Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Критерії і показники оцінки агроекологічного стану земельКритерії та показники оцінки стану земель щодо забрудненняКритерії та показники оцінки еколого- меліоративного стану зрошуваних...Показники оцінки майнового стануСистема показників фінансового стану підприємства та їх оцінкиПоказники оцінки фінансового стануЗаходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земельКритерії оцінки добробуту населення, його показникиОцінка ефективності комерційних угод щодо закупівлі товарів за...Критерії і показники оцінки ерозійних процесів
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Оцінка і прогноз якості земель
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

Загальна площа кислих грунтів на території України, переважно в Поліссі, північному Лісостепу і в регіонах Карпат, Передкарпатгя та Закарпаття, за даними останнього туру агрохімічного обстеження, становить біля 11 млн. га, в тому числі 4,5 млн. га ріллі з pH менше 5.6 одиниць. Солонцеві комплекси займають 4,1 млн. га, в тому числі 2.7 млн. га орних земель. За Р.С. Трускавецьким, агроекологічний стан даних грунтів оцінюється за такими основними критеріями:

– показником pH водної і сольової екстракції;

– коефіцієнтом pH- буферної ємності;

– величиною гідролітичної кислотності;

– ступенем насиченості колоїдного комплексу ґрунту кальцієм, магнієм і натрієм;

– показниками вапняного (pH-0,5 рСа) і солонцевого (pNa-0,5pCa) потенціалів;

– вмістом рухомого алюмінію.

Нормативи оцінок за даними критеріями наведені в таблиці 4.34, згідно яких кислі і солонцеві грунти за агроекологічним станом поділені на такі категорії: сприятливого стану, слабо-, середньо- і сильновираженого передкризового та кризового станів. Такий поділ дозволяє завчасно, уже на етапі слабо вираженої деградації земель, приймати рішення щодо призупинення подальшого розвитку деградаційних процесів.

Таблиця 4.34

Нормативи оцінок екологічного стану кислих і солонцевих грунтів

Оціночні критерії

Одиниці виміру

Нормативи оцінок агроекологічного стану

спринтливого

передкризового

кризового

слабо вираженого

середньо вираженого

сильно вираженою

pH водної витяжки солонцевих грунтів

в умовних

<7.2

7.2-7,5

7.5-8,0

8,0-8,5

>8.5

кислих грунтів

>6,0

6.0-5,5

5,5-5,0

5,0-4,5

<4,5

pH сольової витяжки кислих грунтів

>5,5

5,5-5,0

5,0-4,5

4,5-4,0

<4,0

Гідролітична кислотність

мекв / 100 г

<2,0

2,0-3,0

3,0-4,0

4,0-6,0

>6;0

Насиченість колоїдного комплексу грунту на кальцій

% від суми катіонів

>80,0 '

80-70

70-60

60-50

<50,0

нагрій

<5,0

5,0-10.0

10,0-15,0

15.0-20,0

>20,0

Вапняний потенціал (рН-0,5рСа)

одиниць

>4,5

4,5-3,5

3.5-3,0

3,0-2,5

<2.5

Коефіцієнт рН- буферноі ємності

<0,2

0,2-0,4

0.4-0,6

0,6-0,8

>0,8

Солонцевий потенціал (pNa – 0.5 рСа)

<4,2

4,2-5,0

5,0-6,5

6,5-7,0

>7,0

Крім загально визнаних критеріїв стану кислих грунтів і солонцевих комплексів (гранулометричний склад, вміст гумусу, запаси NPK, актуальна і потенційні форми кислотності, вміст обмінного кальцію, рухомого алюмінію) враховані також нові показники, такі як коефіцієнти pH-буферної ємності, показники вапняного і солонцевого потенціалів. На підставі названих критеріїв виділені категорії солонцевих грунтів, які наведені в таблиці 4.35.

Таблиця 4.35

Категорії солонцевих комплексів за їх екологічною оцінкою і піддатливістю до меліорації

Категорії

Назва грунту

Найбільш висока

Степові і лучно-степові солонцеві комплекси: темнокаштанові і каштанові солонцюваті, солонці степові і лучно-степові. Підгрунтові води нижче 7 м; карбонатний горизонт залягає близько до поверхні (45-60 см)

Висока

Степові і лучно-степові солонцеві комплекси, чорноземи південні залишково солонцюваті, темнокаштанові, каштанові солонцюваті, лучно-каштанові солонцюваті в комплексі із солонцями Підгрунтові води від 3-7 м; карбонатний горизонт знаходиться на глибині 60-70 см (рідше 55-60 см)

Середня (задовільна)

Степові солонцеві комплекси: чорноземи солонцюваті і солонці на третинних глинах Підгрунтові води – глибше 10 м, містять хлористі солі, які нерідко служать причиною реставрації солонцюватості

Низька

Лучні і лучно-степові солонцеві комплекси: чорноземно-лучні солонцювато-солончакові, лучні солонцювато-солончакові в комплексі з солонцями – солончаками

Дуже низька (кризова)

Лучні, лучно-болотні і болотні солончаково-солонцюваті комплекси: поверхнево солонцюваті-солончакові, солонці- солончаки заболочені. Підгрунтові води 0,8-1,5 м, засолення з поверхні, оглеєння сильно виражене, содовий хімізм

Площі кислих і солонцевих земель постійно змінюються під впливом удобрення, хімічної меліорації, інтенсифікації бурякосіяння і можуть переходити із однієї категорії в іншу, нерідко більш деградовану. Така трансформація – з однієї категорії кислотності (лужності) в іншу, і навпаки – відбувається в деяких випадках дуже швидко або ж грунти проявляють велику стійкість (опір) щодо зрушення кислотно-лужної рівноваги, яка генетично їм притаманна. Це дуже важливий показник оцінки агроекологічної значимості земель різних категорій якості. Кислі грунти і солонцеві комплекси поділяються на:

1. практично не піддатливі;

2. слабо піддатливі;

3. середньопіддатливі;

4. сильнопіддатливі;

5. практично нестійкі щодо підкислення чи підлуження.

Практика хімічної меліорації і землеробства свідчить, що саме на нестійких грунтах з дуже вразливим кислотно-лужним середовищем (з низькою рН-буферністю) найчастіше виникають кризові агроекологічні ситуації. Так, наприклад, вапнування кислих піщаних і навіть супіщаних грунтів Полісся дуже швидко змінює реакцію грунту із кислого середовища в нейтральне і навіть в слабо лужне. Це створює несприятливі умови для вирощування таких основних для Полісся культур як картопля, люпин, жито, льон і інші, що адаптовані до кислого середовища грунту.

З іншого боку, нехтування заходами по хімічній меліорації грунтів призводить до суттєвого недобору врожаю, величина якого з тривалістю сільськогосподарського використання буде зростати через можливу трансформацію слабокислих грунтів в середньо- і сильнокислі. На останніх недобір врожаю і його низька якість проявляються досить виразно. Відсутність вапнування кислих грунтів інтенсифікує процес накопичення важких металів і радіонуклідів в рослинницькій, а за трофічним ланцюгом і тваринницькій продукції, підвищеному їх вимиванню у підгрунтово-дренажні води. Ці явища погіршують агроекологічну обстановку, що є вагомою перепоною для поступового переходу на сталий соціально-економічний розвиток.

За умов систематичного вапнування на кислих грунтах отримують сталі врожаї, рівень яких був різним в залежності від типу грунту, величини кислотності та гранулометричного складу. Починаючи з 1965 року обсяги вапнування кислих грунтів в Україні безперервно зростали і в 1986-1990 pp. було досягнуто максимуму застосування цього агрозаходу. Щорічно вапнувалось біля 1,5 млн. га земель з середньою дозою внесення меліоранту до 5,1 т на 1 га. При цьому щорічно вивозилося на поля біля 8 млн. т вапна. Завдяки хімічній меліорації площі сильно- та середньокислих грунтів зменшились майже на 41% в Поліський зоні і на 48% у Лісостепу. Це позитивно вплинуло на покращання фізико-хімічних та агрофізичних властивостей кислих грунтів. Так, середньозважені показники pH грунтів Полісся за 25 років підвищились з 5,5 до 5,8.

Позитивна дія від вапнування кислих грунтів проявилась також в прирості урожаїв сільськогосподарських культур. За даними численних досліджень 1 тонна внесеного вапна на сильно- та середньокислих фунтах забезпечувала одержання такого приросту врожаїв (ц/га): зерна озимої пшениці та ячменю – 1,5-3,0; зерна кукурудзи – 3,5-4,5; коренів цукрового буряка – 20-25. За умов систематичного вапнування кислих фунтів щорічно отримували додаткової продукції, у перерахунку на зернові одиниці, майже 650 тис. т. Це було позитивним явищем, бо об'єкти господарювання не несли ніяких вифат. Але в масштабі держави офимана додаткова продукція від вапнування фунтів не виправдовувала витрат на проведення цього заходу.

Крім цього, незважаючи на позитивні сторони хімічної меліорації кислих фунтів, засоби і методи, якими вона здійснювалась, мали істотні недоліки. Так, небувалої шкоди навколишньому середовищу, економіці господарств завдавало перевапнування кислих фунтів, особливо фунтів легкого грануломефичного складу, що поширені в зоні Полісся. Наслідками цього було вилуговування у підгрунтові води кальцію та магнію майже до 30% від внесеного, а через це й різке підвищення жорсткості води у прилеглих водоймищах та річках, криницях тощо.

Меліорація проводилась часто низькоякісними вапняковими матеріалами грубого помолу з низьким вмістом СаСО3. Недостатньо використовувались місцеві сировинні вапнякові ресурси. Вапно завозилось з інших віддалених регіонів, що заздалегідь було економічно невигідним. Не надавалось належного значення фітобіологічній меліорації, як найдешевшому способу покращання властивостей та підвищення родючості кислих фунтів.

Водночас в період інтенсивної хімізації, особливо в умовах незбалансованого застосування мінеральних добрив, широко поширились процеси вторинного підкислення фунтів, навіть нейтральних за своєю природою чорноземів. Розповсюдження цього явища пов'язане з техногенним забрудненням грунтів, частішим випаданням кислотних атмосферних опадів, використанням фізіологічно кислих мінеральних добрив, особливо азотних, на нейтралізацію яких потрібно використовувати вапнякові добрива. Вторинне підкислення грунтів проявлялось також через підсилення елювіальних (підзолистих) процесів після закладки дренажу на перезволожених грунтах, глибокої заробки свіжих органічних добрив у важкосуглинкові слабоаеровані та оглеєні горизонти грунту.

На практиці уже доведено, що будь-яке зрушення кислотності є тимчасовим фактором. Через 3-5 років після вапнування грунт знову повертається до вихідного рівня кислотності, який йому генетично притаманний, і вимагає повторного вапнування. За даними наукових досліджень кислі грунти України вимагають повторного вапнування через кожні 4-9 років у залежності від генезису грунту та регіону його розповсюдження.

При розробці та виборі прийомів меліорації грунтів необхідно враховувати не тільки властивості, але й генезис галогенних грунтів.

Найважливішою, основоположною концепцією походження солонців є фізико-хімічна теорія, яку запропонував К.К. Гедройц ще в 1912 році, відповідно до якої солонці утворюються при розсоленні солончаків за схемою солончак-солонець-солодь. Формування солонців при цьому здійснюється шляхом поглинання грунтовими колоїдами натрію з грунтових розчинів. Увібраний натрій сприяє диспергації грунтової маси, колоїди, що утворюються, пересуваються униз по профілю, сприяючи формуванню в грунтовому профілі елювіального та ілювіального горизонтів. Натрій обумовлює ряд негативних властивостей грунтової маси: в сухому стані грунт щільний, тріщинуватий, брилистий, у вологому – в'язкий, липкий, дуже повільно віддає воду при висиханні, в результаті чого фізична стиглість цих грунтів настає значно пізніше, ніж зональних грунтів.

У теперішній час меліоративне покращання солонцевих грунтів здійснюється в трьох основних напрямках, які сформувалися ще в 50-х роках минулого століття: хімічна меліорація, покращення солонців за рахунок внутрішньогрунтових запасів кальцієвих солей і меліорація з допомогою глибокого обробітку. З прийомів хімічної меліорації в більшості країн СНД і за кордоном найбільший розвиток одержало гіпсування. Ця проблема розглядається в двох аспектах: як основний прийом меліорації глибокогіпсових і глибококарбонатних солонців та як допоміжний прийом при комплексній меліорації середньо- та багатонатрієвих висококарбонатних солонців. В останньому випадку гіпс використовується з метою усунення кірки та інтенсифікації самомеліорації за рахунок грунтових запасів карбонату кальцію.

Теоретичною основою гіпсування є концепція К.К. Гедройця про провідну роль іону натрію в солонцевому процесі грунтоутворення. Дія гіпсу виявляється в тому, що внесений кальцій витискує обмінний натрій, внаслідок чого зменшується рухомість грунтових колоїдів (гумусу, глини, заліза та ін.) і створюються умови для окультурення грунту. З внесенням гіпсу в солонцевий фунт поліпшуються його агрономічні властивості, знижується лужність, підвищується доступність для рослин азоту, фосфору та калію, зменшується токсичність рухомих форм заліза й алюмінію, активізуються мікробіологічні процеси, підвищується врожайність сільськогосподарських культур. У випадку незначного вмісту в грунті ввібраного натрію та високого – магнію, гіпсування знижує можливість утворення токсичних гуматів магнію й поліпшує умови кальцієвого живлення рослин.

Виходячи з теорії генезису й меліорації солонців, розробленої К.К. Гедройцем, у практиці меліорації широко поширений метод розрахунку необхідної кількості меліоранту за вмістом обмінного натрію в фунтовому вбирному комплексі, який вимагає еквівалентної заміни катіоном кальцію. І.Н. Антипов-Каратаєв вважав, що нема необхідності повністю витискати обмінний натрій з вбирного комплексу фунту, оскільки в ньому близько 5-10 % належить "неактивному" натрію. Присутність такої кількості ввібраного натрію не справляє негативного впливу на властивості солонцю.

Доцільність використання того чи іншого способу розрахунку кальцієвмісних меліорантів визначається властивостями й генезисом солонцевих грунтів. Для солонців Лісостепової зони України та лучних солонців Степу, які в своїй більшості належать до багатонатрієвих, норму гіпсу рекомендується визначати за вмістом обмінного натрію. Для малонатрієвих солонців Півдня України такий розрахунок принципово неприйнятний, і замість нього розрахунок здійснюють за допоглинанням кальцію солонцевим грунтом або коагуляційно-пептизаційним методом.

У Степовій зоні на малонатрієвих солонцях найбільш доцільно застосовувати агробіологічні способи меліорації, основою яких є глибока оранка. У процесі проведення глибокого обробітку (триярусний, плантажний) руйнується щільний солонцевий горизонт і до орного шару залучаються природні меліоранти – солі кальцію підсолонцевих горизонтів, що сприяє "самомеліорації" фунтів. Певною мірою цей метод альтернативний традиційному гіпсуванню є більш економічним, оскільки усуваються вифати на доставку і внесення кальцієвмісних меліорантів. Початок цьому напрямку в меліорації солонців покладений в роботах В.А. Ковди і А.Ф. Большакова в Прикаспії, І.Н. Антипова-Каратаєва і К.П. Панова в Поволжі, О.М. Можейка, Є.П. Семенової-Забродіної, Г.В. Новикової, Н.М. Лаврентьева в Україні. У подальшому він розвинувся в Казахстані, Сибіру, Канаді.

Глибока меліоративна оранка ефективна на солонцевих фунтах, де карбонати (або гіпсоносні горизонти) знаходяться на порівняно невеликій глибині, доступній для обробітку. Глибина оранки залежить від глибини залягання цих горизонтів і від потужності солонцевого горизонту. На лучно-степових та степових солонцевих комплексах України найбільш ефективна плантажна оранка на глибину 55-60 см. У випадку меншої глибини оранки на поверхню грунту виноситься нижня частина солонцевого горизонту, в якому відсутні солі-меліоранти, і властивості фунту не поліпшуються, а навіть погіршуються.

У процесі глибокої плантажної оранки відбувається механічне руйнування щільного солонцевого горизонту, перемішування шарів горизонтів, деяке розведення маси солонцевого горизонту масою карбонатного, що викликає зниження солонцюватості й поліпшення агрономічних властивостей грунтів, у першу чергу водопроникності та повітряного режиму. При цьому встановлено, що гіпсування є короткочасним прийомом (5-6 років дії) і потребує періодичного його повторення. Позитивна дія меліоративної плантажної оранки простежується на протязі 15-20 років.

Меліорація солонців-солончаків з близьким (1.5-2.0 м) заляганням ґрунтових вод можлива тільки при застосуванні комплексу прийомів, що включають дренаж, внесення хімічних меліорантів, підвищених доз органічних і мінеральних добрив, посів соле- і солонцестійких культур.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси