Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Геоекологічне обґрунтування проектування геотехсистем...Покупці земель сільськогосподарського призначенняПріоритетність земель сільськогосподарського призначенняТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД...Права і обов'язки власників і користувачів земель...Права та обов'язки суб'єктів при використанні земель...
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Оцінка і прогноз якості земель
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Землі сільськогосподарського призначення

Структура угідь і ґрунтового покриву

Площі сільськогосподарських земель в різних адміністративних областях України займають від 37 до 89 %. Всі області умовно поділяються на три групи за ступенем сільськогосподарської освоєності земель: І – <60 %, II – 61 80 % і III → 80 % (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Структура сільськогосподарських земель

Група земель

Область

Всього с.-г. земель від площі області

В Т.Ч., % від площі с.-г. земель

рілля

сіножат

пасовища

багаторічні насадження

І

Закарпатська

37

42

21

30

7

Івано-Франківська

47

65

12

20

3

Львівська

60

67

12

19

2

Волинська

54

64

15

20

1

Рівненська

47

71

13

14

2

Чернівецька

60

72

9

13

6

II

Житомирська

64

77

9

12

2

Чернігівська

68

71

14

14

1

Черкаська

75

88

4

6

2

Тернопільська

78

84

3

12

1

Полтавська

80

84

7

8

1

Вінницька

78

86

3

8

3

Хмельницька

78

81

8

8

3

Сумська

73

77

11

10

2

Луганська

73

73

3

22

2

Донецька

78

81

2

14

3

Київська

64

84

6

7

3

Харківська

79

81

5

12

2

III

Запорізька

89

85

4

9

2

Херсонська

82

90

1

8

2

Дніпропетровська

83

84

1

12

2

Одеська

83

80

2

14

4

Кіровоградська

86

87

1

11

1

Миколаївська

87

84

1

13

2

Сільськогосподарські землі, що використовуються для виробництва рослинної продукції, називаються сільськогосподарськими угіддями, основними з яких є: рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження.

Найбільші площі сільськогосподарських угідь знаходяться в степових областях, де також більшість з них розорані.

Про структуру грунтового покриву на сільгоспугіддях й орних землях дає уявлення табл. 1.2.

Таблиця 1.2.

Площі основних типів грунтів, ступінь їх розораності[1]

Назва грунтів

Площі

грунтів

Площі оранки

тис. га

%

тис. га

%

загальної

%

оранки

Дерново-підзолисті супіщані і глинисто-піщані

1573,0

3,5

1015,0

64,5

3,5

Дерново-підзолисті оглеєні

1916,9.

4,3

1140,7

59,5

3,6

Сірі лісові

7924,0

17,8

6719,1

84,8

21,3

Чорноземи типові на лесах

6272,2

14,1

5731,4

91,4

18,1

Чорноземи звичайні на лесах

10395,0

23,4

8760,0

84,3

27,7

Чорноземи південні переважно на лесах

6237,9

14,1

4662,4

74,7

14,8

Лучно-чорноземні переважно на лесах

1124,9

2,5

700,7

62,3

2,2

Темно-каштанові й каштанові на лесах

1489,9

3,4

1241,0

83,3

3,9

Лучні переважно на алювії

1936,1

4,4

663,0

34,2

2,1

Болотні, торфово-болотні і торфовища

2016,8

4,6

78,5

3,8

0,2

Солонці й осолоділі

537,8

1,2

256,1

47,6

0,9

Дернові

1627,1

3,7

396,3

24,4

1.3

Буроземні, дерново-буроземні

956,4

2,2

192,7

20,1

0,6

Коричневі гірські, гірсько-лучні

41,8

0,1

7,2

17,2

0,02

Виходи порід та зольники

311,0

0.7

21,6

6,9

0,1

Разом

44406

100

31586,3

71,7

100

З наведених даних видно, що в Україні домінують чорноземи звичайні (27,7 % загальної площі орних земель), сірі лісові грунти (21,3%) і чорноземи типові (18,1%), тобто потенційно родючі Грунти, придатні для вирощування багатьох сільськогосподарських культур і взагалі ведення ефективного сільськогосподарського виробництва.

Екологічна стійкість земельних ресурсів

Ступінь розораності земель характеризує їх екологічну стійкість. Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями, до яких відносять:

– сіножаті;

– пасовища;

– землі вкриті лісом, чагарником;

– болота.

Показник стійкості (ПС) відповідає відношенню площі умовно стабільних угідь до площі ріллі. Найбільш стійкими слід вважати земельні ресурси північних і західних областей України (ПС>0,7), а найбільш вразливими – південних і східних областей (ПС<0,3).

Природні ландшафти завжди характеризуються певним різноманіттям, зумовленим різними елементами рельєфу, строкатістю грунтового покриву і рослинності, яка, в свою чергу, істотно впливає на мікроклімат, що визначає спрямованість грунтоутворювального процесу. Через це, природний ландшафт – це яскравий приклад самодостатньої і саморегульованої відкритої термодинамічної системи з прямими і зворотніми зв'язками між елементами, сталість, спрямованість і швидкість розвитку якої детермінуються надходженням сонячної енергії і умовами зволоження. При сільськогосподарському освоєнні грубо порушується ця системність та закономірності розвитку ландшафтів. В Україні розорані величезні поля ("до обрію") і висівається на них один вид і навіть один сорт. Врожай на полях в десяток-сотню гектарів, при інших рівних умовах, у більшості випадків вищий, ніж на полях в сотні і тисячі гектарів.

Причина цього – порушення принципу гетерогенності екосистеми, що веде до дестабілізації ландшафтів, падіння продуктивності сільськогосподарського виробництва.

Одним з найбільш істотних дестабілізуючих факторів є рілля. При знищенні природної рослинності йде процес руйнування грунту внаслідок різкого збільшення прямого поглинання сонячної радіації, що призводить до "горіння" гумусу, погіршення його агрегуючої здатності. Відкритий грунт в сонячний день влітку на поверхні може нагрітися до 80 С і навіть вище. А це обумовлює не тільки підвищені втрати вологи на фізичне випаровування, а й загрозливе підвищення температури повітря, що не дає змоги досягти "точки роси" і відповідного формування дощів. Тобто проблема наднормативної розораності ландшафтів має не тільки суто місцевий характер, а й обумовлює погіршення макрокліматичних характеристик.

На разі в Україні має місце вкрай висока розораність території – понад 55%, а площа орних земель займає 80% від сільськогосподарських угідь. Такого становища немає в жодній розвиненій країні. При цьому, розораність степової зони перевищує 60%, а в таких областях як Кіровоградська і Запорізька вона відповідно складає 74 і 73%. За умов такої розораності загальної території немає підстав говорити про надійний протиерозійний захист грунтового покриву.

В літературі не має єдиної думки щодо оптимальної структури агроландшафтів і нормативних рівнів розораності території. За даними багатьох авторів у найбільш розвинених країнах площа ріллі не перевищує 20-35% від загальної території. Тільки в країнах з перехідною економікою цей показник дорівнює 45-55%, а по відношенню до сільськогосподарських угідь – 60-80%.

На думку фахівців ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" рілля в структурі агроландшафтів повинна становити 60%, природні угіддя – 12,5, лісовкриті площі – 16%. Як показали попередні дослідження Інституту землеробства НА АН України в оптимізованих за структурою угідь сільськогосподарських ландшафтах залежно від грунтово-кліматичної зони на орні землі має припадати 50-60%. Решту земель (40-50%) необхідно відвести під природні біоценози (природні кормові угіддя, лісові насадження тощо). Фахівці, які вивчали стан сільськогосподарського землекористування у басейні річки Дніпро, вважають, що загалом сільськогосподарська освоєність території може складати 64, а розораність – 49%.

За розрахунками інститутів Національної академії аграрних наук України в нашій країні необхідно зменшити площу ріллі (станом на 1.01.1999 р.) на 10 млн. га, щоб знизити рівень розораності території до 40%, розширити площу лісів, полезахисних лісових смуг, природних кормових угідь, рекреаційних площ тощо. При цьому співвідношення екологічно небезпечних угідь (рілля, сади, виноградники тощо) до екологічно сталих (ліси, природні кормові угіддя) не може перевищувати одиниці.

Наведені дані розглядаються лише у якості орієнтирів. Фактичне скорочення ріллі на конкретній території і визначення напряму подальшого використання цих земель виконується лише на підставі опрацьованого проекту землеустрою, де кількісно обгрунтовано не тільки питання оптимізації співвідношення земельних угідь, а і не менш важливе питання розміру і геометрії робочих ділянок (полів), що в кінцевому результаті визначає успіх в справі охорони грунтів від ерозії.

Точність визначення оптимального співвідношення вказаних угідь буде тим вищою, чим воно ближче до забезпечення екологічної стабільності природного ландшафту. Найстійкішими екологоландшафтні структури будуть тоді, коли антропогенні процеси не порушуватимуть природних процесів відтворення.

За методичними рекомендаціями, що вийшли у 2000 році за редакцією академіка В.Ф. Сайка і мають офіційний характер, зменшення площі орних земель в областях, районах та в окремих господарствах повинно здійснюватись з урахуванням екологічних і економічних чинників. Відповідно до цього вилученню орних земель і переведенню в інші категорії угідь підлягають такі землі:

а) рілля на схилах крутістю 3 і більше градусів (біля 3,7 млн. га, табл. 1.3);

Таблиця 1.3

Переведення ріллі у природні кормові угіддя та заліснення, тис. га

Природно- кліматичні зони

Еродовані

схили, 30 і більше

Малопродуктивні землі

Водоохоронна зона

Засолені землі

Інші

Всього

% до землі в обробітку

СТЕП

1517,5

1165,4

477,2

326,4

660,2

4146,7

26,6

ЛІСОСТЕП

1715,6

584,2

354,0

37,5

399,2

3090,5

25,8

ПОЛІССЯ

461,0

430,2

206,2

25,6

269,2

1392,2

26,2

Всього по УКРАЇНІ

3694,1

2179,8

1037,4

389,5

1328,

6

8629,4

26,3

б) малопродуктивні землі, ведення землеробства на яких економічно невигідно – матеріальні та енергетичні затрати перевищують вартість продукції (орієнтовна площа – понад 2 млн. га);

в) раніше розорані землі гідрографічної мережі (біля 1 млн. га);

г) землі, безпосередньо розташовані біля тваринницьких комплексів і навколо населених пунктів незалежно від їхньої якості (1,6 млн. га) – для створення сінокосів та пасовищ;

д) забруднені радіонуклідами і важкими металами грунти (понад 50 тис. га).

Найпоширеніші грунти в цих групах земель:

1. Борові піски, дернові, дерново-прихованопідзолисті та слабопідзолисті на давньоалювіальних і сучасних річкових відкладеннях.

2. Комплекси із солонцями, солончаками, сильносолонцюватими і солончакуватими, частка яких серед фонових грунтів перевищує 20%.

3. Кам'янисті завалунені грунти.

4. Дернові, лучні, болотні та торфові грунти заплав.

5. Немеліоровані, сильноглейові та поверхнево оглеєні ґрунти, на яких неможливо дотримуватись оптимальних строків проведення технологічних операцій по вирощуванню сільськогосподарських культур.

6. Будь-які грунти на схилах із вказаною крутизною і навколо тваринницьких комплексів та населених пунктів, виходячи з наявного і перспективного поголів'я худоби.

Після такої трансформації сільськогосподарських угідь в Україні в інтенсивному обробітку залишається 24,2 млн. га найпродуктивніших земель, частка ріллі в їх структурі становитиме біля 58% – найвища в Європі (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Сільськогосподарське використання земельного фонду України[2], тис. га

Природно-кліматичні зони

Всього землі

у тому числі сільськогосподарські угідді

з них ріллі

Розораність, %

Переводиться у природні кормові угіддя і заліснення

Залишається в ріллі в усіх категоріях господарств

Розораність, %

СТЕП

25019,8

19159,9

15575,3

81,3

4146,8

11428,5

60

ЛІСОСТЕП

20291,4

14580,2

11961,6

82,0

3090,5

8871,1

60,8

ПОЛІССЯ

15043,6

8086,4

5320,6

65,8

1392,2

3928,4

48,6

Всього по УКРАЇНІ

60354,8

41826,5

32857,5

78,5

8629,4

24228,1

57,9

На цій ріллі через технології вирощування сільськогосподарських культур необхідно сконцентрувати наявні енергетичні та матеріальні ресурси для виробництва необхідної кількості якісної продукції.

Можна вважати оптимальним, коли відношення дестабілізуючих чинників (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. До цього розрахунку не належать урбанізовані та техногенно змінені території. Це означає, що розораність загальної території України не може перевищувати 40%, а частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 50% (тобто у майбутньому доведеться ще дещо скоротити площу ріллі у порівнянні з даними таблиці 1.3).

Провідні західноєвропейські держави мають ще меншу розораність ніж планується в нашій країні, і при цьому в них виникає необхідність у штучних заходах щодо зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва.

Отже, за рахунок виведення з обробітку середньо- та сильно еродованих ґрунтів, інших малопродуктивних та деградованих земель є можливість без зниження продуктивності агроекосистем, суттєво покращити структуру агроландшафту, підсилити процеси саморегуляції і активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Корекція структури сільськогосподарських ландшафтів в бік зменшення їх розораності, насамперед за рахунок деградованих земель, буде сприяти не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору і калію, але і суттєвому покращенню водного балансу території, здешевленню ґрунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, в т.ч. фермерських господарств, повинно здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту, в т.ч. малих річок, струмків, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас різних типів), польової гідрографічної сітки, природних та штучно створених водостоків, місць відтворення дикої флори і фауни.

Принципово важливим є не тільки визначення оптимального співвідношення угідь, але й визначення мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні .ділянок з природною рослинністю можливо при їх загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при необгрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умов, що ними займаються значно більші площі в агроландшафтах.

Таким чином, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливі завдання:

– визначення оптимального співвідношення угідь;

– встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю;

– планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.

З метою створення ґрунтоводоохоронних агроландшафтів високого ступеню саморегуляції з мінімальними затратами енергії і ресурсів необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб'єкту землекористування, в т.ч. і при паюванні в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту, як основи сталого розвитку агросфери і покращення якості життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах належать:

– оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнту використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;

– захист грунтів від деградації, збереження і відтворення їх корисних властивостей;

– створення життєвого простору для дикої флори і фауни;

– підтримання біорізноманіття, в т.ч. шляхом збереження генофонду запилювачів та ентомофагів.

До екологічно нестійких чинників належать:

– висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, в т.ч. водозборів малих річок;

– створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;

– ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

– розораність примережевих схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водотоків і залугованих улоговин;

– забрудненість грунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками пестицидів і синтетичних мінеральних добрив;

– негативний баланс органічної речовини та біогенних елементів в агроекосистемах.

У першому наближенні, якщо прийняти територію частини ландшафту, яка задіяна в сільськогосподарському виробництві, за ціле, то вона розподіляється на 2 частини: дестабілізуюча ландшафтну ситуацію (рілля) і стабілізуюча (сіножаті й пасовища). Рілля в цьому випадку не повинна займати більше половини сільськогосподарських угідь, тобто гранично допустиме співвідношення між дестабілізуючими і стабілізуючими територіями складає 1:1.

Для агроекологічної оцінки структури земельних угідь конкретного землекористування використовують такі показники:

1. Рівень розораності території землекористування.

2. Рівень сільськогосподарської освоєності території.

3. Рівень розораності сільськогосподарських угідь. .

4. Співвідношення еколога дестабілізуючих сільськогосподарських угідь (рілля) до еколога стабілізуючих.

5. Коефіцієнт екологічної стабільності сільськогосподарських угідь і території землекористування.

6. Коефіцієнт антропогенного . навантаження на земельні ресурси.

7. Площі орних земель для оптимізації структури земельних угідь (з врахуванням коефіцієнта екологічної , стабільності землекористування).

8. Індекс екологічної невідповідності використання орних земель і перевищення допустимої розораності території.

• Рівень розораності території визначається як співвідношення площі ріллі (відповідно до або після проекту) і загальної площі території землекористування помножене на 100%.

• Рівень сільськогосподарської освоєності території визначається як співвідношення площі сільськогосподарських угідь і загальної площі території землекористування помножене на 100%.

• Рівень розораності сільськогосподарських угідь визначається як співвідношення площі ріллі і площі сільськогосподарських угідь помножене на 100%.

• Співвідношення еколого дестабілізуючих сільськогосподарських угідь до еколого стабілізуючих визначається шляхом ділення площі ріллі на сумарну площу багаторічних насаджень, сінокосів, пасовищ та перелогів.

• Коефіцієнт екологічної стабільності сільськогосподарських угідь і території землекористування визначається за формулою 1.1:

(1.1)

де:

коефіцієнт екологічної стабільності сільськогосподарських угідь або території землекористування;

– коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду (табл. 1.5);

площа і-го виду угідь;

– коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу ( для стабільних територій,для нестабільних територій).

За аналогічною формулою можна визначити коефіцієнт екологічного впливу сільськогосподарських угідь або землекористування в цілому на прилеглі території (). Коефіцієнти екологічної стабільності певного угіддя і екологічного впливу окремих угідь на прилеглі території приведені в таблиці 1.5.

Якщо отримане значення:

0,33 і менше – землекористування є екологічно нестабільним;

– 0,34-0,50землекористування стабільно нестійке;

– 0,51-0,66 – землекористування переходить в межі середньої стабільності;

– 0,67 і більше – землекористування екологічно стабільне.

Таблиця 1.5

Показники екологічних властивостей земельних угідь

№ п/п

Назва угідь

Коефіцієнт екологічної стабільності угіддя, К1

Коефіцієнт екологічного впливу угіддя на прилеглі території, К2

1

Забудована територія і дороги

0,00

1,27

2

Рілля

0,14

0,87

3

Виноградники

0,29

1,47

4

Лісосмуги

0,38

2,29

5

Фруктові сади, чагарники

0,43

1.47

6

Городи

0,50

1,59

7

Сіножаті

0,62

1.71

8

Пасовища

0,68

1,71

9

Ставки і болота природного походження

0,79

2,93

10

Ліси природного походження

1,00

2,29

• Коефіцієнт антропогенного навантаження на земельні ресурси визначається за формулою 1.2:

(1.2)

де:

коефіцієнт антропогенного навантаження на земельні

ресурси:

бал впливу угіддя і-го виду на територій (табл. 1.6);

площа і-го виду угідь. ,

• Площі орних земель, які необхідно вивести з інтенсивного використання для оптимізації структури земельних угідь (з врахуванням коефіцієнта екологічної стабільності землекористування), пропонується визначати за формулою 1.3:

(1.3)

де:

оптимальна площа ріллі, га;

– сума добутків коефіцієнта екологічної стабільності угіддя і-го виду на площу угіддя і-го виду;

– добуток коефіцієнта екологічної стабільності ріллі на площу ріллі;

0,51 – коефіцієнт екологічної стабільності, який характеризує територію або землекористування середньої стабільності.

Таблиця 1.6

Показники антропогенного навантаження окремих угідь на землекористування

п/п

Види землекористування (угідь)

Оцінка в балах

1

Землі промисловості, транспорту, населені пункти

5

2

Орні землі, багаторічні насадження

4

3

Природні кормові угіддя, залужені балки

3

4

Лісосмуги, чагарники, ліси, болота, під водою

2

5

Мікрозаловідники

1

• Індекс екологічної невідповідності () використання орних земель:

(1.4)

де:

індекс екологічної невідповідності використання орних

земель;

–загальна (облікова) площа ріллі;

О – площа орнопридатних земель.

Площа орнопридатних земель (О) визначається за формулою 1.5:

(1.5)

де:

О – площа орнопридатних земель,

Зо –загальна (облікова) площа ріллі;

Д – площа деградованих і малопродуктивних орних земель;

Н – площа ґрунтів, які при інтенсивному використанні схильні до деградації.

Перевищення допустимої розораності території визначається за формулою 1.6:

(1.6)

де:

П – перевищення допустимої розораності території, %;

– індекс екологічної невідповідності використання орних земель.

Приклад розрахунку основних агроекологічних показників структури земельних угідь наведено в додатках до розділу 1.

Родючість ґрунтів (див. розділ 2).

Родючість грунтів розглядається як інтегральний показник якості земель сільськогосподарського призначення. Основні параметри родючості грунтів України представлені в таблиці 1.7.

Продуктивність орних земель

Найбільш інформативним критерієм стану сільськогосподарських угідь є їх продуктивність, яка визначається урожайністю культур, що вирощуються у сівозмінах на орних землях, продуктивністю сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень.

Найвища продуктивність ріллі відносно озимої пшениці за період 1981-1985 pp. (найбільш стабільний період з хімізації землеробства та агротехніки) відмічена в Центральному Лісостепу. "Пшеничний пояс" обмежується з півночі лінією Львів-Київ-Суми, з півдня – Чернівці-Полтава, де врожайність сягає 40-49 ц/га. Далі на південь продуктивність агроценозів знижується до 32 ц/га, за винятком Донецької області (32-40 ц/га). В Поліссі продуктивність Грунтів відносно озимої пшениці становить лише 25-18 ц/га.

Таблиця 1.7

Якісна характеристика грунтового покриву сільськогосподарських земель України (% від площі сільськогосподарських угідь)

Ґрунти

Г ранул о метричний склад

Еродованість

Внд

Змиті

Дефльовані

Оглеенність

засоленість і солонцюватість

поверхнева

грунтова

піщані

глинисто-піщані

супіщані

легко-суглинкові

середньо-суглинкові

важко-суглинкові

глинисті

слабо

середньо

сильно

слабо

середньо

сильно

глеюваті

глеюваті

глейові

глеюваті

глейові

солонцюваті

солонцюваті і засолені

солонцюваті у сомплексі з солонцями

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

Дерново-підзолисті

7,6

29,9

48,2

11,7

1,7

0,9

1.8

0,9

0,4

0.6

6,1

1,1

26,2

32,5

Дернові

2,8

14,7

24,9

31,4

18,3

7,8

0,1

0,6

23,3

76,1

Сірі лісові

0,1

0,2

16,8

42,9

34,0

6,0

19,7

8,8

3,2

11,5

3,9

1,6

Темно-сірі лісові

0,1

4,7

39,0

31,4

24,2

0,6

18,8

8,5

2.6

0,8

0.1

19,3

2,9

Чорноземи опідзолені

0,1

2,0

26,7

35,6

35,6

0,1

26,8

11,1

3,6

Чорноземи типові

0,4

25,0

40,4

34,1

0,1

21,3

6.1

1.9

Чорноземи звичайні

0,1

1,0

6.5

88,5

3,9

40,4

11.1

3.8

1.0

0,7

5,3.

0,1

Чорноземи південні

2.2

10,5

84,4

3.0

18,5

5,5

1,5

4.6

1,4

15,2

0,1

Чорноземно-лучні

0,7

8,0

8,6

78,8

3,9

7,9

2,0

4,2

0,5

80,9

19,0

Темно-каштанові

солонцюваті

2,0

8,2

18,3

67,5

4,0

5,2

2,1

9,7

90,3

Каштанові солонцюваті

10,0

90,0

35,0

6,4

Лучно-чорноземні

0,2

2,1

36,8

31,9

28,2

0,8

Лучно-каштанові

0,3

3,2

87,1

9,7

Лучні

0,1

0,6

4.6

32,0

23,4

34,6

4,7

8.2

30,0

Торфово-болотні і торфовища

8,9

3,1

Солонці лучно-степові

0,1

0,5

12,8

14,8

39,1

32,7

Солончаки

0,5

1,9

зд

5,6

4,5

65,3

19,1

Мочаристі

0.5

1.4

6,8

63,1

27,2

Буроземи кислі

3,6

35,4

45,9

11.9

3,2

15,5

12,7

Висока продуктивність ріллі відносно зерна кукурудзи (60- 69 ц/га) має місце в областях західної України, частково в Вінницькій, Київській та Черкаській областях, далі на схід та південь урожаї зменшуються до 27-38 ц/га.

Територія з відносно високою продуктивністю грунтів щодо соняшника (19-23 ц/га) обмежена з півдня лінією Кіровоград-Запоріжжя, з півночі – Чернівці-Харків, далі на північ та південь продуктивність знижується до 12-15 ц/га.

Найвища продуктивність ріллі відносно картоплі (200 ц/га) відмічена в Поліссі (Волинська, Рівненська, Чернігівська області), далі на схід та південь продуктивність знижується до 76-115 ц/га.

У Західному Лісостепу найвища продуктивність ріллі відносно цукрових буряків (367-417 ц/га), далі на схід продуктивність ріллі набагато нижча (183-245), але в Автономній Республіці Крим знову зростає.

Продуктивність кормових угідь

Угіддя кормового призначення на відміну від орних земель слід розглядати як екосистеми, продуктивність яких визначається зональними і регіональними особливостями їх розвитку.

На території України виділено 19 типів екосистем кормового призначення з урахуванням типів природних кормових угідь, домінуючої рослинності, типів ґрунтів, геоморфологічних та кліматичних особливостей територій (табл. 1.8 і 1.9).

Таблиця 1.8

Продуктивність екосистем кормового призначення[3]

Область

Типи екосистем

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

Волинська

12

26

7

17

11

3

8

Рівненська

12

26

7

17

11

3

Львівська

12

26

17

11

19

17

8

Житомирська

12

26

7

17

11

8

Київська

12

26

7

17

11

3

8

Сумська

12

26

7

17

11

3

8

Чернігівська

12

26

7

17

11

3

8

Закарпатська

32

19

17

Івало-

Фрнпківськя

32

19

17

Чернівецька

17

32

19

17

Вінницька

7

17

3

Тернопільська

11

Хмельницька

7

17

11

3

Черкаська

7

17

11

3

Кіровоградська

7

17

Полтавська

7

17

11

3

Харківська

7

17

11

3

Луганська

7

5

13

3

4

17

3

Донецька

7

5

13

3

4

3

17

Дніпропетровська

7

17

11

3

Запорізька

7

4

17

11

Одеська

7

4

17

11

Миколаївська

7

5

13

4

3

17

5

Херсонська

7

5

13

3

17

5

3

Встановлено, що продуктивність кожного типу екосистем (виражена через урожай сіна, ц/га) практично азональна і може залежати лише від погодних особливостей року.

Таблиця 1.9

Типи екосистем кормового призначення України

Код

Характеристика

1

Природні лучні фітоценози на дерново-підзолистих грунтах моренно- зандрових ландшафтів Полісся

2

Кормові агроцеиози у складі сільськогосподарських земель на місці тих же ландшафтів

3

Природні лучно-степові ковилово-типчаково-різнотравні та різнотравні фітоценози на типових чорноземах та інших грунтах Східноєвропейських Лісостепових ландшафтів з лесовими породами – переважно у заповідниках, заказниках та деяких господарствах поза сівозмінами

4

Кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на місці колишніх лучно-степових екосистем в межах ландшафтів

5

Природні типово степові різнотравно-типчаково-ковилові фітоценози на чорноземних грунтах Східноєвропейських степових ландшафтів – заповідники, заказники та фрагменти поза сівозмінами в деяких господарствах

6

Кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на місці цих же, але розораних ландшафтів

7

Кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на кам'янистих землях Донецького Кряжу та інших регіонів України, включаючи Кримське передгір'я

8

Те саме на місці степів

9

Сухостепові (напівпустельні) полиново-типчаково-ковилові та полиново- злакові фітоценози на каштанових та темно-каштанових солонцюватих грунтах в комплексі з солонцями та солончаками лесових рівнин Причорномор'я та Приазов'я

10

Заплавні фітоценози, в т.ч. у поєднанні з лісовими, чагарниковими, болотними ценозами та сільськогосподарськими землями з алювіальними грунтами центральної, прируслової, притерасної заплави, в т.ч. кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на меліорованих заплавних та інших землях

11

Різнотравно-злакові фітоценози подових, западинних та блюдцеподібних ландшафтів з галогенними грунтами, а також кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на їх місці

12

Галофільні та лучно-галофільні кормові ценози на солончакових, солонцюватих та інших грунтах Присивашшя тощо

13

Болотні екосистеми, місцями поєднані з лісами, чагарниками та луками на торфовищах Полісся та Лісостепу, в т.ч. кормові агроценози у складі сільськогосподарських земель на осушених болотах

14

Терасові трав'янисті фітоценози та їх комплекси з піщано-степовими та лісовими (дубовими, березовими, вільховими та сосновими) ценозами різних ландшафтних зон

15

Лучні фітоценози заплавних ландшафтів Закарпатської низовини

16

Субальпійські фітоценози Карпатських полонин з дерново-буроземними торфо-лучними та гірсько-лучними щебенистими грунтами

17

Трав'янисті фітоценози на алювіальних ґрунтах гірсько-заплавних ландшафтів

18

Лісові та чагарникові фітоценози кормового призначення різних ландшафтних зон (липові, березові, кленові, ясеневі, вербові, соснові тощо)

19

Заплавні екосистеми кормового призначення, загублені при затопленні водами штучних водосховищ на рівнинних ріках (Дніпро, Сів. Донець, Оскол тощо) та під мілководдями

Кормові угіддя найчастіше розташовані на заплавних землях, а саме в межах долин великих і малих річок, на лучних терасах. Ці землі через особливості місцерозташування виконують специфічні біосферні функції. Ландшафт заплави, чітко означений стержнем – річкою, з його деревами, чагарниками, озерами, старорічищами, болотами, торфовищами являє собою класичний геохімічний бар'єр, на якому затримуються та очищуються стоки, щр попадають сюди з плакорів та водорозділів. Цим самим заплава виконує і специфічну санітарно-гігієнічну та водорегулюючу функції.

Заплава на сьогодні залишається одним з останніх резерватів природної флори і фауни з їх величезним і до кінця не розпізнаним біопотенціалом. Майже половина представників природної флори сконцентровані саме в заплавах малих та середніх , річок; тут є рідкісні, реліктові, зникаючі,, лікарські, кормові, медоносні та інші рослини. В заплавах розташовані улюблені місця відпочинку, мисливські та рибальські угіддя. Заплавні торфовища Полісся до їх осушення відігравали глобальну біосферну роль цоглинувачів діоксиду вуглецю та акумуляторів вологи, яка використовувалась великими річками. Велика і фітотерапевтична функція торфовищ, боліт, луків.

Отже, зважаючи на перелічені вище біосферні та екосоціальні функції заплавних земель, кормових екосистем, значимість їх для суспільства не може визначатися лише економічними критеріями. Крім того, суспільство має корінним чином змінити свій погляд на використання таких угідь, звільнитися від пануючої впродовж останніх десятиріч трансформативної тенденції, яка ввійшла в явну суперечність з проблемою збереження і відтворення природи.

Бальна оцінка земель

Оцінка Грунтів (бонітування) має велике значення для порівняння їх якості та продуктивності. В Україні було проведено бонітування грунтів спочатку за багаторічними даними врожайності сільськогосподарських культур, а в 1993-1995 pp. -- за природними властивостями грунтів. Часткова оцінка грунтів була проведена за врожайністю зернових культур і цукрових буряків, а бали загальної оцінки встановлювались за показниками продуктивності всіх культур, які перераховувались в зернові одиниці.

Бальна оцінка грунтів за врожайністю сільськогосподарських культур використовувалась для планування виробництва сільгосппродукції, аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств тощо. Ця оцінка зазнала критики, тому що не враховувала природних властивостей грунтів і наближалась до економічної оцінки земель. У зв'язку з цим фахівцями ННЦ "ІГА ім. О.Н.Соколовського" НА АН України була розроблена Методика оцінки грунтів за їх властивостями. Бралися до уваги такі показники:

– вміст гумусу і фізичної глини в орному шарі;

– глибина гумусового горизонту;

– глибина залягання глеєвих горизонтів;

– індекс агрофізичного стану.

Розрахунок балів бонітетів грунтів проводили спочатку на підставі окремих властивостей, а потім розраховували загальну його величину за всіма властивостями з урахуванням частки впливу окремих показників на урожай культури. Для врахування впливу на родючість Грунтів солонцюватості, засолення, скелетності, кислотності1 та • оглеєння в бали бонітетів вводяться попередньо розроблені поправочні коефіцієнти.

Найбільш високу оцінку (48...55 балів) одержали грунти Черкаської, Кіровоградської, Одеської, Харківської та Донецької областей, що, як виявилось, не завжди відповідає величині їх фактичної продуктивності. Це свідчить про те, що в цілому перспективна методика оцінки ґрунтів за властивостями потребує доопрацювання.

  • [1] За Носко Б.С., Прістер Б.С.. Лобода М.В. та ін., 1994
  • [2] За даними В.Ф. Сайка, 2000
  • [3] Див. "Типи екосистем кормового призначення", табл. 1.9.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси