), Південкомбанк (74%) та інші. Банків, що зменшили обсяг кредитного портфеля – 33, серед яких: "Центр", "Київ", Кредобанк, Сведбанк, Укрсиббанк, Інтербанк та інші.

Що стосується показника відношення сформованих страхових резервів під активні операції, то вважається, що чим менше його значення, тим краще почувається банківська установа.

За станом на 01.01.2012 р. відношення резервів під кредитні операції до кредитного портфеля для банківської системи в цілому становило 18%, відношення резервів під активні операції до активів – 15% [98, с.27].

До банків, які мають значні обсяги сформованих страхових резервів під кредитні операції станом на 01.01.2012 р. (більше або дорівнює 20% кредитного портфеля) відносять Родовід-банк – 93% , "Столиця" – 89%, Інпромбанк – 65%, "Київ" – 60%, Укргазбанк -49% та інші (всього 32 банки).

Показником надійності банківської установи є абсолютний розмір власного капіталу. Так, за 2011 рік власний капітал банківського сектору економіки зріс на 18 млрд. грн., або на 13% і за станом на 01.01.2012 р. становив 155 млрд. грн.

Станом на 01.01.2012 р. налічується 28 банків, що мають обсяг власного капіталу 1 млрд. грн. і більше, серед них: Укрексімбанк, Ощадбанк, Приватбанк, Уксоцбанк, Райффайзен Банк "Аваль", Промінвестбанк, Альфа-банк, ВТБ-банк та інші. До банків з найменшим розміром власного капіталу (100 млн. грн. і менше) належать 32 банки, серед яких Інпромбанк, "Столиця", "Національний кредит", "Фамільний", Інвестбанк та інші [74, с.23].

Нині розвиток банківської системи залежить від подолання кризових явищ і вирішення головних проблем, які є стримуючими факторами банківського кредитування (рис. 1.7).

Капіталізація пов'язана із стабільністю функціонування банківського сектору, що відображає спроможність банків виконувати свої фінансові зобов'язання – з точки зору можливості надання кредиту, тобто повноцінно виконувати функцію фінансового посередництва на ринку. Низький рівень капіталізації банківських установ не дає можливостей нарощувати обсяги кредитування реального сектору економіки.

Проблеми банківської системи України

Рис. 1.7. Проблеми банківської системи України*

*Джерело: складено автором на основі [397, с. 125]; [109, с. 112]; [177, с. 188].

Нині фінансово-кредитна система України неспроможна забезпечити потенційних інвесторів доступним (за відсотком, співставним з індексом інфляції) кредитним ресурсом. Комерційному банкові вигідніше здійснювати спекулятивні та короткострокові операції між суб'єктами і посередниками фінансово-кредитного ринку і таким чином гарантувати собі дохід на рівні існуючої норми [148, с.202].

На думку Шелудько Н.М. [397, с. 125], "проблема підвищення капіталізації банків може бути розв'язана за умови прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення її ефективності, оздоровлення державних фінансів, зростання прибутковості банківських операцій".

Виходячи з цього, важливим фактором формування стратегії інтеграції у міжнародний простір є аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху, насамперед банківського капіталу. Найважливішою умовою ефективної банківської діяльності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків в умовах глобалізації є формування конкурентного середовища, розвиток конкуренції в банківському секторі вітчизняної економіки.

Із входженням України в світовий економічний простір почалося активне надходження іноземного капіталу в банківський сектор економіки. Прихід іноземних банків на національний ринок пов'язують із стимулом підвищувати ефективність функціонування завдяки конкурентоспроможності на перспективу; одержаним ринковим перевагам; вищим прибутком на капітал та можливістю розширення свого бізнесу.

Диба М. [135, с. 19-23] вважає, що "основним фактором привабливості вітчизняної банківської системи для іноземних банків є отримання вищого прибутку з урахуванням прийнятного ризику... частка іноземного капіталу залежить від величини банківської чистої маржі, прибутковості банківського сектору, кредитоспроможності країни, економічної та політичної стабільності, торговельних зв'язків, особливостей банківських систем, економічних факторів... У більшості випадків діяльність іноземного банківського капіталу стає агресивнішою за умов нижчого рівня оподаткування та концентрації у банківській сфері.

Процес активного надходження іноземного капіталу у вітчизняній банківський сектор містить позитивні і негативні тенденції (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1.

Позитивні й негативні тенденції діяльності іноземного капіталу в банківській системі України *

Позитиви

Негативи

Залучення іноземних інвестицій та розширення ресурсної бази банків

Вивезення капіталу у вигляді прибутку за межі країни базування

Мінімізація банківських ризиків завдяки територіальній диверсифікації іноземного капіталу

Ризик обмеження суверенітету в грошово-кредитній політиці і перспектив реалізації національних економічних пріоритетів

Зростання конкуренції, зниження рівня вартості банківських послуг

Поступове витіснення з окремих сегментів ринку банківських послуг банків з вітчизняним капіталом

Запозичення міжнародного досвіду банківського менеджменту й інноваційних банківських технологій

Ризик нарощування спекулятивної діяльності

Надання спектра якісних банківських послуг

Засилля в топ-менеджменті банків іноземних фахівців, які мають корпоративні інтереси

Підвищення кваліфікаційного рівня банківського персоналу

Низька адаптованість чинної законодавчої бази до міжнародних стандартів регулювання банківського капіталу

Зміни у банківському нагляді, пов'язані з адаптацією вітчизняного законодавства до рекомендацій Базельського комітету

* Джерело: [135, с.19-23 ].

Однак сьогодні важко передбачити вплив іноземного капіталу на розвиток банківського сектору економіки України та надання ним банківських послуг..

Так, Геєць В.М. відмічає, що крім чинників, які свідчать про корисність розширення допуску іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи, його прихід несе серйозні загрози не лише для розвитку ринку банківських послуг а й для вітчизняної економіки в цілому. Йдеться про ризики "залежного розвитку", загрозу обвальної глобалізації, втрати економічного суверенітету тощо [92].

Дещо іншу думку про діяльність іноземних банків і їх впливу на банківську систему України висловив Корнилюк Р. [191, с.57] який відмічає, що "...під час кризи іноземні банки забезпечили фінансову стійкість банківської системи України шляхом збереження внутрішньо корпоративного припливу дефіцитних капітальних і кредитних коштів. Ризик відпливу капіталу з банківської системи України за кордон не справдився".

Цю ж думку підтримує Івасів І. [155, с.90], разом з тим відмічає, шо "... іноземні банки не виправдали очікувань щодо зниження відсоткових ставок, підвищення прибутковості, оскільки діяли передусім у власних комерційних інтересах". Більш того, що стосується кредитування за галузями економіки, то на думку автора "іноземні банки активніше кредитують торгівлю та підприємства з низькою доданою вартістю, ніж високо ризикові інноваційні компанії. Також іноземні банки сприяли нарощуванню споживчого кредитування, спрямованого на закупівлю імпортних товарів, що знижувало можливості розвитку та фінансування внутрішніх товаровиробників".

Свої побоювання щодо ймовірності кредитування іноземними банками стратегічно важливих секторів економіки, серед яких аграрний сектор, висловлено Карпенко Г.В. і відмічено, що "ці банки мають специфічні стратегічні пріоритети, які здебільшого не збігаються з національними інтересами: маючи слабший зв'язок з економікою України, ніж вітчизняний банківський капітал, іноземні банки можуть зменшити кредитування малоприбуткових чи низько ліквідних, але стратегічно важливих секторів економіки. Різке зниження частки національного банківського капіталу, вірогідно, призведе до ситуацій, за яких деякі галузі народного господарства й економіки будуть позбавлені кредитів, тому що акціонери банків з іноземним капіталом завжди інвестуватимуть у ті галузі і в тих країнах, де прибуток і безпека вищі [160, с. 95].

Загострення конкуренції з боку іноземних банків на вітчизняному ринку має суперечливий вплив на розвиток банківського сектору. З одного боку, іноземні інвестиції в банківській системі важливі з погляду надходжень додаткових фінансових ресурсів, нових банківських технологій, підтримки конкуренції між банками тощо. З іншого боку, прихід в Україні іноземних філій, діяльність яких регулюється розміром капіталу материнського банку, ставить іноземні банківські установи у заздалегідь вигідніше становище, і українські банки не можуть скласти їм адекватну конкуренцію. Так, активи та капітал усієї банківської системи України є меншими від середнього європейського банку [373, с. 23-30].

Тому Україні необхідно вживати заходів для підвищення рівня концентрації вітчизняного банківського капіталу.

На думку Бобиля В., "капітал банку – це економічна ресурсна складова, за якою можна оцінити вартість кредитної установи та її конкурентоспроможності на фінансовому ринку, дотримання ринкової дисципліни, економічної стабільності та покриття відкритих ризикованих позицій [26, с. 17].

Розмір і динаміка капіталу банку, формування та шляхи його збільшення є найважливішими питаннями банківсько діяльності, оскільки капітал є не лише джерелом проведення активних операцій, а й інструментом зміцнення довіри з боку клієнтів, вкладників і кредиторів до конкретної банківської установи, а також до банківської системи в цілому. Завдяки довірі населення до банківських установ зростуть обсяги внесків вкладників, що є одним із головних джерел, від яких залежать обсяги банківського кредитування суб'єктів господарювання [81, с. 99].

Рівень банківського капіталу залежить від ринкових кредитних і депозитних ставок... Чим вищі відсоткові ставки за депозитами, тим виша пропозиція грошей від населення, що призводить до зростання обсягів залучених капіталів банків і підвищення темпів зростання сукупного банківського капіталу [177, с. 191].

Проблемою у функціонуванні банківської системи України є і те, що "у сукупних активах банків у 945,5 млдр. грн. їх власний капітал складає лише 141,8 млрд. грн. (15%). Така ситуація формує підвищений ризик рейдерських атак на банки – у рейдерів завжди є спокуса отримати величезні активи за мізерну ціну" [136, с. 20]. На думку автора, однією із негативних наслідків функціонування банків із іноземним капіталом є те, що "...є приклади відмежування материнських банків від проблем своїх дочірніх структур у випадках настання критичної ситуації з такими структурами в інших країнах. Відмежування може мати різні причини, але результати для нас завжди будуть негативними".

Отже, на кредитному ринку іноземні банківські установи знаходяться у вигіднішому становищі порівняно з вітчизняними банками через наявність капіталу материнських банків, що забезпечило їх фінансову стійкість в кризовий період, зростанню конкуренції між ними заважає, перш за все, недостатній рівень капіталізації вітчизняного банківського сектору. Однак, невиправдались очікування щодо зниження вартості банківських послуг з приходом іноземного банківського капіталу на кредитний ринок України, що є важливим стримуючим чинником поліпшення кредитного забезпечення.

Коваленко В.В. [177, с. 193] з-поміж інших одним із шляхів вирішення проблеми капіталізації та концентрації банківського капіталу вбачає "розробку комплексу обмежень у процесі залучення іноземного капіталу в банківську систему країни" та "застосування системи пільгового оподаткування прибутку, що спрямовується на збільшення банківського капіталу".

Одним із механізмів впливу на стан грошово-кредитного ринку є регулювання рівня ліквідності вітчизняної банківської системи, якою вона була охоплена впродовж 2009-2010 рр.. з метою пошуку ефективних механізмів боротьби з нею задля стимулювання кредитної діяльності банківських установ.

Однак, на думку Лобозинської С. "стимулювання кредитування вітчизняної економіки необхідно реалізувати комплексними заходами фіскальної та монетарної політики для формування сприятливої кон'юнктури ринків, а не через механізм рефінансування, основне призначення якого – оперативно відновлювати ліквідність банківської системи з метою недопущення поширення кризових явищ у фінансовому секторі" [212, с. 16].

Досвід розвинутих країн, які мають міцну банківську систему, свідчить, що обов'язковою умовою стабільного існування банків в довгостроковій перспективі є наявність у них продуманої кредитної політики. Сьогодні банки повинні не лише формувати свою кредитну політику, а й постійно стежити за її відповідністю умовам, що змінюються.

На жаль, в умовах сьогодення, "основним головнім болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких за даними Асоціації українських банків (АУБ) складає біля 1,8 млрд. грн. від усього кредитного портфеля – 4,2%. Для порівняння – у Європейських банках вважається максимально допустимий рівень до 2%. Детальний аналіз кредитного портфеля комерційних банків показує, що швидше за все зростають обсяги довгострокових кредитів. За словами фахівців частка середньо і довгострокових кредитів у загальному кредитному портфелі банків сягає вже рівня 23-25% [223, с. 26].

За станом на 01.01.2012 р. прострочені кредити банків становили 79,3 млрд. грн. або 9,6% від загальної суми їх кредитних вкладень... із 01.01.2008 р. і до 01.01.2011 р. прострочена заборгованість банків в Україні постійно зростала. За станом на 01.07.2011 р. порівняно з 01.01.2008 р. вона збільшилася з 6357 млн. грн. до 86354 млн. грн., тобто майже в 13,6 рази, тоді як кредитні вкладення банків зросли лише в 1,6 раза (з 485368 млн. грн. до 792047 млн. грн.). І тільки за результатами другого півріччя 2011 р. визначилося певне поліпшення стану кредитних вкладень банків: при зростанні обсягів кредитних вкладень на 104,5% (із 755030 млн. грн. на 01.07.2011 р. до 827596 млн. грн. на 01.01.2012 р.) прострочена заборгованість за кредитами скоротилася на 6,95% (із 84851 млн. грн. до 80359 млн. грн.)... За весь період, що аналізується частка прострочених кредитів у загальній сумі наданих банками кредитів коливалася в межах від 1,3% (за станом на 01.01.2008 р.) до 11,2% (за станом на 01.01.2011 р.) і залишається значною дотепер" [94, с.40-41].

Враховуючи таку ситуацію банкам необхідно більше коштів спрямовувати на формування резервів під кредитні операції, що перевищує кредитні вкладення.

Однак в банківській практиці існують суб'єктивні чинники, які можуть формувати загрозу діяльності і ліквідності банків – це непрофесійність персоналу і керівництва банків.

Прагнучи до мінімізації ризиків банківської діяльності і не маючи для цього суттєвих важелів, банки спрямовують свої зусилля на власних клієнтів, максимально експлуатуючи їх можливості. Підвищені відсотки, різні комісії, додаткові умови, що обмежують права клієнтів – вес це інструменти, за допомогою яких банки прагнуть забезпечити свій захист від негараздів економічної, політичної чи будь-якої іншої ситуації [136, с. 20-21].

Саме така практика не створюватиме сприятливі умови для клієнтів банку і негативно позначатиметься на кредитних відносинах.

На думку Кузнецова Л.В. [200, с. 270] одним із завдань динамічного розвитку банківської системи в умовах глобалізації є "розробка методології та методики оцінювання фінансових ризиків, що в кінцевому підсумку впливає на збільшення наданих фінансових послуг, а саме: реформування процедури банкрутства; нормативне регулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків; забезпечення повноцінного функціонування агентства кредитних історій; створення умов для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надання фінансово-кредитним установам можливості перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників; підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ".

Основною перепоною для успішного запровадження банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки є інституційні ризики, які пов'язані з відсутністю політико-економічної стабільності в країні, постійно змінюваним законодавством та механізмами регулювання інвестиційної діяльності [195, 19 с.].

Тому стратегічним завданням розвитку банківської системи України є:

– підвищення рівня концентрації вітчизняного банківського капіталу;

– зростання ресурсного потенціалу комерційних банків через механізм здешевлення банківських послуг;

– відновлення довіри з боку населення з метою мобілізації ресурсів як основи кредитних операцій;

– формування кредитної політики банків, яка максимально орієнтована на клієнта, що досягається через комплексне обслуговування клієнтів, вивчення їх потреб, прагнення надати послуги на рівні вищому, ніж в конкурентів, орієнтацію на пропозицію послуг, які не входять до стандартного пакета тощо.

– пошук нових форм співробітництва на міжбанківському ринку та інтеграція до міжнародного ринку банківських послуг;

– вдосконалення діяльності національних інститутів в сфері кредитного забезпечення реального сектору економіки, враховуючи досвід розвинутих країн.

В подальшому заходи щодо збільшення обсягів залучених коштів, підтримання ліквідності на достатньому рівні шляхом узгодження строків залучених коштів і вкладень банків, забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, підвищення ефективності управління зобов'язаннями сприятиме скороченню витрат і підвищенню рівня прибутковості діяльності, а отже, ефективному використанню потенціалу банківської системи.

Отже, сучасна модель розвитку економіки України потребує перетворення банківського сектора на ефективну систему акумулювання грошових ресурсів і подальше їх спрямування у найбільш перспективні сектори економіки, яким є сільське господарство – стратегічно важлива галузь економіки країни. Серед основних факторів економічного зростання саме аграрного виробництва виділяють кредитне забезпечення.

Світова фінансова криза в Україні набула найважчих форм прояву і негативно вплинула на кредитні відносини в аграрному секторі економіки, а різке падіння цін на сільськогосподарську продукцію призвело до значного погіршення фінансового стану аграрних підприємств.

Впродовж останніх років в Україні кредитування банками підприємств агропромислового комплексу було зведено до мінімуму або здійснювалось за залишковим принципом.

Такий стан речей має логічне пояснення та лежить у площині не тільки виробника-позичальника з позиції його ефективної діяльності й привабливості для кредиторів, а й в площині організації діяльності банків-кредиторів, сутність якої зводиться до виконання вимог регулюючих органів щодо забезпечення стабільної банківської системи та задоволення вимог власників банків. Крім зазначеного, від дій держави, які мають вираз у стратегічних планах розвитку та відповідних інструментах їхньої реалізації, залежить, крім іншого, і співпраця банків з аграріями [231, с. 30].

Негативним чинником, що не на користь аграрному сектору економіки, є те, що збільшення кількості банків з іноземним капіталом та стабільність їх діяльності в період фінансової кризи, в посткризовий період суттєво не впливає на кредитування аграрних підприємств, оскільки в стратегічних планах цих банків не є пріоритетним напрямком співпраця з аграрним сектором.

Банки із 100-відсотковою державною часткою власності – Ощадбанк та Український експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк") не спеціалізуються на обслуговуванні сільськогосподарських товаровиробників.

В законодавстві України не йдеться про створення окремих умов для функціонування банків, які спеціалізуються на обслуговуванні агропромислового комплексу України, хоча це конче необхідно сьогодні задля забезпечення програм динамічного розвитку аграрного сектора економіки.

На фоні зростання обсягів залучених кредитів в економіку (з 183,6 млрд. грн. в 2007 р. до 522 млрд. грн. в 2011 р. або збільшилися в 2,8 рази) та зростання обсягів наданих кредитів підприємствам АПК (з 26,8 млрд. грн. в 2007 р. до 60,5 млрд. грн. в 2011 р. або збільшилися в 2,3 рази); зменшення рівня процентних ставок комерційних банків України за надані кредити підприємствам АПК у національній валюті протягом 2000-2011 рр.. (з 56% в 2000 р. до 19% в 2011 р.) частка наданих кредитів підприємствам АПК в загальній сумі кредитів наданих в економіку зменшується і становить в 2011 р. 11,6% до загальної суми кредитів, тоді як в 2007 р. ця частка становила 14,6%, а розмір компенсації процентних ставок з держбюджету України був найнижчим в 2009 р. – 9%., і змінювався таким чином: 14% становив в 2001 р., а в 2011 р. – відповідно 15,5% [278].

На суттєве зменшення процентних ставок на майбутнє сподіватися не варто, оскільки у ціну за кредит банк закладає відсоток за ризиковість операцій, а кредитування аграрних підприємств досі вважається ризиковою операцією.

Хоча, Алейнікова О.В. [5, с. 129] вважає, що необхідно законодавчо обмежити позиковий відсоток, зрівнявши його розмір з реальними витратами банків, оскільки, на думку автора, "компенсація облікової ставки НБУ є по факту інструментом підтримки і без того небідного банківського сектора, а не аграрної сфери економіки. Пояснення високого позикового відсотка рівнем інфляції безпідставні, оскільки саме позиковий відсоток і є причиною, основним генератором інфляції, а не навпаки".

На думку Скрипник А. [338, с. 33] "значна різниця ставок на початковому етапі (2000-2001 рр..) пояснюється незавершеністю ринкових перетворень у цей період та відсутністю класу власників, спроможних обслуговувати й відповідати за отримані в борг фінансові ресурси... переважною реакцією банківської системи на підвищений ризик кредитування підприємств аграрної галузі є зростання відсоткової ставки".

Разом з тим, проблематичним для сільського господарства стосовно кредитування їх банками є те, що:

– залишаються високими процентні ставки за кредит в порівнянні з іншими галузями економіки;

– компенсаційні виплати підприємства отримують із запізненням, процедура надання компенсації відбувається на конкурсній основі для підприємств АПК і містить бюрократичну тяганину з наданням значної кількості документів (10-12) і щорічно потрібно поновлювати цю процедуру, що призводить до утримання від участі в програмі більшості сільськогоподарських підприємств.

Для підвищення попиту на банківські кредити з боку підприємств аграрного сектора економіки необхідні заходи монерної політики НБУ, спрямовані на реальне зниження інфляції й процентних ставок, збільшення обсягів рефінансування комерційних банків.

З метою зростання ролі банківської системи України в механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності підприємств аграрної сфери необхідна послідовна державна політика, яка повинна ґрунтуватися на необхідності розробки системи заходів формування здорового конкурентного середовища й створення умов для стійкого розвитку банківських установ як основних кредиторів в країні та застосуванню стимулюючих важелів, котрі сприятимуть розширенню співпраці банків з суб'єктами аграрного виробництва, задля зростання підприємницької активності і ефективності їх діяльності на перспективу. Активізація співпраці комерційних банків з аграрними підприємствами неможлива без створення стійкої ресурсної бази, тому зростає необхідність пошуку механізмів залучення коштів і зростання капіталізації банківської системи України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси