Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Визначення собівартості продукції кролівництва.Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і...Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукціїВизначення собівартості продукції вівчарства.Методи визначення собівартості і методика обчислення собівартості...Яку облікову роботу необхідно виконати до визначення собівартості...Облік витрат і калькулювання собівартості продукції переробних...Визначення собівартості продукції в м'ясному скотарстві.Методика визначення податкових різниць щодо витрат за МСФЗВизначення собівартості послуг гужового транспорту.
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методика визначення собівартості продукції переробних підприємств

Собівартість продукції переробних підприємств, як правило, визначається методом виключення вартості поворотних відходів або вартості супутньої (побічної) продукції. По окремих виробництвах застосовують крім цього методу і коефіцієнтний.

Визначення собівартості окремих видів продукції цих підприємств має певну специфіку, тому доцільно розглянути механізм такого визначення на прикладі конкретних виробництв. Нагадаємо, що обчислення собівартості з урахуванням такої специфіки здійснюється згідно з Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах відповідної галузі переробної промисловості.

Визначення собівартості цукру здійснюють методом виключення вартості супутньої (побічної) продукції – жому і меляси, що оцінюється за можливими цінами реалізації.

Основною статтею витрат є сировина – цукровий буряк. До цієї статті включають вартість переробленого цукрового буряку, вартість втраченого цукрового буряку при зберіганні і витрати, пов'язані з транспортуванням, прийманням і зберіганням коренеплодів. Якщо цукровий завод самостійно вирощує цукровий буряк у відокремлених підрозділах, то його оцінюють за собівартістю виробництва, а придбаний в інших підприємств – за закупівельною ціною, мінімальний рівень якої регулюється державою.

При переробці коренеплодів вихід свіжого жому становить 70 % маси перероблених коренів, а меляси – 3 %. Отже, витрати на сировину становитимуть різницю між загальними витратами на закупівлю чи на власне виробництво коренеплодів, витратами на їх транспортування, приймання і зберігання та вартістю супутньої (побічної) продукції Всп, яку визначають так: Всп = Q • 0,7 • Ц1 + + Q • 0,03 • Ц2, де Q – обсяг переробки цукрового буряку; 0,7 і 0,03 – коефіцієнти виходу жому і меляси; Ц1 і Ц2 – можлива ціна реалізації 1 т жому і 1 т меляси.

Витрати за статтею "Допоміжні матеріали" визначають нормативно виходячи із норм витрат того чи іншого допоміжного матеріалу та ціни його придбання. Наприклад, норматив витрат вапнякового каменю становить 7 % ваги коренеплодів, що йдуть на переробку, полотна фільтрувального – 3 м2 на 100 т буряку.

Витрати на паливо та енергію на технологічні цілі розраховують з нормативу витрачання гігакалорій на 1 т цукру і поточних цін на паливо та енергію.

Витрати на заробітну плату технологічних працівників, безпосередньо зайнятих на виробництві цукру, обчислюють виходячи із прийнятих на підприємстві форм і систем оплати праці. Соціальні нарахування на заробітну плату здійснюються згідно з чинним законодавством щодо визначення величини єдиного внеску на державне соціальне страхування.

Загальновиробничі витрати цукрового заводу є комплексною статтею витрат, вона включає утримання апарату управління цехів, амортизацію технологічного обладнання (ці витрати можуть бути виділені в окрему статтю), витрати на ремонт обладнання, на внутрішньозаводське переміщення вантажів, утримання очисних споруд, відстійників, утримання складу мішкотари, витрати на утримання жомосушки, знос малоцінного інвентарю, проба і пуск заводу та ін.

Сума розглянутих витрат дає виробничу собівартість всього обсягу виробленого цукру, який визначається з виразу ОЦ = Q • БЦ • КВЦ, де БЦ – біологічна цукристість цукру, коефіцієнт; КВЦ – коефіцієнт вилучення цукру, рівень якого залежить від технології, тому може коливатися в межах 0,75 – 0,85 і більше.

Виробнича собівартість 1 т цукру обчислюється діленням загальної суми виробничих витрат на обсяг виробленого цукру. Якщо до загальної суми виробничих витрат додати адміністративні, на збут та інші операційні витрати, що не є складовою собівартості продукції, і одержаний результат поділити на обсяг виробленого цукру, то в результаті матимуть повну собівартість 1 т цієї продукції.

Визначення собівартості продукції м'ясокомбінату (на прикладі яловичини). За такого визначення використовують методи виключення вартості зворотних відходів і коефіцієнтний. Витрати на переробку розраховуються по всьому м'ясо-жировому виробництву.

Спочатку визначається загальна сума операційних витрат, що включається до виробничої собівартості продукції – яловичини. При цьому непрямі витрати розподіляються на окремі види м'яса різних тварин пропорційно до основної заробітної плати технологічних (виробничих) працівників. Ця сума витрат зменшується на вартість зворотних відходів (кишковий тракт, інші внутрішні органи). Після визначають умовну продукцію УП коефіцієнтним методом: яловичина I категорії ЯI переводиться в умовну продукцію за коефіцієнтом 1, а яловичина II категорії ЯII – за коефіцієнтом 0,61. Отже, умовна продукція становитиме УП = ЯI • 1 + ЯII • 0,61.

Діленням операційних витрат, зменшених на вартість зворотних відходів, на умовну продукцію визначають виробничу собівартість 1 т цієї продукції. Водночас це і є собівартість 1 т яловичини І категорії Собівартість яловичини другої категорії визначають як добуток собівартості 1 т яловичини І категорії на перевідний коефіцієнт 0,61.

По свинині всі розрахунки ведуться аналогічно, лише з тією особливістю, що використовуються інші перевідні коефіцієнти: свинина м'ясна без шкіри – 1; свинина жирна без шкіри – 1,1; свинина беконна у шкірі – 1,1.

Для того щоб мати уявлення про набір статей (елементів) витрат у ковбасному виробництві, наведемо калькуляцію партії 77 кг ковбаси "Одеська" вищого ґатунку (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

СТАТТІ ВИТРАТ У КОВБАСНОМУ ВИРОБНИЦТВІ ТА КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ 1 КГ КОВБАСНИХ ВИРОБІВ

№ з/п

Стаття (елемент) витрат

Одиниця вимірювання

Кількість

Ціна (грн коп.)

Сума (грн коп.)

1

Яловичина жилована першого ґатунку

кг

65,0

47,55

3090,75

2

Свинина жилована напівжирна

кг

10,0

41,80

418,00

3

Шпик хребтовий

шт

25,0

25,83

645,75

4

Сіль

кг

3,0

1,66

4,98

5

Перець чорний гіркий мелений

кг

0,08

40,00

3,00

6

Нітрат натрію

кг

7,50

17,50

131,25

7

Цукор

кг

0,12

8,55

1,03

8

Перець духмяний

тис. м

0,06

40,00

2,40

9

Часник свіжий

кг

0,25

55,00

13,75

10

Білкозин

м

118,0

1,77

208,86

11

Заробітна плата

грн

X

X

206,36

12

Амортизація

грн

X

X

26,18

13

Ремонт

грн

X

X

15,40

14

Вода

грн

X

X

96,25

15

Атестація, сертифікація

грн

X

X

4,16

16

Профмедогляд

грн

X

X

0,85

17

Електроенергія

грн

X

X

93,94

18

Проведення аналізів

грн

X

X

3,91

19

Дератизація, дезинфекція

грн

X

X

11,28

20

Ветеринарні послуги

грн

X

X

112,40

21

Загальновиробничі витрати

грн

X

X

14,63

22

Інші витрати

грн

X

X

11,83

Усього

X

X

5117,0

На 1 кг

Собівартість

66,45

Загальногосподарські та збутово-маркетингові витрати

10,72

Повна собівартість

77,17

Ціна реалізації без ПДВ

77,17

Ціна реалізації з ПДВ

92,60

у тому числі ПДВ

15,43

Визначення собівартості масла тваринного здійснюється методом виключення вартості зворотних відходів – відвійок і маслянки (сколотин). Вихід відвійок становить 89,85 % від обсягу молока, що використовується для виробництва масла, а маслянки – 4,9 %. Їх вартість визначається як певна частка від закупівельної ціни молока. По молокопереробних підприємствах частка може бути різною і коливається в межах 0,54 – 0,6 і більше (54 - 60 %).

Основною статтею витрат при виробництві масла є сировина – молоко незбиране. Для виробництва 1 т масла потрібно 19 т і більше сировини залежно від жирності молока. Якщо, скажімо, жирність становить 3,8 %, то для одержання 1 т масла потрібно 19,06 т молока незбираного. Знаючи потрібний обсяг молока, легко визначити вихід зворотних відходів (у нашому прикладі буде отримано 17,126 т відвійок (19,06 • 89,85): 100 і 0,9346 т маслянки (19,06 • 4,901): 100.

Тепер, щоб визначити витрати на сировину необхідно її потребу для виробництва 1 т масла помножити на закупівельну ціну 1 т і відняти вартість зворотних відходів. Якщо, наприклад, на заводі прийнято оцінювати їх у розмірі 60 % від ціни, то це означатиме, що вартість 1 т відвійок і сколотин буде становити за ціною 1 т молока незбираного 2500 грн, по 1500 грн (2500 • 0,6).

Витрати за рештою статей витрат визначають за широкого використання нормативів[1]. Так, нормативи витрат на допоміжні матеріали (основні матеріали на виробництві масла не застосовуються) у розрахунку на 1 т масла можуть бути встановлені такі: фольга – 14,1 кг, марля – 2,5 кг, сода каустична – 1,8 кг і т. д. Множенням натуральних витрат допоміжних матеріалів на їх закупівельну ціну визначають витрати за цією статтею. Витрати на тару визначають виходячи з її потреби на 1 т масла (наприклад, 125 картонних коробок) і закупівельної ціни однієї такої коробки.

Вагомою статтею витрат є витрати на паливо й енергію. Норматив теплоенергії на 1 т масла – 2,8 Гкал. До вартості Гкал включають витрати на паливо (скажімо, газ), заробітну плату працівників, що обслуговують газову установку, витрати на ремонт, воду, соціальні нарахування. Норматив електроенергії на 1 т масла– 120 кВт. До вартості 1 кВт включають безпосередні витрати електроенергії, заробітну плату електриків, соціальні нарахування, поточний ремонт та ін.

На виробництві масла важливою статтею витрат є "Холод". Норматив витрат – 470 ккал на 1 т масла. До цін 1 ккал включають витрати на електроенергію, мастильні матеріали, аміак та ін.

До статті "Заробітна плата" включають заробітну плату працівників усіх основних цехів підприємства. Окремою статтею виділяють нарахування на заробітну плату, що здійснюється згідно з законодавством. Як уже зазначалось, у зв'язку з кризовим становищем сировинної бази молокопереробні підприємства несуть значні витрати на доставку сировини. До цієї статті витрат включають заробітну плату (із соціальними нарахуваннями) шоферів, приймальників, лаборантів, витрати на пальне, амортизацію автотранспорту тощо.

До статті "Утримання обладнання" включають амортизацію обладнання, витрати на його ремонт, запасні частини, заробітну плату механіків, слюсарів, наладчиків. Значну частку в структурі витрат займають і Загальновиробничі витрати. Це комплексна стаття, яка включає багато різнорідних елементів витрат.

Сума всіх наведених витрат за розглянутими статтями і становить виробничу собівартість 1 т масла. Щоб визначити повну собівартість масла, потрібно розподілити між видами продукції адміністративні витрати, витрати на збут, фінансові витрати, інші невиробничі витрати згідно з методичним підходом, викладеним у параграфі 6.5 (як один із можливих варіантів розподілу).

Будьте обережними з дрібними витратами, адже невелика теча може потопити великий корабель.

Бенджамін Франклін

  • [1] Наведені нормативи є орієнтовними, оскільки розраховані для відповідної технології, що застосовувалася на молокопереробному підприємстві.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси