Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Ґрунт, його значення для життя рослинВимоги рослин до фізичних умов ґрунтів, їх складання та структурного...ФІЗІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИНДіагностика живлення рослин і визначення потреби в добривахСульфат магніюЗабезпечення ґрунтів елементами живленняСолі кальцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат)ЖИВЛЕННЯ РОСЛИНОбробіток ґрунту в системі догляду за посівами. Реакція рослин на...Типи живлення у рослин
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Агрохімія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Значення кальцію й магнію для ґрунту і живлення рослин

Вапнування – внесення в ґрунт кальцію і магнію у вигляді карбонатів, оксидів або гідрокарбонатів для нейтралізації його кислотності. Це основний і найрадикальні ший прийом поліпшення властивостей кислих ґрунтів.

Позитивна дія вапна полягає у:

– нейтралізації ґрунтової кислотності й заміщенні поглинених іонів водню іонами кальцію і магнію меліоранту;

– створенні оптимальних фізичних, водно-фізичних та інших умов життя культурних рослин;

– поліпшенні азотного режиму ґрунту внаслідок активізації діяльності корисних мікроорганізмів, особливо азотфіксувальних і нітрифікувальних бактерій;

– забезпеченні живлення рослин кальцієм і магнієм;

– запобіганні виникненню мікробного токсикозу при застосуванні мінеральних добрив;

– поліпшенні умов життєдіяльності дощових черв'яків, які сприяють аерації, фільтрації й утворенню водостійких агрегатів;

– перешкоджанні надходженню в рослини важких металів і радіонуклідів;

– стимуляції розвитку корисних мікроорганізмів, які мають важливе агрономічне значення;

– сприянні процесам знешкодження решток біоцидів (пестицидів, гербіцидів, фунгіцидів тощо);

– підвищенні ефективності внесення добрив та якості отримуваної продукції.

У ґрунтах кальцій буває у формі деяких мінералів (доломіт, кальцит та ін.) і

різних солей. Водорозчинні солі кальцію утворюють у ґрунтовому розчині іони Са2+, які є доступними для рослин. Частина кальцію зв'язується ГВК. Нестача кальцію в ґрунті призводить до уповільнення поглинання рослинами калію й бору, тому на вапнованих ґрунтах насамперед спостерігається їх калійне і борне голодування.

На ділянках, де є лужний (вапняковий) підорний шар, (і якщо дозволяє гумусовий підорний шар ґрунту) методом глибокої оранки можна підвищити показник pH (самовапнування).

Вапняні матеріали взаємодіють з ґрунтом за двома механізмами:

1) поступовий перехід основ у ґрунтовий розчин із наступною реакцією з ГВК;

2) контактний обмін поверхневих часточок вапна і ґрунту, при цьому не зачіпаються внутрішні шари гранул; значення цього процесу неістотне. Усі форми вапнякових матеріалів за розчинністю можна розмістити в такий спадаючий ряд: оксиди > карбонати > силікати кальцію.

Внесене у ґрунт вапно взаємодіє з вугільною кислотою ґрунтового розчину і нейтралізує її. При цьому нерозчинний у воді карбонат кальцію поступово перетворюється на гідрокарбонат кальцію (або магнію), який набагато краще розчиняється у воді та сприяє надходженню іонів кальцію в ґрунтовий розчин:

Гідрокарбонат кальцію дисоціює на іони Са2+ і НСОЗ– та частково зазнає гідролізу:

Кожна часточка вапна діє на ґрунт у межах 2 мм. При цьому у ґрунтовому розчині підвищується концентрація катіонів Са2+ і Mg2+, які витісняють з ГВК катіони водню, алюмінію, заліза, мангану і нейтралізують ґрунт:

Вугільна кислота, що утворюється в процесі обміну іонів водню ҐВК на іони кальцію, нейтралізується вапном з утворенням гідрокарбонату кальцію, який знову вступає у відповідні реакції:

Внаслідок цих реакцій у ґрунтовому розчині збільшується концентрація іонів Са2+ і ОН-, причому іони Са2+ витісняють іони Н+ з ГВК та нейтралізують кислотність ґрунту.

Карбонати кальцію і магнію також безпосередньо взаємодіють з органічними та мінеральними кислотами і нейтралізують їх:

Отже, після внесення у кислий ґрунт повної норми вапна усувається активна й обмінна кислотність, значно знижується гідролітична кислотність. Вважають, що найсприятливіші умови для росту і розвитку більшості культурних рослин і засвоєння ними елементів живлення складаються за pH ґрунтового середовища близького до нейтрального і нейтрального, тобто від 5,5 до 7,0.

Ступінь взаємодії між обмінним кальцієм і кислотністю ґрунту оцінюють вапняним потенціалом, який визначають як зміну вільної енергії Гіббса в процесі реакції обміну між катіонами кальцію та водню в системі ґрунтовий вбирний комплекс – рідка фаза ґрунту і записують як pH – 0,5рСа.

Максимальна дія вапна на зміщення показника pH ґрунту досягається у перші 2 роки. Впродовж наступних 5 років знову відбувається поступове підкислення ґрунту і втрачається до 30 % досягнутого рівня нейтралізації. Через 7–8 років втрати досягають 50 % отриманого в перші 2 роки рівня pH. У зв'язку з цим перспективним є створення вапнувальних матеріалів пролонгованої дії, що пов'язано з вмістом широкого спектра часточок різного діаметра. Сировиною можуть бути, наприклад, відходи щебеневого виробництва. Застосування таких матеріалів дасть змогу підтримувати постійний рівень реакції ґрунтового середовища впродовж тривалого часу.

Перехід кальцію і магнію в ҐВК триває більш як 3 роки і залежить від кількості опадів, хімічного складу меліорантів, дози їх внесення, щільності складення, тонини помелу, рівномірності розподілу в ґрунті, застосовуваних добрив, мікробіологічної активності ґрунтів і т. д.

Карбонат кальцію слабко розчинний у воді (в 1 л дистильованої води розчиняється всього 13–15 мг СаСO3), але навіть незначна кількість вуглекислого газу підвищує розчинність вапна в 60 разів. Ґрунтове повітря порівняно з атмосферним містить у 10–100 разів більше СO2, який виділяється під час дихання живих організмів і розкладання органічних речовин. Отже, в ґрунтах із високою мікробіологічною активністю, де кількість виділення вуглекислого газу збільшується, зростає і швидкість взаємодії вапна з ґрунтом.

Процесу розчинення вапна сприяє також наявність у ґрунтовому розчині аніонів, здатних утворювати з кальцієм і магнієм добре розчинні сполуки (неспецифічні органічні кислоти, фульвокислоти). Аніони добрив (, , ) теж беруть активну участь у цьому процесі.

Хімічна активність вапнякових матеріалів великою мірою визначається розміром фракцій, з яких вони складаються, тобто тониною помелу або сумою поверхні їх часточок. Певне значення при цьому має щільність їх складення. Проте зі збільшенням дози меліоранту вплив тонини помелу знижується.

Структура кислотності провапнованих ґрунтів значно відрізняється від невапнованих: за однакових значень pH у провапнованих повною нормою ґрунтах тривалий час на дуже низькому рівні знаходяться обмінна кислотність і вміст рухомого алюмінію за високого ступеня насиченості ґрунту основами. Внесення повної норми вапна на кислих суглинкових і особливо важкосуглинкових ґрунтах іноді може бути недостатнім для досягнення оптимального значення pH.

На динаміку рівня і структуру кислотності ґрунту впливають також форми вапняних добрив. Так, на дерново-підзолистому ґрунті максимальна дія вапнякового борошна на його агрохімічні показники виявляється на 2–3-й рік, а доломітового борошна – на 5–6-й рік. Слід зазначити, що чим виший рівень pH, досягнутий після вапнування (особливо за pH >6), тим швидше відбувається наступне підкислення ґрунту, що зумовлено збільшенням втрат кальцію і магнію у разі внесенні високих норм меліоранта. Тому вапнування високими нормами неефективне та екологічно шкідливе, оскільки призводить до посилення втрат кальцію, магнію та інших елементів живлення внаслідок вимивання. Перевапновані (завапновані) ґрунти без урахування їхніх кислотно-основних буферних властивостей мають підвищену лужність. Це пригнічує ацидофільні рослини і призводить до непродуктивних витрат добрив, дефіциту рухомих форм мікроелементів тощо.

Екологічно небезпечними наслідками перевапнування кислих ґрунтів є:

– посилення процесів мінералізації органічних речовин;

– інтенсифікація процесів вимивання нітратів, кальцію і водорозчинних органічних речовин у підґрунтові води, емісія газоподібних сполук вуглецю й азоту в атмосферу;

– різке зміщення кислотно-основної рівноваги малобуферних ґрунтів несприятливе для вирощування традиційних для зони культур (люпину, жита, льону, картоплі тощо); знижується стійкість цих культур до хвороб;

– перевапнування нерідко є причиною виникнення дефіциту для рослин низки мікроелементів (міді, цинку, кобальту та ін.) через їх трансформацію в малодоступні для рослин форми та антагоністичний взаємовплив.

Післядія явища перевапнування кислих ґрунтів може тривати 2–3 і більше років.

Поряд зі зниженням кислотності, вапнування підвищує вміст кальцію в ґрунтовому розчині та ступінь насиченості ґрунту основами, впливає на інші властивості ґрунту. Кальцій, внесений з меліорантом, сприяє утворенню ґрунтових колоїдів, поліпшенню структури ґрунту, підвищує його водостійкість. Після вапнування поліпшуються водний і повітряний режими ґрунту та обробіток важких ґрунтів після дощу, на поверхні рідше утворюється кірка, посилюється життєдіяльність мікроорганізмів і мобілізація ними азоту, фосфору та інших елементів живлення з органічних речовин ґрунту. Вапнування сприяє розвитку азотфіксувальних бактерій (вільноіснуючих і бульбочкових). Крім того пригнічуються шкідливі мікроорганізми та знижується зараженість сільськогосподарських культур різними хворобами: капусти та інших капустяних – килою; картоплі й помідора – фітофторозом; ячменю – гельмінтоспорозом; коренеплодів – коренеїдом. Проте слід пам'ятати, що високі норми вапна можуть спричинити посилений розвиток деяких шкідливих мікроорганізмів, наприклад збудників парші картоплі, фузаріозу льону тощо.

Після вапнування ґрунтів поліпшується живлення рослин фосфором. Під дією вапна важкорозчинні фосфати алюмінію і заліза переходять у доступніші для рослин фосфати кальцію, посилюється життєдіяльність мікроорганізмів, які мінералізують органічні сполуки фосфору. Калій важкорозчинних мінералів інтенсивніше перетворюється на рухомі сполуки, а поглинений ґрунтом – витісняється в розчин, але засвоєння його рослинами внаслідок антагонізму між катіонами К+ і Са2+ не збільшується.

Крім того, вапнування впливає на рухливість та доступність для рослин мікроелементів. Сполуки молібдену переходять у більш засвоювані форми, а рухливість сполук бору, міді, цинку і мангану, навпаки, зменшується й рослини можуть відчувати їх нестачу. Тому на провапнованих ґрунтах ефективним є застосування мікродобрив, особливо під чутливі до них культури – буряк, конюшину, люцерну, льон, картоплю, гречку, цибулю та ін.

Збільшення pH ґрунту на 1,5-2,0 одиниці знижує рухливість кадмію у 4-8 разів, свинцю – в 3–6 разів, а рівень pH, що забезпечує найнижчу розчинність важких металів дорівнює 6,5. Внесення вапна в дозі 5 т/га знімає фітотоксичний ефект (здатність ґрунту пригнічувати ріст і розвиток рослин) (Μ. М. Овчаренко, 1995). Вапнування ґрунтів з підвищеним вмістом хрому може призвести до утворення рухомих і надзвичайно токсичних його сполук та навіть зробити їх непридатними для вирощування сільськогосподарських культур (А. І. Фатєєв, В. Л. Самохвалова, 2012). Тому перед вапнуванням необхідно обстежити ґрунти на ймовірний вміст у них підвищених кількостей хрому і молібдену, що є рухомими за нейтральної і слабколужної реакцій ґрунту.

Внесені вапняні добрива збагачують ґрунт кальцієм, а в разі застосування доломітового борошна – і магнієм, що дуже важливо для підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема тих, які засвоюють великі кількості цих елементів.

Найбільше кальцію втрачається з ґрунту внаслідок вимивання. На різних за складом ґрунтах залежно від культур, норм і форм вапняних та мінеральних добрив із ґрунту за рік може бути вимито від кількох десятків до 200–400 кг/га і більше кальцію. Максимальні його втрати спостерігаються на чистих парах, а під посівами знижуються, досягаючи мінімуму під багаторічними культурами суцільної сівби. За інших однакових умов кальцій в 1,5–2 і більше разів вимивається з легких за гранулометричним складом ґрунтів порівняно із важкими. Втрати також зростають у разі внесення високих норм фізіологічно кислих мінеральних добрив.

Порівняно з кальцієм, уміст магнію в ґрунтах менший. У ґрунті магній міститься у трьох формах: у вигляді мінералів (олівін, біотит та ін.), солей (частина у вигляді карбонатів і фосфатів), а також у ґрунтовому розчині у вигляді іонів. ҐВК іони магнію майже не зв'язує. Проте монтморилоніт здатний фіксувати значну кількість магнію. Підвищений вміст магнію характерний для глинистих ґрунтів (табл. 4.5).

Надійним показником, за яким можна визначати необхідність застосування магнієвих добрив є кількість витісненого з ґрунту 0,025 н розчином СаС12 магнію, який добре відображає його вміст у рослинах. На практиці для визначення доступності рослинам магнію широко застосовують також витяжку 1 н КСl.

Особливо бідні на магній сильноопідзолені кислі ґрунти легкого гранулометричного складу. Тому застосування на них магнієвмісних добрив значно підвищує продуктивність культур. Вміст обмінного магнію в ґрунтах дуже відрізняється по окремих полях і ділянках, на значній частині орних земель порушено необхідне співвідношення катіонів Са2+ : Mg2+ і К+ : Mg2+, а вирощувані культури відчувають

Таблиця 4.5. Вміст рухомих сполук магнію (MgO) в ґрунті різного гранулометричного складу (В. В. П рокоте в та ін., 1987), мг/кг

Вміст

Ґрунт

Супіщаний

Суглинистий

Глинистий

1

2

1

2

1

2

Низький

< 25

< 50

< 35

< 80

< 70

< 120

Середній

25-50

50-80

35-70

80-120

70-120

120-220

Високий

> 50

> 80

> 70

> 120

> 120

> 220

Примітка. 1 – витяжка 0,02S н СаС12; 2-Ій КС1.

надлишок або нестачу магнію для формування врожаю. Існує думка, що оптимальне співвідношення між кальцієм і магнієм для живлення рослин становить 5 : .1. Між магнієм і калієм у ҐВК також має бути певне співвідношення (табл. 4.6).

Таблиця 4.6. Оцінка живлення рослин магнієм і калієм за співвідношення між ними у ҐВК

Mg : К

Оцінка

Наслідок

< 2

Незбалансоване за перевищення калію

Різкий дефіцит магнію

2-5

Оптимальне

Збалансоване живлення

> 5

Незбалансоване за перевищення магнію

Різкий дефіцит калію

За підвищеного вмісту магнію іони К+ мабуть витісняються з вбирного комплексу і вимиваються з ґрунту.

Вважається, що на ґрунтах з низьким вмістом магнію (менш як 90 мг/кг) доцільно застосовувати доломітове борошно в дозі 2 т/га один раз на 3 роки.

Слід зазначити, що 20–30 % вимитих з орного шару кальцію і магнію в посушливі періоди року може повертатися в ґрунт з висхідними потоками води по капілярах.

Кальцій потрібний для нормального росту надземних органів і кореневої системи рослин. У рослини він надходить упродовж усього періоду активного росту. Потрапивши в рослину, іони кальцію перебувають у ній у вільному стані, частина їх взаємодіє з органічними речовинами. Так, кальцій підвищує жаростійкість рослин, усуває токсичну дію деяких мікроелементів (міді, заліза, цинку), сприяє кращому транспортуванню вуглеводів і білкових речовин, синтезу хлорофілу, росту коренів. Дефіцит кальцію затримує ріст листків, їх жилки буріють (провідні пучки забиваються бурими продуктами розкладання клітковини), на них спочатку з'являються світло-жовті плями (хлоротичність), потім вони відмирають. При цьому листки, які утворилися раніше, не відчувають його нестачі й залишаються нормальними: вони містять кальцію більше, ніж молоді листки, оскільки рослини не можуть його перерозподіляти.

Сільськогосподарські культури досить різняться за рівнем використання кальцію. Так, з 1 га посівів жито, пшениця, ячмінь і овес виносять 20-40 кг СаО; горох, вика, квасоля, гречка, льон – 40–60; картопля, люпин, кукурудза, буряк цукровий – 60-120; конюшина, люцерна – 120-250; капуста – 300-500 кг СаО. Потреба деяких культур у кальції і стійкість їх до кислотності не завжди збігаються. Наприклад, капуста, конюшина, люцерна, картопля, люпин засвоюють багато кальцію, але картопля і люпин нечутливі до кислотності ґрунту.

У різних частинах і органах рослин містяться різні кількості кальцію: в листках і стеблах його значно більше, ніж у насінні. Тому більша частина кальцію, винесена рослинами з ґрунту, з нетоварною частиною врожаю, залишеною на полі, а також із залишками кормів і підстилкою потрапляє в гній, тобто знову повертається в ґрунт. На думку словацьких учених, кальцієве живлення рослин необхідно регулювати позакореневими підживленнями кальцієвмісними добривами, які вносять невеликими дозами в розчиненому або розпиленому стані. Сіножаті і пасовиська, розмішені на ґрунтах легкого гранулометричного складу з pH 4,6, рекомендується обприскувати розчином вапняних добрив, який містить 0,02–0,15 % СаО, на ґрунтах важкого і середнього гранулометричного складу з pH 5,0-5,5 – розчином, що містить 0,15–0,50 % СаО. Тверді пилоподібні вапняні добрива доцільно вносити у дозі 50-300 кг/га СаО. Сигналом для необхідності підживлення зернових культур є зниження до певного рівня вмісту кальцію в продукції. Так, за вмісту кальцію в зерні попереднього врожаю пшениці нижчого за 0,8 %, в зерні кукурудзи – 2,8 % потрібно проводити їх підживлення впродовж вегетації 2–5 разів.

Вміст магнію в рослинах становить 0,01–3,0 % в перерахунку на суху речовину. Магнію, як і фосфору, найбільше міститься в молодих органах рослин і в насінні. Він засвоюються лише у формі іонів Mg2+. Інтенсивність поглинання магнію залежить від концентрації іонів кальцію в ґрунтовому розчині. Рослини можуть відчувати нестачу магнію навіть за високого його вмісті в ґрунті, якщо співвідношення Са : Mg в ґрунтовому розчині перевищує 11. Висловлено думку, що вкладання засобів у зміну цього співвідношення не завжди виправдане. Так, за даними австралійських учених зміна співвідношення Са : Mg від 0,5 до 16 не впливала на продуктивність культур.

Магній, на відміну від кальцію, рухоміший і може перерозподілятися рослиною: зі старих листків він надходить у молоді, а після цвітіння – з листків потрапляє в насіння. Нестача магнію більшою мірою впливає на розвиток репродуктивних органів рослин – насіння, бульби, коренеплоди.

Рівень забезпеченості рослин магнієм упродовж вегетації можна визначити за вмістом його в індикаторних органах (табл. 4.7).

За недостатнього і низького вмісту магнію в рослинах необхідно вносити магнієві добрива. За високого рівня забезпеченості врожай основної продукції не зростає, так як при цьому збільшується частка вегетативної маси в урожаї сухої речовини. Для деяких культур встановлено токсичні рівні вмісту магнію: для кукурудзи – 0,55 % (прикачанний листок), люцерни – 2,0 (перед початком цвітіння), сливи – 1,1 (листки у липні), сої (фаза цвітіння) – 1,5 % маси сухої речовини.

Зернові культури хоча й менш вимогливі до забезпечення ґрунтів магнієм, сильніше реагують на його нестачу, ніж технічні та овочеві культури. Це пов'язано з тим, що коренева система злаків розміщена на невеликій глибині і слабко засвоює поживні речовини з нижніх шарів ґрунту.

Істотний вплив на живлення рослин магнієм має іонний склад ґрунтового розчину. За значної переваги одного або кількох іонів – калію, амонію, натрію, кальцію – надходження магнію в рослини ослаблюється. Накопичення в ґрунтовому розчині алюмінію і мангану внаслідок кислої реакції ґрунту також ослаблює засвоєння магнію, а поліпшення живлення рослин нітратним азотом, навпаки – посилює. Потреба рослин у магнії збільшується з підвищенням норм мінеральних добрив.

Таблиця 4.7. Діагностичні рівні вмісту магнію в рослинах (В. В. Прокошев та ін., 1987), % маси сухої речовини

Культура

Рівень магнію

Фаза відбирання зразка, частина рослини

недостатній

низький

оптимальний

високий

Пшениця

< 0,10

0,10-0,20

0,20-0,40

> 0,40

Кущіння

Кукурудза

< 0,13

0,13-0,30

0,30-0,50

> 0,50

Молоді рослини

Картопля

< 0,15

0,15-0,25

0,25-1,0

> 1,0

Цвітіння, верхні листки

Конюшина

< 0,16

0,16-0,20

0,20-0,60

> 0,60

Початок цвітіння

Буряк

< 0,05

0,05-0,25

0,25-1,0

> 1,0

Змикання листків у рядках, листки

Помідор

< 0,30

0,30-0,60

0,60-0,90

> 0,90

Початок плодоношення, листки

Огірок

< 0,13

0,13-0,77

0,77–0,95

> 0,95

Плодоношення, листки

Яблуня

< 0,10

0,10-0,25

0,25-0,45

> 0,45

Закінчення росту пагонів, листки

Вапнування ґрунту пришвидшує процес нітрифікації амонійного азоту, знижує активність алюмінію і мангану, що сприяє поліпшенню магнієвого живлення рослин, але повністю не знімає питання забезпечення ним рослин на ґрунтах з недостатньою кількістю його рухомих сполук.

Магній входить до складу молекул хлорофілу (до 15–20 % його вмісту в рослині), фітину, пектинових речовин, бере участь у переміщенні фосфору, активує деякі ферменти, пришвидшує синтез вуглеводів. За дефіциту магнію листки стають блідими, на старих листках часто з'являються плями. Пізніше на листки рослин між жилками з'являються бурі плями, тоді як жилки залишаються зеленими. Ознаки нестачі магнію часто проявляються на овочевих культурах (баклажан, огірок, помідор, перець), яблуні, винограді. За надлишку магнію у живленні рослин затримується цвітіння, а самі квітки забарвлені менш інтенсивно.

Господарське винесення магнію (MgO) залежно від культури коливається від 10 до 100 кг/га. Найбільше його виносять картопля, буряк, тютюн, зернобобові культури і багаторічні трави. Чутливі до нестачі магнію кукурудза і просо, але найчутливіші – зернові колосові культури, зокрема овес і жито озиме. Значних кількостей магнію потребує ріпак.

Потреба в магнії за ротацію сівозміни залежить від набору культур і змінюється в широких межах. На ґрунтах легкого гранулометричного складу вона може сягати 100-250 кг/га. При збільшенні в структурі сівозміни таких культур, як зернобобові, картопля й овочі, винесення магнію з ґрунту підвищується. Оптимальна одноразова норма внесення магнію становить 50–100 кг/га MgO. При розрахунку норм внесення магнієвих добрив слід враховувати повернення магнію з органічними добривами. Вміст магнію в гною становить 0,08, а в гноївці – 0,05 %.

Оскільки магній і калій є антагоністами, то надмірне внесення калійних добрив може спричинити нестачу магнію. Потрапивши в ґрунтовий розчин, іони магнію сильно гідратуються, тому слабко поглинаються ґрунтом і легко вимиваються атмосферними опадами. У зв'язку з цим на відміну від калію він легко вимивається з ґрунту, його щорічні втрати можуть досягати 20-40 кг/га. Вищими вони бувають у вологі роки і на ґрунтах легкого гранулометричного складу, а також у разі інтенсивного застосування мінеральних добрив. Наприклад, при внесенні калію хлористого збільшуються втрати магнію в результаті вимивання. Проте його вимивання різко зменшується при заміні суперфосфату гранульованого на суперфосфат подвійний, що пов'язано з відсутністю в останньому гіпсу. Загальний баланс магнію в ґрунті від'ємний. На ґрунтах легкого гранулометричного складу, збіднених на магній, рослини часто відчувають його нестачу.

Дефіцит магнію зумовлений зменшенням обсягів застосування органічних і низькоконцентрованих мінеральних добрив, зведенням до мінімуму вапнування ґрунтів. На деяких ґрунтах потреба рослин у магнії більша, ніж у фосфорі.

Магній впливає на ріст рослин, тому він найпотрібніший у молодому їх віці, тому його слід вносити в основне удобрення. Цей елемент також добре засвоюється через листки, у 10–15 разів швидше, ніж калій або фосфор. Як магнієві добрива застосовують: магнезит – містить до 45 % MgO, доломітове борошно – 18–20, оксид магнію (палена магнезія) – 75–87, дуніт – 41–47, кізерит – до ЗО, епсоміт – до 14, каїніт – до 10, лангбейніт – до 19, карналіт – до 14, магній амонійфосфат – 21, калімагнезія – 8, кал і маг – 8–9, борно-магнієве добриво – до 20 % MgO. За винятком магнезиту й доломіту всі інші магнієві добрива розчинні у воді.

Якщо для зернових культур недостатньо магнію, його вносять позакоренево у фазу кущіння й наприкінці фази виходу в трубку у вигляді розчину сульфату магнію. Доцільніше його вносити разом із карбамідом і мікроелементами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси