Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Природні й екологічні умови життя населення та їхній вплив на основні...Перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсівЛОКАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ В УРБОЕКОСИСТЕМАХОцінка ґрунтових умовҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
ЯКІСТЬ ҐРУНТУОкультурення та особливості використання ґрунтів сухого СтепуВедення землеробства в СтепуОкисно-відновний стан ґрунтуЗабезпечення ґрунтів елементами живлення
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Рослинництво
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ґрунтово-екологічні ресурси, їх географічне розміщення

Неоднорідність ґрунтового покриву і кліматичних умов Степу зумовлює необхідність адекватного відношення до формування технологічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур. Тобто мова йде про запровадження у кожній зоні, підзоні адаптивного рослинництва. З цього приводу ґрунтовий покрив Степу поділено на відносно однорідні й неповторні за якістю ґрунтів ареали географічного розміщення.

Для зонування степової території за ресурсами вологозабезпечення, природою грунтоутворення та родючістю ґрунтів використано відносний показник – гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК), який виражає співвідношення між кількістю опадів за період з середньодобовою температурою повітря вище 10°С, і сумою температур за цей період, помножене на 10.

Виділено три грунтово-екологічні зони: Північного Степу чорноземів звичайних, Південного Степу чорноземів південних і Сухого Степу каштанових ґрунтів та солонців. Зони поділяються на підзони.

Північний Степ поділяється на три підзони:

1) північну недостатньо зволожену з ;

2) північно-центральну помірну засушливу з ;

3) південно-центральну засушливу з ;

Зона Південного Степу відрізняється помірно посушливим кліматом. Ця зона поділяється на дві підзони:

1) суху;

2) дуже суху.

Ґрунти Степу, їх агрономічна якість

Ґрунтом називається природне утворення у верхніх шарах земної кори, яке склалося в результаті перетворення верхніх шарів Літосфери (зовнішня тверда оболонка Землі) під дією води, повітря і живих організмів. Складається з твердої, рідинної (грунтовий розчин), газоподібної і живої (ґрунтова фауна і флора) частин.

Фізична структура, мінеральний склад, якісний і кількісний вміст комплексу специфічних органічних речовин (гумусу) визначають родючість ґрунтів. Показник родючості характеризує здатність ґрунту постачати рослинам воду, повітря і необхідні поживні речовини, на протязі всього періоду вегетації. Він є також акумулятором тепла і вологи. Результатом і відносним показником родючості є рівень урожайності культур в посівах на відповідному ґрунті.

Гумус (перегній) – складна органічна речовина, що пропитує верхні шари ґрунту і тісно зв'язаний з його мінеральними частинками. Сутність процесу утворення гумусу полягає в розкладанні (розпаді) рослинних залишків і утворені (синтезі) органічної речовини ґрунту, які супроводжуються безперервним накопиченням зольних і азотних елементів поживних речовин рослин. Як розпад так і синтез відбувається за участю безпосередньої дії ґрунтових мікроорганізмів.

Гумус є найціннішим багатством грунту, одним з найактивніших генераторів життя рослинного і тваринного світу на суші. Гумус – це живий відновний компонент ґрунту, позитивний баланс вмісту якого в ґрунті визначально залежить від господарської діяльності людини. Нажаль кількість його в результаті шкідливої діяльності на полях стабільно зменшується. В українських чорноземах вміст гумусу становить нині 3-6%, а ще в кінці XIX ст. становім 8-12 і навіть 16%. Природі для того щоб створити шар гумусу завдовжки один сантиметр потрібно 200-400 років при умові без втручання людини (Грицик В. та ін., 2009).

Кожна ґрунтово-екологічна зона степу характеризується певним типом ґрунтів, що відрізняються між собою за показниками агрономічної якості, а відтак і потенційною (природною) продуктивністю. Раціональне використання земельних ресурсів в адаптивному рослинництві можливе тільки за умови глибокого знання та врахування родючості ґрунтового покриву.

На території Степу сформувались три основні типи грунтів:

1) чорноземи звичайні;

2) чорноземи південні;

3) каштанові ґрунти та солонці.

В основу виділення географічних зон і підзон степової території покладено типи природних умов, а за головний критерій прийнято типовий склад грунтового покриву. У структурі земельних ресурсів Степу найбільшу частку становлять чорноземні (80,3% у складі сільгоспугідь і 84,2% у складі ріллі), та каштанові (відповідно 7,4 і 8,0%) ґрунти. Досить поширені також лучно-чорноземні, лучно-каштанові, лучні солонцюваті ґрунти. За загально зумовленими ресурсами зволоження і відповідними властивостями чорноземні ґрунти поділяються на два типи – чорноземи звичайні і чорноземи південні.

Чорноземи звичайні формуються в умовах зони Північного Степу з ΓΤΚV-IX =0,68-0,89, характеризуються найбільш сприятливими водно-фізичними властивостями, найбільшою вологозабезпеченістю, а відтак і найвищою природною продуктивністю (табл. 1.2.1). Вміст гумусу становить 3,8-5,5%.

Чорноземи південні поширені у Зоні Південного Степу з ГТК = 0,61-0,67 і представлені одним слабо-гумусованим підтипом, вміст гумусу становить 2,7-4,0%. Особливістю чорноземів південних є рівнинність території поширення, що сприяє їх рослинницькому використанню. Чорноземні ґрунти характеризуються найвищим потенціалом родючості у світі.

Таблиця 1.2.1

Параметри природного потенціалу родючості ґрунтів Степу

Фізична глина, %

Вміст гумусу

ГТК по періодах вегетації

Опади ХІ-га

% у 0-30 см

т/га у

профілі

V-VII

VIII-IX

V-IX

ММ

% засвоєння

Чорнозем звичайний

36-40

3,3-3,8

325

0,95

0,77

0,88

140-160

52

41-45

2,8-3,1

240

0,77

0,60

0,70

140-160

58

56-60

5.3-5,5

500

0,95

0,68

0,84

120-140

65

Чорнозем південний

36-40

2,1-2,3

180

0,77

0,45

0,64

120-140

80

51-55

3,0-3,2

210

0,77

0,45

0,64

120-140

зо

Темно-каштановий фунт

41-45

2.0-2,3

160

0,69

0,45

0,59

120

72

61-65

3,1-3,3

210

0,75

0,44

0,63

140

72

Каштановий фунт

41-45

1,6-1,8

95

0,54

0,45

0,50

120-140

72

61-65

2,2-2,4

160

0,53

0,45

0,50

120-140

72

Каштанові грунти формуються у зоні Сухого Степу з ГТК = 0,45-0,60. За природними ознаками якості, ці грунти розподіляються на два підтипи: темно-каштанові мало гумусовані (2,3-3,3% гумусу в орному шарі) і каштанові солонцюваті дуже малогумусовані (1,6-2,4%).

Каштанові солонцюваті ґрунти у комплексі з солонцями поширені у дуже сухій підзоні Присивасько-Причорноморському регіоні з ГТК у період вегетації ярих культур (V-IX) 0,45-0,51. У профілі солонців каштанових чітко виражені ознаки солонцюватості, що разом з аридністю клімату значно погіршує їх умови для вирощування польових культур.

Серед усіх типів ґрунтів України найбільш поширені чорноземи, які займають біля 60% всіх земельних угідь країни і біля 30% їх світової площі. Чорноземи – національне багатство України, могутнє джерело відновлюваної життєдайної енергії. За оцінкою В.В. Докучаєва "чорнозем – це цар ґрунтів, він дорожчий за вугілля, дорожчий за золото" (В. Грицик та ін., 2009).

У структурі земельних ресурсів степової території частка чорноземів становить понад 80%. За умови глибокого знання якостей ґрунтів і наукового урахування їх при вирощуванні польових культур, зона

Степу може і повинна стати надійним регіоном стабільного виробництва якісної рослинницької продукції. Раціональному використанню земельних ресурсів допоможе розроблена вченими глибока і всебічна їх характеристика.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси