Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Загальна характеристика форм виховання, визначених за критеріями...Час і місце проведення нарадиВизначення потреби в товарах, точки замовлення і порядок оформлення...Класифікації потребВизначення потреб у персоналіВапнування і гіпсування ґрунтівВизначення потреби підприємства в персоналіМетоди визначення потреб персоналуДжерела фінансування і визначення потребСпособи виклику та місце проведення допиту
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Агрохімія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Визначення потреби, нори і місця проведення вапнування в агроценозах

Ефективність вапнування залежить від рівня кислотності ґрунту: чим вищий рівень кислотності, тим гостріша потреба у внесенні вапняних добрив і більша віддача від їх використання. Тому перевіряти pH ґрунту потрібно постійно.

Про кислу реакцію середовища свідчать деякі зовнішні ознаки. Кислі сильнопідзолисті ґрунти мають чітко виражений горизонт – 10 см і більше. На підвищену кислотність ґрунту вказують також поганий ріст і розрідження (самовипадання) посівів конюшини, люцерни, буряку, пшениці озимої після перезимівлі, активний розвиток таких стійких до кислотності бур'янів і диких рослин, як щавель, осока, жабрій, жовтець повзучий, щучник, багно, ситник, верес, хвощ польовий та ін. Якщо в польових лісосмугах добре ростуть дуб, бук, біла акація, шипшина, то такі ґрунти вапнування не потребують. Велика кількість лободи і кропиви вказує на те, що ґрунт не лише нейтральний, а й багатий на елементи живлення.

Проте рівень кислотності ґрунту і потребу його у вапнуванні в агроценозах, сівозмінах точніше визначають за комплексом агрохімічних показників (обмінної і гідролітичної кислотності, ступеня насиченості ґрунту основами, вмістом органічних речовин, рухомих сполук алюмінію й мангану) з урахуванням гранулометричного складу ґрунту та біологічних особливостей вирощуваних культур, оскільки за pH ґрунту > 6,0 значно збільшуються втрати кальцію внаслідок вимивання. Потрібно також врахувати, що більшість ґрунтів України сильнокислі від природи і перевалновувати їх недоцільно.

За кислотністю та потребою у вапнуванні ґрунти поділено на чотири групи (табл. 4.8).

За ступенем насиченості ґрунту основами (10 додатково уточнюють його потребу у вапнуванні: сильна – V < 50 %; середня – V – 50...70; мала – V = 70...80; потреби у вапнуванні немає – V > 80 %.

Таблиця 4.8. Потреба ґрунтів у вапнуванні залежно від рНсол (за Т. О. Грінченком)

Кислотність ґрунту

рНсол

Потреба ґрунту у вапнуванні

Дуже сильна

< 4,5

Першочергове вапнування в усіх типах сівозмін

Середня

4,6-5,0

Першочергове вапнування в овочевих і кормових сівозмінах на супіщаних та суглинкових ґрунтах; середня потреба у польових сівозмінах на піщаних ґрунтах

Слабка

5,1-5,5

Вапнування супіщаних і суглинкових відмін, зокрема в кормових, овочевих сівозмінах та в сівозмінах із травами. В останню чергу вапнують піщані й глинисто-піщані ґрунти

Близька до нейтральної

5,6-6,0

Вибіркове вапнування супіщаних і суглинкових ґрунтів, насамперед у сівозмінах із вибагливими до вапна культурами. Не потребують вапнування ґрунти з рНсол > 6,5 незалежно від їх поширення

За однакових значень pH ґрунти, більш насиченні основами, менше потребують вапнування.

При визначенні потреби ґрунтів у вапнуванні враховують також їх гідролітичну кислотність (табл. 4.9).

Таблиця 4.9. Оцінювання потреби ґрунтів у вапнуванні залежно від їх гідролітичної кислотності

Гідролітична кислотність, смоль/кг ґрунту

Поширення ґрунтів

Потреба у вапнуванні

> 4,0

Усі зони

Першочергова

4,0-3,0

Зони Полісся та Лісостепу

Першочергова

Передкарпаття та Західний Лісостеп

Середня

Гірські райони Карпат

Слабка

3,0-2,0

Зони Полісся та Лісостепу

Середня

Передкарпаття

Слабка

Гірські райони Карпат

Відсутня

2,0-1,8

Зона Лісостепу

Середня

Зона Полісся

Середня

1,8-1,5

Зона Полісся

Слабка

За наявності даних про вміст у ґрунті рухомих сполук алюмінію і мангану потребу у вапнуванні уточнюють також і за цими показниками.

Відомості про агрохімічні показники, які визначають потребу ґрунту у вапнуванні, вміщено в ґрунтових та агрохімічних картах (картограмах) і паспортах полів, які на замовлення землекористувача періодично оновлює агрохімічна служба.

Основне вапнування проводять на сильно кислих ґрунтах, підтримувальне, розраховане на компенсацію підкислювальних чинників, на ґрунтах з відносно сприятливим рівнем кислотності з урахуванням типу сівозмін і насиченості їх кальцієфобними і кальцієфільними культурами.

Якщо в господарстві з фінансово-економічних причин не можна відразу провапнувати всі площі кислих ґрунтів, вигідніше провапнувати спочатку середньо- та слабокислі, зазвичай родючіші ґрунти. Це дає змогу з меншими витратами (за менших норм вапна і добрив) отримати високі врожаї цінніших технічних, овочевих, зернових та інших культур. За дуже обмежених фінансово-економічних можливостей господарства можна вносити 20-25 % повної норми вапна (0,5- 1,0 т/га), але вносити його слід під час сівби чи садіння чутливих до кислотності ґрунту культур. Такі норми вапна знижують кислотність ґрунту лише в прикореневій зоні, тому вапнування доводиться проводити 4–5 разів за ротацію сівозміни, що збільшує трудомісткість робіт.

Для визначення місця внесення вапна в сівозміні потрібно враховувати: чутливість вирощуваних культур до кислотності ґрунту; період часу від внесення до прояву максимальної нейтралізуючої здатності певної форми вапняного добрива; організаційно-технічні можливості своєчасного та якісного проведення робіт з вапнування.

У сівозмінах з високою насиченістю льоном, картоплею і люпином вапнування слід проводити за рНсол 5,5 і нижче (на піщаних ґрунтах – 5,2 і нижче). Рекомендується вносити вапно безпосередньо під ці культури або за чотири і більше років до їх сівби чи садіння.

У сівозмінах з конюшиною і люцерною вапняні добрива вносять під покривну культуру або безпосередньо під конюшину й люцерну в разі безпокривного вирощування. У сівозмінах без багаторічних трав вапно вносять під буряк цукровий, пшеницю озиму, горох, боби кормові. Кукурудза зазвичай використовує його післядію. У польовій сівозміні зерно-бурякового виду повну норму вапняних добрив вносять під буряк цукровий один раз за ротацію. В сівозмінах із зерновими і кормовими культурами насамперед вапнують поля, які відводять під найчутливіші до кислотності ґрунту культури – багаторічні трави, коренеплоди, пшеницю озиму, зернобобові. В овочевих сівозмінах повну норму вапна вносять під капусту або коренеплоди. У сівозмінах, в яких люпин, серадела та інші культури використовують на зелене добриво, вапно вносять під час їх приорювання. У процесі закладання садів і ягідників вапнувати кислі ґрунти потрібно з урахуванням поглиблення орного шару ґрунту до 40 см та вимог культури. На сильно- і середньокислих суглинистих ґрунтах під яблуню, грушу, сливу, вишню, смородину вносять 7– 10 т/га СаСO3, на слабкокислих легких – 5–6, під агрус і малину – 3–4 т/га СаС03. Якщо на площі вапнування не проводилось, то вапно можна вносити у посадкову яму, змішуючи його з ґрунтом: під сливу і вишню – 3–5 кг, яблуню і грушу – 2–3, агрус і малину – 0,1-0,2 кг СаСO3. Під дорослі плодоягідні культури за кислого ґрунту вапно можна вносити у пристовбурні смуги в рекомендованих нормах.

На луках і пасовищах половину норми вапняних добрив вносять поверхнево пізно восени або напровесні, заробляючи їх боронами. Якщо проводять докорінне поліпшення луків і пасовищ, то повну норму вапняних добрив вносять під час переорювання дернини. Ці угіддя потребують регулярного підтримувального вапнування, оскільки з травами щорічно виноситься багато кальцію (100-150 кг/га СаС03).

Іншою причиною швидкого відновлення кислотності провапнованих луків і пасовищ є застосування під злакові трави високих (200–300 кг/га) норм азотних добрив, для щорічної нейтралізації яких потрібно 500–600 кг СаСO3 на 1 га.

Повторне вапнування ґрунту після внесення повної норми вапна проводять через 8-10 років або один раз за ротацію сівозміни. У разі внесення половинних його норм вапнування повторюють через 4–5 років. Крім того, невеликі кількості вапна застосовують у суміші з мінеральними добривами для нейтралізації їх потенційної кислотності. Цей захід заважає підкисленню ґрунту і значно підвищує ефективність добрив. Підраховано, що для нейтралізації 1 т мінеральних добрив потрібні такі кількості вапна, т: для сульфату амонію – 1,2, амонію хлористого – 1,4, аміачної селітри – 0,75, аміаку безводного – 1,5, аміачної води – 0,5, карбаміду – 0,8, суперфосфату гранульованого – 0,1, калію хлористого – 0,15.

Для проведення вапнування важливо встановити оптимальну норму вапна з урахуванням особливостей ґрунту та вирощуваних культур. Серед багатьох існуючих нині методів розрахунку в Україні найпоширеніший розрахунок норми СаСO3 (чистого тонкорозмеленого і сухого, т/га) за результатами визначення гідролітичної кислотності за методом Каппена:

де Нт – гідролітична кислотність, ммоль; 50 – кількість мг СаС03, необхідних для нейтралізації 1 ммоль Н+; 10 – перевідний коефіцієнт 100 г ґрунту в кілограми; З • 106 – маса орного шару ґрунту, кг/га; 1 • 109 – перевідний коефіцієнт міліграмів у тонни.

Формулу отримано після виконання таких розрахунків. Для нейтралізації 1 ммоль катіонів Н+ у 100 г ґрунту (Нг) потрібно 1 ммоль еквівалентів Са2+ або в перерахунку на карбонат кальцію СаСO3 50 мг: Са – 40; С – 12; О – 16 • 3 = 48; 40 + 12 + 48 = 100 : 2 – 50. Якщо цю величину помножити на масу орного шару ґрунту на 1 га (в середньому для середньосуглинкових ґрунтів 3 • 106 кг), а для перерахунку міліграмів на тонни поділити на 109, то отримаємо повну норму СаСO3. Якщо вміст діючої речовини у вапнувальних матеріалах вказано у формі не СаСO3, a MgCO3, СаО чи Са(ОН)2, то отриману величину (з урахуванням еквівалентної маси цих сполук) потрібно помножити відповідно на коефіцієнти 0,84; 0,56; 0,74.

Норму вапняних добрив у фізичній масі (Нфм) визначають, виходячи із вмісту карбонатів (діючої речовини вапняних добрив), а також їх вологості і гранулометричного складу:

де Н0 – розрахункова норма СаСO3, т/га; М – вміст діючої речовини, %; В – вологість, %; А,–А4 – частки часточок < 1 (А1), 1–3 (А2), 3–5 (А3), > 5 мм 4),%; 0,7; 0,5; 0,2 – нейтралізуюча здатність часточок вапняних добрив порівняно з часточками розміром < 1 мм.

У разі використання дефекату, карбонатного сапропелю та інших м'яких вапняних добрив формула має такий вигляд:

Для доломітового борошна, з вмістом часточок < 1 мм близько 100 % й незначною вологістю придатна формула

Попри гостру критику і навіть повне несприйняття деякими вченими методу Каппена його продовжують використовувати у виробництві. Зазвичай розрахунок норм вапна за гідролітичною кислотністю пов'язаний з явищем перевапнування, негативні наслідки якого спостерігаються на малобуферних ґрунтах досі. Такий традиційний підхід до вапнування не задовольняє потреб інтенсивного землеробства. Разове внесення високих доз вапна з розрахунку на тривалий термін дії часто приводить до надлишку кальцію в початковий період, а потім до зниження pH практично до вихідного рівня. Раціональним є постійне підтримання значення показника pH близьким до оптимального (рНопт). Оптимізацію і стабілізацію pH необхідно забезпечувати за основним і підтримувальним вапнуванням. Відхилення від рНопт має не перевищувати 0,2-0,3 од. Стабілізують рНопт за допомогою підтримувального вапнування систематичним (через 2–4 роки залежно від форми вапнувалього матеріалу, типу ґрунту, вирощуваних культур та ін.) контролем за обмінною кислотністю. Доза внесення вапна визначається гранулометричним складом ґрунту і становить 1,5-3,5 т/га, а на сіножатях та пасовищах у зв'язку з меншим вимиванням з опадами й додатковим надходженням кальцію з гноєм – удвічі менше.

Точну фактичну дозу підтримувального вапнування встановити складно, оскільки вона залежить від значної кількості конкретних змінних чинників. Наприклад, чеські вчені пропонують при річній сумі атмосферних опадів 600 мм вносити 350 кг СаО/га. При відхиленні кількості опадів у той чи інший бік на кожні 100 мм дозу СаО знижують або підвищують на 50 кг СаО/га. Особливо велике значення підтримувальне вапнування має при безвідвальному обробітку ґрунту, так як у цьому разі післязбиральні рослинні рештки за вологої погоди сильно його підкислюють, найбільшою мірою верхній шар. За таких умов підтримувальне вапнування потрібно проводити частіше малими дозами вапна. При цьому найліпшими є форми вапнувальних матеріалів м'якої дії (карбонатні, промислові відходи). Палене вапно вносити не рекомендується.

Гідролітична кислотність окрім іонів водню та алюмінію зумовлена також протонами слабких органічних, у тому числі гумусових кислот, які в природному стані не є вирішальними в утворенні зайвої, токсичної для рослин кислотності ґрунтів. Гідролітична кислотність – це умовна величина, яка характеризує обмін іонів водню, міцно зв'язаних колоїдним комплексом ґрунту, на катіони солі слабкої кислоти і сильного лугу (pH 8,3), тобто лужний розчин ацетату натрію здатний витягувати з ґрунту навіть ті протони, які не мають жодного відношення до утворення надлишкової кислотності і до якої сільськогосподарські культури байдужі.

Некоректність розрахунку норм вапна за повною гідролітичною кислотністю підтверджує такий приклад: у низинних слабкокислих торфових ґрунтах гідролітична кислотність сягає 40–60 смоль/кг, отже, норма вапна має бути 70–100 т/га. Проте відомо, що ці ґрунти вапнувати взагалі немає потреби.

З огляду на світовий досвід нормативи вапнування піддають точному розрахунку й ретельному аналізу щодо економічної та екологічної доцільності його проведення. За останні роки увага до хімічної меліорації ґрунтів зросла. Так, у США обсяги внесення вапна залежно від реакції ґрунтового розчину коливаються від 6 до 12 т/га. У Німеччині щорічно вапнують майже третину сівозмінної площі; тут вносять від 5 до 10 і більше т/га СаСO3 під час докорінної меліорації ґрунтів, а за підтримувального вапнування – не більш як 1 т/га СаСO3. В Англії – країні з добре розвиненими традиціями вапнування ґрунтів – у середньому вносять по 4,4 т/га СаС03. Вчені Австралії вважають, що за розкидного внесення вапна не слід застосовувати більш як 2,5 т/га, оскільки знижуватиметься доступність для рослин магнію і мікроелементів.

Норм вапна для меліорації кислих ґрунтів у світовій практиці традиційно визначають з урахуванням їх гранулометричного складу. Основною передумовою цього є той факт, що буферність ґрунтів, їх опірність порушенню рівноваги реакції при внесенні вапна пов'язана з вмістом у ґрунті мулистої фракції: чим більше в ньому мулистих часточок, тим більше потрібно вапна для зміни реакції (табл. 4.10).

Нині у виробництві дедалі частіше (поряд із вище описаним методом) норми вапна розраховують за нормами його витрат на зміщення рНсол:

де ΔρΗ – заплановане зміщення pH (pH оптимальне – pH фактичне); А – витрати СаСО, для зміщення pH на 0,1" т/га (табл. 4.11); 10 – коефіцієнт для перерахунку в тонни на 1 га.

Таблиця 4.10. Норми вапна (СаСO3) залежно від гранулометричного складу і вихідного значення рНсод ґрунтів Полісся (Р. С. Трускавецький та ін., 1993), т/га

Гранулометричний склад ґрунту

pHсол

4,0-4,5

4,5-5,0

5,0-5,5

5,5-5,7

5,7-6,0

6,0-6,5

Піщаний

4,5-5,0

3,5-4,4

2,0-3,0

-

-

-

Супіщаний

6,0-7,0

4,0-5,0

3,0-4,0

2,0-3,0

-

Легкосуглинковий

7,5-8,0

5,5-6,0

4,5-5,0

3,0-4,0

2,0-3,0

-

Середньосуглинковий

8,0-9,0

6,5-7,5

5,0-6,0

4,0-5,0

3,0-4,0

2,0-3,0

Важкосуглинковий

10,0-11,0

7,0-8,5

6,5-7,0

5,0-6,0

4,0-5,0

3,0-4,0

Глинистий

11,0-12,0

8,5-9,5

7,5-8,5

6,0-6,5

5,0-5,5

4,0-4,5

Таблиця 4.11. Нормативи витрат СаСO3 для зміни рНсол ґрунту на 0,1, т/га

Грунт

Г ранул ометричний склад ґрунту

Кислотність ґрунту

pH < 4,5

4,5-5,0

5,0-5,5

Дерново-

Піщаний і супіщаний

0,45

0,61

0,63

підзолистий

Легко- і середньосуглинковий

0,71

0,81

0,84

Сірий лісовий,

Піщаний і супіщаний

0,48

0,62

0,65

чорнозем

Легко- і середньосуглинковий

0,66

0,80

0,91

опідзолений

Важкосуглинковий

0,68

0,81

0,93

Вибір методу визначення норм вапняних добрив залежить від матеріально-технічного забезпечення господарства і кваліфікації спеціалістів.

З часом відбувається вторинне підкислення ґрунтів під впливом розбалансованої системи землеробства і техногенних викидів. Це пов'язано з інтенсивним застосуванням мінеральних добрив, особливо азотних, випаданням кислих опадів, високою часткою в сівозмінах культур, що виносять з ґрунту з урожаєм значну кількість кальцію.

Для визначення потреби ґрунтів у повторному вапнуванні проводять додаткове агрохімічне обстеження. Отримані дані порівнюють з показниками, наведеними в табл. 4.12.

Щодо строків проведення повторного вапнування існують різні думки. Так, Н. С. Авдонін (1969) при систематичному застосуванні мінеральних добрив рекомендував проводити вапнування через 6 років, а без них – через 12. Тривалість дії меліоранту обумовлена неминучими втратами кальцію в результаті вилучення з урожаями сільськогосподарських культур і вимиванням атмосферними опадами.

Кількість кальцію, поглиненого рослинами залежить від біологічних особливостей культур, їх урожайності і становить у середньому 25–100 кг/га за рік. І тільки при вирощуванні окремих культур (люцерни, конюшини, соняшнику, овочевих) вилучення вапна з ґрунту може досягати кількох центнерів з одного гектара. Вапнування збільшує винесення основ на 15–20 %.

Таблиця 4.12. Показники кислотності ґрунтів (рНеоя), за яких доцільне повторне вапнування (І. С. Шатилов та ін.)

Гранулометричний склад ґрунту

Тип сівозміни

Культурні пасовища і сінокоси

Періодичність вапнування, роки

Польова з великими площами льону

Польова з багаторічними травами та невеликими площами льону, картоплі, люцерни

Польова з буряком цукровим та люцерною

Кормова та овочево-кормова

Злакові

Бобово-злакові

Піщаний і супіщаний

4,8

5,0

5,3

5,2

4,8

5,0

4-6

Легко- і середньосугликовий

5,0

5,2

5,6

5,4

5,0

5,2

6-8

Важкосуглинковий і глинистий

5,2

5,4

5,8

5,5

5,2

5,4

8-10

Торфовий

4,4

4,6

5,2

5,0

4,3

4,6

4-5

З усіх катіонів, здатних мігрувати в ґрунтах, кальцій має найбільшу рухливість. Особливо це стосується ґрунтів з промивним типом водного режиму. Втрати кальцію з поверхневим стоком порівняно з вертикальною міграцією значно менші.

Найбільше даних про втрати кальцію (від 10 до 500 кг/га за рік) у результаті вимивання отримано в лізиметричних дослідах. Встановлено, що інтенсивність вимивання залежить від початкового вмісту кальцію в ґрунтах, кількості опадів, гранулометричного складу ґрунтів, дози вапнувального матеріалу, доз і форм мінеральних добрив і т.д.

Оскільки сільськогосподарські культури по-різному відносяться до реакції ґрунтового розчину, вапно у ґрунт вносять з таким розрахунком, щоб його максимальна дія виявлялася на культурах першої і другої груп та меншою мірою – на культурах третьої і четвертої груп. У Лісостепу вапно найліпше вносити під попередники тих культур, які добре реагують на проведене вапнування. Практики віддають перевагу внесенню високої норми вапна в два строки (два роки підряд) для забезпечення високої рівномірності розподілу добрив як по поверхні поля, так і по профілю орного шару ґрунту. Це давало змогу на другий рік після їх внесення досягти оптимальної кислотності без імовірного перевапнування окремих ділянок поля.

При безплужному обробітку ґрунту і монокультурі кукурудзи вапнування проводять удвічі частіше половинними нормами. Пересичення ґрунту вапном знижує доступність для рослин мікроелементів, зокрема для кукурудзи – цинку, для сої – магнію і заліза.

Дуже важливою складовою енергозбережного землеробства є фітомеліорація, тобто зниження фітотоксичності земель і ґрунтів за допомогою рослин. Фітотоксичність ґрунту – його властивість пригнічувати ріст і розвиток рослин.

Фітомеліорація включає добір і розміщення в сівозміні сільськогосподарських культур, що задовільно ростуть на ґрунтах із кислою реакцією середовища, тобто толерантніших до ґрунтової кислотності. На кислих ґрунтах у першу чергу треба утримуватися від вирощування особливо чутливих до кислої реакції культур (коренеплодів, пшениці, ячменю тощо). При цьому перевагу слід віддавати вирощуванню вівса, жита, моркви, люпину, злакових трав, картоплі та інших ацидофільних культур.

На сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених з близьким заляганням карбонатів (леси і лесоподібні суглинки) в сівозміну потрібно включати такі фітомеліоранти, як люцерна, конюшина, люпин тощо, які здатні переміщувати кальцій з нижніх шарів ґрунту у верхні, поліпшуючи при цьому вапняний потенціал кореневмісного шару. Це певною мірою оптимізує кислотно-основний режим ґрунтів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси