Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Розвиток системи кредитного забезпечення аграрної сфери економікиКРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА...Механізми кредитного забезпечення аграрних підприємствМетодологічне забезпечення кредитними ресурсами підприємницької...Державна регуляторна політика кредитного забезпечення підприємств...
Роль банківської системи України у механізмі кредитного забезпечення...Механізми здійснення банківської кредитної діяльностіСистема методів менеджменту. Організаційний, економічний,...Юридичні форми забезпечення банківських кредитівБанківський механізм емісії кредитних грошей
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізми банківського кредитування в аграрній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

Організаційний механізм управління банківським кредитним забезпеченням

Головна роль в організаційному механізмі управління банківським кредитним забезпеченням належить Національному банку України, грошово- кредитна політика якого є складовою загальноекономічної політики, ефективність якої сприяє створенню відповідних монетарних умов для зростання економіки, отже, і окремих галузей, серед яких сільське господарство.

Дзюблюк О. [124, с. 131] грошово-кредитну політику НБУ вважає "окремим напрямом діяльності центрального банку, що визначається передусім спрямуванням і масштабами внутрішніх кредитів, які через систему комерційних банків і відповідні передавальні механізми позначаються на розвитку реального сектору господарства".

Роль Національного банку України на грошово-кредитному ринку ще більше ще більше зростає в посткризовий період, коли виникає необхідність уповільнити негативні наслідки кризових явищ в економіці і сприяти застосуванню монетарних заходів щодо відновлення і стабілізації економіки країни, в тому числі через механізм банківського кредитування.

Дієвість кредитних важелів впливу на стимулювання агропромислового виробництва залежить від ефективності застосовуваних НБУ монетарних інструментів на кредитну активність банківських установ, оскільки саме через них здійснюється вплив на ресурсний потенціал банків і їх кредитну діяльність, а отже і на кредитне забезпечення галузей економіки, серед яких сільське господарство [71, 73].

Причинами скорочення обсягів кредитування реального сектору економіки впродовж останніх років більшість провідних фахівців вважають фактори пропозиції з боку банківських установ та попиту з боку позичальників.

Однак, на думку Науменкової С. [253, с. 4] "вирішальну роль у скороченні кредитування зіграли все-таки фактори пропозиції, пов'язані із проведенням центральними банками багатьох країн світу досить жорсткої грошово- кредитної політики, а також підвищенням банками стандартів кредитування. Крім того, склалася ситуація, коли за наявності значного попиту на кредити та достатньо високої ліквідності банки обмежують кредитування, оскільки не хочуть наражатися на значні кредитні ризики".

Розвиток банківської системи і виконання всіх перерахованих умов залежить від державної політики в сфері кредитного забезпечення, головним виконавцем і регулятором якої є Національний банк України.

Згідно Закону України " Про Національний банк України" від 09.07.2010 р. №2478-VI (стаття 6) основною функцією центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці. З початку 2010 року внесені поправки до даного Закону, які посилили незалежність та встановили чіткий мандат монетарної політики щодо забезпечення цінової стабільності: було запроваджено низку нових інструментів для вдосконалення трансмісійного механізму та суттєво поліпшено взаємодію з фіскальною політикою уряду, запроваджено певні заходи щодо поліпшення внутрішньої та зовнішньої комунікації Національного банку, проведено технічні приготування для посилення гнучкості обмінного курсу та посилення процентної політики.

Крім того, стабільне економічне зростання в країні можливе за умови низького рівня інфляції, від якої залежить механізм управління банківським кредитним забезпеченням, тому завдяки спільним зусиллям НБУ і Кабінету Міністрів України можна забезпечити контроль над рівнем інфляції в довгостроковому періоді. З цією метою НБУ при зростанні агрегованого попиту і впливі на інфляцію проводить жорстку монетарну політику, а в періоди зниження інфляції попиту стимулює економіку, пом'якшуючи регулювання.

В основі монетарної політики центрального банку лежить найефективніший монетарний режим – таргетування інфляції, основними елементами якого є визначення та встановлення НБУ спільно з урядом чіткого показника рівня інфляції (таргету); високий рівень координації грошово- кредитної та бюджетно-податкової політики; наявність в уряду відповідних інструментів і законодавчих повноважень з питань реалізації адекватної цінової політики; підтримка суспільством і учасниками ринку дій уряду та центрального банку з питань реформування економіки та фінансової системи.

Основним інструментом монетарної політики в рамках режиму таргетування інфляції ε процентна ставка. Однак використання інструментів короткострокової дії не дає змоги забезпечити довгострокове та стійке регулювання.

На думку Науменкової С. [252, с. 17] вирішити таку проблему можна "шляхом поєднання інструментів центрального банку та методів і механізмів державного регулювання на основі проведення відповідної економічної політики регулювання цін, інвестиційної, боргової та податкової політики".

В посткризовий період спостерігається тенденція до прискорення економічного зростання економіки при одночасному зниженні рівня інфляції.

За підсумками 2011 р. реальний ВВП зріс майже на 5,2% (порівняно з 4,2% у 2010 р.). Обсяги промислового виробництва збільшилися на 7,3%, сільськогосподарського – на 17,5%, будівельних робіт – на 11,1%, роздрібної торгівлі – на 14,7% [185, с. 3-8].

Базова та споживча інфляція у 2012 році знизилася відповідно до 5,3% та 1,9%. На думку Петрика О. "...це сталося завдяки стриманій монетарній політиці у попередні періоди, а також високому врожаю сільгосппродукції та дії вторинних ефектів від зниження цін на сирі продукти у 2011 р. Істотний вплив на зниження темпів інфляції мало також стримування тарифів на послуги, котрі регулюються адміністративно" [284, с. 9].

Таку ж думку поділяє Колобов Ю. [179, с. 3], однак зауважує, що "найголовнішими чинниками стримування інфляції були помірно жорстка грошово-кредитна та бюджетно-податкова політика, котрі обмежували надмірне зростання споживчого попиту й забезпечили прогнозовану динаміку обмінного курсу гривні щодо долара США".

Традиційно інструментарій, що застосовується НБУ для реалізації грошово-кредитної політики відображає рівень розвитку фінансового ринку в Україні.

Так, якщо центральні банки економічно розвинених країн здебільшого проводять операції на відкритому ринку, то в Україні, через недостатність розвитку інших фінансових інструментів, НБУ досить активно використовує норми обов'язкових резервів і рефінансування банківських установ [198, с.46].

Впродовж 2011-2012 рр.. НБУ проводить збалансовану монетарну політику завдяки якій з початку 2012 року базова інфляція, яка є основним показником, який характеризує інфляцію попиту, практично зупинилася на нульовому рівні, а в річному вимірі базова інфляція зменшується.

Для отримання такого результату НБУ гнучко застосовував в 2011 році свої інструменти залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та в економіці: мобілізаційні операції, норматив обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку.

Найбільше змін стосувалося зміни норми обов'язкового резервування (Постанова Правління НБУ "Про деякі питання регулювання грошово- кредитного ринку" від 16.06.2011 р. № 195), що були оптимізовано з метою структурних зрушень в ресурсній базі комерційних банків.

Обов'язкові резерви являють собою частину загальних резервів, яка бронюється банками на вимогу і за нормативами НБУ, не може бути використана для активних операцій комерційних банків та чітко контролюється : чим більшими є вимоги НБУ до обов'язкових резервів банків, тим меншими є вільні резерви комерційного банку, що можуть бути використані для кредитування суб'єктів підприємництва і навпаки. Через зниження норми обов'язкового резервування НБУ сприяє підвищенню кредитної підтримки банками вкладень кредитних ресурсів в реальний сектор економіки, так як більша частка залучених ресурсів є в наявності у банківських установ для кредитування своїх клієнтів. Тобто, сьогодні НБУ регулює ресурсно-кредитний потенціал банківських установ саме через такий дієвий інструмент грошово-кредитної політики як норму обов'язкових резервів.

Відповідно до Постанови Правління НБУ "Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку" від 15.11.2011 р. №407 банкам було підвищено норматив резервування за короткостроковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті з 6 до 7,5%; банкам було надано змогу формувати частину (30%) обов'язкових резервів на кореспондентському рахунку в НБУ, що також сприяло гнучкішому управлінню ними власною ліквідністю.

Взагалі 2011 р. був для НБУ роком підтримки банківської ліквідності через механізм рефінансування (обсяг яких в 2011 р. становив 28,83 млрд. грн., тоді як в минулому році в останньому кварталі – 22,82 млрд. грн.), який нівелювався за рахунок повернення банками заборгованості за раніше наданими НБУ кредитами.

В цілому підвищення нормативів обов'язкових резервів ставить за мету зменшення грошової маси в обігу з метою боротьби з інфляцією. Однак, на нашу думку, це має і обернений ефект щодо процентних ставок: підвищення норм обов'язкових резервів веде до безоплатного вилучення ресурсів банківських установ і подальшого підвищення ставок за кредитами.

Саме досягнення низьких рівнів інфляції, на думку Арбузова С. [9, с.4-5] "є головним підґрунтям для інших сприятливих зрушень у макроекономічній сфері та на фінансовому ринку... Зокрема, поліпшилася динаміка депозитів населення, яка є одним із головних індикаторів довіри до дій центрального банку... В умовах зростання ресурсної бази банків відбулося зниження вартості кредитів – більш як в 1,5 рази порівняно з першою половиною 2009 року".

Тенденція до підвищення чи зниження валютного курсу суттєво впливає на ціну кредиту шляхом збільшення або зменшення пропозиції кредиту в результаті переливання капіталу між валютним і кредитним ринками. При стабільному валютному курсі, коли останній є одним із головних факторів стримування інфляції, а відтак і обмеження грошової маси, комерційні банки збільшують пропозицію кредитних ресурсів обмежують суми, які направляють на валютні операції через їх нерентабельність [116, с. 103].

Виникає питання, чому при такій сприятливій економічній ситуації: зниженню рівня інфляції до 4,9% ("...в березні 2012 р. рівень інфляції знизився до 1,9% і був одним із найменших у світі" [9, с. 4]), зниженню облікової ставки НБУ до 7,5%, зменшенню частки обов'язкових резервів, яка має зберігатися на окремому рахунку в НБУ ("у грудні 2011р. ця частка була зменшена зі 100% до 70%, з квітня 2012 р – до 60%, а з червня – до 50%" [9, с. 6] процентні ставки за кредитами залишаються на рівні 22-24% і не зменшуються?

Більше того, як показало дослідження, існує банківська практика надання кредитних ресурсів аграрним підприємствам в основному за середніми процентними ставками всіма банківськими установами – тобто конкурентоспроможність не відіграє ролі в залученні клієнтів, кожний банк орієнтуючись на можливі ризики, про всяк випадок, збільшує процентні ставки (рис.3.1).

Відсутній індивідуальний підхід до конкретного надійного і постійного клієнта – позичальника, який сприяв би покрашенню кредитного забезпечення підприємств, що потребують кредитні ресурси і здатні його погасити.

Динаміка рівня процентних ставок комерційних банків України за надані кредити підприємствам АПК у національній валюті* та рівень інфляції

Рис.3.1. Динаміка рівня процентних ставок комерційних банків України за надані кредити підприємствам АПК у національній валюті* та рівень інфляції **, %

*Джерело: [266, с.50]; ** Джерело: [22, с. 6]

На думку Коваленко Л.О. [178, с. 250] "грошово-кредитна політика не орієнтована на створення сприятливих умов для кредитування інноваційно-інвестиційних проектів (відсутність нормативів щодо максимальної варіації відсоткових ставок за кредитами щодо облікової ставки НБУ призводить до завищення відсоткових ставок, що унеможливлює окупність більшості проектів)".

Дійсно, грошово-кредитна політика НБУ останнім часом спрямовується на регулювання грошової пропозиції з метою обмеження грошової маси й запобігання інфляції, а не на посилення кредитної активності банківських установ особливо щодо кредитування підприємств аграрного сектора економіки.

У 2012 рік Україна увійшла зі стабільним валютним курсом, але з високими ставками за кредитами. З огляду на зростання показника загальної ліквідності у групі активних банків та поліпшення деяких нормативів ліквідності, значення яких у банківській системі публікує НБУ, у першому кварталі 2011 року склалися всі передумови для зниження кредитних ставок за гривневими кредитами. Утім, були деякі зовнішні чинники, що стримували зниження ставок, приміром, незакінчені переговори із "Газпромом" про зниження ціни на газ та невизначені відносини з МВФ [15, с. 12-13].

Ресурсний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри до банківської системи з боку населення, тому одним із найважливіших завдань банківської системи України є підвищення довіри до банків з боку населення.

Стабільність рівня цін останніми роками повинно сприяти збільшенню заощаджень населення на депозитних рахунках, що є основою створення ресурсної бази комерційного банку та зменшенню процентних ставок за кредитні ресурси. Так, в 2011 році намітились тенденції зростання довіри до банківської системи, свідченням чого є зростання обсягів коштів на депозитних рахунках банків і продовження їхньої строковості, що є основою формування ресурсної бази комерційних банків і впливає на обсяги кредитування суб'єктів господарювання.

У цілому за рік загальний обсяг депозитів збільшився на 18,2%, або на 75,3 млрд. грн., сягнувши на кінець року 489,1 млрд. грн... .на рахунках суб'єктів господарювання на 27,9% або 39,6 млрд. грн. [185, с. 6].

Зростання коштів на депозитних рахунках сприяло подальшій активізації банківського кредитування і впродовж 2011 року зросли обсяги наданих кредитів в 1,1 рази в порівнянні з минулим роком.

Випереджальні темпи приросту грошової маси порівняно з збільшенням монетарної бази в 2011 р. (обсяг монетарної бази на 01.01.2012 р. становив 239,9 млрд. грн., а її річний приріст дорівнював 6,3%), на думку Колобова Ю. [185, с. 6], "забезпечувалися активізацією механізму мультиплікації коштів ... свідчить про збільшення потенціалу грошової пропозиції (ресурсних можливостей) банківської системи для забезпечення процесів економічного розвитку країни ... підтримуючи нульові ставки нормативів обов'язкового резервування за залученими коштами в національній валюті Національний банк фактично усунув перепони для грошової експансії банків і активного використання гривневих ресурсів банків для кредитування економіки".

Збалансованість монетарної політики полягала в тому, що з одного боку, зміна норм обов'язкового резервування стримувала надмірне зростання вільної банківської ліквідності і запобігала різким коливанням процентних ставок на міжбанківському ринку, а стабільний курс гривні утримував імпортовану інфляцію на низькому рівні. З другого боку, монетарна політика не перешкоджала економічному зростанню – за результатами 2011 року реальний ВВП зріс на 5,2% [284, с. 9].

Перераховані позитивні тенденції посткризового періоду вимагають очікування ще однієї позитивної тенденції на грошово-кредитному ринку – зниження процентних ставок, збільшення кредитної активності банківських установ стосовно підприємницьких структур аграрного сектора економіки.

Тобто, як свідчать результати дослідження, в посткризовий період НБУ були здійсненні ряд важливих заходів, які сприяли зменшенню рівня інфляції та стабілізації ситуації на валютному ринку, що стали підґрунтям для подальших позитивних змін на грошово-кредитному ринку. В той же час ще не створені сприятливі умови для збільшення кредитування реального сектору економіки, незважаючи на застосування НБУ монетарних механізмів та інструментів: зокрема, в 2012 році було збільшено терміни та скасовано окремі обмеження на здійснення операцій прямого ΡΕΠΟ, тричі знижувалися ставки за активними операціями, зменшено облікову ставку, зменшено частку обов'язкових резервів). Слід констатувати той факт, що всі перераховані заходи не впливали покращенню всіх економічних показників і не сприяли ефективному управлінню кредитним забезпеченням. Необхідною умовою стимулювання зростанню агропромислового виробництва має стати зниження ціни на кредитні ресурси. На жаль, в Україні, досі існує значний розрив між обліковою ставкою і процентною ставкою комерційного банку (таблиця З.1.).

Отже, розриви між процентними ставками банківських установ в Україні є значними в порівнянні з встановленою обліковою ставкою НБУ та ставкою рефінансування.

Крім того, незважаючи на зменшення облікової ставки НБУ вона залишається високою, оскільки "у провідних країнах світу даний відоток коливається з 0,1% до 3,75%" [109, с. 115].

На думку Дзюблюка О.В. [123, с. 22] в Україні умови і можливості використання облікової ставки на відміну від розвинутих країн "визначаються передусім масштабами операцій із рефінансування комерційних банків ... Чим більші обсяги рефінансування за низької облікової ставки, тим більшу можливість мають банки знижувати процентні ставки, підвищуючи ефективність впливу їхніх кредитних важелів на виробництво, і розширювати обсяги кредитування".

Так, за даними НБУ, у 2008 р. для підтримання ліквідності банків він надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 169,5 млрд. грн... 1з початку 2009 р. було надано кредитів рефінансування на загальну суму 34,4 млрд. грн... У 2010 р. Національний банк України надавав кредити в основному під програми фінансового оздоровлення банків – 3,9 млрд. грн. або 66% обсягу кредитів рефінансування. За І півріччя 2011 р. за даними НБУ, обсяг операцій із рефінансування банків становив 1,8 млрд. грн. За цей самий період комерційні банки повернули кредитів рефінансування на суму 7,5 млрд. Загальний же обсяг мобілізаційних операцій НБУ за І півріччя 2011 р. становив 127,5 млрд, грн., за 2010 р. цей показник сягав 248,1 млрд, грн., тоді як обсяг кредитів рефінансування – лише 5,2 млрд. [123, с.23].

Таблиця 3.1

Порівняльна характеристика ставок НБУ та комерційних банків, %*

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2011 р.

Облікова ставка НБУ

9,5

8,5

8,0

12,0

10,25

7,75

7,75

Середньозважена ставка НБУ за всіма видами рефінансування

14,7

11,5

10,1

15,3

16,7

11,6

12,0

Процентні ставки

за кредитами,

наданими

комерційними

банками

підприємствам

14,4

13,9

13,1

15,5

18,0

14,0

14,4

Процентні ставки

за кредитами,

наданими

комерційними

банками

підприємствам

АПК**

18

20

18

24

27

25

19

Процентні ставки за кредитами, наданими комерційними банками домашнім підприємствам

16,3

15,2

15,6

18,7

22,3

25,6

25,4

Джерело: складено автором на основі: *[123, с. 22];

**Джерело: [266, с.50]

Отже, незначні обсяги рефінансування (в основному для забезпечення вчасності проведення банками розрахунків, тобто на підтримку короткострокової ліквідності) за низької облікової ставки не дають можливості банкам знижувати процентні ставки і розширювати обсяги кредитування.

Для підвищення ефективності використання такого монетарного інструменту та дієвості його впливу на кредитну активність банківських установ слід надавати кредити рефінансування на довгостроковий період та здійснювати контроль за цільовим використанням наданих НБУ кредитних ресурсів.

На думку Герасименко В.В. [93, с. 5], можливості використання цих інструментів грошово-кредитної політики НБУ є обмеженими і мало ефективними, оскільки "використання НБУ операцій на відкритому ринку стримується нерозвиненістю фондового ринку, облікова ставка НБУ носить більш індикативний, ніж регулятивний характер; рефінансування НБУ комерційних банків спрямоване більше на підтримку короткострокової їх ліквідності, а не на забезпечення банків ресурсами для нарощування обсягів кредитів і інвестицій в економіку".

Дзюблюк О.В. [123, с. 26] вважає, що "антиінфляційне спрямування грошово-кредитної політики необхідно поєднувати зі стимулюванням комерційних банків до кредитування реального сектору економіки, оскільки лише з розвитком виробництва, збільшенням обсягів ВВП можна досягти зменшення рівня інфляції та швидкого подолання наслідків банківської й економічної кризи загалом. Для цього слід збільшити протидію подальшому послабленню кредитної активності банків, а отже, і економічної активності, використовуючи як інструменти непрямого монетарного впливу, так і прямі важелі, а саме: селективні кредити, дисконтні механізми, втручання в установлення норми процента через субсидування процентних ставок за кредитами, наданими у пріоритетні галузі економіки". Автор дотримується думки щодо "поєднання прямих і непрямих важелів регулювання грошово- кредитного ринку", що дасть можливість впливати на кредитну активність банківських установ, ефективне використання ними своїх кредитних важелів впливу на виробництво.

На думку Арбузова С. [9, с. 8] "темпи відновлення інвестиційного кредитування аграрного сектора економіки суттєво залежатимуть від ефективності здійснення інституційних та структурних реформ в економіці, спрямованих на сприяння її детінізації, розвиток внутрішнього ринку, малого та середнього бізнесу".

Процентна політика НБУ повинна спрямовуватись на стимулювання заощаджувальної активності населення, що сприятиме вирішенню однієї із важливих проблем банківської системи – нарощування ресурсної бази для фінансування економічного розвитку підприємницьких структур аграрного бізнесу.

Ефективність процентного канапу трансмісійного механізму безпосередньо залежить від ефективної роботи фінансового сектору, зокрема його фондового сегмента. Зважаючи на це, особлива увага має приділятися питанням стійкості фінансової системи, а також розвитку та інституційному вдосконаленню фондового ринку [9, с. 8].

Справа в тому, що саме через обмеження реального попиту на кредитні ресурси внаслідок високої ціни на них одним із шляхів розміщення коштів комерційних банків є фондовий чи валютний ринок.

Тенденція до підвищення чи зниження валютного курсу суттєво впливає на ціну кредиту шляхом збільшення або зменшення пропозиції кредиту в результаті переливання капіталу між валютним і кредитним ринками. При стабільному валютному курсі, коли останній є одним із головних факторів стримування інфляції, а відтак і обмеження грошової маси, комерційні банки збільшують пропозицію кредитних ресурсів і обмежують суми, які направляють на валютні операції через їх нерентабельність [116, с. 103].

В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2012 рік [272, с. 11] також йдеться про необхідність посилення ролі процентної політики в регулюванні грошово-кредитного ринку, яке відбуватиметься в міру відновлення фінансової системи, зокрема, "...у цьому відношенні сприяння Уряду в подальшому розвитку та інституційному вдосконаленні фондового ринку і системи небанківських фінансових установ має не лише поліпшити технічні аспекти проведення монетарних операцій, а й задіяти на належному рівні механізми перетікання капіталів між різними сегментами фінансового ринку. Зазначене забезпечуватиме вагомішу реакцію реального сектору економіки на зміни в грошово-кредитній політиці взагалі та відсоткових ставок, зокрема".

Одним із заходів активізації кредитування реального сектору економіки може бути домовленість монетарної і фіскальної влади з найбільшими банками щодо кредитування пріоритетних галузей вітчизняної економіки. Звичайно така домовленість має включати певні поступки з боку держави у вигляді зменшення для таких банків ставок оподаткування на 2-3%, надання довгострокових кредитів рефінансування за ставкою, нижчою за середню на 2- 3% та відповідною інформаційної політикою, спрямованою на зміцнення іміджу банків-кредиторів реального сектору економіки. Ці банки ..окрім зниження ставок за кредитами, повинні погодитися на безкоштовне надання консалтингових послуг підприємствам-кредитоодержувачам з метою їх швидкого зростання [318, с. 79].

Для цієї мети необхідні кардинальні кроки з боку органів державної влади щодо зміни кредитної політики стосовно АПК (рис. 3.2).

Проблемою у активізації банківського кредитування є обмеженість ресурсної бази комерційних банків. Враховуючи те, що сьогодні як свідчить вітчизняна практика, механізм рефінансування є недосконалим, оскільки попит комерційних банків у рефінансуванні диктується лише потребою у підтримці власної ліквідності, тобто вони мають короткостроковий характер, а не в джерелах довгострокових ресурсів для фінансування реального сектора економіки, варто НБУ змінювати підходи до операцій з рефінансування комерційних банків, надаючи увагу таким моментам:

– повинна бути чіткість і прозорість процедури надання кредитів рефінансування всім банківським установам;

– правове регулювання оперативності рефінансування в екстрених умовах;

– послабити вимоги до забезпечення при рефінансуванні;

– вдосконалити механізм довгострокового рефінансування.

Всі ці заходи сприятимуть розширенню можливостей банківських установ більш гнучко маневрувати своїм ресурсним потенціалом, а відповідно запроваджені заходи щодо зміни процентної політики в напрямку здешевлення кредитів сприятимуть більш активному їх спрямуванню у пріоритетні і стратегічні галузі, якими є сільське господарство і аграрний бізнес.

Особливо гостро стоїть питання стосовно відновлення кредитування підприємств малого і середнього бізнесу, які найбільш обмежені в доступі до кредитних ресурсів комерційних банків в порівнянні з великими підприємствами.

Дзюблюк О. [121, с. 9, 10] вважає, що "особливо перспективним для кредитної підтримки малого бізнесу слід вважати започаткувати діяльності в Україні гарантійних фондів, які зможуть взяти на себе частину ризиків комерційних банків, що кредитують малі підприємства за рахунок власних коштів". На противагу скороченню високих адміністративних витрат банків при кредитуванні малого та середнього бізнесу, автор пропонує їх "належні механізми-компенсатори", якими можуть бути "додатковий відносно дешевий ресурс – в рамках Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", тобто Український фонд підтримки підприємництва має розробити механізм видачі кредитів через "уповноважені комерційні банки, відібрані на тендерних умовах", іншим компенсатором, на його думку, є здешевлення кредитів задля чого необхідно "розробити механізм часткової компенсації відсоткових ставок для суб'єктів малого підприємництва через УФПП та регіональні фонди підтримки підприємництва".

Вважаємо за необхідне, знизити рівень оподаткування або звільнити від оподаткування банківські установи, що кредитують підприємства АПК та змінити норми резервування для таких банківських установ, що сприятиме поверненню обличчям банківських установ до підприємницьких структур аграрного сектору в питаннях зростання активності кредитних операцій.

Запровадження режиму пільгового оподаткування та зниження норми обов'язкового резервування для таких банківських установ, на думку Дзюблкжа О., "сприятиме зменшенню рівня адміністративних та операційних витрат комерційних банків" [121, с. 10].

Поліпшення ситуації на грошово-кредитному ринку стосовно активізації кредитування банками підприємницьких структур аграрного сектора економіки залежатиме від здійснення інституційних та структурних реформ в економіці, вдосконаленню фондового ринку і системи небанківських фінансових установ.

Отже, в умовах перебудови економічних відносин в Україні за потреби залучення кредитних ресурсів в економіку окремих галузей особливої уваги заслуговує ефективність механізму управління банківським кредитним забезпеченням підприємств аграрної сфери.

Водночас удосконалення управління механізмом кредитування можливе за подальшого впровадження страхування кредитів як форми захисту учасників кредитних взаємовідносин в Україні".

Однією з необхідних засад ефективного функціонування банківської системи в цілому і окремого банку є формування кредитної політики із визначеними стратегічними цілями, яка має будуватись з врахуванням стратегії і тактики у сфері управління кредитною діяльністю.

Для ефективної кредитної діяльності необхідно врахування основних складових, однією із найважливіших є методи управління кредитними ризиками, які сприяють розгляду процесу управління ними на рівні кредитного портфеля в цілому (рис. 3.3.).

Однією з необхідних засад ефективного функціонування банківської системи в цілому і окремого банку є формування кредитної політики із визначеними стратегічними цілями, яка має будуватись з врахуванням стратегії і тактики у сфері управління кредитною діяльністю.

Вплив держави на кредитну політику у банківській системі

Рис. 3.2. Вплив держави на кредитну політику у банківській системі

Складові механізму управління кредитною діяльністю банків

Рис. 3.3. Складові механізму управління кредитною діяльністю банків*

*Джерело: [32, с. 86, 92]; [33, с. 106]; [313, с. 40]; удосконалено автором

Бугель Ю. [32, с.86] кредитну політику визначає "як низку послідовних етапів реалізації банківським менеджментом практичних заходів щодо управління портфелем банківських позичок з метою забезпечення максимальної дохідності кредитних операцій при мінімальному рівні кредитного ризику".

Основою кредитної політики є формування кредитного портфеля комерційного банку, що є досить відповідальною місією банку, оскільки саме від цього залежить не лише кредитна діяльність банку, а й можливість сформувати достатню ресурсну базу задля здійснення кредитних операцій банком. Від стану кредитного портфеля залежить ліквідність, дохідність операцій та фінансова стабільність комерційного банку, а його формування визначається кредитною діяльністю банку, постійним моніторингом оцінки складу і якості позик в динаміці, з метою пошуку шляхів мінімізації кредитних ризиків відповідно до змін ринкової кон'юнктури.

Не менш важливе значення при здійсненні кредитної діяльності і можливості ефективного управління нею відіграє відповідне документальне забезпечення (Положення по кредитним процедурам банку, накази, пакети типових документів, положення по кредитним продуктам, коди бухгалтерського і управлінського обліку кредитних продуктів тощо) та методичне забезпечення, до якого слід віднести різноманітні розроблені внутрішньобанківські нормативні документи (положення, інструкції, керівництва по процедурам банківського кредитування тощо), які покликані не порушуючи законодавства, стратегії кредитної політики конкретного банку виконувати наступні завдання:

– встановлення в банківській установі єдиної практики роботи з активними операціями;

– ефективна взаємодія підрозділів банку;

– методичне забезпечення співробітників підрозділів інформацією по всіх аспектах кредитного процесу;

– сприяння у стандартизації і спрощенні кредитної роботи;

– забезпечення механізму управління і контролю для виконання роботи у відповідності кредитним процедурам;

– навчання нових співробітників по роботі з кредитами;

– покращення функцій управління і внутрішнього контролю.

Процес кредитування здійснюється відповідно до законодавства, а

кредитні відносини регламентовані кредитними договорами між кредитором і позичальником. Згідно вітчизняної банківської практики, рішення щодо надання кредитів в рамках кредитної політики приймається на основі рішення Кредитного комітету Головного банку, який при необхідності переглядає порядок проведення кредитних операцій, об'єкти кредитування, ставки, комісійні, розміри і терміни кредиту, форми забезпечення.

Максимальний розмір кредиту визначається виходячи з нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного позичальника.

Важливим в процесі банківського кредитування є індивідуальний (диференційований) підхід до кожного позичальника, оскільки від мети кредитування, розміру суми кредиту і кредитоспроможності позичальника залежить і термін, на який надається кредит. Однак, в практиці банківських установ останніми роками спостерігаються тенденції домінування короткострокового кредитування (до 12 місяців), обмеження через встановлення лімітів наданих кредитів для кожного позичальника індивідуально (небажання надавати великі суми кредитних ресурсів "в одні руки"). Причиною є нестабільність в економіці держави, невизначеність в майбутньому щодо ситуації на кредитному ринку, що збільшує вірогідність зростання кредитних ризиків, впливає на зростання процентної ставки за кредитні ресурси й погіршує кредитні відносини банківських установ з позичальниками.

Для прийняття остаточного рішення щодо надання позичальнику кредитних ресурсів, банківські установи вимагають різні види забезпечення в прийнятній для банківської практики формі, серед яких використовується застава, поручництво, гарантія.

В основному банківські установи проводять політику пріоритету якості об'єкта кредитування над забезпеченням кредиту, тому кредити повинні надаватися на основі оцінки якості ризиків, а не якості забезпечення. Згідно вимог законодавства забезпечення по кредиту, форма і вид якого погоджується з позичальником, оформляється окремим договором.

Оцінку запропонованої застави здійснює співробітник, що проводить аналіз кредитоспроможності і який оформляє результати свого аналізу і огляду застави в Експертному заключенні.

Не менш вагомою складовою процесу управління кредитною діяльністю є співпраця банку із страховими компаніями, адже предмет застави заставодавцем задля зменшення ризику страхується на користь банку в страховій компанії з умовами прийнятними для банку.

Впродовж всього терміну дії кредитного договору банк здійснює контроль наявності і зберігання предмету застави. Проблемою аграрних підприємств залишається, як вже згадувалось, брак ліквідної застави і продовження мораторію на купівлю-продаж земель затягує процес використання земельних ділянок як застави за кредит.

Міщенко Д.А. [238, с. 122] серед негативних наслідків продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення називає "зниження інвестиційної привабливості аграрного сектора української економіки, пов'язане з підвищенням ризику вкладень внаслідок неможливості іпотечного кредитування сільського господарства під заставу земельних ділянок".

Впровадження ринку землі в Україні дасть можливість підприємствам аграрної сфери економіки залучати кредитні ресурси для фінансування підприємницької діяльності під заставу земельних ділянок. Для цієї мети доцільним було б створення державної спеціалізованої інституції, яка б взяла б на себе питання щодо операцій купівлі-продажу земельних ділянок, передачі їх в оренду, викупу заставлених земельних ділянок тощо.

У сучасних ринкових умовах правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективного організаційного механізму управління кредитним забезпеченням виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків та банківської системи в цілому.

Структура управління комерційним банком дещо відрізняється в Україні в порівнянні з зарубіжними країнами.

Організаційна структура комерційного банку в Україні визначається структурою управління банком та структурою його функціональних підрозділів та служб.

Вищим органом акціонерного та пайового банку в структурі управління комерційним банком є загальні збори акціонерів (учасників), які вирішують такі стратегічні завдання банку:

– визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

– обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку;

– затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;

– внесення змін до статуту банку;

– затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

– прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку;

– створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв та затвердження їхніх статутів і положень;

– прийняття рішення про припинення діяльності банку;

– інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) за статутом банку.

Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше, ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Свої завдання та функції вищий орган банку реалізує безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні: для акціонерного банку таким органом є – правління, а для пайового–дирекція.

Правління банку (дирекція) вирішує усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників).

Роботою правління керує голова правління, а дирекції – генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. В той же час ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників).

Контролююча функція за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку покладається на ревізійну комісію, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників), а члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Головне завдання ревізійної комісії – контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність та здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності правління (дирекції) як з власної ініціативи, так і за дорученням зборів та на вимогу акціонерів (учасників) банку. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку. Ревізійна комісія також складає висновок по річних звітах та балансах банку, без якого загальні збори не вправі затверджувати баланс.

З метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережна рада, яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством та нормативними актами НБУ, на неї може покладатися виконання окремих функцій загальних зборів, крім тих, що належать до виключної компетенції вищого управлінського органу банку.

Вітчизняні комерційні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально, тому вони створюють кредитний комітет, що є контрольним органом, який розробляє кредитну політику банку, структуру залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами.

В результаті дослідження встановлено, що організаційна структура окремо взятого комерційного банку залежить від обсягу операцій та масштабності самого банку, від класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням, тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими.

Разом з тим, компетенцією загальних зборів акціонерів (учасників) або в разі передавання цих функцій ним спостережній раді, правлінню банку є визначення конкретної організаційної структури банку. Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується спеціальними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються органом управління банку.

Відмінністю структури управління комерційним банком в зарубіжних країнах є відсутність такого контролюючого органу як спостережна рада, яка практично дублює деякі контролюючі функції ревізійної комісії, а саме контроль за роботою правління чи дирекції та дублює деякі функції загальних зборів акціонерів.

Натомість дещо розширеною є структура вищих управлінських органів в зарубіжних країнах (вища менеджери, адміністратори, особи, які наділені наглядовими та рівезійними фукціями) та постійних комітетів (адміністративний, обіково-позичкові, комітет по довірчій діяльності, ревізійні).

Головним органом управління комерційним банком в зарубіжних країнах є загальні збори акціонерів. Основні питання діяльності вирішує рада директорів, яка є представничим органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси, яка формує вищі управлінські органи, що ведуть практичну діяльність згідно з рекомендаціями та вказівками ради.

Для мінімізації помилок прийняття рішень в банку створюється кілька постійних комітетів, куди входять члени ради директорів та спеціалісти банку. Як правило, в банку є чотири комітети: адміністративний (поточні питання), обліково-позичковий (прийняття рішень про видачу кредитів), комітет по довірчій діяльності (інвестування кошт), ревізійний (перевірка фінансового стану відділів банку). Комітети збираються щотижнево для розгляду поточних справ. Крім того, можуть створюватись спеціальні комітети для вирішення будь-яких екстраординарних питань.

Рада директорів періодично контролює структуру портфелю кредитів та цінних паперів згідно з прийнятими цілями політики банку. У випадку зміни кон'юнктури (падіння попиту на кредит, зростання процентних ставок і т.д.) може бути змінена і сама політика.

Для керівництва та здійснення практичних операцій рада директорів формує управлінські структури банку. За ступенем самостійності та об'ємом повноважень управлінський склад має три рівня:

– виші менеджери (top executives);

– адміністратори (administrators);

– особи, які наділення наглядовими та ревізійними функціями (supervisors).

Виші менеджери володіють найвищим ступенем самостійності при прийнятті рішень, та їх повноваження розповсюджуються на всі аспекти діяльності банку. Керівники цього рівня зосереджують увагу не на виконанні окремих банківських задач та функцій, а намагаються забезпечити кінцеві результати діяльності банку. Головне в їх роботі – координація діяльності окремих служб, визначення конкретних програм, консультації, оцінка результатів роботи відділів і т.д.

До категорії адміністраторів відносяться керівники окремих функціональних служб, які відповідають за свій обсяг роботи. Вони діють в рамках затверджених програм та повноважень. їхньою головною метою є забезпечення нормальної роботи свого відділу в той час, коли загальні цілі банку знаходяться в них на другому плані.

Персонал третього рівня – наглядачі – це найбільшкваліфіковані оперативні працівники, яким доручається керівництво вузькоспеціалізованою групою чи ділянкою і які допомагають працівникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації з конкретних випадків, займаються навчанням персоналу.

В той же час дещо відрізняється організація банків в різних країнах, яка являє собою досить складну процедуру та регулюється, як правило, загальним чи спеціальним (для банків) законодавством. Так, в більшості країн необхідним є дозвіл на відкриття банку, але в ряді випадків засновники можуть обмежитись простою реєстрацією. Це, в свою чергу, також має вплив на кредитне забезпечення економічних суб'єктів, оскільки від кількості банківських установ зростає конкуренція на кредитному ринку (додаток 21).

Зокрема, в США реєстрація нового банку суворо регламентована: для отримання чартеру чи ліцензії від влади відповідного штату (банк штату) чи ж зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру (національний банк) слід виконати ряд умов ( кількість осіб – не менше 5; стосовно капіталу банка – величина його повинна відповідати мінімальним нормам, що встановлюються законодавством та залежать від чисельності населенного пункту, де створюється банк; майбутніх операцій, якості управління; перспективи отримання прибутку, компетенція керівного складу, потреба в новому банку, де він створюється і т.д.)

В США досить чітко органи влади аналізують конкурентну ситуацію в районі, де він створюється з метою створення сприятливого клімату для вже існуючих банків на цій території задля збереження відповідної концентрації банківських установ, враховується також хороша репутація та відповідна кваліфікація керівників, необхідна для управління банком.

Такі ж обов'язкові умови для отримання дозволу на відкриття банку (видає Федеральне відомство по контролю за банками) вимагають в Німеччині та в Швейцарії (видає ліцензію Федеральна банківська комісія). Щоправда, в Німеччинні ще однією вимогою є те, що банк повинен бути організований лише в формі акціонерної компанії чи партнерської фірми.

В Японії жоден банк не може бути започаткований без спеціальної ліцензії міністерства фінансів, для отримання якої засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим стандартам, володіти необхідним досвідом та знаннями та мати певний соціальний статус.

Також існує обов'язкова вимога до створення банку – це організація його у формі акціонерного товариства з капіталом не менше 1 млрд, йен та фігуруваня в назві банку слова “гінка” (банк).

Досвід Великобританії свідчить, що з 1979 р. жоден банк не має права почати свою операції по прийому депозитів без дозволу Банка Англії. Всі банки були розподілені на дві категорії: “визнані банки” та “ті, що ліцензуються”. “Визнаним” ліцензії не потрібні, але ці банки мають бути визнаними Банком Англії за рядом критеріїв: наявність мінімального капіталу, виконання достатнього набору послуг, солідна репутація в діловому світі.

Для задоволення прохання про видання ліцензії на ведення банківських операцій необхідно, щоб директора та вищі менеджери були “підходящими та спроможними” особами, які проявили себе на попередній роботі як компетентні та особи зі здоровим глуздом; ведення операцій з розрахунком та обережністю, тобто, щоб був достатній запас ліквідних активів та резервів для покриття можливих збитків; наявність мінімального капіталу в 1 млн. ф.ст.

Ефективний менеджмент в банківській системі – життєва необхідність для кожного банку, для кожної країни, якщо вона хоче, щоб банківська система досягла своєї основної мети – безперервного функціонування фінансової галузі, кровоносної системи будь – якої економіки. Управління в банківській системі є сьогодні однією з найбільш актуальних проблем в економіці, що пов'язано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Ефективний менеджмент в банківській установі можливий за умови професіоналізму, творчої активності і зацікавленості банківського персоналу відповідально здійснювати покладені функції, що в цілому вирішують стратегічні цілі банку.

Відмінною в банківській сфері України в порівнянні з досвідом зарубіжних країн є система державного контролю за діяльністю банків, де в законодавчому порядку наглядові й регулятивні функції закріплено лише за НБУ, про що

йдеться в Законі "Про Національний банк України" (ст. 51, ст. 61 цього ж Закону визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ, які полягають у здійсненні Національним банком всіх видів перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ (банк має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь у їх роботі з правом дорадчого голосу, пред'являти вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок)).

На нашу думку, монополізація наглядових й регулятивних функцій НБУ не сприяє ефективному нагляду за діяльністю 198 зареєстрованих (176 діючих) банків, оскільки наглядові функції не є основними функціями НБУ, тому навіть одноосібне здійснення регулюючих функцій, застосування механізмів і важелів не завжди буде виваженим, враховуючи розпорошеність на інші напрями діяльності уваги центрального банку. Вивчення зарубіжного досвіду щодо організації банківського нагляду засвідчує, що на відміну від України, в більшості розвинених країн контрольні функції не монополізовані і разом з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи, що дає можливість ефективно з різних сторін здійснювати контроль за банківською діяльністю, тим самим забезпечуючи стабільність, надійність, репутацію банківської і фінансової системи країни в цілому.

За останні роки намітилась тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання, удосконалюються методи банківського контролю.

Характерним для розвинутих країн є посилення впливу спеціально створених автономних органів, які разом із центральними банками, здійснюють функції нагляду і контролю за банківськими установами.

Організаційна структура державних органів, що виконують контрольні функції в розвинутих країнах досить різноманітна: якщо у США, Німеччині, Франції, Японії діє змішана система банківського нагляду, в рамках якої Центральний банк поділяє обов'язки по нагляду з іншими державними органами, то в Австрії, Данії, Канаді, Норвегії органи нагляду відділено від

Центрального банку, а у Великобританії, Греції, Іспанії, Португалії і Швейцарії – тільки центральні банки (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2.

Організаційна структура державних органів банківського нагляду

Країна

Контролюючі органи

Функції контролюючих органів

1

2

3

Франція

Банк Франції

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни

Національна кредитна рада

Наділяється правом виносити попередження, а також порушувати розслідування зловживань в банківській сфері, щорічно надає Президенту і Парламенту Республіки доповідь про стан функціонування банківської і фінансової системи країни

Комітет по банківській регламентації

Розробляє та приймає нормативні акти з питань правового регулювання діяльності кредитних установ і затверджує обов'язкові для кредитних установ економічні нормативи та порядок ведення бухгалтерського обліку та звітності

Комітет кредитних установ

Видає акти застосування права, які мають індивідуальний характер, займається також реєстрацією кредитних установ, жорстко контролює законність їх створення

Банківська комісія

Забезпечення безпеки французької банківської системи

Італія

Центральний банк

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни

Міжміністерський комітет

Несе відповідальність, в основному за дотримання законності у сфері кредитної політики і за стан захисту ощадних банків

Національна комісія по контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею

Контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів

США

Федеральна резервна система

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. Рада директорів встановлює правила діяльності банківських холдінгових компаній та іноземних банків у США

Управління Контролера Державного обігу (УКДО)

Регулювання банківської діяльності, проведення ревізій в банківських установах

Федеральна корпорація страхування вкладів (ФКСВ).

Страхування депозитів юридичних і фізичних осіб

Управління контролю ощадних кас

Контроль за діяльністю ощадних кас

Японія

Банк Японії

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни

Міністерство фінансів

Регулює безпосередньо і опосередковано діяльність всіх банківських установ в Японії

Комісія з питань політики

Визначення політики позик, ринкової діяльності, вимог до резервів і максимальних процентних ставок з депозитів для всіх приватних фінансових установ

Польща

Національний банк Польщі

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни

Комісія з банківського нагляду

Визначення принципів проведення банківської діяльності, яка забезпечує безпеку фондів клієнтів у банку; контроль за відповідністю банків їх статусу та іншим нормативним актам, а також обов'язковим фінансовим стандартам; здійснення періодичних оцінок фінансового стану банків та їх подання на розгляд Ради, а також оцінка впливу монетарної, податкової та наглядової політики на розвиток банків; надання власних пропозицій щодо організаційної структури банківського нагляду та встановлення процедури виконання такого нагляду

Великобрита нія, Греція, Іспанія, Португалія

Центральні банки

Регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни

* Джерело: [418].

В Україні відповідно до Закону України "Про Національний банк", що прийнятий 20.05.1999 р., також передбачено створення вищого органу управління і контролю – Ради Національного банку. Проте її функції розповсюджуються лише на Національний банк України, залишаючи за межами безпосереднього впливу головне – діяльність комерційних банків.

У Франції ж головною функцією всіх трьох контролюючих органів – Банківської комісії, Національної кредитної ради і Комітету по банківській регламентації, а також органу управління Банку Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. Контрольні функції покладено також на орган управління Банку Франції – Генеральну раду. Крім керівництва банку, до її складу входять шість висококваліфікованих

спеціалістів з інших відомств, які призначаються Радою Міністрів, а їх кандидатури подають керівники палат Парламенту, Глава Економічної і Соціальної ради Франції, а також представник Казначейства і фінансовий інспектор від Уряду.

Банківський нагляд в Італії також є багатоаспектним, оскільки крім Центрального банку, його здійснює Міжміністерський комітет (який очолює Міністр фінансів), який несе відповідальність, в основному за дотримання законності у сфері кредитної політики і за стан захисту ощадних банків.

В Сполучених Штатах Америки комерційні банки відносяться до найбільш контрольованих сфер підприємницької діяльності, так як інтереси банків тісно переплітаються з інтересами суспільства, а належне виконання банками найважливіших суспільних функцій само по собі передбачає необхідність постійного державного регулювання їх діяльності. Банківська система в цій країні контролюється і регулюється як Федеральним урядом, так і урядами Штатів. Згіднь закону виконавчий орган уряду, що видає ліцензії та встановлює норми і правила для банківських установ, наділений правом проведення ревізії в них.

Для цього кожен штат має одного банківського контролера, а у Федеральному уряді функціонує Управління Контролера Державного обігу (УКДО), основним завданням якого є регулювання банківської діяльності, проведення ревізій в банківських установах.

Особливістю банківського нагляду в Японії є те, що організаційно Банк Японії не входить до складу урядових установ, хоча фактично уряд має значний вплив на діяльність і політику Банку Японії. Виконавчий комітет Банку Японії здійснює керівництво повсякденною діяльністю банку і складається з керуючого та його заступника (призначаються Кабінетом міністрів) та семи виконавчих директорів, яких призначає Міністерство фінансів. Комісію з питань політики створено на противагу Виконавчому комітету, до її складу входять сім членів, включаючи управляючого, представників від Міністерства фінансів і Агентства економічного планування, а також чотирьох осіб, призначених Кабінетом Міністрів.

Мета банківського нагляду в Польщі є забезпечення безпеки зберігання коштів на банківських рахунках та дотримання банками положень вказаних законів, статутів банків та постанов щодо прав на заснування таких банків.

До складу Комісії з банківського нагляду в Польщі входять: Головуючий Комісії (Голова Національного банку Польщі), заступник Головуючого Комісії (Міністр фінансів або його делегований представник), представник Президента Польської Республіки, Голова Правління Гарантійного фонду банка, Головуючий Комісії цінних паперів та Валютного обміну або його заступник, представник Міністерства фінансів, Генеральний інспектор банківського нагляду. Участь у засіданнях Комісії може також брати представник Польської банківської асоціації.

При здійсненні банківського нагляду Комісія вживає заходів, які включають аналіз платоспроможності, ліквідності та фінансової роботи банків, забезпечення під позики і кредити, своєчасність їх погашення (повернення), аналіз процентних ставок, що застосовуються при наданні позик, кредитів і банківських рахунків тощо.

Таким чином, як свідчить зарубіжний досвід більшості розвинених країн, банківський нагляд там не є монополізованим, він не здійснюється тільки одним відомством – центральним банком. Держава в особі різних контролюючих органів суворо здійснює контроль за діяльністю банків, використовуючи ефективні механізми і важелі впливу на кредитний ринок, які створюють сприятливе середовище для кредитного забезпечення підприємств стратегічно важливих галузей, зокрема, аграрної сфери економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси