Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ, ЇХ ВИРОБНИЧІ...ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ РИНКОВИХ...Основні моделі капіталістичної економіки та головні функції державиЦіна, її суть та значення у ринковій економіці. Основні фактори, що...Проблеми трансформації командної економіки в ринкову в Україні
Ринкове середовище господарювання підприємстваКонкурентне середовище як системна категорія та його складовіТеоретичні засади ефективності розвитку підприємства в ринкових...ОСНОВИ ТА СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУНапрямки підвищення ефективності діяльності підприємств в ринковому...
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПІДПРИЄМСТВО – ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Поняття підприємства, його складові ланки та умови ефективної роботи в ринковому середовищі

Підприємство є багатоаспектним ємним поняттям. У широкому розумінні підприємство – це організаційно відособлений, економічно самостійний суб'єкт ринкової економіки, основна ланка господарювання, об'єкт регуляторної, податкової та інвестиційно-інноваційної політики держави.

У вужчому виробничо-економічному та правовому трактуванні – це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює систематичну діяльність (виробничу, торговельну, науково-дослідну та іншу господарську діяльність) з метою задоволення суспільних та особистих потреб.

Досягнення підприємством зазначеної мети можливе за умови одержання ним прибутку – основного джерела розширеного відтворення і забезпечення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі (це твердження не стосується підприємств, що ведуть некомерційну господарську діяльність).

Підприємство як юридична особа має відокремлене майно, баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційний код. Це визначення підприємства є узагальненим.

Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання у цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства. При цьому потрібно розрізняти два типи таких підприємств: класичні аграрні й аграрні з переважним аграрним товарним виробництвом.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство першого типу – це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить 75 % і більше від загальної суми виручки. Таке аграрне підприємство – платник фіксованого сільськогосподарського податку, що є пільговим і його сплата передбачена Податковим кодексом України.

Разом з тим не можна не враховувати тієї обставини, що багато підприємств можуть виробляти і переробляти сільськогосподарську продукцію, частка якої в загальній виручці менша 75 %. Не вважати такі підприємства аграрними немає підстав.

Тому, крім аграрних підприємств першого типу платників фіксованого сільськогосподарського податку, виокремлюються аграрні підприємства другого типу, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва (виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка) є переважаючою в грошовій виручці і становить більше від 50 до 75 %. Для таких аграрних підприємств – неплатників фіксованого сільськогосподарського податку Податковим кодексом України передбачене пільгове оподаткування прибутку, а саме: сума нарахованого податку на прибуток зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Аграрні підприємства цих двох типів є сільськогосподарськими товаровиробниками. Це поняття наведене в Податковому кодексі України і трактується як юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції і/або розведенням, вирощуванням і виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, поняття "сільськогосподарський товаровиробник" у наведеному трактуванні є ширшим від поняття "аграрне підприємство" першого і другого типів, оскільки таким товаровиробником може бути юридична особа, в якої частка сільськогосподарського товаровиробництва може бути і невеликою (скажімо, 5 – 10 %) у загальному обсязі грошової виручки.

Важливою особливістю аграрних підприємств є те, що вони функціонують в умовах підвищеного виробничого ризику, а головне – є основою розвитку сільських територій, збереження способу життя сільського населення, його традицій, мови, культури. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного Господарським кодексом України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про господарські товариства", "Про акціонерне товариство", "Про фермерське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію".

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановлені ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських відсотків за збереження в банку грошових коштів, здавання в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки.

Конкуренція – це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримування своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їхньої праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм треба забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваної у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів.

Крім того, для правильного прийняття рішень підприємства повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб'єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною.

Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфраструктура – насамперед біржі, продовольчі ринки, торгові доми. А загалом інформація в сучасному бізнесі розглядається як важливий ресурс, що радикально відрізняється від інших ресурсів і входить до категорії обмежених і водночас важкодоступних з огляду на її великі масиви. Адже, за даними американських досліджень, упродовж останніх тридцяти років у світі накопичено інформації більше, ніж за попередні п'ять тисяч років.

Знайти в такому морі потрібну інформацію важко, і тому закономірно, що продаж достовірної, своєчасної, комплексної та необхідної для вирішення конкретних завдань інформації стає бізнесом, що швидко розвивається.

Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності, що характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції – ресурси (капітал) спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств у економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб'єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення і виробляють необхідні для людей і національного господарства товари і послуги. Підприємства до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, відшкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їхня кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. На нинішньому етапі становлення ринкових відносин особливої ваги набуває питання соціальної відповідальності підприємств (бізнесу), актуальність якого особливо посилюється з урахуванням особливостей економічного, культурного та соціального розвитку нашої держави.

Соціальна відповідальність пов'язана з реагуванням організацій на соціальні проблеми суспільства, своїх працівників, на стан навколишнього природного середовища. Реалізована соціальна відповідальність значно зміцнює імідж і ділову репутацію підприємств, забезпечує стабільність і відданість персоналу інтересам фірми, стимулює зростання продуктивності праці, підвищує задоволеність усіх заінтересованих сторін.

Соціальна функція підприємства проявляється також через участь у розвитку регіону завдяки залученню інвестицій в певні суспільні сфери, підтримку громадських інтересів, створення соціального пакета для своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безоплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки одержаний ними прибуток є об'єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.

Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конкурентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значною мірою залежить від ступеня комплексності їх внутрішньої будови. Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей.

На рис. 3.1 наведено узагальнюючу систему структурних ланок підприємства, зазначено їх взаємодію і фрагментарний (неповний) зв'язок із зовнішнім середовищем.

Центральною ланкою є виробництво й управління ним, головна функція якої – забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотримання прийнятої технології. На перший план тут висувається виконавська робота щодо реалізації цієї функції і недопущення втручання у виробничий процес, оскільки це може призвести до порушення встановленого й виваженого графіка роботи.

Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал (людський фактор). Одна з її функцій – забезпечити стабільність кадрового складу підприємства (з можливою орієнтацією на довготривалий найм за японським зразком). При цьому важливо визначити критичну масу людського ресурсу підприємства, ту кадрову основу з постійних працівників, яка здатна забезпечити його стабільну роботу і конкурентоспроможність. Ця ланка відповідає також за підвищення кваліфікації персоналу, його своєчасну перепідготовку.

Структурні ланки підприємства та їхня взаємодія: ПП – перепідготовка кадрів; Π – персонал; ΗΤ – нова технологія; НП – нова продукція; НО – нова організація виробництва; НТЕХ – нова техніка й обладнання; КС – конкурентоспроможність продукції

Рис. 3.1. Структурні ланки підприємства та їхня взаємодія: ПП – перепідготовка кадрів; Π – персонал; ΗΤ – нова технологія; НП – нова продукція; НО – нова організація виробництва; НТЕХ – нова техніка й обладнання; КС – конкурентоспроможність продукції

Досвід західних фірм переконує в доцільності закріплення за цією ланкою і функції розв'язання внутрішніх соціальних і трудових конфліктів, укомплектувавши її штат соціопрофесіоналами. Показником успішної роботи цієї ланки є швидке розв'язання конфліктів, їх мінімізація і створення здорового мікроклімату в трудовому колективі.

На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємства. З інших його ланок, а також із зовнішнього середовища, сюди надходить необхідна інформація, яка аналізується, оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідності – створення чи придбання нових технологій, техніки й обладнання, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечило б конкурентоспроможність продукції підприємства.

Однією з найдинамічніших ланок підприємства є фінансова. Вона оцінює фінансові можливості підприємства, прогнозує їх, обґрунтовує і пропонує розподіл коштів за напрямами діяльності на процес виробництва, виплату дивідендів власникам і матеріальне стимулювання персоналу, на інноваційну і маркетингову діяльність, на експортні операції та ін. Важливою функцією її є визначення можливостей надходження додаткових грошових коштів за рахунок випуску нових акцій, облігацій, залучення кредитів.

В умовах ринку підприємство не може розраховувати на успіх без служби маркетингу. Основна функція цієї ланки полягає в тому, щоб спрямувати роботу всіх ланок підприємства на задоволення потреб споживачів. Головним результатом діяльності маркетингу є збільшення обсягу продажу продукції підприємства за максимально можливою ціною. Практика вітчизняних і зарубіжних фірм переконує, що ефективність роботи цієї ланки досягається за умови, коли нею охоплюються всі стадії руху товару, починаючи з вивчення кон'юнктури ринку і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням споживачів.

Основною економічною метою діяльності підприємства є одержання прибутку через задоволення суспільних потреб. Ця мета досягається лише тоді, коли продукція, яку виробляє підприємство, потрібна споживачеві, коли вона задовольняє його потреби за якісними характеристиками і прийнятним рівнем ціни. В іншому разі споживач купить цей товар в іншого виробника. Тому підприємства прагнуть забезпечити конкурентоспроможність свого товару, оскільки лише за цієї умови вони можуть його реалізувати й одержати прибуток, здійснювати відтворення на розширеній основі. Виграє від цього підприємство, але найбільшою мірою – споживач.

Досягнення цієї мети пов'язане з необхідністю розв'язання низки проблем, що виникають у процесі виробництва і реалізації продукції. Побачити проблему й усвідомити необхідність її вирішення означає, по-перше, сформулювати ціль, якої потрібно досягти, а по-друге, розробити механізми такого досягнення.

Як переконує досвід роботи підприємств у ринковому середовищі, вони не повинні ставити перед собою таких цілей, для досягнення яких ще не створено об'єктивних передумов. Цілі повинні бути реальними, конкретними, мати відповідні кількісні та якісні виміри для контролю за їх виконанням, бути гнучкими, з досить високим ступенем адаптації до зміни умов. Потрібно також пам'ятати, що ціль не слід перетворювати на самоціль, бо через кардинальну зміну обставин може бути змінена і сама ціль.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси