Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт...Транспортні аварії і катастрофи. Наслідки і профілактикаТехногенні аварії та катастрофи
Дезактивація, дегазація, дезінфекція продуктів харчування, харчової...Дезактивація, дегазація, дезінфекція території, будівель, обладнання,...Дезактивація сипких продуктів (цукор, сіль, сухий солод, рисова січка...
Санітарно-епідеміологічний нагляд
 
Головна arrow БЖД arrow Цивільний захист
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організація і особливість проведення РіНР в районах аварій, катастроф, стихійних лих

Види і обсяги рятувальних і інших невідкладних робіт і способів їх ведення у районах стихійного лиха, виробничої аварії, осередку ураження і зараження залежать від характеру руйнувань, обставин, що склалися і реальних можливостей їх використання.

Насамперед потрібно організувати розвідку району НС ланками розвідувальної групи, щоб у найкоротші строки з'ясувати характер і межі руйнувань і пожеж, ступінь радіоактивного забруднення у різних районах, наявність ОР чи СДОР, уражених людей та їх стан, можливі шляхи введення рятувальних формувань з технікою і евакуації потерпілих, населення із небезпечної зони. За даними цієї розвідки необхідно чітко визначити першочергові роботи, їх обсяг та необхідні сили і засоби.

Інженерна розвідка повинна визначити завалені захисні споруди, будівлі, де знаходяться люди, сільськогосподарські тварини, місця і характер руйнувань на комунально-енергетичній мережі, черговість і обсяг невідкладних робіт, потреб у людях і технічних засобах, шляхи під'їзду техніки до місць роботи.

Висуваючи сили і засоби для проведення робіт, необхідно перш за все влаштувати проїзди і проходи до об'єктів проведення робіт. Для цього застосовують бульдозери, автокрани, грейдери. Ширина проїздів має бути 3,5-4 м для одностороннього і 7-8 м для двостороннього руху, через 150-200 м мають бути роз'їзди довжиною 10-20 м.

В організації ведення рятувальних робіт особливе значення має пошук потерпілих. Потрібно ретельно обстежити завали, підвали, порожнини завалів будинків.

Звільнення людей з під завалів є найважливішим і найскладнішим видом рятувальних робіт. Якщо потерпілі знаходяться поблизу поверхонь або завалені невеликими уламками одноповерхових будівель, то завали розбирають вручну. Потерпілих, які знаходяться на глибині завалів, дістають через вузькі проходи (висотою до 9 м, шириною до 0.7 м), зроблені збоку завалів. Для прокладання проходів користуються пустотами і щілинами, що виникли в завалі від падіння елементів будівлі.

Якщо прохід зробити неможливо або на це потрібно багато часу, то людей з глибини завалів витягують, розбираючи завали зверху вручну. Якщо не вдається швидко витягнути потерпілого, то йому надають першу необхідну допомогу, яку можливо надати в даній конкретній ситуації на місці.

Виносити уражених через зроблений прохід можна на руках, плащах, брезенті, ковдрі, ношах, волоком.

Для рятування людей із пошкоджених двох-, трьох- (і більше-) поверхових будинків із зруйнованими виходами і сходами, споруджують трапи, настил із дощок товщиною не менше 5 см, з прибитими поперек дощок брусками, а також роблять отвори у сусідні (суміжні) приміщення, якщо вони мають виходи. У ряді випадків, для рятування потерпілих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків, коли немає безпосередньої загрози обвалу, застосовують переносні драбини, канати, підвісні коляски, високі машини.

При рятуванні людей з пошкоджених будинків особливу увагу слід приділяти додержанню безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі чи заваленому сховищі, але й для особового складу формувань, які проводять рятувальні роботи.

Нестійкі конструкції, падіння яких може викликати загрозу, обвалюють. Основні конструкції підрубують, обрубують зв'язуючи елементи, далі з допомогою тросів, бульдозерів обвалюють. Деякі елементи будівельних конструкцій, навпаки, укріпляють підкосами і розпірками.

Перед відкопуванням завалених сховищ і укриттів треба спробувати встановити зв'язок з потерпілими, з'ясувати їх стан. Для цього використовують радіо, радіо – і звичайний телефон, якщо це неможливо, то перемовляються з людьми, які знаходяться в укриттях, через повітрянозабірні отвори, відкриті двері, віконця, люки, а також вдаються до перестукування по стояках водопостачання чи опалення, які ведуть у підвал.

Якщо необхідно подати в сховище повітря, слід відшукати повітрянозабірні отвори, що збереглися, розчистити і через них подавати повітря. При зруйнуванні повітрянозабірних каналів, треба відкрити двері чи віконця аварійного виходу, а якщо це неможливо, в перекритті чи стінах прорубати отвори, через які з допомогою компресора подати повітря, а також воду, медикаменти, їжу.

Місце для отвору вибирають там, де конструкції мають найменшу товщину і міцність.

При загрозі сховищу (укриттю) затоплення чи проникнення газу треба негайно відключити пошкоджені ділянки мереж. Із затоплених приміщень відкачують воду.

Способи відкопування завалених сховищ є різні: розчищають завали над входом або аварійним виходом, пробивають отвори у стінах чи перекриттях, прокладають підземну галерею до стін сховища або пробивають у цій стіні отвори.

У підвалах і погребах можна розчищати тільки входи. Якщо ж входи завалені настільки, що для цього треба багато часу, то доцільно пробити отвір у стіні із суміжного підвального приміщення або ззовні. У сховищі з повністю заглибленими стінами для пробивання отворів у зовнішній стіні викопують приямок у ґрунті біля стіни підвалу.

Потерпілим надають першу медичну допомогу, а потім їх направляють на медичні пункти чи в лікарні для надання лікарської допомоги.

Із небезпечної зони людей необхідно терміново евакуювати в безпечні райони – пішки, а також використовуючи весь наявний транспорт.

Забруднених PP або заражених ОР чи БЗ необхідно направити на санітарну обробку.

Невідкладні роботи на комунально-енергетичній мережі і спорудах проводять для забезпечення рятувальних робіт, підтримання життєдіяльності на об'єктах, що збереглися і швидкого відновлення важливих об'єктів і споруд.

Ці роботи спрямовані на запобігання затоплення приміщень і ділянок доріг, забезпечення водою, особливо для протипожежних потреб, тому вони виконуються разом із рятувальними роботами або передують їм.

Водопровідні мережі найбільше пошкоджуються в будівлях, що може призвести до затоплень місць де проводять рятувальні роботи, а тому їх необхідно відключити, або за допомогою рукавів відвести воду в сторону.

Локалізація і ліквідація аварій на комунально-енергетичній мережі і спорудах є складним завданням, для вирішення якого необхідні зусилля багатьох кваліфікованих спеціалістів і спеціальної техніки.

При руйнуванні водопровідних мереж найбільше пошкоджуються стояки в будинках і виробничих спорудах. Це може призвести до затоплення сховищ, підвалів або місць де проводять рятувальні роботи. Слід негайно відключити зруйновані ділянки труб, забивши отвори в трубах дерев'яними пробками або перекрити вентилі. У першу чергу відключають вентилі збоку насосної станції, яка живить водою, а потім вентилі, розташовані з іншого боку пошкодженої ділянки. Перекривати вентилі треба повільно, щоб гідравлічний удар при різкій зупинці не пошкодив інші ділянки водопроводу.

У штабі ЦЗ об'єкту повинна бути схема мережі водопостачання, колодязів, камер. Проводячи невідкладні роботи в колодязях, бригада повинна налічувати не менше трьох осіб. У колодязь дозволяється спускатись тільки одній особі із запобіжним поясом і спеціальною лампою.

Перед спуском у колодязь слід перевірити там загазованість бензиновою лампою. Якщо в колодязі є метан або сірководень, полум'я в лампі зменшується від присутності вуглекислоти, притухле полум'я збільшиться у разі наявності парів ефіру або бензину.

Звільнити колодязі від газів можна за допомогою вентилятора або компресора, або, якщо це неможливо, то слід працювати в ізолюючому протигазі.

Зруйнована газова мережа дуже небезпечна для проведення рятувальних робіт, тому її слід негайно відключити. Якщо на газопроводі утворився вогняний факел, то кран слід перекривати обережно і поступово, щоб полум'я не втягнулося в трубу. Потім мокрими ганчірками або піском збити полум'я, щоб воно не втягувалось в трубу, і вже тоді остаточно відключити пошкоджену ділянку.

Аварійні роботи на мережі електропостачання виконуються спеціалізованими підрозділами. Проте в осередку ураження формування сільсько- і лісогосподарських об'єктів можуть виконувати нескладні роботи, усуваючи пошкодження на електричній мережі під керівництвом інженера-електрика. Якщо будинок пошкоджений, то перш за все відмикають всі пошкоджені ділянки електромережі, а потім, при потребі і можливості відновлюють лінії, що йдуть у сховище і влаштовують тимчасове освітлення шляхів евакуації населення.

Для забезпечення живлення електроінструментів, електродвигунів, машин і механізмів, які застосовуються при проведені рятувальних робіт, для забезпечення електроенергією медичних установ, найбільш доцільно подавати електроенергію лініями, що збереглися, з невеликим обсягом відновлювальних робіт або тимчасовою кабельною мережею з живленням від джерел, що знаходяться поблизу.

Є споживачі електроенергії, від роботи яких певною мірою залежить успіх проведення рятувальних робіт. Це насосні водопровідні, водовідливні станції та інші. В окремих випадках може бути потреба проведення відновлювальних електроробіт для забезпечення важливих об'єктів, при тривалій зупинці яких можуть бути великі матеріальні втрати (інкубатори, птахофабрики та ін.).

Якщо неможливо за короткий час забезпечити електропостачання важливих споживачів шляхом відновлення існуючої електромережі, то можна і необхідно використовувати пересувні електростанції.

Щоб не допустити ураження електричним струмом, всі невідкладні роботи на мережі та об'єктах енергопостачання мають проводитись після повного знеструмлення і з суворим дотриманням правил техніки безпеки.

10.2.1. Знезараження (дезактивація, дегазація, дезинфекція)

Знезараження здійснюють у формі дезактивації, дегазації, дезінфекції.

а) Дезактивація – видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів, а також із продуктів харчування, фуражу, сировини і води.

Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При частковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають ганчір'ям, змоченим водою або дезактивуючими розчинами, миють щітками під сильним струменем води. До дезактивуючих речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися господарським милом.

Порядок проведення дезактивації

Дезактивація приміщень, техніки, обладнання полягає в змиві з поверхонь радіоактивних речовин водою або миючими розчинами.

При дезактивації приміщень радіоактивні речовини змивають сильним струменем води спочатку з даху, а потім зі стін, дверей, вікон.

У середні виробничих приміщень видаляють радіоактивний пил із стін струменем води або вологим відтиранням пилу зверху вниз.

Техніку дезактивують такими способами: обмітанням віниками, мітлами, щітками, змиванням радіоактивних речовин струменем води, обтиранням тампонами з ганчір'я, клоччя, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами; очищенням забруднених вузлів і агрегатів миючими засобами у миючих машинах.

Для дезактивації металевих, гумових, пластмасових, цегляних, бетонних і асфальтових поверхонь ефективне змивання струменем води під надмірним тиском біля 20 кПа з відстані 2-3 м. При такій обробці радіоактивність техніки знижується в 10-20 разів. Якщо додати у воду 0,15-0,3% миючих засобів (наприклад, СФ-2У) забрудненість зменшується в 20-50 разів.

Внутрішні поверхні техніки (кабін, капотів), інструмент, інвентар та інші невеликі за розміром предмети дезактивують обтиранням тампонами, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами.

Після проведення дезактивації проводять дозиметричний контроль з допомогою приладів радіаційної розвідки, зокрема, ДП-5А (В).

Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості – це дуже важкий і тривалий процес.

Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довелося проводити багаторазову обробку із застосуванням порошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоактивного пилу проводили зволоження, а також розбризкували з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка перешкоджала перенесенню радіоактивних речовин.

Дезактивуючі речовини

Основною дезактивуючою речовиною є вода, яку доповнюють миючими засобами (СФ-2У, "Темп", "Вихрь", "Новость" та ін.).

Для дезактивації техніки, ЗІЗ, предметів догляду за тваринами використовують спеціальні розчини: дезактивуючий розчин літній (ДЛ) – 0,3%-ний водний розчин ОП-7 або ОП-10 і 0,7%-ний розчин гексаметафосфату натрію, дезактивую

чий літній розчин кислий (ДЛК)-той же склад, але з добавкою 2% соляної кислоти і 0,1% інгібіторе корозії ПБ-5 (полімер бутаміну).

До дезактивуючого розчину зимового кислого входять ті ж самі компоненти, що і в розчин ДЛК, але замість гексаметафосфату натрію для зниження температури замерзання він містить хлористий кальцій і хлористий магній.

б) Дегазація та порядок її проведення

Дегазація – руйнування (нейтралізація) або видалення отруйних і хімічно- небезпечних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості.

Дегазація, як часткова так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хімічним (фізичним), механічним.

Хімічний спосіб полягає у дії на ОР нейтралізуючих або руйнуючих отруйних речовин, хімічних розчинів, внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки.

Механічний спосіб – це видалення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, знімають заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком).

Фізичні способи передбачають випаровування, поглинання отруйних і хімічнонебезпечних речовин різними матеріалами, руйнування вогнем і видалення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиняють.

Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараження ґрунту, снігу, зерна і т.д. на глибину проникнення отруйної або хімічнонебезпечної речовини та ізоляції його або засипають його ґрунтом, шлаком).

Території об'єктів дегазують хлорним вапном з розрахунку 1 кг на 1 м2 з наступним переорюванням і потім знову засипають хлорним вапном.

Приміщення дегазують 10-20%-ним хлорно-вапняним розчином (можна 5%-ним сірчано-натрієвим розчином). Замість хлорного вапна можна застосовувати гіпохлорид кальцію.

Металеві предмети дегазують обпалюванням, кип'ятінням протягом 2 годин у воді (з добавкою 1-2% лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).

Дерев'яні предмети дегазують хлорно-вапняною кашкою з наступним (через 1,5-2 год.) промиванням водою.

Речі і предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрювати 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних камерах (приміщеннях) при температурі 70-80°С.

Фураж, який заражений фосфорорганічними отруйними речовинами, обробляють розчином 4%-ного гідроокису натрію і 2%-ного пергідролю. Фураж залишають після обробки на 1-2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.

Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням.

Засоби індивідуального захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям. При зараженні майна фосфорорганічними речовинами дегазують вимочуванням у 2%-ному розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15°С протягом 1,5 годин. Шкіряні та інші вироби дегазують гарячим повітрям при температурі 70°С протягом 6 годин.

Після дегазації проводять хімічний контроль на залишкову зараженість.

Дегазуючі речовини

Дегазуючий порошок СФ2у – однорідний дрібний порошок кольору від кремового до темно-жовтого, добре розчиняється у воді.

Застосовують 0,3%-ий водний розчин СФ-2у. Може застосовуватися як дегазуючий розчин.

Дегазуючий розчин №1 – це 10%-ий розчин дихлораміна у дихлоретані, або 5%-ий розчин гексахлормеламіна у дихлоретані. Це окислюючі речовини.

Застосовуються для дегазації зброї і техніки, зараженої VX та іпритом.

Розчин готується безпосередньо перед приготуванням. Приготовлений розчин може зберігатися не більше 14 діб. Поява у розчині рясного осадку у вигляді пластівців свідчить про його непридатність для дегазації.

Дегазующий розчин №1 викликає корозію нефарбованих металевих поверхонь, частково розчиняє та змиває фарбу, викликає зіпсованність одягу, подразнює шкіру людини. Він є отруйним при потраплянні всередину організму і при вдиханні парів розчинника (дихлоретана).

Розчин №1 може також застосовуватися для дезінфекції.

Для дегазації місцевості та інженерних споруд використовують водні розчини дво-трьох основної солі гіпохлорида кальцію (ДТСГК).

ДТС ГК – це сума декількох речовин, до складу яких входять:

– гіпохлорид кальцію – 52%;

– гідрат окису кальцію – 24%;

– хлористий кальцій – 18%;

– вуглекислий кальцій – 10%.

ДТС ГК має сильну окислюючу властивість, а її розчини мають лужну реакцію.

Тому вона спроможна дегазувати VX, іприт і зарин.

Для дегазації зарина і зомана використовують лужні розчини, наприклад, дегазуючі розчини №2-ащ і №2-бщ.

Дегазуючі розчини №2-ащ і №2-бщ – водні розчини лужних речовин, які не замерзають до температури -35°С...-40°С.

Склад розчину №2-ащ: 2% отруйного натру, 5% моноетаноламіну, 93% аміачної води.

Склад розчину №2-бщ: 10% отруйного натру, 5% моноетаноламіну і 85% води.

Розчин №2-ащ має різкий запах аміаку, а розчин №2-бщ майже не має запаху.

Ці розчини викликають корозію алюмінієвих поверхонь, розчиняють та змивають фарбу, руйнують бавовняні, шкіряні і хутряні вироби; при потраплянні на шкіру людини викликають сильне роздратування. Вкрай небезпечне потрапляння розчинів в очі.

Для дегазації обмундирування і одягу використовують 2% розчин соди кальцінованої.

Забороняється сумісне зберігання дегазуючих розчинів №1 і №2ащ (№2бщ).

Основні способи дегазації одягу і взуття – провітрювання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові вироби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, пральний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно- аміачною сумішшю застосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри.

в) Дезінфекція та порядок її проведення

Дезінфекція – знищення хвороботворних мікроорганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах.

Проводиться двома способами – хімічним і фізичним. Хімічний спосіб – це застосування дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур.

Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3-5%-ним розчином фенолу (карболовою кислотою), 1-10%-ним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізолу – взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна – будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подається гаряче повітря, пароповітряна і пароформалінова суміші.

10.2.2. Санітарна обробка

Часткова санітарна обробка

Ще перебуваючи в зоні ураження або відразу після виходу з неї, потрібно здійснити часткову санітарну обробку, щоб видалити небезпечні речовини з відкритих ділянок шкіри, із взуття, одягу, протигаза.

При зараженні радіоактивними речовинами насамперед потрібно:

– обтрусити, вибити одяг;

– протерти вологою ганчіркою взуття;

– помити відкриті частини рук і шиї;

протерти лицьову частину протигаза і зняти його (чи респіратор, протипилову тканинну маску, ватно-марлеву пов'язку);

– вимити обличчя, прополоскати рот і горло.

Якщо води мало, відкриті ділянки тіла і протигаз протирають зволоженим тампоном, причому лише в одному напрямку. Взимку з цією метою можна використати незаражений сніг. Обробку проводять протягом першої години після зараження у самій зоні і повторюють після виходу з неї.

При зараженні краплиннорідкими ОР для часткової санітарної обробки застосовують індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8). Спочатку обробляють відкриті ділянки шкіри, а потім заражені частини одягу і взуття. Якщо немає ІПП, усе ретельно промивають теплою водою з милом.

При зараженні бактеріологічними засобами, не знімаючи протигаза (протипилової тканинної маски, ватно-марлевої пов'язки), обтрушують одяг, обмітають взуття, розчином з ІПП обробляють відкриті ділянки тіла. Якщо пакета немає, використовують дезінфікуючі розчини і воду з милом.

Часткова санітарна обробка не забезпечує повного знезараження і не гарантує людям захисту від ураження. Тому за найменшої можливості проводять повну санітарну обробку.

Повна санітарна обробка

При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теплою водою з милом і мочалкою, обов'язково міняють білизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунктах, у банях і душових павільйонах або на спеціальних майданчиках для миття і пунктах спеціальної обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ.

Пункти санітарної обробки мають три відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бути відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для санітарної обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять медичний огляд, дозиметричний контроль. Одяг, заражений радіоактивними речовинами вище допустимої норми, а також отруйними речовинами і бактеріальними засобами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу.

Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2-процентним розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруйними речовинами типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хімічної розвідки. Одержавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, руки. Температура води має бути 38-40° С.

При зараженні бактеріальними засобами перед входом у роздягальню одяг зрошують 0,5% розчином монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2-процентним розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і переходять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний медичний огляд і дозиметричний контроль. Якщо радіоактивне зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку.

У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) та одягається.

Якщо упорядкованого пункту санітарної обробки немає, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі.

Майданчики санітарної обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води копають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси