Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних...Економічна оцінка лісових насадженьЯкі електричні засоби належать до основних і допоміжних...Для чого використовують захисне відключення?Технології створення та обробки текстової, графічної та...Оцінка захисних споруд за місткістюЩо таке замулення і в чому полягає його захисна роль?Засоби створення і забезпечення інформаційних технологій на...Лісове господарствоТехнологія інформаційної діяльності
 
Головна arrow Агропромисловість arrow Оцінка і прогноз якості земель
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Технології створення захисних лісових насаджень

Біля 70% всіх видів захисних лісових насаджень у водоохоронних зонах складають в основному прирічкові, прияружні і прибалкові лісові смуги, яружно-балкові, прируслові і кольматуючі насадження, насадження на перезволожених ділянках заплави, навколо стариць і озер, тоді як на приводороздільних і примережних схилах – стокорегулюючі та полезахисні лісові смуги (Рис. 6.1.). Ділянки, які підлягають залісненню, характеризуються великою крутизною, дрібноконтурністю, сильною змитістю, кам'янистими грунтами, що обумовлює необхідність застосування спеціальних технологічних прийомів. Усі види захисних лісових насаджень, які створені у водоохоронних зонах поєднують з протиерозійними гідротехнічними і лукомеліоративними заходами.

Системи захисних лісових насаджень передбачають у генеральних схемах, схемах і робочих проектах по водозбірним басейнам, незалежно від меж землекористування. У систему захисних лісових насаджень в басейнах малих річок входять агролісомеліоративні та захисні насадження на схилах водозбору і насадження, які створюють безпосередньо у водоохоронній зоні. Важливою її складовою на приводороздільних схилах в зоні живлення грунтових вод е полезахисні лісові смуги, на примережних схилах в зоні формування поверхневого стоку – стокорегулюючі, на яружно-балкових землях у зоні живлення підруслових вод – яружно-балкові насадження.

Система захисних насаджень водоохоронної зони малої річки

Рис. 6.1. Система захисних насаджень водоохоронної зони малої річки:

1 – стокорегулюючі лісові смуги, 2 – прибалкові лісові смуги, 2 а- прияружні лісові смуги, 3 – прирічкові лісові смуги, 4 – яружно-балкові насадження, 5 – берегові насадження, 6 – кольматуючі насадження на конусах виносу, 7 – чагарниковий пояс; 8 – деревно-чагарниковий пояс прируслових лісових смуг; 9 – заплавні полезахисні смуги; 10 – берегові насадження навколо заплавних водойм.

Прирічкові лісові смуги створюють уздовж брівок корінних берегів річкових долин, які інтенсивно руйнуються ярами з метою запобігання лінійних розмивів, активізації процесів заростання ярів, вапняків, а також затримання продуктів ерозії, біогенів і пестицидів, що надходять з полів. Супутня функція смуг – стокорегулююча. У зв'язку з тим що діючі яри корінних берегів часто переростають 8 схилові, в комплексі з надрічковими лісовими смугами застосовують гідротехнічні споруди, засипають промоїни, виположують неглибокі яри і залужують водотоки. Розпилювачі стоку, що споруджуються безпосередньо в прирічкових смугах, поєднують з водозатримуючими валами на міжяружних виступах. При сильному розчленуванні корінних берегів глибокими береговими ярами проводять суцільне їх заліснення.

Насадження біля витоку (джерела) створюють у верхів'ях річок та їх приток, а також навколо струмків і джерел. Вони захищають витоки від замулення і забруднення, сприяють інфільтрації поверхневого стоку, що надходить з прилеглих водозборів і паводкових вод. Насадженням надають щільну конструкцію, вводячи в їх склад 40-50% чагарників. Нижче за течією насадження біля витоку переходять в прируслові лісові смуги.

Прируслові лісові смуги укріплюють береги від розмиву, захищають русло від замулення і забруднення, покращують санітарний стан річкових вод, запобігають занесення піском і розмив родючих грунтів заплави, кольматують твердий стік. Вони послаблюють випаровування з водної поверхні і меліорують прилеглі заплавні угіддя. При розрахунку параметрів і конструкції прируслових лісових смуг, крім обліку верхньої, середньої та нижньої частин річки, беруть до уваги середню висоту руслового берега від літнього рівня річки.

Прируслові лісові смуги створюють з двох поясів – чагарникового та деревно-чагарникового. Чагарниковий розміщують по русловому укосу від літнього рівня води в річці до бровки заплави і на прирусловій частині заплави в зоні можливої деформації руслового укосу. На опуклих намитих берегах нижню межу відсувають від літнього урізу води на ширину незарослих пляжів з метою вільного пропуску весняного водотоку в руслі. Деревно- чагарниковий пояс (власне прируслова лісова смуга) розміщують на прирусловій частині заплави. Її ширину приймають з урахуванням стану, форми берегів, віддаленості від витоку, розміру річки. З розширенням русла річки в напрямку від верхів'їв до гирла цей пояс створюють більш широким.

На приджерельній ділянці, де річка неглибока, руслові береги малої висоти, а енергія течії річки ще недостатня для інтенсивної деформації русла (абразія, викиди на заплаву руслових пісків під час повені тощо), прируслові лісові смуги створюють з деревних порід, змішаних в ряду з чагарником. По мірі віддалення від витоку, коли у заплаву надходить значно більший обсяг води, що містить зважені наноси, в місцях більш сильної деформації русла (увігнуті береги мають підмиви, висота їх від підошви до бровки зростає з 2,5-3 до 15- 20 м, біля підмиваючого берега утворюються відкладення шириною до 5-7 м, місцями виявляються зсуви) прируслові смуги створюють максимальної ширини, диференціюючи з урахуванням висоти і процесів намиву-підмиву берега.

Мінімальну ширину прируслових лісових смуг встановлюють на стійких задернованних берегах, де не відбувається розмиву і відкладення наносів вздовж річок, а максимальну – на увігнутих підмиваючих берегах при наявності інтенсивних ерозійних і руслових процесів, на ділянках, де заплавні землі піддаються замуленню продуктами ерозії. При підході русла річки безпосередньо до еродованого корінного берега проводять суцільне його залісення. Вздовж річок, які використовуються для господарсько-питного водопостачання, і в межах зон санітарної охорони ширина прируслових смуг максимальна.

За відсутності заплави прируслова лісова смуга займає всю ширину надмеженного (літнього) руслового укосу і межує зверху з надрічковою лісовою смугою. Місця інтенсивного підмиву берега укріплюють захисними греблями або більш складними спорудами. Зсувонебезпечні ділянки засаджують повністю деревними породами, яким властива інтенсивна транспіраційна здатність і мають потужну кореневу систему (верба біла, тополя чорна та ін.) На нижній частині зсуву, що примикає до русла, висаджують чагарникові верби. В прируслових лісових смугах влаштовують розриви різного призначення: ландшафтні, рекреаційні, господарські (табл. 6.1).

Насадження на корінних берегах річкових долин призначені для зменшення швидкості та обсягу поверхневого стоку, його очищення від продуктів ерозії і сорбованих в ньому біогенів і пестицидів, для закріплення нестійких частин берегу (зсувів), запобігання замулення русла річки. Під берегоукріплювальні насадження відводять переважно сильно розмиті корінні береги крутизною понад 15 °, а також діючі яри, зсуви, ділянки з щебенюватими, кам'янистими оголеннями, мергелями.

Таблиця 6.1

Розриви в прируслових лісових смугах

Вид

Ширина, м

Місце деревної і чагарникової рослинності

Господарські: водозабірні

10-15

Чагарниковий пояс по русловому укосу

Переправні

10-60

-

Риболовецькі

Ширина русла

Частково або повністю чагарниковий пояс

Рекреаційні (пляжі)

50-300

Теж

Ландшафтні

до 5000

Чагарниковий пояс

Насадження на піщаних відкладеннях і конусах виносу закріплюють наноси і кольматаж твердого стоку, що надходить з прирічкових ярів і балочної мережі. їх створюють у вигляді мулофільтрів в поєднанні із загатами і дамбами, які мають закріплені водозливи. Дамби споруджують за 1-2 роки до створення насаджень- мулофільтрів.

Пісково-закріплюючі насадження створюють у тих випадках, коли потужність піску на засипаних ділянках заплави перевищує 40- 50 см, і це перешкоджає їх використанню в сільському господарстві. На конусах виносу берегових ярів і балочних систем під кольматуючі насадження відводять всю їхню площу.

Насадження на сильно перезволожених ділянках послаблюють заболочування, раціонально використовують заплаву, що не підлягає осушенню, покращують місцевий мікроклімат.

Захисні лісові насадження на схилах водозборів. Параметри полезахисних, стокорегулюючих, прибалкових і прияружних лісових смуг визначені діючими інструктивними вказівками. Найбільшу частку на схилах водозборів займають стокорегулюючі лісові смуги. У місцях перетину або мікроулоговин з водозбірною площею до 3,0 га смугу ("робочі ділянки") посилюють розпилювачами стоку, в її складі збільшують на 50% частку чагарників, а по нижньому краю влаштовують канаву з валом. Глибина канави приймається 1,0-1,5 м. Висота валу при крутизні схилу 3-5 ° становить 0,6 м, 5-10°-0,8 м.

Ухил трас лісових смуг і довжина ліній стоку забезпечується нерозмиваючою швидкістю води. При ухилі 0,01 довжина ліній стоку не повинна перевищувати 350 м, при ухилі 0,08 – 130 м. Надлишки непоглиненого в лісових смугах поверхневого стоку відводять через укріплені від розмиву кінцеві водозбірні ділянки стокорегулюючих смуг або на залужені водотоки.

Прирічкові лісові смуги. Ширину їх встановлюють з урахуванням довжини схилів водозбору і ступеня еродованості корінних берегів річкових долин. При довжині схилів більше 500 м і середній ураженості корінного берега ярами (1,0-3,5 га/км2) її розмір до 15 м, при сильній (5,6-14,0 га/км2) – до 15-17 м, а при дуже сильній (більше 15 га/км2)-до 17-21 мі більше.

Лісові насадження на яружно-балкових землях. Під насадження різного цільового призначення (протиерозійні, плодово-ягідні, плантації технічної і лікарської сировини, насадження-мулофільтрй) відводять 35-40% загальної площі яружно-балкової мережі. Лісові насадження створюють на сильнозмитих і найбільш порушених ерозією берегах балок крутизною понад 15°, зсувах, осипів, яружних укосах, оголеннях корінних порід і конусах виносу. Береги з більш сприятливими рослинними умовами на незмитих, слабо- і середньозмитих грунтах відводять під посіви травосумішей або врегульований випас худоби.

Дольову участь лісу на балкових системах визначають інтенсивністю ерозійних процесів. При дуже слабкому їх прояві під лісові насадження відводять 10% площі балок, слабкому – 20, середньому – 35, сильному – 65, дуже сильному – 90%.

Лісові Насадження в річкових долинах. Біля витоків малих річок створюють масивні насадження площею до 3,0 га. Ширина їх по 50 м з обох сторін водотоку, довжина – 300 м (250 м вище витоку і 50 м нижче його). Насадження навколо витоку створюють 2-3 ярусними за деревно-чагарниковим типом. Густий підлісок виконує роль мулофільтра, а колючі чагарники по узліссях оберігають їх від стравлювання худобою.

Параметри прируслових лісових смуг визначають з урахуванням частини річки, стану берегів і їх стійкості проти руйнування водними потоками, (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Ширина прируслових лісових смуг в залежності від стану руслових берегів

Частина річки, її довжина, км

Стан руслового берега

Стійкі, не піддаються руйнуванню

Розмиваючі в нижній частині

Розмиваючі по всьому профілю

Намиваючі

Верхів'я, до 10

-

-

Верхня, до 25

Середня, 26-50

Нижня, 51-100

[1]

Для верхів'я річки характерна відсутність розмивів. Верхня частина річки характеризується слабким розвитком рідкісних, локальних (протяжністю 15-20 м) розмивів руслового берега, в середній – потенційна небезпека розмиву збільшується. Протяжність його 80-100 м, з'являються намиви. У нижній частині річки вона зростає до 200-250 м. Розмив і намив протікають з великою інтенсивністю, виникають зсуви.

Максимальну ширину прируслових лісових смуг (до 35-40 м) встановлюють у тих випадках, коли русло річки , підходить безпосередньо до руйнуючого корінного берегу долини і до нього примикають незручні, не придатні для використання в сільському господарстві землі. У цьому випадку ширину смуг збільшують за рахунок його залісення. На руслових пляжних пісках намитих берегів створюють прируслові насадження шириною 10-20 м (залежно від частини річки) у вигляді плантацій чагарникової верби для господарських потреб.

На корінних берегах річкових долин вирощують протиерозійні, плодові та ягідні насадження, плантації технічної і лікарської сировини. Під захисні лісові насадження відводять найбільш еродовані береги, а під насадження іншого цільового призначення – ділянки з більш сприятливими рослинними умовами. Загальна участь лісових насаджень на корінних берегах у верхній і середній частинах річки складе 40-45% площі, в нижній частині – 35-40%. Решта площі берегів залишається під трав'янистою рослинністю.

Лісистість водозбірних басейнів повинна скласти біля 11,7%, з них 8,5% площі водозбору відводять під насадження на землях гідрографічного фонду в межах водоохоронної зони, у тому числі під насадженнями на ярах, середньо- і сильнозмитих балкових схилах – 6,0%, на корінних берегах долин малих річок – 1,5%, на прируслових, перезволожених і піщаних ділянках заплавних земель – 1,0%.

Створення насаджень у верхів'ї річки. Після розчищення і облаштування місць формування тимчасових і постійних водотоків, а також ключів і джерел в місцях виходу на денну поверхню їх огороджують живоплотом. Невеликі джерела та виходи пластових джерел біля підніжжя корінних берегів у смузі шириною до 10 м зміцнюють кілками з верби або тополі, розміщуючи їх у шаховому порядку через 1,5 м.

На рівнинному рельєфі з перезволоженими ділянками гирла балок і з пухкими корінними берегами чагарники висаджують без підготовки посадочних місць під меч Колесова або під кілок (посадка живцями). На добре дренованих площах рівнин при створенні прйджерельних насаджень грунт обробляють за системою чорного або раннього пара. Для попередження руслових розмивів підготовку грунту проводять перпендикулярно руслу або застосовують протиерозійні заходи (залишення трав'яних буферів, поетапне заліснення).

У верхів'ї річки на берегах крутизною до 12° проводять наорне, а на більш крутих 12-30° – виїмково-насипне терасування. На донних ділянках грунт під посадку готують площадками або смугами перпендикулярно руслу водотоку.

Насадження у верхів'ї річки поєднують з лукомеліоративними заходами, гідротехнічними спорудами у вигляді розпилювачів стоку, дамб-перемичок, каскадів водозатримуючих і водовідвідних валів. У них забороняється влаштовувати водопої, скотопрогони та випасання худоби.

Способи закріплення і заліснення руслових берегів. Вибирають з урахуванням типу (стійкі, розмивні в нижній частині, розмивні по всьому профілю, намивні) і стану прилеглої до них заплави. На розмивних по всьому профілю застосовують підстилкове закріплення. По виположеному відкосу через 50-60 см розкладають прути верб, очеренковані частини яких закріплюють в рідкий грунт нижче меженного (літнього) рівня води. Прути присипають грунтом і вкривають гілками листяних порід шаром 20-30 см. Гілки закріплюють сітчасто-дротяним або іншим кріпленням, при більшій швидкості води нижню частину його зміцнюють кам'яним накиданням. При зміцненні таких берегів враховують особливості руслоутворюючих процесів. Закріплення увігнутих берегів неприпустимо з одночасним залісненням опуклих протилежних, розташованих вище за течією. Це сприяє активізації підмиву ввігнутих берегів. Сильно зруйновані ділянки їх, вершини вигинів і відрізки крутих поворотів річки, а

також прямі, слабоввігнуті і слабовипуклі береги, обривисті в нижній частині, закріплюють найпростішими берегоукріплювальними спорудами в комплексі з лісомеліоративними. На пухких грунтах зверху вниз по схилу через 1,5-2 м готують канавки глибиною 0,5 м, по дну яких через 0,4-0,5 м вбивають свіжі вербові кілки довжиною 1- 1,2 м і завтовшки 3-5 см. Верхній кінець їх залишають на одному рівні з поверхнею укосу. По кілкам заплітають вербові прути, залишаючи верхівки над тином. Канавки засипають землею й ущільнюють. Для тинів використовують чагарникові верби, які добре переносять тривале затоплення (пурпурна, російська, сіра, мигдальна). На менш розмивних щільних суглинистих ґрунтах в канавки глибиною 0,1-0,2 м укладають свіжозрубані прутики верби товщиною до 8-10 см і довжиною 3-5 м, притискаючи до дна рогатками, і присипають землею. Вершини прутиків залишають відкритими.

На стійких руслових берегах (в чагарниковому поясі) посадочні місця у вигляді площадок, ямок і шурфів готують на мікропониженнях зі слабким трав'янистим покривом. На руслових берегах, які розмиваються внизу, готують ямки і шурфи у верхній частині берега, поєднуючи її з закріпленням розмивів тинами і настилами.

На намивних ділянках руслових берегів чагарникові насадження створюють без попереднього обробітку грунту посадкою кілків або черешків під меч Колесова. На підтоплених ділянках посадку проводять у вологий грунт після спаду весняних вод. На найнижчих місцях, що піддаються тривалому затопленню, можливі осінні посадки.

Розміри живців та кілків верб, глибина їх закладки задаються відповідно до рівня та тривалості затоплення ділянки, глибини річного висушення грунту, наявністю розмиву або намиву наносів, небезпекою льодових ушкоджень. Живці і кілки закладають на повну довжину. На розмивних смугах у всіх районах довжина кілків 100 см, на відносно стійких укосах в лісових районах 40-50 см, у лісостепових і степових районах 60-80 см.

Догляд за грунтом в чагарниковому поясі на руслових укосах і мілинах не проводять. Для посилення кущення рослини садять на пеньки навесні четвертого року життя, відразу ж за спадом весняних вод.

Створення прируслових лісових смуг. Основні критерії підбору порід – стійкість у заплаві, меліоративні функції і реагування на Грунтово-гідрологічні умови. За стійкістю у заплаві дерева розподіляють у такому порядку: верба біла, тополя чорна, канадська і біла, в'яз гладкий, вільха сіра і чорна, дуб звичайний і червоний, ясен Пенсільванський і ланцетний, липа дрібнолиста, клен гостролистий, береза повисла, робінія псевдоакація, сосна звичайна. Чагарники: верби (3-тичинкова, російська, шелюга червона), аморфа чагарникова, смородина золота, свидина криваво-червона, обліпиха, калина звичайна, крушина ламка, жимолость, лох вузьколистий, бересклет європейський (додаток до розділу б).

На найбільш родючих і дренованих грунтах прируслових смуг висаджують дуб черешчатий і червоний, клен гостролистий, модрину, ясен звичайний, липу; на бідних супіщаних – сосну звичайну, березу повислу, робінію псевдоакацію. На землях з періодичним застійним зволоженням – вербу білу, російську, 3-тичинкову, сіру, кошикову, 5-тичинкову, тополю чорну, канадську, ясен ланцетний, на ділянках з тривалим і постійним застійним зволоженням – вільху чорну, вербу білу, російську, сіру та 5-тичинкову.

У прирусловій лісосмузі лісову галявину формують з двох рядів чагарників: смородини чорної, калини, бузку, скумпії, бузини та ін. У заплавній – перший від поля ряд складають колючі чагарники (шипшина, обліпиха, терен, лох), другий – ліщина, бузина, бузок тощо.

У долинах з меандруючим руслом в першу чергу підлягають залісненню стійкі вигини. При утворенні руслом петель заліснюють весь вигин, дотримуючись черговості заліснення протилежних берегів різної форми. У обвалованих річок прируслові смуги

створюють на зовнішньому і внутрішньому укосах дамб.

Ґрунт під посадку насаджень обробляють у вигляді борозен, смуг і майданчиків. Суцільну обробку застосовують тільки на ділянках, не схильних до змиву. Для попередження ерозії розорюють під кутом 30-40° до русла. При обробці грунту у вигляді борозен застосовують плуги ПКЛ-70, ПЛ-1, ПЛС-0,6, при смуговій – ПЛН-4- 35. Ділянки створюють ямокопачами. На лінійних пониженнях, якщо зустрічаються, допускається обробіток ґрунту лише ямокопачами і двухвідвальними плугами. Оранку проводять восени попереднього посадці року, а на небезпечних в ерозійному відношенні ділянках – навесні після сходу паводкових вод.

У південних районах ґрунт обробляють в залежності від ступеню мінералізації та інтенсивності задерніння. При слабкому задернінні і відсутності кореневищних бур'янів застосовують зяблеву оранку. Сильнозадерновані грунти обробляють на глибину 27-30 см з дозаглибленням до 45 см по чорному пару. Дворічний чорний пар застосовують на ділянках, зарослих болотною рослинністю, попередньо скошуючи її протягом двох років. Осушені ґрунти обробляють по дворічному чорному пару.

На неосушених площах в процесі обробітку ґрунту створюють підвищені лісокультурні місця (мікропідвищення, вали або горбики) звальними плугами ПСН-140, двома ходами однокорпусного або одним ходом двокорпусного плуга в кожну сторону. При цьому формують звальні гребені і вали. Застосовують також однокорпусний плуг ПКЛ-70 і канавокопачі ПКЛ-500, ЛКН-600, ПЛО-400. Глибина оранки 30-35 см (до глибини залягання глеєвого горизонту). Обробіток пластів на гребенях валів, сформованих звальними або двокорпусними плугами, проводять в звал важкими дисковими боронами БДТ-2.5Л, БДНТ-2,2, БДН-2, 4 або фрезою БН-1, 5.

З метою економії заплавних земель ширина міжрядь у прируслових лісових смугах лісостепової зони становитиме ) ,5-2,0 м. Якщо головна порода – швидкоростучі тополі, то їх висаджують через ряд з чагарниками. У вузьких смугах чагарники змішують з головною породою. Садять відразу ж після звільнення площі з-під води машинами СЛН-1, МЛУ-1 або вручну. Весняну посадку до розливу й осінню допускають тільки на найбільш високих рівнях, які рідко затоплюються, а на нижчих – лише після весняного затоплення до розпускання бруньок. Саджанці, і сіянці стандартні, з кореневою шийкою не менше 5 см. Глибина загортання живців верб і тополь в лісових районах повинна бути не менше 25 см, в лісостепових – 35, у степових – 45 см.

Догляд за грунтом проводять після виходу ділянки з затоплення, при масовій появі сходів бур'янів. На змивонебезпечних ділянках останній догляд поряд зі знищенням бур'янів включає також прикочування грунту в міжряддях. Застосовують культиватори КЛБ-1,7, КРН-4,2, КОН-2,8. У культурах дуба та інших порід, які повільно ростуть, його продовжують на 4-8 років, а у тополі і швидкоростучих на 2-3 роки. У перший рік у рядах і міжряддях застосовують не менше чотирьох, а в наступні – два-три догляди.

При частковій підготовці грунту травостій між смугами і ділянками скошують на сінокіс. Отаву в захисних цілях зберігають, а випас тут забороняють. Навесні четвертого року після сходу талих вод всі чагарники садять на пеньки. При подальшому проведенні рубок догляду повинна зберігатися максимальна густота підліску і галявин.

Створення захисних лісових насаджень на піщаних відкладеннях. У долинах річок залісненню підлягають ділянки, покриті потужним (40 см і більше) шаром піску, які не використовують у сільському господарстві. Технологія підготовки посадочних місць призначається з урахуванням властивостей піщаних відкладень (гранулометричний склад, родючість, водний режим), середньої потужності наносів, схильності процесам дефляції і водним потокам.

На незарослих, схильних до дефляції рухомих пісках обов'язкове попереднє їх шелюгування та використання природної трав'янистої рослинності в якості механічного захисту від засікання сіянців сосни, боротьба з шкідниками, які пошкоджують кореневу систему. На слабозарослих пісках сіянці сосни висаджують одномасно з підготовкою ґрунту лісосаджальною машиною МПП-1. Відстань між рядами 1,5-2,0 м, в ряду – 1,0 м. На середньозарослих пісках лісостепової зони сосну вирощують вузькосмуговим способом, запропонованим Донською Н1ЛОС для багаторічних перелогів. На задернілих пісках грунт обробляють навесні (Після сходу талих вод) за рік до посадки дискуванням або фрезеруванням дернини на глибину 8-12 см. Орють плугами з передплужниками на глибину 27- 30 см з дозаглибленням до 45 см. Пласт дискують і надалі проводять звичайний догляд за паром культиваторами. Восени ґрунт культивують і прикотковують, а навесні проводять передпосадкову підготовку.

На ділянках з нерозвиненими шаруватими піщаними ґрунтами при смуговій підготовці бур'янисту рослинність знищують дисковими боронами, потім глибоко розпушують (60-80 см) без обороту пласта, восени боронують і прикотковують.

З урахуванням зональності асортимент порід визначають за потужністю піщаних наносів і характером зволоження. На глибоких пісках – тополя. З чагарникових порід – аморфу, смородину золоту, вербу чагарникову, тамарикс.

Створення захисних лісових насаджень на корінних берегах річкових долин. Зважаючи на велику крутизну, розчленованість берегів ярами, сильну змитість ґрунтів, наявності міжяружних виступів, лісомеліоративне освоєння їх пов'язане зі значними труднощами, зумовленими тим, що навіть у межах невеликих ділянок берегів проводять диференційовану підготовку ґрунту і застосовують асортимент деревних і чагарникових порід, які відповідають екологічним умовам.

Способи обробітку ґрунту повинні відповідати протиерозійним вимогам, забезпечувати створення потужного кореневого шару з пухкого ґрунту, накопичення і збереження доступної рослинам вологи і сприятливого режиму аерації. Значна частина корінних берегів річкових долин має різну крутизну і родючість грунтів. їх розділяють за категоріями, які залежно від цих факторів використовують в сільському господарстві або під ліс (рис. 6.2).

Схема класифікації земель корінних берегів малої річки

Рис. 6.2. Схема класифікації земель корінних берегів малої річки

Ділянки 1а, 1б, 2а і 26 категорій використовують в сільському господарстві. На берегах річок крутизною 10-15° ділянки з більш сприятливими рослинними умовами (3-я категорія) використовують для вирощування плодових і ягідних культур та застосовують смуговий обробіток грунту плугами ГІЛН-4-35, а також наорне терасування човниковим плугом ПЧС-4-35.

При смуговому обробітку Грунту проводять односторонню оранку з відвалом пласта вниз по схилу. Ширина смуг 3-Ю м, один- два роки ділянку тримають під чорним паром. Висаджують плодові чагарники лісосадильними машинами МЛУ-1, ЛНА-1 з міжряддями 2,5-3,0 м, в ряду – 1,5 м. Перші два-три роки до змикання крон доглядають за грунтом культиваторами КЛБ-1, 7, КРТ- 3.

При наорному терасуванні тераси шириною 2,5 м розробляють за кілька проходів плуга, один-два роки їх утримують під чорним паром. Один ряд Плодових саджанців висаджують по центру.

На берегах річок крутизною 15-35° (4-я категорія) з суглинистими і супіщаними грунтами терасування проводять виїмково-насипним способом. Тераси шириною 2,5-2,8 м строго по горизонталях проводять терасерами ТС-2,5, ТР-3, а на ділянках з щільними геологічними породами (мергель, крейда тощо) шириною до 4,5 м – терасерами Т- 4 і ТК-4. Полотну терас надають зворотній ухил, два роки грунт утримують під чорним паром, застосовуючи культиватор КРТ-3, а на важких грунтах розрихлювач ОРН-2,5. Садять один-два ряди сіянців по підготовленому грунту. При вирощуванні швидкоростучих порід для підвищення меліоративної ролі їх змішують в ряду з чагарниками.

На ділянках 5-ї та 6-ї категорій (сильнозмиті береги крутизною понад 35°, обриви, осипи, оголення материнських порід) куртинні лісові насадження створюють на окремих ділянках, підготовлених вручну по мікрозападинам з кращими грунтами, а в лісостепу – посівом насіння клена ясенолистяного і робінії псевдоакації по талому снігу.

Яри, які розташовані на корінних берегах (7а і 76 категорій), відносять до найбільш складних об'єктів лісомеліорації. До їх заліснення приступають після загасання або припинення розвитку яру, а також після відсипання і виположування, коли русло і укоси стабільні. При цьому враховують тип яру і стадію його розвитку, морфометричні характеристики, гідрологічні умови, грунти, їх стан і родючість, видовий склад та розміщення трав'янистої рослинності.

Берегові яри II стадії розвитку глибиною до 3,0 м, що виходять на примережеві схили і заважають виконанню сільськогосподарських робіт, підлягають корінний меліорації з повним засипанням або виположуванням їхніх відкосів. Обов'язковим при цьому є зарегулювання або відвід від вершини яру концентрованого стоку з водозбору.

Відкоси схилових ярів ІН стадії розвитку крутизною до 35-40° заліснюють після їх відсипки. Відсипці передує зарегулювання поверхневого стоку з водозбору перед вершиною яру за допомогою валів та місцевого стоку в руслі донними загатами.

На міжяружних виступах (8-я категорія) посадочні місця готують у вигляді борозен плугом ПЛС-0,6 або ділянок корчувачем Д-513А, які розміщують в шаховому порядку.

Догляд за грунтом в протиерозійних насадженнях на берегах і ярах проводять до повного змикання рослин. У міжряддях культур і на узліссях грунт обробляють культиваторами КЛБ-1,7, КРН-2,8, КРТ-3. Для попередження механічних ушкоджень рослин в рядках залишають захисну зону шириною 30-40см. Повторюваність доглядів за вегетацію наступна: у перший рік – 3-5, у другий – 3-4, на третій і четвертий – 1-2, на п'ятий – одна обробка. Якщо в насадженні дерева і чагарники змішані окремими рядами, то при, догляді сідлають чагарники і грунт обробляють одночасно в двох суміжних міжряддях. Глибину культивації в степу і напівпустелі протягом року поступово зменшують з 12 до 6 см, а в лісостепу та степу збільшують з 6 до 12 см. Осінню культивацію проводять на глибину 16 см. Для скорочення витрат при ручному догляді в перший рік посадки застосовують борони з високим зубом, а в подальшому – культиватори КЛБ-1,7 і КРЛ-1.

Залежно від цільового призначення захисних лісових насаджень і меліоративних функцій, які вони виконують, асортимент деревних і чагарникових порід підбирають за додатком до розділу 6.

На схилових землях (з проявом водної ерозії грунтів) лісові смуги, які є найважливішим структурним елементом системи грунтозахисного землеробства, проектуються контурно, по горизонталях. Вони і зумовлюють технологію обробітку і розташування лінійних меліоративних елементів на схилах. Тому проектування лісових смуг на схилах обов'язково повинно поєднуватися з контурною технологією обробітку і розташуванням всіх лінійних протиерозійних заходів. Якщо цього не здійснювати, то при обробітку в полях створюватиметься велика кількість тупикових серповидних клинів, багато ерозійнонебезпечних розвальнях борозен, звальних гребенів, петлеподібних заїздів агрегатів на ріллі з додатковим переущільненням грунту тощо.

Мережа лісових смуг є провідною структурною ланкою сільськогосподарських ландшафтів. Лісові смуги виконують велику роль у формуванні певної мікрозональної структури схилів, створюють, екологічно однорідні міжсмугові ділянки, які є важливими територіальними одиницями ландшафтів. Виконуючи свою основну функцію захисту грунтів від ерозії і боротьби з посухою, лісові смуги повинні бути базисними рубежами, що визначають напрямок обробітку грунту і посіви сільськогосподарських культур, розміщення робочих ділянок, смугових посівів і буферних смуг, а також всіх інших елементів організації території. Іншими словами, через систему лісових смуг здійснюється органічний зв'язок між формуванням ландшафтів, технологією обробітку грунту і системою землеробства в цілому.

Розміщення лісових смуг на схилах буває прямолінійним і контурним. Проектування прямолінійних лісових смуг та відповідного напряму обробітку не є надто складним. Однак, проектування контурних лісових смуг у поєднанні з контурним обробітком ґрунту та іншими протиерозійними заходами є значно складнішим і має ряд особливостей і правил, які в існуючій спеціальній літературі викладено недостатньо.

Розглянемо ці особливості проектування в розрізі основних типів схилів, представлених у вигляді принципових схем графічних моделей.

На простих схилах (поперечно-прямого профілю з усіма видами поздовжнього профілю – прямого, увігнутого і опуклого, лісові смуги та напрями обробітку поперек схилу проектуються прямолінійно.

Порядок проектування на таких схилах добре представлений в діючих інструкціях. Слід лише підкреслити необхідність обов'язкового обліку поздовжнього профілю. У місцях на похилих схилах лісові смуги розміщуються рідше одна від одної; в місцях – на більш крутих схилах частіше одна від одної. Відстань між лісовими смугами (l) приймається відповідно до інструктивних вказівок або на основі розрахунків. Проектувати смуги і обробіток ґрунту з мінімальним ухилом (i°) або близьким до нуля на таких схилах порівняно легко.

Проектування лісових смуг на поперечно-опуклих схилах. На схилах з паралельними горизонталями по всіх видах поздовжнього профілю проектування показано на рис. 6.3, 6.4, 6.S. На схилі з поздовжньо-прямим профілем (рис. 6.3) на всіх робочих ділянках як лісові смуги, так і обробіток будуть контурними.

Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-прямому схилі з паралельними горизонталями

Рис. 6.3. Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-прямому схилі з паралельними горизонталями

Лісові смуги, будучи паралельними, являють собою дуги концентричних кіл. Отже, вони мають різні радіуси. З різними радіусами будуть і напрями обробітку в робочих ділянках. Необхідно запроектувати лісові смуги з такою кривизною, щоб обробіток в міжсмугових ділянок був з радіусами кривизни не менше 60-70 м. Це може бути досягнуто тоді, коли геометричні центри контурних лісових смуг, а отже і обробітку, виходитимуть за межі території міжсмугових ділянок.

На рис. 6.3 мінімальний радіус напрямку обробітку в першій робочій ділянці (Rmin), який визначається лісової смугою АВ, становить 220 м, тобто значно більше мінімально допустимого – 60- 70 м.

Якщо мінімальний радіус буде менше 60-70 м (а це буває тоді, коли геометричний центр лісових смуг виявиться в межах міжсмугових ділянок), то при обробітку утворюються клини, і він (обробіток) буде виконано не на відповідному рівні. В цьому випадку слід шукати інше рішення розміщення ЛІСОВИХ смуг ШЛЯХОМ розчленування схилу на відокремлені частини.

Проектування лісових смуг та обробітку на схилах з поздовжньо-ввігнутим профілем (рис. 6.4) має багато спільного з попереднім випадком, але може бути і різниця.

Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-ввігнупюму схилі з паралельними горизонталями

Рис. 6.4. Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-ввігнупюму схилі з паралельними горизонталями

Справа в тому, що в нижній частині таких схилів крутизна зменшується до нуля. Тому в робочих ділянках, які утворюються біля основи схилів, далеко не завжди потрібний контурний обробіток. На рис. 6.4 в третій робочій ділянці, де ухил місцевості становить 0,6°, він не потрібний.

На схилах з поздовжньо-опуклим профілем (рис. 6.5) спостерігається інша картина. Найменша крутизна схилу в його привододільній частині, де вже не потрібний контурний обробіток. У зв'язку з цим при проектуванні лісових смуг не треба прагнути до того, щоб радіуси напрямку обробітку в привододільній частині були б не менші заданої величини (60-70 м).

На рис. 6.5 геометричний центр лісових смуг і контурних проходів агрегатів знаходиться на території першої робочої ділянки. Обробіток на цій ділянці є прямолінійним.

Проектування лісових смуг на поперечно- поздовжньо-опуклому схилі з паралельними горизонталями

Рис. 6.5. Проектування лісових смуг на поперечно- поздовжньо-опуклому схилі з паралельними горизонталями

Тепер розглянемо особливості проектування на поперечно- опуклих схилах з непаралельними горизонталями (з горизонталями, кінці яких зближуються, рис. 6.6, 6.7, 6.8). Такі схили в природі зустрічаються частіше, ніж з паралельними горизонталями.

Головною особливістю цих схилів є те, що у зв'язку з великими вигинами горизонталей на них, як правило, не вдається запроектувати контурні лісові смуги з радіусами, прийнятними для контурного обробітку. Тому схили по вододілу в місцях найбільшого вигину горизонталей потрібно розчленувати надвоє із самостійною організацією території кожної частини. Таке розчленовування може бути дорогою, лісовою смугою, межею поля або робочою ділянкою.

У зв'язку з непаралельністю горизонталей і необхідністю розміщення паралельних лісових смуг, щоб уникнути клинів при обробітку лісові смуги проектуються з деяким допустимим (нерозмиваючим) ухилом.

Аналогічним щодо горизонталей буде і напрямок обробітку. При цьому слід прагнути до кращого врахування горизонталей, насамперед у нижніх, найбільш ерозійнонебезпечних частинах схилів. Неминуче неврахування горизонталей через непаралельність слід зосереджувати в приводороздільній частині. Але це, як правило, не настільки небезпечно, так як тут зазвичай малий ухил, мала водозбірна площа, а отже, і не буде сконцентрованих руйнівних потоків води.

Зауважимо також, що проектування, наприклад, дороги по вододілу є більш доцільним і з господарських міркувань, ніж розміщення її по бровці балки, де вона небажана за вимогами захисту грунтів.

Поздовжнє розчленування поперечно-опуклого схилу може бути неповне, найчастіше на 1/2-2/3 його поздовжньої довжини, і повне – по всій довжині від основного вододілу до основи схилу. Розчленування схилу завжди пов'язане зі зменшенням довжини гону. Тому, аналізуючи напрямок обробітку і розміщення лісових смуг знизу вгору, перш за все необхідно виділити частину схилу, на якій може бути забезпечений "наскрізний" обробіток в поперечному напрямку без його розчленування.

Верхньою межею такого виділення частини схилу є мінімальний радіус кривизни напрямку обробітку, який на опуклих схилах зменшується знизу вгору по схилу. Після того як знайдено місце, від якого обробіток буде виконуватися з неприпустимим радіусом, схил від цього місця вгору до вододілу розчленовується (див. рис. 6.8).

Таким чином, в цілях механізації слід прагнути до неповного розчленування, якщо його не можна уникнути зовсім.

Повне розчленування виникає при великих вигинах горизонталей по всій довжині схилу, не дозволяючи забезпечити обробіток з належним радіусом кривизни його напрямку, а також при необхідності розміщення польової дороги по вододілу для зв'язку з усім орним масивом (див. рис. 6.6, 6.7).

Для схилів даної групи характерна різна крутизна на їх окремих частинах: вона зменшується до вододілу і зростає до основи. Тому поєднання лісових смуг та напрямку обробітку з горизонталями на всьому схилі (без коригуючих смуг) – неможливо. В такому випадку необхідно повніше враховувати рельєф в нижніх, найбільш ерозійнонебезпечних частинах схилів, а відхилення від горизонталей допускати у вододілів, де ерозійна небезпека значно менше.

Особливості розміщення лісових смуг по видам поздовжнього профілю полягають в тому, що на нижніх частинах поздовжньо- ввігнутих схилів нерідко може бути допущений більший кут відхилення проектованих лісових смуг від горизонталей, ніж на поздовжньо-прямих і поздовжньо-опуклих. Це обумовлюється тим, що в прогинах поздовжньо-увігнутих схилів змив грунту різко скорочується і нерідко спостерігається навіть зворотний процес – акумуляція твердого стоку з утворенням шлейфів.

Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-прямому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.6. Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-прямому схилі з непаралельними горизонталями

На рис. 6.6 представлений схил з прямим профілем по вододілу із заходу на схід. Крутизна зростає – зближуються кінці горизонталей – на північ і південь на поперечних схилах (до гідрографічної мережі). У зв'язку з неможливістю виконання контурного обробітку по горизонталях з допустимими радіусами схил розчленовується на дві частини дорогою по вододілу. Запроектована система лісових смуг, яка разом з дорогою визначила загальний вигляд організації території схилу. Створено п'ять робочих ділянок з допустимими радіусами напрямку обробітку та однорідними екологічними умовами в кожному з них. Має місце відхиленім від горизонталей лісових смуг і загонів обробітку (на рис. 6.6 показані суцільними лініями паралельно лісовим смугам). Однак відхилення допущено головним чином в приводороздільній частині схилу в допустимих межах.

На рис. 6.7 показано схил поздовжньо-ввігнутого профілю, який визначив інший характер організації території, ніж у попередньому випадку. Лісова смуга СД розміщена на перегині місцевості, яка виділила дві робочі ділянки з більшою крутизною і дві з меншою.

Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-ввігнутому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.7. Проектування лісових смуг на поперечно-опуклому, поздовжньо-ввігнутому схилі з непаралельними горизонталями

Радіус кривизни лісової смуги СД (Reo) становить 160 м і центр кривої О знаходиться в межах 1 і 2 робочих ділянок. Отже, наскрізний контурний обробіток без клинів на обох ділянках, розпочатий від лісової смути СД, з допустимими радіусами нездійсненний. Тому схил розчленований на дві частини. На схід від лісової смуги СД на пологій частині схилу, де його крутизна переважно до 1°, лісові смуги Та напрямок обробітку можуть бути прямолінійними в будь-якому напрямку. Базисною (направляючою) лінією є лісова смуга EF. На перегині схилу близько лісової смуги СД може бути значна крутизна. У зв'язку з цим на території 3 та 4 робочої ділянки частина площі обробляється контурно. На рис. 6.7 ця частина відокремлена суцільною лінією cd.

На рис. 6.8 показаний схил з поздовжньо-опуклим профілем із заходу на схід до балки. Загальний вид організації території схожий з попереднім випадком, представленим на рис. 6.7. Однак опуклий профіль визначив іншу організацію верхньої і нижньої частин схилу.

Контурна лісова смуга СД розміщена на перегині місцевості від меншої до більшої крутості.

На нижній, більш крутій частині, у зв'язку із зростаючим радіусом напрямку обробітку (від 280 м і більше), немає необхідності розчленовувати схил: третя робоча ділянка має наскрізний контурний обробіток вздовж лісосмуги СД.

Проектування лісових смуг на поперечно-поздовжньо- опуклому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.8. Проектування лісових смуг на поперечно-поздовжньо- опуклому схилі з непаралельними горизонталями

Робочий ухил близький до нуля. На захід від лісової смуги СД, в напрямку до вододілу, крутизна схилу коливається від 0° до 3°, Обробіток передбачається прямолінійним і контурним.

Контурний виконується вгору по схилу на таку відстань, скільки дозволяє радіус крутизни лісової смуги СД. У нашому випадку – при русі агрегатів до центру від лісової смуги на 200 м, тобто до довжини сd, радіус кривизни якої 80 м. Від лінії сd в 1 і 2 робочих ділянках, де крутизна не перевищує 0,5°, передбачається прямолінійний обробіток. Базисною межею є лісова смуга з дорогою, які запроектовані в даному випадку з меліоративних і господарських міркувань.

Проектування лісових смуг на поперечно-увігнутих схилах. Поперечно-увігнуті схили так само, як і поперечно-опуклі, бувають з паралельними і непаралельними горизонталями (з крутизною поперечних схилів, яка зменшується від вододілів до їх основи) з усіма вадами поздовжнього профілю. При проектуванні лісових смуг та напрямків обробітку грунту по горизонталях слід мати на увазі, що якщо на поперечно-опуклих схилах радіуси їх кривизни до основи схилів збільшуються, то на всіх поперечно-увігнутих схилах вони зменшуються.

Відповідно ускладнюється і обробіток ґрунту біля основи схилів. 1 якщо на поперечно-опуклих схилах їх розчленування частіше виникає у верхніх частинах, то на поперечно-увігнутих в нижніх частинах – біля основи схилів. Проектування лісових смуг і контурного обробітку ґрунту на схилах з паралельними горизонталями (за всіма видами поздовжнього профілю) проілюстровані на рис. 6.9, 6.10.

Проектування лісових смуг на поперечно-увігнутому, поздовжньо-прямому схилі з паралельними горизонталями

Рис. 6.9. Проектування лісових смуг на поперечно-увігнутому, поздовжньо-прямому схилі з паралельними горизонталями

На рис. 6.9 представлений схил з прямим поздовжнім профілем, а отже і однаковою крутизною. На всіх міжполосних робочих ділянках лісові смуги та обробіток ґрунту контурні. Кривизна горизонталей і лісових смуг дозволяє виконувати наскрізний обробіток грунту на всіх ділянках без їх розчленування. Мінімальний радіус становить 150 м.

На рис. 6.10 представлений поздовжньо-опуклий схил. Лісові смуги запроектовані з відхиленням від горизонталей з таким розрахунком, щоб радіуси їх кривизни дозволили виконувати контурний обробіток грунту без подрібнення міжполосних ділянок.

Розміщення лісових смуг на поперечно-увігнутому, поздовжньо-опуклому схилі з паралельними горизонталями

Рис. 6.10. Розміщення лісових смуг на поперечно-увігнутому, поздовжньо-опуклому схилі з паралельними горизонталями

Центр кривизни О виходить за межі оброблюваної території. Однак прийняте відхилення від горизонталей не викличе ерозійнонебезпечного стоку. Робочий ухил складає 0,3°-0,5°. У групі поперечно-ввігнутих схилів залишається розглянути особливості проектування на схилах з непаралельними горизонталями, які є більш ерозійнонебезпечними, так як вони представляють собою збирний тип водозбору і зустрічаються частіше, ніж схили з паралельними горизонталями. Загальною особливістю для всіх видів цих схилів (рис. 6.11, 6.12, 6.13) є те, що лісові смуги та визначений ними напрямок обробітку грунту проектуються з відхиленням від горизонталей. Тому потрібно узгоджено вирішувати два завдання: лісові смуги повинні проектуватися одночасно – з допустимими ухилами і з допустимими радіусами кривизни.

На рис. 6.11 наведено схил з поздовжньо-прямим профілем. Він має підвищену ерозійну небезпеку. Біля його основи зосереджується велика кількість талих і дощових вод, що утворюють лінійні розмиви – промоїни та яри. Через великий вигин лісових смуг і малих радіусів їх кривизни частина схилу біля його основи на території другої робочої ділянки розчленовується постійною межею. Такий рубіж краще закріпити посівом багаторічних трав (залуження водотоку). Обробіток грунту на всьому схилі е контурним. У другій ділянці, хоча вона і розчленовується, обробіток буде наскрізним.

Проектування лісових смуг на поперечно-ввігнутому, поздовжньо-прямому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.11. Проектування лісових смуг на поперечно-ввігнутому, поздовжньо-прямому схилі з непаралельними горизонталями

Агрегат на рубежі піднімає грунтообробне знаряддя, проходить через нього і прямує далі.

Проектування лісових смуг на поперечно-поздовжньо- ввігнутому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.12. Проектування лісових смуг на поперечно-поздовжньо- ввігнутому схилі з непаралельними горизонталями

На рис. 6.12 показана організація території схилу з поздовжньо- ввігнутим профілем. Оскільки нижня частина схилу на схід лісової смуги СД має крутизну від 1° до 2°, то немає необхідності виконувати на всій другій робочій ділянці контурний обробіток Грунту. Це не дозволяє і радіус лісової смуги. Контурний обробіток грунту передбачається лише біля самої лісової смуги до лінії ef де крутизна становить 2°.На решті частини робочої ділянки з крутизною до 1° слід проводити прямолінійний обробіток грунту.

На рис. 6.13 схил поздовжньо-опуклий, найбільш ерозійнонебезпечний. Лісовими смугами створено три робочі ділянки. В першій робочій ділянці, біля головного вододілу з крутизною менше 1°, обробіток передбачається прямолінійний. Базисним рубежем для нього буде лісова смуга АВ. Непаралельність горизонталей не дозволяє проектувати контурні лісові смуги чітко по горизонталях. Відхилення від них лісових смуг обумовлюється ще й тим, щоб розігнувши лісові смуги, забезпечити збільшення радіусів для контурного обробітку грунту без розчленування схилу в третій робочій ділянці. Розгинання лісових смуг допускається лише настільки, щоб їх відхилення від горизонталей, а також і напрямок обробітку був в межах допустимих робочих ухилів.

Проектування лісових смуг на поперечно-ввігнутому, поздовжньо-випуклому схилі з непаралельними горизонталями

Рис. 6.13. Проектування лісових смуг на поперечно-ввігнутому, поздовжньо-випуклому схилі з непаралельними горизонталями

Якщо цього зробити не вдається, тоді розчленовують схил в місцях можливої концентрації водного потоку. Як відмічалося вище, рубіж розчленування по лінії водотоку створюють посівом багаторічних трав.

Проектування комплексу протиерозійних лісомеліоративних заходів. Проектування комплексу протиерозійних лісомеліоративних заходів передбачає створення сталої агроекологічної обстановки – підвищення мікрокліматичних показників за рахунок зменшення поверхневого стоку та посилення внутрішньо-грунтового, послаблення ерозійних процесів, зменшення сили вітру, рівномірного розподілу снігу, підвищення вологості повітря, резервації для птахів і тварин, озеленення виробничих та соціально-побутових об'єктів, а також заліснення водойм і річок.

Комплекс протиерозійних лісових насаджень створюють вітроломні та водорегулюючі полезахисні лісосмуги, розташовані з урахуванням рельєфу місцевості й основного напрямку панівних вітрів; прибалкові, прияружні та прибережні лісосмуги; суцільні й курганні лісові насадження на сильноеродованих, сильнодеградованих та інших непридатних для сільськогосподарського виробництва землях.

Місце розташування лісомеліоративних насаджень визначається проектами землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, а створюють їх за локальним робочим (техно- робочим) проектом.

Комплекс лісомеліоративних насаджень ефективно виконує захисні функції протягом десятків років. Під захистом лісових насаджень, які забезпечують жорстку структуру організації території, підвищуються грунтозахисна ефективність агротехнічних протиерозійних заходів і врожайність сільськогосподарських культур, зростає їхня ґрунтозахисна роль.

На землях із ухилом понад 1° усі полезахисні лісосмуги на довгих межах полів повинні бути водорегулюючими і проектуватися впоперек схилу або під допустимим ухилом, який не розмивається.

Водорегулюючі лісосмуги є багатофункціональними. Вони виконують функції із зниження розмивної енергії стоків талих і зливових вод на схилах, снігозатримання, нагромадження грунтової вологи, поліпшення мікроклімату на полях, захисту грунтів від дефляції, а рослинності від посух та суховіїв. Водорегулюючі лісосмуги повинні мати ажурну чи продувну конструкцію з обов'язковою наявністю низькорослих чагарникових насаджень.

Оптимальні параметри системи водорегулювальних лісових насаджень обгрунтовують у робочому (техно-робочому) проекті протиерозійних заходів у поєднанні з проектом землеустрою або в його рамках. Розміщення водорегулюючих і вітроломних лісосмуг та інших лісових насаджень визначають при розробці протиерозійної організації території.

Найвищий ефект дає завершена система полезахисних лісосмуг. Виходячи з того, що вплив кожної із них на вітрові потоки поширюється на відстань 25-30-кратної висоти дерев, поздовжні смуги розміщують на глибоких чорноземах через 550-600 м, звичайних – 450-500, темно-каштанових – 300-400 і на грунтах солонцювато-каштанових – 250-300 м. Відстань між поперечними смугами повинна бути 1,2-1,5 км. При такому розташуванні полезахисні лісосмуги становитимуть у Лісостепу 2-2,5%, а в Степу – 3-4% площі орних земель.

В основу розробки робочих проектів створення лісомеліоративних насаджень покладені наступні основні такі:

– проектування систем насаджень, що забезпечують повний захист території від суховіїв, водної і вітрової ерозії з першочерговою закладкою їх на найбільш небезпечних в ерозійному відношенні ділянках рельєфу;

– необхідність повного взаємоузгодження систем насаджень з агротехнічними, гідротехнічними, лукомеліоративними й іншими захисно-меліоративними заходами;

– оптимізація проектних рішень;

– залучення в господарський обіг земель, непридатних для сільськогосподарського використання;

– достатньо повне регулювання стоку за допомогою насаджень, особливо по основним водопровідним елементам рельєфу;

– створення насаджень, яким властива висока життєздатність, тривалий термін ефективної експлуатації і максимальна захисна дія (відповідний підбір порід, формування оптимальної структури і конструкції), застосування найбільш якісної агротехніки їх вирощування;

– здійснення в необхідному обсязі лісівничих і лісогосподарських заходів, спрямованих на поліпшення існуючих насаджень.

Робочі проекти створення лісомеліоративних насаджень розробляються на всю територію відповідного господарства чи на його певну частину на період, здійснення якого (по лісосадильних роботах) передбачається завершити в найближчі 2-3 роки.

Розробка робочих проектів включає:

– вибір об'єкта проектування;

– складання технічного завдання на проектування;

– підготовчі роботи;

– польове обстеження (вишукування);

– проектні роботи;

– складання фінансово-кошторисної документації;

– узгодження і затвердження проектно-кошторисної документації;

– перенесення елементів робочого проекту в натуру (на

місцевість).

Технічне завдання на розробку проектної документації складається відповідно до поточного і перспективних планів створення захисних лісових насаджень, з урахуванням проектів внутрігосподарського землеустрою. Проектні організації беруть безпосередню участь у складанні технічного завдання.

У процесі підготовчих робіт вивчається і систематизується наявна проектна документація та інші матеріали, дані і зведення по господарству чи району його місцерозташування, необхідні для вибору оптимального варіанта проектування.

При виконанні вишукувань встановлюються в натурі (на місцевості) ділянки, на яких передбачається створення захисних лісових насаджень і здійснюється їх детальне обстеження, за результатами якого розробляється опис лісорослинних умов, ступінь схильності ділянок різним природним явищам (осідання, вітровому і температурному режиму), дії ерозійних і абразивних процесів, передбачаються способи здійснення різних видів лісокультурних робіт, та використання машин, механізмів і знарядь для їх виконання.

Плановою основою для проведення вишукувань є план землекористування масштабу М 1:10000. Агролісомеліоративні вишукування проводяться з використанням матеріалів грунтового обстеження. У процесі здійснення проектних робіт створення захисних лісових насаджень розробляється обгрунтування проектних заходів, а також розміщення, конструкції, підбір порід, технології і почерговість проведення лісокультурних робіт.

На підставі прийнятих проектних рішень по обсягах створення захисних лісових насаджень і запроектованої технології розробляється кошторисна частина робочого проекту, яка складається з кошторисної документації (зведені, локальні кошториси на створення лісонасаджень, 1 кошторис на проектно-вишукувальні роботи, винос робочого проекту в натуру (на місцевість) і здійснення авторського нагляду) та пояснювальної записки до кошторисних розрахунків.

До складу робочого проекту створення захисних лісових насаджень входить: пояснювальна записка, що включає основні техніко-економічні показники; характеристика ділянок проектування; обгрунтування проектних заходів, особливості розміщення насаджень; рішення по підбору порід, технології створення; організація проведення робіт; фінансово-кошторисна документація; додатки – технічне завдання на проектування, схеми змішування порід, табличний матеріал, план розміщення лісонасаджень з елементами виносу робочого проекту в натуру (на місцевість).

  • [1] У чисельнику ширина смуг, м, в знаменнику число рядів.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси