Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯЕфективність використання земельних ресурсівАНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ Й ІНТЕНСИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВАЗемельні ресурси підприємств та ефективність їх використанняЗемельні ресурси: стан та використанняЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯАналіз інтенсивності й ефективності використання основних засобівЗбалансоване використання і відновлення природних ресурсівЕфективність використання економічних ресурсівАНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ...
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів.

Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого поліпшення використання землі.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

• ступенем господарського використання землі, який розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

• ступенем розораності, що визначається як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

• ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

• питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;

• коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур – в структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції (за інших однакових умов) можуть зростати.

Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства – на ріллю, птахівництва – на площу зернових).

До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної (реалізованої) продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні – всієї їх площі. Ці дві групи показників (за винятком останнього) доцільно розраховувати як на 1 га фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. .

У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому –- об'єктивно оцінити результати господарювання. Наведемо такий приклад. Два господарства мають однакову площу і структуру сільськогосподарських угідь – по 2 тис. га. Грошова оцінка 1 га угідь в першому підприємстві становить 15 тис. грн, а в другому – 21 тис. грн, тобто тут землі кращі за економічною родючістю. Перше підприємство виробило за звітний рік 8 млн грн валової продукції, друге – 10 млн грн.

Якщо розраховувати вартісний показник ефективності використання землі на 1 га фізичної площі, то можна зробити висновок, що друге господарство раціональніпіе використовує землю, оскільки виробляє на 1 га угідь 5 тис. грн валової продукції (10 000 000 : 2000 = 5000), тоді як перше господарство менше – 4 тис. грн. Але коли врахувати економічну родючість землі, то з'ясується, що такий висновок є передчасним. Щоб у цьому переконатися, потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі – землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з 1 га угідь, до грошової їх оцінки.

У нашому прикладі в першому підприємстві землевіддача становить 4000 грн : 15 000 грн = 0,267, а в другому – 0,238. Тепер стає очевидним, що землю ліпше використовує не друге, а перше підприємство.

Дана методика може бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують не однакові за якістю землі.

Досягнутий у багатьох сільськогосподарських підприємствах рівень ефективності використання землі у 2012 р. був ще низьким, знижується її родючість. Великі площі піддаються вітровій і водній ерозії, не зменшується площа засолених і кислих ґрунтів. Отже, важливо в кожному підприємстві запровадити науково обґрунтовану систему землеробства, що відіграватиме вирішальну роль у підвищенні родючості ґрунтів.

Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст в ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами:

а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів;

б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус.

У перспективі важливе місце в розв'язанні даної проблеми займатиме вермикультура.

У поліських районах України в середньому на 1 га сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12 – 14 т, у Лісостепу – 10 – 12, на південних чорноземах – 5 – 8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати не за вмістом доступних форм NPK, а за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повного виключення рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).

У розвинутих західних країнах вносять високі дози гною, наприклад, у Голландії – до 70 т на 1 га сільськогосподарських угідь. З підвищенням доз внесення гною знижується кислотність ґрунту. Це дуже важливо, оскільки на фоні органічних добрив можна збільшувати дози внесення мінеральних добрив, які підвищують pH ґрунту.

Якщо мінеральні добрива вносити без органічних або за низьких доз застосування останніх, то виникне необхідність у вапнуванні грунту, яке знижує кислотність, але прискорює мінералізацію органічної речовини. Недарма існує німецьке прислів'я: "Вапно збагачує батьків, але розорює дітей".

Дослідні дані свідчать, що 10 т якісного гною або торфогноєвого компосту збагачують ґрунт на 1 т гумусу, а лише 1 т гумусу вбирає від 4 до 20 т води, склеюючи в грудочки мінеральні частки ґрунту, завдяки чому створюється його структура.

Висока якість гною може бути забезпечена за правильних його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити – лише влітку і восени.

В Україні є нагальна потреба розширити площі під люцерною і конюшиною. У США, наприклад, понад ЗО % орних земель зайнято багаторічними травами на сіно, сінаж і на випас. Непересічна цінність люцерни і конюшини полягає в тому, що лише ці культури при оранці залишають у ґрунті гумус. У цьому зв'язку ще раз наголосимо на важливості розвитку в нашій державі органічного землеробства.

У 2007 р. Україну прийнято в члени Міжнародного федерації з розвитку органічного землеробства – IFOAM, що відкриває широкі можливості для розвитку ринку екологічно чистої продукції всередині країни та виходу з нею на міжнародний ринок органічної продукції. Досвід приватного підприємства "Агроекологія" Шишацького району Полтавської обл., яке перейшло на органічне землеробство з 1986 р., переконує, що воно може бути високоефективним за умови добре розвинутого тваринництва, яке вимагає відведення значних площ під однорічні та багаторічні трави і забезпечує одержання та внесення в ірунт високих доз органічних добрив у розрахунку на одиницю посівної площі.

Потребують змін і традиційні підходи до планування структури посівних площ зернових культур. Слід орієнтуватися не просто на вихід білка, а на вміст комплектного білка, збалансованого за восьма незамінними амінокислотами (лізин, треонін, валін, метіонін, триптофан та ін.), які тварини повинні одержувати в готовому вигляді.

За даними П. Тихоновського, на 1 га посіву ячменю для збалансування білкового компонента потрібно сіяти 0,32 – 0,34 га гороху, а на 1 га вівса – лише 0,02 га, оскільки ця культура має оптимальне співвідношення амінокислот у зерні. За норми 10 % овес містить 9,8 % комплектного зерна, тоді як озима пшениця – лише 5,7 – 6,07, ячмінь 6,93 – 7,13, горох – 30,15 %.

Як видно, зерно пшениці – це найбільш розбалансований корм. Пшеничного білка потрібно давати в 1,7 рази більше, ніж вівсяного, що негативно позначається на стані тварин. Економічно – це є збитковим, а біологічно – шкідливим. Причому посіви вівса в 2,6 рази менше мінералізують органічну речовину, ніж пшениця і на 40 % менше, ніж ячмінь. Тому розширення площі вівса для кормових цілей у районах, в яких він дає високі врожаї, за рахунок скорочення посівів пшениці – один із важливих напрямів збереження і розширеного відтворення родючості ґрунту і водночас засіб зміцнення кормової бази тваринництва.

Удосконалення структури посівних площ треба поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30 – 40 % і забезпечують ліпше використання техніки і робочої сили. Важливо при цьому звернути увагу й на такий напрям підвищення родючості ґрунту, як біологізація землеробства на основі інтродукції – введення в сівозміну культур-інтродуцентів, що залишають після себе велику кількість кореневої системи і рослинних решток, перевищуючи у кілька разів масу традиційних культур.

Наприклад, сильфія пронизанолиста, козлятник східний (важливі кормові культури) залишають після себе в 0 – 30 см шарі грунту на другий рік життя 6,2 і 6,3 т на 1 га кореневих решток. Відомим інтродуцентом є також буркун, ріпак, кормові боби, турнепс.

У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності природних кормових угідь, частка яких становить 19 % всієї площі сільськогосподарських угідь України.

Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються малоефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх.

Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси