Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
Теоретичні та організаційні засади державного аудитуТеоретико-методологічні засади державного фінансового аудитуПередумови становлення та розвитку державного аудиту в УкраїніТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
Передумови становлення та розвитку державного аудиту в УкраїніІсторія виникнення та розвитку державного аудитуІсторія розвитку аудиту, передумови виникнення в УкраїніОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ОРГАНАМИ...Історичні аспекти становлення та розвитку аудиту у світі
 
Головна arrow Бухоблік та Аудит arrow Державний фінансовий аудит
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ

Економічні передумови становлення та розвитку державного фінансового аудиту в Україні

Сучасні тенденції та закономірності розвитку світової економіки, глобалізаційні процеси та політико-економічна складова трансформації національних економік кожної країни суттєво впливають на розвиток ринкових відносин, трансформацію всіх економічних інститутів, в тому числі і контролюючих органів. Демократизація суспільного розвитку і зміна філософії контролю обумовлює його прогресивний розвиток, формування нової парадигми, яка б враховувала реалії суспільного буття, національний менталітет, інтеграційні процеси, прогресивну динаміку міжнародного співробітництва та інші якісні характеристики світового економічного розвитку.

У період розбудови ринкових відносин не можна недооцінювати значення трансформації державного фінансового контролю, яка б сприяла демократизації економічних відносин та забезпечувала фінансову дисципліну всіх учасників господарських правовідносин. Слід пам'ятати, що фінансовий контроль є не тільки головним інструментом нагляду за наповненням державного бюджету, а й інструментом боротьби зі злочинами у сфері фінансових відносин, збереження державного майна і коштів, що є вкрай актуальним для України. Крім того, ефективність здійснення контрольних функцій є чинником підвищення авторитету держави у світовому співтоваристві.

Радикальні реформи правового та економічного характеру у сфері господарювання, що пов'язані з переходом України до ринкових відносин, на жаль, призвели до значного зростання правопорушень у сфері господарювання та зростання рівня тінізації економіки. Так, розрахунки, що виконані на підставі даних про споживання електроенергії, свідчать, що обсяги вироблюваної продукції і доданої вартості у тіньовому секторі складають приблизно половину валового внутрішнього продукту. Близькі до цього і результати, що були одержані з використанням інших непрямих методів оцінки економічного розвитку України (співвідношення доходів і витрат, аналіз попиту на готівкові кошти, спеціальних статистичних обстежень).

Проведена лібералізація економіки України не скасувала, а, навпаки, зміцнила зрощування приватних підприємницьких структур з інститутами та органами влади на всіх рівнях. Це не тільки поставило в різні економічні умови суб'єктів господарювання, а й призвело до розширеного зростання неформального, "тіньового сектору економіки". Протистояти тіньовій економіці сучасна система державного контролю не здатна.

Головними причинами, що сприяють розвитку тіньової економіки в Україні, є і залишаються:

• недосконалість діючої законодавчої бази, у тому числі податкового законодавства;

• правовий нігілізм багатьох суб'єктів господарювання як реакція на нестабільне і недосконале законодавство;

• відсутність інвестиційних альтернатив для тіньових капіталів і зацікавленості в їх вкладанні в офіційний сектор економіки.[1]

Негативний вплив на становлення фінансової системи України чинить і ряд інших факторів, зокрема:

• значна частина коштів від приватизації не надходить до бюджету держави, майно привласнюється керівниками приватизованих підприємств;

• існує проблема із використанням та поверненням зарубіжних кредитів, взятих під гарантії держави;

• не забезпечене належне використання фондів державних фінансових ресурсів, серед яких головним інструментом реалізації державної політики в будь-якій країні є бюджет.

Держава не може погодитись з появою нових "фінансових пірамід", банкрутства провідних фінансово-кредитних установ, з відшкодуванням боргів суб'єктів господарювання, які отримали позики під гарантії уряду за рахунок державного бюджету, а також з поверненням ПДВ суб'єктам господарювання, які займаються фіктивним підприємництвом.[2]

Фактори, що сприяють розповсюдженню та живучості антисоціальної економічної поведінки, можна умовно, поділити на організаційно-господарські та соціально-психологічні. Організаційно- господарські фактори охоплюють такі найбільш суттєві чинники, серед яких: недоліки економічної політики, діючої системи контролю; відставання правотворчої та нормотворчої діяльності від потреб господарської практики. Друга група чинників пов'язана із загальною непідготовленістю населення, і особливо середньої управлінської ланки, до вирішення складних завдань на основі сучасних економічних реалій, а також існуючим правовим нігілізмом достатньо великої частки суб'єктів господарювання.

Безпосередній вплив на появу злочинів у сфері господарювання мають недоліки системи обліку і звітності, поточного контролю з боку керівника, зневажання вимог стосовно підбору кадрів на матеріально-відповідальні посади. Нині тіньова економіка не є нормативним поняттям ні в юридичному, ні в економічному сенсі. Існують різні думки з приводу даного явища. Юристи під тіньовою економікою розуміють сукупність протиправних угод стосовно товарів і послуг, які не знаходять свого відображення у відповідній системі реєстрації.[3] Найбільш поширена думка ототожнює тіньову економіку з економічним злочином: крадіжкою, халатністю на виробництві тощо. Інший погляд на явище – тіньова економіка пов'язана лише з бізнесом і відповідно, не бере до уваги кримінальну економіку (наркобізнес, незаконну торгівлю зброєю, проституцію тощо). Є й інші думки: одні включають до тіньової економіки продукцію присадибних ділянок, домашнього господарства; інші не враховують хабарництво і корупцію.[4] Сьогодні багато уваги приділяється проблемам виникнення та шляхам мінімізації тіньової економіки. Сучасні економічні злочини суттєво відрізняються від тих злочинів, які були притаманні командно-адміністративній системі. Якщо раніше економічні злочини за способом здійснення були достатньо простими (спекуляція, розкрадання державної власності), то сьогодні економічна злочинність, особливо у банківській сфері і сфері зовнішньоекономічної діяльності, набула яскраво вираженого інтелектуального характеру. Сучасна тіньова економіка характеризується такими ознаками, як:

• охоплення різних зловживань державною економічною владою, які порушують порядок управління господарською діяльністю;

• злочинні дії у процесі професійної діяльності;

• завдання шкоди економічній безпеці держави, інтересам більшості підприємницьких структур і населенню;

• складність персональної ідентифікації як злочинців, так і жертв економічних злочинів;

• швидка адаптація злочинців до нових форм і методів господарювання;

• оперативне реагування на зміни в ринковому середовищі;

• використання недосконалості чинного законодавства для одержання незаконних доходів;

• використання різноманітних прийомів і способів укриття злочинів під виглядом "невдалої" підприємницької діяльності (різні види реорганізації, перейменувань, фіктивне банкрутство тощо);

• використання у злочинній діяльності комп'ютерних технологій і електронних засобів зв'язку.

За роки незалежності України проводились різноманітні заходи для вирішення проблем державного фінансового контролю, але існуючі недоліки свідчать про відсутність концептуального системного підходу до вирішення цього питання. Сьогодні гострою є необхідність створення єдиної системи державного фінансового контролю, яка могла б адекватно реагувати на чисельні соціально- економічні проблеми, забезпечувати єдність та стійкість організаційно-економічних зв'язків між усіма гілками влади, охоплювати всі сторони та рівні економіки, була б цілісною, побудованою .на єдиних організаційно-методологічних принципах.[2]

Внаслідок нескоординованих дій, спрямованих на трансформацію системи державного фінансового контролю досі витрачаються значні кошти на її утримання, вона досі ще зберігає багато рис радянського періоду.

Зауважимо, що до переліку органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати державний контроль у відповідних сферах господарювання, входить близько 30 суб'єктів контролю, 18 з них наділені правом безпосередньо накладати адміністративні стягнення. Інші органи здійснюють це за допомогою Державної податкової адміністрації України. Як зазначає Н.Г. Виговська, в середньому суб'єктів господарювання перевіряють близько 10-15 разів на рік.[6]

Такий підхід до організації контролю призводить до додаткових державних витрат, перевантаження працівників контролюючих органів, а також негативно впливають на діяльність суб'єктів господарювання.

Незважаючи на достатньо докладно регламентовану діяльність державних контрольних органів у нормативно-правових актах, на жаль, відсутнє єдине розуміння державного контролю. Разом з тим є розуміння необхідності істотних змін при відсутності єдності у поглядах на зміст та послідовність проведення заходів з удосконалення системи державного контролю. Різні погляди у підходах призвели до того, що до цього часу не лише не прийнятий закон про державний фінансовий контроль, але і не створена відповідна до нього узгоджена концепція, яка відображала б принципові позиції держави в частині побудови та функціонування в країні системи державного контролю.

Прийняття нормативно-правових актів з питань перебудови системи державного управління, а також системи державного контролю, відсутність стратегії комплексного реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дозволили створити цілісну систему державного контролю в Україні, яка б ефективно функціонувала в умовах ринку.

На думку Н.Г. Виговської, "першочергове бажання провести зміни не базується на наукових обґрунтуваннях, не враховується власний та зарубіжний досвід. Усе, в основному, зводиться до політичного "лавірування" з метою досягнення якнайбільших вигод для певної "команди" або політичного угруповання. Як наслідок цього, на сьогодні не окреслено правове поле такого контролю, а на практиці спостерігається дублювання державного контролю в одних сегментах економіки за відсутності або недостатності його в інших, зниження ефективності функціонування органів державного контролю в цілому".[7] З цією тезою можна погодитися щодо неврахування зарубіжного досвіду. На це звертав увагу професор В.О. Шевчук, який зазначав, що "досвід інших країн показує, що раціональна організація та ефективне функціонування системи контролю покращує керованість та вдосконалює економіко-правові і ринкові відносини, забезпечує дотримання національних економічних інтересів, розвиток і демократизацію суспільства".[8] І такий досвід активно застосовується Рахунковою палатою України, а також Державною контрольно-ревізійною службою. Однак його ефективне впровадження не можливе з причин непорівнюваності систем державного управління інших країн світу.

Недостатню наукову розробленість питань організації, координування дій органів державного контролю, а також методики проведення можна пояснити ігноруванням ролі контролю як головного елемента єдиної системи державного управління. "Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації, системного забезпечення та здійснення державою контрольних функцій стають недосконалими".[9] Лише світова фінансова криза та наслідки її впливу на національну економіку змусила привернути увагу до розв'язання зазначених питань.

Слід визнати, що сьогодні в Україні функціонує сукупність розрізнених ланцюгів державного контролю, які недостатньо взаємодіють між собою. У науковому розумінні це не є системою. По суті, сучасний вітчизняний державний контроль – це простий набір міністерств, відомств і організацій, які виконують розрізнені, неузгоджені контрольні функції.

Головною причиною відсутності ефективної системи державного фінансового контролю є його суттєве послаблення у період переходу національного господарства до ринкових відносин.

Це є характерним не лише для України, а й для інших пострадянських країн. Даючи оцінку системи державного фінансового контролю Російської федерації Ю. Данилевський зазначає, що: "На початковому етапі переходу до ринкових відносин була поширеною думка, що в умовах ринку повинні послаблюватись контрольні функції держави. Сьогодні погляди змінюються, але не настільки швидко, як слід було б на тлі того, що трильйони державних коштів витрачаються не за призначенням, а то і просто розкрадаються".[10]

Необхідність збереження певної міри втручання держави в економіку обумовлена тим, що ринок та ринкові відносини не гарантують збалансованості економічного, політичного та соціального розвитку країни. По-перше, докорінні структурні зміни економіки, розв'язання цілої низки глобальних проблем можливі не на основі ринкових стимулів, а лише за допомогою державного програмування. По-друге, багато чого ринок регулює недосконало. Зокрема, він не в змозі розв'язати соціальні проблеми (скрізь у світі держава вирішує питання перерозподілу багатства і зменшення ступеня нерівності між окремими верствами населення), а також проблеми розвитку невиробничої сфери. Тому скрізь застосовують вмонтовані регулятори, що коригують дію ринку. Ніде у світі не існує ринкової саморегуляції і чистому вигляді, навіть у такій лібералізованій країні, як США[11]. Однак в даному випадку важливо не впасти в іншу крайність – це здійснення тотального державного контролю. Адже контроль не повинен бути ні недостатнім, ні надмірним. Якщо недостатність контролю деморалізує, то тотальний контроль завжди заважає нормальній роботі, обмежує самостійність, ініціативу і почуття відповідальності. Разом з тим, слід погодитися з авторами праці[12], які зазначають, що забезпечити тотальний контроль розрізненими силами просто неможливо.

В Україні чинне законодавство вимагає контролю за дотриманням законності господарських явищ і процесів, однак комплексний підхід до вирішення організаційних та процедурних основ здійснення такого контролю відсутній, адже на сьогодні прийнято вважати, що сфера його застосування поширюється лише на мікросередовище[13]. Дану позицію ми вважаємо помилковою, адже на сьогодні, згідно зі статтею 19 Господарського кодексу України (надалі ГК України), держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сферах:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин (за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності);

• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин (за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, а також вимог валютного законодавства, податкової дисципліни);

• цін і ціноутворення (з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги);

• монополізму і конкуренції (з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства);

• земельних відносин (за використанням і охороною земель);

• водних відносин і лісового господарства (за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів);

• виробництва і праці (за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності);

• споживання (за якістю і безпечністю продукції та послуг);

• зовнішньоекономічної діяльності (з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки).

Зміст згаданої статті ГК України свідчить, що майже всі аспекти сфери господарювання (особливості господарської діяльності) охоплені державним контролем та наглядом, що дає всі підстави говорити про існування потужного державного контролю у сфері господарювання. Таке твердження спонукає повернутися до розгляду питань предметної галузі державного контролю. У теорії контролю немає єдиного погляду щодо визнання його предметної галузі та її структури як складових елементів єдиної системи.

Протягом останніх років автори низки робіт[14] проводили грунтовні дослідження причин незадовільного стану економічного, у тому числі фінансового контролю в Україні.

Основними проблемами, на думку багатьох науковців, є:

1. Відсутність цілісної системи фінансового контролю, яка ще не сформована, хоча її основні елементи – суб'єкти державного контролю вже склалися. Окремі елементи системи державного фінансового контролю вже функціонують, проте вони діють розрізнено, нескоординовано, за умов недосконалої і, часом, суперечливої нормативно-правової бази, яка регламентує їхню діяльність. Деякі ланки системи контролю взагалі не виконують своїх контрольних функцій.

У цілому, фінансова система як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях охоплена фінансовим контролем не повністю. Система державного фінансового контролю повинна бути цілісною виключно тому, що вона має будуватися на єдиних принципах, на єдиних нормах та нормативах функціонування й розв'язання поставлених завдань з чітким визначенням органів контролю та розподілом їх функцій і повноважень.[15]

2. Відсутність ефективної координації контрольних органів між собою, єдиної інформаційної і методологічної бази, що суттєво знижує ефективність загальної роботи, ускладнює досягнення загальної мети. Неузгоджені дії органів контролю призводять до трансформації цілей контролю. Таким чином, постає завдання розв'язання протиріч між необхідністю чіткої регламентації діяльності контролюючих органів і дублюванням функцій, яке виникло на цій самій основі. Сьогодні кожний орган контролю не відчуває потреби в узгоджених діях з іншими органами контролю. Як правило, більшість органів контролю діє ізольовано, незалежно від будь-якої системи, що потребує негайного вирішення.

Однак, за нинішніх умов відбувається не тільки дублювання функцій, а й втручання в діяльність органів різного рівня системи державного контролю. Така ситуація виникла внаслідок того, що повноваження контролюючих органів встановлюються різними нормативними документами і не існує єдиного закону про державний фінансовий контроль.

Автори праці, в якій викладені результати комплексного дослідження фінансового контролю бюджетних ресурсів,[16] зазначають, що згідно з чинним законодавством, повноваження попереднього контролю (висновки на проект державного бюджету на черговий рік, експертиза фінансових законопроектів) закріплені за Рахунковою палатою України.

Поточний контроль виконання бюджету реалізується Урядом через органи Державного казначейства, а також Рахунковою палатою (оперативний контроль за виконанням державного бюджету (ст. 7 ч. 6 Закону України "Про Рахункову палату")) та контрольно-ревізійною службою (здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету (ст. 113 Бюджетного кодексу України) та визначення доцільності та (с. 14) ефективності використання бюджетних коштів (ст. 2 Закону України "Про Рахункову палату"). Про дублювання функцій контролюючих органів на даному етапі контролю свідчить те, що відповідно до ст. 112 Бюджетного кодексу Державне казначейство України встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та здійснює контроль за їх дотриманням. У свою чергу, в ст. 113 даного кодексу повноваження здійснювати контроль за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірності звітності покладено на Державну контрольно- ревізійну службу.

Повноваження на здійснення наступного контролю закріплено також за багатьма контролюючими органами, зокрема Рахунковою палатою, ГоловКРУ, ревізійними апаратами головних розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, це ще раз підтверджує необхідність прийняття Закону України "Про державний фінансовий контроль", який має встановити єдині норми для всіх складових державного фінансового контролю, визначити чітку організаційну структуру системи державного фінансового контролю, чітко розмежувати повноваження контролюючих органів, визначити об'єкти контролю та форми і методи його здійснення.

3. Відсутність належного контролю за витрачанням бюджетних коштів, використанням державної та комунальної власності. Відсутня й належна відповідальність за витрачанням бюджетних коштів призводить до нецільового та неефективного використання цих коштів, що ускладнює проведення ефективного контролю. Цю тезу підтверджує інформація про результати проведеного у 2008 р. відомчого контролю контрольно-ревізійними підрозділами міністерств.[17] Зокрема перевірено більш ніж 9 тис. підприємств, установ і організацій, з них – майже 5 тис. бюджетних установ.

Внаслідок допущених понад 1174 об'єктами контролю порушень бюджетом, бюджетними установами та державними підприємствами недоотримано 531 млн грн фінансових ресурсів.

У структурі фінансових порушень, виявлених відомчим контролем у 2008 році, 53% складають порушення, що призвели до втрат, серед яких майже 70 % – недостачі (майже 3 млрд грн).

Досить низьким залишався в 2008 році рівень відшкодування порушень, що призвели до втрат. За показниками тенденція до збільшення рівня відшкодувань впродовж останніх років спостерігалась тільки стосовно порушень, пов'язаних з нецільовим використанням бюджетних коштів.

Так, завдяки вжитим заходам забезпечено відшкодування і поновлення незаконних, нецільових витрат і недостач на суму 39,2 млн грн (лише 1% виявлених сум) та повернення до бюджету, в дохід бюджетних установ і державних підприємств 6,8 млн грн фінансових ресурсів (тільки 1% виявлених), усунення інших порушень фінансової дисципліни забезпечено на рівні 71% – на суму 1466, 7 млн грн.

У 2008 році на 20% збільшилася кількість притягнутих до дисциплінарної відповідальності осіб, винних у допущених фінансових порушеннях (4804 осіб), з яких 107 звільнено із займаних посад.

Суми збитків, встановлені відомчим контролем та передані до правоохоронних органів, більш ніж у б разів перевищили показник 2007 року (передано матеріали 586 контрольних заходів на загальну суму 3716,4 млн грн проти 594, 7 млн грн – у 2007 році). Інформація Звіту[17] свідчить про неналежний рівень відповідальності.

4. Невпорядкованість, недосконалість нормативно-правової бази. Нормативні акти розробляються та удосконалюються ізольовано, без врахування тієї обставини, що діяльність суб'єктів господарювання контролюють десятки органів. Для ефективної діяльності і координації всіх суб'єктів фінансового контролю необхідно встановлення систематичного обміну інформацією між усіма контролюючими органами, які забезпечують виконання бюджету. Тому необхідно створити єдину інформаційну базу. Причому особливу увагу слід приділити створенню єдиної інформаційної бази про правопорушення. Щодо проблеми координації різних органів контролю відзначимо, що загальна інформаційна база, на якій здійснюють фінансовий контроль усі контролюючі органи, є вагомою підставою для координації їхньої діяльності.

Цікавим є досвід Бєларусі, де створено Раду з координації контрольної діяльності в Республіці Білорусь, яка очолюється головою Комітету державного контролю Республіки Білорусь. Орган створений у 1999 р. Президентом Республіки Білорусь. Цим же указом затверджений єдиний та обов'язковий для всіх контролюючих органів республіки Порядок організації і проведення перевірок (ревізій) фінансово-господарської діяльності і застосування економічних санкцій. Рада затверджує координаційний план контрольної діяльності на кожне півріччя.

Отже, така координація має здійснюватися при складанні планів роботи, виборі тем та об'єктів ревізій і перевірок, встановленні ділових контактів з іншими контролюючими та правоохоронними органами. Справа не тільки в тому, що під час відсутності координації можливі багаторазові відволікання сил контролюючих органів і об'єктів контролю, а й в тому, що, маючи різні задачі, контрольні органи на основі тих самих вихідних даних, з позицій тих самих принципів контролю (ефективність, законність, тотальність) можуть зробити різні висновки, що з різних позицій мають виключати причини фінансових порушень.

До основних правових актів, згідно з якими регламентується контрольна діяльність, належать: Конституція, Бюджетний Кодекс, закони України "Про рахункову палату України", "Про державну контрольно-ревізійну службу", "Про державну податкову службу в Україні". Питання державного фінансового контролю знайшли також своє відображення у податковому та валютному законодавстві, Господарському кодексі України, ряді інших нормативних актів. Разом з тим, чинні законодавчі акти часто є несистемними або не охоплюють сфери економічної діяльності. Як зазначає В.І. Кравченко "Сучасна система державного фінансового контролю – це є певний конгломерат радянського фінансового контролю (його рудимент, що дожив до сьогоднішнього дня) та елементів фінансового контролю, який ми створили, залучивши зарубіжний досвід".[19]

Існуюча система фінансового контролю (зовнішнього та внутрішнього) суперечлива, нелогічна, низька його ефективність. У ній складно працювати і тим, хто здійснює контроль, і тим, кого контролюють. Тому маємо такі масові факти розкрадання бюджетних коштів, таку велику кількість порушень, інші негативні явища. Зокрема, проведені ДКРС України контрольні заходи засвідчили, що і надалі має місце негативна практика незаконного та нецільового використання державних ресурсів. Такі порушення фінансово-господарської дисципліни у 2008 році виявлено у більше ніж половини з перевірених об'єктів контролю. Зокрема, протягом 2008 р. ДКРС України виявлено порушень, які призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, на загальну суму понад 3,7 млрд грн. Динаміку зазначеної тенденції наведено на рис. 1.1.

Найбільш поширеними порушеннями фінансово-бюджетної дисципліни в державі залишаються: порушення вимог Бюджетного кодексу в частині нецільового використання бюджетних коштів, взяття до сплати зобов'язань понад затверджені асигнування, відволікання бюджетних коштів у довготривалу дебіторську заборгованість; зайве витрачання бюджетах коштів внаслідок оплати завищених обсягів та вартості виконаних робіт і наданих послуг; витрачання бюджетних коштів на придбання меблів, обладнання, автотранспорту та інших матеріальних цінностей з перевищенням граничних нормативів, а також на утримання автотранспорту понад встановлені ліміти; незаконна передача державного та комунального майна суб'єктам недержавної форми власності; незастосування обов'язкових процедур державних закупівель; заниження вартості активів внаслідок непроведения індексацій, а також в результаті неоприбуткування придбаного майна та лишків товарно-матеріальних цінностей.

Динаміка незаконних, нецільових витрат та недостач фінансових і матеріальних ресурсів, а також недоотримання фінансових ресурсів, виявлених у 2006-2008роках

Рис. 1.1. Динаміка незаконних, нецільових витрат та недостач фінансових і матеріальних ресурсів, а також недоотримання фінансових ресурсів, виявлених у 2006-2008роках

Основними причинами таких порушень є низька якість внутрішнього контролю та безвідповідальне ставлення з боку багатьох розпорядників бюджетних коштів. Зокрема, протягом 2008 р. на 13,9 тис. підприємств, установ і організацій виявлено майже 2,4 млрд грн незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат та недостач матеріальних і фінансових ресурсів, у тому числі 980,2 млн грн бюджетних коштів.

Організація та функціонування чіткої системи фінансового контролю – один з основних напрямів державної фінансової політики. Система державного фінансового контролю відіграє вагому роль й у реалізації:

• бюджетної політики, спрямованої на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у національну економіку, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

• податкової політики, спрямованої на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів;

• грошово-кредитної політики у частині контролю забезпечення національної економіки економічно необхідним обсягом грошової маси;

• валютної політики у частині контролю валютних резервів та їх ефективного використання;

• зовнішньоекономічної політики у частині контролю пропорцій товарних мас на товарному ринку України та становища на ньому вітчизняного товаровиробника;

• екологічної політики у частині контролю за ефективним використанням та повноцінним відтворенням природних ресурсів під час їх залучення до процесу економічної діяльності суб'єктів господарювання.

Недосконале нормативно-правове поле, недостатня ефективність контролю, орієнтація на здійснення його у формі ревізій та перевірок після завершення фінансово-господарських операцій – усе це не забезпечує належного усунення виявлених правопорушень, націленості суб'єктів державного фінансового контролю на запобігання правопорушенням, а також високого рівня координації та обміну інформацією.

Існуюча система державного фінансового контролю не дозволяє Кабінету Міністрів України повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної діяльності.

Рахункова палата України, яка створена і діє протягом десяти років для контролю за виконанням законів України, постанов, прийнятих Верховною Радою України, виконанням Державного бюджету України, поквартальним розподілом доходів і видатків бюджету, в тому числі видатків з обслуговування внутрішнього й зовнішнього боргу України, витрачанням органами виконавчої влади бюджетних коштів, коштів цільових і позабюджетних фондів, у тому числі і за їх призначенням, виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги, передбачених у Державному бюджеті України, інвестиційної діяльності органів виконавчої влади, перевірки законності й ефективності використання фінансових ресурсів Державного бюджету України, здійснення різних експертно-аналітичних оцінок.

Майже аналогічні завдання виконує й Державна контрольно- ревізійна служба (ДКРС) України, яка функціонує протягом останніх п'ятнадцяти років. Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою завдяки проведенню державного фінансового аудиту та інспектування. Зокрема, діяльність ДКРС спрямована на здійснення державного фінансового контролю:

• за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів;

• правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна;

• станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів;

• усуненням виявлених недоліків і порушень.

Аналізуючи стан державного фінансового контролю, слід констатувати, що при зменшенні кількості перевірених підприємств, організацій та установ за період 1997-2007 роки у 4,8 разу, обсяги виявлених незаконних і нецільових витрат, недостач грошових коштів і матеріальних цінностей (у т.ч. бюджетних коштів) зросли у 1,3 разу (з 1444,4 млн грн у 1997 р. до 1880,3 млн грн у 2007 р.). При цьому кількість проведених перевірок за 2002-2007 роки коливалася у межах від 3 до 7% від загальної кількості перевірок, проведених за період 1997-2007 роки.

Динаміка змін, а також структура чисельності проведених перевірок відображені на рисунках 1.2—1.4.

Тенденція зміни кількості перевірених суб'єктів господарювання та бюджетних установ органами ДКРС за 1997-2007роки

Рис. 1.2. Тенденція зміни кількості перевірених суб'єктів господарювання та бюджетних установ органами ДКРС за 1997-2007роки

Структура загальної кількості проведених перевірок за 1997-2007 роки

Рис. 1.3. Структура загальної кількості проведених перевірок за 1997-2007 роки

Динаміка встановлених фінансових та господарських порушень за 1997-2007 роки

Рис. 1.4. Динаміка встановлених фінансових та господарських порушень за 1997-2007 роки

Варто також відзначити, що за період 1997-2007 років відбулося зменшення перевірок діяльності суб'єктів господарювання у 6,8 разу. Зниження відбулося й відносно кількості перевірених бюджетних установ – у 3,5 разу. Проте дане зниження не змінило тенденцію встановлених порушень, зокрема щодо бюджетних коштів. Зростання відбулося у 4 рази (+669,3 млн грн). Даний показник свідчить про великий відсоток латентних порушень, які не можуть встановити ні органи державного фінансового контролю, ні органи МВС України. У цілому за досліджуваний період було виявлено незаконних і нецільових витрат, недостач грошових коштів і матеріальних цінностей (у т.ч. бюджетних коштів) на 15 млрд 71,5 млн грн.

Протягом 2008 року органами ДКРС проведено майже 16,4 тис. контрольних заходів, якими охоплено діяльність майже 15,6 тис. підприємств, установ і організацій, з них 10,6 тис. бюджетних установ. Контролю піддано операції з використання державних ресурсів загалом на суму близько 428,7 млрд грн.

Проведені Службою контрольні заходи засвідчили, що і надалі має негативна практика незаконного та нецільового використання державних ресурсів. Такі порушення фінансово-господарської дисципліни у 2008 році виявлено у більше ніж половини з перевірених об'єктів контролю. Структура зазначених порушень така:

• недоотримання фінансових ресурсів – 34,4%;

• незаконні витрати ресурсів – 55,6%;

• витрати, проведені не за цільовим призначенням – 7,1%;

• недостачі коштів і матеріальних цінностей – 2,9%.

У ході реалізації заходів щодо виконання Закону про Державний бюджет встановлено фінансових порушень у використанні бюджетних коштів, що призвели до втрат, загалом на суму 1735,1 млн грн, з якої 1219,7 млн грн (70,3%) – ресурси державного бюджету. Зокрема, незаконно витрачено бюджетні кошти на загальну суму 770,6 млн грн, з якої 472,2 млн грн – ресурси державного бюджету.

Протягом поточного року втрат державних фінансових і матеріальних ресурсів, допущених внаслідок неефективних управлінських дій, встановлено на 1,8 тис. об'єктах на суму 13,4 млрд грн. Зокрема, 5,8 млрд грн (43,3%) становлять упущені вигоди та 7,6 млрд грн – непродуктивні (зайві) витрати (56,7 %).

Фінансових порушень, що не призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, протягом 2008 року виявлено на суму майже 26,6 млрд, грн, що у 1,6 разу більше від суми таких порушень, виявлених у 2007 році. Зокрема, результатом численних порушень положень нормативних актів, договірної та розрахункової дисципліни є безпідставне завищення кредиторської заборгованості за розрахунками з фізичними та юридичними особами на 1,3 млрд грн. Внаслідок грубих порушень встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку об'єктами контролю всіх форм власності, насамперед державної, допущено заниження в обліку вартості активів та утворення лишків грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей на суму майже 9,6 млрд грн.

Поширеним залишається використання державних коштів, передбачених і придбання товарів, робіт і послуг, без встановлених конкурентних процедур. При цьому загальна сума встановлених порушень вимог тендерного законодавства щодо оплати за державні кошти вартості товарів, робіт і послуг без проведення процедур закупівлі складає близько 4,8 млрд грн.

Отже органи державного фінансового контролю, головними з яких є Державна контрольно-ревізійна служба та Рахункова палата засвідчили свою важливу роль у державі. Здійснені її працівниками перевірки, контрольні заходи, експертно-аналітичні оцінки в рамках визначених для неї функцій виявили, що в сучасних умовах політичного й економічного розвитку держави незаконне, нецільове, неефективне використання коштів є масовим явищем, яке породжує велику кількість інших недоліків, руйнує правове поле держави, сприяє зростанню політичного й соціального напруження в суспільстві. Подолання всіх цих та інших недоліків потребує істотного законодавчого розширення функцій і повноважень Рахункової палати та ДКРС України, вдосконалення її організаційної структури, методів роботи, фінансового, кадрового, інформаційного забезпечення, встановлення тісних зв'язків з іншими контрольними організаціями тощо.

  • [1] Бардаш С.В. Контроль діяльності суб'єктів господарювання: гіпотези та версії порушень: монографія / С.В. Бардаш. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008.
  • [2] Фінансовий контроль бюджетних ресурсів: монографія / [Є.В. Мних, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.]; за заг. ред. Є.В. Мниха. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 186 с.
  • [3] Див., наприклад: Джужа О.М. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (загальна та особлива частини): навч. посіб. / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич. – К.: Атіка, 2001. – С. 134.
  • [4] Див., наприклад: Бородюк В. Оценка масштабов теневой экономики и ее влияние на динамику макроэкономических показателей / В. Бородюк, А. Турчинов, Т. Приходько // Экономика Украины. – 1996. – Na 11. — С. 4, 6-7.; Зрушення до ринкової економіки / [за ред. Лутца Гоффмана і Ангеля Зіденберга]. – К.: Фенікс, 1997. – С. 61; Теневая экономика: опыт криминологического исследования. – Луганск, 1997. – С. 29; Тіньова економіка, фінансова криза, державна політика. – К.: Богдана, 1996. – С. 89-90.
  • [5] Фінансовий контроль бюджетних ресурсів: монографія / [Є.В. Мних, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.]; за заг. ред. Є.В. Мниха. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 186 с.
  • [6] Виговська Н.Г. Господарський контроль в Україні: теорія, методологія, організація: монографія / Н.Г. Виговська. – Житомир: ЖДТУ, 2008. – 532 с.
  • [7] Виговська НХ. Господарський контроль в Україні: теорія, методологія, організація: монографія / Н.Г. Виговська. – Житомир: ЖДТУ, 2008. – 532 с.
  • [8] Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою: дис. ... доктора екон. наук / В.О. Шевчук. – К., 1999. – С. 8.
  • [9] Каленський М.М Удосконалення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів / М.М. Каленський // Фінанси України. – 2001. – № 5. – С. 65-68.
  • [10] Данилевский Ю.А. Проблеми становлення государственного финансового контроля / Ю.А. Данилевский // Бухгалтерский учет. – 1996. – № 3. – С. 3-6.
  • [11] Чорняк В. Як здолати перехідний період / В. Чорняк // Голос України. – 1995. – 22 берез.
  • [12] Барабаш Н.С., Никонович М.О. Удосконалення системи державного фінансового контролю / Н.С. Барабаш, М.О. Никонович // Фінансовий контроль. — 2005. – № 3(26). – С. 44-47.
  • [13] Калюга Є.В. Фінансово-господарський котроль у системі управління: монографія / Є.В. Калюга. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – С. 19-22.
  • [14] Барабаш Н.С. Удосконалення системи державного фінансового контролю / Н.С. Барабаш, М.О. Никонович П Фінансовий контроль. – 2005. – №3(26). – С. 44 – 47; Виговська Н.Г. Господарський контроль в Україні: теорія, методологія, організація: монографія / Н.Г. Виговська. – Житомир: ЖДТУ, 2008. – 532 с.; Каленський Л.М. Контрольно-ревізійна служба – суб'єкт державного фінансового контролю підприємницької діяльності / Л.М. Каленський, I.E. Стефанюк . – К.: Ін-т регіон, доел. НАН України, 2001. – 203 с.; Каленський М.М Удосконалення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів / М.М. Каленський // Фінанси України. – 2001. – № 5. – С. 65-68; Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: монографія / Є.В. Калюга. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с.; Мамішев А. Зміст і призначення контролю в механізмі управління / А.Мамішев // Економіка. Фінанси. Право. – 2003. – № 3. – С. 3-10; Мамішев А.В. Шляхи європеїзації державного аудиту / A.B. Мамішев // Фінанси України. – 2004. — № 8. – С. 144— 150; Мельничук В. Фінансовий контроль в системі державного управління / B. Мельничук // Банківська справа. – 2002. — № 2. — С. 26—31; Павлюк С.М. Роль вищих органів фінансового контролю у бюджетному процесі / С.М. Павлюк // Фінанси України. – 2000. – № 11. – С. 143-145; Стефанюк I.E. Знати, що контролювати – половина успіху / I.E. Стефанюк // Економіка. Фінанси. Право. — 2003. – № 3. – С• 27-31; Стефанюк I.E. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку / I.E. Стефанюк // Фінанси України. – 1999. — № 8. — C. 76-83; Фінансовий контроль бюджетних ресурсів: монографія / [Є.В. Мних, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабані та ін.]; за ред. Є.В. Мниха. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2008. — 186 с.; Чайка В.М. Підвищення результативності державного фінансового контролю / В.М. Чайка // Фінанси України. – № 5. – 2001/ – С. 69-71.
  • [15] Барабаш Н.С., Никонович М.О. Удосконалення системи державного фінансового контролю / Н.С. Барабаш, М.О. Никонович // Фінансовий контроль. – 2005. – №3(26). – С. 44-47.
  • [16] Фінансовий контроль бюджетних ресурсів: монографія / [Є.В. Мних, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабані та ін.]; за заг. ред. Є.В. Мниха. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 186 с.
  • [17] Звіт про результати роботи державної контрольно-ревізійної служби за 2008 рік. – К.: ГоловКРУ, 2009. – С. 465-466.
  • [18] Звіт про результати роботи державної контрольно-ревізійної служби за 2008 рік. – К.: ГоловКРУ, 2009. – С. 465-466.
  • [19] Державний аудит в системі фінансового контролю. З виступу президента Міжнародного інституту фінансів В.І. Кравченка // Фінансовий контроль. – 200S. – №2(25). – С. 10.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси