Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукціїОбчислення собівартості продукції тваринництваОбчислення собівартості продукції рослинництваКалькуляція собівартості продукції (робіт, послуг) на...Визначення собівартості продукції кролівництва.Визначення собівартості послуг гужового транспорту.Визначення собівартості кукурудзи.Показники собівартості продукції та порядок їх обчисленийВизначення собівартості продукції вівчарства.Методика визначення собівартості продукції переробних підприємств
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи визначення собівартості і методика обчислення собівартості сільськогосподарської продукції

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування й обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються та використовуються в економічній роботі такі показники собівартості:

• собівартість усієї продукції;

• собівартість одиниці продукції;

• витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції – відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів, їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В агропромисловому виробництві використовують такі методи.

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, в яких одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг).

У сільському господарстві так визначається собівартість 1 ц зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних та обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт/год, 1 м3 води. На переробних підприємствах цей метод застосовують в однопродуктових виробництвах, в яких не отримують зворотних відходів чи супутньої продукції, наприклад, виробництво цукру-рафінаду.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, зворотних відходів, супутньої продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, корзинки соняшнику та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству.

У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця та інше оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). У переробній промисловості застосовують різні методичні підходи до грошової оцінки зворотних відходів і супутньої продукції – за цінами можливої реалізації, як обумовлена частка вартості сировини та ін. Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою зворотних відходів, супутньої та побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод застосовується тоді, коли в діяльності відповідного виду одержують більше ніж один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення з допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основну. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства, собівартість м'яса різних категорій в м'ясопереробних підприємствах.

5. Пропорційний метод базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно до вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно до його вартості.

Визначення собівартості сільськогосподарської продукції здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (2001 р.)[1].

Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж продукції основних галузей аграрних підприємств визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тваринництвом. Об'єктами визначення собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури.

Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається з собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені до виробничої собівартості продукції[2].

Відповідно до існуючого положення зерно і насіння соняшнику калькулюють за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солому калькулюють за франко-місцем зберігання, силос – франко-силосною спорудою, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зелений корм – франко- місцем споживання, коренеплоди, картопля – за франко-місцем зберігання.

У товарному зерновому виробництві розраховується собівартість 1 ц зерна, зерновідходів і нормативна собівартість 1 ц соломи. Розглянемо такий приклад.

У підприємстві одержано 18,0 тис. ц зерна озимої пшениці, 1350 ц використовуваних зерновідходів з концентрацією зерна 40 % і 17,5 тис. ц соломи. Загальна сума витрат на одержання цієї продукції становить 1080 тис. грн. Нормативна собівартість 1 ц соломи, визначена розрахунковим способом за технологічними картами, становить 4,8 грн, до складу якої включають витрати на транспортування, скиртування, пресування (здійснюється не завжди)[3].

Собівартість 1 ц зерна і зерновідходів визначають у такій послідовності. Спочатку розраховують нормативну собівартість усього обсягу одержаної соломи: 17,5 • 4,8 = 84 тис. грн. Потім зменшують загальну суму витрат на нормативну собівартість соломи: 1080 - 84 = 996 тис. грн.

Далі визначають вагу повноцінного зерна:

18 000 + 1350 • 0,4 = 18 000 + 540 = 18 540 ц,

а також частку повноцінного зерна в зерновідходах у загальному обсязі повноцінного зерна: (540 : 18 540) • 100 = 2,9 %.

Звідси собівартість одержаного зерна і зерновідходів становитиме:

а) зерна – 996 • (100 - 2,9): 100 = 907,1 тис. грн;

б) зерновідходів – (996 • 2,9): 100 = 28,9 тис. грн.

Таким чином, собівартість 1 ц зерна і зерновідходів у нашому прикладі становить:

а) зерна – 967 100 : 18 000 – 53,7 грн;

б) зерновідходів – 28 900 : 1350 = 21,4 грн.

Наведена методика може набути помітних змін у разі, коли застосовують більш сучасну технологію збирання зернових колосових, якою не передбачене накопичення соломи в бункері і наступне її складування. Натомість комбайном здійснюється її подрібнення і рівномірне розсівання по зібраній площі з метою одержання з неї органічного добрива. За такої технології нормативна собівартість соломи не визначається, тому обчислюється лише собівартість 1 ц зерна і 1 ц зерновідходів.

У товарному буряківництві визначають собівартість 1 ц коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість 1 ц основної продукції.

Треба мати на увазі, що технологією збирання може бути передбачене подрібнення гички з наступним її приорюванням. Тоді усі витрати зразу відносять на одержані коренеплоди. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість 1 ц насіння.

Для визначення собівартості 1 ц насіння соняшнику потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість соняшникових кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки (доочистки).

Особливістю визначення собівартості 1 ц картоплі є те, що від загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.

Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють залишкову їх суму за окремими овочевими культурами пропорційно до виручки від реалізації основної продукції цих культур.

Визначення собівартості продукції тваринництва. Об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, у скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняку всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їхньої живої маси; у птахівництві – яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиці, у рибництві – собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товарної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормо-дня в молочному скотарстві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормо-днів (середньорічна кількість корів множиться на 365).

Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормо-днів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормо-днів і на собівартість одного кормо-дня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною[4], яку розраховують множенням планової собівартості 1 т цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість 1 ц цього виду продукції.

По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість 1 ц живої маси і 1 ц її приросту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року додати живу масу вибулого (облікового) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин) і від одержаного результату відняти живу масу поголів'я худоби на початок року, живу масу поголів'я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). До фактичної собівартості приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняку і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку – мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержаного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів'я, що калькулюють. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку – без маси загиблих тварин).

Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняку, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.

У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають собівартість приросту живої маси за такими віковими групами свинопоголів'я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до 2-місячного віку), поросята двох-чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1 тис. шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість 1 ц живої маси, вилучаючи з усіх витрат вартість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визначають собівартість добового курчати.

У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають ще й собівартість одного кормо-дня і 1 ц кормових одиниць.

  • [1] Наказ Міністерства аграрної політики України № 132 від 18 травня 2001 р.
  • [2] Виробничу собівартість сільськогосподарської продукції визначають до межі франко-місце зберігання. Це означає, шо всі наступні витрати, пов'язані з підготовкою до реалізації продукції, її транспортуванням, відносять до витрат на збут.
  • [3] За сучасних технологій збирання зернових колосових і кукурудзи нерідко здійснюється подрібнення комбайнами соломи, кукурудзиння і розстилання подрібненої маси на зібраній площі як органічне добриво. Згаданими Методичними рекомендаціями щодо калькулювання собівартості продукції не передбачається визначення собівартості цієї побічної продукції, отже, загальні витрати не зменшуються на її нормативну собівартість. За цих умов доцільно було б обраховувати вихід органічних добрив з такої продукції з подальшим зменшенням загальних виробничих витрат на визначену за спеціальною методикою їх вартість.
  • [4] До нормативної собівартості гною включають вартість підстилки, витрати на прибирання, амортизацію гноєсховища.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси