Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Правове регулювання аграрного ринку, його інфраструктураДорожня інфраструктураІнфраструктура фінансового ринку.Соціальна інфраструктура регіонуЗагальні положення аграрного праваСутність та основні елементи інфраструктури ринкуАграрні відносини та їх система. Місце аграрних відносин у ринковій...Функціонування інфраструктури національного ринкуФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУАграрно-договірні відносини
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інфраструктура аграрного ринку

Аграрний ринок може ефективно функціонувати лише за умови створення його досконалої інфраструктури, до складу якої відносять тих операторів ринку, що безпосередньо обслуговують обмінні операції: аграрні товарні біржі, торгові доми, оптові ринки, ярмарки, аукціони. Саме ці елементи інфраструктури аграрного ринку повинні наближати його будову до біполяризованої і забезпечувати взаємодію суб'єктів цього ринку та вільне просування сільськогосподарської сировини і продовольства в межах держави. При цьому важлива роль відводиться логістичному забезпеченню цих складників інфраструктури – транспорту, складському господарству, а також системі цінового моніторингу, стандартизації і сертифікації продукції.

Проте за останні роки (2010 – 2014 pp.) інфраструктура аграрного ринку хоч і стала швидше розвиватися, але вона ще не досконала, спостерігається її дисфункціональність, що виявляється насамперед у слабкій доступності безпосередніх сільськогосподарських товаровиробників до організованих каналів збуту, у розрізненості дій окремих елементів інфраструктури, у неспроможності їх протистояння виявам монополізму і здійснення ефективного регулювання товаропотоків в аграрні й сфері та забезпечення ринкового ціноутворення. Негативний вплив на функціонування інфраструктури аграрного ринку справляє низький розвиток комунікаційної мережі.

У 2014 р. стримуючим фактором для ефективного функціонування аграрного ринку є низький рівень розвитку біржової діяльності. Сказане не стосується кількісного аспекту такого розвитку. В Україні функціонує велика кількість бірж – 531, у тому числі агропромислових – 25, універсальних – 106, товарних і товарно-сировинних – 341, решта – фондові та їх філії й інші біржі.

Проте масштаби біржової діяльності є незначними за основним показником – обсягом укладених угод, який є відображенням ступеня обслуговування товаропотоків у національній економіці.

Так, у 2009 р. всього було укладено біржових угод на суму 73 769,3 млн грн, у тому числі угод на сільськогосподарську продукцію – 39 866,8 і продукти харчування – на 1158,7 млн грн, що в сукупності за цими двома показниками становить 57,6 %. Це дуже низькі показники біржової діяльності, адже обсяг укладених біржових угод у загальному обсязі оптового товарообороту становить лише 8,5 %, у тому числі угод з сільськогосподарською продукцією – 4,6, продовольчими товарами – 0,1 %. Якщо брати до уваги і роздрібний товарообіг підприємств, то ці питомі показники будуть ще нижчими.

Тому нагальною є потреба в прискореному розвитку бірж як основної ланки інфраструктури оптового ринку, насамперед на основі забезпечення домінування форвардних і особливо ф'ючерсних угод, що дозволить виявити реальну ціну товару, оскільки при цьому враховується кон'юнктура ринку. Виявлення реальної ціни товару, по суті, повинне стати основною функцією товарних бірж, як це має місце в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Велику роль у розвитку інфраструктури аграрного ринку й утвердження його біполяризованої будови можуть відіграти сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (а в розвинутих країнах і відіграють[1]), зокрема, заготівельно- збутові, діяльність яких має поширюватись на всі населені пункти. Такі кооперативи створюються сільськогосподарськими товаровиробниками для самозахисту від торговельно-посередницьких структур.

Завдяки кооперативам навіть дрібні домогосподарства мають можливість без посередників, домінування яких особливо відчутне на вітчизняному аграрному ринку, вийти на кінцевого споживача або на підприємства роздрібної чи дрібнооптової торгівлі і тим самим одержати вищу ціну від продажу своєї продукції.

Особливо нагальна потреба є в гуртових постачальниках плодоовочевої продукції, що швидко псується. Такі збутові кооперативи могли б формувати партії картоплі, овочів, ягід, фруктів для їх подальшої реалізації безпосередньо на оптові плодоовочеві ринки чи торгові доми.

Загалом торгові доми повинні відігравати в ринковій інфраструктурі значно більшу роль, ніж це спостерігалось у 2014 р. Одним із важливих завдань торгових домів – формування лотів сільськогосподарської продукції для подальшої її реалізації великими партіями. Але це не повинно бути їх єдиною основною функцією, бо за своєю природою торгові доми є маркетинговими структурами, отже, мають здійснювати аналіз і оцінку ринкової ситуації, рекламу, пошук ринкових ніш і вигідних споживачів (контрагентів) на внутрішньому і не виключено – на зовнішньому ринках, надання консультаційних послуг з питань збуту і матеріально-технічного постачання, забезпечення виконання агентських доручень тощо.

У такому разі торгові доми стануть активними операторами ринку, істотно впливатимуть на економіку сільськогосподарських товаровиробників завдяки забезпеченню більш сприятливих для них умов реалізації виробленої продукції.

Важливим елементом інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції є оптові продовольчі ринки, які мають розташовуватися (у 2010 – 2013 pp. відбувався активний процес їх створення) зазвичай в обласних центрах та у великих промислових містах з метою забезпечення населення регіону продукцією власного виробництва і завезеної з інших регіонів на основі забезпечення прозорого та вільного просування продукції, формування реальних ринкових цін. Саме оптові продовольчі ринки створюють умови щонайшвидшого надходження продукції населення і фермерських господарств до роздрібної торгівлі, усувають проміжних посередників і тіньовий товарорух.

Важливо, що оптові ринки формують оптові партії сільськогосподарської продукції на основі залучення великої кількості фізичних та юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників, стимулюють поліпшення якості продукції завдяки її сортуванню і пакуванню, здійснюють моніторинг попиту і пропонування окремих її видів і тим самим посилюють контакт між виробниками і споживачами.

Держава підтримує інституціонально та фінансово створення оптових ринків. Зокрема, у 2009 р. прийнято Закон України "Про оптові ринки сільськогосподарської продукції", згідно з яким оптовий ринок визначається як юридична особа, предметом діяльності якої є надання послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарської продукції. Фінансова підтримка здійснюється через виплату компенсацій у розмірі до 50 % обсягу видатків на придбання устаткування й обладнання, а також для компенсації витрат на розроблення проектно-кошторисної документації, будівництво під'їзних шляхів до території ринку, викупу земельних ділянок.

Прикладом ефективного функціонування оптових продовольчих ринків уже чимало років є гуртовий продуктовий ринок "Шувар" у Львові, що розміщений на території 20 га. Постачальниками ринку, з якими ця структура активно співпрацює, є велика кількість великих, середніх і дрібних товаровиробників, включаючи й особисті господарства населення. Ринок "Шувар" – це складний інфраструктурний багатофункціональний логістичний комплекс, що забезпечує заготівлю, складування, зберігання, сортування та оптову цілодобову торгівлю різними видами сільськогосподарської продукції.

У 2011 р. введено в дію в Києві оптовий ринок "Столичний". Щодобова реалізація плодоовочевої продукції (з першої черги ринку) тут становить З тис. т, а ціни на неї значно нижчі порівняно з іншими торговими закладами. На цьому ринку планується організувати інтернет-торгівлю, що сприятиме упорядкуванню цін, збалансуванню попиту і пропонування, а також даватиме змогу сільськогосподарським товаровиробникам бачити у режимі он-лайн де і за яку ціну продається сільськогосподарська продукція, у тому числі і вироблена ними.

У 2012 р. в десяти містах України також було заплановано відкрити оптові ринки сільськогосподарської продукції. Згідно з Державною цільовою програмою створення таких ринків їх має бути збудовано 25 од.[2] Вони крім продажу плодоовочевої продукції мають забезпечувати і цивілізований ринок продукції тваринництва шляхом відкриття спеціальних павільйонів.

Головне в діяльності оптових ринків – не допустити цінового диктату "зверху", а забезпечити вільне ціноутворення з орієнтацією на продаж продукції дрібнооптовим компаніям, закладам громадського харчування, невеликим магазинчикам, фаст-фудам. На таких ринках доцільно розвивати й роздрібну торгівлю, що збільшить товарообіг і більшою мірою задовольнятимуться потреби громадян у закупівлі якіснішої продукції за прийнятними цінами.

Все ж потрібно мати на увазі, що оптові ринки в обласних центрах, великих промислових містах орієнтовані в основному на заготівлю сільськогосподарської продукції великими партіями, бо невеликі обсяги мало хто повезе за сотню і більше кілометрів. Тому ще раз слід наголосити на необхідності створення торговими домами в кожному районі оптово-роздрібних ринків, де продукцію можуть купити дрібні споживачі, а сформовані великі партії продукції закуповуватимуться великими покупцями, насамперед оптовими ринками обласного рівня.

Таким чином, на регіональному рівні інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції може сформуватися як цілісна мережа відокремлених, але технологічно поєднаних структур у режимі "знизу вверх": заготівельно-збутові кооперативи населених пунктів – торгові доми і створені ними оптово- роздрібні ринки в районних центрах – оптові ринки обласного рівня.

Сукупність оптових регіональних ринків утворює національний ринок сільськогосподарської продукції, насамперед плодоовочевої. Слід додати, що низка великих аграрних підприємств встановлюють прямі зв'язки з супермаркетами або переробними підприємствами, тому для них створення оптових плодоовочевих ринків не є актуальним.

Однією з умов ефективного функціонування аграрного ринку, за якого досягається стабільність попиту і пропонування, є здійснення моніторингу ринку на державному рівні шляхом створення спеціальних служб, які б забезпечували всіх учасників ринку, державні органи управління оперативною та достовірною інформацією про стан кон'юнктури ринку та тенденції її розвитку. Така інформація є вкрай важливою як для прийняття обґрунтованих державних рішень щодо ринкового середовища, так і для прийняття маркетингових рішень учасниками аграрного ринку.

Для забезпечення ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції потрібна його подальша чітка структуризація шляхом юридично окресленого виділення окремих продуктових ринків зі своєю системою регулювання та економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (у країнах ЄС юридична база створена для 20-ти продуктових ринків).

У нашій країні цей процес уже набуває розвитку. Створено нормативну базу для регулювання ринку зерна, цукру, молока. Потрібно цей процес завершити, що дасть змогу за кожним продуктовим підкомплексом чітко окреслити його особливості, пріоритети, стратегію й на основі цього розробити дієві механізми державного регулювання обмінних і розподільних процесів у них та економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Важливо також по кожному продуктовому ринку створити відповідні організаційні утворення – професійні і міжпрофесійні, які об'єднуватимуть сільськогосподарських товаровиробників і відповідні переробні підприємства.

Основним завданням таких утворень стане збалансування економічних інтересів цих суб'єктів ринку, забезпечення справедливої конкуренції та вільного пересування сільськогосподарської сировини та продовольства з метою формування єдиного ринкового простору. Але щоб досягти збалансування економічних інтересів суб'єктів ринку, важливо враховувати цінову еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію.

  • [1] У країнах ЄС фермери реалізують через свої кооперативи на внутрішніх і зовнішніх ринках понад 60 % виробленої ними продукції, у Скандинавських країнах – 80 %, в Японії та Китаї – 90 %.
  • [2] Воєнна агресія Російської Федерації проти нашої країни істотно ускладнила виконання цієї програми.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси