Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Бухгалтерський облік поліпшення основних засобів і підтримання їх у...Показники використання основного капіталу підприємства та напрями...Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері...Оцінювання та основні напрями поліпшення використання оборотних фондівОблік витрат на поліпшення та підтримку основних засобів і...Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стануСтан соціального партнерства в Україні та основні напрями його...Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених...Основні напрями статистичного вивчення фінансових результатів і...Шляхи поліпшення стану навколишнього середовища в Україні
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Оцінка і прогноз якості земель
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні напрями поліпшення стану земель

Раціональне використання земель – це одна з основних проблем, від вирішення якої залежить майбутнє людства, – писав видатний французький вчений Ж. Дорст (1968). Точність і ємність цього вислову безперечна, до нього можна лише додати слова відомої української вченої О.С. Мігунової (1993): "Природа єдина. Тому і система її збереження, покращання і використання повинна бути єдиною". Так, саме комплексний, системний підхід до оцінки стану земельних ресурсів, дасть можливість не тільки констатувати сучасний стан і прогнозувати характер змін, але й знайти найбільш адекватні засоби реагування, розробити дійсно природоохоронну стратегію раціонального використання земель.

Раціональним вважають економічно доцільне і екологічно безпечне використання земель. Виходячи з викладеної вище інформації про стан земельних ресурсів та нормативів його оцінки, основні вимоги до раціонального землекористування такі:

– впровадження оптимального співвідношення земельних угідь;

– максимальне врахування потреб у земельних ресурсах всіх галузей національного господарства;

– підтримка заходів, спрямованих на збереження самовідновлювальних та екологоутворюючих функцій всіх елементів екосистем;

– регулювання антропогенного навантаження на земельні ресурси та недопущення перевищення межі екологічної вразливості;

– перебудова свідомості суспільства: перехід від антропоцентричної політики природокористування до екоцентричної.

Раціональне сільськогосподарське землекористування не можливе без поліпшення якості грунтів (формування агроземів), яке передбачає збагачення органічною речовиною, інтенсифікацію гумусоутворення, збільшення потужності гумусованих горизонтів. В умовах обвального зменшення виробництва органічних і вкрай низького застосування мінеральних добрив вочевидь мова може йти лише про просте відтворення родючості грунту. Досягнення цього завдання є можливим за норм добрив, що компенсують винос, і агротехнічних заходів, які поліпшують умови росту і розвитку рослин. Оскільки матеріальним носієм родючості грунту є гумус, то зрозуміло, що агротехнічні заходи повинні спрямовуватись, з одного боку, на збільшення надходження до грунту органічних решток, з іншого – на зменшення мінералізації гумусу ґрунту і поліпшення умов гуміфікації рослинних решток.

Зменшення втрат гумусу, стабілізації його вмісту можна досягти шляхом застосування комплексу заходів, а саме: внесення органічних і мінеральних Добрив у рекомендованих нормах, висіву багаторічних трав, загортання в грунт післяжнивних решток, мінімалізацїї обробітку грунту, створення оптимального співвідношення культур у сівозмінах для поповнення ґрунту органічними речовинами і посилення процесу гуміфікації, застосування меліорантів (вапна, дефекату, гіпсу та ін.), які сприяють закріпленню гумусу на поверхні мінеральних часток грунту.

Загальною принциповою настановою є наступне положення: для накопичення в грунтах гумусу недостатньо привнести у грунт додаткову кількість органічної речовини, будь-тο у формі рослинних решток,' гною, чи інших органічних матеріалів. Одночасно з внесенням треба створити умови, що забезпечують можливо повну гуміфікацію органічних сполук.

Таким чином, основні положення оновлених підходів до управління родючістю грунту в сучасних умовах зводяться до наступного:

– застосування добрив (як органічних, так і мінеральних) у кількостях, які компенсують винесення поживних речовин сільськогосподарськими культурами;

– збільшення надходження до грунту органічних речовин за• рахунок побічної продукції;

– впровадження у виробництво грунтоохоронних сівозмін з оптимальним співвідношенням культур, а також за рахунок розширення площ під багаторічними травами;

– загортання у грунт основної маси післяжнивних решток;

– створення умов для більш ефективної гуміфікації органічних матеріалів, що надходять до грунту через застосування відповідних агротехнічних і агрохімічних заходів.

Серед заходів, спрямованих на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, найважливіше значення мають рослинні рештки і органічні добрива. Вагомим доповненням гумусового балансу є надходження до грунту органічних речовин з корінням і післяжнивними рештками польових культур. Маса рослинних решток абсолютно збільшується з підвищенням врожайності, але на одиницю врожаю, навпаки, зменшується.

Польові культури за впливом на рівень гумусного стану грунту можна поділити на три групи: багаторічні трави; однорічні зернові та зернобобові рослини; однорічні просапні культури. Позитивний вплив першої групи рослин залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня врожаю, сорту й густоти рослин. Коренева маса багаторічних трав у перший рік використання (на другий рік Життя) у 1,5 рази, а на другий рік – у 2 рази перевищує масу коріння й стерні однорічних зернових культур. Значно меншу масу рослинних решток залишає в грунті друга група рослин, причому озимі зернові більше, ніж ярі й зернобобові, які забезпечують надходження до грунту лише 15-30 ц/га решток. Третя група рослин залишає в грунті найменшу масу рослинних решток. Просапні культури характеризуються більшим виносом поживних речовин і вимогливіші до рівня гумусованості й родючості грушу. Втрати гумусу під просапними культурами у 2 рази більші порівняно з культурами суцільного висіву.

Культури і технології їх вирощування зумовлюють характер, напрям і темпи перетворення органічної речовини. Так, культурам суцільного висіву притаманне найменше значення фактору мінералізації. Просапні залишають у полі мало рослинних решток і покривають свої потреби в азоті головним чином за рахунок гумусу. Наприклад, під картоплею за беззмінного її вирощування фактор мінералізації на 32% вищий, ніж за беззмінного вирощу вання жита.

Різні типи сівозмін з неоднаковим співвідношенням сільськогосподарських культур по-різному впливають на баланс органічної речовини грунту. Так, у травопільній сівозміні Полтавської дослідної станції, де з 9 полів 2 займали бобово- злаковими травами (конюшина + тимофіївка), а культури суцільного висіву розмістили на 45% площі, просапні культури – 33%, зрівноважений баланс гумусу став можливий навіть без внесення добрив. Одночасно в просапній сівозміні (чорний пар – озима пшениця – цукрові буряки – кукурудза на зерно – ячмінь – кукурудза на зелений корм – озима пшениця) відбувається зменшення гумусу як на контролі, так і у варіанті з добривами.

Насичення сівозмін просапними культурами (цукрові буряки, кукурудза) з одночасним зменшенням площ під бобовими посилює процеси мінералізації гумусу. Встановлено, що за умов збільшення просапних культур у структурі посівних площ на 10% щорічні втрати гумусу зростають на 0,2-0,4 т/га. У сівозмінах з травами й проміжними посівами однорічних культур і сидератів бездефіцитного балансу гумусу можна досягти за внесення значно менших норм органічних добрив, а в зернотравопільних і кормових сівозмінах, де частка трав становить понад 40%, навіть без додаткового їх внесення.

Отже, до заходів, що дають можливість збільшити надходження органічних речовин до грунту, належать розширення посівів багаторічних трав, особливо бобових, вирощування проміжних культур і сидератів, заміна чистих парів зайнятими. За умов використання сидератів коефіцієнт гуміфікації наближається до нуля, але при цьому не розкладається органічна речовина грунту.

Особливого значення в комплексі заходів, які забезпечують відновлення втрат гумусу, набувають добрива. Внесення мінеральних добрив, залежно від структури посівних площ, більшою або меншою мірою зрівноважує вміст гумусу або навіть збільшує його кількість. Механізм дії цього явища подвійний: збільшення гумусу відбувається внаслідок зростання біомаси післяжнивних решток і коріння під впливом поживних речовин добрив, а також за рахунок азоту, що стимулює новоутворення гумусових речовин.

За розкладу кореневих та післяжнивних решток зернових культур у зв'язку з відносно низьким вмістом у їх складі азоту процеси мінералізації переважають над процесами гуміфікації, оскільки безазотисті гумусові сполуки нестійкі і досить швидко мінералізуються; Тому у сівозмінах (з переважанням зернових культур і суцільного посіву) в умовах більшого надходження рослинних решток порівняно з просапною сівозміною підвищення норм азоту сприяє більшому виходу новоутвореного гумусу.

При загортанні соломи у ґрунт перевагу слід віддавати аміачним, а не нітратним формам добрив. Досліди свідчать, що аміачні форми швидше і довше закріплюються в грунті. Про позитивну дію аміачних форм добрив на гумусний стан грунтів свідчить довготривалий досліді проведений на Граківському дослідному полі, де на їх фоні відмічалось збільшення вмісту гумусу в орному шарі, в той час як нітратні форми позитивно не вплинули на гумусний стан грунту. Механізм такої взаємодії полягає не тільки у включенні азоту до складу новостворених органічній речовин з низьким рівнем гуміфікації, а й у закріпленні їх у складі гумусових речовин. На думку Д.С. Орлова (1990), в процесі гуміфікації відбувається не лише обмінне поглинання аміаку функціональними групами гумінових кислот, але й міцніша фіксація • азоту макромолекулою гумінової кислоти. До того ж половина фіксованого азоту входить до складу тієї частини гумінових кислот, що гідролізується.

Отже, в умовах виробництва норма внесення азотних добрив під основний обробіток ґрунту повинна бути диференційована. Залежно від кількості рослинних решток, що залишилися після збирання культури. Норма внесення, як і за умов заорювання соломи, 10 кг азоту на 1 т решток. Такий підхід до основного внесення азотних добрив буде сприяти не тільки поліпшенню гумусового стану грунтів, але й зменшенню непродуктивного витрачання азотних добрив у процесі денітрифікації.

Основою регулювання кругообігу речовин у землеробстві й досягнення бездефіцитного балансу гумусу в грунтах є раціональне застосування органічних добрив, які найбільше впливають на вміст гумусу. За узагальненими даними М.М. Кононової (1963), коефіцієнт гуміфікації органічних добрив становить 0,2-0,3. За даними Г.Я. Чесняка, коефіцієнт гуміфікації гною в чорноземі типовому в Лівобережному Лісостепу дорівнює 0,23. За сумісного внесення гною і мінеральних добрив у ґрунті нагромаджується на 10-15% гумусу більше, ніж при використанні тільки гною. Проте сподіватися на таке збільшення ступеня гуміфікації можна лише за сумісного внесення мінеральних добрив із свіжим солом'яним або напівперепрілим гноєм. Внесення мінеральних добрив з . готовим компостом, перепрілим гноєм або перегноєм не підвищує цей коефіцієнт.

На коефіцієнти гуміфікації органічних добрив значно впливає норма їх внесення до ґрунту. З підвищенням норм гною посилюється мінералізація органічної речовини з одночасним зниженням інтенсивності гумусоутворення (табл. 1.16). Закріплення органічної речовини гною у вигляді новоутвореного гумусу зменшується як з підвищенням норм гною, так і з часом. У перші роки після внесення гною коефіцієнт гуміфікації становив 30-45%, а новоутворена органічна речовина ґрунту була представлена молодими, ще не повністю гуміфікованими сполуками, значно менш стійкими порівняно із специфічним ґрунтовим гумусом. Хімічно молоді сполуки – джерело утворення специфічних гумусових речовин, а також фонд постачання рослинам необхідних поживних елементів. Саме цим пояснюється значне зменшення новоутвореного гумусу з часом.

Таблиця 1.16

Зміна коефіцієнтів гуміфікації з часом і залежно від норм гною в 0-20 см шарі грунту[1]

Норма, гною, т/га

Роки

Роки

1931-

1936

1931-

1957

1931-

1975

1931-

1936

1931-

1957

1931-

1975

Внесено

розрахунку

органічної речовини у на суху речовину, т/га

Збереглось органічної речовини, %

20

30

95

180

30

31

12

40

60

160

340

45

26

11

80

120

320

680

37

14

8

Підвищення напруженості мінералізаційних процесів за високих норм органічних добрив і як результат цього – зменшення позитивного впливу на гумусний стан грунту залежить і від рівномірності внесення добрив. Тільки за рівномірного розподілу в масі ґрунту органічних речовин гною можна досягти найбільшого виходу новоутвореного гумусу.. Найефективніша норма внесення гною під просапні культури – 30-50, під озимі – 20-30 т/га. Збільшення рекомендованих норм супроводжується значним зменшенням (у 1,5-2 рази) окупності витрат і рентабельності, погіршенням якості продукції культур, що вирощуються, а також спричиняє негативні екологічні наслідки, пов'язані з забрудненням середовища і погіршенням меліоративної дії органічних добрив.

Дослідження процесів гуміфікації і мінералізації рослинних субстратів, виконане з використанням кінетичної моделі їх трансформації, показує, що кожному агротехнічному заходу відповідає свій рівень самостабілізації гумусу, причому норми внесення органічних речовин повинні нарощуватися за тим же законом, за яким відбувається розклад. Намагання форсувати цей процес збільшеними нормами органічних добрив не призведе до бажаних результатів у зв'язку з різким прискоренням процесів мінералізації і викличе лише марні втрати органічних речовин і поживних елементів.

Спосіб внесення органічних добрив значно впливає на процеси гумусоутворення: при поверхневому – мінералізацій ні процеси посилюються, при заорюванні – послаблюються. Непрямим показником активності цих процесів є коефіцієнти використання поживних речовин з підстилкового гною. Дослідження, проведені на Полтавській дослідній станції, на чорноземі типовому показали, що за поверхневого загортання 20 т/га гною коефіцієнт використання поживних речовин цукровими буряками становив 74% азоту, 62% фосфору і 82% калію. За внесення гною під оранку коефіцієнт щодо азоту становить 25, фосфору ~ 30-40 і калію – 60-70%.

Як показують дослідження О.Д. Фокіна (1977), виконані за допомогою ізотопного мічення вуглецю, за поверхневої локалізації органічних речовин зони надходження гумусоутворювачів і зони їх ефективної гуміфікації просторово не збігаються. За внутрішньо грунтового надходження органічних речовин включення продуктів їх розкладу в гумусові речовини у 2-3 рази більше, ніж за поверхневого. Зменшення мінералізації органічної речовини й збільшення питомої ваги процесів гуміфікації до 50% можна досягнути заорюванням органічних добрив вглиб орного шару плугом з передплужником.

Незважаючи на те, що грунтовий покрив країни, представлений переважно чорноземами, які вважаються найбільш родючими від природи, в дійсності вони не забезпечують високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур. Фактором, що їх стримує, залишається низька забезпеченість їх доступними для рослин поживними речовинами. Для підвищення продуктивності землеробства і відновлення родючості грунтів потрібно застосовувати мінеральні добрива, яким альтернативи поки немає. Враховуючи, що рівень застосування мінеральних добрив на сучасному етапі дуже низький, а врожай формується переважно за рахунок природної родючості грунтів, відбуваються деградаційні процеси: збіднення їх на рухомі поживні речовини. Основним критерієм щодо визначення інтенсивності деградаційних процесів є розрахунок балансу поживних речовин у ґрунті. На сьогодні низький рівень застосування органічних і мінеральних добрив обумовлює від'ємний баланс усіх елементів живлення. Для забезпечення рівноважного балансу щодо азоту потрібно щорічно вносити з добривами в середньому 70 кг/га. Забезпеченість фунтів фосфором значно гірша, ніж азотом. Площі орних земель з низьким та середнім вмістом рухомого фосфору складають понад 50%. Для покращення фосфорного режиму фунтів потрібно щорічно вносити з добривами 30 кг/га Р2О5, що забезпечить рівноважний баланс його в агроценозі та ведення високопродуктивного і сталого землеробства, особливо в посушливих погодних умовах. Обмінним калієм фунти забезпечені краще, ніж азотом і фосфором, проте внесення його в дозах 15-20 кг/га буде підтримувати калійний режим фунту. В цілому у найближчі роки потрібно щорічно застосовувати 115-120 кг/га діючих речовин мінеральних добрив. Для оптимізації мінерального живлення рослин і відновлення родючості фунтів все більше застосовуються нові види органо-мінеральних добрив, біопрепаратів, біостимуляторів, мікроелементів, тощо.

Через інтенсивний механічний обробіток грунту в умовах екстенсивного землеробства процеси перетворення органічної речовини фунту втрачають акумулятивний і набувають мінералізаційного напрямку, внаслідок чого азот вимивається з фунту або відновлюється до вільного. Обробіток фунту за своєю дією на рівень вмісту органічної речовини фунту – не менш вагомий фактор, ніж культура польових рослин. Розміри втрат гумусу за механічного обробітку можуть в 10-15 разів перевищувати втрати від мінералізації. Мілкий, малоінтенсивний обробіток фунту за типом дискування знижує мінералізацію, що свідчить про більш раціональне використання продуктів мінералізації органічної речовини фунту польовими культурами. Щодо безполицевого обробітку фунту на глибину 30 см, то його можна вважати найбільш нераціональним з точки зору гумусового балансу (коефіцієнт мінералізації 2,07). Узагальнення даних тривалих дослідів про вплив безполицевого обробітку на гумусний стан грунтів свідчать про зменшення глибини біологічно активного шару грунту одночасно із зменшенням вмісту гумусу у нижчих горизонтах. У зв'язку з цим слід підкреслити, що не тонкий прошарок грунту навіть високої гумусованості має першочергове значення для досягнення високого рівня врожаїв та їх стабільності, а якомога глибший гумусований кореневмісний шар грунту. Тому найдоцільнішим з точки зору стабілізації гумусного стану є раціональне поєднання мінімального обробітку з оранкою і удобренням.

Істотно впливає на гумусний стан грунтів внесення кальцієвмісних сполук: вапна і гіпсу. Вапнування грунтів, насамперед, позитивно впливає на склад гумусу збільшуючи вміст у ньому гумінових кислот і розширюючи співвідношення ГК: ФК. На вапнованих грунтах складаються сприятливіші умови для новоутворення гумусових речовин і більшою мірою виявляється позитивна роль сівозміни у поліпшенні якісного стану органічної речовини. Крім того, зменшується абсолютний розмір лабільної частини органічної речовини грунту. В дослідах позитивний ефект одержано від сумісної дії сівозміни, органічних і мінеральних добрив на фоні вапнування. У цьому випадку продуктивність рослин була максимальною.

Численними дослідами встановлено значне зростання вмісту гуматів кальцію за вапнування темно-сірих лісових грунтів. Нині необхідно використовувати сполуки, які містять кальцій, не тільки як меліоранти кислих ґрунтів, а й як засоби закріплення новоутворених гумусових сполук. У зв'язку з цим слід підкреслити, що кальцій, внесений у вигляді гіпсу, краще, ніж вапно, закріплює гумусові сполуки у фунті.

Отже, порушення балансу органічної речовини фунту за сучасного сільськогосподарського виробництва можна виправити за рахунок інтенсифікації біологічного кругообігу речовин у системі фунт-рослини. Основою регулювання інтенсивності кругообігу речовин у землеробстві, що зумовлюють бездефіцитний баланс гумусових речовин, є агротехнічні заходи, які сприяють більшому надходженню до грунту органічних речовин у вигляді кореневих, пожнивних решток і органічних добрив, а також створюють сприятливіші умови для їх гуміфікації.

  • [1] За даними Нечипорешсо О.С., 1985
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі теми

Бухгалтерський облік поліпшення основних засобів і підтримання їх у робочому стані
Показники використання основного капіталу підприємства та напрями його поліпшення
Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування
Оцінювання та основні напрями поліпшення використання оборотних фондів
Облік витрат на поліпшення та підтримку основних засобів і нематеріальних активів у робочому стані
Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану
Стан соціального партнерства в Україні та основні напрями його розвитку
Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель
Основні напрями статистичного вивчення фінансових результатів і фінансового стану підприємств. Джерела інформаційного забезпечення
Шляхи поліпшення стану навколишнього середовища в Україні
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси