Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Форми азотних добривОргано-мінеральні добриваВиробництво фосфорних добривКомплексні добриваКультури мідної доби. Трипільська культура та індоєвропейціКомплексні добриваФорми фосфорних добривТехнологія застосування органічних добривВиробництво азотних добривПоглинання оксиду вуглецю мідно-аміачним розчином
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Агрохімія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мідь і мідні добрива

Мідь разом із манганом входить до складу ферментів, що відіграють важливу роль в окисно-відновних процесах. Вони поліпшують інтенсивність фотосинтезу, сприяють утворенню хлорофілу, позитивно впливають на вуглеводний та азотний обміни, підвищують стійкість рослин до грибних і бактеріальних захворювань. Під впливом міді збільшується вміст білка в зерні, цукру – в коренеплодах, жиру – в зерні олійних культур, крохмалю – в бульбах картоплі, цукру та аскорбінової кислоти – в плодах і ягодах.

Потреба рослин у міді невелика. З урожаєм сільськогосподарських культур її виноситься 10–300 г/га. За оптимального забезпечення рослин міддю її вміст становить від 5–20 мг/кг (за нестачі – знижується до 1–2, а за надлишку – збільшується до 40-50 мг/кг сухої речовини). Найхарактерніше нестача міді виявляється в зернових культур: унаслідок розкладання хлорофілу кінчики їх молодих листків біліють і закручуються, краї стають жовтими. У разі значної нестачі міді рослини починають дуже кущитися, але продуктивних стебел не утворюють. Цю хворобу іноді називають білою чумою злаків. За мідного голодування характерним є в'янення рослин, затримання їх росту, зменшення кількості генеративних органів (волоті, колосків, головок тошо), може спостерігатися вилягання. Двосім'ядольні рослини втрачають листки на верхівках стебел. Плодові культури за нестачі міді хворіють на так звану суховерхість, або екзантему, поникнення гілок і крони. При цьому на листкових пластинках слив та абрикос між жилками чітко виявляються ознаки хлорозу. В цитрусових хворіють листки, збудником цієї хвороби помилково вважали патогенні гриби. Обробка листків мідевмісними фунгіцидами рятувала дерева.

У помідора за нестачі міді затримується ріст пагонів, слабко розвивається коренева система, листки забарвлюються у темно-синьо-зелений колір і закручуються, квітки не утворюються.

Нестача міді за ознаками часто збігається з нестачею цинку, а на піщаних ґрунтах – також і з нестачею магнію. Внесення високих норм азотних добрив посилює потребу рослин у міді, спричинює загострення ознак її нестачі. Найчутливіші до нестачі міді овес, ячмінь, пшениця, рис, яблуня, груша, слива, абрикос, цитрусові; досить чутливі – просо, соняшник, горох, буряк, картопля, овочеві культури, льон, лучні, бобові та злакові трави; менш чутливі – жито, кукурудза, гречка, капуста. За відсутності візуальних ознак дефіциту мікроелемента істотно знижується врожай культур. Застосування мідних добрив на ґрунтах, бідних на мідь, підвищує врожайність зернових культур на 2–3 ц/га. Характерною особливістю дії міді є збільшення стійкості рослин до грибних і бактеріальних хвороб.

Мідь знижує захворюваність зернових культур на різні види сажки, підвищує стійкість рослин до бурої плямистості тощо. Найбільша потреба рослин у міді в ранні фази росту, до початку цвітіння її засвоєння майже завершується. Мідь може надходити в рослини не лише через коріння, а й через листки, тому за нестачі цього мікроелемента в ґрунті проводять позакореневі підживлення розчинами її солей. Мідь не підлягає процесу реутилізації.

За надлишку міді листки між жилками спочатку жовкнуть, потім буріють і відмирають. Коренева система розвивається з утворенням великої кількості бічних корінців коричневого кольору, внаслідок чого гальмується ріст рослин. Посилює мідне голодування спекотна погода. Надлишок міді в ґрунті спричинює недостатнє живлення рослин залізом.

Валовий вміст міді в ґрунтах коливається від 1,5 до 100 мг/кг і більше, кількість рухомої міді – від 0,05 до 10 мг/кг ґрунту. Прийнято таку шкалу забезпеченості рослин міддю за вмістом її рухомих сполук у ґрунті (1 н НС1), мг/кг: низька – 1,5; середня – 1,5–3; висока – понад 3. Найбідніші на мідь малогумусні піщані й осушені болотні та торфові ґрунти, де вона знаходиться у важкодоступній для рослин органічній формі, низький вміст міді і в дерново-підзолистих ґрунтах легкого гранулометричного складу. Найбільше міді міститься в червоно- та жовтоземах.

Рослини відчувають нестачу міді за вмісту її рухомих форм у кислих ґрунтах < 0,2, в нейтральних – 0,3 мг/кг. Як і цинк, мідь рухливіша за низького pH ґрунтового розчину, за pH 5,5 випадає в осад у вигляді гідроксиду. Вапнування ґрунту і високий вміст фосфатів знижує рухливість міді через погану розчинність карбонатів і фосфатів міді. На доступність міді сприятливо впливають калійні добрива. Заважає засвоєнню міді високий вміст у ґрунті іонів-антагоністів (N, Р, Са, Mo, Zn), а сприяє – наявність рухомих сполук сірки. Засвоєння міді рослинами великою мірою пов'язане з вологістю ґрунту. Ознаки нестачі міді насамперед виявляються за високих температур повітря і ґрунту.

Як мідні добрива використовують піритні недогарки, мідний купорос, іноді шлаки з низьким вмістом міді.

Піритні недогарки – промислові відходи сірчанокислотного та мідноплавильного виробництв. Це важкий розсипчастий порошок темного кольору, що містить не менш як 0,25 % міді, незначні кількості цинку, молібдену, кобальту тощо. У воді не розчиняється, негігроскопічний. Мідь у піритних недогарках знаходиться у формі оксидів, сульфатів і сульфідів. Лише сульфатна і частково сульфідна мідь водорозчинні й доступні для засвоєння рослинами. Оскільки це добриво містить велику кількість баласту, воно має лише місцеве значення. Перевезення його на значні відстані економічно невигідне. Піритні недогарки вносять під час основного обробітку ґрунту з розрахунку 3–8 ц/га один раз на 4–5 років.

Сульфат міді (мідний купорос) CuSO4 • 5Н2O містить 23–24 % міді. Це кристалічна сіль голубувато-синього кольору, добре розчинна у воді. Найчастіше мідний купорос використовують для передпосівного оброблення насіння і позакореневого підживлення рослин (на 1 га посівів використовують 100–300 г сульфату міді, розчиненого в 300–500 л води). Для оброблення насіння беруть 0,5–1 кг препарату на 1 т насіння.

Мідно-калійне добриво містить 56–58 % калію і 1 % міді. Насамперед його використовують на осушених торф'яно-болотних ґрунтах.

При виборі того чи іншого способу застосування мідних добрив слід пам'ятати, що потреба сільськогосподарських культур у міді виявляється на самих ранніх стадіях розвитку рослин, тому в деяких випадках ефективність позакореневих підживлень буде значно нижчою, ніж передпосівне внесення у ґрунт чи оброблення насіння.

Мідні добрива діють упродовж 4–5 років, але на осушених торф'яниках їх доцільно вносити щорічно. При застосуванні мідних добрив потрібно бути обережним, бо мідь високо токсична. У ґрунтах із високим вмістом органічних речовин норми міді мають не перевищувати 2–3 кг/га, а на бідних піщаних ґрунтах – 1,5 кг/га. Піритні недогарки вносять під час зяблевого обробітку ґрунту, а мідний купорос – також навесні під час культивації. Велике значення для ефективності мідних добрив має забезпечення потреб рослин в азоті, фосфорі та калії. За нестачі будь-якого з них позитивна дія міді знижується або може взагалі не проявлятися. На бідних на рухому мідь ґрунтах внесення високих норм добрив, зокрема азотних, знижує продуктивність сільськогосподарських культур, посилює здатність зернових культур до вилягання. Мідні добрива бажано вносити також на луках і пасовищах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси