Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Історія мистецтв
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МИСТЕЦТВО РЕНЕСАНСУ

4.1. Мистецтво італійського Ренесансу.

4.2. Мистецтво північного Ренесансу.

4.3. Мистецтво Ренесансу в Україні.

Віжродження або Ренесанс – це мистецька доба в процесі переходу від Середніх віків до Нового часу. Відродження (др. non. XIIIперша пол. XVI ст.) збіглося з початком капіталістичного виробництва й обміну. Відповідно, ренесансне мистецтво народилося й побутувало у вільних містах, де створювалися умови для позбавлення людини від середньовічних традицій і норм. Городянин, людина третього стану, міцно стояв на землі, вірив тільки в себе, дивився на світ без трагізму і пафосу страждання. До того ж і реальний зміст доби був не для слабких людей: боротьба партій і класів, розгул інквізиції, полювання на відьом, авантюризм географічних відкриттів, аморалізм первісного накопичення капіталу, жорстокі колоніальні війни, релігійні суперечності визначали контекст Ренесансу.

Ідеалом Відродження стала універсальна людина, яка створювала сама себе. Людина почала вважатися творчим початком буття, центр світобудови змістився в напрямку особистості. На зміну теоцентризму прийшов антропоцентризм. Макбет В. Шекспіра упевнений у тому, що для нього нічого неможливого немає, а король Лір бажає подивитися збоку на той світ, який він створив. Лаура в сонетах Петрарки володарює не лише серцем закоханого поета, а й над Всесвітом.

Філософія Відродження утверджувала ідеал гармонійної особистості, яка у своєму розвитку може піднятися до “рівня істоти богоподібної” (Піко делла Мірандола, “Промова про гідність людини”). Людина сприймалася такою, якою вона здатна стати. Шлях богоподібності й само- обожнення передбачав, що в людині закладено все, вона – універсальна. З цього погляду Ренесанс був відродженням неоплатонізму в розумінні побудови світу з ідеї (за О. Лосевим), в наділенні його ідеальністю, статичністю.

Ренесанс схильний приймати людину такою, як вона є, не розділяючи її на буттєво кращу або гіршу, приймаючи і високе, і нице в ній. Людина сама є мірою своїх вчинків. Вона може розчинитися у метушливому натовпі й підкоритися глупоті та злу, які правлять поведінкою людей; вона може жалюгідно і безпорадно борсатись у мурашнику світу як у книзі Е. Роттердамського “Похвала глупоті”. Вчинки героїв “Декамерона” Дж. Бокаччо насамперед людські і лише потім добрі чи погані.

З Відродження почався процес звільнення людини від соціальної нормативності, вихід зі спільноти, родової залежності. Утвердження права на індивідуальність життя і долі є сутністю протесту шекспірівських Ромео і Джульєти. Земне існування людини набуло самостійності й цінності. Знаком цього стало відкриття прямої перспективи, метакультурний зміст якої – в антропоцентризмі, у вигнанні трансцендентного зі світомоделі і, як наслідок, у самотності людини в космосі. Виникло поняття “авторство”, сформувався особливий стиль життя творчої людини, розвивалося виконавство як самостійна діяльність.

Ренесансна традиція реабілітувала чуттєву красу світу. Вона була поєднанням нового прочитання античності з новим прочитанням християнства (звідси термін “Відродження”). Книга Ф. Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель” демонструвала розгул плоті, подібний до реальних веселощів на вулицях італійських міст. Дж. Бокаччо оспівував чуттєве кохання, що не знає заборон.

У духовному житті відбувався процес секуляризації, світське витісняло релігійне. Відродження зорієнтувало знання не на підтвердження присутності божественного, а на дослідження створеного людиною (humana studia). Звідси поняття гуманізм і гуманіст. Наука аналізувала природні механізми буття (теорія імпульсу, теорія вільної саморухливості атомів). Музична культура Відродження орієнтувалася на пісню з імпровізаційністю, емоційністю, можливістю виразити душевні стани, передати авторську інтерпретацію (італійський мадригал, балада, французький шансон, іспанський романс). Ренесансна музика виходить з людини як із вмістилища пристрастей на противагу середньовічній, що сходила на людину як благодать божа (шлях від онтологізму до психологічного ілюзіонізму).

Ренесансний індивідуалізм потребував для свого утвердження навмисного порушення середньовічних норм, заперечення їх, десакралізації (що, до речі, свідчило про суттєву залежність від них). Це обернулося ренесансним імморалізмом, усвідомленням зворотного боку утвердження сваволі “я”. Розгул розбещеності досяг значних масштабів. У політичне життя ввійшли інтриги й змови. Засобом розв'язання економічних проблем стало вбивство, релігійних – спалення на вогнищі. Макіавеллі проголосив необхідність підкорення моралі досягненню мети. Гаслом ідеального міста (Телемського абатства) стало (у Рабле) “Роби, що хочеш”. Суперечливими були і моральні риси багатьох видатних людей Від

родження. Значно розширена сфера свободи без внутрішніх регуляторів породила в розвиненому буржуазному суспільстві відчуття “прокляття свободи” (Ж.-П. Сартр), бажання “втечі від свободи” (Е. Фромм), “жагу общинності” (Ж. Дерріда).

Симптоматичною стала поява ренесансних утопій. Т. Мор і Т. Кампанелла перестали довіряти як історії (мотив ізольованого острова), так і людській природі (мотив регламентації особистого і суспільного життя людини). Для утопістів людина стала елементарною істотою з первинними потребами, які мають бути задоволені.

Зворотний бік ренесансного гуманізму привів до його краху. Відбувся перехід від “високого міфу” (людина – це найвища істота) до “низького міфу” Відродження (людина – це найбрудніший бруд). Цінності Ренесансу не було переглянуто, а заперечено самою дійсністю. У ранніх п'єсах В. Шекспіра (“Сон літньої ночі”, “Приборкання норовливої”) діяльні герої сміливо долають перешкоди. Героїв пізнього Шекспіра (“Король Лір”, “Макбет”, “Гамлет”) до загибелі приводять власні індивідуалістичні прагнення. Еволюційний розвиток ренесансного мистецтва представлено декількома періодами:

• проторенесанс – XII–XIII ст.;

• ранній Ренесанс – XV ст.;

• високий Ренесанс – 90-ті роки XV – перша третина XVI ст.;

• пізній Ренесанс – друга половина XVI ст.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси