Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Агрохімія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Безпідстилковий гній

Ведення тваринництва на промисловій основі не передбачає застосування підстилки. Безпідстилковий гній – це суміш рідких і твердих виділень тварин з домішками кормів і води. Залежно від кількості води, що пов'язано з технологією його виділення, безпідстилковий гній поділяють на напіврідкий (містить більш як 8 % сухої речовини), рідкий (3–8 %) та гнойові стоки (3 % сухої речовини).

Для визначення кількості отриманих органічних добрив застосовують коефіцієнт для перерахунку на умовний гній із вмістом 25 % сухої речовини і 75 % води. Цей коефіцієнт для перерахунку (К) розраховують за такою формулою:

К = (100 – Вфякт) : (100 – Bумов),

де Bфакт – фактична вологість, %; Вумов – умовна вологість (75 %).

Наприклад, якщо фактична вологість гною 90 %, то К = (100–90) : (100–75) = – 10 : 25 = 0,4. Якщо вологість безпідстилкового гною не визначають, то можна скористатись такими коефіцієнтами для перерахунку на умовний гній: гнойові стоки – 0,06; рідкий безпідстилковий гній – 0,2; напіврідкий – 0,5; підстилковий гній і різні компости – 1.

Вихід безпідстилкового гною за добу від однієї голови великої рогатої худоби становить близько 40–55 л (25–35 л калу, 10-15 л сечі та 5-10 л води), від однієї свині – 10–12 л. Обчислено, що маса 1 м3 рідкого гною близько 0,95 т, напіврідкого – 0,90 т. Такий гній досить плинний, він легко рухається по трубопроводах самопливом, його можна перекачувати за допомогою насосів, що значно спрощує очищення тваринницьких приміщень та створює умови для повної механізації його внесення в ґрунт.

Кількість і якість рідкого безпідстилкового гною залежить від виду і віку тварин, типу годівлі, тривалості періоду відгодівлі або стійлового утримання, кількості води, що витрачається на прибирання гною з приміщень, технології його зберігання (табл. 7.3). Так, у разі збільшення кількості води об'єм гною зростає. Наприклад, за підвищення вологості лише на 2 % (з 90 до 92 %) його об'єм збільшується на 25 %. У середньому рідкий гній усіх видів тварин містить 0,3 % азоту, 0,13 – Р2O5 і 0,3 % – К2O. Після розшарування гною в рідку фракцію переходить 80 % азоту, 70 – фосфору і 90 % – калію.

Прифермські сховища для зберігання безпідстилкового гною будують не ближче ніж за 300 м від тваринницьких приміщень. На полях, які потрібно удобрювати, будують гноєсховища відкритого котлованного типу. Гній можна зберігати у прифермських сховищах, які з'єднані трубопроводами з гідрантами чи невеликими станціями для подавання гною в цистерни-розкидачі або дощувальні установки.

У процесі зберігання у сховищах безпідстилковий гній поступово розділяється на три шари, які різняться за щільністю, вмістом сухої речовини та елементів живлення. Нижній шар – це осадженні тверді часточки гною і піску, що містять мало аміаку і 12–14 % сухої речовини. Верхній шар – щільна, плаваюча маса з вмістом 16–22 % сухої речовини. Між цими шарами знаходиться рідка фракція з високим вмістом аміачного азоту та низьким – сухої речовини (6–12 %). Для запобігання розшаруванню один раз на тиждень гній переміщують (гомогенізують).

Таблиця 7.3. Вміст елементів живлення в рідкому гною і пташиному посліді, кг/м3 (К.-Н. Beer, 1990)

Вид тварин

Суха речовина, %

N

N-NH3

P2O5

К2O

Корови

10,0

5

3

3

8

7,5

4

2

2

6

5,0

3

2

1

4

Велика рогата худоба на відгодівлі

10,0

5

3

3

5

7,5

4

2

2

3

5,0

3

2

2

2

Свині

10,0

8

в

6

4

7,5

6

4

5

3

5,0

4

3

3

2

Кури

12,0

10

7

9

5

Це поліпшує умови праці з його навантаження, транспортування і внесення. Слід також враховувати, що свинячий гній розшаровується швидше, ніж коров'ячий.

У разі використання безпідстилкового гною для удобрювальних поливів його заздалегідь розділяють на тверду і рідку фракції (зазвичай природним відстоюванням). Крім того, можна використовувати й інші методи: проціджування, фільтрацію, пресування, сепарацію, декантацію, коагуляцію. Для удобрювальних поливів вегетуючих рослин гній у період внесення у 6–8 разів розбавляють водою, а в інші періоди – у 2-4 рази. Концентрація азоту під час внесення гною на посівах більшості сільськогосподарських культур має не перевищувати 1 г/л. Напіврідкий гній можна компостувати з торфом або різаною соломою.

Місткість гноєсховища визначають з урахуванням виходу гною і тривалості періоду зберігання, коли його не вносять (відсутність вільних полів, поля вкриті снігом, бездоріжжя тощо). Це зазвичай триває 2–6 міс, тому гноєсховища розраховують на зберігання рідкого гною впродовж 10 міс.

Найсучаснішою і найекономічнішою системою утилізації та переробки гною є технологія розділення (сепарації) стоків з наступною переробкою рідкої і твердої фракцій на високоякісне добриво, що дає змогу зменшити місткість відстійників у 2–3 рази.

У світі поширені різні технології утилізації гною, для кожної ферми потрібне своє оптимальне рішення. Системи виділення, перекачування, перемішування, складування гною мають бути адаптовані до потреб конкретного господарства. Проте всі технології утилізації передбачають однакову схему: реагентна обробка та сепарація.

Фізико-хімічну (реагентну) обробку гною проводять внесенням у накопичувач за постійного перемішування 19 % розчину реагенту (сульфату заліза або алюмінію, хлорного заліза, вапна). Це дає змогу зв'язати леткі сполуки, запобігти забрудненню атмосфери, знищити запахи, полегшити і пришвдшити подальше оброблення гною. Дозу і вид реагенту визначають попереднім аналізом. Наступний крок – сепарація для отримання добрив у твердому і рідкому стані, які обробляють окремо за відносно простими технологіями.

Тверду фракцію (70 % вологості) зазвичай обробляють біопрепаратом (висококонцентрована суха суміш природних бактерій та ферментів) і складують у бурти для компостування. При цьому відбуваються дегельмінтизація та біодеструкція органічних сполук у гумус. Через 1,5 міс у теплу і через 3 міс у холодну пору року добриво готове для внесення у ґрунт.

Рідку фракцію вологістю 98–99 % обробляють біопрепаратом і спрямовують у біореактор, де за періодичної подачі повітря під впливом мікроорганізмів за 7–10 діб органічні сполуки перетворюються на комплексне добриво, яке після відстоювання можна вносити на поверхню або вглиб ґрунту. Оброблення в біореакторі дає змогу в кілька разів скоротити час отримання добрива, зменшити розмір резервуарів для зберігання, запобігає появі запахів.

За анаеробної технології оброблення гною крім добрива отримують ще й біогаз. Однак слід мати на увазі, що така переробка гною на добриво триває не менш як 28 діб, тобто резервуари мають вміщувати місячний обсяг гною.

Нині досить широко застосовують й інші способи оброблення безпідстилкового гною під час зберігання.

Анаеробне оброблення – за допомогою метанових бактерій гній зброджують за температури 30-58 °С. Це ефективний спосіб його знезараження, дегельмінтизації і дезодорації, а отримуваний при цьому метан можна використовувати на виробництві й у побуті. За удобрювальною цінністю такий гній майже не відрізняється від вихідного.

Термічне оброблення – знезараження гною, яке ґрунтується на зсіданні білків за температури понад 56 °С. Для біотермічного знезараження необхідною і достатньою вважається температура 70 °С, яку потрібно утримувати впродовж 1 год. Прогрівання його протягом доби за температури 56 °С майже не призводить до втрат азоту, тоді як його втрати останнього під час висушування за температури 105 °С до сталої маси досягають 50–75 %.

Оброблення формаліном – на 1 т гною додають 1–5 л формаліну, внаслідок чого гальмуються мікробіологічні процеси, усувається неприємний запах, зменшуються втрати азоту (формалін з аміаком утворює уротропін – повільнодійне азотне добриво).

У сільськогосподарських регіонах більш як половина втрат аміаку припадає на викиди тваринницького походження, причому 1/3 його випаровується з гноєсховищ, решта – із тваринницьких приміщень (через системи вентиляції) та під час внесення твердого і рідкого гною в ґрунт. За несприятливих умов з 1 м3 рідкого гною випаровується до 700 г аміаку. Крім того, ще й поширюється неприємний запах, від якого потерпає місцеве населення. Тому ями-відстійники потрібно накривати.

Найпростішим способом накриття є природна кірка на поверхні гною, яка утворюється з гною великої рогатої худоби завдяки грубим, волокнистим складовим корму. Залежно від товщини вона може зменшити випаровування аміаку до 70 %. Ще одним простим способом накриття гноєсховищ є різана солома. На 1 м2 поверхні потрібно 5–7 кг соломи, що створює покриття завтовшки 15–25 см. Для подрібнення соломи і вистилання нею гною застосовують кормозбиральний комбайн. З часом солома перегниває і після перемішування з гноєм вноситься на поля. Накривання гною запобігає також утворенню дурманного газу – оксиду азоту (1) N2O.

Для накриття гноєсховища використовують різні гранулати, з якими змішують з кірку на поверхні гною. Після досягнення товщини шару 15 см вони забезпечують належний рівень зменшення випарів. Через малу питому масу гранулят після перемішування знову спливає на поверхню. Щорічно разом з гноєм на поля вноситься

5–10 % гранулатів, тому цей матеріал потрібно регулярно поповнювати.

Для накриття гноєсховищ використовують плавучі елементи – шестикутні плитки діаметром 25 см. Вони щільно прилягають одна до одної і вкривають поверхню гною у сховищі на 98 %, зменшуючи звітрення газів до 90 %. Плавучі елементи можна застосовувати лише на рідкому гною, який не має природної кірки.

Геомембрана – гідроізоляційна поліетиленова плівка з поплавками, яка плаває на поверхні гною. Аби плівку не зірвало вітром, її кріплять до боків сховища так, щоб вона могла підійматися в міру наповнення сховища. Однак при цьому виникає проблема з перемішуванням гною.

Найефективнішим, але й найдорожчим способом затримування випарів є дах над гноєсховищем. При цьому передбачають вентиляційні отвори, які зменшують надмірний тиск та небезпеку спалаху й вибуху, та проводять антикорозійні заходи.

Норми внесення рідкого гною під сільськогосподарські культури визначають за вмістом у ньому азоту (табл. 7.4).

Таблиця 7.4. Норми внесення рідкого гною

Культура

Норма азоту, кг/га

Норма гною, т/га

великої рогатої худоби

свиней

Озимі

100

40

25

Кукурудза, коренеплоди, картопля

200

80

50

Однорічні трави

120

45

30

Сінокоси і пасовища

200

80

50

Максимальні норми органічного азоту залежать від гранулометричного складу ґрунтів: важко- і середиьосуглинкових – 250 кг/га, легкосуглинкових – 230, супіщаних і піщаних – 200 кг/га.

У Німеччині поширене приготування міксів (рідкого гною з добавлянням у нього певних елементів живлення відповідно до розроблених рецептур). Доза їх внесення – 40 м3/га.

Безпідстилковий гній придатний як для основного удобрення, так і для підживлення. На ґрунтах важкого гранулометричного складу його можна вносити впродовж року, а легкого з метою запобігання втратам азоту – лише влітку під озимі та навесні під ярі культури. За поверхневого застосування його потрібно відразу ж заробляти в ґрунт.

На луках і пасовищах рідкий гній вносять улітку із дощувальних установок відразу після випасання худоби або скошування трави, з тим, щоб до чергового використання минуло не менш як 3 міс. Для поліпшення якості корму отаву можна полити чистою водою.

Екологічно найбезпечнішим і найефективнішим є внесення рідкого гною в ґрунт під час міжрядного обробітку посівів.

У рік внесення безпідстилковий гній ефективніший за підстилковий. Це пояснюється вдвічі вищою доступністю азоту та на 10 % і більше – фосфору і калію. Тому його ефективність значно підвищується за сумісного застосування з фосфорними і калійними добривами. У наступні роки дія безпідстилкового гною нижча, ніж підстилкового, а загалом він не поступається останньому.

Слід зазначити, що в разі порушення технології внесення безпідстилкового гною існує небезпека забруднення ґрунту, повітря, поверхневих і ґрунтових вод. В останніх може збільшуватися вміст нітратів. При внесенні у великих кількостях або впродовж тривалого часу можливі погіршення санітарного стану ґрунту, накопичення важких металів, що негативно позначається на фізико-хімічних і агрохімічних показниках родючості ґрунту.

Для запобігання забрудненню поверхневих і ґрунтових вод слід поєднувати внесення гною з подрібненою соломою, сівбою проміжних культур (редьки, ріпаку, гірчиці та ін.), які перехоплюватимуть рухомі форми елементів живлення з гною і ґрунту.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси