Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬАгрохімічні параметри родючості земель та їх оцінкаФізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінкаХарактеристичні ознаки і параметри оцінки матеріальних потоківПоняття статистичної оцінки. Точкова і інтервальна оцінка параметрів...Оцінка параметрів прийняття рішеньМетоди оцінки радіаційної небезпеки та параметрів захисту від...Оцінка шкоди враження ударною хвилею незахищених людейРекомендації з планування параметрів технологічного процесу...Статистична оцінка параметрів розподілу
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Оцінка і прогноз якості земель
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

Контроль змін фізичних параметрів, які відображають зміни фізичних процесів грунту, є необхідним елементом моніторингу з метою оцінки стану земель і визначення найбільш ефективних прийомів їх збереження і підвищення родючості. Якщо агрохімічна характеристика грунтів є однією з найважливіших складових частин теоретичного обгрунтування ефективного застосування добрив та хімічних меліорантів, то агрофізична характеристика є такою ж важливою складовою частиною теоретичного обгрунтування всіх основних ланок землеробства (системи обробітку грунту, системи сівозмін тощо) і меліорації, основними завданнями яких є в першу чергу покращення грунтово-фізичних умов у відповідності з вимогами сільськогосподарських рослин. Значення фізичних властивостей грунту для його родючості особливо посилюється за умов інтенсивного використання сільськогосподарських земель. Застосування сільськогосподарської техніки підвищеної енергоємності і ваги, поширення площі зрошення, застосування рідких органічних добрив – це ті фактори, які можуть призвести до погіршення фізичного стану орних земель, їх деградації.

Широке розповсюдження факторів деградації обумовлює необхідність контролю агрофізичних показників нарівні з агрохімічними. Зважаючи на те, що агрофізичне обстеження має бути проведено за спрощеною методикою, показники для контролю вибрані за принципом "найбільш інформативні з найбільш значущих". Тобто, серед показників найбільш значущих для оцінки агрофізичного стану грунтів вибрано ті, визначення яких забезпечить можливість найбільш раціональної інтерпретації інформації в поєднанні з результатами агрохімічного та інших видів обстежень. При агрофізичному обстеженні орних земель рекомендується визначати показники структурного стану та щільності складення грунту.

Екологічне значення структурного стану грунту (склад агрегатів певної форми, розміру та стійкості) може бути визначено в різних аспектах:

– грунтовий аспект – структура несе відповідальність за збереження самого грунтового тіла при дії на нього факторів ерозії (води і вітру), а також на рівні з іншими фізичними властивостями відповідає за створення фізичних умов для протікання внутрішніх грунтових процесів;

– біологічний аспект – структура зумовлює забезпеченість рослин, мікроорганізмів і грунтової фауни водою та повітрям, температурний та газовий режим, фізичні умови розвитку кореневих систем рослин і міграції живих організмів.

До показників, що характеризують структурний стан грунту відносять такі:

– вміст структурних фракцій різного розміру від 10 до 0,25 мм %;

– вміст водотривких агрегатів за розміром >1 мм і >0,25 мм %. Серед перелічених показників найбільш стабільним вважається вміст водотривких агрегатів. Цей показник найменше схильний до динаміки як в межах одного сезону, так і за роками. Параметри водотривкості грунту слабо піддаються впливу агрофону чи випадкових факторів, таких як несвоєчасно проведений обробіток грунту, ущільнення механізмами тощо. Зміна параметрів водотривкості відображає, як правило, зміни в процесі агрегатоутворення даного грунту, який пов'язаний з глибинними грунтовими процесами. При цьому найбільш чутливим є показник вмісту водотривких агрегатів >1 мм, за допомогою якого, наприклад, завжди вдається показати позитивну дію на грунт гною, багаторічних трав або інших засобів для покращення структури грунту, навіть у той час, коли показник вмісту водотривких агрегатів >0,25 мм ще "не працює".

Серед показників, які визначають складення грунту, інтегральними є щільність або об'ємна маса, під якою розуміють масу грунту певного об'єму в непорушеному стані. Об'ємна маса залежить від гранулометричного складу, кількості органічних речовин і структурного стану грунту. Але в свою чергу об'ємна маса впливає майже на всі фізичні характеристики грунту – водопроникність, вологоємність, теплопровідність, забезпеченість повітрям тощо. Крім того, щільність грунту має тісний зворотній зв'язок з урожайністю рослин, що найбільш помітно в посушливих умовах.

Масштаб або вибір репрезентативних ділянок – це найважливіший аспект методики агрофізичного обстеження, при обгрунтуванні якого слід враховувати тип грунту, його підтип, гранулометричний склад і ступінь еродованості (Патика В.П., Тараріко О.Г., 2002). Таким чином, для проведення агрофізичного обстеження господарства або іншої територіальної одиниці треба, спираючись на структуру грунтового покриву (результат крупномасштабного ґрунтового обстеження), виділити основні типи та підтипи орних грунтів та їх різновиди за гранулометричним складом. Після цього, проаналізувавши за картою ступінь фактичної еродованості території, слід визначити кількість об'єктів для обстеження.

- Наприклад, номенклатурний список грунтів господарства включає (серед загальної кількості) 5 грунтових одиниць (підтипів), на яких в основному розміщено орні землі. Серед них є 3 грунтові одиниці, кожна з яких за гранулометричним складом має два різновиди. Отже, кількість об'єктів становить: 2+6=8. Але 4 грунтові одиниці мають крім того середній і 2 – сильний ступінь еродованості, і це означає, що кількість об'єктів спостереження збільшується ще на 6 одиниць. Всього для цього господарства маємо 14 об'єктів.

За прийнятою методикою агрофізичне обстеження включає визначення щільності складення грунту в шарах 0-10; 15-25; 30-40 см та аналіз структурного складу і водотривкості агрегатів у зразках грунту з тих самих глибин. Повторність визначення: щільність складення – по чотири вимірювання (4 кільця за методом Качинського) на кожній глибині, структура – два зразки грунту з кожної глибини; визначення водотривкості агрегатів визначається в 4-х наважках з кожної глибини. Щільність складення ґрунту доцільно визначати за методом ріжучого кільця Качинського (об'єм циліндра 100 см3), а структурно-агрегатний склад – за Савіновим (Вадюніна А.Ф., Корчагіна З.А., 1986). Ці методи широко апробовані в практиці наукових досліджень та Грунтових обстежень. Кращі строки обстежень: червень-липень, до початку збирання врожаю зернових культур.

Періодичність агрофізичного обстеження встановлюється з урахуванням можливого впливу на фізичний стан грунтів таких факторів:

– кількість мінеральних добрив;

– маса (вага) сільськогосподарської техніки і інтенсивність її використання;

– частка просапних культур в структурі посівних площ господарства;

– наявність зрошувальних систем;

– періодичність і норми внесення органічних добрив.

Орієнтовна періодичність обстеження складає:

– 5 років: кількість мінеральних добрив (<60 кг д.р./га кожного виду); середня маса техніки і інтенсивність її використання (25- 50 т.км/га в рік); кількість просапних культур (<50 %); кількість органічних добрив (> 10 т/га в рік); зрошення лише в овочевій сівозміні;

– З роки: кількість мінеральних добрив (>60 кг д.р./га кожного виду); середня маса техніки і інтенсивність її використання (>50 т.км/га в рік); кількість просапних культур (>50%); кількість органічних добрив (<10 т/га в рік); зрошення в польових сівозмінах.

Результати визначення структурно-агрегатного складу можуть бути використані для оцінки структурного стану грунту. Перш за все, враховується такий показник, як сума агрономічно цінних агрегатів (0,25-10 мм). За цією ознакою, використовуючи шкалу Долгова і Бахтіна (табл. 2.15), пропонується визначати ступінь підготовленості грунту до посіву культур з середнім розміром насіння (пшениця, жито, овес). Вона придатна для оцінки грунтів середнього і важкого гранулометричного складу, крім супіщаних і піщаних. Якщо при обстеженні виявиться, що оцінка структурного стану грунту незадовільна чи погана, негайно треба рекомендувати застосування прийомів для його покращення – травосіяння, внесення органічних добрив, сидерацію чи навіть вивести його з польової сівозміни в грунтозахисну.

Таблиця 2.15

Шкала оцінки структурно-агрегатного стану орних земель

№ групи

Вміст агрегатів 0,25-10 мм, %

Оцінка структурного

повітряно-сухих

водотривких

стану

5

>80

>70

відмінний

4

80-60

70-55

добрий

3

60-40

55-40

задовільний

2

40-20

40-20

незадовільний

1

<20

<20

поганий

При оцінці рівноважної щільності складення (визначеної перед початком весняних польових робіт або через 1-2 місяці після останнього обробітку) слід виходити з того, що для грунтів середнього та важкого гранулометричного складу оптимальні показники знаходяться в межах 1,1-1,3 г/см3. Для супіщаних і піщаних грунтів відповідні параметри складають 1,3-1,5 г/см3. Якщо рівноважна щільність перевищує вказані параметри, то це свідчить, що грунт знаходиться в деградованому стані і потребує відповідного втручання (внесення підвищених норм гною, застосування полегшеної техніки чи глибокого обробітку).

Одним з найважливіших показників оцінки вологозабезпеченості рослин є здатність певного грунту пропускати воду – водопроникність (визначається за допомогою приладу ПВН). Цей процес складається з двох фаз – вбирання і фільтрації. Потрібно також систематично контролювати польову вологоємність грунту. Для одержання даної інформації бажано використовувати дистанційні методи, щоб оперативно приймати ті чи інші рішення.

Для визначення загального ступеня агрофізичної деградації грунтів використовують діагностичні критерії приведені в таблиці 2.16.

Орні грунти Лісостепу в основному мають сприятливі фізичні властивості й середньосуглинковий гранулометричний склад. Найбільшу площу займають чорноземи типові, які характеризуються відносно високим вмістом органічної речовини, міцним зв'язком останньої з мінеральною частиною, багатством (в кількісному відношенні) мінерального тонкодисперсного матеріалу завдяки переважаючому положенню полівалентних катіонів у колоїдному комплексі, а також значною питомою поверхнею і гідрофільністю. У цих грунтів висока потенційна здатність до агрегації і добра оструктуреність, що забезпечує необхідні параметри водно-фізичних властивостей.

Таблиця 2.16

Діагностичні критерії агрофізичної деградації грунтів (узагальнені дані наукових установ України)

Показники

Ступінь деградації грунтів, недобір урожаю, %

слабкий, до 10

середній,

10-50

сильний,

50-90

повний,

90-100

Структурно-агрегатний склад, %:

повітряно-сухі агрегати розміром 0,25-10 мм

75-60

60-50

50-30

<30

водостійкі агрегати розміром понад 0,25 мм

45-35

35-25

25-15

<15

Рівноважна щільність, г/см3:

піщані та супіщані

1,3

1,3-1,5

1,5-1,7

>1,7

суглинкові та глинисті

1,4

1,4-1,6

1,6-1,8

>1,8

Водопроникність, мм/год.

100-50

50-30

30-10

<10

У Степу серед орних земель поширені чорноземи звичайні важкосуглинкові й глинисті. Фізичні властивості їх найбільш сприятливі для вирощування рослин, і вони в Генетичному відношенні відрізняються від чорноземів південних, темно- каштанових та інших грунтів, які розташовані південніше. Останні, важкі за гранулометричним складом, часто засолені, мають несприятливі фізичні властивості.

В цілому параметри агрофізичних властивостей основних типів грунтів згідно з критеріями діагностики окультуреності чорноземів, запропонованими В.В. Медведєвим (табл. 2.17), відповідають її середньому рівню.

Таблиця 2.17

Діагностичні критерії рівнів окультуреності чорноземів за агрофізичними показниками в орному шарі

Рівень окультуреності

Структурно-агрегатний склад, %

Рівноважна щільність, г/см3

Водопроникність, мм/год (середня за 6 год спостережень)

повітряно-сухі агрегати від 10 до 0,25 мм, %

водотривкі агрегати крупніше 0,25 мм, %

Високий

70-80

45-55

1,1-1,2

60-90

Середній

60-70

35-45

1,2-1,3

30-60

Низький

<60

<35

>1,3

<30

Показники, що характеризують агрофізичний стан грунтів, можуть бути використані як для діагностики рівнів фізичної деградації, так і їх окультуреності. Систематичне вивчення їх дає змогу в цілому оцінити участь агрофізичної компоненти в антропогенній еволюції ґрунтів і виробити методичний підхід для її прогнозу. Агрофізичний стан грунтів за умов інтенсивного сільськогосподарського використання залежить від багатьох факторів, які впливають по-різному. Позитивну роль відіграють застосування органічних добрив, кальцієвмісних меліорантів, мінімалізацїї обробітку, травосіяння. До негативних факторів слід віднести надмірно інтенсивний механічний обробіток, ущільнюючу дію сільськогосподарської техніки і безконтрольне зрошення.

Механічний обробіток є провідним фактором, особливо при низькій культурі землеробства, коли інші фактори проявляються слабо. В цьому разі мінімалізація обробітку (заміна оранки поверхневим обробітком) або відмова від будь-якого обробітку набуває великого значення. В результаті таких агроприйомів на чорноземах підвищується вологозабезпеченість рослин (до 5 мм вологи в шарі 0-10 см), поліпшується структурний стан грунту (до 17% за вмістом агрономічно цінної фракції), досягає оптимальних значень щільність складення орного шару ґрунту та істотно знижується (на 0,1 г/см3) в підорному.

Дія тракторів на грунт за традиційної технології вирощування сільськогосподарських культур призводить до погіршення агрофізичних властивостей. Встановлено, що в колії всіх тракторів, і в першу чергу колісних типу Т-150К, щільність Грунту до глибини 20- 30 см може досягати 1,30-1,40 г/см3, тобто порівняно з неущільненим аналогом зростає в середньому на 0,18 г/см3. Вміст повітря при цьому майже вдвоє нижчий за критичний, твердість зростає в 3-4 рази, а водопроникність зменшується в 3-5 разів. Різко погіршуються параметри таких показників, як між- і внутрішньоагрегатна шпаруватість; спостерігається помітне ущільнення окремих агрегатів (Медведев В.В., 1992). Обробіток ущільненого грунту знижує його щільність до 0,9-1 г/см3, однак супроводжується утворенням брил навіть у стані фізичної стиглості. Негативні наслідки ущільнення спостерігаються до глибини 50-60 см. Ступінь ущільнення грунтів під впливом машинно-тракторних агрегатів залежить від численних факторів. Однак, схильність до цього, насамперед, залежить від гранулометричного складу і стану зволоження на час обробітку, які визначають потенційну стійкість грунтів проти деформації. Відомо, що найбільше ущільнюються вологі грунти важкого гранулометричного складу і набагато менше – сухі – легкого гранулометричного складу. У найменшій мірі ущільненню МТА піддаються Грунти північної частини країни (Полісся і північний Лісостеп), в найбільшій – грунти західних районів, причому незалежно від часу обробітку. Основна частина території країни, де переважають середньо- і важкосуглинкові грунти, характеризується досить високим ступенем піддатливості до ущільнення. При вирішенні питання технології механізованих робіт цей фактор слід обов'язково враховувати з тим, щоб у першу чергу на грунтах, які найбільш ущільнюються, запроваджувати мінімалізацію обробітку. Крім того, на піддатливість грунтів до ущільнення слід зважувати ще на стадії конструювання з тим, щоб мати полегшені варіанти МТА при сівбі.

До важливих факторів антропогенного впливу на фізичний стан грунтів слід віднести також зрошення, яке останнім часом широко застосовують в зоні Степу та Сухого Степу. Полив річковою водою протягом відносно нетривалого періоду (не більше 20 років) призводить до деградації фізичних властивостей чорноземів: різко (вдвоє) зменшується в них вміст агрономічно цінної структури, погіршується кришіння маси грунту під дією існуючих пасивних робочих органів сільськогосподарських знарядь, зростає щільність під час сівби на 0,12 г/см3 і при збиранні на 0,07 г/см3, а окремих агрегатів і на 0,06-0,11 г/см3; майже в 1,5 раза зростають різні види опору, розширюється діапазон вологості, з якою проявляється липкість.

Результат дії мінеральних добрив на агрофізичний стан грунтів залежить від виду добрив, їх дози, тривалості взаємодії з грунтом. Як правило, підвищення доз (понад 100 кг), і особливо азотних, сприяє посиленню руйнування структури, диспергації грунту і заповненню грунтових пор тонкодисперсною частиною, що врешті зумовлює підвищення щільності грунту. У чорноземі південному такі негативні зміни більш відчутні, ніж у звичайному і типовому.

Через 2-3 роки після внесення мінеральних добрив відчувається часткове відновлення вихідного рівня оструктуреності, але водостійкість структури і разом з нею водопроникність знижуються.

Існує чимало даних, що свідчать про позитивний вплив на агрофізичні властивості грунтів культур звичайної рядкової сівби і про негативну дію чорного пару. Деякі негативні зміни викликають також просапні культури (цукрові буряки, кукурудза, картопля). Все це необхідно враховувати при визначенні оптимізуючих заходів, спрямованих на поліпшення агрофізичного стану грунтів.

Позитивний вплив органічних добрив на агрофізичні властивості грунтів проявляється через їх дію на стан грунтової органічної речовини. Ті нормативи, що рекомендовані для створення бездефіцитного і позитивного балансу гумусу по всіх природних зонах країни, можна вважати оптимальними і відносно агрофізичних властивостей грунтів. Для їх стабілізації достатньо використовувати навіть дещо знижені (на 20-30 %) норми, але при систематичному внесенні (три рази за ротацію) високоякісного гною. Практичний результат в цьому плані може спостерігатися вже при внесенні гною в дозі 6-9 т/га: на рік: За даними Медведева В.В. (1992) середня ефективність 1 т гною за такої дози оцінюється приростом водостійких агрегатів у кількості 0,2-0,5% відносно неудобреного грунту. На підставі цього нормативу можна прогнозувати структурний стан грунтів України. При цьому необхідно враховувати, що, по-перше, поліпшення агрегованості можна чекати, головним чином, від підстилкового гною, частка якого в загальній кількості не більше 70%; по-друге, середня ефективність 1 т (нормативний приріст водотривких агрегатів), що прийнята для чорноземів, відносно нечорноземних: грунтів нижча.:

Як уже відзначалося, тривале, часто 'нераціональне сільськогосподарське використання грунтів, надмірний їх механічний обробіток, застосування важкої техніки, фізіологічно кислих форм мінеральних добрив, з одного боку, і недостатнє внесення органічних добрив, використання грунтозахисних технологій, з іншого, призводять до втрати загального гумусу, погіршення агрегуючих його властивостей. Внаслідок цього в грунті відбуваються глибокі кількісні зміни структури: послаблюється інтенсивність макроагрегації, повсюдно переущільнюється кореневмісний шар, погіршується водно-повітряний режим. Якщо ці явища набувають сталого характеру і не усуваються в процесі динамічної трансформації грунтів при зволоженні-висушуванні, розущільненні, замерзанні-розмерзанні та під дією інших природних факторів агрегації, то є всі підстави констатувати агрофізичну деградацію грунтів. Наявні літературні матеріали (Медведев В.В., Лісовий М.В., 2001) дають змогу стверджувати, що практично всі староорні грунти країни в агрофізичному відношенні деградовані. Разом з тим відомо, що добре угноювані грунти за умов мінімалізації механічного обробітку, застосування меліорантів та інших окультурюючих прийомів мають кращі агрофізичні властивості порівняно з виснаженою, погано удобрюваною ріллею. Отже, можна припустити, що за рахунок високої культури землеробства можна не тільки не допустити їх погіршення, а й забезпечити поліпшення. Про таку реальність свідчать дослідження, проведені на держсортодільницях, де застосовується метод комплексного окультурення (своєчасний обробіток грунту, систематичне внесення в рекомендованих дозах органічних і мінеральних добрив, дотримання сівозмін тощо). Порівняно з розташованими поблизу землями сільськогосподарських підприємств чорноземи сортодільниць мають більш високу водопроникність, пористість, водостійкість структурних часток, вологоємність, більші запаси доступної вологи і меншу щільність складення.

Разом з цим такі поняття, як "висока" і "низька" культура землеробства, хоч і застосовують досить широко, але практично на сьогодні позбавлені конкретного змісту і мають відносний' характер, оскільки грунти різних регіонів використовуються в сільському господарстві неоднаковий час, мають різний рівень застосування на них добрив, техніки, а також різні вирощувані культури. Звідси важко порівнювати агрофізичні властивості грунтів, що перебувають у різних умовах сільськогосподарського використання. Дослідження, що проводили на Сумській і Чкаловській (Херсонська область) держсортодільницях, а також на суміжних з ними полях сільськогосподарських підприємств, показали, що 20-30-річне використання чорноземів при високій насиченості' добривами зумовило деяке їх збагачення на органічну речовину (+0,14% на чорноземі типовому і +0,19 % на чорноземі південному) і зменшення рівноважної щільності (від 1,26-1,27 до 1,12-1,18 г/см3) порівняно з контрольними варіантами. Суттєво поліпшилися структурно- агрегатний склад, показники мікробудови, зросла водопроникність (Медведев В.В., 1992).

За умов високої культури землеробства гній компенсує деяку негативну дію мінеральних добрив на фізичні властивості й на елементи мікробудови, що проявляється вже в перший-другий рік після їх внесення. Показники мікробудови чорноземів при цьому стабільні й наближаються до кращих угноюваних фонів.

Важливе значення для поліпшення агрофізичних властивостей грунтів має сільськогосподарська культура. Поліпшуюча роль її тим вища, чим більша нагромаджувана нею маса (підземних і надземних) решток. Добре відома також роль культур, які мають глибоку кореневу систему і здатні адаптуватися в умовах ущільнення, перезволоження або переосушення, а також можуть активно пристосовувати до своїх вимог кореневмісний шар.

З числа досліджуваних культур найкращою щодо агрофізичних властивостей слід вважати озиму пшеницю, під якою вже навесні показники структурно-агрегатного складу і щільності складення мають оптимальний діапазон – 1,1-1,3 г/см3. Надалі, в міру її розвитку структурно-агрегатний склад продовжує поліпшуватися і щільність залишається в межах оптимальних величин. Зазначимо, що дія озимої пшениці на фізичні властивості грунту небагато чим поступається дії гною. Кукурудза, цукрові буряки і картопля протягом вегетації також позитивно впливають на структурний склад, але в меншій мірі, ніж озима пшениця. Щільність складення в цьому разі наприкінці вегетації досягає 1,35 г/см3. Це можна пояснити використанням для їх вирощування механічних обробітків, прискореним розкладом органічних речовин і меншою кількістю рослинних решток, що залишаються на полі від цих культур. Отже, якщо в сівозміні переважають просапні культури, необхідно передбачати заходи, що усувають їх несприятливий вплив на фізичні властивості. Під чорним паром результати гірші, ніж під просапними культурами. Тому, доцільність чорного пару в агрофізичному відношенні досить сумнівна. Очевидно, за цих умов посилення мікробіологічної діяльності призводить до втрати органічної речовини, диспергації грунту, а отже, і до погіршення його агрофізичних властивостей і режимів у цілому.

Не менш істотне значення має більш широке використання кальцієвмісних речовин. Про необхідність цього заходу свідчать такі положення: декальціювання (втрати кальцію) відбувається в грунтах повсюдно в найрізноманітніших умовах; для сучасних орних Грунтів також характерно посилення рухомості (мобільності, реакційної здатності) органічної речовини.

Дослідження, виконані співробітниками ННЦ "Інститут грунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського" НААН України і кафедри грунтознавства Харківського НАУ ім. В.В. Докучаева протягом 30-70-х років XX століття, показали високу ефективність гіпсу на різних грунтах, у тому числі й на чорноземах типових глибоких і південних (Медведев В.В., 1992). Урожай зернових культур при цьому збільшився на ЗО % і вище порівняно з контролем, що пояснювалося посиленням біологічної і ферментативної активності ризосферного шару грунту, підвищенням рухомості основних поживних елементів, прямою дією гіпсу як джерела сірки та активного кальцію. Гіпс здатний поліпшити структурно-агрегатний склад, щільність складення, водно-фізичні властивості й мікроструктуру чорноземних грунтів. Особливу ефективність показав гіпс на зрошуваних землях. Згідно з рекомендаціями на чорноземах кальцієвмісні речовини необхідно вносити один раз на 10 років у дозі З т/га (Грінченко Т.О., 1992).

Найбільш важливе значення для орних грунтів мають заходи, що зменшують негативні наслідки переущільнення грунтів важкою сільськогосподарською технікою. Головне при цьому – не використовувати на полях техніку з питомим тиском вище за допустимі норми (близько 1 кгс/см2 при зволоженні, що дорівнює 0,7 фізичної стиглості й близько 0,5 кгс/см2 при 1 фізичної стиглості) (Медведев В.В., 1992). Якщо це практично неможливо, наприклад для всієї енергонасиченої техніки (особливо тракторів К-700, Т-150К і навіть МТЗ-82, комбайнів, причепів, автомобілів, великовагових засобів для внесення рідких мінеральних добрив), тиск якої на грунт перевищує допустимий в 2-4 рази, то необхідно вживати прийоми з мінімалізації кількості проходів (так звана маршрутизація руху машинно-тракторних агрегатів) або такі, що збільшують площу контакту ходової системи з грунтом (здвоювання коліс• або використання пневматичних широкопрофільних шин). Результативні також заходи, що підвищують опір грунтів ущільненню (внесення гною, кальцієвмісних сполук та інших оструктурюючих меліорантів) і прискорюють його розущільнення (активне підпушення, фітомеліорація тощо).

У загальному вигляді всі і заходи, що спрямовані на знешкодження агрофізичної деградації, наведено в таблиці 2.18.

Таблиця 2.18

Заходи по збереженню і поліпшенню агрофізичних властивостей Грунтів залежно від рівня їх окультуреності [1]

Рівень окультуреності

Заходи

Високий

Заходи спрямовані на збереження агрофізичних властивостей грунтів і включають мінімалізацію обробітку (заміна оранки поверхневим обробітком під окремі культури сівозміни, поєднання операцій; зменшення; кількості міжрядних обробітків у посівах просапних культур, поліпшення організації робіт та ін.); систематичне внесення гною в дозах, .що забезпечують бездефіцитний баланс органічної речовини (приблизно по 25-35 т/га один раз на 4 роки); в зрошуваних умовах точно нормована подача поливної води; обробіток грунту активними робочими органами; зменшення питомого тиску МТА на грунт

Середній

Заходи спрямовані на поліпшення агрофізичних властивостей, і включають комплексне застосування прийомів високої культури землеробства, в першу чергу систематичне внесення підвищених доз органічних добрив, впровадження спеціалізованих сівозмін із значною часткою культур звичайної рядкової сівби, бобових культур, всіх елементів мінімалізації обробітку, використання кальцієвмісних речовин

Низький

Те саме + систематичне внесення підвищених доз органічних добрив

Особливість їх полягає в тому, що вони диференційовані залежно від рівня окультуреності грунтів. Визначити необхідний рівень можна за критеріями, наведеними в таблиці 2.17. Зазначимо, що із зменшенням рівня окультуреності зміст прийомів, що застосовуємо, стає все більш ємким. Однак і в протилежному разі обсяг робіт залишається значним.

Необхідність у цьому диктується встановленим положенням про те, що навіть за умов високої окультуреності агрофізичні властивості більшості грунтів поки що не задовольняють вимогам культур для забезпечення їх максимальної продуктивності.

Особливо це важливо при зрошенні ґрунтів і при багаторазових проходах МТА, коли навіть за умов високої культури землеробства агрофізичний стан грунтів погіршується більшою мірою. Основний зміст заходів полягає в поліпшенні організації виконання механізованих польових робіт і у впровадженні нових технічних засобів для обробітку грунтів.

Великі резерви поліпшення агрофізичних властивостей криються в мінімалізації обробітку і насамперед у використанні комбінованих машин, бо мінімалізація обробітку, поєднання операцій для більшості грунтів обмежується лише періодом сівби. Нарешті, не втрачають свого значення органічні добрива, а також кальцієвмісні сполуки, які поки що недооцінюються. Ці прийоми є провідними при вирішенні проблеми управління агрофізичними властивостями грунтів.

  • [1] За даними Медведева В.В., 1992
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси