Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Первинні показники статистичного вивчення витрат підприємств на...Використання відрядної форми оплати праціОБЛІК ПРАЦІ, ЇЇ ОПЛАТИ ТА СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ПЕРСОНАЛУПроблеми мотивації персоналу підприємства. Основи організації оплати...Синтетичний облік розрахунків з оплати праці та контроль за...Аналіз і планування показників з праці і заробітної плати працівників...Облік використання робочого часу працівників бюджетних установВитрати на оплату праціОплата простою не з вини працівникаАналіз показників руху та ефективності використання персоналу...
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Економіка підприємств агропромислового комплексу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Витрати на оплату праці й показники використання персоналу

Витрати на оплату праці в сільськогосподарському виробництві є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші від тих, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов'язано із соціальними виплатами, які зобов'язані здійснювати підприємства відповідно до чинного законодавства.

Витрати на оплату праці з соціальними нарахуваннями займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції тих видів продукції, технологія виробництва яких за даного рівня механізації виробничих процесів вимагає відносно більших затрат живої праці (овочі, картопля, цукровий буряк, молоко).

У цілому по сільському господарству частка витрат на оплату праці має тенденцію до зниження. Якщо, наприклад, у 2005 р. ця частка становила 14,4 %, а на соціальні нарахування – 1,7 %, то у 2013 р. – 7,6 і 2,8 % відповідно.

Така тенденція зумовлена двома причинами: відставанням темпів зростання оплати праці в сільському господарстві порівняно з темпами її зростання в інших галузях економіки, низьким рівнем оплати праці (у сільському господарстві він найнижчий) та істотним зниженням трудомісткості виробництва основних видів продукції завдяки підвищенню рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

У переробних підприємствах частка оплати праці працівників, зайнятих на технологічних операціях, є низькою і коливається в межах 2 – 5 % загальної суми виробничих витрат. Це зумовлено специфікою переробного виробництва – домінуючу частку витрат у структурі собівартості кінцевої продукції тут займає сировина й основні матеріали.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв'язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств – оплата праці фермерів і постійних найманих працівників) розглядається ними як постійні витрати. І це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за результатами господарської діяльності.

Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що забезпечує повне використання фонду їх робочого часу протягом року.

Оплата праці постійних працівників, що здійснюється за відрядними розцінками за обсяг виробленої продукції, а також оплата тимчасово залучених працівників для виконання сезонних робіт (як правило, це збирання) розглядається підприємством як змінні витрати, що збільшуються або зменшуються відповідно до змін обсягу продукції.

Зі зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, з розширенням до раціональних меж їх поголів'я .збільшуються і масштаби виробництва. Завдяки цьому підприємства знижують постійні витрати на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, внаслідок чого (за інших однакових умов) досягають вищої дохідності.

До змінних витрат слід відносити й оплату праці працівників, які виконують технологічні операції, пов'язані з підготовкою до використання і безпосереднім використанням ресурсів, що набувають форми змінних витрат – мінеральних та органічних добрив, отрутохімікатів, насіння нових більш урожайних сортів і гібридів та вищих репродукцій.

На переробних підприємствах з сезонним характером виробництва (наприклад, цукрозаводах, плодоовочево-консервних заводах, підприємствах первинного виноробства) заробітна плата технологічних працівників розглядається як змінні витрати, оскільки що більше переробляється сировини і виготовляється кінцевого продукту, то більшою буде заробітна плата таких працівників (збільшується кількість днів переробки, повніше використовується виробничі потужності).

До змінних витрат також відносять заробітну плату водіїв, що доставляють сировину, приймальників сировини, працівників складів готової продукції тощо. Тим часом до постійних витрат на заробітну плату належать заробітна плата адміністративного персоналу, керівників підрозділів, постійних працівників, які відповідають за ремонт і справну роботу обладнання у міжсезонний і сезонний періоди тощо.

Обґрунтоване визначення витрат на заробітну плату, що належать до постійних і змінних, має велике значення для визначення точки беззбитковості виробництва, планування й аналізу фонду оплати праці.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею "Оплата праці з нарахуваннями", а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрних і переробних підприємств.

Для оцінки такого використання застосовують кілька показників. Насамперед необхідно визначити і проаналізувати показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття.

Коефіцієнт наймурозраховують за формулою

де – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; – чисельність працівників на підприємстві на кінець року. Коефіцієнт вибуття можна розрахувати з виразу

де – чисельність вибулих працівників протягом року; – чисельність працівників на початок року.

За допомогою цих коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємств Т3 і коефіцієнт валового обороту робочої сили , а саме:

Будь-яке підприємство має бути заінтересоване в збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження.

Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Проте сказане не означає, що підприємства штучно мають знижувати показник динаміки робочої сили. Існує чимало випадків, коли підприємство заінтересоване в найнятті більш кваліфікованих працівників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціалістів. У таких випадках зростатиме коефіцієнт найму, і це цілком виправдано.

Даний приклад засвідчує, що показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед з погляду з'ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

На підприємствах важливо обчислювати й аналізувати і такий показник, як ступінь відданості персоналу підприємству. Розраховується він діленням загальної суми років роботи на даному підприємстві штатних працівників спискового складу на річну середньооблікову чисельність цих працівників. Цей показник характеризує середній стаж роботи працівників на підприємстві. Із його зростанням створюються передумови для успішної і стабільної роботи суб'єктів господарювання.

Аналіз раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють і за такими показниками:

Коефіцієнт використання запасу праці. Це важливий для аграрних підприємств коефіцієнт, насамперед для сільськогосподарських виробничих кооперативів. Визначається як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці.

Запас праці обчислюють з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника, який розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті одержують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) обчислюють ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 год. Звідси запас праці можна визначити з виразу

де – чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов'язаний і показник трудової активності працівників. Розраховують його діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника зростає також коефіцієнт використання запасу праці, і навпаки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку як частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Його розраховують по окремих технологічних операціях, і він достатньо повно характеризує ступінь раціонального використання робочої сили за умови забезпечення необхідної якості виконуваних робіт.

Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві персоналу. Різниця між коефіцієнтом виконання норм виробітку та одиницею, помножена на 100 свідчить, наскільки відсотків перевиконуються (знак "+") або не виконуються (знак "–") норми виробітку на окремій технологічній операції або в цілому за їх сукупністю.

Ступінь виконання норм виробітку значною мірою залежить від коефіцієнта використання робочого часу зміни, що визначається як частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 год). З підвищенням рівня цього показника до науково обгрунтованих меж зростатиме (за інших однакових умов) коефіцієнт виконання норми виробітку, і навпаки.

Для переробних підприємств і АПФ як цілісних підприємств важливе значення має показник ступеня відповідності кваліфікації робітників рівню складності виконуваних ними робіт. Визначається діленням середнього тарифного розряду групи працівників (певного цеху чи технологічного процесу) на середній тарифний розряд робіт, що виконуються. Бажано, щоб цей показник прямував до одиниці.

Для аграрних і переробних підприємств, АПФ необхідною умовою досягнення ліпших результатів господарювання є забезпечення трудової дисципліни персоналу і виконання окремими працівниками норм виробітку (у разі нормування робіт).

Рівень дисципліни розраховується відношенням людино-днів неявок на роботу до загальної кількості відпрацьованих людино-днів по підприємству. В умовах конкуренції робочої сили цей показник поступово втрачає своє значення, але для окремих підприємств з непрестижними і/або мало оплачуваним виробництвом він все ще залишається актуальним.

Як уже зазначалося, про раціональність використання трудових ресурсів можна до певної міри судити і за показниками сезонності виробництва. Вони, а також розглянуті в даному підрозділі інші показники, хоч і є важливими, але за суттю можуть бути допоміжними, оскільки в змозі лише частково і з певних сторін характеризувати ефективність використання трудових ресурсів підприємства. Найповніше про неї можна судити на основі показників продуктивності праці.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси