Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Оцінка стану банківського кредитування суб'єктів аграрного виробництва4.1. УМОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВХто виступає суб'єктами кредитних відносин?Роль банківської системи України у механізмі кредитного забезпечення...Кредитна угода та етапи процесу кредитуванняКРЕДИТНИЙ РИЗИК ЯК СКЛАДОВА БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ18. Кредитно-банківська системаКредитні ризики банківництва
 
Головна arrow Банківська справа arrow Механізми банківського кредитування в аграрній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Оптимізація кредитних ризиків в системі банківського кредитування суб'єктів аграрного виробництва

В умовах ринкової моделі економіки всім сферам банківської діяльності притаманні ризики, а особливо це стосується найбільш дохідної сфери – кредитної діяльності.

Ризик визначається як усвідомлена можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей, у зв'язку з випадковими змінами умов економічної' діяльності, несприятливими обставинами [24, с. 46].

Коваленко В.В. [176, с. 75] визначає ризик як "об'єктивно-субєктивну категорію, яка стосується діяльності суб'єктів, пов'язаної з подоланням невизначеності й конфліктності в ситуації неминучого вибору".

В економічній енциклопедії Мочерного С.В. [151] ризик визначається як "атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності", а банківський ризик як "загрозу втрат, пов'язаних із специфікою банківських операцій, які здійснюють кредитні установи".

Кредитні ризики займають домінуючу позицію в системі банківських ризиків, тому в сучасних умовах, коли зростають потреби економічних суб'єктів в кредитуванні, важливо вміти ефективно управляти ними – виявляти, попереджувати та мінімізувати, що сприятиме зростанню фінансової стійкості та надійності окремого банку та банківської системи України в цілому.

Мочерний С.В. [151] в економічній енциклопедії кредитних ризик трактує як "ризик небезпеки неповернення позичальником отриманого кредиту та відсотків за нього в передбачені кредитною угодою терміни".

Подібним є визначення кредитного ризику у фінансовому словнику Завгороднього А.Г. [144, с. 391], де вказано, що кредитний ризик – це "ризик невиконання позичальником його зобов'язань щодо кредитора; можливість відмови позичальника від сплати процента за кредит і повернення самого кредиту".

В методичних вказівках Національного банку України, кредитний ризик визначається як "наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання" [24, с. 46].

Тобто, кредитний ризик обертається фінансовою небезпекою в основному для кредитора, що проявляється в недоотриманні фінансових ресурсів в разі несплати позичальником основного боргу та процентів за ним. Враховуючи те, що в сучасних умовах розвитку ринкових відносин посилюється невизначеність, нестабільність грошово-кредитного ринку банківським установам необхідно ефективно вміти управляти ризиками. Адже, поява кредитних ризиків, на думку Прийдун Л. [313, с.39] "спричинена, насамперед, допущеними помилками при оцінці кредитоспроможності позичальників, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках".

Банківське кредитування як джерело фінансування розвитку підприємницької діяльності по своїй природі сприяє отриманню доходів не лише позичальником, а й кредитором при взаємовідносинах між суб'єктами кредитних відносин, що приносять економічну вигоду обом сторонам; в іншому випадку – такі взаємовідносини можуть призвести до втрат при недостатній увазі питанню управління кредитними ризиками. Причому варто оцінювати ризики з обох сторін: з боку комерційного банку, і з боку підприємства-позичальника.

Потенційний позичальник оцінці комерційного банку, з яким бажає вступати в кредитні відносини, як правило, мало приділяє уваги і як наслідок трапляються випадки несвоєчасної або в неповному обсязі видачі кредитів, зміна в односторонньому порядку умов договору тощо. Більше того, щодо аграрних підприємств, то вони взагалі обмежені у виборі кредиторів і вимушені співпрацювати з невеликою кількістю банків, які кредитують аграрний сектор економіки.

Такі обмеження і небажання співпрацювати з аграрним сектором економіки не на користь позичальникам-товаровиробникам і призводить до того, що банки які все ж таки співпрацюють з такими позичальниками, виставляють жорсткі умови кредитування, які не під силу більшості аграрних підприємств.

В той же час оцінка ризиків з боку комерційного банку повинна здійснюватись впродовж всього періоду кредитних взаємовідносин, починаючи з початкової стадії – кваліфікованої оцінки кредитоспроможності позичальника і впродовж всього терміну кредитування, що мінімізуватиме зростання проблемних кредитів.

Зростання останніми роками значної кількості проблемних позик в кредитних портфелях більшості банків підвищує ризик ліквідності банку, який виникає при перевищенні за строками активів на пасивами і є реальною загрозою масового вилучення коштів вкладниками, що більше ускладнює сиіуацію і сприятиме скороченню ресурсного потенціалу банківської установи. Тобто, проблеми у взаємовідносинах банківської установи з одними клієнтами (позичальниками) відображаються на взаємовідносинах з іншими клієнтами (вкладниками, іншими банками), підриває імідж та надійність банківської установи в зв'язку з неможливістю виконання нею своїх зобов'язань.

Тому небажання банків співпрацювати саме з аграрним сектором пов'язане з віднесенням цієї галузі до найбільш ризикової, що завдає банкам значних втрат. Сьогодні вирішення даної проблеми ускладнюються недосконалістю законодавчої бази, відсутністю єдиних підходів до оцінки ризиків банківськими установами, економічною нестабільністю.

Для будь-якого комерційного банку важливим при управлінні ризиками є їх оцінка та розробка і використання максимальної кількості методів по мінімізації кредитного ризику.

Білик Т.О. [24, с. 46] під управлінням кредитним ризиком розуміє "сукупність управлінських заходів, спрямованих на запобігання втратам банку від його кредитної діяльності".

Коваленко В.В. [176, с. 75] трактує поняття "система управління ризиками" як "науково-методичний комплекс заходів відносно управління банками, націлених на виявлення та оцінку ризику, використання специфічних прийомів і методів з метою створення умов для стійкого їх функціонування, максимізації власного капіталу, виконання вимог клієнтів і партнерів банків та забезпечення прибуткової діяльності".

Тобто, управління кредитними ризиками передбачає їх оцінку і комплексне застосування різних методів по їх мінімізації в процесі здійснення кредитної діяльності, що в кінцевому результаті сприятиме підвищенню ефективності функціонування банківської установи.

Встановлено, що управління кредитним ризиком банківські установи здійснюється на двох рівнях – на рівні окремого позичальника і на рівні кредитного портфеля комерційного банку в цілому.

Найбільш дієвим методом запобігання виникненню ймовірних кредитних ризиків на рівні окремого позичальника є аналіз його кредитоспроможності. Більшість комерційних банків України проводить оцінку кредитоспроможності за власними методиками, які ґрунтуються на Положенні Національного банку України про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, в якому Національний банк встановлює мінімально необхідні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника. Відповідно до цього Положення комерційні банки України мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Саме відсутність єдиних методичних підходів до визначення кредитоспроможності позичальника збільшує ризики, адже оцінка фінансового стану за допомогою коефіцієнтів, підбір яких в кожному комерційному банку відрізняється як якісно так і кількісно, на перспективу є важко контрольованою з боку банків. Нині в Україні власні методики оцінки кредитних ризиків інколи спричинюють недооцінку кредитоспроможності, тому уніфікація значної кількості існуючих методик оцінки в єдину систему відповідно до вітчизняних умов і стандартів Базельського комітету дасть змогу вирішити цю проблему.

Підхід до управління кредитними ризиками в аграрному секторі економіки має бути особливим: банки повинні кваліфіковано визначати рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників та вартість застави, враховуючи специфіку галузі. Саме повномасштабне страхування аграрних ризиків і майна підприємств сприятиме підвищенню ефективності діяльності позичальників та захистить інтереси банків, зменшуючи кредитні ризики [76, с. 82].

Якщо позичальниками є аграрні підприємства, то важливо звертати увагу банкам на:

–наявність у позичальника додаткових джерел доходів;

– наявність власних земель у позичальника;

– забезпеченість позичальника новою технікою та необхідними складськими площами для зберігання виробленої продукції;

– сезонність виробництва;

– дотримання технології проведення агротехнічних заходів;

– природні фактори та врожайність сільськогосподарських культур;

– наявність у позичальника замкнених циклів виробництва та переробки продукції;

– регулювання ринку сільгосппродукції державою тощо.

Проблематичним при оцінці кредитоспроможності позичальника є можливості отримати достовірну інформацію про фінансовий стан свого підприємства і ретельно перевірити її. При цьому важливо врахувати всі види інформації, не лише інформацію отриману від клієнта, а й внутрішньобанківську та зовнішню інформацію, що сприятиме зниженню кредитних ризиків (рис. 3.4.).

Отримання інформації з різних джерел при аналізі кредитоспроможності дає можливість більш достовірно оцінити фінансовий стан позичальника на момент отримання кредиту та на перспектив, що сприятиме зниженню кредитних ризиків. Діагностика кредитоспроможності позичальника дає можливість по отриманим показникам віднести позичальника до відповідного класу надійності, що визначає кредитні відносин між ними, оскільки до кожного позичальника застосовується індивідуальний підхід і свідченням цього є надання кредитів, що відрізняються за строками, обсягами, формами забезпечення, методами надання та погашення.

Алгоритм аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника комерційним банком

Рис 3.4. Алгоритм аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника комерційним банком*

* Джерело: розроблено автором

Діагностика кредитоспроможності позичальника дає можливість по утриманим показникам віднести позичальника до відповідного класу надійності, що визначає кредитні відносин між ними, оскільки до кожного позичальника застосовується індивідуальний підхід і свідченням цього є надання кредитів, що відрізняються за строками, обсягами, формами забезпечення, методами надання та погашення.

Отже, однією з причин виникнення ризику неповернення позики є зниження (або втрата) кредитоспроможності та ліквідності позичальника. Тому одним із способів зниження кредитного ризику є оцінка кредитоспроможності позичальника та встановлення його кредитного рейтингу.

Погіршення останніми роками фінансового стану окремих банків невиконання ними економічних нормативів, банкрутство деяких з них, спричинене не лише негативним впливом світової фінансової кризи – все це є результатом збитковості кредитної діяльності, внаслідок недосконалої системи оцінки кредитних проектів і відсутності ефективної системи внутрішнього контролю за ризиками, властивими кредитним операціям.

Так, впродовж 2009-2011 рр. діяльність банківських установ все ще залишається збитковою, хоча сума збитку скоротилася з 38450 млн. грн., в 2009 р. до 7708 млн. грн. в 2011 р.

Не менш важливим для мінімізації кредитних ризиків в процесі надання окремої позики є ретельна перевірка складання документації, що є початком кредитних відносин. На думку Толстошеєвої А. [361, с. 61], "неточності неконкретний опис дій, не передбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків та відповідальності – усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів".

Існує декілька методів мінімізації кредитних ризиків, застосування яких має місце в практиці вітчизняних банків [76].

Під методом управління банківським кредитним ризиком слід розуміти сукупність прийомів і способів впливу на нього з метою його попередження, підтримки на визначеному рівні та його мінімізації.

Основними методами управління кредитними ризиками є диверсифікація, лімітування, концентрація, страхування і самострахування (створення резервів за кредитними операціями банків), хеджування; здобуття додаткової інформації; моніторинг, контроль та моделювання ризику.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Диверсифікація може бути галузевою, що означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу.

Сутність географічної диверсифікації полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Використовувати географічну диверсифікацію як метод зниження кредитного ризику бажано лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території, що дає можливість нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь на кредитоспроможність позичальників.

Крім того, існує портфельна диверсифікація, яка означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників – великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, домашніми господарствами тощо, за допомогою якої можна збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.

Застосування такого методу управління кредитними ризиками вимагає обережного її застосування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень кваліфікованої підготовки банківських працівників, що володіють глибокими знаннями в різних сферах (знання ринку, специфіки географічних територій, практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників).

Взагалі банківські установи сьогодні активно застосовують такий метод, свідченням чого є наданні значної кількості дрібних позичок.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування.

Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.

Протилежним за економічним змістом диверсифікації є концентрація як метод управління кредитними ризиками, яка означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації в країні.

Управляти кредитним ризиком можна через страхування кредитного ризику у страховій компанії з передачею ризику їй, та страхування кредитного ризику з використанням похідних фінансових інструментів (опціонів, свопів та ін.).

Хеджування як метод управління ризиками можна визначити як сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. При хеджуванні зниження кредитних ризиків досягаються за рахунок одночасності та протилежного спрямування кредитних угод на строковому ринку і ринку реального товару. Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) – форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти, які засвідчують право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому.

Найбільш важливим і використовуваним в банківській практиці є створення резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків як один із основних методів управління кредитними ризиками.

Створення резерву під кредитні ризики являє собою визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення рівня ризику кредитних операцій.

Аналіз якості кредитного портфеля банківської системи України за останні шість років свідчить, що якщо за 2006-2011 рр.. обсяг наданих кредитів збільшився приблизно у три рази, то прострочена заборгованість за кредитами в абсолютному вираженні зросла у 19, а у відносному – 7 разів. Якщо у докризовий період 2006-2008 рр.. прострочена заборгованість становила 2%, то у 2009 р. вона склала 9,4%, а у 2010 р. – 11,2%, 2011р. – 9,6%. Тобто прострочена заборгованість за кредитами у посткризовий період у середньому збільшилась у п'ять разів [118, с. 67].

Крім того, міжнародні компанії фіксують ще більше проблемних кредитів у структурі кредитного портфеля банків по причині того, що існує різниця в методиці визначення проблемних кредитів НБУ і в міжнародній практиці: згідно практики НБУ "простроченою вважається несплата відсотків і не внесена своєчасно частина кредиту, а за міжнародною практикою – "простроченою" вважається все тіло кредиту, за яким почалися платежі.

Для управління проблемними кредитами банками застосовуються різні методи серед яких реструктуризація (кредитні канікули, пролонгація кредиту, конверсія валюти, прощення пені та штрафних санкцій, зниження відсоткової ставки, списання частини боргу).

В умовах сьогодення в банківській практиці застосовується незначна кількість методів управління кредитними ризиками, що звужує можливості дієвого ефективного управління ними.

В цілому система управління ризиками в банківських установах України включає два компонента:

– загально банківські ризики, якими є ліквідність, загально банківські ліміти, встановлення єдиної оцінки ризиків, контроль системи ризиків потенційних збитків та ін.;

– оцінка кредитних ризиків конкретного позичальника і конкретного проекту та кредитного портфеля в цілому.

Банківські установи підтримують співвідношення між ризиками і доходами кредитних операцій і розділяють кредитний портфель на:

– Портфель А: ризики високого ступеню / високі доходи

– Портфель В: ризики низького ступеню / низькі доходи

Банківські установи підтримують на необхідному рівні кредитний портфель диверсифікований між такими видами кредитних ризиків:

– гривня чи іноземна валюта;

– термін погашення: до 3 місяців, до б місяців, 6-12 місяців, 1-2 роки, 2 роки і більше;

– вид діяльності: торгівля, будівництво, промисловість, енергетика, транспорт, сільське господарство;

– географічне положення;

– суми кредитів;

– організаційно-правова форма підприємства;

– вид застави;

– рівень процентної ставки: в гривнях, в доларах, в інших валютах;

– клієнт чи не клієнт банківської установи;

– вид проекту.

Таблиця 3.3.

Класифікація кредитних проектів банками

І

Проект по відтворенню робочого капіталу

ризик нижче середнього

II

Проект, направлений на зниження витрат

ризик нижче середнього

III

Розширення існуючого виробництва

ризик середнього ступеня

Новий вид продукту чи ринку

ризик вище середнього

У

Новий інвестиційний проект

висока ступінь ризику

УІ

Науково-дослідний проект

висока ступінь ризику

Джерело: складено на основі практики банківських установ

Оцінка позичальника здійснюється у відповідності з його кредитоспроможністю, в результаті чого банки виділяють 5 груп позичальників (таблиця 3.4).

Банківські установи з метою вдосконалення і уніфікації системи управління кредитними ризиками використовують Рейтингову систему оцінки ризиків по кредитам юридичних осіб, яка призначена для отримання коефіцієнта ризику по конкретному кредиту.

Таблиця 3.4

Оцінка позичальника за рівнем кредитоспроможності

Система оцінки

Ознаки

А. Бездоганне підприємство

- добрий фінансовий стан;

– висока ліквідність;

– здатність протистояти погіршенню економічного стану;

– діяльність в перспективному розвинутому секторі;

– вичерпана і актуальна фінансова інформація;

– хороші показники балансу і звіту* про фінансові результати;

– відсутність затримки в погашенні основної суми боргу і відсотків;

– високоліквідна застава і перевищує суму кредиту

В. Підприємство з хорошим загальним фінансовим станом

– може бути схильне до дії неблагоприємної економічної ситуації;

– прийнятний короткостроковий потік готівки;

– повна і актуальна фінансова інформація;

– баланс і звіт про фінансові результати з деякими незадовільними показниками, покрашення яких є можливим;

– погашення основної суми боргу і процентів не викликає сумнівів;

– забезпечення добре, але його реалізація принесе небагато прибутку

С. Посереднє підприємство

– фінансовий стан задовільний;

– грошові потоки достатні, але можуть виникати труднощі;

– нерозвинутий сектор економіки;

– фінансова інформація повна, однак, по деяким параметрам подасться із замовчуванням;

– баланс і звіт про фінансові результати з деякими незадовільними показниками, покращення яких є складним;

– проценти виплачуються, або прострочення менше 30 днів, але погашення основної суми боргу затримується чи є сумнівним;

– кредит не має тенденцій до неповернення, але слід уважно слідкувати за ситуацією;

– забезпечення існує, але його вартість не покриває суму заборгованості

D. Підприємство з поганим фінансовим станом

– труднощі з грошовими засобами чи їх повна відсутність;

– фінансова інформація не повна і подається із запізненням;

– фінансові звіти не дозволяють достовірно оцінити ризик;

– виплати основної суми боргу і процентів затримуються чи можливо будуть затримуватися;

– кредит мас тенденції до неповернення;

– необхідно ретельно слідкувати за рахунком клієнта;

– забезпечення недостатнє, і якщо би їм пройшлось скористатися, це призвело б до збитків

Е. Стан підприємства незадовільний

– відсутність грошових засобів;

– кредитори очікують сплати;

– підприємство невзмозі виконати свої зобов'язання перед банком як по процентам так і по основній сумі боргу;

– фінансова інформація недоступна або викликає підозру;

– шанси на виживання підприємства дуже мізерні, велика вірогідність банкрутства;

– збитки майже неминучі;

– забезпечення недостатнє і його використання призвело б до збитків

* Джерело: складено автором на основі даних вітчизняної банківської практики

Що стосується управління кредитними ризиками галузі сільського господарства, то при цьому банки повинні кваліфіковано визначити рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

Оскільки банки здійснюють кредитування підприємств аграрної галузі на загальних принципах і підставах, вони розробляють власні методики оцінки кредитного ризику та інструменти його мінімізації, і при цьому повинні враховуючи специфіку галузі, яка характеризується нестійкістю і високим ступенем ризику.

При розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції.

Банки України формують спеціальний (що формується одночасно з наданням кредиту за рахунок нерозподіленого прибутку минулого року) та загальний резерв за кредитними операціями (формується у разі виникнення проблемних кредитів, джерелом формування яких є витрати банку).

Банки мають визначити значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, в якій він працює і даних про результати його діяльності.

Крім того, при визначенні ризикованості кредитної операції можуть бути враховані й такі суб'єктивні чинники як ринкова позиція позичальника, наявність державної підтримки, ефективність управління позичальника, професіоналізм і ділова репутація керівництва тощо.

Стан обслуговування боргу також є вагомим чинником при визначенні ризикованості і його оцінку банки зобов'язані здійснювати щомісяця. Виділяють такий стан стосунків:

1) "хороший":

– якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів;

– якщо кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

– якщо кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів.

2) "слабкий":

– якщо заборгованість за кредитом прострочено від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до ЗО днів.

– якщо кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.

3) "незадовільний":

– якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

– якщо кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції за станом обслуговування боргу позичальниками, не виконується, то така операція зараховується до групи на один рівень нижче.

Відповідно до перелічених критеріїв, здійснюють класифікацію кредитного портфеля за ступенем ризику та визначають категорію кредитної операції (табл. 3.5)

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а також “безнадійні”.

Таблиця 3.5

Класифікація за обслуговуванням боргу позичальниками

Фінансовий

стан

позичальника

(клас)

Обслуговування боргу позичальником (група)

"хороше"

"слабке"

"незадовільне"

"А"

"стандартна"

"під контролем"

"субстандартна"

"Б"

"під контролем"

"субстандартна"

"субстандартна"

"В"

"субстандартна"

"субстандартна"

"сумнівна"

"Г"

"сумнівна"

"сумнівна"

"безнадійна"

"Д"

"сумнівна"

"безнадійна"

"безнадійна"

Джерело: складено автором на основі вітчизняної банківської практики

“Стандартні” кредитні операції являють собою операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

“Під контролем” – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

“Субстандартні” кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

“Сумнівні” кредитні операції – це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

“Безнадійні” кредитні операції – це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Використання даної методики, на думку Маслак Н., свідчить про те, шо підприємства аграрної галузі, які належали 6 до класу не нижче ніж "під контролем", незначна кількість.

Однак, така класифікація відображається лише у статистичній формі звітності №604 "Звіт про формування резерву на відшкодування можливих витрат за кредитними операціями", подається до НБУ і це значно ускладнює аналіз якості портфеля банківської системи та підготовку належних рекомендацій щодо її оптимізації.

Рівень забезпечення кредитної операції, який визначають на підставі виду та ліквідності забезпечення. При цьому НБУ самостійно визначає для врахування його в розрахунку бази під час застосування норми резервування (таблиця 3.6)

Таблиця 3.6

Норма резервування за кредитними операціями

Категорія кредитної операції

Норма резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями, %

у гривнях

в іноземній валюті (без надходжень іноземної валюти

"Стандартна"

1

2(50)

"Під контролем"

5

7(100)

"Субстандартна"

20

2S (100)

"Сумнівна"

50

60(100)

"Безнадійна"

100

100(100)

На підставі класифікації обсягу кредитного ризику та, враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик заборгованості за кожною кредитною операцією і розглядає його для того, щоб встановити норму резервування.

Тобто, врахувавши нинішній підхід формування резервів під можливі втрати за кредитними операціями, можна зробити висновок, що банки не зацікавлені в співпраці з підприємствами АПК.

Сформований резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

В рамках розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку).

Порядок створення загальних та спеціальних резервів і погашення безнадійної кредитної заборгованості за рахунок коштів цих резервів визначається “Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” (із відповідними змінами, внесеними згідно з Постановами Нацбанку), яке затверджено Постановою Правління НБУ № 279 від 6 липня 2000 р.

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його філіями, за повноту формування якого відповідальність несе головний банк.

З метою реальної оцінки доходів і визначення розміру регулятивного капіталу банку встановлюється порядок формування та використання резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків.

Нараховані доходи за активними операціями банків вважаються сумнівними щодо отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або проценти за ним прострочені понад 60 днів.

Заборгованість за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими доходами належить до нестандартної заборгованості.

Формування резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи банки здійснюють щомісяця в розмірі фактичної заборгованості за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Банки зобов'язані щомісяця здійснювати інвентаризацію прострочених і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів та в разі погашення позичальником (контрагентом) заборгованості за нарахованими доходами коригувати суму резерву відповідно до загальної суми прострочених понад 31 день і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів, що обліковуються за балансовими рахунками класів 1, 2, 3. Нараховані доходи що визнані згідно з чинним законодавством безнадійними щодо отримання, списуються за рішенням правління банку за рахунок резерву.

Функціонування механізму відшкодування збитків від кредитних операцій за рахунок сформованих резервів банків потребує вдосконалення стосовно розширення кількості категорій позик залежно від строків користування кредитом, щоб зменшити ризики неповернення позик.

Для мінімізації ризику важливо мати додаткову інформацію, яка дасть можливість приймати зважені управлінські рішення щодо управління кредитною діяльністю банків.

Для управління кредитними ризиками сільськогосподарських підприємств необхідно удосконалити механізм підтримки страхового захисту сільськогосподарських виробників.

Проведений аналіз засвідчив, що страхування сільськогосподарських ризиків в Україні займає малопомітне місце у загальній системі страхування, оскільки є нерозвиненим. Нині сільськогосподарські підприємства не сприймають страхування як дієвий інструмент мінімізації своїх ризиків, при цьому ефективному використанню застави як засобу повернення боргу перешкоджає також нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку, через що знижується ліквідність заставлених активів.

Таблиця 3.7

Управління кредитними ризиками сільськогосподарських позичальників*

Ризик

Інструменти управління ризиком

Суб'єктивний (моральний)ризик

Ґрунтовна перевірка доцільності надання кредиту, моніторинг та забезпечення; після погашення малих кредитів надаються більші завдяки надійній кредитній історії; пілотне тестування нових продуктів

Невдалі інвестиції

Розпорошення ризику шляхом диверсифікації за частками в різних господарствах

Коваріантний ризик

Портфельна диверсифікація

Природно-кліматичний

ризик

Охоплення великих територій і різних сільськогосподарських культур; індексоване сільськогосподарське кредитне страхування

Ринковий ризик

Укладення ф'ючерсних контрактів на реалізацію продукцію; страхування цін постачальників на сировину

Недостатнє

самофінансування клієнта

Створення сприятливих умов для накопичення заощаджень

Недостатні навички клієнта

Пов'язана з фінансовими послугами підготовка фахівців і технічний сервіс для забезпечення належного рівня обслуговування клієнтів

Недостатня

Накопичення тв. Використання спільного досвіду

поінформованість клієнта

мікрокредитування для споживачів послуг

Прострочення кредиту

Стимулювання клієнта до своєчасного погашення; співпраця з місцевими органами влади для забезпечення погашення

Відсутність застави

Використання складських розписок

*“Джерело: [204, с.93].

Виявлено ряд причин недосконалого формування агрострахування, зокрема:

– недосконалість страхового законодавства щодо здійснення обов'язкового страхування сільськогосподарських ризиків;

– висока вартість страхової премії для страхувальника;

– використання системи "податкового кредиту" щодо компенсації частини сплаченої страхувальником страхової премії

– низька страхова культура страхувальників і недостатній кваліфікації працівників страхових компаній

– недовіра потенційних страхувальників до страхових компаній

– відсутній постійної прозової та доступної інформації щодо діяльності страховиків, які здійснюють даний вид страхування.

Отже, у вітчизняній практиці банки ризики мінімізують власними силами, роблячи ставку на професіоналізм менеджерів. З цією метою банки можуть скористатися такими заходами: припиненням на певний час діяльності у високоризикових галузях; пошуком нових секторів кредитного ринку, проведенням робіт зі створення нових кредитних продуктів; створенням невеликого структурного підрозділу, завданням якого стане повернення проблемних кредитів.

Вирішення проблеми погіршення показників ліквідності банків і зменшення обсягів кредитування Сідак О.В. [328, с. 261] вбачає у послабленні вимог до забезпечення, хоча погіршення якості кредитних портфелів вітчизняних банків вимагає пошуку механізму управління кредитними ризиками та створення достатніх резервів для покриття можливих збитків за кредитними операціями.

Встановлено, що при визначенні розміру резерву на відшкодування можливих витрат за кредитними операціями не враховується мета кредитування, строки кредитування.

Микова М. [240, с. 86] для удосконалення механізму резервування НБУ пропонує "щомісячно оприлюднювати консолідований звіт №604 "Звіт про формування резерву на відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, що містить показники якості кредитного портфеля банківських установ" та на законодавчому рівні закріпити зміни в системі обліку операцій суб'єктів господарювання, а саме: "розширення кількість категорій позик залежно від строків користування кредитом; виділення рахунків обліку пролонгованої заборгованості".

Отже, професіоналізм банківських працівників є вирішальним в системі управління кредитною діяльністю, тому зростає їх відповідальність за виконану роботу. Всі складові механізму управління кредитною діяльністю слід розглядати в комплексі, а вдосконалення законодавчого забезпечення в системі банківського кредитування сприятиме ефективності механізму управління кредитною діяльністю.

Зараз в більшості банківських установ (особливо в структурних підрозділах банків – філіалах, відділеннях) кредитний процес на всіх етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу.

Досвід свідчить, що організаційна структура, за якою функції кредитного процесу концентруються в одному підрозділі, не може забезпечити ефективної системи організації і внутрішнього контролю за проведенням кредитних операцій – перш за все через відсутність розмежування функцій аналізу і подальшого супроводу кредитних проектів.

При рішенні питань, пов'язаних з підвищенням ефективності кредитних операцій, важливе значення має удосконалення організаційної структури підрозділів банку, які забезпечують виконання кредитного процесу.

Необхідно відходити від практики прийняття рішення щодо кредитування Головним банком і розподілити функції аналізу, супровід кредитних проектів і їх обліку між окремими структурними підрозділами, це є дієвим способом збільшення ефективності кредитних операцій. З її впровадженням очікується збільшення об'єму кредитних операцій, в других по суті удосконалиться система внутрішнього контролю за всіма по всіх властивих кредитних операціях ризикам, що в свою чергу дасть можливість понизити їх рівень, а також поліпшити структури кредитного портфеля і зменшити частину проблемної заборгованості. Це сприяє скороченню витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків по кредитних операціях.

Прийдун Л. [313, с. 43, 47] вважає, що для покрашення ефективності роботи банківської установи в цілому в тому числі в сфері мінімізації кредитного ризику є необхідність створення ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями "економічний ефект від роботи якого містить наступне: своєчасне виявлення та фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення кредиту приносить певний дохід і дає змогу банку знову розмістити кошти в прибуткових активах; постійний моніторинг кредитної діяльності та переведення позики із проблемної в категорію надійної дає змогу одержувати стабільні доходи в період дії активу та підвищити темпи скорочення протермінованої заборгованості, змінити саме традиційне поняття ведення цього виду діяльності; відновлення раніше створених резервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку; вивільнення персоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності дає змогу сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних активів; повернення активу поліпшує економічні нормативи і показники банку та зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера під час взаємодії з промисловим сектором економіки".

Позитивним ефектом називають також відокремлення повноважень та відповідальності у роботі з проблемними кредитами від функції кредитування, що дасть можливість посадовим особам ситуаційного центру професійно зайнятися безпосередньо своєю роботою, не відволікаючись на подальше здійснення кредитних операцій з іншими клієнтами, зосередитись в напрямку забезпечення безпеки здійснених конкретних кредитних операцій та своєчасному виявленні і вирішенні проблемних ситуацій з урахуванням стратегії банківської установи.

Згідно з Постановою Правління Національного банку України 25.01.2012 № 23затверджено Положення "Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями" [415], яке визначає порядок (методику) формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями.

На нашу думку, введення НБУ новацій міжнародної практики (рекомендацій Базеля II та директиви Європарламента) стосовно формування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями дасть можливість більш якісніше підійти до оцінки кредитних ризиків банківською установою, оскільки ключовою новацією цього Положення є саме порядок розрахунку ризику кредиту, наданого юридичній особі.

Банк із метою визначення можливих втрат (збитків) невиконання боржником/контрагентом зобов'язань здійснює оцінку ризику невиконання ним таких зобов'язань (тобто ризику того, що виконання боржником зобов'язання проводитиметься з перевищенням строків, передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов'язаннями.

Показники ризику кредиту залежить від:

– класу боржника,

– стану обслуговування боргу,

– додаткових кількісних та якісних критеріїв кредитоспроможності, встановлених внутрішньобанківськими положеннями.

Так, рейтинговий клас боржника визначається шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану позичальника – юридичної особи. Залежно від значення інтегрального показника позичальник належить до певного діапазону значень ймовірності дефолт, якому відповідає той чи інший клас. В основі класифікації покладено метод дискримінантного аналізу, що широко використовується у світовій практиці оцінювання кредитних ризиків.

Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника – юридичної особи не рідше ніж один раз на три місяць шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника – юридичної особи (далі – інтегральний показник).

Банк розраховує інтегральний показник із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі (далі – дискримінанта модель) за такою формулою:

Z = al Κ1 + а2 K2 + а3 К3 + а4 К4 + а5 К5 + an Кn – а0, (1) де Z – інтегральний показник;

Κ1, Κ2... Κn – фінансові коефіцієнти, що визначаються на підставі даних фінансової звітності боржника – юридичної особи для великого або середнього підприємства. Для малого підприємства замість зазначених коефіцієнтів застосовуються коефіцієнти МК1, МК2... МКn

al, а2... an – параметри, що визначаються з урахуванням вагомості та розрядності фінансових коефіцієнтів і щорічно актуалізуються Національним банком України на підставі даних фінансової звітності боржників – юридичних осіб;

а0 – вільний член дискримінантної моделі, значення якого щорічно актуалізуються Національним банком України.

Банк для розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника – юридичної особи, що належить до великого або середнього підприємства, використовує дані звітності, складеної відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за №391/3684 (зі змінами), що належить до малого підприємства – дані звітності, складеної відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 р. за № 161/4382 (зі змінами).

Модель розрахунку інтегрального показника боржника – юридичної особи визначається залежно від виду його економічної діяльності на підставі даних форми №2 "Звіт про фінансові результати" (графа 035) або форми №2-м "Звіт про фінансові результати" (графа 030) річної фінансової звітності боржника – юридичної особи за останній звітний період не рідше ніж один раз на рік, виходячи з максимального значення питомої ваги доходу від певного виду діяльності (у процентах) у загальному обсязі чистого доходу (виручки), отриманого від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Розрахунок інтегрального показника здійснюється, виходячи з належності підприємства відповідно до законодавства України до великого, середнього або малого та виду його економічної діяльності (таблиця 3.8).

Таблиця 3.8

Моделі розрахунку інтегрального показника боржника – юридичної особи

Групи видів економічної діяльності

Моделі

для великого або

середнього

підприємства

для малого підприємства

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство, рибництво: секції А, В (розділи 01-05)

Z = 1,3 × К3 + 0,03 × К4 + 0,001 × К5 + 0,61 × К6 + 0,75 × К7 + 2,5 × К8 + 0,04 × К9 – 0,2

Z = 0,02 × МК1 + 0,02 × МК2 + 1,5 × МКЗ + 0,6 × МК7 + 2,6 × МК8 + 0,008 × МК9 – 1,1

Фінансові коефіцієнти визначаються на підставі даних фінансової звітності за останній звітний період та даних звітності останнього звітного року:

– для боржника – великого або середнього підприємства – за формою №1 "Баланс" (ф. 1), формою №2 "Звіт про фінансові результати" (ф. 2);

– для боржника – малого підприємства – за формою № 1-м "Баланс" (ф. 1- м), формою №2-м "Звіт про фінансові результати" (ф. 2-м).

Для цілей розрахунку фінансових коефіцієнтів усі показники звітності враховуються зі знаком (+), як це передбачено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Зі знаком (-) ураховується лише показник власного капіталу (форми № 1 "Баланс" та №1-м "Баланс", рядок 380), якщо він має від'ємне значення.

З метою уникнення надмірного впливу фінансових коефіцієнтів на інтегральний показник фінансового стану береться до розрахунку їх максимальне значення не більше 100.

Якщо під час розрахунку фінансового коефіцієнта знаменник формули дорівнює нулю, то під час розрахунку інтегрального показника береться значення фінансового коефіцієнта, що дорівнює 1 (за винятком фінансових коефіцієнтів К5, К6, К7, МК6, МК7, за якими береться значення, що дорівнює 0). Якщо знаменник коефіцієнта К5 дорівнює нулю або має від'ємне значення, то для розрахунків береться значення коефіцієнта, що дорівнює нулю.

Під час розрахунку фінансових коефіцієнтів К5, К8, К9, К10, МК5, МК8, МК9, МК10 на підставі квартальної звітності, у тому числі з метою врахування сезонності та циклічності, здійснюється приведення показників форми №2 (№ 2-м) "Звіт про фінансові результати" до річного виміру.

Приведення показників до річного виміру здійснюється в такий спосіб:

а) коригуванням квартальних показників форми №2 (№ 2-м) "Звіт про фінансові результати" на коефіцієнт зіставності (4/№, де № – порядковий номер останнього звітного кварталу), або

б) на основі розрахунку середньоквартальних показників з урахуванням останнього звітного кварталу та останнього звітного року. Отримані середньоквартальні значення показників перемножуються на 4, або

в) з використанням іншого методу, що забезпечує приведення показників до річного виміру. У разі використання банком іншого методу приведення показників до річного виміру похибка отриманих результатів від його застосування не повинна бути більшою, ніж 10% від значень показників, отриманих у результаті застосування будь-якого з методів, наведених вище.

У разі використання даних річної звітності приведення показників до річного виміру не здійснюється.

Клас боржника – юридичної особи визначається залежно від значення інтегрального показника з урахуванням величини підприємства (велике, середнє або мале) (таблиця 3.9)

Таблиця 3.9

Визначення класу боржника – юридичної особи

Види економічної діяльності

Класи

клас 1

клас 2

клас 3

клас 4

клас 5

клас 6

клас 7

клас 8

клас 9

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство,

рибництво: секції А, В (розділи 01 -05)

Для великого або середнього підприємства

Більше

ніж

+1,25

Від +1,25 до +0,81

Від +0,80 до +0,60

Від +0,59 до +0,35

Від +0,34 ДО +0,05

Від +0,04 до 0,25

Від 0,26 до -0,70

Від – 0,71 до – 3,20

Менше ніж -3,20

Для малого підприємства

Більше

Від

Від

Від

Від -

Від

Від

Від -

Менш

ніж

+1,00 до

+0,49

+0,27

0,11

0,46 до

0,76 до

1,27

е ніж

+1,00

+0,50

до

до -

до -

-0,75

-1,26

до -

-4,20

+0,28

0,10

0,45

4,20

Фінансова звітність боржника – юридичної особи, що подається до банку, повинна містити відмітку органів статистики про її прийняття, бути засвідченою підписами керівника, головного бухгалтера (за наявності такої посади) та відбитком печатки боржника – юридичної особи.

Банк визначає клас боржника – юридичної особи не вище 8, якщо:

– у договорах немає письмової згоди боржника – юридичної особи на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про боржника – юридичну особу;

– банк не надав до бюро кредитних історій відомості про боржника – юридичну особу за наявності в договорі відповідної згоди;

– немає фінансової звітності боржника – юридичної особи за останній звітний період або фінансова звітність не відповідає вимогам;

– проти боржника – юридичної особи порушено справу про банкрутство;

– кредит в іноземній валюті надано боржнику – юридичній особі, у якого немає джерел надходження валютної виручки в обсязі, достатньому для погашення боргу протягом дії договору.

Банк визначає клас боржника – юридичної особи не вище 9, якщо боржника визнано банкрутом у встановленому законодавством України порядку.

Банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу боржником – юридичною особою на підставі кількості календарних днів прострочення погашення боргу за станом на перше число місяця, наступного за звітним. При цьому кількість днів прострочення погашення боргу визначається на звітну дату, починаючи з наступного робочого дня за днем, коли не відбулося погашення боргу в термін, передбачений договором.

Таблиця 3.10

Визначення стану обслуговування боргу боржником – юридичною особою

Кількість календарних днів прострочення

Стан обслуговування боргу

від 0 до 7

"високий"

від 8 до 30

"добрий"

від 31 до 90

"задовільний"

від 91 до 180

"слабкий"

понад 180

"незадовільний"

Банк визначає стан обслуговування боргу як "високий" за умови, що сплата боржником – юридичною особою процентів відповідно до умов договору передбачена не рідше ніж один раз на три місяці (таблиця 3.10).

Банк класифікує кредит, наданий боржнику – юридичній особі за категоріями якості на підставі визначеного класу боржника – юридичної особи та стану обслуговування ним боргу згідно з таблицею 3.11.

Таблиця 3.11

Класифікація кредиту, наданого боржнику – юридичній особі за категоріями якості

Клас боржника – юридичної особи

"високий

"добрий"

"задовільний"

"слабкий"

"незадовільний"

1

І

І

III

IV

V

2

1

І

III

IV

V

3

1

II

III

IV

V

4

І

II

III

IV

V

5

II

II

III

IV

V

б

II

ПІ

IV

IV

V

7

II

III

IV

IV

V

8

II

ПІ

IV

IV

V

9

II

III

IV

V

V

Банк визначає показник ризику кредиту, наданого боржнику – юридичній особі залежно від категорії якості в межах діапазонів, зазначених у таблиці 3.12.

Банк визначає показник ризику за кредитом, наданим боржнику – юридичній особі в межах установленого діапазону з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника – юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника – юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу.

Таблиця 3.12

Визначення показника ризику кредиту, наданого боржнику – юридичній особі

Категорія якості за кредитом

Значення показника ризику кредиту

І – найвища

0,01 – 0,06

II

0,07-0,20

III

0,21-0,50

IV

0,51-0,99

V – найнижча

1,0

Коефіцієнт покриття боргу вважається достатнім, якщо його значення є більшим за 1.

4.1. Банк під час розрахунку резерву за кредитними операціями враховує прийнятне забезпечення, передбачене цією главою, якщо воно надано на весь строк користування активом.

Застава є прийнятним забезпеченням за одночасного дотримання таких умов:

а) право банку протягом року здійснити реалізацію застави або набути право власності на цю заставу в разі неплатоспроможності/банкрутства боржника визначено договором застави;

б) застава оцінена не вище її фактичної ринкової вартості, яка має забезпечувати можливість продажу застави сторонньому покупцеві;

в) перегляд банком вартості предметів застави з урахуванням зміни кон'юнктури ринку та стану їх збереження здійснюється не рідше одного разу на рік для нерухомості та виробничого обладнання, одного разу на півроку – для іншого майна;

г) наявність у банку документів, що свідчать про внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження предмета застави на користь банку.

4.2. Прийнятне забезпечення залежно від рівня ліквідності поділяється на чотири групи.

4.2.1. До І групи належать:

а) безумовні та безвідкличні гарантії/безвідкличні резервні акредитиви, що виконують функції фінансової гарантії:

Кабінету Міністрів України;

– урядів країн, що мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "А-" згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;

– банків, які мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "А-" згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;

– міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація);

б) грошове покриття, що розмішене в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк користування активом, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитною операцією, що обумовлено договором;

в) державні цінні папери за операціями репо, які ґрунтуються на двосторонньому договорі між банком та його контрагентом про купівлю державних цінних паперів із одночасним зобов'язанням контрагента викупити державні цінні папери за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату;

г) предмети застави:

– майнові права на грошові кошти, розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку, кредитний рейтинг якого не нижчий, ніж "А-" згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням, за умови, що строк розміщення коштів не менший, ніж строк користування активом;

– іменні ощадні (депозитні) сертифікати, що вилущені банком-кредитором, або майнові права на грошові кошти боржника чи майнового поручителя, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі, або кошти, що отримані банком-кредитором як грошове покриття на строк, не менший, ніж строк користування активом, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитною операцією, що обумовлено договором;

– банківські метали, що перебувають на зберіганні в банку-кредиторі, чи майнові права на банківські метали, які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк користування активом, за умови безперешкодного доступу банку-кредитора до зазначеного предмета застави в разі невиконання боржником зобов'язань за кредитною операцією, що обумовлено договором;

– цінні папери, емітовані центральними органами виконавчої влади України;

– цінні папери, емітовані Національним банком України;

– облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України, надану відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Забезпечення, що належить до І групи, є високоліквідним.

4.2.2. До II групи належать:

а) безумовні та безвідкличні гарантії/безвідкличні резервні акредитиви, що виконують функції фінансової гарантії:

– урядів країн, які мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "ВВВ-" згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;

– банків, які мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "ВВВ-" згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;

– банків України, забезпечені грошовим покриттям, на строк, не менший, ніж строк користування активом (окрім грошового покриття, розмішеного в банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію або який ліквідовується);

б) предмети застави:

– цінні папери емітентів, які згідно з міжнародною шкалою мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "інвестиційний клас", підтверджений у бюлетені провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;

– майнові права на грошові кошти боржника чи майнового поручителя, розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку, який згідно з міжнародною шкалою має кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "інвестиційний клас", підтверджений у бюлетені провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням, та за умови, що строк розміщення коштів не менший, ніж строк користування активом.

4.2.3. До Ш групи належать:

– нерухоме майно;

– об'єкти у формі цілісного майнового комплексу;

– виробниче обладнання;

– транспортні засоби.

4.2.4. До IV групи належать:

– цінні папери, що внесені до біржового реєстру та перебувають у ньому на дату розрахунку резерву (крім цінних паперів інститутів спільного інвестування), емітентами яких є резиденти;

– цінні папери, емітовані органами місцевого самоврядування;

– інвестиційні сертифікати;

– іпотечні облігації;

– товари в обороті або в переробці;

– майнові права на нерухоме майно, шо належатиме до житлового фонду, за умови документального підтвердження заставодавцем своїх прав щодо набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому;

– майнові права на нерухоме майно, що належатиме до нежитлового фонду, за умови, що графік будівельних робіт виконується в строк;

– майнові права на інше майно (вироби, товари, майбутній урожай, приплід тварин, одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами про продаж товарів/проведення робіт/надання послуг), яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, крім майнових прав на: послуги; процеси; роботи; інтелектуальну власність; корпоративні права; корисні копалини, видобуток яких не здійснено; опціони.

4.3. За активом, наданим нерезиденту (крім банків та фізичних осіб, які оформили дозвіл на працевлаштування в Україні або які є працівниками розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями), прийнятним забезпеченням можуть бути тільки майнові права на грошові депозити або іменні ощадні (депозитні) сертифікати та нерухоме майно, що розташоване на території України та належить на правах власності цьому нерезиденту або поручителю-резиденту, гарантії банків, які мають офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж "інвестиційний клас”, підтверджений у бюлетені провідних світових рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням. Ця норма не поширюється на операції, що здійснюються іноземними філіями українських банків.

4.4. Предмет застави оформляється договором застави відповідно до вимог законодавства України.

4.5. Згідно з умовами договору про консорціумне кредитування вартість забезпечення, наданого боржником, під час розрахунку резерву розподіляється між банками – учасниками консорціуму пропорційно до частки їх участі в консорціум йому кредитуванні.

4.6. Банк ураховує вартість забезпечення у вигляді застави майна під час розрахунку резерву за умови, що договором застави передбачена можливість набуття банком права власності на предмет застави, наданий боржником, у разі порушення виконання боржником умов, визначених договором про надання кредиту.

Банк ураховує вартість забезпечення у вигляді об'єктів у формі цілісного майнового комплексу, виробничого обладнання та майнових прав на нерухоме майно, що належатиме до житлового/нежитлового фонду, за умови, що вони розташовані/будуть розташовані на території України.

Банк ураховує вартість забезпечення у вигляді нерухомого майна та транспортних засобів за умови, що вони зареєстровані на території України.

4.7. Банк під час розрахунку резерву враховує не більше двох років із дати надання кредиту забезпечення у вигляді застави майнових прав на нерухоме майно, що належить до житлового фонду, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, який стане власністю боржника після укладення договору іпотеки.

4.8. Банк під час розрахунку резерву враховує майнові права на майбутню продукцію сільськогосподарського виробництва, яка стане власністю заставодавця після укладення договору застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо така продукція вироблятиметься на території України, не більше одного року (для великої рогатої худоби та риби – не більше двох років) із дати отримання кредиту.

4.9. Банк під час розрахунку резерву враховує товари в обороті або в переробці, отримані банком у заставу, за одночасного дотримання таких умов:

– договір про надання кредиту та/або договір застави містять докладний опис предмета застави, інформацію про періодичність здійснення його переоцінки, право банку на постійній основі (залежно від строку та умов зберігання товарів) здійснювати перевірку наявності та схоронності товарів;

– право власності на товари підтверджено документально;

– наявність товарів, що передаються в заставу, підтверджується даними бухгалтерського обліку;

– банк відстежує динаміку запасів товарів, суттєві зміни видів і характеристик товарів, які надходять замість тих, що вибувають;

– банк здійснює контроль за вибуттям та заміною товарів на інші;

– товари є застрахованими на строк, не менший, ніж строк користування кредитом, та/або в разі, якщо строк користування кредитом перевищує один рік, умовами договорів, укладених із боржником/заставодавцем, передбачено вимогу щодо забезпечення безперервного страхування відповідних товарів протягом строку дії договору про надання кредиту і така вимога виконується.

4.10. Майнові права на одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами на продаж товарів/проведення робіт/надання послуг беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за одночасного дотримання таких умов:

– наявності документів, що підтверджують виконання заставодавцем своїх зобов'язань з поставки товарів/проведення робіт/надання послуг, або документів, що підтверджують здатність здійснити поставку товарів/провести роботи/надати послуги протягом строку користування кредитними коштами (бізнес-план та/або прогнозні розрахунки, фактичні обсяги реалізації за попередні періоди);

– умовами договорів, майнові права на одержання грошових коштів (виручки) за якими оформлено в забезпечення, передбачено спрямування такої виручки на рахунки заставодавця, відкриті в банку-кредиторі (у разі консорціумного кредитування – у головному банку консорціуму/банку- учаснику, відповідальному за виконання договору);

– банк здійснює контроль за станом виконання договорів, майнові права на одержання грошових коштів (виручки) за якими оформлено в забезпечення, у тому числі за станом розрахунків, що підтверджується відповідними документами;

– банк має документально підтверджений позитивний досвід (за останні 12 місяців, що передують даті розрахунку резерву) щодо повного та своєчасного виконання боржником зобов'язань за договорами, у тому числі тими (за наявності), що забезпечені майновими правами на одержання грошових коштів (виручки), укладеними боржником із банком-кредитором та/або з іншими банками;

– боржник надав підтвердження щодо наявності у нього інших джерел погашення боргу, які відрізняються від оформлених у забезпечення виконання зобов'язань перед банком-кредитором надходжень грошових коштів (виручки), або сума надходжень грошових коштів (виручки), визначена в договорі про продаж товарів/проведення робіт/надання послуг, перевищує суму майнових прав, оформлених за цим договором у заставу.

Банк бере до розрахунку резерву вартість майнових прав на одержання грошових коштів (виручки) у розмірі, що не перевищує суму грошових коштів (виручки), які можуть надійти після дати розрахунку резерву на рахунки заставодавця, відкриті в банку-кредиторі, відповідно до умов укладених договорів.

4.11. Банк під час розрахунку резерву враховує вартість застави, яка є забезпеченням за двома (або більше) кредитними операціями, у тому числі за договорами наступної застави, якщо першочергове право вимоги на предмет застави як заставодержателю належить банку, у частині, пропорційній розміру заборгованості за кожною кредитною операцією.

Якщо погашення боргу за одним із таких кредитів прострочено понад ЗО днів, то предмет застави не береться до розрахунку резерву за всіма іншими кредитами.

У разі погашення простроченого боргу за кредитом порядок урахування банком цього предмета застави за іншими кредитами під час розрахунку резерву відновлюється.

4.12. Банк під час розрахунку резерву не враховує вартість забезпечення за кредитною операцією, якщо:

– кредитну операцію, забезпечення за якою належить до І групи, віднесено до V (найнижчої) категорії якості більше трьох місяців;

– кредитну операцію, забезпечення за якою належить до П – IV груп, віднесено до V (найнижчої) категорії якості більше одного року;

– майно, яке є предметом застави та відповідно до вимог Закону України "Про страхування" підлягає обов'язковому страхуванню, не застраховане;

– предметом застави є акції, що емітовані банком-кредитором;

– відсутність у банку документів, що свідчать про реєстрацію обтяження на предмет застави на користь банку;

– право банку-кредитора на звернення стягнення на предмет застави оскаржується в суді;

– щодо заставодавця (боржника/майнового поручителя) порушено справу про банкрутство або його визнано банкрутом у встановленому законодавством України порядку;

– банк не здійснює перевірки стану забезпечення або не має документів, що підтверджують наявність і поточний стан забезпечення;

– банк не виконує інших вимог щодо забезпечення, визначених Положенням.

4.13. Банк бере до розрахунку резерву вартість забезпечення із коефіцієнтом ліквідності забезпечення, визначеним згідно з таблицею 3.13.

4.14. Банк під час розрахунку резерву використовує ринкову (справедливу) вартість забезпечення у вигляді застави нерухомого майна, транспортних засобів, товарів в обороті або в переробці, майнових прав на нерухоме майно, виходячи з оцінки такого майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або оцінювачем майна – працівником банку, що має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, які не є пов'язаними з банком особами (афілійованими, спорідненими, асоційованими), відповідно до законодавства України.

Таблиця 3.13

Коефіцієнти ліквідності забезпечення

Група забезпечення

Коефіцієнт ліквідності

І

1,0

П

0,8

ПІ

0,6

IV

0,4

Якщо від дати останньої оцінки відбулися істотні зміни в умовах функціонування та фізичному стані майна, що є предметом застави, та/або стані ринку подібного майна, банк має забезпечити проведення переоцінки такого майна незалежно від умов договору про надання кредиту та/або договору застави.

4.15. Банк здійснює перевірку наявності та стану майна, отриманого в заставу, з такою періодичністю:

– нерухомого майна та цілісного майнового комплексу – не рідше одного разу на рік;

– товарів в обороті або в переробці – не рідше одного разу на квартал;

– майнових прав на одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами про продаж товарів/проведення робіт/надання послуг – не рідше одного разу на місяць;

– іншого майна/майнових прав – не рідше одного разу на півроку.

Користуючись приведеною методикою визначення кредитного ризику банківської установи спробуємо визначити рейтинговий клас боржників – сільськогосподарських підприємств Вінницької області за 2007-2011 рр..(таблиця 3.14).

Аналіз даних таблиці 3.14 показав, що сільськогосподарські підприємства Вінницької області відносять до 2 класу боржника за видом економічної діяльності в 2011р. Зниження класу боржника в порівнянні з 2009-2010 рр.. свідчить про поліпшення кредитоспроможності позичальників.

Таблиця 3.14

!!!Алгоритм розрахунку інтегрального показника та визначення класу боржника – сільськогосподарських підприємств Вінницької області*

Складові інтегрального показника

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2011р.

К3= Власний капітал / Валюта балансу (пасив)

1906759,6/374 0807,3 =0,51

2208145/

5303693

=0,42

1996779/ 5256810 = 0.38

2737648/ 6860997 = 0.39

3832636,8/ 8603187,8 = 0.45

К4=Власний капітал / Необоротні активи

1906759,6/162

5100,9=1,17

2208145/

1874424

=1,18

1996779/ 2121654 =0,94

2737648/ 2481724 = 1.10

3832636,8 / 3097085,3 =1,24

К5 = Чистий прибуток / Інвестований власний капітал

171084,4/ 1906759,6 = 0,09

415939/ 2208145 = 0,19

178301 / 1996779 = 0,09

827401 / 2737648 = 0,30

1437000,4/ 3832636,8 = 0,37

К6 = Фінансовий результат від операційної діяльності / Чиста виручка від реалізації

303864,3/

2041485,6

=0,15

585485/

3060163

=0,19

479179/

3345540

=0,14

1145387/

4393235

=0,26

-

К7 = Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування / Чиста виручка від реалізації + Інші операційні доходи

198778,3 / (2041485,6 = 0,09

422125/

(3060163+38 1512) = 0,12

188077/ (3345540 +445566) = 0,05

845913/ (4393235+ 830384) = 0,16

1437785,4/ (5950406,1 +1149867,1) = 0,2

К8= Чистий прибуток / Валюта балансу (актив)

171084,4/

3740807,3

415939

/5303693

178301 / 5256810

827401 / 6860997

1437000,4 / 8603187,8 =

К9= Чиста виручка від реалізації / Оборотні активи

2041485,6/ 2109399,2 = 0,97

3060163 / 3418241= 0,89

3345540/

3116340

=1,07

4393235 / 4363713 =1,01

5950406,1 / 5484937,5 =1,08

Z = 1,3х Kj+0,03х К4+ 0,001 х К5 + 0,061 + К6 + 0,75 х К7 +

2,5хК8+0,04 х К9 – 0,2

Z=l,3x0,51 + 0,03x1,17 + 0,001x0,09 + 0,61x0,15 + 0,75x0,09 + 2,5x0,05 +0,04x0,97- 0,2 = 0,8232

Z=1,3x0,42 + 0,03x1,18 + 0,001x0,19 + 0,61x0,19 + 0,75x0,12 + 2,5x0,08 +0,04x0,89- 0,2 =0,8231

Z=1,3x0,38 + 0,03x0,94 +

0,001x0,09 + 0,61x0,14 + 0,75x0,05 + 2,5x0,03 +0,04x1,07 -0,2 =0,5629

Z=1,3x0,39 + 0,03x1,10 +

0,001x0,30 + 0,61x0,26 + 0,75x0,16 + 2,5x0,12 +0,04x1,01 -0,2 =0,4360

Z=1,3x0,45 +

0,03x1,24+ 0,001x0,37 + 0,61x0 + 0,75x0,2 + 2,5x0,17 +0,04x1,08 -0,2 =1,0441

Визначення класу боржника за видом економічної діяльності

клас 2

клас 2

клас 4

клас 4

клас 2

* Джерело: розраховано за даними статистичного збірника Вінниччини [381, 382].

Отже, особливістю методичних підходів оцінки кредитних ризиків даного Положення є те, що запроваджується диференційований підхід та система рейтингової класифікації ризиків. При цьому банки в своїй практиці можуть використовувати зовнішнє і внутрішнє рейтингування.

Однак, Терещенко О. вважає [357, с.6], що "в умовах вітчизняних реалій, за яких зовнішнє рейтингування для переважної більшості підприємств є недоступним, дорогим та недоцільним, перехід на оцінювання кредитних ризиків за системою внутрішнього рейтингування є цілком виправданим".

Банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов'язаннями.

Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. [415]

Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цікавим і необхідним для вітчизняних банківських установ, враховуючи іноді гіркий власний досвід кредитування і спроби організації кредитного процесу методом спроб і помилок, що призводить до зростання кількості проблемних позик та усе більш відчутно позначається на фінансових результатах діяльності, є вивчення досвіду зарубіжних банків, які для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики кредитного рейтингу, що становлять сукупність оцінних параметрів кредитоспроможності позичальника.

Так, в Англії банки здійснюють оцінку кредитного ризику із використанням методик "PARSEL" і "CAMPARI".

Методика "PARSEL" включає:

Р (Person) – інформація про персону потенційного позичальника, його репутація;

A (Amount) – обґрунтування суми затребуваного кредиту;

R (Repayment) – можливість погашення;

S (Security) – оцінка забезпечення;

E (Expediensly) – доцільність кредиту;

R (Remuneration) – винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

Більш розширеною в системі оцінки кредитного ризику є методика "CAMPARI", яка включає:

С (Character) – репутація позичальника;

A (Ability) – оцінка бізнесу позичальника;

М (Means) – аналіз необхідності звертання за позичкою;

P (Purpose) – ціль кредиту;

A (Amount) – обґрунтування мети кредиту;

R (Repayment) – можливість погашення;

I (Insurance) – спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків використовують "правило п'ятьох сі":

1 С (customer's character – характер позичальника) – репутація позичальника, ступінь відповідальності, готовність і бажання сплатити борг;

2 С (capacity to pay – фінансові можливості) – припускає ретельний аналіз доходів і витрат позичальника і перспективи їхнього розвитку в майбутньому;

3 С (capital) – капітал, майно;

4 С (collateral) – забезпечення позики, достатність, якість і ступінь реалізовуваної застави у випадку непогашений позички;

5 С (current business conditions and goodwill – загальні економічні умови) – визначають діловий клімат у країні і впливають на становище банку і позичальника.

Перераховані критерії "сі" іноді доповнюють шостим критерієм – 6 С (control) – моніторинг законодавчих основ діяльності позичальника і відповідність його стандартам банку.

Завдяки застосуванню перерахованих методик зарубіжні банківські установи мінімізують кредитний ризик, чітко організовують кредитний процес, підвищується якість кредитного портфеля.

При цьому для оцінки кредитних ризиків по виданих позичках застосовують кредитний класифікатор, відповідно до якого кредити групуються в ризикові класи:

– кредити із мінімальним ризиком;

– кредити із підвищеним ризиком;

– кредити із граничним ризиком;

– нетипові кредити (надані як виняток з правил).

Для більш досконалої оцінки кредитоспроможності позичальників, особливо в плані непередбачуваних обставин, пов'язаних із діяльністю в перспективі позичальника застосовується практика із залученням до оцінки кредитного ризику незалежних рейтингових агентств, які мають у своєму розпорядженні значний обсяг необхідно'• інформації і досвід створення неупереджених оцінок для всіх можливих варіантів ситуацій, у нього відсутня будь-яка зацікавленість, крім формування достовірної оцінки кредитного ризику банку.

Враховуючи нерозвиненість діяльності кредитних бюро в Україні, використання вітчизняними банківськими установами власних (як правило, недосконалих) методик оцінки кредитного ризику, коли вся вага кредитного ризику падає на них, що призводить до зростання проблемних кредитів, варто в Україні заохочувати створення рейтингових агентств, діяльність яких буде сприяти зниженню кредитних ризиків банків і підвищенню надійності банківської системи в цілому.

Сьогодні в Україні назріла потреба в інтеграції значної кількості методів управління кредитними ризиками в єдину методологію контролю й обмеження ризиків на консолідованій основі щодо вітчизняних умов і у відповідності зі стандартами Базельського комітету.

Враховуючи досвід зарубіжних банків вітчизняному банківському секторові необхідно удосконалювати такі методи управління кредитним ризиком як лімітування, резервування коштів під покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування тощо.

Використання досвіду зарубіжних банків дозволить уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитним ризиком, створить умови для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових агентств), які сприяють оптимізації управління системою кредитних ризиків, буде стимулювати інвесторів розділяти банківські ризики, але, разом з тим, дозволить одержувати їм значний прибуток.

Отже, Положення запроваджене НБУ має на меті механізм побудови внутрішньобанківських рейтингових систем, перехід до яких передбачає комплексність, належне методичне забезпечення та формування відповідної бази даних щодо фінансового стану позичальників.

Щоправда, вельми суперечливими є набуття Національним банком України функції розробки уніфікованої системи рейтингування позичальників для всієї банківської системи. Проте на сучасному етапі такий крок є повністю виправданим, оскільки переважна більшість банків користуються примітивними та недосконалими методиками оцінювання кредитних ризиків. Окремі банки не в змозі самостійно сформувати власні емпіричні бази даних та розробити системи внутрішнього рейтингування, як це передбачено Базелем II. Логіка Положення вимагає від банків формування власних рейтингових систем, які на початковому етапі можуть ґрунтуватися на запропонованій НБУ методиці. У перспективі, в разі накопичення достатніх баз даних та успішної апробації власних систем рейтингування, з дозволу НБУ банки могли б використовувати передбачений Базелем II підхід на основі внутрішніх рейтингів (IRB). У цьому має полягати наступний етап реформування вітчизняної системи регулювання діяльності банків [357, с. 8].

3.3. Контроль банків за використанням кредитних ресурсів

Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій вимагає від комерційного банку організації постійного моніторингу всіх стадій реалізації кредитного процесу. Проведення моніторингу кредиту починається відразу після надання позики клієнту і має за мету налагодження ефективної організації кредитного процесу та пошуку досконалих механізмів кредитування.

Дослідження стану справ позичальника повинно здійснюватися не лише до прийняття рішення про надання йому кредиту, а й після отримання кредиту з проведенням порівняння з станом до отримання кредиту, що дозволить спрогнозувати стан позичальника в майбутньому.

Тому контроль з боку банків та управління кредитним процесом є необхідною передумовою оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

Здійснюючи контроль за кредитними операціями банк повинен приділяти увагу таким проблемам: дотримання принципів кредитування; своєчасне виявлення проблемних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення участі в ньому банку тощо. Вимога щодо своєчасності і повноти погашення кредиту невіддільна від питання постійного контролю за розміром і якістю отриманого забезпечення. Банк здійснює контроль за цільовим використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції.

Для забезпечення надійності і прибутковості кредитних операцій банків необхідно здійснювати постійний жорсткий контроль за кредитним процесом в цілому. Виходячи з цього, кожний банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій, а кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку (рис.3.9).

Моніторинг на рівні кредитного портфеля дає можливість своєчасно виявити ознаки, факти, зміни або їх тенденції, що характеризують стан кредитного портфеля як такий, що може призвести чи вже призвів до підвищення ризиків та негативно вплинути на результати діяльності банку, а також розроблення пропозицій щодо покращення стану банківської кредитної діяльності.

Метою моніторингу на рівні окремої кредитної угоди – є своєчасне виявлення відхилень у процесі кредитування конкретного позичальника на всіх його етапах; з'ясування причин цих відхилень та розроблення пропозицій щодо коригування допущених помилок.

Моніторинг слугує для відслідковування поточного фінансово-економічного стану і результатів господарської діяльності клієнта та цільового використання кредитних засобів, своєчасного і повного погашення кредиторської заборгованості. Умовою здійснення є його проведення в обов'язковому порядку на території позичальника або місця розміщення його бізнесу.

Напрями та завдання моніторингу

Рис. 3.9. Напрями та завдання моніторингу*

*Джерело: узагальнено автором

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій закріплений у банківських інструкціях і положеннях про кредитування.

Кожний банк розробляє Положення про моніторинг кредитних проектів, яке є внутрішнім нормативним документом, який визначає порядок проведення того чи іншого моніторингу. З моменту прийняття відповідним кредитним комітетом позитивного рішення щодо надання кредитних ресурсів призначаються відповідним розпорядженням відповідальні за моніторинг.

Кредитний спеціаліст несе персональну відповідальність за здійснення моніторингу свого портфеля до повного погашення позики. Виділяють такі види моніторингу (табл. 3.14).

Таблиця 3.14

Характеристика видів моніторингу*

Властивості

Плановий моніторинг

Екстрений моніторинг

Цілі моніторингу

– перевірка стану бізнесу клієнта

– перевірка цільового використання кредиту -при зміні сезону у випадку сезонного бізнесу клієнта

Забезпечення повернення кредиту і розробка схеми виходу клієнта із важкої ситуації, що склалася (різка зміна кон'юнктури на ринку; прийняття адміністра-тивних рішень, які зможуть суттєво вплинути на стан бізнесу клієнта; з'явилася інформація про те, що клієнт не зможе погасити кредит; відтермінування платежу)

Періодичність

циклів

моніторингу

Частота визначається на кредитному комітеті банку

Періодичність відсутня, як правило, здійснюється щоденно, але від дуже насичений

Характеристика основної групи клієнтів

Клієнти, які регулярно сплачують платежі за кредитом, що не викликає сумнівів

Клієнти, які невзмозі сплачувати платежі, переховуються та ті клієнти, про які банком отримана інформація завдяки якій суттєво можна вплинути на виплату кредиту

Позиція

кредитного

експерта

Зазвичай це позиція партнера, достатньо дружелюбна

Позиція кредитного експерта непередбачувана, яка демонструє принципіапьність і налаштованість на вжиття самих жорстких заходів по вирішенню проблеми

Особи, що проводять моніторинг

Як правило, лише кредитний експерт

Досить часто разом з кредитним експертом присутня служба безпеки, юрист, колеги, судові виконавці, міліція

* Джерело: складено автором на основі вітчизняної банківської практики

Ще на стадії попередньої бесіди про можливість надання кредиту або на стадії аналізу кредитоспроможності необхідно повідомити позичальника про проведення моніторингу, а в момент видачі кредиту необхідно узгодити приблизні дати проведення регулярного поверхневого моніторингу, однак задля більш жорсткого контролю ці перевірки краше робити без попередження.

В перші візити варто звертати особливу увагу на цільове використання кредиту, здійснити збір документів, що підтверджують відповідність витрат кредитних засобів цілям, зафіксованим в кредитній угоді. В цьому випадку заповнюється "Акт перевірки заставленого майна".

У випадку, якщо проведений моніторинг виявляє значні зміни в стані справ позичальника, які створюють небезпеку в поверненні кредиту необхідно зібрати необхідний матеріал (згідно процедур) і винести дане питання на розгляд кредитного комітету.

У випадку проведення моніторингу платіжної дисципліни здійснюється контроль виконання позичальником умов кредитної угоди (в частині сплати процентів та повернення основної суми кредиту) і важливим є постійні телефонні дзвінки з повідомленням суми, яка належить до сплати, уточненням інформації про кількість і якість заставного майна, поточному фінансовому стані позичальника. Працівник кредитного відділу при порушенні умов кредитної угоди інформує керівника кредитного відділу і керівника відповідного управління безпеки, в результаті кредит переводиться в розряд Спеціальний контроль, впродовж 1-2 днів позичальнику і його поручителям відправляються листи на замовлення з вимогою банку провести повернення кредиту. При перевищенні терміну 90 календарних днів згідно "Критеріям передачі проблемних активів у виробництво Служби безпеки" кредитний проект передається в Службу безпеки.

Професійним обов'язком кредитних працівників є виявлення на ранніх етапах кредитного процесу ознак зародження фінансових труднощів у позичальників і вжиття відповідних заходів щодо захисту економічних інтересів банку.

Результатом посилення контролю за кредитними операціями комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямованості позик, оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових гарантій щодо забезпечення погашення кредитів, поліпшення окремих компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін.

При моніторингу фінансового стану позичальника щоквартально призначені відповідальні за моніторинг у визначений термін здійснюють збір документів фінансової звітності (балансу форма 1 та звіту про фінансові результати – форма 2) та довідки про надходження на всі рахунки позичальника за звітний період, звертаючи увагу на правильність їх оформлення та

відповідність звітності основним економічним нормативам.

Рекомендується:

– проведення контролю (не менш ніж один раз у місяць) за грошовими потоками, оборотами за поточними рахунками позичальника в банку та щоквартально за поточними рахунками в інших банках;

– аналіз інформації, яка може свідчити про фінансові та інші ускладнення в діяльності позичальника, а саме: погіршення фінансового стану та переведення позичальника до групи з більш високим ступенем ризику; зменшення грошових потоків на поточному рахунку (більш ніж на 20% проти середньомісячних надходжень на момент надання кредиту); несвоєчасна сплата частини кредиту або процентів; виникнення (значне або різке збільшення) боргів перед бюджетом; наявність негативної інформації стосовно діяльності позичальника або безпосередньо його керівників, засновників, зміни керівників, складу засновників, акціонерів, співвласників позичальника; часткове або повне перепрофілювання діяльності позичальника;

– зміни законодавчих актів, що можуть мати значний негативний вплив на основну діяльність позичальника та його спроможність повернути кредитну заборгованість; значні розходження показників фактичної діяльності з показниками і розрахунками бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування;

– щотижневий контроль за рухом грошових коштів за поточним рахунком позичальника у разі виявлення ознак, зазначених вище;

– щоквартальний контроль за динамікою основних показників господарсько-фінансової діяльності позичальників та поручителів (гарантів тощо) для визначення можливості своєчасного та повного виконання ними своїх зобов'язань перед банком;

– щоквартальний аналіз змін структури балансу позичальника в розрізі статей балансу в разі збільшення суми довгострокових і поточних зобов'язань та вивчення причин цих змін тощо.

Працівник кредитного відділу, за яким закріплений проект фінансування здійснює розрахунки фінансового стану і ліміту кредитування і результати якого повідомляють керівника кредитного відділу для прийняття відповідного рішення.

Моніторинг предмету застави, пов'язаний з перевіркою стану забезпечення, передбачає:

– проведення контролю за виконанням договорів забезпечення на підставі наданих підрозділом заставних операцій актів перевірки наявності, схоронності і переоцінювання предмета застави та інших необхідних документів, що отримуються від позичальника;

– здійснення контролю за своєчасною сплатою заставодавцем страхових платежів за договором страхування заставленого майна;

– перевірка дотримання позичальником умов щодо зберігання майна, наданого у забезпечення тощо.

З метою забезпечення належного контролю за цілісністю і збереженням предмета застави, працівники банківських установ відповідальні за моніторинг проводять таку перевірку з певною періодичністю, що залежить від найменування застави та від рейтингу кредиту: так, якщо в якості застави виступає сільськогосподарська техніка, спецтехніка і підвісне сільськогосподарське обладнання, то періодичність може бути така – 1 раз в 2 місяці або 1 раз в місяць; якщо в якості застави виступають сільськогосподарські тварини, то періодичність може бути така – від 2 до 4 разів в місяць тощо.

Моніторинг цільового використання кредитних ресурсів включає в себе:

– перевірки відповідності призначення платежу в платіжних документах, які надані позичальником, цілям, які визначені в кредитному договорі;

– перевірка фактичної наявності купленої за рахунок кредитних коштів продукції тощо.

Моніторинг кредитного ризику та кредитного портфеля банку передбачає:

– аналіз стандартної (непростроченої) кредитної заборгованості;

– визначення частки та структури прострочених кредитів у портфелі банку;

– аналіз змін у класифікації кредитів за групами ризику;

– розробку заходів щодо ліквідації проблемної заборгованості тощо.

У кредитному моніторингу крім підрозділу, який безпосередньо займається моніторингом кредитів, беруть участь також підрозділ заставних операцій, підрозділ з управління ризиками та працівники підрозділів фронт- офісу.

Підрозділ заставних операцій проводить періодичні перевірки на місці наявності та стану зберігання заставленого майна, адекватності попередньо встановленої заставної вартості з внесенням, у разі необхідності, змін до договорів застави щодо його оцінювання або проведення додаткового оформлення застави та інші необхідні заходи. Зазначені зміни до договору застави оформляються укладанням відповідних договорів або переукладанням договорів застави та підписуються обома сторонами. У разі відмови заставодавця від вимоги банку щодо заміни заставленого майна при зменшенні його вартості та внесення змін до договору застави банк має право на дострокове звернення стягнення на предмет застави в установленому чинним законодавством порядку.

Фронт-офіс здійснює контроль за виконанням клієнтом зобов'язань, що були ним прийняті у зв'язку з укладанням кредитного договору, але не відображені в кредитному договорі (перехід на розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютних операцій через банк, реалізація зарплатних проектів, залучення до банку пов'язаних структур та ділових партнерів, розширення споживання послуг банку тощо).

Результати роботи з кредитного моніторингу та інші дані відображаються у картці кредитної справи. Вона формується вперше при укладанні кредитного договору, а надалі поповнюється щоквартально не пізніше ніж через 2 тижні після настання строків подання фінансової звітності згідно з умовами кредитних договорів. Картка кредитної справи підписується відповідальним працівником та керівником підрозділу кредитної адміністрації та додається до матеріалів кредитної справи.

Отже, особливу увагу при здійсненні банківської діяльності працівники банківської установи повинні приділяти внутрішньому моніторингу за кредитними операціями, адже лише суворий контроль банку як за кредитним процесом у цілому, так і за окремими кредитними угодами дає змогу забезпечити надійність і прибутковість банківських кредитних операцій.

Здійснення банківськими установами на достатньому рівні кредитного забезпечення суб'єктів підприємництва в аграрній сфері можливе за умови підвищення надійності, фінансової стабільності, конкурентоспроможності банківських установ та зосередження на таких напрямах її подальшого розвитку:

– нарощування ресурсної бази шляхом залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб на депозитні рахунки, що є основою банківського кредитування економічних суб'єктів;

– нарощування капіталу і зниження рівня ризикових банківських операцій;

– підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтація на доходи від кредитування і зниження витрат за рахунок підвищення технологічності та комп'ютеризації банківських операцій;

– поліпшення якості активів, зокрема, кредитного портфеля, формування резервів по кредитних операціях в необхідному об'ємі;

– підвищення рівня професіоналізму керівництва і банківських працівників;

– застосування нових технологій кредитування з метою поліпшення якості обслуговування та запровадження нових кредитних продуктів;

– підвищення довіри до банківських установ з боку позичальників;

– впровадження ефективності менеджменту;

– зміна кредитної політики в напрямі сприяння кредитному забезпеченню суб'єктів аграрної сфери економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси