Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Розрахунки у формі відкритого рахункуСутність готівкової форми розрахунківФорми розрахунків у міжнародній сферіПорівняльна характеристика основних форм міжнародних розрахунківРозрахункові операції з міжнародних торговельних угодПлатіжне доручення (за формою додатка 2 до Інструкції про...Форми міжнародних розрахунків та фактори їх вибору у міжнародних...Форми розрахунківРозрахункові та грошові чекові книжкиВексельна форма розрахунків
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Облік зовнішньоекономічної діяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інші форми розрахунків у сфері ЗЕД

Якщо предметом імпорту є товар, остаточний розрахунок за який здійснюється після його прибуття/перевірки в порту призначення, то остаточні розрахунки доцільно здійснювати банківським переказом, а коли це неможливо – шляхом виставлення продавцем на інкасо суми остаточного платежу.

Інкасова форма розрахунків у зовнішньоторговельній практиці – це домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає зобов'язання передати товарні документи імпортеру тільки після оплати ним відвантаженого товару. Інкасова форма, що застосовується у міжнародних розрахунках, називається, відповідно, імпортне інкасо та експортне інкасо.

Чисте інкасо (інкасо фінансових документів) не потребує комерційних документів (рахунків, страхових документів тощо), тоді як документарне інкасо потребує додавання таких. На інкасо можуть прийматися фінансові документи. Фінансові документи, що приймаються на інкасо, – це чеки, векселі та інші боргові папери.

Серед недоліків інкасової форми розрахунків доцільно відмітити тривалий розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів до банку й отриманням платежу, що, відповідно, сповільнює оборотність коштів імпортера. Також до моменту надходження документів до банку імпортера він може відмовитися від їх оплати або виявитися неплатоспроможним. Ще одним ризиком неоплати є можливе виникнення ситуації, коли доставка товару випереджає надходження документів до банку й отримання його імпортером без товаросупровідних документів.

Застосування інкасової форми розрахунків забезпечується відповідно до Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати[1]. Також у зовнішньоекономічному контракті обов'язково має бути зазначено, що розрахунки будуть здійснюватися інкасовою формою.

Відповідно до Уніфікованих правил сторонами, що беруть участь у цій формі розрахунків, є:

– довіритель – клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;

– банк-ремітент – банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;

– інкасуючий банк – будь-який банк, який не є банком-ремітентом, що бере участь в операції з виконанню інкасового доручення;

– представляючий банк – інкасуючий банк, що робить подання платникові.

Схематично процедуру розрахунків інкасо зображено на рис. 9.2.

Схема інкасової форми розрахунків

Рис. 9.2. Схема інкасової форми розрахунків

Проведення інкасових операцій починається у банку експортера, через який після відвантаження передаються в інкасуючий банк імпортера товарні документи з додаванням до них інкасового доручення, що містить повні та точні інструкції для банків. Відповідно інкасуючий банк (банк імпортера) повідомляє покупця і передає йому документи або проти сплати суми валюти (при негайних розрахунках), або проти акцепту строкової тратти (кредит, вексель тощо).

Відображення у бухгалтерському обліку експортно-імпортних операцій із застосуванням інкасової форми розрахунків не має принципових відмінностей від будь-яких інших форм безготівкових розрахунків.

При імпорті послуг, крім інкасової форми, може також застосовуватися розрахунок переказом валюти (трансферт).

Трансферт – письмовий переказ іноземної валюти з однієї країни в іншу – від вітчизняного імпортера (переказодавця) імпортеру-отримувачу (бенефіціару).

Здійснюється трансферт за допомогою заяви на переказ. У ній вказуються всі передбачені реквізити з врахуванням тієї особливості, що окремі з них обов'язково дублюються літерами латинського алфавіту (назва платника) або вказуються іноземною мовою (валюта платежу, назва отримувача, його адреса, банк-посередник, банк-отримувач та їхні адреси, спосіб передачі платіжного доручення за кордон, контракт, рахунок, технічні і спеціальні терміни).

Банківський переказ є однією із найпоширеніших форм розрахунків, оскільки кошти, зараховані на рахунок отримувача (бенефіціара) неможливо відкликати.

Позитивним моментом банківського переказу є швидке здійснення платежу (1-5 банківських днів) та низька вартість операції, негативною – ризик непоставки товару при вже здійсненій оплаті.

Схематично розрахунки банківським переказом зображені на рис. 9.3.

Схема розрахунків банківським переказом

Рис. 9.3. Схема розрахунків банківським переказом

Розрахунки чеками та платіжними картками у зовнішньоекономічних відносинах порівняно з іншими формами розрахунків застосовуються рідше.

Розрахунковий чек (чек) – це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю)[2].

Отримання оплати чекодержателем можливе лише за наявності необхідної суми на поточному (або окремому чековому) рахунку чекодавця. Разом з тим, клієнт може мати домовленість зі своїм банком, яка б дозволяла виставляти на рахунок клієнта чеки, що перевищують залишок на ньому, тобто надавати клієнту овердрафт.

Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

Оплачений чек з підписом пред'явника служить для банку розпискою про виплату вказаної в чеку суми і є підтвердженням правильності здійсненої операції. Чекодавець у момент виписки чека або пред'явлення його в банк повинен мати грошові кошти на рахунку, тобто чек повинен бути "покритий". За видачу чека без покриття законодавством багатьох країн передбачені кримінальні санкції. Відмова у виплаті чека (через відсутність коштів на рахунку чекодавця) повинна бути підтверджена протестом. Оплата за чеком може бути гарантована третьою особою (авалістом) шляхом відповідного напису на самому чеку або на прикріпленому до нього листку (алонжі). Такими авалістами можуть бути самі банки[3].

Чеки можуть бути різних видів. Зокрема, чек на пред'явника має помітку: "Платити пред'явнику цього чека" – або може бути виписаний без назви отримувача. Законодавством України чеки на пред'явника заборонені, але в міжнародній практиці вони застосовуються.

Іменний чек виписується на користь певної особи з поміткою "не наказу" або рівноцінною поміткою і не може передаватись у звичайному порядку іншій особі за винятком передачі чека банку д ля інкасації та оплати, причому проводиться вона за індосаментом.

Ордерний чек виписується на користь певної особи (з поміткою "або його наказу" чи без такої-). Він може бути переданий новому власнику при наявності індосаменту, тобто передавального напису на зворотній стороні.

Чеки використовують при оплаті товарів, придбаних на консигнаційних складах, при перерахунках за поставлений раніше товар, а також поширеними у чековому обороті є ордерні чеки.

Відображення у бухгалтерському обліку розрахункових операцій із застосуванням чеків у зовнішньоекономічній діяльності аналогічне до відображення таких операцій у межах країни.

Безготівкові розрахунки при зовнішньоекономічних відносинах можуть здійснюватись за банківськими платіжними картками, які в Україні застосовуються згідно з Положенням про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги і при видачі готівки[4]. Зокрема, пластикові картки можуть використовуватись для розрахунків у безготівковій формі у валюті України, пов'язаних з такими операціями:

– господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а також витратами на відрядження в межах України;

– одержання готівки в іноземній валюті за межами України для оплати витрат на відрядження;

– здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, пов'язаних з витратами на відрядження і витратами представницького характеру.

  • [1] Уніфіковані правила по інкасо, Міжнародний документ від 01.01.1979 р., № 322.
  • [2] Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., № 435-1V.
  • [3] Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р., № 22.
  • [4] Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги і при видачі готівки, затверджене постановою Правління НБУ від 24.02.97 р., № 37.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси